ТОММА Р.П.,

кандидат юридичних наук, викладач кафедри економічної безпеки навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції Київського національного університету внутрішніх справ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення в найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв’язання посталих перед ним економічних проблем [1].

Нині намітились два основних підходи до поняття, що розглядається. Одні вчені вітають закріплення в законі цього поняття і не вбачають у використанні законодавцем терміну "інтелектуальна власність" жодних елементів ненаукового підходу. На думку інших, цей термін є по суті неточним і ненауковим, у зв'язку з чим і не повинен застосовуватися в пайових нормах, що мають практичну спрямованість.

Походження виразу "інтелектуальна власність" звичайно пов'язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо) і згідно з якою право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або винахід, є його невід'ємним природним правом, виникає з самої природи творчої діяльності й існує незалежно від визнання цього права державною владою. У наступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. визначалось, що "будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його

Під "власністю" в звичайному значенні цього слова розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розповсюдження речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності [2].

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати цю власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює "право власності", яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей [4].

Розуміння власності як майнових відносин, що визначають, чия це річ, характерно для більшості країн континентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між матеріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто встановити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю – необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат інтелектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має "природного" власника.

У загальновживаному розумінні "інтелектуальна власність" – це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інтелектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, майнових та інших передумов творчої праці) правом не регулюється. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають в дію норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуальної власності об'єктами майнових прав не являються. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок тощо) – це розв'язання задачі, розкриття суті нового об'єкта техніки, яке є твором лише тоді, коли воно моє споживчу вартість [3].

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його володільцю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності [5].

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використати цей твір промисловим або комерційним чином, то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на питання, хто творець цього твору [6].

Майнові та особисті права взаємопов'язані і як найтісніше переплетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право власності на

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

літературні, художні та наукові твори;

виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

винаходи у всіх сферах людської діяльності;

наукові відкриття;

промислові зразки;

товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

захист від недобросовісної конкуренції;

а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються.

Крім того, перелік конкретних видів виняткових прав, що міститься в Конвенції, має приблизний характер і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі і такими, які нерідко становлять велику комерційну цінність, як, наприклад, секрети виробництва (ноу-хау) тощо.

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, необхідно зазначити, що до нього незастосовна класична матеріально-правова тріада: володіння, користування, розпорядження. Адже, на відміну від класичного поняття власності, об'єкти інтелектуальної власності нематеріальні. Крім того, така власність обмежена тимчасовими рамками.

Список використаної літератури:

Конституція України // ВВР України. – 1996. – № 30.

Про власність: Закон України від 7.02.91 р. № 697-XII // ВВР України. – 1991. – № 20.

Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23.12.1993 року № 3792-XII // ВВР України. – 1994. – № 13.

Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних: Закон України від 23.03.2000 р. № 1587-III // ВВР України. – 2000. – № 24.

Тищенко М.В., Душейко Г.О., Середа Д.М. та ін. Попередження та розкриття злочинів підрозділами ОВС при порушенні прав інтелектуальної власності / Методичні рекомендації. – Запоріжжя, 2002.

Белоусов А.С. Особливості здійснення окремих слідчих дій по злочинах, пов'язаних з порушенням авторських і суміжних прав: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.crimeresearch.ru/articles/Belous0105.