Головна Наукові статті Фінансове право ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СТРАХУВАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СТРАХУВАННЯ

Наукові статті - Фінансове право
334

УДАЛОВ О.С.,

здобувач Київського національного університету внутрішніх справ

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СТРАХУВАННЯ

Статья посвящена проблеме инвестиционной деятельности как объекта страхования. В ходе написания автор анализирует отдельные подходы к определению понятий и видов инвестиционной деятельности как объекта страхования. Уделено внимание теоретико-правовым вопросам.

У фінансовому праві достатньо актуальним питанням нині є відносини у сфері страхування, зокрема такої його складової, як страхування інвестиційної діяльності. Окремими розробками з питань інвестиційної діяльності, страхування займалися науковці В. Глущенко [1], Є. Дюжиков, Г. Подшиваленко [2], А. Касатов, М. Матієнко, М. Ример [3], Ю. Сплетухов [4], К. Турбина [5] та ін. Не применшуючи заслуги наукових досягнень вчених, зазначимо, що розробки не носять комплексного характеру, дослідження скоріш утворюють достатній резерв для вивчення та удосконалення.

Метою нашого дослідження є аналіз поняття та видів інвестиційної діяльності як об’єкта страхування, її видів.

Слід зазначити, що вже тривалий період в Україні розвиток суспільних відносин у сфері страхування відбувається без державної страхової монополії. У зв’язку з тим, що більшість страхових компаній і відповідних грошових фондів, у організаційному і майновому розумінні відокремлені від держави, відносини у сфері страхування почали регулюватися нормами цивільного і адміністративного права. Саме тому окремі науковці вважають, що діяльність страхових компаній недержавної форми власності не є складовою фінансової діяльності держави. Проте розвиток страхових відносин і нормативної бази, що їх регулює, сьогодні поєднаний з поступовим процесом інтеграції України у євроатлантичний простір, що вказу

є на необхідність критичного дослідження питання ролі і меж фінансово-правового регулювання у сфері страхування. Адже держава не може допустити, щоб виплати постраждалим, як фізичним, так і юридичним особам, відшкодовувалися безконтрольно, тому вона має контролювати і регламентувати діяльність страховиків через систему державного страхового нагляду.

Страхування можна розглядати також не тільки в контексті колективного інвестування. Дуже важливий аспект даного виду діяльності також полягає у тому, що держава не може гарантувати точного і неухильного забезпечення інтересів інвесторів на ринку. Особливо це актуально у випадку політичної нестабільності. Єдиний основний спосіб захисту майнових інтересів інвестора – вдатися до арбітражу й інших механізмів вирішення спорів.

Однак цього може бути недостатньо, оскільки судовий розгляд може затягтися на тривалий період. Це лише збільшує збитки інвестора. Отже, з позицій інвестора його майнові права відносно інвестицій будуть цілком забезпечені лише у випадку, якщо при настанні факту порушення зобов’язань контрагентом за договором, або неможливості виконання договірних зобов’язань, або у випадку війни, націоналізації, введення валютних обмежень вони будуть застраховані.

Таким чином, можливим механізмом захисту прав інвестора від різних ризиків у зв’язку з інвестиційною діяльністю є страхування. Дана послуга здійснюється страховиками.

Діяльність страхових компаній як суб’єктів страхування регламентується низкою нормативно-правових документів, зокрема: Цивільним кодексом України, Декретом Кабінету Міністрів України № 47-93 від 10 травня 1993 року, Законом України “Про страхування” №85/96-ВР від 7 березня 1996 року, а також іншими законодавчими і урядовими приписами.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про страхування” страхування інвестицій є різновидом добровільного страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Найбільш загальне визначення поняття інвестицій наведене у статті 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, під якими розуміються “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект”. Відповідно, інвестиційною діяльністю, згідно зі статтею 2 вказаного закону, є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізацій інвестицій [6]. Сферу відносин такої діяльності складає інвестиційний ринок, який є “сукупністю економічних відносин, що виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах” [7].

Аналіз чинного законодавства свідчить, що інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

За об’єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні. Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають кошти у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти інвестування; під непрямими інвестиціями – інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року. Під довгостроковими інвестиціями - вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об’єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, “ноу-хау”, досвід та інші інтелектуальні цінності;

право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права. За обсягом та значимістю основною складовою частиною інвестицій є капітальні вкладення, у нашій країні вони складають понад 80% усіх інвестицій.

Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризується витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних фондів галузей економіки шляхом капітальних вкладень. У капітальному будівництві планування, управління та організація, разом з проектуванням, ресурсозбереженням будівництва в сукупності складають зміст процесу інвестування.

Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частину інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів. Саме поняття страхування інвестицій передбачає страхування політичних ризиків інвестора; фінансових ризиків; будівельно-монтажних ризиків, об’єктів нерухомості; ризику невиконання договірних зобов’язань (підприємницький ризик) тощо.

Вибір конкретних страхових ризиків, що підлягають страхуванню, - справа інвестора і реципієнта інвестицій.

Розглянемо ж питання страхування фінансових інвестицій, що являють собою купівлю активів у вигляді майнових або кредитних цінних паперів. При цьому ризик є одним із ключових понять фінансового ринку, що призводить до необхідності розробки адекватної системи страхового захисту.

Розвинутому фінансовому ринкові властиві багато способів страхового захисту. Одним з них є регулювання державою фінансового ринку, метою якого є, з одного боку, підтримка ліквідності фінансового ринку, а з іншого – збереження довіри до нього з боку інвесторів і емітентів. Методами такого регулювання є ліцензування учасників фінансового ринку, встановлення правил випуску цінних паперів, введення обов’язку надавати інформацію про емітенти цінних паперів тощо. Інший спосіб організації страхового захисту полягає у своєрідному самострахуванні інвесторів. Однак вказані способи страхування інвестицій характеризуються тим, що вони закладені в саму модель функціонування фінансового ринку і здійснюються без участі професійного страховика, що приймає на себе ці ризики. До того ж вони не дають повної гарантії від збитків.

Особливим же способом страхового захисту, що вартий уваги, є укладення договорів страхування зі страховими компаніями. Метою такого страхування є захист інвестиційних вкладень від можливих втрат, що виникають внаслідок несприятливої, непередбаченої зміни кон’юнктури ринку, невиконання зобов’язань контрагентами і погіршення інших умов інвестиційної діяльності. При цьому основною проблемою правового регулювання інвестицій є виплата компенсації інвесторові.

Ризик завжди має місце в інвестиційній діяльності, є її характерною рисою. Будь-який господарюючий суб’єкт здійснює свою підприємницьку діяльність у тій чи іншій мірі в умовах невизначеності і ризику.

Інвестиційний ризик є складовою частиною загального фінансового ринку і являє собою ймовірність (загрозу) фінансових втрат, недоодержання доходів від інвестицій або настання додаткових інвестиційних витрат.

В залежності від об’єкта вкладення інвестиційної діяльності це можуть бути або ризик фінансового інвестування, який притаманний ринку цінних паперів, або ризик реального інвестування (ризик, пов’язаний з реалізацією проектів, будівельні ризики):

ризик фінансового інвестування являє собою ймовірність ефективності інвестиційних операцій на момент укладання угоди. Цей ризик виникає у зв’язку з неможливістю спрогнозувати рівень цін у майбутньому (для фінансових інструментів (активів)) і майбутні дивіденди при вкладенні коштів у фінансові інструменти (активи), що передбачають собою набуття прав на участь в управлінні корпорацій і боргових прав, у державні і корпоративні цінні папери, банківські депозити (акції, облігації, векселя, інші цінні папери й інструменти) на фондовому і грошовому ринках. Цей ризик викликаний непродуманим підбором однакових інструментів для інвестування, фінансовими ускладненнями або банкрутством окремих емітентів тощо;

ризиком реального інвестування є ймовірність неефективності або недостатньої ефективності інвестиційних проектів на момент початку їх реалізації, обумовлений географічним розміщенням і характеристикою замовника, субпідрядників, необхідними сировинними і комплектуючими матеріалами і т. ін.

За формами власності на інвестиційні ресурси ризики можуть бути таких видів:

державного інвестування;

приватного інвестування;

іноземного інвестування;

спільного інвестування.

Визначення і класифікація ризиків дозволяє визначити об’єкт страхування, інтерес страхувальника, а також страховий ризик, тобто передбачувану подію, при настанні якої здійснюється страхування.

Таким чином, у цій статті нами зроблено аналіз окремих підходів до визначення поняття та видів інвестиційної діяльності як об’єкта страхування, а також зосереджено увагу на теоретико-правових питаннях, які потребують додаткових досліджень.

Список використаної літератури:

Глущенко В.В. Управление рисками. Страхование. – Железнодорожный, 1999.

Подшиваленко Г.П. Инвестиционная деятельность: Учебное пособие. – М., 2005.

Ример М.И., Касатор А.Д., Матиенко Н.Н. Экономическая оценка инвестиций. – СПб., 2006.

Сплетухов Ю.А., Дюжиков Е.Ф. Страхование. – М., 2006.

Турбина К.Е. Инвестиционный процесс и страхование инвестиций от политический рисков. – М., 2001.

Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 № 1560-ХІІ.

Про страхування: Закон України від 07.03.1996 № 85/96-ВР.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук