307

---

Коваль Т.Ф.

СПІВВІДНОШЕННЯ СИСТЕМИ ПОКАРАНЬ РУСЬКОЇ ПРАВДИ ТА ПРАВОВИХ ПАМ'ЯТОК НОВГОРОДСЬКОЇ ЗЕМЛІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Определяется соотношение характера системы наказаний по Русской Правде и пра­вовым памятникам Новгородской республики. Доказано, что система наказаний Рус­ской Правды в своей основе нашла отражение в правовых памятниках Новгородской земли. Установлено, что общими чертами системы наказаний было наличие штрафов, усиленная охрана прав женщины, отсутствие физических наказаний.

This article depicts the correlations between the characters of the Russian Pravda punish­ment system and the system of Novgorodska republic law memorials. It was proved that the Russian Pravda punishment system had been reflected in the law memorials of Novgorod region. It was established that the common features of the punishment system were fines and enhancing of woman right protection and tortures were not applied.

Розбудова правової системи в Україні сприяє посиленню уваги вчених до пра­вової спадщини українського народу. Особливо актуальними стають дослідження тих проблем, що не втратили своєї гостроти й сьогодні та пов'язані, з одного бо­ку, з вивченням наступності правових надбань українського народу, а з іншого - з реалізацією цієї наступності у кримінально-правовій сфері. У зв'язку з цим до­сить цікавим є питання щодо ймовірних шляхів розвитку системи покарань Русь­кої Правди, ідей карного права, закладених в її нормах, у правових джерелах на­ступного історичного періоду. Зокрема, йдеться про дослідження можливої спорідненості системи покарань Руської Правди та правових пам'яток, що були чинними на території Новгородської республіки - «Господина Великого Новгоро­да». Тим більше, що в історико-правовій науці питання ступеня розвитку зв'язків між Руською Правдою та новгородським правом і д

осі остаточно невирішене. Так, деякі дослідники (М.Ф. Владимирський-Буданов, М.М. Ісаєв, СВ. Юшков та інші) вважали, що новгородське право мало тісні зв'язки із Руською Правдою, на­томість, на думку О.В. Мартишина, право Новгорода мало більше спільних рис з московським правом. Ще один достатньо цікавий погляд обгрунтував відомий дослідник М.О. Максименко. Він зазначав, що «Р. Правда послужила начальной основой для истории литовско-русского права. У новгородско-псковского права и московского законодательства были свои точки отправления, нам неизвестные»1. Як бачимо, існують різні, навіть протилежні погляди на сутність, місце та зв'яз­ки новгородського права, що істотно актуалізує тему даної статті.

В історико-правовій науці системі покарань як за Руською Правдою, так і за правовими джерелами Новгородської землі присвячені праці І. Ф.-Г. Еверса, І.Д. Беляева, О.О. Малиновського, М.Ф. Владимирського-Буданова, М.О. Макси-мейка, М.П. Загоскина, СІ. Вікторського, СВ. Юшкова, 0.0. Зіміна, Л.В. Чере-пніна, М.М. Ісаєва, Н.А. Шелкопляса, Я. Падоха, В.В. Момотова, О.В. Мартиши­на, С.В. Кудіна та ін. Аналіз цих праць свідчить про досить високий рівень дослідження кримінального права Київської Русі та Новгородської республіки. Проте, на нашу думку, недостатнім є порівняльно-правовий аспект дослідження, а саме: зіставлення та протиставлення видів покарань за Руською Правдою та правовими джерелами Новгородської землі з метою виявлення можливого спільного або відмінного, з урахуванням конкретно-історичних реалій періоду, коли створювалися ці правові пам'ятки.

Слід зазначити, що на відміну від Псковської землі, Московської держави Новгородська республіка не має повноцінної правової пам'ятки, що містила б норми кримінального права. Це, звісно, ускладнює дослідження системи пока­рань, яка застосовувалась у Новгородській землі. Певні свідчення про карну сис­тему містяться у договорах Новгорода з Готським берегом та німецькими міста­ми (1189-1199 pp., 1270 p.), договірних грамотах Новгорода з князями (напри­клад, князем Казимиром IV 1470-1471 pp.), літописних свідченнях. Ще одна правова пам'ятка - Новгородська судна грамота 1471 р. - дійшла до нас у фрагмен­тарному вигляді й містить в основному норми процесуального права.

