196

---

І.Ф. Шелеп

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВИХ ПРОЦЕДУР ТРУДОВОГО ПРАВА

Проаналізоване процедурне забезпечення трудових прав, ок­реслено зміст правових процедур трудового права, відзначено характерні риси трудоправових процедур та їх значення у трудо­вому праві.

Ключові слова: правові процедури, забезпечення трудових прав, трудоправові процедури, процесуальні процедури, юридичний процес.

Постановка проблеми. Правові процедури є основою повно­цінного забезпечення трудових прав та розвитку трудового проце­дурно-процесуального механізму. В існуючих умовах удосконален­ня трудового законодавства та пошуках оптимальних форм і способів реалізації матеріальних норм трудового права наукове дослідження процедурної і процесуальної регламентації набуває особливої актуальності.

Стан дослідження. Проблеми правового забезпечення трудових прав у науковій літературі завжди перебували в центрі уваги вчених. Наукове опрацювання поняття і змісту процедур, процедурних норм і відносин в трудовому праві, процедурно-процесуального механізму забезпечення трудових прав найманих працівників, реалізації проце­дур суб’єктами у межах окремих правових інститутів трудового права, обґрунтування необхідності прийняття процедурних нормативно-правових актів цієї галузі здійснювали О.Р. Воронкова, І.Б. Калінін, Д.О. Морозов, С.В. Передерін, Л.М. Распутіна та інші.

Однак, практично недослідженим у національній юриспруденції залишається питання процедурного опосередкування трудових прав і законних інтересів.

Виклад основних положень. Процедура – один із соціальних регуляторів. Вона відіграє важливу роль не лише в регулюванні поведінки окремих суб’єктів, а й у забезпеченні дотримання принципів права, ефективної реалізації

правових норм та захисті прав особи. Ад-же, як вказував Ю.В. Феофанов, закон без процедури його здійснення, призводить до вседозволеності влади, а громадянинові не гарантує захищеності. Відповідно держава не може стати правовою за наявності винятків з правил та за відсутності процедур [1]. Отже, процедурно-правові приписи – це гарантія правопорядку та законності.

Первинний зміст терміну «процедура» (від франц. ргосеdure, лат. ргосеdo – проходжу, просуваюсь) означає офіційно встановлений порядок дій при обговоренні чогось, здійсненні або оформленні прав [2, с. 772]. У широкому значенні процедура визначається як послідовність актів чи операцій, які мають здійснювати у визначеному порядку за присутності представників влади, громадських організацій чи уповноважених фізичних осіб з метою досягнення виконання того чи іншого акту [3, с. 58]. Поняття «процедура» визначається як порядок, наступність, послідовність у вчиненні відповідних дій для досягнення певного результату; під правовою процедурою розуміється врегульований законом чи іншими нормативно-правовими актами порядок, який складається з послідовних дій. Сутність правової процедури зумовлена характером матеріально-правових відносин, для реалізації яких вона слугує. Особливість її в тому, що вона застосовується у сфері права [4, с. 185–186].

В.Н. Протасов також зазначає, що юридична (правова) процедура діє в юридичній сфері, врегульована правовими нормами, структурована правовими відносинами, спрямована на правовий результат [5, с. 3, 7]. Водночас, науковець цілком обґрунтовано не обмежує сферу дії процедури лише матеріально-правовими відносинами, зазначаючи, що вона слугує для реалізації правових відносин загалом. При цьому він зазначає, що поняття «правова процедура» привертає увагу через дві обставини: по-перше, через важливість її соціальної ролі; по-друге, через її маловивченість, оскільки в юриспруденції добре розроблені галузеві теорії двох видів процесу - цивільного і кримінального, а в загальноправовому плані наявні лише окремі погляди, концепції юридич­ної процедури, а цілісної процедурно-правової теорії поки що нема.

Для розвитку галузі трудового права і наукової розробки теорії трудового юридичного процесу також важливим є досконале закріплення процедурних вимог, встановлення гарантій реалізації суб’єктивних трудових прав та обов’язків, удосконалення правового механізму їхнього забезпечення. З цього приводу В.Н. Кудрявцев за­значав, що окремі приписи закону, навіть чітко сформульовані, часто залишаються безрезультатними або використовуються недостатньо ефективно. Одна з причин полягає в тому, що не завжди продуманий порядок застосування закону, надто ускладнена чи взагалі не встанов­лена процедура [6].

Таким чином, ефективність норм трудового права багато в чому залежить від процедури, причому не тільки в юрисдикційних сферах, тобто не лише при вирішенні правових проблем та спорів про право.

Л.М. Распутіна вважає, що в галузі трудового права суттєвим недоліком сучасного стану трудових відносин є відсутність здебі­льшого злагодженого механізму реалізації закладених у законодавстві принципів, спеціальних органів і процедур та недостатній рівень юридичної техніки [7, с 90-93].

Поряд з цим, на нашу думку, при розробці, правовій експертизі та нормативному закріпленні правових приписів в актах трудового законодавства необхідно враховувати те, що трудові правовідносини не завжди потребують процедурного опосередкування, а допущена зарегламентованість, в окремих випадках закріплення процедурних вимог, стає наслідком розширення дії і впливу процедури. Тому при реалізації приписів трудового законодавства закон (чи норми) часто відіграє визначену ще Ф.Н. Гегелем подвійну роль - позитивну і нега­тивну, а формальності можуть перетворюватися також і в зло, і навіть, на знаряддя несправедливості [8, с 242].

За допомогою юридичних (правових) процедур реалізується чи­мало матеріальних норм трудового права, регулюються трудові правовідносини, організовується діяльність суб’єктів трудового права (зокрема, працівника, роботодавця, їхніх представників, а також суб’єктів, які діють від імені держави). Як зазначали П.Е. Недбайло та В.М. Горшеньов, з метою закріплення законності та правопорядку вся діяльність державних органів, пов’язана з позитивним задоволенням різних потреб членів суспільства, повинна бути організована так, щоб вона відображалась у певних правових формах, тобто за заздалегідь встановленими правилами, які визначають порядок діяльності цих органів [9, с. 9–11].

На нашу думку, трудоправова процедура характеризується загальними ознаками правової процедури і є самостійним правовим явищем, яке, перш за все, орієнтоване на досягнення конкретного правового результату (укладення, зміну чи розірвання трудового договору, призначення на посаду, застосування заходів дисциплінарного впливу, накладення чи зняття дисциплінарного стягнення і т.п.).

Виокремлені В.Н. Протасовим ознаки юридичної процедури притаманні і правовим процедурам трудового права. До цих ознак, зокрема, належать: орієнтованість на досягнення конкретного результату; внутрішня структурованість суспільними відносинами і наявність у структурі актів поведінки, які послідовно змінюють один одного; наявність моделі свого розвитку, попередньо встановленої на нормативному та індивідуальному рівні; службовий характер, який виступає засобом реалізації основного, головного для неї суспільного відношення; ієрархічна побудова; постійна динаміка та розвиток, тобто одна процедурна норма деталізує іншу, одні процедурні відносини забезпечують процес реалізації інших [5, с. 6–7].

Правові процедури у сфері трудового права досить різноманітні за своїм характером, який визначається специфікою механізму їхньої дії і різноманітністю трудових відносин як матеріальних, так і процесуальних.

Підкресливши важливість наявності науково обґрунтованого в трудовому праві поняття «трудова процесуальна процедура», Д.О. Морозов зазначає, що вона репрезентує правовідносини особливого виду. Він також вказав на те, що їхня характерна риса проявляється здебільшого у необхідності детального нормативного регулювання. Сторони трудових відносин, за окремими винятками, наділені правом встановлювати порядок проходження трудової процесуальної процедури[10, с. 8–9]. Трудові процесуальні правовідносини мають вторинний, похідний, службовий, підпорядкований характер стосовно тих правовідносин, реалізації яких вони слугують. Як і всі процесуальні відносини, вони є владними та публічними, оскільки виникають внаслідок діяльності, що здійснюється в державних чи суспільних інтересах, і забезпечується охороною держави.

Відповідно до трудових процесуальних процедур належать: роз­гляд і вирішення спорів (питання підвищення ефективності процедур вирішення трудових конфліктів), процедури реалізації трудоправової відповідальності (проблеми удосконалення процедур дисциплінарної та матеріальної відповідальності); при цьому, трудові процесуальні процедури пов’язані з реалізацією трудоправової відповідальності і поділяються на два провадження - дисциплінарне (дисциплінарний процес) та провадження з притягнення до матеріальної відповіда­льності; процесуальні питання вдосконалення процедур контролю та нагляду в сфері праці; процесуальні аспекти самозахисту трудових прав (самозахист може бути двох видів - передбачений договором і законом, при цьому не можна заперечувати наявність у роботодавця права на самозахист) [10, с 8-9, 18-20].

На нашу думку, ці процедури є різновидом трудово-правової процедури, хоча визначати їх як правовідносини не цілком обґрунтовано, адже будь-які галузеві правовідносини є суспільними відносинами, що врегульовуються правовими нормами. Юридична (правова) процедура встановлюється з метою врегулювання цих правовідносин, відповідно вона закріплюється у правових приписах і визначає певний порядок дій. Слід відзначити, що за умови закріплення трудових процесуальних процедур з метою врегулювання конфліктних ситуацій, вирішення трудових спорів або відновлення порушеного трудового права зазначені процедури доцільно іменувати трудовими юрисдикційними.

Науковці неодноразово підкреслювали, що процедура зав­жди пов’язана з процесом, режимом, регламентом, протоколом [3, с 58]. У правовій доктрині домінуючою є позиція, за якою найбільшою мірою матеріальні і процесуальні явища стикаються одне з одним саме у сфері юридичної процедури. Тут вони мають найбільше спільних моментів і тут найскладніше провести між ними лінії розмежування. Тому на сучасному етапі досить важли­вим є вирішення питання розподілу матеріального і процесуально­го в трудовому праві.

Однак, для трудового права вирішення цього питання досить проблемне. Як зазначав з цього приводу Д.О. Морозов, складність ви­значення процесуальних явищ у трудовому праві пов’язана з його за­гальною охоронною спрямованістю [10, с 4-8]. Ми підтримуємо цю думку і вважаємо, що вирішенню зазначеної проблеми сприятиме з’ясування співвідношення між процедурою і процесом. Це також дозволить відмежувати процес у правовому значенні від різновидів юридичних процедур трудового права.

В.Д. Сорокін вказував на те, що, говорячи про «процес» і «процедуру», ми маємо справу зі складними і багатогранними явищами, які об’єднують в собі визначені загальні властивості, що поширюються на всі різновидності процесу [11, с. 10]. При цьому науковець запропонував розглядати в механізмі правового регулювання поряд з єдиним предметом і методом третій компонент – юридичну процедуру (процес), завдяки якій таке регулювання здійснюється [12, с. 37], вказуючи тим самим фактично на рівнозначність поняття процедури і процесу.

Аналізуючи процедуру в трудовому праві, Д.О. Морозов визначив процедуру як знак, і зазначив, що юридична процедура не є винятком. Поряд з тим вказав на те, що найбільш досконалою формою юридичної процедури є юридичний процес, який може розглядатися як ціла система знаків. А той потік інформації, який несуть в собі процесуальні дії, наділений властивістю керованості і проявляється в обов’язкових для його учасників правових наслідків [10, с. 5].

Досліджуючи юридичні процедури у контексті уточнення категоріального апарату процедурної теорії, В.Н. Протасов висловив думку про те, що поняття «процесуальна процедура» і «юридичний процес» відображають одне і те ж явище, але в різних аспектах. Коли йдеться про процесуальну процедуру, то увага акцентується на тих властивостях процесу, які відрізняють його від інших видів правової процедури. Поняття ж «юридичний процес» – загальне для його різновидів: цивільного, кримінального та ін. [3, с. 15–16]. Науковці також зазначають, що юридичний процес є різновидом юридичної процедури і спрямований на виявлення та реалізацію матеріальних, охоронних правовідносин, які передбачають своєрідність їхніх рис (обов’язкову наявність в складі владного суб’єкта; специфіку заходів, що застосовуються; як правило, високий рівень нормативної регламентації та ін.), і основне, особливий механізм зв’язку з матеріально-правовою регулятивною сферою [3, с. 15].

Дозволимо собі не погодитися із зазначеними твердженнями з таких міркувань. По-перше, при ототожненні юридичного процесу і будь-якого виду процедури нівелюється функціональне призначення кожного з цих понять. Незважаючи на те, що зв’язки між процедурою і процесом багатоаспектні, ці явища не є рівнозначними. Процес і процедура у трудовому праві співвідносяться між собою як система та елемент. Саме у своїй послідовній сукупності правові процедури об’єднуються в творенні певного виду юридич­ного процесу (галузевого процесу), зокрема трудового. Кожен вид юридичного процесу є досконалим і ціліснимоскільки систематизо­вано об’єднує матеріальні, процесуальні та організаційні правові процедури. Слід зазначити, що найістотнішою відмінністю між процедурою та процесом є зміст діяльності. Так, процедура завжди характеризується функціональним поєднанням операцій, тоді як для процесу може мати місце механічна зміна правовідносин. По-друге, при зведенні поняття «процесу» до «процедури» відбувається об­меження його змісту, при цьому процедура теж втрачає характерні їй ознаки. По-третє, у контексті розгляду «процесу» та «процедури» як синонімічних термінів, будь-яку дію (сукупність дій) можна вважати процесом. Однак, у такому випадку відбувається підміна понять. Юридичний процес та кожен його галузевий вид має спеціальне правове значення (наділений об’єднуючою функцією щодо процедур, стадій та проваджень), і чим досконалішим він є, тим ефективніша кожна з його складових, які, незважаючи на їхній зміст і функціональну спрямованість, належать процесу.

При дослідженні структури механізму правового регулюван­ня, як зазначив Д.О. Морозов, не завжди чітко окреслюється функція процедурних та процесуальних утворень, їхній характер співвідношення з іншими підсистемами. Представники галузевих наук ототожнюють юридичну процедуру з механізмами реалізації інтересів різних суб’єктів права. До такого висновку можна прийти, якщо не враховувати «подвійну» природу правової процедури: з однієї сторони вона є регламентованим порядком вчинення юри­дично важливої дії, а з іншої - самою діяльністю, яка забезпечує реалізацію норм права у правовідносинах і відповідає цьому поряд­ку. Лише у першому випадку юридичний процес може бути охарак­теризований як певний механізм. Це дозволяє розглядати в структурі механізму правового регулювання трудового права не лише матеріально-правове, а й процедурно-правове регулювання, до якого як складова частина належить механізм трудового проце­суального регулювання [10, с 11].

Для трудово-правової процедури правовідносини, з однієї сто­рони, виступають як організовувані (процес реалізації яких забезпе­чується), а з іншої - як організовуючі (ті, які забезпечують). Зазначена В.Н. Протасовим [3, с 7, 3] «висота» ієрархії (тобто кількість деталізуючих один одного процедурних відносин, що залежить від того, в якій мірі повинен бути деталізований процес реалізації основного правовідношення) властива і процедурам в галузі трудового права.

Висновки. На нашу думку, трудова процедура (чи процедура у сфері трудового права) характеризує елементи структури трудового юридичного процесу (провадження, стадії, етапи), визначає взаємодію між учасниками трудових правовідносин, опосередковує завдяки нор-мам трудового права вчинення послідовних дій, спрямованих на досягнення певного правового результату. А загалом, важливість правових процедур трудового права зумовлюється їхнім призначенням. Для працівника і роботодавця важливий не лише комплекс наданих їм прав, а й ефективність їхньої реалізації, захист від зловживань і створення норм-рекомендацій, норм-орієнтирів, які закріплюють оптимальну модель поведінки і визначають критерії, без яких неможливий повноцінний розвиток і удосконалення трудового законодавства.

–––––––––––

Феофанов Ю.В. Власть и право / Ю.В. Феофанов // Известия. – 1988. – 20 июня.

Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних сполучень / уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.

Передерин С.В. Процедурно-процессуальный правовой механизм обеспечения трудовых прав наемных работников / С.В. Передерин. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2000. – 288 с.

Бориславський Л. В. Процедура // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редколегії) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 4. – С. 185–186.

Протасов В.Н. Юридические процедуры / В.Н. Протасов. – М.: Юри-дическая литература, 1991. – 79 с.

Кудрявцев В. Правовая наука и современный общественный про-гресс / В. Кудрявцев // Известия. – 1975. – 7 июля.

Распутина Л.Н. Процедурные нормы и правоотношения в сфере пра-вового регулирования труда / Л.Н. Распутина // Вестник Омского университе-та. – 1997. – Вып. 4. – С. 90–93.

Гегель Ф. Собрание сочинений / Ф. Гегель. - М., 1934. – Т. 1. – С. 242.

Юридическая процессуальная форма / под общ. ред. П.Е. Недбайло, В.М. Горшенева. – М.: Юридическая литература, 1976. – 280 с.

Морозов Д.А. Трудовое процессуальное правоотношение: автореф. дис. на соискание уч. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 / Д.А. Морозов. – Пермь, 2006. – 21 с.

Сорокин В.Д. Административный процесс и административно-процессуальное право / В. Д. Сорокин. - СПб.: Изд-во юрид. ин-та, 2002. - 474 с.

Сорокин В.Д. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс / В. Д. Сорокин // Правоведение. - 2000. - № 4. - С. 34–45.

 

< Попередня   Наступна >