Наукові статті Економічна безпека ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ВИКОРИСТАННЮ ПРОЦЕСУ БАНКРУТСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНІВПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ВИКОРИСТАННЮ ПРОЦЕСУ БАНКРУТСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНІВ
| Наукові статті - Економічна безпека |
ГЕРАСИМЕНКО Л.В.,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри економічної безпеки
ШЕВЧУК О.О.,
кандидат юридичних наук, викладач кафедри економічної безпеки Київського національного університету внутрішніх справ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ВИКОРИСТАННЮ ПРОЦЕСУ БАНКРУТСТВА ПРИ ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНІВ
Інститут банкрутства, що широко застосовується в багатьох країнах світу, для України тривалий час залишався майже непізнаним. Через 15 років після запровадження та законодавчого затвердження процедури банкрутства інститут став дієвою силою у вирішенні питань позбавлення економіки держави від нерентабельних та неперспективних підприємств, а також у забезпеченні умов для підтримки тих підприємств, що потрапили в тимчасове скрутне фінансове становище, але діяльність яких є необхідною, прибутковою і перспективною.
В межах нашої статті необхідно проаналізувати роль держави у протидії злочинам, що пов’язані з процесом банкрутства, а також обґрунтувати необхідність активної участі в цьому процесі оперативних підрозділів правоохоронних органів. Науковці зазначають [1, с. 17], що специфічною ознакою об’єкта злочинів, повязаних з банкрутством, є наявність правового зв’язку не тільки між суб’єктом господарської діяльності та кредитором (їх взаємними правами й обов’язками, що закріплені в нормах цивільного законодавства й у низці інших законів і підзаконних актів), а також зв’язок між суб’єктом господарської діяльності й державою (він стосується фінансових відносин щодо сплати податків, зборів й інших обов’язкових платежів, зачіпає матеріальні інтереси держави й містить одностороннє зобов’язання платника своєчасно внести до бюджету, а також до позабюджетних фондів встановлену законом суму грошей). Отже, правовий зв’язок між суб
В Україні важливим є питання щодо меж утручання кримінального закону до сфери господарської діяльності. З одного боку, кримінально-правові заходи захисту (у тому числі й діяльність оперативних підрозділів щодо виявлення та документування злочинних дій) не повинні обмежувати господарську діяльність, а з іншого – мають бути спрямовані на стимулювання відновлення порушених прав господарюючих суб’єктів (зокрема кредиторів). Світовий досвід свідчить, що ефективність регулювання відносин неспроможності забезпечується як системним впливом на них норм господарського (цивільного) законодавства, так і кримінально-правовими засобами захисту й протидії злочинам. Враховуючи зазначене вище, систему заходів державної протидії кримінальним банкрутствам ми визначаємо як систему взаємозалежних елементів: правового нормативного забезпечення, суб’єктів протидії, інформаційного забезпечення їх діяльності, засобів протидії.
Зважаючи на суспільну небезпеку банкрутств (передусім умисних та кримінальних) та підвищену криміногенність процесу банкрутства, держава вживає певних заходів з метою ефективного регулювання цього процесу. Насамперед, законодавчо визначений і закріплений низкою нормативних актів загальний порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом. У ст. 13 Конституції України [2] певною мірою відображено тенденції, згідно з якими держава забезпечує захист усіх суб’єктів господарювання, а також соціальну спрямованість економіки. Забезпечення економічної та інформаційної безпеки України визнається на законодавчому рівні найважливішою функцією держави, справою усього українського народу. Отже, необхідність захисту економічної сфери суспільного життя посідає одне з найважливіших місць у системі пріоритетів кримінально-правової охорони. Загальна заборона щодо протиправних монополістичних дій і несумлінної конкуренції, в тому числі доведення до банкрутства, закріплена на конституційному рівні, зокрема, у ч. 3 ст. 42 Конституції України, відповідно до якої держава “забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція ” [2].
Другим (після конституційного) рівнем джерел правового регулювання у сфері банкрутства є такі законодавчі акти, як Концепція (основи державної політики) національної безпеки України [3], яка визнала загрозою національній безпеці України в економічній сфері неефективність системи державного регулювання економічних відносин і наявність структурних диспропорцій, монополізм виробників, перешкоди становленню ринкових відносин. Серед основних напрямків державної політики з метою захисту національної безпеки України в економічній сфері було визнано боротьбу з протиправною економічною діяльністю. До цієї ж групи нормативних актів слід віднести Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [4], а також інші нормативні акти цього рівня, які передбачають можливість проведення досудової санації, укладання мирової угоди, введення мораторію на вимоги кредиторів. Крім зазначеного Закону, питання щодо банкрутства в Україні регулюються цілою низкою нормативних актів: ст. 209–215 ГК України [5], ст. 53, 104, 110 та ін. нового ЦК України [340], які набрали чинності 1 січня 2004 р.