На нашу думку, деякі дослідники помилково відносили до системи новго­родського права Псковську судну грамоту 1467 р. та Двинську статутну грамоту 1397 р. Ми вважаємо, що Псковська судна грамота, укладена у 60-х pp. XV ст., не може проілюструвати формування і розвиток новгородського кримінального пра­ва другої половини XII - кінця XIV ст. Окрім того, для включення Псковської суд­ної грамоти до системи правових джерел Новгорода необхідне ґрунтовне порівняльно-правове та історико-правове дослідження норм новгородського та псковського кримінального права, але поєднання цих двох систем через гео­графічну наближеність чи фактичну тотожність республіканської форми правління є, на нашу думку, безпідставним.

Двинську статутну грамоту не можна включати до системи новгородського права хоча б через те, що вона містила норми суто московського законодавства, була укладена під час сепаратистського повстання у Двинській землі, яка визнала владу московського князя. Як слушно зазначають О.О. Зімін та Л.В. Черепній, «Двинская уставная грамота фактически открывает историю законодательства Русского централизованного государства, поскольку она является первой извест­ной нам попыткой обобщить действовавшие в Московском княжестве нормы пра­ва и применить их на только что присоединенной территории»2.

Договір Новгорода з німецькими містами та Готландом (1189 - 1199 pp.) дає нам, хоч і неповне, уявлення про види майнових стягнень за вчинення злочинів проти особи. Зокрема, про це говориться у ст. 2-8, 14, 153. У зазначених статтях йдеться про такі види злочинів проти особи, як вбивство, заподіяння тілесних уш­коджень, посягання на волю особи, на честь жінки (зґвалтування, зривання пов'язки з голови). За ці злочини норми договору, як і Руська Правда, передбача­ють грошові штрафи, причому в основному зберігається залежність розміру штрафів від ступеня суспільної небезпеки злочину. Так, за вбивство новгородсь­кого чи німецького посла, заручника чи святенника передбачається штраф у 20 гривен срібла (ст. 2, 15), вбивство купця карається сплатою 10 гривень срібла (ст. 3). Натомість незаконне позбавлення волі, що розцінювалось як посягання на честь, каралося стягненням 12 гривен «старих» кун (ст. 4)4. Заподіяння тілесних ушкоджень, як і за Руською Правдою, каралось меншим розміром штрафу, ніж по­сягання на честь, і він залежав від небезпечності спричинених ушкоджень. Так, якщо поранення зброєю чи кілком каралося стягненням 6 гривен «старих» кун, то за штовхання особи передбачалось стягнення 3 гривен «старих» кун (ст. 5-6)5.

Такий же принцип залежності розміру штрафу від ступеня суспільної небез­пеки злочину було закріплено у нормах Руської Правди. Так, за вбивство «княжа мужа» передбачалось стягнення подвійної віри, а за вбивство «людина» - 40 гри­вен (ст. 1, 3 Просторової Правди), образа честі каралась 12 гривнями (ст. 23, 25 Просторової Правди ), натомість за заподіяння тілесних ушкоджень передбача­лось стягнення 3 гривен (ст. 28, 29, ЗО, 31 Просторової Правди)6.1 лише спричи­нення тяжких тілесних ушкоджень (відрубання руки, ноги, вибиття ока) каралось стягненням «полувирье 20 гривен» (ст. 27 Просторової Правди)7 (очевидно, що заподіяння такого виду тілесних ушкоджень у договорі 1189-1199 pp. не було передбачено).

Дуже цікавим явищем, яке свідчить про ще один вид зв'язку між досліджува­ним договором і Руською Правдою, є різниця у стягненні штрафу за вбивство представників різних груп населення. Як слушно доводять Я. Падох8, С.В. Кудін9, різниця, що була зафіксована у нормах Руської Правди, залежала не від соціаль­ної належності загиблого, а від того, чи був він державним (князівським) урядов­цем. Аналіз норм договору 1189 - 1199 pp. свідчить про існування у новгородсь­кому кримінальному праві такого ж принципу: подвійний розмір штрафу перед­бачається за заподіяння смерті послу або «попу» (члену посольства) - особам, що перебували на державній службі. Натомість вбивство «купчина» карається 10 гривнями срібла (ст. 2, З)10.

