Головна Наукові статті Трудове право ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Наукові статті - Трудове право
389

ЗАНФІРОВА Т.А.,

кандидат юридичних наук доцент Класичного приватного університету (м. Запоріжжя)

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Справжнє ставлення до норм Трудового законодавства в Україні найкраще відслідковувати на підставі звітів територіальних Державних інспекцій праці (ДІП). Зокрема, працівники ДІП у Запорізькій області за минулий рік здійснили 1856 відвідувань 1362 підприємств. За результатами цих перевірок було виявлено 3980 порушень законодавства про працю. Найбільш типовими серед них такі: несвоєчасна виплата заробітної плати; ненарахування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати; непроведення індексації грошових доходів громадян; неправильне нарахування втраченого заробітку при ушкодженні здоров’я; непроведення коригування сум відшкодування на коефіцієнти підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на підприємствах; встановлення режиму неповного робочого часу без погодження з працівниками; неправомірне звільнення; несвоєчасна видача трудових книжок; державної інспекції праці у Запорізькій області, за минулий рік майже 64 % порушень пов’язані з оплатою праці. Як показує практика, головними чинниками порушення трудового права з боку роботодавців є, по-перше, необізнаність з нормами відповідного законодавства, а по-друге – свідоме нехтування його нормами. Але в будь-якому разі слід визнати, що обидва зазначені чинники – прямий наслідок низького рівня правової свідомості учасників ринкових взаємодій.

Як відомо, правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості, що розуміється як сукупність поглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, націй до права, законності, правосуддя [1]. Правосвідомість суспільства складається з двох основних груп елементів: ідеологічних та психологічних. Під правовою ідеологією розуміється сис

тематизоване наукове відображення правових поглядів, вимог, ідей, поширених у суспільстві. Будь-яка ідеологія ґрунтується на певному світосприйнятті, містить цілісну концепцію світоустрою, ту чи іншу правову картину світу. Стосовно права ідеологія є тією підставою, на якій діють встановлені чи передбачувані юридичні відносини, усвідомлюється роль права, законності та правопорядку.

Іншим елементом правосвідомості є правова психологія, яка, по-перше, взаємодіє з правовою ідеологією, а по-друге, охоплює сукупність правових уявлень, бажань, прагнень для тієї чи іншої соціальної групи або суспільства взагалі. Правова психологія є, так би мовити, практичним вираженням правосвідомості, що засноване на почуттях та переживаннях, пов'язаних з правовим життям людини. У основі взаємодії та взаємозв'язку правової ідеології та правової психології лежить відображення цими структурними елементами єдиного комплексу об'єктивних процесів та явищ суспільного розвитку. Разом з цим слід зауважити, що правова психологія має самостійне значення і власну специфіку, яка виявляється в тому, що, на відміну від правової ідеології, вона відображає правову дійсність в почуттєво-емоційній формі. У правовій психології виявляється суб'єктивний зміст ставлення економічних агентів до юридичних відносин. Тут переважне значення мають особливості освітнього та духовного стану суб’єктів, тоді як правова ідеологія передбачає, що об'єктивна форма правового відображення переважає над суб'єктивною. Психологічні структури правосвідомості є більш амбівалентними, більш аморфними, ніж ідеологія, оскільки юридична ментальність людини, зокрема роботодавця чи найманого працівника, базується не тільки на існуючій правовій ідеології, але й має більш глибоке, антропологічне, коріння. Вважаємо за потрібне звернути увагу на думку В.В. Бочарова, який пише, що антропологічне вивчення суспільства “…зорієнтоване на дослідження архаїчних пластів, що залягають у ньому, як на інституційному, так і ментальному рівнях, а також на форми їх маніфестації в сучасній поведінці людей” [2].