Третій рівень становлять підзаконні нормативні акти, які видано відповідно до базового Закону, а саме:
постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку досудової санації державних підприємств” [6]; “Про реалізацію статей 31 і 43 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [7]; “Про затвердження Порядку розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які зберігаються на підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство або які ліквідуються” [8]; “Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства” [9]; “Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства” [10];
накази Міністерства економіки України “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” [11]; “Про затвердження Положення про порядок навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих” [12];
“Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство” [13]; “Про виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органу з питань банкрутства” [14]; “Про затвердження Порядку подання пропозицій арбітражному суду щодо кандидатур арбітражних керуючих” [15]; “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” [16]; “Про затвердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм” [17];
накази Державної податкової адміністрації України: “Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків при укладенні мирової угоди у справі про банкрутство” [18]; “Про затвердження податкового роз’яснення положень Порядку проведення органами Державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (від-строчення) податкового боргу платників податків на підставі укладеної мирової угоди у справі про банкрутство” [19];
постанова Національного банку України “Про затвердження Положення про сертифікацію осіб на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку” [20];
накази та рішення Фонду державного майна України: “Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію” [21]; “Про затвердження Положення про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію” [22]; “Щодо організації навчання арбітражних керуючих для провадження справ про банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів в Україні” [23];
нормативні документи регіональних управлінь з питань банкрутства.
Численність вищеназваних правових актів свідчить про те важливе значення, яке законодавець надає цій проблемі. Стосовно якості нормативно-правового забезпечення, то, на нашу думку, необхідно визначити низку недоліків, що суттєво впливають на ефективність державних заходів щодо протидії використанню процесів банкрутства з кримінальною метою:
- окремі інститути цивільного, фінансового, податкового, митного та інших галузей законодавства в сучасних умовах поки що не можуть ефективно працювати без підтримки кримінально-правової заборони. Відповідність кримінально-правових норм загальній системі правового забезпечення відіграє важливу роль [24, с. 51-52];
Існує проблема відповідності кримінально-правових норм загальній системі захисту від дій, пов’язаних із кримінальними формами банкрутства. Для ілюстрації зазначеного твердження наведемо приклад: у ГК України певні норми містять посилання на можливість притягнення до кримінальної відповідальності за сформульовані в нормі дії, але ці дії відрізняються від формулювання цих дій як елементів складів злочинів у КК України:
- ч. 4 ст. 215 ГК України формулює їх як “приховування банкрутства”, “навмисне доведення до банкрутства”, “неправомірні дії у процедурі неплатоспроможності”, а КК України визначає такі дії по-іншому – “приховування стійкої фінансової неспроможності” (ст. 220), “доведення до банкрутства” (ст. 219), “незаконні дії у випадку банкрутства” (ст. 221). Оскільки (як зазначено в попередніх розділах) саме порушення вимог господарського законодавства є підставою для визначення в діях особи складу злочину, така невідповідність формулювань може призвести до ухилення особою від кримінальної відповідальності за формальними ознаками. На нашу думку, є два варіанта вирішення цієї проблеми: перший – відсильна норма повинна мати інформаційний характер, а ознаки та назви складів злочинів повинні визначатися КК України, другий – назви складів злочинів, що визначаються у господарсько-правовій нормі, повинні чітко збігатися з назвами конкретних складів злочинів, установлених кримінальними законом;
- відсутність у нормативно-правових нормах методичних вказівок, якими би керувалися державні органи – суб’єкти протидії банкрутству, положень, що регламентують будь-які форми взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів
Таким чином, цей елемент системи державної протидії банкрутствам можна вважати ефективним з урахуванням необхідного корегування співвідношення норм права (відповідних галузей), що регламентують процедуру банкрутства, та кваліфікації дій осіб, які вчинюють злочини у процесі банкрутства.
Наступний елемент державної системи протидії кримінальним банкрутствам – це її суб’єкти. Науковці зазначають, що протидія кримінальним банкрутствам є прерогативою держави, господарюючий же суб’єкт може управляти тільки своїм фінансовим становищем у рамках повноважень, наданих йому державою. Державна протидія здійснюється завдяки реалізації функцій законодавчої та виконавчої влади, а також через систему судочинства. Такий принцип загалом і банкрутства зокрема закладено у ст. 6 Конституції України, у якій зазначено, що “… органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією рамках і відповідно до законів України”. Системний підхід у визначенні суб’єктів протидії банкрутству припускає чітке визначення, по-перше, об’єктів і суб’єктів, по-друге, цілей і завдань діяльності цих суб’єктів і, по-третє, способів реалізації їх функці1й7 [ 2ч5е,р св.н 4я2 ]1.996 р. з метою розробки і здійснення заходів щодо запобігання банкрутству підприємств й організацій, оздоровлення фінансового становища неплатоспроможних підприємств і організацій Президентом України був підписаний Указ “Про створення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій” [26]. 22 серпня 1996 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 990, якою було затверджено Положення “Про агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організації” [27]. Згідно з цим Положенням Агентство було центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Але діяльність Агентства спрямовувалась і координувалась Кабінетом Міністрів України опосередковано – через Міністерство економіки [28]. Незважаючи на низку позитивних моментів, діяльність Агентства з питань банкрутства не могла значно вплинути ні на процес запобігання банкрутству в Україні, ні на ефективність самої процедури банкрутства. Частково недоліки правового регулювання діяльності Агентства були усунуті в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його б аНнак рсутчоамсн”о [м2 9у ] е. тапі розвитку державної системи протидії банкрутству на базі зазначеного вище Агентства створено Державний департамент з питань банкрутства (надалі – Департамент) у складі Міністерства економіки. На місцях з 2001 р. створено регіональні (обласні) управління з питань банкрутства, що є територіальними органами Міністерства економіки України. Основними функціями Департаменту є забезпечення державної політики щодо запобігання банкрутству, а також умов для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків. Уже в цьому законодавчому положенні криється чинник, що сприяє криміналізації процесу банкрутства, оскільки Департамент здійснює реєстр підприємств-банкрутів (порядок ведення якого розглянемо далі), і більша частина суб’єктів господарювання, що не належать до вищезазначеної категорії, у цьому не враховується. Внаслідок цього за часів дії Агентства (Департаменту) в його управлінні перебувало лише кілька десятків підприємств. Кількість більш ніж незначна, якщо мати на увазі, що кожного року банкрутами визнаються тисячі українських підприємств. Наприклад, у сусідній Російській Федерації у другій половині 1993 р. при Держкомітеті з питань управління державними майном було створено Федеральне управління у справах неспроможності (банкрутства), перетворене в 1997 р. на Федеральну службу Росії у справах неспроможності і фінансового оздоровлення, завдання якого багато в чому тотожні завданням сучасного Департаменту. На початку 1995 р., тобто через півтора роки після його створення, Федеральним управлінням було внесено до списку більше 1200 підприємств, які були потенційними банкрутами, та було зафіксовано 4500 підприємств з ознаками банкрутства. Мабуть, така картина, навіть з урахуванням різниці між кількістю підприємств в Україні та в Російській Федерації, більш реально відображає ситуацію, що склалася. У самому Департаменті існують різні точки зору з цього приводу: чи то реально працювати з кількома десятками підприємств, чи то внести до реєстру всі підприємства з ознаками неспроможності та отримати дійсне відображення проблеми неплатоспроможності в Україні [30, с. 72–73].
У діяльності Департаменту можна визначити такі основні напрями: організаційно-методична діяльність; діяльність, що пов’язана з підготовкою, ліцензуванням діяльності та призначенням арбітражних керуючих; діяльність, що пов’язана зі здійсненням функцій експерта.
Наступні суб’єкти, що прямо причетні до регулювання процесу банкрутства, – арбітражні керуючі. Арбітражні керуючі (розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор), здійснюючи свої повноваження на стадії розгляду справи про банкрутство в господарському суді, здійснюють певні функції з виявлення ознак кримінальних банкрутств. Пункт 9 ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у ч. 6 безпосередньо вказує на те, що розпорядник майна зобов’язаний виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [29]. Закон передбачає три різновиди арбітражних керуючих: розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор. Правовий статус кожного з них істотно відрізняється один від одного і був неодноразово проаналізований науковцями. Н.Ю. Возіянова присвятила свою роботу дослідженню діяльності керуючого санацією у процесі управління банкрутством [25], Г.В. Попова досліджувала проблемні питання, пов’язані з роботою ліквідаційної комісії [31], В.В. Радзивилюк на рівні дисертаційного дослідження проаналізував процедуру санації та участь у ній керуючого санацією [32], Я.Г. Рябцева вивчала загальні питання діяльності арбітражного керуючого [33]. Інші автори визначили та проаналізували низку причин й умов вчинення злочинів зазначеними категоріями осіб – так, Г.Є. Болдарь зазначив недоліки нормативно-правового регулювання діяльності арбітражного керуючого, що сприяють вчиненню злочинів [34].