Іншим свідченням істотного впливу демократичних традицій Руської Правди на новгородське кримінальне право є наявність у ст. 4 - 6 договору 1189-1199 pp. такого поняття, як «муж». У зазначених статтях «муж» ідентифікується як будь-яка потерпіла особа незалежно від соціального статусу. Такі самі узагальнення містяться і у нормах Руської Правди: «кто кого», «муж» тощо (ст. 1,3, 10 Корот­кої Правди, 1, 25, 29, 31 Просторової Правди та ін.)11.

Ще одним значущим фактом, на який слід звернути увагу і який свідчить про вплив Руської Правди на систему покарань Новгорода кінця XII ст., є фіксування у договорі 1189-1199 pp. досить високих штрафів за посягання на честь жінки. Про високий статус жінки у давньоукраїнському суспільстві свідчить, наприклад, ст. 99 Просторової Правди, в якій зазначається: «Аже кто убиеть жену, то тем же судом судити, яко же и мужа...» Це можна розуміти так, що за вбивство жінки стя­гується такий самий розмір віри, як і за вбивство чоловіка. Другу частину цієї статті «...аже будеть виновата, то полвиры 20 гривен»12, Я. Падох (з яким ми по­годжуємося) тлумачить так: віра зменшується, якщо «...чоловік заб'є свою дружи­ну за (ймовірно) подружу зраду...»13. Варто зазначити, що про високий соціаль­ний статус жінки у Київській Русі свідчать не лише норми Руської Правди, а й інші пам'ятки. Так, церковний Статут Ярослава містить кілька статей про пока­рання за посягання на честь жінки.

Повага до прав жінки у Новгородській землі відображена у договорі 1189-1199 pp., в якому з 15 статей три були присвячені саме захисту честі жінок. Так, ст. 7 за зґвалтування жінки передбачає штраф князю у 40 гривен «ветхими» куна­ми і стільки ж - відшкодування моральної шкоди жінці14. Відомий дослідник М.П. Загоскін вирахував, що 40 гривен «старими» або «ветхими» кунами відповідають 10 гривням срібла за вбивство15. Відтак зґвалтування за ступенем суспільної небезпеки фактично прирівнюється укладачами договору до вбивства «купчини» (ст. 3). Стаття 8 передбачає, що за зривання пов'язки з голови жінки винний має сплатити їй 6 гривен «старих» кун за сором. Такий вид злочину, у свою чергу, прирівнюється у договорі до заподіяння поранення (ст. 5). Нарешті, не можна не відзначити і таку цікаву деталь, як захист честі жінки-роби: тільки за спробу її зґвалтування («Оже кто робу повержеть насильемь, а не соромить») вин­ний мав сплатити робі 1 гривню. За закінчений злочин («пакы ли соромить») суд мав постановити звільнити її з рабського стану («собе свободна») (ст. 14)16.

Наведені статті досліджуваного договору свідчать як про високий соціальний статус жінки у Новгородській землі, так і про істотний вплив на новгородське кримінальне право демократичних і гуманних ідей Руської Правди.

Підтвердження впливу Руської Правди на новгородське право знаходимо і в іншому факті: тотожному адресаті надходження грошових штрафів. Як відомо, за Руською Правдою віра та продажа надходили князю, годовщина, відшкодування за вбивство, моральної чи матеріальної шкоди - родичам загиблого або постраждалому. О.В. Мартишин стверджує, що «Договор с Готским берегом и немецкими городами не говорит о взыскании в пользу государства виры-продажи в случаях убийства, побоев, оскорбления женщины...»17. 3 таким твердженням важко пого­дитись. По-перше, у ст. 7 чітко вказано, що за зґвалтування «...князю 40 гривн ветхьми кунами, а жене или мужьское дчери 40 гривн ветхыми кунами». Іншими словами, адресати надходження штрафів і відшкодувань є аналогічними: як і за Руською Правдою - князь та постраждалий. Саме у такому контексті можна тлу­мачити і статті договору про вбивство, побої, поранення. По-друге, у преамбулі цього договору зазначається, що він є не першим, який укладається із німецьки­ми містами: «потвердихом мира старого с посломь Арбудомь, и с всеми немьцкыми сыны, и с гты, и с всемь латиньскымь языкомь»18. Оскільки є всі підстави вважати, що Руська Правда мала вплив на договір 1189-1199 pp., то логічно припустити наступне: договір, на який посилаються сторони у преамбулі угоди 1189 - 1199 pp. і який було укладено раніше, тим більше містив ідеї, закла­дені у Руській Правді. Отже, він, безперечно, відображав і принцип дуалізму надходження штрафів - органам державної влади і потерпілому (чи родичам вбитого).