У правовій психології виділяють внутрішню та зовнішню юридичну мотивацію [3]. Внутрішня правова мотивація виявляється як сукупність властивих економічному агентові юридичних цілей, потреб, інтересів, мотивів, бажань, прагнень тощо. Зовнішня мотивація базується на сукупності вимог та приписів, що надходять від того правового середовища, яке оточує людину. Раніше, за часи панування адміністративно-планового соціалізму, переважала зовнішня правова мотивація, що була орієнтована на державу та соціум. Проте після різких соціально-економічних змін початку 1990-х років, коли людина вперше отримала певну свободу, у тому числі й економічну, на перше місце вийшла внутрішня мотивація, орієнтована передусім на власні фінансові успіхи. Наявність двох згаданих типів мотивацій є джерелом певної роздвоєності правових почуттів та емоцій, в першу чергу в роботодавців. З одного боку, роботодавець покірливо та навіть з деякою мірою часткою самоприниження ставиться до контролюючих його діяльність органів влади, а з іншого, навпаки, може ставитися до найманих працівників як до певного виробничого ресурсу, нехтуючи їхнім почуттям власної гідності. Така амбівалентність, на думку Р.С. Байніязова, є витоком правового нігілізму, який не сприймає позитивне право як аксіологічний соціальний інститут [3].

Розглянемо більш докладно категорію “правовий нігілізм”. Цей термін має походження від латинського слово “nihil”, що означає “ніщо”. Зміст цієї категорії полягає у невизнанні права в значенні соціальної цінності, що виявляється у негативному ставленні до права, законів, правопорядку, у запереченні необхідності права взагалі, його можливостей, суспільної корисності. Крім того, дуже важливим чинником правового нігілізму є установка, спрямованість тих чи інших учасників правового життя на досягнення соціально значущих результатів неправовими засобами.

Щодо “архаїчних пластів” правосвідомості, зокрема витоків правового нігілізму, існують різні погляди на цю проблему. Передусім, слід зауважити, що згадана вище “роздвоєність” правосвідомості зумовлює різноспрямованість прагнень різних людей до порядку й справедливості. Ще в античні часи існувала думка, що деякі юридичні положення можуть бути справедливими за законом, але ворожими людській природі. У судовій системі Російської імперії завжди існував дуже важливий вибір: як судити – “по закону аль по совестиА”н?алізуючи загальне ставлення до розвитку правової культури в Україні, яке полягає у твердженні, що країна тривалий час перебувала залежною від інших держав, В.В. Чернєй вважає, що джерелом нігілізму є ”…цілковите безправ’я українського народу, відсутність демократичних традицій, досвіду реальної демократії, конституціоналізму, низький рівень правової культури, порушення прав людини, нічим не обмежена влада чиновників” [4]. Проте це тільки найближчі витоки правового нігілізму. Дійсно, можна спостерігати посилення практики нехтування нормами трудового законодавства – саме після того, як суспільство здійснило спробу стати на шлях створення правової держави. Інакше кажучи, як тільки учасники ринкових від-носин отримали можливість самостійно зробити вибір: дотримуватися закону і зазнати певних фінансових втрат чи його порушувати з метою отримання більшого прибутку, – то негайно виявився низький рівень правової культури суспільства. Отже, чинники, що зумовлюють пра-вовий нігілізм, є набагато глибшими і мають більш давнє походження.

Серед форм правового нігілізму М.І. Матузов виділяє такі [4]:

а) навмисне порушення законів та інших нормативно-правових актів;

б) масове нехтування та невиконання юридичних приписів;

в) видання суперечливих правових актів;

г) підміна законності доцільністю;

д) конфронтація представницьких та виконавчих структур;

е) порушення прав людини;

ж) теоретична форма правового нігілізму (у науковій сфері, в працях юристів, філософів тощо).

В.А. Туманов виділяє дві форми правового нігілізму – пасивну й активну [5]. На його думку, для пасивної форми характерним є байдуже ставлення до права, очевидна недооцінка його ролі та значення. Ця форма властива, щонайперше, тим роботодавцям, які або нещодавно почали свою діяльність, або не мають певного юридичного досвіду, або взагалі не мають у своєму штаті юриста. Щодо активного юридичного нігілізму, то це – свідоме вороже ставлення до закону. Подібне стосується тих підприємців, які за будь-яких умов, навіть коли влада приймає закони з метою підтримки малого бізнесу, відкрито ігнорують усе правове поле, вважаючи, що воно обмежує його господарчу діяльність. В.А. Туманов поділяє правовий нігілізм також на: 1) ідеологічний – у вигляді філософських переконань щодо хибності ідеї права; 2) відомчий (бюрократичний) – коли адміністративні кола вважають, що вольове розпорядження є вищим за правову норму; 3) звичайний – на рівні масової свідомості у вигляді негативних установок, стійких упереджень та стереотипів.

