433

---

Д. М. Букатова,

аспірантка кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету

ДО ПИТАННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

Стаття присвячена аналізу правових під­став систематизації ринків фінансових по­слуг України за окремими сегментами та на­ведено їх загальну правову характеристику.

Постановка проблеми. Функціонування національних ринків фінансових послуг у контексті сучасних європейських інтегра­ційних процесів та вступом України до СОТ нагально потребує теоретичного і практич­ного підґрунтя для розробки ефективного правового регулювання.

Слід підкреслити, що більшість наукових досліджень проблем розвитку ринків фінан­сових послуг у нашій державі здійснюється в межах саме економічної доктрини. Безпе­речно, спроби законодавчо врегулювати та науково дослідити конкретні аспекти діяль­ності окремих фінансових установ мали міс­це. У першу чергу — щодо банків, страхових компаній, кредитних спілок тощо. Однак створення потужного і конкурентоспромож­ного фінансового сектору, здатного запропо­нувати продукти і послуги, надання яких пе­редбачає ринкова економіка, а також поява нових учасників ринків фінансових послуг потребували адекватного нормативно-пра­вового регулювання їх діяльності на фінан­совому ринку.

Перша спроба законодавчо закріпити за­гальні правові засади у сфері надання фінан­сових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг відображена в чинному Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (далі — Закон).

Основна мета Закону — створення право­вих основ для захисту інтересів спожива­чів фінансових послуг,

правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможно­го ринку фінансових послуг в Україні, а та­кож запровадження єдиної державної політи­ки у фінансовому секторі нашої держави.

Проте у практичному застосуванні його норм постало багато проблем, серед яких особливу увагу привертає питання розмежу­вання ринків фінансових послуг. З огляду на невизначеність нормативних положень про­блема систематизації ринків фінансових по­слуг повинна стати предметом і теоретичних досліджень. Однак у більшості випадків пи­тання систематизації взагалі не розгляда­ється, хоча воно має важливе практичне зна­чення для розробки відповідного законодав­чого фундаменту діяльності тих чи інших фінансових інституцій на ринках.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми формування ефективної системи ринків фіна­нсових послуг з точки зору права, а також пев­ні спроби розмежувати особливості норматив­но-правового регулювання діяльності окремих фінансових установ на ринках досліджували B. В. Бєляев, М. А. Коваленко, Н. В. Лобанова, C. О. Маслова, Л. М. Радванська, В. П. Ходаківська, Г. М. Швороб та інші.

Метою даної статті є спроба класи­фікувати ринки фінансових послуг за різни­ми критеріями на підставі аналізу норм чин­ного законодавства, що регулює сферу на­дання фінансових послуг. Основне завдан­ня — систематизація ринків фінансових по­слуг України та загальна характеристика особливостей функціонування їх окремих сегментів.

Чинне законодавство України термін «рин­ки фінансових послуг» тлумачить як сферу діяльності учасників ринків фінансових по­слуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. Фінансовими вважаються послуги, що передбачають операції з фінансо­вими активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо­давством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [1, п. 5 ст. 1].

Відповідно до Закону до фінансових по­слуг належать професійні послуги на ринках банківських, страхових, інвестиційних по­слуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансо­вих активів (п. 6 ст. 1). У ст. 21 Закону пе­редбачено, що ринками фінансових послуг є банківський ринок, ринок цінних паперів та похідних цінних паперів, а також інші ринки фінансових послуг.

Постає питання, які саме ринки належать до інших видів та які послуги можуть нада­ватися на таких ринках, до якого виду ринків належать страхові послуги та інвестиційні послуги, які у п. 6 ст. 1 Закону зазначаються як такі, що належать до окремих видів рин­ків?

У контексті окресленої проблеми та в ре­зультаті узагальненого аналізу норм чинного законодавства, що регулює відносини у сфе­рі надання фінансових послуг, можна дійти висновку, що ринки фінансових послуг скла­даються з окремих сегментів, які відрізня­ються один від одного видами операцій з фінансовими активами та суб’єктом регулювання діяльності з обігу того чи іншого виду фінансвоих активів.

З огляду на вищезазначене пропонуємо виокремити такі сегменти ринків фінансових послуг:

1. Залежно від природи операцій, що здій­снюються на ринках фінансових послуг:

кредитний ринок;

кредитно-інвестиційний ринок;

ринок операцій з фінансовими актива­ми, опосередкованими обігом цінних папе­рів — фондовий ринок;

ринок страхування;

ринок фінансового посередництва (опе­рації з обслуговування суб’єктів ринку).

2. Залежно від суб’єктів ринків, що здійс­нюють операції з фінансовими активами:

ринок банківських послуг;

ринок небанківських фінансових по­слуг.

Доцільним вбачається навести загальну правову характеристику кожного із запропо­нованих сегментів, спираючись на аналіз норм чинного законодавства України та особливості функціонування ринків фінансових послуг у цілому.

Необхідною умовою існування кредит­ного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов’язання за кредитами, системи норма­тивного та інституційного регулювання да­ного ринку.

Основними учасниками кредитного рин­ку є кредитори, позичальники і держава. По­зичальниками на ринку кредитів можуть бу­ти юридичні, фізичні особи і держава. Кре­диторами виступають фінансові установи, а також нефінансові інституції, якщо вони да­ють можливість іншим суб’єктам ринку про­тягом визначеного періоду часу за певну плату користуватися їх грошовими коштами.

Поряд з традиційним банківським креди­туванням, кредитними вважаються послуги факторингу, кредитних спілок, ломбардів.

Послуги факторингу можуть надаватися як банками, так і небанківськими фінансови­ми установами (факторинговими компані­ями). Факторинг — операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу тре­тьої особи другому кредитору з поперед­ньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору [2, п. 1.10 ст. 1].

Як банківська операція факторинг є різ­новидом торговельно-комісійної операції, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. Основою операцій факто­рингу є купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах [3].

Поява і розвиток факторингових послуг значною мірою зумовлені постійним зрос­танням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм та методів взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності, споживачами та виробниками продукції.

Певними особливостями характеризую­ться і кредитні послуги, що надаються лом­бардами. Ломбард — фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізич­ним особам за рахунок власних або залуче­них коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх по­слуг ломбарду [4].

Поряд з факторингом та фінансовими по­слугами ломбардів, безпосередніми учасни­ками кредитного ринку виступають кредитні спілки. Вони є найменшими за обсягом акти­вів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Це — неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єд­наних грошових внесків членів кредитної спілки [5, ст. 1]. Стандартними активами кре­дитних спілок є дрібні споживчі кредити.

Кредитно-інвестиційний ринок представ­лений лізинговими послугами та інститута­ми спільного інвестування. Як відомо, лі­зинг — це господарська діяльність, яка спря­мована на інвестування власних чи залуче­них фінансових коштів і полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачаль­ника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [6, ч. 1 ст. 292].

Як свідчить практика, найбільший відсо­ток лізингових операцій припадає на сіль­ськогосподарську галузь.

Інститутами спільного інвестування на ринках фінансових послуг виступають інвес­тиційні компанії, що залучають фінансові активи фізичних та юридичних осіб із зобо­в’язанням щодо наступного їх повернення на підставі укладених договорів. Фінансові ре­сурси інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних ак­цій та інвестиційних сертифікатів, активи — за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів.

Основу законодавчого регулювання функ­ціонування суб’єктів інвестиційної діяльності на ринках фінансових послуг складають зако­ни України «Про інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-III та «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та опера­ціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р. ? 978-IV.

Інститут спільного інвестування — кор­поративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяль­ність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отри­мання прибутку від вкладення їх у цінні па­пери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [7, ст. 3].

Управління активами інститутів спільно­го інвестування як вид професійної діяльно­сті здійснює компанія з управління актива­ми — господарське товариство, яке отрима­ло на це відповідну ліцензію.

За останні роки значно зросла динаміка створення фондів фінансування будівництва (ФФБ).

Відповідно до Закону України «Про фі­нансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» фонд фінансування будів­ництва — це кошти, що передані управителю ФФБ в управління і використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ. Такий фонд не є юридичною особою і створюється фінансовою устано­вою відповідно до вимог законодавства. Основними учасниками ФФБ можуть бути довіритель (громадянин), управитель (фі­нансова установа), забудовник і страхова компанія. Метою створення ФФБ є отриман­ня довірителями (громадянами) у власність житла.

Незважаючи на значний попит у сфері ін­вестування будівництва в Україні на сього­днішній день відсутній належний державний захист інвесторів, особливо фізичних осіб, що призводить до значних зловживань і по­рушень їх прав.

Сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) формують фондовий ринок (ринок цінних паперів) [8, ч. 1 ст. 2]. Безпосе­редніми учасниками фондового ринку ви­ступають держава, корпорації, фінансові по­середники, населення, а також іноземні ін­вестори та емітенти. Держава виконує на ринку цінних паперів дві важливі функції: здійснює регулювання ринку та емітує бор­гові зобов’язання для забезпечення потреб бюджету.

На сьогоднішній день фондовий ринок є системою економічних та правових відно­син, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів. Залежно від ступеня розвитку фон­довий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розпо­ділу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки.

Фондовий ринок являє собою багатогран­ну своєрідну економічну ситему, за допомо­гою якої економіка функціонує в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвести­цій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктури­зації, позитивній динаміці соціальної струк­тури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпоря­дження цінними паперами.

Фінансові послуги, пов’язані з різними ви­дами страхування, в тому числі недержавного пенсійного забезпечення формують страхо­вий ринок України.

Учасниками страхового ринку є страху­вальники, застраховані особи, вигодонабувачі, страховики, перестраховики, товари­ства взаємного страхування, страхові та пе­рестрахові брокери, страхові агенти, акту­арії, аварійні комісари, а також професійні об’єднання страховиків, страхових посеред­ників та інших учасників страхового ринку.

Страхову діяльність в Україні здійсню­ють виключно страховики — резиденти Ук­раїни, що є фінансовими установами, а та­кож одержали у встановленому порядку лі­цензію на здійснення страхової діяльності.

Метою розвитку страхового ринку є під­вищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, фор­мування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у націо­нальну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхо­вих послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової ін­фраструктури та фінансових інструментів.

Система недержавного пенсійного забез­печення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім ви­падків, передбачених законами, у формуван­ні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забез­печення додаткових до загальнообов’язко­вого державного пенсійного страхування пен­сійних виплат [9, ч. 1 ст. 2].

Щороку в системі недержавного пенсій­ного забезпечення спостерігається тенденція збільшення обсягів активів та числа учасни­ків недержавних пенсійних фондів, пенсій­них програм страхових компаній, різних ви­дів індивідуальних пенсійних вкладів, а також кількості установ, які надають послуги у цій сфері.

На розвиненому фінансовому ринку здій­снюють свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Зазвичай, фінансові установи, що здійсню­ють посередництво на ринку фінансових по­слуг, не є безпосередніми учасниками кон­кретної фінансової операції, але їх участь до­зволяє виконати фінансові операції інших суб’єктів.

До основних фінансових послуг, що нада­ються фінансовими посередниками, нале­жать андеррайтинг, агентські послуги, бро­керські, дилерські послуги, розрахунково-касове обслуговування.

Андеррайтингом називають комплекс по­слуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовим посеред­ником емітенту.

У більшості випадків учасники ринку фі­нансових послуг діють на ринку не безпосе­редньо, а через своїх агентів — фінансових посередників. Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять операції на ринку й отри­мують за це винагороду.

Дилерська діяльність — це діяльність з укладення угод від свого імені й за свій раху­нок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов’язаннями купівлі й продажу цих паперів за оголошени­ми цінами.

На території України розрахунково-касо­ве обслуговування можуть здійснювати ли­ше банківські установи. Розрахункові бан­ківські операції — рух грошей на банків­ських рахунках, здійснюваний згідно з роз­порядженнями клієнтів або в результаті дій, які, в рамках закону, привели до зміни права власності на активи [10, ст. 2].

Функції надання фінансових послуг на ринках виконують фінансові установи, що є самостійними суб’єктами господарювання, створені відповідно до вимог чинного зако­нодавства та здійснюють свою діяльність для задоволення особистих потреб і потреб споживачів. Саме наявність учасників рин­ку, що здійснюють операції із залученням фінансових активів від юридичних та фізич­них осіб, дає підстави класифікувати ринки фінансових послуг залежно від їх суб’єктів.

Ринок банківських послу, що сьогодні є невід’ємною складовою ринку фінансових послуг, формує ринок позичкових капіталів, де передача вільних грошових коштів здій­снюється кредитно-фінансовою системою, тобто сукупністю банківських установ, орга­нізованих відповідно до встановлених пра­вових норм та об’єднаних кредитними від­носинами.

Основною функцією банківських установ як головних суб’єктів ринку банківських по­слуг є посередництво при перерозподілі гро­шових ресурсів.

Особливістю сучасного фінансового рин­ку України є зростання ролі небанківських фінансових установ. Це зумовлено еконо­мічними й організаційними чинниками та створенням у державі нормативної та орга­нізаційної бази їх діяльності. Суб’єктами ринку небанківських фінансових установ ви­ступають страхові, факторингові компанії, ломбарди, недержавні пенсійні фонди, ін­ститути спільного інвестування тощо.

Висновки. Питання систематизації ринків фінансових послуг України є досить важли­вим з огляду на особливості формування та функціонування кожного окремого сегмента ринків, а також застосування регуляторних та наглядових заходів з боку держави.

У процесі дослідження проблеми систе­матизації ринків фінансових послуг України, що спиралося на аналіз норм чинного зако­нодавства у сфері надання фінансових по­слуг, узагальнення практики діяльності фі­нансових установ, нами запропоновано та логічно обґрунтовано чітку класифікацію ринків фінансових послуг за двома найбільш характерними системоутворюючими озна­ками: 1) залежно від природи операцій, що здійснюються на ринках; 2) залежно від суб’єктів ринків, що здійснюють операції з фінансовими активами.

Впровадження чіткої системи класифіка­ції ринків фінансових послуг дозволить за­безпечити розробку адекватного норматив­но-правового регулювання діяльності різних видів фінансових установ, налагодити про­дуктивну роботу та взаємодію системи орга­нів державного регулювання ринків фінан­сових послуг, забезпечити ефективне засто­сування заходів державного впливу залежно від специфіки операцій з фінансовими акти­вами, що здійснюються у конкретних сег­ментах ринків.

Використана література

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-ІІІ.

Про податок на додану вартість : Закон України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (ч. 14 — ви­значення окремих термінів) : постанова Правління Національного банку України від 21 листопада 1997 р. № 388.

Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами : розпорядження Державної ко­місії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981.

Про кредитні спілки : Закон України від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV.

Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) : Закон Укра­їни від 15 березня 2001 р. ? 2299-III.

Про цінні папери і фондовий ринок : Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV.

Про недержавне пенсійне забезпечення : Закон України від 9 липня 2003 р. № 1057-ІV.

Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121- ІІІ.

 

< Попередня   Наступна >