Система покарань у договорі 1189-1199 pp.в основних рисах дублюється і у договорі Новгорода з німецькими містами і Готландом 1270 р. Зокрема, абсолют­но тотожними виявляються норми про вбивство державних службовців («по-солъ», «священник») та купців (ст. XXII, XXIII)19. За вбивство посла чи святен­ника дані статті передбачають штраф у 20 марок срібла, за заподіяння смерті купцю - 10 марок срібла. Збережено у договорі 1270 р. і градацію розміру штрафу залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного. Так, спричинення поранення («Кто ранить человека острымъ оружіемь, или копьемъ...») карається штрафом у 1,5 марки срібла. Натомість побої («Если одинъ ударить другаго въ ухо, или по шее...») каралися сплатою меншого розміру штрафу - 3 фердингів (ст. XXIV, XXV)20.

Безумовно, у вказаному договорі відображено переважно норми новгородсь­кого кримінального права. Це підтверджується цікавим фактом: як свідчить І. Андрієвський, у Новгороді була поширена правова пам'ятка - Новгородська Скра, яка регулювала відносини виключно між німцями, що проживали в місті. Аналіз її норм свідчить про істотну різницю у видах покарань порівняно із дого­вором 1270 р. Зокрема, ст. 40 Новгородської Скри за заподіяння поранення перед­бачає відрубання руки, за вбивство - «должно отрубить голову» (ст. 42)21. Окрім того, Новгородська Скра містить і такий невідомий договорам 1189-1199 та 1270 pp. вид покарання, як тюремне ув'язнення у випадку неплатоспроможності злочинця. Так, у ст. 37 говориться, що винний «долженъ за то десять недель со­держаться въ башне на хлебе и воде», ст. 66 так само передбачає позбавлення волі: «его следуеть посадить въ погребъ, где и содержать его на хлебе и воде»22. Водночас договори прямо забороняли карати особу позбавленням волі (ст. 13 до­говору 1189-1199 pp., ст. X договору 1270 р.).

На жаль, маемо дуже обмаль інформації про розвиток новгородського кримінального права у XIV - 70-рр. ХУ ст. через відсутність, як зазначалось вище, правових пам'яток, які б містили норми кримінального права. Проте певні свідчення існують. Так, у договірній грамоті Новгорода з королем Польським і великим князем Литовським Казимиром IV ст. 15 регулює порядок стягнення штрафу за вбивство. З аналізу даної статті бачимо, що у новгородському криміна-

льному праві продовжували існувати традиції ХІІ-ХШ ст. Наприклад, штраф кня­зю продовжує називатись «віра», вбивство державного урядовця карається вищим її розміром («А сведется вира, убьют сотцкого в селе, ино тебе взяти полтина, а не сотцкого, ино четыре гривны...»)23.

Нормою, яка свідчить про збереження традицій періоду укладення Руської Правди та договорів Новгорода з німецькими містами і Готландом, і водночас на­буття кримінальним правом Новгородської землі самобутніх ознак, є стаття 10 Новгородської судної грамоти 1471 р. Традиції виявляються у тому, що навіть за тяжкі злочини («в наезде и в грабежи») передбачається грошовий штраф; адреса­тами його надходження, як і за Руською Правдою та договорами, є органи дер­жавної влади («ино взять великим князем и Великому Ноугороду на виноватом») та постраждалий від злочину («а истцю убытки подоимет»)24.

Самобутність новгородського кримінального права за цією статтею вияв­ляється у різних розмірах штрафу залежно від суспільної групи суб'єкта злочину. Як відомо, за Руською Правдою грошовий штраф за вчинення злочину не залежав від належності його суб'єкта чи постраждалого до якоїсь соціальної верстви. Цей принцип зберігся і у договорах Новгорода ХІІ-ХШ ст. Стаття 10 Новгородської судної грамоти свідчить вже про інше, але своєрідність виявляється у тому, що розмір штрафу збільшувався, якщо злочинець мав вищий статус у соціальній ієрархії Новгородської землі. Зокрема, «на боярине пятдесят рублев, а на житьем 20 рублев, а на молодчем 10 рублев»25. Отже, більш знатні особи сплачували і ви­щий розмір штрафу. Відтак можна констатувати, що існування ст. 10 Новгородсь­кої судної грамоти заперечує факт наявності у новгородському кримінальному праві принципу права-привілею, відповідно до якого більш сувора кара застосо­вувалась якраз до простолюдинів.

Варто висловити авторську позицію щодо твердження деяких вчених (М.П. Загоскін26, СІ. Вікторський27, М.М. Ісаєв28, О.В. Мартишин29, Н.А. Шел-копляс30 тощо) про існування у системі покарань Новгородської землі фізичних кар (смертної кари, тілесних покарань). Науковці наводять факти застосування фізичних кар, посилаючись на літописні джерела (покарання «мало не до смерті» посадника Якуна (1141 p.), покарані смертю особи, що вбили югорських данників (1195 p.), спалення волхвів (1227 p.), спалення за людоїдство (1230 p.), спалення удаваних підпалювачів (1442 p.), побиття камінням (1346, 1348, 1471 pp.) тощо). О.В. Мартишин зазначає, що «смертная казнь, чуждая Русской Правде, стала в Новгороде довольно обычным явлением, роднившим новгородское пенитенциар­ное право с московским»31.

На нашу думку, не можна погодитись з подібним твердженням. Натомість слід підтримати думку, висловлену М.Ф. Владимирським-Будановим: «Во многих из этих случаев можно видеть расправу разгневанного народа или князя - месть за государственные и религиозные преступления.. .»32. Варто додати, що до літопис­них повідомлень про реальність тих чи інших подій загалом слід ставитися з пев­ною мірою обережності. На нашу думку, повідомлення літописів про правові відносини необхідно співвідносити з наявними правовими пам'ятками. Якраз на­ведені вище правові пам'ятки Новгорода не мають жодної норми, в якій би були зафіксовані фізичні покарання.

Відтак можна (при умові реальності відображених у літописах подій) говори­ти про самосуд - народний або князівський. Показовим, наприклад, є факт діяль­ності князя Олександра (Невського) у 1257 p., коли він віддав наказ урізати носи і

випалювати очі політичним суперникам. Найбільш яскравим свідченням народно­го самосуду є «справа посадника Якуна» (1141 p.). Останній викликав невдоволен­ня новгородців, намагався тікати, але був схоплений: його роздягни, побили і ски­нули з Волховського мосту. Але Якун не загинув і тоді новгородці його вже вдру­ге не карали смертю, а стягнули з нього 1000 гривен срібла «и заточиша Якуна в Чудь...»33. Тут цікавим є факт відмови новгородців від застосування до Якуна смертної кари, що свідчить лише про самосуд: при реальному вироці суду смерт­на кара була б обов'язковою. Очевидно, що причиною таких самосудів була ре­акція населення на вчинення окремими особами тяжких злочинів. Такими, напри­клад, були державні злочини: одного із двинських бояр-зрадників, що перейшли на бік Москви, у 1398 р. було скинуто з мосту у воду. Іншим тяжким злочином, вчинення якого викликало миттєву реакцію населення, був підпал. Як зазначає О.В. Мартишин, «в 1442 году при пожаре побросали в огонь мнимых поджигаль-щиков, правда, это было не вечевое решение, а действия разъяренной толпы»34. Із сказаного вище можна зробити наступні висновки.

Система покарань, яка була зафіксована у нормах Руської Правди, знайшла відображення у правових пам'ятках Новгородської землі (договорах Новгорода з Готландом та німецькими містами 1189-1199 pp. і 1270 p., договірних грамотах Новгородської республіки з князем Казимиром IV (1470-1471 pp.), Новгородській судній грамоті 1471 p.). Це свідчить про поширеність ідей Руської Правди, їх зна­чення у Київській Русі та після її розпаду.