Джерелом ідеологічного правового нігілізму є особливий тип праворозуміння, згідно з яким субстанція права постає похідною від будь-якого надіндивідуального початку – Божої волі або Держави. Філософським змістом такого праворозуміння є ставлення до права, що нав'язує індивіду певні норми поведінки, яким він вимушений підкорятися, навіть у тому випадку, якщо ці норми суперечать його уявленням та власному інтересові. При цьому індивід розглядає право як інструмент зовнішнього примушування до слухняності. За таких умов, як показує світова практика, завжди виникає суспільний феномен правового нігілізму. На рівні ідеології він яскраво виявляється в анархізмі, який відкрито відкидає саму ідею права, заперечуючи наявність у ньому будь-якої цінності та соціальної значимості. Крім цього, правовий нігілізм може бути дуже високого рівня – як свідоме небажання певних кіл влади та бізнесу регулювати за допомогою права ті суспільні відносини, невпорядкованість яких створює для них сприятливу атмосферу для власного нелегітимного збагачення.

Адміністративний нігілізм має підґрунтям ту адміністративно-розпорядчу систему, що складалася десятиліттями в Радянському Союзі. Її особливістю було надання переваг командам та адміністративному тиску, що нерідко означало нехтування правовими нормами. Обов'язкове виконання наказу, розпорядження, яке надходить “зверху”, є для чиновника найголовнішим, навіть у тих випадках, коли подібні “вказівки” явно суперечать нормам чинного законодавства. Як пише В.А. Туманов, право визнається тільки у тих випадках, коли воно сприймається як обов'язковий для виконання підлеглими наказ. Але становище миттєво змінюється, як тільки право починає обмежувати адміністративну владу, коли воно "перетворює підлеглих, безликих адресатів розпоряджень у правових партнерів" [5].

Суспільна практика вказує на існування ще одного джерела адміністративного нігілізму, яке полягає у прагненні виконавчої влади впливати на законодавчий процес, виходячи із відомчих інтересів. Подібний підхід виявляється в тому, що проекти законів, які розробляються саме чиновниками, мають декларативний характер, їм властива неповнота, суперечливість, невиправдані посилання на інші законодавчі акти. Іноді виникає думка, що навіть понятійний апарат того чи іншого законодавчого акту спеціально формується так, щоб була можливість неоднозначно тлумачити ті чи інші визначення.

Також слід брати до уваги чинник, який суттєво сприяє поширенню правового нігілізму. Йдеться про відсутність на практиці покарання державних службовців будь-якого рангу за впровадження в юридичне життя інструкцій, підзаконних актів, що суперечать нормам чинного законодавства. Можна привести багато випадків з юридичної практики, коли управлінські структури не виявляють повагу до надзорних актів прокуратури, навіть не виконують судові рішення все ж найбільш масовим проявом аналізованого суспільно-юридичного явища є правовий нігілізм на рівні масової свідомості. Це стосується абсолютної більшості найманих працівників як в умовах сучасної України, так і в інших країнах колишнього СРСР. Здається, що причиною цього є не тільки складність для простого громадянина в самостійному вивченні правової літератури, зокрема, законів та інших нормативних актів. Зрештою, цим могли б зайнятися юристи відповідних профспілок – там, де вони існують. Однак джерело такого явища, на наш погляд, криється набагато глибше. Передусім слід зауважити, що масова свідомість містить певну амбівалентність думок стосовно права і закону. Звичайна людина, як кажуть, рядовий громадянин, інтуїтивно мріє про “справжній, хороший закон”, який був би, по-перше, “один для всіх”, а по-друге – абсолютно справедливим і не містив би жодних недоліків. Проте, крім такої “світової мрії”, популярним є прислів'я “Закон – що дишло, куди повернув, туди й вийшло”, яке, на жаль, ґрунтується на практичному народному досвіді, що формувався впродовж століть. Переконавшись, що “хорошого” закону немає, бачачи правовий нігілізм з боку чиновників, людина приходить до висновку, що і їй самій слід ігнорувати законодавчі норми, аби досягти намічених цілей.

Якщо намагатися розглядати проблему звичайного правового нігілізму більш докладно, то потрібно повернутися до філософсько-ідеологічних питань. На відміну від розглянутого вище праворозуміння, заснованого на тому, що людина не є суб'єктом свободи і вимушена підкорятися надіндивідуальному началу, існує ліберальний, “персоноцентричний” тип праворозуміння, де вищою цінністю визнається людина та її невідчужувана свобода. У дискурсі цієї статті йдеться про “зовнішню” свободу, яка, з одного боку, належить лише людині, а з іншого – може обмежуватися за допомогою певних правил поведінки, зокрема нормами права. Як уважав Б.М. Чичерін, “Право – є зовнішньою свободою, яка визначається загальним законом” [7, с. 53].

Філософський концепт “відчуження” у цьому сенсі означає, що свобода людини, навіть зовнішня, належить тільки їй, вона не повинна відчужуватися нікому, інакше людина втрачає власне “Я” й перетворюється на об'єкт маніпулювання. До речі, певна обмеженість зовнішньої свободи не означає її відчуження. Проте якщо людина нехтує навіть тими законодавчими нормами, які діють на її користь, вона відчужує свою свободу іншим. На наш погляд, саме феномен відчуження є головним джерелом юридичного нігілізму на найнижчому, звичайному рівні. Людина, зокрема в умовах трудових відносин, або пристосовується до соціальних ситуацій, не маючи можливостей відстоювати свої права й, фактично, відмовляючись від самої себе, або проявляє власну активну життєву позицію, демонструючи готовність боротися за свої права. Останнє здебільшого трапляється тоді, коли людина опиняється у вкрай скрутному становищі, ситуації відчаю. Тоді вона відважується на спротив, на боротьбу.

Усе це означає, що на сучасному етапі формування правової держави в Україні подолання правового нігілізму у сфері трудових відносин набуває особливого значення. Вирішення цього завдання ускладнюється, між іншим, ще й тому, що досі не прийнято Трудовий кодекс. Дослідники феномену правового нігілізму вказують на деякі шляхи подолання цього явища, зокрема формування політичної та правової культури громадян; утвердження принципів демократії у суспільній свідомості, виховання поваги до права і закону як до найвищих соціальних цінностей; удосконалення юридичної освіти; розвиток законодавчої бази [4].

На наш погляд, вказані шляхи не вичерпують проблему подолання правового нігілізму. Завдання набагато складніше: необхідно зробити справжній філософсько-антропологічний переворот, тобто змінити традиційну парадигму праворозуміння, яка дісталася у спадщину від адміністративно-командної системи, що панувала в СРСР, на ліберальну. Це практично означає перебудування системи суспільних цінностей у напрямі пріоритетності “людського”, антропологічного змісту права, гуманістичної його складової. Таке завдання може бути вирішене лише всім суспільством, починаючи із системи освіти та закінчуючи засобами масової інформації. Ця робота має доповнюватися зусиллями найманих працівників у напрямі розвитку професійного руху з метою об'єднання своїх інтелектуальних і фінансових ресурсів для відстоювання трудових прав.

Список використаної літератури:

Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко, Т.Г. Андрусяк. – К., 1999.

Бочаров В.В. Антропологическая наука и общество. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.soc.pu.ru/publications/jssa/2000/ 1/09bocharov.html.

Байниязов Р.С. Правосознание: психологические аспекты // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 16-21.

Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму держави – важлива умова розбудови правової держави: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. - К., 1999.

Матузов Н.И. Теория государства и права: Учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2005.

Туманов В.А. О правовом нигилизме // Сов. государство и право. – 1989. – № 10.

Чичерин Б.Н. Русская философия и социология права. – 2-е изд. – Ростов-на-Дону, 2005.

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук