Головна Наукові статті Трудове право ДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПРОСТУПОК ЯК ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПРОСТУПОК ЯК ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Наукові статті - Трудове право
274

Ю.П. Пилипенко

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПРОСТУПОК ЯК ПІДСТАВА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Визначається склад дисциплінарного проступку, що є під­ставою відповідальності працівників за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, дається визначення поняття «дисциплінарний проступок», характеризуються основні його елемен­ти – об’єкт, об’єктива сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона, обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення правового регулю­вання дисциплінарної відповідальності у трудових правовідносинах.

Ключові слова: трудовий розпорядок, дисциплінарна відпо­відальність, склад правопорушення, об’єктивна сторона, суб’єкт пра­вопорушення.

Постановка проблеми. З огляду на зміни у сфері суспільної організації праці особливої актуальності набула проблема дисциплінарної відповідальності працівників за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов’язків. Перехід України до ринкових відносин і посилення у зв’язку з цим господарської влади роботодавця у трудових правовідносинах зумовили необхідність перегляду цілого ряду усталених підходів до ролі і значення юридичних методів і способів забезпечення трудової дисципліни учасників цих правових стосунків.

Стан дослідження. До питань дисциплінарної відповідальності неодноразово зверталися провідні вчені фахівці з трудового права. Маємо на увазі насамперед О.І. Процевського, В.С. Венедиктова, Л.О. Сироватську, О.І. Карпенка. У своїх публікаціях вони вказували на необхідність вдосконалення законодавства, яке покликане забезпе­чувати належний рівень трудової дисципліни і відповідальності працівників за вчинення ними дисциплінарного проступку. Хоч у цьому напрямку дещо зроблено, однак, все ще залишається не до кінця з’ясованим юридична природа цього виду відповідальності, дисци

плінарні повноваження роботодавців, система санкцій, що застосо­вуються до порушників правил внутрішнього розпорядку. Потребують ґрунтовного висвітлення й чимало інших питань, які постали на етапі здійснення ринкових трансформацій в економіці, широкого практикуван­ня і приватного підприємництва. У цьому сенсі заслуговує глибокого дослідження проблема визначення складу дисциплінарного проступку як підстави юридичної відповідальності у відносинах найманої праці.

Виклад основних положень. Внутрішній трудовий розпорядок є соціально-правовою системою, що формується переважно роботодавцем. Його господарська влада передбачає несамостійність та підпорядкованість найманої праці працівників. У трудових правовідносинах працівник зо­бов’язаний підпорядковуватися цій господарській владі роботодавця. Тут наявні елементи субординації, тобто у роботодавця є право встановлюва­ти внутрішній трудовий розпорядок в організації та у визначених законом випадках застосовувати до працівника заходи дисциплінарної чи матеріальної відповідальності. А це дає підстави стверджувати про наявність складних координаційно-субординаційних відносин між праців­ником та роботодавцем.

За радянських часів правове становище сторін трудових відносин традиційно подавалося як таке, що потребує підпорядкування внут­рішньому трудовому розпорядку. Зокрема, Ю.П. Орловський зазначав, що, вступивши у трудові правовідносини, громадянин зобов’язаний ви­конати певну трудову функцію з підпорядкуванням внутрішньому тру­довому розпорядку, а у роботодавця виникає право вимагати належного виконання роботи. Цьому обов’язку, як підкреслив науковець, кореспондує дисциплінарна правомочність, що, безперечно, входить до змісту трудової правосуб’єктності підприємства [1, с. 266].

Отже, відносини субординації власне і відзначаються тим, що за­стосовувати стягнення до особи, яка вчинила проступок, має право інший учасник цих же відносин, наділений владними повноваженнями.

Правовою підставою дисциплінарної відповідальності прийнято вважати трудове правопорушення (дисциплінарний проступок). Воно виражається у винних протиправних діях чи бездіяльності, що спричини­ли порушення встановленого в організації внутрішнього трудового розпо­рядку Коли йдеться про юридичні підстави, то зазвичай визначають, які ж конкретні правові обов’язки працівником порушені. Л.О. Сироватська з цього приводу наголошувала, що дисциплінарний проступок матиме місце тільки тоді, коли правопорушення пов’язано з невиконанням трудо­вих обов’язків, але за своїм характером воно не становить суспільної не­безпеки і допускає застосування до особи дисциплінарних санкцій чи заходів громадського впливу [2, с 43]. При цьому вона вказувала, що дисциплінарний проступок необхідно виключити з числа інших правопо­рушень - кримінальних та адміністративних, тобто вважала, що, оскільки те чи інше правопорушення у сфері трудової дисципліни не є злочином чи адміністративним проступком, то можна констатувати наявність дисцип­лінарного правопорушення.

В.М. Смірнов визначав дисциплінарний проступок як винне, протиправне здійснення повноважень чи невиконання трудових обов’язків особою, яка перебуває у трудових правовідносинах з кон­кретним підприємством (установою) [3, с 54]. Схожу позицію щодо поняття «дисциплінарний проступок висловлюють й інші науковці, або повністю розділяючи її, або ж при цьому, додаючи, що цей про­ступок, «порушує правила внутрішнього трудового розпорядку», [4, с 429] «за вчинення якого може бути застосована дисциплінарна санкція, яка міститься у трудовому праві» [5, с 224].

Для трудового правопорушення характерна низка ознак, які відріз­няють його від інших правопорушень та відображають зміст цього поняття.

По-перше, трудове правопорушення не є суспільно небезпечним діянням, а виражається у неналежному виконанні працівником трудової функції, визначеної трудовим договором. Зміст трудової функції окремих категорій працівників (суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, які виконують виховні функції) охоплює та­кож дотримання вимог морального змісту. Недодержання ними таких норм, їх аморальна поведінка не лише під час роботи, а й у побуті є підставою для притягнення таких працівників до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади.

По-друге, трудове правопорушення може бути вчинене тільки пра­цівниками, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

По-третє, таке правопорушення виражається у протиправному та винному невиконанні чи неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків, покладених на нього трудовим договором, нор­мативними актами, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок та іншими нормами трудового права.

Необхідними елементами складу трудового правопорушення як і інших видів є суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт та об’єктивна сто­рона. Суб’єктами трудового правопорушення можуть бути лише фізичні особи, які досягли встановленого законом віку та є дієздатними, тобто здатними усвідомлювати свої дії та керувати ними. Коло суб’єктів трудових правопорушень обмежене. Такими можуть бути лише працівники, які вчинили порушення трудової дисципліни.

Трудова праводієздатність за загальним правилом настає з 16 років, а у певних випадках – з 15, учнів – з 14 років (ст. 188 КЗпП). Всі неповнолітні мають рівні права і обов’язки в трудових правовідносинах з повнолітніми. Тим самим до дисциплінарної відповідальності працівник може притягатися з моменту, коли він за віком досяг трудової праводієздатності й уклав трудовий договір з роботодавцем.

У трудовому праві відповідальність має винятково особистий характер на відміну від цивільного права, де майнову відповідальність за неповнолітніх до 14 років несуть батьки чи опікуни. Що стосується осіб віком від 14 до 18 років, то до відшкодування майнової шкоди при відсутності заробітку чи майна залучаються їхні представники.

Законодавство розрізняє декілька видів суб’єктів трудового пра­вопорушення. Загальне поняття суб’єкта трудового правопорушення поширюється на будь-якого працівника, винного у невиконанні обов’язків, передбачених правилами внутрішнього трудового розпо­рядку. Водночас трудове право містить також поняття спеціального суб’єкта. Останні відрізняються за характером трудової функції, яка здебільшого пов’язана із здійсненням управлінських повноважень, колом трудових обов’язків, що виражаються у здійсненні функцій державного апарату та особливостями умов праці.

Суб’єктивна сторона дисциплінарного проступку виражається у психічному ставленні порушника трудової дисципліни до своєї проти­правної поведінки. Для визнання протиправної поведінки працівника тру­довим правопорушенням роботодавець повинен встановити наявність його вини, яка класично поділяється на умисел та необережність.

У Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку пору­шенням трудової дисципліни також визнається винне невиконання чи неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків. Вина як складова трудового правопорушення містить у собі два моменти: інтелектуальний та вольовий, від поєднання яких і розрізняють форму вини. Інтелектуальний момент вини характеризує усвідомлення особою протиправності вчинюваного проступку та на­стання шкідливих результатів. Натомість вольовий критерій вира­жається у бажанні досягти настання протиправних наслідків.

Щодо трактування поняття «об’єкт дисциплінарного проступку», то у науці трудового права висловлює різні позиції. Узагальнено можна виділити два підходи до розуміння цього елемента складу трудового правопорушення. Зокрема, одні науковці, наголошують, що об’єктом трудового правопорушення слід вважати трудову дисципліну. Вже зга­дувана Л.О. Сироватська вважала, що дисципліна праці є загальним об’єктом різних правопорушень у сфері трудової діяльності [6, с 232]. При цьому вона стверджувала, що трудова дисципліна може бути об’єктом різних правопорушень, у тому числі і злочинів.

На суперечливість такої позиції звертає увагу А. А. Абрамова. Констатуючи той факт, що ряд науковців як об’єкт дисциплінарних проступків називає трудову дисципліну, встановлювану державою, вона зазначає, що таке визначення об’єкта дисциплінарного правопо­рушення одразу ж вимагає пояснення поняття «дисципліна», оскільки воно розглядається у різних аспектах.

На переконання цієї ученої, загальним об’єктом дисциплінар­ного проступку є суспільні відносини, що виникають у процесі спіль­ної праці, регульовані нормами трудового права. Безпосереднім об’єктом порушення трудової дисципліни можуть бути окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку, які стосуються порядку оформлен­ня трудового договору, виконання трудових обов’язків, врахування міри праці та споживання оцінки трудової діяльності працівника, загальних правил поведінки, що забезпечують нормальну обстановку колективної праці, охорону майна підприємства тощо [7, с 65].

Інші науковці об’єктом трудового правопорушення вважають трудові та пов’язані з ними інші правовідносини, які зазвичай охороня­ються правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому загаль­ним об’єктом дисциплінарного поступку виступають трудові відносини, які постають у процесі виробництва, передусім та їх частина, яка регулюється нормами трудового законодавства та суміжних галузей пра­ва. Комплексу таких охоронюваних правовідносин на конкретному підприємстві входить і внутрішній трудовий розпорядок, що є спеціа­льним об’єктом правопорушення у сфері трудового права. Якості безпо­середні об’єкти дисциплінарних проступків можуть виступати окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку: повне та ефективне вико­ристання робочого часу; збереження та правильна експлуатація споруд, приміщень, машин, матеріалів, інструментів, інвентарю; правильна організація управління процесом праці та технологією виробництва; охо­рона здоров’я, моральності та життя членів трудового колективу [8, с. 51].

Об’єктивною стороною будь-якого правопорушення вважається власне поведінка суб’єкта, тобто протиправне діяння, що виражається у формі дії чи бездіяльності. Об’єктивна сторона трудового правопо­рушення характеризується рядом ознак, властивих цій категорії. Це – відомі усім протиправність, наявність суспільно шкідливих наслідків, причинний зв’язок між діянням правопорушника та наслідками, час, місце, спосіб вчинення діяння. Посягаючи на ті чи інші охоронювані правом суспільні відносини, особа порушує відповідні приписи, тобто допускає поведінку, заборонену законом.

Ознака протиправності, яка характеризує об’єктивну сторону трудо­вого правопорушення, означає заборону діяння під загрозою наслідків, пе­редбачених правовими санкціями. Протиправність поведінки у трудовому праві проявляється, перш за все, як порушення трудових обов’язків. У зв’язку з цим слід відмежовувати трудові обов’язки від тих, що закріплені іншими галузями права. До того ж, для деяких категорій працівників через особливий характер виконуваних ними функцій, поняття трудового право­порушення розширюється за рахунок включення проступків, безпосередньо не пов’язаних з виконанням ними своїх трудових обов’язків.

Поняття «трудові обов’язки» значно ширше, від тих, що виплива­ють безпосередньо з трудової функції працівника. До них належать також обов’язки щодо чіткого та добросовісного виконання самої функції, технологічних процесів, раціональне використання робочого часу тощо.

Як відомо, трудове право розрізняє загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Якщо загальна дисциплінарна відпо­відальність регулюється КЗпП України та правилами внутрішнього тру­дового розпорядку, то спеціальна дисциплінарна відповідальність регу­люється також іншими законодавчими нормативними актами.

Необхідно відзначити, що у спеціальних актах дисциплінарний проступок визначається у дещо загальній формі або взагалі не дається жодного його визначення. Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 за погодженням з радою профспілки залізничників і транспортних будівельників Украї­ни, подає дисциплінарний проступок як винне порушення дисципліни працівником залізничного транспорту.