Єдність системи покарань Руської Правди та правових пам'яток Новго­родської землі виявляється у наступному:

основою кримінального права були грошові штрафи, що стягувались як на користь органів державної влади, так і потерпілого (чи родичів вбитого);

існування тотожного принципу залежності розміру штрафів від ступеня суспільної небезпеки злочину, причому в повторюваній послідовності: вбивство - посягання на честь - тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості;

наявність різниці у стягненні штрафу за вбивство залежно від перебування на державній службі. У цьому випадку розмір штрафу збільшувався удвічі;

у договорах Новгорода 1189-1199 pp. та 1270 р. фіксується незалежність штрафів від соціального статусу як суб'єкта злочину, так і потерпілого. Лише у Новгородській судній грамоті 1471 р. відображено принцип залежності розміру грошового штрафу від соціального походження суб'єкта злочину. Але своє­рідність розвитку кримінального права Новгородської землі полягає у запере­ченні середньовічного права-привілею: натомість вищий розмір штрафу застосо­вувався до осіб, що перебували у соціальній ієрархії Новгородської землі у привілейованому статусі;

поважне ставлення у суспільстві до прав жінки, що виявлялось у правових пам'ятках Новгородської землі у прирівненні до вбивства простолюдина зґвалту­вання жінки; в захисті прав жінок-рабинь;

відсутності фізичних кар (смертної кари, тілесних покарань), тюремного ув'язнення. У Новгородській землі літописні згадки про ймовірне застосування фізичних кар можна пояснити самосудом населення або свавільними діями окре­мих князів.

 

1. Максимейко Н.А. Русская Правда и литовско-русское право / Оттиск из сбор­ника статей по истории права, изданного под ред. М. Ясинского в честь М.Ф. Владимирского-Буданова. - К., 1904. - С. 14.

2. Памятники русского права / Под ред. Л.В. Черепнина. - М.: Гос. изд-во юрид. литературы, 1955. - Вып.

3. - С. 285. 3. Па­мятники русского права / Под ред. СВ. Юшкова. - М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1953. - Вып. 2. - С. 125-126.

4. Там же. - С. 125.

5. Там же. - С. 125.

6. Правда Рус­ская: В 3-х т. /АН СССР. Ин-т истории; Под ред Б.Д. Грекова. - М.-Л., 1940 - Т. 1.

7. Там же.

8. Падох Я. Ідеї гуманности і демократизму в карному праві Княжої України // Науковий Збірник Українського Вільного Університету. - Мюнхен: Український Вільний Університет, 1948. - Т 5. - С. 122.

9. Кудін С.В. Становлення системи покарань у кримінальному праві України X - першої половини XIV ст. / Вісник АПСВ. - 2003. - № 3. - С 7.

10. Памятники русского права / Под. ред. С.В. Юшкова. - Вып. 2. - С. 125.

11. Правда Русская: В 3-х т. - ТІ.

12. Там же.

13. Падох Я. Цит. праця. - С. 126.

14. Памятники русского права / Под. ред. С.В. Юшкова. . - Вып. 2. - С. 125.

15. Загоскин Н.П. Очерк истории смертной каз­ни в России. - Казань: Типография Императорского Университета, 1892. - С. 18.

16. Памятники русского права / Под. ред. С.В. Юшкова. - Вып. 2. - С. 125-126.

17. Мартышин О.В. Вольный Новгород. - М.: Российское право, 1992. - С. 294.

18. Памятники русского права / Под ред. С.В. Юшкова. - Вып. 2. - С. 125.

19. Андре­евский И. О договоре Новагорода с немецкими городами и Готландом, заключен­ном в 1270 году. - СПб: В типографии Я. Трея, 1855. - С. 33.

20. Там же. - С. 34.

21. Там же. - С. 63-64.

22. Там же. - С. 61, 75.

23. Памятники русского права / Под ред. СВ. Юшкова. - Вып. 2. - С. 250.

24. Там же. - С. 213.

25. Там же. - С. 213.

26. Загоскин Н.П. Цит. работа. - С. 27.

27. Викторский СИ. История смертной каз­ни в России и современное ее состояние. - М.: Типография Императорского Мос­ковского Университета, 1912. - С. 27.

28. Исаев М.М. Уголовное право Новгорода и Пскова XIII - ХУ вв. / Труды научной сессии Всесоюзного Института юридиче­ских наук, 1946. -М., 1948. - С. 134.

29. Мартышин О.В. Цит. работа. - С. 287-288.

30. Шелкопляс Н.А. Смертная казнь в России: история становления и развития (IX - середина XIX ст.). - Минск: Амалфея, 2000. - С. 15.

31. Мартышин О.В. Цит. работа. - С. 287.

32. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. -8-е изд. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. - С. 330.

33. Исаев М.М. Цит. работа. -С. 134.

34. Мартышин О.В Цит. работа. - С. 293.

 

< Попередня   Наступна >