266

---

У.П. Бек

ЩОДО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Розглядаються питання міжнародно-правових стандартів професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників, про­понується визначення поняття «міжнародно-правові стандарти професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників», про­водиться їх класифікація, вказується на необхідність приведення на­ціонального трудового законодавства у відповідність з ними, адже це є необхідною умовою гарантування високого рівня соціального захисту працівників, особливо в частині поліпшення умов праці для захисту їх здоров’я та безпеки під час здійснення трудових обов’язків.

Ключові слова: міжнародно-правове регулювання, міжнародні стандарти професійної безпеки та охорони здоров’я найманих праців­ників, умови праці, Міжнародна організація праці.

Постановка проблеми. Зародження міжнародно-правового ре­гулювання у сфері використання найманої праці датується початком ХХ ст. Виникнення такого нового виду правового забезпечення було зумовлене існуванням певних факторів, серед яких потрібно виділити активізацію профспілкового руху, прагнення визначити та уніфікувати умови економічної конкуренції на міжнародному рівні тощо.

Стан дослідження. До питання міжнародно-правового забезпе­чення неодноразово звертались провідні учені, фахівці з трудового права (П.Д. Пилипенко, З.Я. Козак, І.Я. Кісельов, А.М. Лушніков, М.В. Лушні-кова, М. Грекова та ін.), які визначали необхідність приведення націона­льного законодавства у відповідіність із міжнародно-правовими актами з питань найманої праці. Однак все ще залишається не до кінця з’ясованим юридична природа вироблених у результаті цього правового регулювання міжнародно-правових стандартів безпеки та гігієни праці.

<

p style="text-align: justify;">Виклад основних положень. Найважливіший результат міжна­родно-правового регулювання у сфері використання найманої праці, на думку І.Я. Кісєльова, полягає у створенні міжнародних трудових стандартів, серед яких в окрему групу виділяють міжнародно-правові стандарти безпеки і гігієни праці. Науковець переконаний, що за до­помогою міжнародних зусиль створено звід модельних актів з питань найманої праці, творче опрацювання яких вкрай необхідна умова вдо­сконалення будь-якої національної системи трудового права [1, c. 447, 448]. Змістом цих стандартів є концентроване відображення досвіду багатьох країн, результат ретельного відбору найбільш цінних і уні­версально значущих норм і положень національних систем трудового права, створення оригінальних синтетичних правил за участю юристів, які представляють чинні системи правового регулювання праці, підсу­мок зіткнення різних думок і підходів, різнорідних політичних сил та інтересів, ідеологічних концепцій, знаходження компромісних юриди­чних формул, трансформованих у міжнародні норми[2, c. 46].

Поняття міжнародно-правових стандартів широко вживається як у науковій літературі галузевого спрямування [3], так і у деяких міжнародно-правових актах з питань професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників [4]. Часто синонімом до нього пропонується використовувати термін «міжнародно-правова норма» [5]. Вважаємо, що одночасне використання як і у нормотворчій діяльності, так і у наукових напрацюваннях різних, на нашу думку, понять для по­значення одних і тих же правових явищ потребує детального з’ясування. Більше того, аналіз та чітке розмежування таких правових категорій, як «міжнародно-правовий стандарт» та «міжнародно-правова норма» дозво­лить грунтовніше охарактеризувати міжнародно-правові акти з питань професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників, адже ці поняття часто вживаються у текстах відповідних актів.

У науці міжнародного права міжнародно-правовою нормою вважа­ється юридично-обов’язкове правило поведінки, що створюється суб’єк­тами міжнародного права і регулює відносини між ними, а також відно­сини за участю осіб, які не є такими суб’єктами, тобто міжнародно-пра­вові норми виникають у результаті ухвалення міжнародно-правових актів. Наприклад, С.А. Іванов зазначає, що з прийняттям конвенцій та рекомен­дацій Міжнародної організації праці виникають міжнародно-правові нор­ми, які проте не мають юридичної сили[6, c. 44–45].

З огляду на зазначене виникає запитання: чи створює міжнародно-правову норму конвенція, яка ще не ратифікована. На нашу думку, не створює. Адже беззаперечним є той факт, що норма права (правова нор­ма) - це завжди обов’язкове правило. Якщо відповідне правило не має юридичної сили, то доцільно вести мову не про норму права (правову норму), а про певні зразки майбутньої норми, орієнтири певної поведінки. І такими треба вважати міжнародно-правові стандарти. Вони розробля­ються міжнародними організаціями чи іншими суб’єктами міжнародного права у формі різних міжнародно-правових актів. Такі за юридичною си­лою можуть бути рекомендаційними та обов’язковими.

Цей поділ має важливе значення, оскільки дозволяє вказати на два види міжнародно-правових стандартів. Перший вид, на нашу думку, охоплює ті правила поведінки прийняття та впровадження яких тільки передбачається. Таким чином, ці стандарти набувають статусу правових зразків. Як приклад, таких можна навести визна­чені у програмних та рекомендаційних документах міжнародних організацій пропозиції, що формуються у результаті моніторингу стану виконання чинних міжнародно-правових актів. Виявивши упущення чи інші прогалини у міжнародно-правовому регулюванні певних відносин, міжнародні організації традиційно вказують спо­соби удосконалення міжнародно-правового забезпечення у певній сфері. Власне сформовані ними положення чи правила з метою удосконалення механізму правового регулювання відносин, зокрема і у сфері професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівни­ків, і є міжнародно-правовими стандартами.

До другої групи міжнародно-правових стандартів належать такі правила поведінки, які є обов’язковими для певних суб’єктів міжнаро­дного права, адже зафіксовані у законодавстві певних країн, а для ін­ших держав є тими орієнтирами, впровадження яких на практиці очі­кується в майбутньому. Зокрема, О.І. Тіунов, говорячи про стандарти прав людини, втілені в Європейській конвенції про захист прав люди­ни та основоположних свобод, відзначає, що до моменту підписання Конвенції зафіксовані в ній права вже були закріплені в конституціях і законодавстві країн, які були її першопочатковими учасниками. В ході розширення Ради Європи до Конвенції стали приєднуватися інші дер­жави, для їхніх правових систем закріплені в ній стандарти були ціля­ми, досягнення яких тільки передбачалося [7, c. 156].

Очевидно, міжнародно-правовими стандартами відповідні зраз­кові правила можна вважати тільки у тому разі, якщо вони розроблені суб’єктами міжнародного права, які об’єднують більшість держав сві­ту або певного регіону. Такими, наприклад, можуть бути всесвітні та регіональні міжнародні організації, які створюються з метою напрацювання однакових для всіх мінімальних стандартів шляхом участі дер-жав-членів відповідних організацій у їх розробці.

З урахуванням наведеного пропонуємо вважати поняття «міжнародно-правові стандарти» ширшим і аж ніяк не тотожним поняттю «міжнародно-правові норми». Останні можуть бути між­народно-правовими стандартами, але не всі міжнародно-правові стандарти є міжнародно-правовими нормами. Так, міжнародно-правові норми мають договірний характер і є обов’язковими до ви­конання. Натомість міжнародно-правові стандарти можуть бути доктринальними розробками.

З’ясування цих правових категорій і їх співвідношення як цілого і частини має важливе значення у контексті аналізу міжнародно-правових актів з питань професійної безпеки та охорони здоров’я най­маних працівників. При цьому, звертаємо увагу на неоднозначний пе­реклад оригіналів текстів міжнародно-правових актів відповідного спрямування. Наприклад, назва Конвенції Міжнародної організації праці № 147 «Про мінімальні норми на торговельних суднах» мовою оригіналу Merchant Shipping (Minimum Standards) Convention [8] не відповідає вітчизняному офіційному перекладу. Так само як і Конвенція МОП № 144 [9] повинна називатись «Про тристоронні консультації ( міжнародні трудові стандарти)».

Вважаємо, що поняття «standards» у документах міжнародної орга­нізації праці треба тлумачити власне як «стандарти» [10, с 427]. Адже всі акти цієї міжнародної організації мають рекомендаційних характер, і вес­ти мову про міжнародно-правові норми не можна, оскільки нератифіковані конвенції не є обов’язковими для виконання, а рекомендації МОП вза­галі не підлягають ратифікації, а відтак є лише пропозиціями.