Основні відмінності спеціальної відповідальності від загальної полягають у визначеному колі суб’єктів такої відповідальності, шир­шому понятті дисциплінарного проступку і дещо суворіших заходах стягнення [9, с 93].

Усю сукупність правопорушень, які тягнуть дисциплінарну відповідальність за статутами та положеннями про дисципліну, можна розділити на власне дисциплінарний проступок - порушення трудових (службових) обов’язків, та порушення інших обов’язків, які не завжди характеризують трудову функцію.

Специфіка трудової функції деяких категорій працівників породжує додаткові обов’язки. Це можуть бути обов’язки загальні для всіх працівників, або ті, які перебувають на перетині трудових та загаль-ногромадських обов’язків. Вони не є трудовими, однак в силу особливо­стей трудової функції окремих категорій працівників ці обов’язки, як ви­няток, прирівнюються до трудових. Так, у ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури зазначені вимоги, які ставляться до працівників прокуратури Зокрема, вони повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержуватись вимог за­кону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону забезпечен­ню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII суддя притягується до дисциплінарної відпові­дальності за вчинення дисциплінарного проступку, в таких випадках: за порушення законодавства при розгляді судових справ; за недотримання вимог щодо несумісності суддів; за неналежного виконання обов’язків, передбачених Законом України «Про статус суддів»;за вчинення амо­рального поступку, не сумісного з зайняттям посади судді [10, с 366].

Висновки. Таким чином, спеціальна дисциплінарна відповіда­льність працівників настає за винне протиправне порушення не тільки відповідних трудових обов’язків, а й деяких інших обов’язків, обумов­лених їх трудовою функцією. Відрізняється спеціальна дисциплінарна відповідальність від загальної і порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення. Той же Дисциплінарний статут прокура­тури передбачає застосування дисциплінарних стягнень щодо проку­рорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, науко­вих та інших установ прокуратури за невиконання чи неналежне виконання ними службових обов’язків або за проступок, який порочить їх як працівників прокуратури.

Позбавлення або пониження у класному чині державного рад­ника юстиції 1, 2, 3 класів провадиться Президентом України за по­данням Генерального прокурора. Всі інші стягнення застосовуються Генеральним прокурором у повному обсязі. Прокурори Кримської АРСР, областей, м. Києва та прирівняні до них прокурори мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення, як догану, пониження на посаді, звільнення, крім пониження на посаді та звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України. При необхідності застосування заходів дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять відповідне подання Генеральному прокурору України.

Як бачимо, дисциплінарним проступкам, що є підставою юридичної відповідальності у сфері трудових правовідносин властиві усі основні ознаки, що характеризують цей різновид правопорушень. Однак специфіка трудових правовідносин, їхня соціальна спрямованість та інші чинники засвідчують особливий характер цих проступків, що зрештою впливає і на характер самої дисциплінарної відповідальності працівників та визначення її місця у системі юридичної відповідальності.

––––––––––––

Иванов С.А. Советское трудовое право: вопросы теории / С.А. Ива­нов, Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. – М.: Наука, 1978. – 382 с.

Сыроватская Л.А. Ответственность за нарушение трудового законо­дательства / Л.А. Сыроватская. – М., 1990. – 243 с.

Смирнов В.Н. Дисциплина труда в СССР / В.Н. Смирнов. – Л.: Выс­шая школа, 1972. – 119 с.

Теория государства и права: учебник для вузов / под ред. В.М. Коре-льського и В.Д. Перевалова. – М., 2001. – 641 с.

Трудовое право России / под ред. А.С. Пашкова. – М., 1994. – 403 с.

Сыроватская Л.А. Трудовое право / Л.А. Сыроватская. – М., 1998. – 305 с.

Абрамова А.А. Дисциплина труда в СССР / А.А. Абрамова. – М.: Высшая школа, 1969. – 236 с.

Смирнов В.Н. Дисциплина труда в СССР / В.Н. Смирнов. – Л.: Выс­шая школа, 1972. – 119 с.

Карпенко О.И. Дисциплинарная ответственность работника в трудо­вом праве: понятие и виды: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / О.И. Карпен­ко. – М., 2003. – 166 с.

Трудове право: академічний курс / за ред. П.Д. Пилипенка. – К: Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 532 с.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук