552

---

Т. А. КОЛЯДА,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правового забезпечення господарської діяльності Харківської національної академії міського господарства

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ У КОНТЕКСТІ СТВЕРДЖЕННЯ ІДЕЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Здійснено спробу аналізу сучасного стану правового регулювання охорони праці в Україні, виявлення спектру існуючих нагальних проблем у цій сфері та апробованих зарубіжними фахівцями підходів до їх вирішення. Запропоновано шляхи вдосконалення чинного вітчиз­няного законодавства у сфері охорони праці.

У чинній Конституції України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка повинна відповідати перед людиною за свою діяльність та опікуватися правами і свободами людини. Одним з пріоритетів діяльності держави є забезпечення права громадянина на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Так, відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України серед основних трудових прав закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці [1]. Це положення передбачає наявність ґрунтованої на міжнародних стандартах нор­мативно-правової бази та ефективної національної системи охорони праці, зорієнтованої на нагляд за дотриманням безпечних умов праці і лобіювання впровадження інноваційних технологій з метою зниження ризиків і небезпеки для людей.

Загальний аналіз стану організації охорони праці і набутого людством досвіду вирішення проблемних питань у сфері охорони праці свідчить про нагальну необхідність покращення стану охорони праці і профілактики виробничого травматизму. Докладених урядами і міжнародними організаціями зусиль недостатньо, оскільки значна частина праце-здатного населення гине або зазнає каліцтва на виробництві. Так, за підрахунками ек

спер­тів Міжнародної організації праці (далі МОП), унаслідок нещасних випадків і захворювань на виробництві щодня у світі гине в середньому близько 5 тис. осіб, що загалом становить від 2 до 2,3 млн випадків смертнос­ті на рік. Підраховано, що близько 4 % світового внутрішнього валового продукту втрачається внаслідок травматизму, смертності і захворювань, що призводять до втрати працездатності й необхідності лікування захворювань.

Проблема охорони праці традиційно при-вертає увагу фахівців у галузі трудового права. Окремі її аспекти аналізувалися в дослідженнях М. Г. Александрова, А. А. Абрамової, М. Й. Бару, Я. І. Безуглої, Н. Б. Болотіної, П. А. Бущенка, В. С Венедіктова, Г. С. Гончаровой В. Я. Гоца, В. В. Жернакова, І. В. Зуба, П. О. Ізуїти, Р. І. Кондратьева, Л. І. Лазор П. Д. Пилипенка, С М. Прилипка, В. І. Прокопенка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої, І. І. ПІамшиної, О. М. Ярошенка тощо.

Водночас зауважимо, що охорона праці не є статичним явищем, оскільки розуміння її сутності безпосередньо залежить від домінуючих у суспільстві правових і соціальних доктрин, а також темпів модернізації виробництва (технологічного процесу). Останнім часом в охороні праці як у виключно важливій сфері трудових відносин окреслилися нові тенденції, що потребують ґрунтовного осмислення й урахування.

Метою нашої статті є аналіз сучасного стану правового регулювання охорони праці в Україні, з'ясування спектру існуючих нагальних проблем у цій сфері та апробованих зарубіжними фахівцями підходів до їх вирішення, опрацювання пропозицій щодо шляхів удоско­налення чинного вітчизняного законодавства у сфері охорони праці.

Варто констатувати, що вітчизняне зако-нодавство з охорони праці є досить розвиненим та адаптованим до потреб сьогодення. Воно охоплює низку міжнародних документів (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [2], Європейську соціальну хартію [3], Конвенцію МОП «Про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» [4], рекомендацію МОП «Щодо безпеки та гігієни праці і виробничого середовища» [5]) та національні нормативно-правові акти (Кодекс законів про працю [6], Закон України «Про охорону праці» [7], Основи законодавства України про охорону здоров'я [8], Концепцію загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 роки [9], Галузеву про­граму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2007-2011 роки [10] тощо).

У сучасній науці особливо підкреслюється багатоаспектність феномена охорони праці, який сприймається водночас як соціальне, економічне та правове явище, виключно важливе для забезпечення гармонійного розвитку кожного індивідуума (працівника), процвітання суспільства і держави. Так, досліджуючи сутність охорони праці, П. О. Ізуїта звертає увагу на те, що соціальне значення охорони праці полягає у збереженні трудових ресурсів держави, працездатності і трудового довголіття людини, захисті її від виробничої шкоди і професійних захворювань. Економічне значення охорони праці ним розглядається крізь при­зму зростання продуктивності праці, збіль­шення фонду робочого часу, зниження витрат на відшкодування шкоди, завданої життю і здоров'ю працівника нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням. Крім того, дослідник виокремив правову категорію охорони праці, зорієнтовану на забезпечення безпечних і здорових умов праці [11, с 7].

У науці трудового права існує усталена традиція розгляду охорони праці як правової категорії у широкому та вузькому значенні.

Охорона праці у широкому значенні охоп­лює сукупність належних до різних інститутів трудового права (трудового договору, робочого часу і часу відпочинку) правових норм, що торкаються комплексу питань застосування праці і створення сприятливих загальних умов трудової діяльності. Ідеться насамперед про норми, що забороняють необгрунтовану від­мову в прийнятті на роботу, обмежують пере­ведення і звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість робочого час. , регламентують час відпочинку тощо [12, с 446].

Л. О. Сироватська під охороною праці у ши­рокому сенсі розуміє трудове право в цілому, оскільки його норми апріорно спрямовані на захист інтересів усіх працівників [13, с 252]. Д. О. Карпенко вважає, що правове забезпе­чення охорони праці є невід'ємним складовим елементом широкого поняття охорони праці. Він наголошує, що поняття охорони праці в правовому сенсі має вузький характер, оскіль­ки є складовою частиною комплексного (широкого) поняття охорони праці [14, с 475].

У вузькому значенні охорону праці слід розглядати як самостійний інститут права, невід'ємний елемент галузі трудового права [15, с 594].

Неможливо погодитися з думкою Н. Б. Болотіної та Г. І. Чанишевої, які пропонують замість категорії «охорона праці» у вузькому значенні вживати термін «охорона здоров'я працівників на виробництві» [16, с 391]. На наш погляд, запропонований термін невиправдано звужує сутність і значення охорони праці, оскільки охоплює лише охорону здо­ров'я, не передбачаючи, наприклад, охорони працездатності або життя. Крім того, варто усвідомлювати, що держава повинна піклуватися про охорону життя, здоров'я і працездатності працівників не лише на виробництві, але й в інших галузях народного господарства.

Легальне тлумачення дефініції «охорона праці» подано у ст. 1 Закону України «Про охорону праці», де охорону праці визначають як систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [7].

Вищенаведене законодавче визначення по­няття охорони праці не знайшло одностайного сприйняття серед фахівців у галузі трудового права. Як наслідок, у юридичній літературі дискутується питання коректності легального визначення поняття охорони праці, зокрема, наголошується на необхідності уточнення по­няття «охорона праці».

На нашу думку, зважаючи на багато аспектність аналізованого соціального феномена, поняття «охорона праці» слід відкоригувати таким чином: «охорона праці є системою правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, реабілітаційних, психофізіо-логічних та естетичних заходів і засобів, що ґрунтується на відповідних законодавчих та інших нормативних актах і спрямована на збереження життя, здоров'я та працездатності людини у процесі трудової діяльності, а також на досягнення результатів виробничої діяльності».

Необхідність системного вирішення питань у сфері охорони праці об'єктивно детер­мінується загальним низьким рівнем безпеки праці в Україні. Особливо небезпечні умови праці існують у будівельній галузі. Назріла потреба апробації досвіду провідних європей­ських країн щодо розробки та реалізації цільових програм з метою запобігання і зниження у будівельній галузі кількості нещасних випадків і захворювань професійного характеру, а впровадження стандартів, визначених у низці міжнародно-правових актів (Програмі з безпеки та гігієни праці у будівельній галузі для країн Європейського Союзу, Конвенції МОП «Про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» тощо).

Тривожним симптомом є зростання частки осіб, змушених працювати в умовах, що суперечать санітарно-гігієнічним нормам. Високим залишається рівень професійної захворюваності. Щороку в Україні з'являється близь­ко 7 тис. працівників з професійними захворюваннями. Окреслені тенденції дали підстави І. І. Шамшиній зробити невтішний висновок про те, що для працівників вітчизняних підприємств ризик стати жертвою професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві у 5-8 разів вищий, аніж у розвинених країнах світу [17, с 15].

Зважаючи на ідентичність існуючих проблем у сфері охорони праці, актуальним є аналіз досвіду Російської Федерації щодо покращення стану охорони праці. Заслуговує на увагу російський досвід проведення навчання застрахованих осіб з питань охорони праці за кошти страхувальника. Вважаємо доцільним запозичити досвід Росії щодо фінансування заходів з охорони праці у бюджетних установах, зокрема установ культури, де передбаче­на обов'язкова реєстрація колективних дого­ворів в адміністрації міста, що сприяє включенню до бюджету установ нормативних обсягів витрат на охорону праці. Водночас у Російській Федерації виявлено недостатню координованість систем обов'язкового соціаль­ного страхування від нещасного випадку на виробництві, пенсійного страхування і соціального захисту населення, що зумовлює численні неузгодженості та непорозуміння. Подібна ситуація спостерігається й в Україні, а тому пропонуємо чітко та вичерпно розмежувати зобов'язання між вищеназваними системами.

Позитивний досвід розбудови національної системи підготовки фахівців з безпеки праці на виробництві накопичено у Федеративній Республіці Німеччина. Фахівці у сфері охоро­ни праці, маючи ґрунтовні знання, зобов'язані щороку проходити курси (семінари) підвищення професійної кваліфікації загальною тривалістю щонайменш 10 днів. Тренінги за-звичай присвячені розгляду законодавчих но­вел, новітніх технічних та організаційних рішень, спрямованих на покращання стану охо­рони праці. Філософія діяльності багатьох суб'єктів підприємницької діяльності базуєть­ся на широкій тезі щодо тлумачення охорони праці не як вимоги суспільства про збережен­ня здоров'я громадянина, а як основної мети підприємства нарівні з досягненням комер­ційного успіху.

Інноваційні підходи до управління у сфері охорони праці активно впроваджуються в Ка­наді. Так, доцільно урахувати канадський досвід налагодження системи інформування роботодавців і працівників щодо прав і пільг застрахованих, допомоги і виплати потерпілим, обов'язків роботодавця і страхової організації. У сфері охорони праці Канади запроваджено такі стандарти: нарахування виплат потерпілим не за середньою заробітною платою, а з використанням річної базової суми, що встановлюється для всієї країни та індексується залежно від рівня інфляції; при від­шкодуванні шкоди потерпілим до досягнення пенсійного віку виплати здійснюються страховою організацією, а з досягненням пенсій­ного віку виплачується звичайна пенсія; диференційовано виплати потерпілим зі стійкою втратою працездатності залежно від віку (чим молодший потерпілий, тим більша сума ви­плат йому нараховується); з метою запобігання випадкам шахрайства у системі страхуван­ня створено спеціальний підрозділ, уповноважений здійснювати боротьбу з порушення­ми, пов'язаними з виплатою допомоги.

Значний позитивний досвід накопчено у канадській провінції Квебек, де на багатьох підприємствах введено спеціальні документи -охоронні виробничі грамоти, що видаються кожному працівникові на стадії укладення трудового договору. Подібні персональні «грамоти» були впроваджені з метою фіксації усіх профілактичних заходів у сфері охорони праці (проходження інструктажів з охорони праці, медичних оглядів тощо). Наявність охоронних виробничих грамот, з одного боку, стимулює роботодавців до перманентного вжиття системних заходів у цій сфері, а з іншого - сприяє підвищенню рівня обізнаності працівників з правилами та нормами у сфері охорони праці.

У скандинавських країнах до навчальних програм з охорони праці включено курс з аналізу та управління ризиками. В Україні подібний підхід не практикується, хоча практика управління виробничою безпекою праці і виробничим середовищем дедалі більше стає ризикоор ієнтованою.

Слід звернути увагу на рекомендації Євро­пейського агентства з охорони праці, де для визначення вартості нещасного випадку пропонується запровадити для підприємств своєрідну пам'ятку з переліком елементів витрат і збитків, пов'язаних із виробничим травматизмом. Безсумнівно, використання формалізо­ваних критеріїв сприятиме аналізу витрат і обґрунтуванню профілактичних заходів.

Останнім часом в Україні позначилися позитивні зрушення в правовому регулюванні охорони праці. Зокрема, затверджено Поло­ження про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів (далі – ПНО) [18] і Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів [19], на підставі яких розроблено Порядок отримання свідоцтва про дер­жавну реєстрацію об'єкта в Державному реєстрі потенційно небезпечних об'єктів. Паспортизація здійснюється відповідно до пере­ліків потенційно небезпечних об'єктів (до них віднесено вугільні шахти, гідротехнічні об'єкти, автозаправні станції, залізничні станції, підземні станції й тунель метрополітену тощо), затверджених комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, що складаються на підставі резуль­татів ідентифікації ПНО.

Україна приєдналася до Європейської Уго­ди про міжнародне дорожнє перевезення не­безпечних вантажів (ДОПНВ) [20].

Слід відзначити тенденцію щодо об'єднання зусиль органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері охорони праці. Заслуговують на увагу зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо конкретизації компетенції виконавчих органів сільських, селищних і місь­ких рад. Зокрема у цьому нормативно-право­вому акті була передбачена необхідність вжиття таких заходів: підготовки та подання на затвердження рад цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки умов праці та виробничого середовища; участь у розроб­ленні цільових регіональних програм; здійснення контролю за охороною праці, забезпе­ченням соціального захисту працівників під­приємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням праців­никам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах; об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, і населення, а також бюджетних коштів на заходи щодо охорони праці [21]. Важливим кроком є також затвердження Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничного нагляду рекомендацій «Щодо завдань та функцій з охорони праці Ради мініс­трів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у м. Києві та Севастополі держав­них адміністрацій», де окреслено алгоритм вирішення завдань у цій сфері.

Відмітимо, що станом на теперішній час лише окремі обласні державні адміністрації розробили та затвердили відповідні комплексні цільові програми. Досить показовим є приклад Рівненської та Сумської обласних державних адміністрацій.

Ужиті заходи однозначно не лише покращують стан охорони праці на зазначених вище категоріях об'єктів, але й сприяють вирішенню низки соціальних проблем, підвищенню якості життя населення та охороні довкілля.

Резюмуючи вищевикладене, зазначимо, що правова категорія охорони праці має складну природу. З одного боку, існують підстави для виокремлення інституту охорони праці як важливої складової галузі трудового права, якому властиві усі необхідні ознаки, а саме: він регулює певні (однорідні) суспільні відносини, пов'язані із забезпеченням життя і здоров'я працівників; правові норми є стійкими та відо­собленими від інших інститутів галузі трудо­вого права. З іншого боку, охорону праці можна також розглядати як комплексний інститут права, що включає норми трудового, конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального та кримінально-процесуального права.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - № 30. - Ст. 141.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uazakon.com/document/tpart21/isx21547.htm.

Європейська соціальна хартія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/-docs/cets/cets 163.htm.

Про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище : конвенція Міжнародної організації праці № 155 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uazakon.com/documents/date_2u/pg_itnwon.htm.

Щодо безпеки та гігієни праці і виробничого середовища : рекомендація Міжнародної організації праці № 164 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uazakon.com/document/tpart20/isx20360.htm.

Кодекс законів про працю України : за станом на 1 лип. 2009 р. - X. : Одіссей, 2009. - 156 с

Про охорону праці : закон України від 14 жовт. 1992 р. № 2694-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1992. – № 49. - Ст. 668.

Основи законодавства України про охорон– здоров'я : закон України від 19 листоп. 1992 р. № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. № 4. - Ст. 19.

Концепція загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 роки : схвал. розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 трав. 2006 р. № 269-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/fpart20/idx20216.htm.

Галузева програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2007-2011 роки : затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 28 груд. 2006 р. № 1217 [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://www.uazakon.com/ukrsearch.htm.

Ізуїта П. О. Правове регулювання охорони праці в умовах ринкової економіки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечен-ня» / П. О. Ізуїта. – X. : Нац. ун-т внутр. справ, 2008. - 17 с.

Советское трудовое право : учебник/ [под ред. А. С. Пашкова, О. В. Смирнова]. - М. : Юрид. лит., 1988. - 628 с.

Сыроватская Л. А. Трудовое право : учебник / Л. А. Сыроватская. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ, 1998. - 549 с.

Трудове право України. Академічний курс : підручник / [за заг. ред. Н. М. Хуторян]. - К. : А.С.К., 2004. - 608 с.

Прилипко С. М. Трудове право України : підручник / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко. - 2-е вид., перероб. і доп. - X. : ФІНН, 2009. – 728 с.

Болотіна Н Б. Трудове право України: підручник / Н. Б. Болотіна, Г. I. Чанишева - К. : Знання, 2000. - 451 c.

Шамшина 1.1. Правові проблеми регулювання відносин у сфері охорони праці в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціаль-ного забезпечення» /1.1. Шамшина. - X., 2002. – 22 с.

Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) : затв. наказом Міністер-ства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 18 груд. 2000 р. № 338 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uazakon. com/document/spart36/inx36523.htm.

Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) : затв. постановою Ка-бінету Міністрів України від 29 серп. 2002 р. № 1288 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// uazakon.com/document/spart08/inx08018.htm.

Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпеч-них вантажів (ДОПИВ) : закон України від 2 берез. 2000 p. № 1511-III // Відомості Верховної Ради Украї-ни. - 2000. -№ 13. -Ст. 116.

Про місцеве самоврядування в Україні : закон України від 21 трав. 1997 р. № 280-97 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.

 

< Попередня   Наступна >