Тобто вченими досліджено проблеми нормативно-правового регулювання діяльності арбітражних керуючих, визначено найбільш небезпечні (щодо можливості їх використання при вчиненні злочину) функції зазначених осіб, встановлено причини та умови вчинення ними злочинів у процесі банкрутства.
Для призначення арбітражним керуючим у справі про банкрутство особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, яку видає Міністерство економіки відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Формально Закон висуває такі вимоги до арбітражного керуючого: мати статус фізичної особи – підприємця; така особа повинна мати вищу юридичну або економічну освіту та володіти спеціальними знаннями; не повинна бути заінтересованою щодо боржника та кредиторів. Діяльність фізичної особи як арбітражного керуючого визнається підприємницькою діяльністю та підлягає попередній реєстрації. Статус фізичної особи – підприємця покликаний сприяти додержанню арбітражними керуючими принципу нейтральності при здійсненні своєї професійної діяльності, але на практиці це призводить до безконтрольності дій арбітражних керуючих. У контексті порушеної нами проблематики заходи протидії застосовуються також з метою запобігання злочинам, пов’язаним із банкрутством. Наприклад, до них належить право арбітражного керуючого скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь із правом дорадчого голосу, звертатися до господарського суду; залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено законом чи угодою з кредиторами; запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою; отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, що є предметом застави , тобто повноваження є достатніми для визначення необхідності встановлення дієвого співробітництва оперативних працівників та арбітражних керуючих.
Наступними суб’єктами протидії банкрутству є Міністерство економіки, яке одним з основних своїх завдань має проведення державної політики щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників, визнання боржників банкрутами, а також Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. Зазначені суб’єкти здійснюють планові та позапланові перевірки дотримання арбітражними керуючими ліцензійних умов. Позапланові перевірки здійснюють органи контролю тільки на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення арбітражними керуючими Ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов. Оперативні підрозділи можуть використовувати інформацію (отриману від негласних співробітників з числа осіб, які працюють у зазначених установах) про отримання заяв щодо конкретних арбітражних керуючих, які порушують умови ліцензування і в діях яких можуть міститися ознаки злочину.
Суб’єктом протидії кримінальним банкрутствам є також Комісія з питань неплатоспроможності [35]. Завданням цієї Комісії є координація дій міністерств та органів виконавчої влади, пов’язаних із запобіганням банкрутству, та проведення державної політики щодо відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, що мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб’єктів природної монополії, що перебувають у державній власності або у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п’ять відсотків, а також у разі порушення справи про банкрутство цих підприємств. Оскільки Комісія бере участь у розгляді матеріалів, пов’язаних з аналізом фінансово-господарського становища підприємства, то оперативні підрозділи взаємодіють з нею шляхом отримання інформації про ознаки злочинів, що вчинюються у процесі визнання банкрутом зазначеного вище підприємства.
Також до суб’єктів протидії банкрутствам можна віднести Фонд державного майна України, оскільки Фонд погоджує плани санації господарських товариств з державною часткою у статутному фонді та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, та місцеві органи самоврядування, представники яких беруть участь (шляхом роботи в ліквідаційній комісії) у розгляді справ про банкрутство таких категорій суб’єктів підприємницької діяльності, як містоутворюючі підприємства (ст. 42); особливо небезпечні підприємства (ст. 43 ); сільськогосподарські підприємства
Провідна роль щодо протидії використанню процесів банкрутства для вчинення злочинів належить Господарському суду та правоохоронним органам, зокрема, прокуратурі, оперативним підрозділам ДСБЕЗ МВС України.
Якщо виявлено ознаки злочинного банкрутства, то подальшу протидію здійснюють правоохоронні органи: МВС, прокуратура, суд. Використання у протидії банкрутству системи судочинства є об’єктивною необхідністю, що випливає, на нашу думку і на думку юристів [30], з причинної залежності виникнення неплатоспроможності, а саме: через недоліки в регулюванні підприємницької діяльності, несприятливу економічну політику держави та через несумлінні дії. На нашу думку, правоохоронні органи повинні виконувати свою функцію незалежно від ефективності інших важелів. Наприклад, якщо провадження в господарському суді у справі про банкрутство не порушується, то невиконання у строк грошових зобов’язань має бути підставою для проведення перевірки фінансово-господарського становища, що може свідчити про перебування суб’єкта господарської діяльності у стані фінансової неспроможності, або навпаки – про факт позитивного фінансового становища цього суб’єкта, який не виконує свої зобов’язання через причини, не пов’язані з фінансовими можливостями підприємства (недотримання фінансової дисципліни, зловживання довірою кредиторів тощо). Тобто мета цих перевірок – виявлення фактів учинення злочинів – кримінальних банкрутств тощо.
Таким чином, зазначена система державних заходів протидії використанню процесу банкрутства дозволить отримати точну інформацію щодо кількості неплатоспроможних суб’єктів, складу, структури й географії простроченої заборгованості; провести ревізію боргових зобов’язань і виявити прострочені борги; створити базу даних для формування солідарного кредитора; виявити осіб, на ім’я яких здійснюється реєстрація СПД, що в подальшому призводить до банкрутства, або які оголошують себе банкрутами фіктивно; визначити осіб, які неодноразово виступають кредиторами підприємств, що діють у певній сфері економіки, тощо.
Список використаної літератури:
Фролова О.Г. Злочини, пов’язані з банкрутством в Україні: кримінально-правова характеристика: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2006.
Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
Концепція національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97 ВР: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 31.08.1999 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, 19, 20, 21, 22. – Ст.144: за станом законодавства, зі змінами та доповненнями, що внесені Законом України від 23.02.2006 р. № 3480- IV.
Про затвердження Порядку досудової санації державних підприємств: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про реалізацію статей 31 і 43 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”: Постанова Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про затвердження Порядку розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які зберігаються на підприємствах, щодо яких порушено справу про банкрутство або які ліквідуються: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1526: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 р. № 370: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 04.2006 р. № 533: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rada.gov.ua.
Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки України від 17.01.2001 р. № 10.
Про затвердження Положення про порядок навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор): Наказ Міністерства економіки України від 17.02.2001 р. № 57.
Про затвердження плану перевірок додержання арбітражними керуючими ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) на 2006 р.: Наказ Міністерства економіки України від 03.04.2006 р. № 80.
Про виконання Агентством з питань банкрутства окремих повноважень державного органу з питань банкрутства: Наказ Міністерства економіки України від 25.04.2001 р. № 86.
Про затвердження Порядку подання пропозицій арбітражному суду щодо кандидатур арбітражних керуючих: Наказ Міністерства економіки України від 25.04.2001 р. № 87. 16. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства: Наказ Міністерства економіки України від 19.01.2006 р. № 14.
Про затвердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм: Наказ Міністерства економіки України № 247 від 20 .07.2006 р.
Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків при укладенні мирової угоди у справі про банкрутство: Наказ Державної податкової адміністрації України від 21.11.2000 р. № 600.
Про затвердження податкового роз’яснення положень Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкового боргу платників податків на підставі укладеної мирової угоди у справі про банкрутство: Наказ ДПА України від 15.03.2002.р. № 111.
Про затвердження Положення про сертифікацію осіб на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку: Постанова Національного банку України від 16.07.2001 р. № 273: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rada.gov.ua.
Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію: Наказ Фонду державного майна України від 05.10. 2001 р. № 1809.
Про затвердження Положення про порядок проведення досудової санації господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію: Наказ Фонду державного майна України від 12.10.2001 р. № 1865.
Щодо організації навчання арбітражних керуючих для провадження справ про банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів в Україні: Рішення Фонду державного майна України від 15.11.2000 р. № 204.
Грек Б.М. Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005.
Возіянова Н.Ю. Удосконалення організаційно-економічного механізму управління банкрутством: Дис. ... канд. економ. наук. – Донецьк, 2001.
Про створення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій: Указ Президента України від 17.07.1996 р. № 435/96: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. № 990: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Про Міністерство економіки України: Указ Президента України від 09.07.2003 р. № 586: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: www.rada.gov.ua.
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 31.10.1999 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001.
Попова Г.В. Проблемні питання, пов’язані з роботою ліквідаційної комісії // Юридичні проблеми діяльності комерційних банків. Практичне застосування Закону України “Про банкрутство”: Семінар юристів комерційних банків (Київ, 20 березня 1996 р.). – К., 1996. – С. 42-46.
Радзивилюк В.В. Санация как судебная процедура банкротства: сравнительно-правовое исследование: Дис. … канд. юрид. наук. – К., 2001.
Рябцева Я.Г. Правовий статус арбітражного керуючого: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2006.
Болдарь Г.Є. Кримінально-правовий статус арбітражного керуючого // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 110–114.
Про затвердження Положення про Комісію з питань неплатоспроможності: Постанова Кабінету Міністрів України № 1181 від 12.09.2001 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
< Попередня