З’ясування суті поняття «міжнародно-правові стандарти» дозво­ляє нам охарактеризувати документи, які власне їх закріплюють у сфе­рі професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників. Слід відзначити, що ідея необхідності гарантування безпеки виробни­цтва і охорони здоров’я найманих працівників була сформульована ще у 1966 р. Зокрема, проголошене у Загальній декларації прав людини 1948 р. [11, c. 1] право кожного на справедливі та сприятливі умови праці уточнювалося у ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Передусім такими умовами вважалась також і робота в безпечних та здорових умовах праці (safe and healthy working conditions) [12]. Проте у багатьох країнах, в тому числі і в Україні, цей термін вико­ристовувався у дещо зміненому вигляді, а саме як умови, що відповідають вимогам безпеки і гігієни. Тобто поняття «гігієна» фактично підмінило собою поняття «здоров’я». Використання оригінального терміну вдалося зберегти лише в англомовних країнах, де і до тепер звичну для нас «без­пеку та гігієну праці» називають «професійною безпекою та здоров’ям» («occupational safety and health») найманих працівників.

На перший погляд складається враження, що йдеться лише про певні філологічні упущення. Однак детальний аналіз використання окремих термінів може суттєво змінити концепцію усієї охорони пра­ці. Адже в контексті відповідного перекладу постає проблема, чи поряд з безпекою праці найманому працівникові потрібно гарантувати гігієну праці чи захист його здоров’я. І що є первинним - право працівника на професійну безпеку та охорону його здоров’я чи гігієна праці як сукуп­ність практичних заходів, що забезпечує збереження цього здоров’я? Що саме потребує міжнародно-правового закріплення?

Безперечно, первинним є право найманого працівника на про­фесійну безпеку та охорону його здоров’я і саме воно вимагає міжна­родно-правового забезпечення. Відтак вважаємо за доцільне викорис­товувати поняття «професійна безпека та охорона здоров’я найманих працівників» замість звичних для нас «виробнича безпека та гігієна праці». Саме ці терміни дозволять нам якнайповніше розкрити зміст міжнародно-правових актів, що регламентують відповідні відносини.

Власне вже у самому Міжнародному пакті про економічні соці­альні і культурні права (ст. 12) йдеться про право кожного скористати­ся найвищими стандартами у сфері фізичного і розумового здоров’я, а також про систему заходів спрямованих на реалізацію цього права. З-поміж них, зокрема, потрібно виділити удосконалення усіх аспектів виробничої гігієни та запобігання професійним захворюванням [13].

Питання професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників на міжнародному рівні у своїй практиці вирішують також структурні підрозділи ООН. Зокрема, належної уваги питанням небез­печних впливів на здоров’я найманих працівників приділяє у своїй діяльності Всесвітня організація охорони здоров’я. У 1994 р., напри­клад, ця організація ухвалила Глобальну стратегію професійного здо­ров’я для всіх [14]. Цього ж року було ухвалено Декларацію ВООЗ з питань професійного здоров’я для всіх. У 2006 р. на сьомій зустрічі представників центрів співпраці з питань професійного здоров’я ВООЗ було ухвалено Декларацію з питань здоров’я працівників, у якій наго­лошується, що подальше удосконалення правового регулювання у цій сфері є вкрай необхідним і потребує цілісного підходу [15].

Провідне місце серед основних джерел міжнародно-правового регулювання відносин у сфері гарантування найманим працівникам професійної безпеки та охорони здоров’я займають акти ще одного структурного підрозділу Організації об’єднаних націй – Міжнародної організації праці. З часу свого створення у 1919 р. і до сьогодні МОП приділяє значну увагу регулюванню саме цих відносин, адже профе­сійна безпека та здоров’я найманих працівників є невід’ємною части­ною концепції гідної праці.

Загалом у сфері професійної безпеки і охорони здоров’я праців­ників ухвалено понад 40 конвенцій і рекомендацій, зокрема Конвенція 1947 р. № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі; Конвен­ція 1964 р. № 115 про захист працівників від іонізуючої радіації; Кон­венція 1964 р. № 120 про гігієну в торгівлі та установах; Конвенція 1964 р. № 121 про допомоги у випадках виробничого травматизму; Кон­венція 2001 року № 184 про безпеку та гігієну праці в сільському госпо­дарстві та ін.; Рекомендація 1953 р. № 97 щодо охорони здоров’я праців­ників на місцях роботи; Рекомендація 1960 р. № 114 щодо захисту праців­ників від іонізуючої радіації; Рекомендація 1974 р. № 147 щодо боротьби з небезпекою, спричинюваною канцерогенними речовинами й агентами у виробничих умовах, та заходів профілактики; Рекомендація 1981 р. № 164 щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища та ін.

Висновок. Аналіз міжнародно-правових актів, які регламенту­ють стосунки професійної безпеки та охорони здоров’я найманих пра­цівників, засвідчує, що їх регулювання не є справою винятково націо­нального законодавства. Зафіксовані в міжнародних актах стандарти професійної безпеки та охорони здоров’я, незважаючи на свою прогре­сивність, повинні й надалі вдосконалюватися, враховуючи зміни у процесі праці, пов’язані з розвитком суспільних відносин. А приведен­ня національного трудового законодавства у відповідність з ними є необхідною умовою для гарантування високого рівня соціального захисту працівників, особливо в частині поліпшення умов праці для захисту їх здоров’я та безпеки під час здійснення трудових обов’язків. Беручи до уваги те, що чинне трудове законодавство України все ще перебуває на стадії реформування, важливо також вивчити досвід міжнародно-правового регулювання відповідних відносин. Використання позитивних досягнень, які існують у цій сфері, сприятиме подальшому розвитку пра­вового регулювання відносин у сфері професійної безпеки та охорони здоров’я найманих працівників, що безперечно може бути одним із пріо­ритетних напрямів подальших досліджень у науці трудового права.

––––––––––

Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: уче­бник для вузов/ И.Я. Киселев. – М.: Дело, 1999. – 728 с.

Киселев И.Я. Международно-правовое регулирование труда (между­народные стандарты труда): учеб. пособие / И.Я. Киселев. – М., 1995.

Див.: Киселев И.Я. Трудовое право России и зарубежных стран. Ме­ждународные нормы труда / И.Я. Киселев. – М.: Эксто, 2005. – С. 467; Лушни-ков А.М., Лушникова М.В. Курс трудового права: учебник: в 2 т. Т. 1. Сущ­ность трудового права и история его развития. Трудовые права в системе прав человека. Общая часть. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Статут, 2009. – C. 585; Краснов Є.В. Oсновні трудові права: міжнародні стандарти і законо­давство України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Є.В. Краснов. – Одеса, 2008. –С. 1, 4, 6, 10; Нерсесянц В. Российское законода­тельство и Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод /

8. Нерсесянц // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 94; Погорілко В. Зага­льна декларація прав людини – одна з найважливіших загальнолюдських цін­ностей ХХ століття / В. Погорілко // Право України. – 1999. – № 4. – С. 7; Гре­кова М. Визначення поняття та ознак міжнародних трудових стандартів / М. Грекова // Право України. – 2008. – № 4. – С. 51 та ін.

Див.: Merchant Shipping (Minimum Standards) Convention № 147, 1976 // http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl? – С147; Labour Standards (Non-Metropolitan Territories). Convention. – 1947. – № 83 // http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl?C083; Social Security (Minimum Standards) Convention. – 1952. – № 102 // http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl?C102; Social Policy (Basic Aims and Standards) Convention № 117, 1962// http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl?C117; Tripartite Consultation (International Labour Standards) Convention № 144, 1976// http://www.ilo.org/ ilolex/cgi-lex/convde.pl?C144.

Див.: Киселев И.Я. Трудовое право России и зарубежных стран. Ме­ждународные нормы труда / И.Я. Киселев. – М.: Эксто, 2005. – С. 467; Лушни-ков А.М., Лушникова М.В. Курс трудового права: учебник: в 2 т. Т. 1. Сущ­ность трудового права и история его развития. Трудовые права в системе прав человека. Общая часть. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Статут, 2009. – C. 585; Краснов Є.В. Oсновні трудові права: міжнародні стандарти і законодавст­во України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудове право; право соссіального забезпечення» / Є.В. Краснов. – Одеса, 2008. – С. 1, 4, 6, 10; Муса Аль-Сулайбі. Юридична природа міжнарод­них стандартів прав людини / Аль-Сулайбі Муса // Право України. – 2000. – №

9. – С. 116; Буроменський М.В. Міжнародно-правові стандарти внутрішньоде­ржавної демократії / М.В. Буроменський // Вісник Академії правових наук. – 1997. – № 2 (9). – С. 21.; Грекова М. Визначення поняття та ознак міжнародних трудових стандартів / М. Грекова // Право України. – 2008. – № 4. – С. 51 та ін.

Иванов С.А. Проблемы международного регулирования труда / С.А. Иванов. – М.: Наука, 1964.

Тиунов О.И. Международно-правовые стандарты как фактор глоба­лизации правового пространства / О.И. Тиунов. – М., 2004.

Merchant Shipping (Minimum Standards) Convention № 147, 1976 [Елект­ронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl?

Tripartite Consultation (International Labour Standards) Convention № 144, 1976 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ilo.org/ilolex/cgi-lex/convde.pl

< Попередня   Наступна >