Головна Наукові статті Історія держави і права України МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Наукові статті - Історія держави і права України
121

МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

М. Кобилецький

У статті висвітлюється виникнення магдебурзького права та його поширення у Німеччині, Польщі, Чехії, Угорщині та Словаччині. Показано особливості застосування магдебурзького права у країнах Центральної Європи та його вплив на формування національних правових систем.

Ключові слова: Центральна Європа, магдебурзьке право, локація, війт, бургомістр, шиффени.

Поширенню маґдебурзького права великою мірою сприяв архієпископ Віхман, який мав значний авторитет. Подальшими його кроками стало запровадження змін у судовій системі Маґдебургу. Юрисдикція солтиса поширювалася на старе місто. Для неміщан впроваджували посаду віце-війта.[1 c. 50] Склад міського суду збільшився від 5 до 11 шиффенів. Діяльність, спрямовану на впровадження нових правовідносин і розширення застосування маґдебурзького права, архієпископ Віхман поширив на інші населені пункти. Одним із перших, як уже зазначалося, його отримало м. Ютербог і навколишні села. Надання маґдебурзького права сприяло розвиткові торгово-економічних відносин, підвищувало правовий статус міст. На початку XII ст. польський герцог Генріх I Силезький попросив копію привілею архієпископа Віхмана і надав його новоутвореному м. Злоторії (Гольденберг)[2 c. 80]. Згодом це місто отримало недатоване правове роз’яснення [3, c. 21].

Маґдебурзьке право вміщувало не лише матеріальне і процесуальне право, а й місцеве самоврядування, судочинство тощо. Основою маґдебурзького права стало так зване ринкове (купецьке) право, що охоплювало порядок купівлі-продажу товарів на ринку та передання у спадок земельних ділянок. [3, c. 21]

У купецькому праві Маґдебургу взято до уваги питання самоуправління в окремих галузях міського життя. У німецькі

й історико-правовій літературі акцентують на 3 зонах поширення маґдебурзького права. До першої зараховують поряд із містами маґдебурзького права, села, що використовували саксонське земельне та ленне право. До них зазвичай належали населені пункти на німецьких землях і в Пруссії. [4. c. 18] До другої зони входили міста чеських, угорських, словацьких і польських земель, заселені німецьким населенням. Тут інколи траплялися села, де більшість мешканців становили німці. Третьою зоною поширення маґдебурзького права, на думку професора Вільгельма Ебеля, були українські землі, де німецьке населення не відігравало вагомої ролі, а запровадженню маґдебурзького права сприяло залучення українських міст до європейської культури [4, c. 16].

Першою зоною поширення маґдебурзького права вважали східнонімецькі міста у Померанії, Лужичах, Судетах, Силезії, Пруссії та ін. Сюди ввійшли Галле, Ляйпціґ, Стендаль. [3, c. 22] Вони стали прикладом для інших. Зокрема маґдебурзьке право на зразок Стендаля отримали міста Киріїту (1237), Віттштох (1248), Нойруппін і Фрідланд (1256). [3, c. 23] У такий самий спосіб, на прикладі міст Ляйпціґа і Галле, маґдебурзьке право отримали Наумбург, Дрезден, Пірна, Вурцен, Ошатна, Ляйсніґ, Доблін та ін. [3, c. 23] До найдавніших міст маґдебурзького права, як уже згадувалося, належав Ютерборг. Іншим центром поширення маґдебурзького права стало м. Бранденбург, отримавши маґдебурзьке право впродовж 1157–1232 рр. (найімовірніше, це відбулося 1190). [4, c. 17] За посередництвом Брандебургу, маґдебурзьке право одержали міста Шпандау, Берлін, Кьольн, Альт-Ландсберг, Штраусберг, Фальненбург, Дроссен, Мюнхеберг, Міттенвельд, Бернам, Науел, Грауелбрітцен, Еберсвальдт тощо. Міста Нойбранденбурґ (1248) і Шторгорд (1259) отримали бранденбурзьке й опосередковано – маґдебурзьке право. [5, c. 61] З міст-супутників Бранденбурга міське право Берліна отримали міста Франкфурт-на-Одері (1253), Мюльрозі та, спільно з шпандеуським правом, Ратин. Право Шпанду разом з одержанням брандебурзького права стали використовувати у землях Дельтова, Гліна та Барніма. [3, c. 23]

Право м. Штрауберга використовували в регіонах Сольдіна (Мусліборга), де також проживало слов’янське населення у містах Вріженя, Берлінхен (Берлінек), Ландсберга, Кюстріна (Кострчин), Желіна, Барвельда (Місковіце), Вернойхен та Нінбург. [3, c. 23] Шпандау та Штраусберг були обергофами (старшими містами для інших, що входили до їхніх округів). Маґдебурзьке право слов’янські поморські князі також надали своїм містам. Першим отримало маґдебурзьке право 1235 р. місто Прендлау, а 1237 р. – Штеттін (Щецін), яке стало основним містом Померанії. Згодом більшість міст Померанії перейшли на любекське право. [3, c. 23–24] Одними з перших маґдебурзьке право отримали міста Лужиць, з-поміж яких найважливішим було м. Гьорлітц. Маґдебурзьке право йому надав близько 1303 р. граф Герман фон Брандебург. [5, c. 120] До інших міст Лужиць, що володіли маґдебурзьким правом, належали Лаубян (Лубян), Ротенбург, Марклісса, Ройхенбах, Вайссенберґ, Зайденберґ (Забідов), Бернштадт, Баутцен, Цітау, Камену. [3, c. 24] Право Баутцена отримали 1335 р. міста Пульсніту, 1349 р. – Віттіхінау, Лобау. Цим правом із 1340 р. володіли і 2 чеські міста – Траутенау та Коніґгоф. [5, c. 125] Окрім того, м. Цітау було центром для 11 навколишніх сіл, що використовували право Баутцена. З роз’ясненнями положень права Баутцена та з метою розгляду апеляційних справ до обергофу м. Цітау звертались інші міста. [3, c. 24] До першої зони поширення маґдебурзького права належали Пруссія, на території якої діяло кульменське, або хелмінське право (конкретніше розглянемо далі).

До другої зони поширення маґдебурзького права входили міста, розміщені на території Польщі, Чехії й Угорщини. [4, c. 19] Відповідно, якщо в Чехії і Силезії в містах переважно мешкало ненімецьке населення, то у Судетах німці становили більшість мешканців. На чеських землях маґдебурзьке право почало поширюватися ще на початку XIII ст. У 1223 р. його надали новоутвореному м. Мораві. [4, c. 19] Згодом маґдебурзьке право отримали міста Ольмутц (Омолоуц), Троппау, Браунсберг, Колін, Канітратц, Ацезіґ та ін. Спочатку міста Моравії зверталися з апеляцією до суду маґдебурзьких шиффенів, а з 1352 р. – до суду м. Ольмутца. На інших чеських землях з 1378 р. подати апеляцію можна було до суду м. Ляйтмерітца. [4, c. 19] Судом найвищої інстанції для чеських міст залишався суд Маґдебурга.

На цих землях поряд із маґдебурзьким правом і його різновидами діяли інші німецькі міські права. Наприклад у Празі вже у XI ст. проживала німецька купецька громада, яка 1173 р. затвердила власний статут. Міське право Праги було споріднене з правом м. Нюрберга і широко використовувалося на чеських землях. У 1579 р. міське право Праги перекладено чеською мовою, а з 1610 р., за рішенням парламенту, воно набуло офіційного статусу. [4, c. 19–20]

Разом із німецькими колоністами маґдебурзьке право почало поширюватися на словацькі землі, що входили до складу Угорського Королівства. Перші німецькі колоністи з’явились у Верхній Угорщині (теперішня Словаччина) у XII– XIII ст. Вони заснували міста Кремніту (Кремніцу) та Шемнітцу (Банску Славніцу). Великі німецькі колонії, де проживали купці та ремісники, з’явились у містах Прешау (Пряшові), Бартфельді (Бардійові), Кашау (Кошіце). Значно збільшилася кількість німецьких колоністів на словацьких землях після нападу на Угорщину монголо-татар 1241 р. і знищення угорських міст. Великі німецькі колонії з’явились у містах Пресбурзі (Братиславі), Шемнітці, Нойзолі (Банскій Бистріці), Зіллейні (Жіліні), Лейтшау (Левоці), Касмарку (Кезмероку), Бертфельді (Бардійові), Прешау (Прешові) та Кашау (Кошіце). [6, c. 137] Основна маса німецьких колоністів прибувала з Саксонії, Баварії, Тюрінгії та Силезії. Вони мали значні пільги на основі Золотої булли 1244 р. короля Белли IV (1235–1270). У своїй діяльності німецькі громади використовували маґдебурзьке право та Саксонське зерцало. На території Словаччини було створено низку книг маґдебурзького права, зокрема “Жілінську міську книгу”, яку впродовж 1373–1429 рр. вели німецькою мовою, а згодом (до 1561) – латинською та словацькою. Під час її написання застосовували маґдебурзьке право, Саксонське зерцало, судову практику зілінського міського суду тощо. [7, c. 5–19] Серед джерел маґдебурзького права використовували маґдебурзько-бреславське право, маґдебурзько-гьорліцьке право, Саксонський вейхбільд, Мейсенську правову книгу. Після запровадження 1313 р. у м. Жіліні міського права його почали використовувати інші німецькі громади на території Словаччини й Угорщини. Так, 1369 р. його надано Карпфену (Крупіні) й іншим містам, що увійшли до правової сім’ї маґдебурзького права. [7, c. 5–19] До відомих сьогодні книг маґдебурзького права на території Словаччини й Угорщини належить “Ціпсер вількер”, створення якої розпочато приблизно 1370 р. у м. Ціпсері, що розташоване в районі Великих Татр. Ця книга охоплює 14 різних рукописів, написаних упродовж XVI–XVIII ст. Найдавніші рукописи вважають втраченими. “Ціпсер вількер” містив норми сімейного, спадкового, торговельного права, судоустрою, судочинства тощо. Книгу м. Ціпсера затвердив угорський король Людвіг Великий (1342–1382). Відтоді вона набула офіційного статусу. В 1505, 1516, 1599 і 1666 р. її доповнено окремими статтями, а структурно вона налічувала 93 статті. Серед джерел використовували Саксонське зерцало, книгу м. Іглавцера, фламандське право та ін. На території Словаччини відомими були також праці польського правознавця Бартоломія Ґроїцького. [8, c. 137]

У 1344 р. німецькі міста Словаччини, що використовували маґдебурзьке право, створили об’єднання, до складу якого увійшли 24 міста – Ціпсер Нойдорф (словацькою мовою Спішська Нова Вес), Кірхдрауф (Спішська Подграді), Фелко, Матудорф (Матейовце), Мольбах (Млиніца), Дірн (Одорін), Ейсдорф (Жаковце) та ін. Окрім того, джерела маґдебурзького права на території Словаччини застосовували у населених пунктах, де більшість населення становили словаки. [9, c. 20]

Крім словацьких територій, німецькі колоністи заселили етнічні угорські землі, що сприяло поширенню там маґдебурзького права. Одна з найбільших німецьких колоній була в Офені (Буді). Тут створено правову книгу, яка отримала назву “Міська книга міста Офена”. У ній, поряд із угорськими джерелами, використано Саксонське зерцало, маґдебурзьке право та Швабське зерцало. З відомих досі рукописів міської книги м. Офена 2 зберігаються у Будапешті, а 1 – у Братиславі. Автор книги – міський суддя Йоганес Зібенлінднер (1352–1438). Вона складалася зі вступу та 445 статей, першу частину яких написано між 1403 і 1433 р. Це 64 статті, які регулювали діяльність органів міського самоврядування та їх відношення до королівської влади. Інші статті містили норми кримінального і цивільного права. На території Угорщини також використовувалося маґдебурзько-бреславське і маґдебурзько-гьорліцьке право, Віденське право, Золота булла Белли ІV, Швабське зерцало, привілеї короля Владислава IV і Сиґізмунда (1387– 1437) тощо. [9, c. 20]

Офенську міську книгу застосовували суди таверника під час здійснення судочинства у 7 королівських вільних містах угорського королівства Офена, Кашау (Кошіцях), Пресбурга (Братислави), Оденбурґа, Тирна (Трнави), Бартфельда (Бардійова), Прешау (Пряшова). Згодом до них долучилося місто Пешт. Надання маґдебурзького права українським містам Закарпаття (Хусту, Тячеву, Вишкову, Мукачеву та ін.), не підтверджено у жодній із праць угорських, німецьких, польських, словацьких науковців. У відомих сьогодні привілеях цих міст не згадується про маґдебурзьке право (Jus Theutonicum, Jus Magdeburgensis), а лише органи міського самоврядування та пільги для міст і населення. Найімовірніше, тут діяло нюрнберзьке право, що було різновидом німецького міського права.

Маґдебурзьке право вперше з’явилося на західних польських землях у Силезії. У літературі міста Силезії зараховують до німецьких, польських та чеських міст, оскільки вони в різні роки належали Польській, Німецькій і Чеській та Австрійській державам. У 1211 р. маґдебурзьке право, як уже згадувалося, надано м. Злоторії. Процес локацій цього міста закінчився лише 1253 р.

Другим польським містом, яке 1217 р. отримало маґдебурзьке право став Львовек. Локаційні документи цього міста не збереглися. Львовек був зразковим для інших міст Силезії, котрі отримали маґдебурзьке право. Це стосується, зокрема Освіцидана (1285), Любомирова (1291), Новогродна (1233). [10, c. 85] Від XIII ст. розпочався процес локації Вроцлава, де 1214 р. вже існувала посада солтисаЗа зразком Вроцлава відбулася локація інших міст Силезії та Польщі. Наприклад, 1253 р. маґдебурзьке право було надано місту Бохні, 1257 р. – Кракову. Маґдебурзько-бреславське (вроцлавське) право отримали 65 міст. Серед інших великих міст на заході Польщі у 1264 р. маґдебурзьке право одержала Легниця. Крім надання містам Силезії маґдебурзького права, відомі випадки отримання фламандського і франконського прав. Упродовж 1200–1350 рр. маґдебурзьке право одержали кілька десятків міст і близько 1200 сіл. Спочатку його надавали німецьким колоністам, а з кінця ХІІІ і на початку ХIV ст. – містам і селам з польським населенням. [11, c. 79] Зі 103 силезьких міст, що отримали маґдебурзьке право, 84 належали князю, 9 – шляхті, 10 – католицькій церкві. Водночас 4 міста (Бжег, Свидниця, Градів, Пожильце Опольські) володіли новомарктським (шредським) правом. [10, c. 86–87]

Після Силезії маґдебурзьке право на території Польщі почало поширюватися на Куявію та землю Добжанську. Впродовж 1237–1238 рр. маґдебурзьке право запроваджено з м. Іновроцлава. Локація Іновроцлава відбулася за зразком Вроцлава. [5, c. 314] У другій половині ХІІІ ст. маґдебурзьке право одержало м. Брест Куявський. У 1267–1271 рр. іновроцлавський князь Зімомисл надав маґдебурзьке право м. Глівкову та кільком селам. У 1325 р. куявський князь Пшемисл дозволив Томашеві з Якдіс провести локацію на основі маґдебурзького права м. Салеца Куявського. [10, c. 88] Також у Добжанській землі 1262 р. маґдебурзьке право надано селам, що входили до Вроцлавського єпископства.

У 1356 р. польський король Казимир Великий дозволив провести локацію м. Стржельні на маґдебурзькому праві. [10, c. 88] У 1356–1369 рр. відбулась локація на маґдебурзькому праві міст Корнава, Рокошу, утворених на місці колишніх сіл. До 1370 р. на території Куявії та Добжанської землі маґдебурзьке право одержали 11 міст, з них 8 належали князям.

Значне поширення маґдебурзького права відбулось у Великопольщі, на торговельному шляху з Німеччини до України та до країн Сходу. Міста і села Великопольщі, що разом з Малопольщею стала основою для утворення Польської держави, отримували маґдебурзьке право на зразок міст Силезії та німецьких міст. Німці у містах і селах Великопольщі почали масово селитися з 1212 р. [10, c. 89] Першим маґдебурзьке право одержало у 1238–1239 рр. м. Ґнезно. На зразок Ґнезно 1243 р. відбулася локація міст Повідзе, Вронека, Костжуня та ін.[11, c. 96] Надання Познані маґдебурзького права пов’язане з існуванням у місті однієї з найбільших німецьких колоній на території Польщі. Німецька громада, яку очолював солтис, одержала це право від князя Владислава Одоніка 1231 р., і це стало початком заснування міста. Повторна локація Познані відбулася 1253 р. [10, c. 92] Водночас проведено локацію міст Рогожна, Оборника, Ксуні, Міни та ін. У 1257 р. князь Пшемислав І надав монастирю бернардинів у Любліні привілей на локацію с. Кживіл і переведення його у статус міста. На зразок Вроцлава маґдебурзьке право князь Генріх Глоговський надав м. Поніцу. Князь Владислав Локеток 1314 р. надав локаційний документ для Лобженіци. [10, c. 94]

Значно зросла кількість міст, котрим було надано маґдебурзьке право, за правління короля Казимира Великого. У 1337 р. він дозволив 2 братам німецького походження Альбертові та Марційові провести локацію м. Руд, а 1343 р. – м. Таргової Горки на території с. Мілезча. У 1345 р. проведено локацію м. Чарлінека. На зразок Бреста Куявського війт Генріх з Варци здійснив локацію м. Кола. У 1369 р. король Казимир Великий дозволив Бартисю де Везенбургу разом з 4 подарованими селами провести локацію м. Казмінка. [10, c. 95]

Локація могла тривати довго. Так, 1287 р. єпископ Любиський Конрад отримав дозвіл на локацію Казимиржа на основі маґдебурзького права. Цей дозвіл реалізовано лише 1370 р. наданням місту маґдебурзького права.

Окрім зазначених міст, маґдебурзьке право на теренах Великопольщі в ХІІІ– ХІV ст. одержали: Хложе, Мідзужем, Тжіцель, Серніни (1298), Кемблево (1327), Вжесне (1357), Лабічин (близько 1369), Лекно і Осєчна (1370) та ін.

У ХІІІ ст. маґдебурзьке право отримали 38 міст, упродовж XIV ст. – 60. Серед них лише 15% були новоутвореними.[11, c. 98–99] Значну кількість населення міст Великопольщі – становили німці: у Познані, Калішу вони були більшістю міської еліти й основною частиною міського населення. У містах Оборниках, Копіні, Слепцах, Коштині, Побезідні німці також становили більшість населення. В інших містах здебільшого мешкали поляки. Локація міст Великопольщі відбулася на зразок Силезії та німецьких міст.

Із 43 міст, яким до 1370 р. було надано маґдебурзьке право, 20 належало князеві та королю, 9 – католицькій церкві й 13 – шляхті. [10, c. 96] До 1500 р. У Великій Польщі маґдебурзьке право мали 153 міста. [4, c. 21] Найважливішими були перша польська столиця Гнезно та Познань, на зразок яких це право одержали й інші польські міста. Надання маґдебурзького права містам Малопольщі відбувалося пізніше. Більшість польських дослідників пов’язують це з віддаленістю Малопольщі від німецьких земель. Колонізацію цих територій розпочав 1227 р. князь Лешко Білий на зразок міст Силезії. Першим одержало маґдебурзьке право м. Бохня. У 1253 р. відбулася його локація на підставі привілею князя Болеслава Встидливого (на зразок Вроцлава). У 1257 р. Видано привілей про надання маґдебурзького права столиці Малопольщі – Кракову. Локацію Кракова мали проводити 3 силезькі міщани німецького походження: Гедко Штіле, Дітлер Фолек – вроцлавські лавники та Якуб – суддя з Ніси. [11, c. 106] Локація Кракова відбулася також на зразок Вроцлава. У 1306 р. князь Владислав Локеток підтвердив маґдебурзьке право Кракову. До середини XIV ст. більшість міського патриціату Кракова (до 80%) становили німці. [10, c. 98] У XIV ст. Краків став зразковим для інших міст Малопольщі, котрі володіли маґдебурзьким правом.

Одним із перших у Малопольщі маґдебурзьке право 1294 р. отримав Новий Сонч. Андрій Яковлів називає його першим містом на українських етнічних землях, де впроваджено маґдебурзьке право. [12, c. 10–11] Локацію Нового Сонча на основі привілею Вацлава ІІ проводили сини війта Турмана зі Старого Сонча – Бертольд і Арнольд. Маґдебурзьке право надали на зразок Кракова. Привілей 1292 р. підтвердив 1330 р. князь Владислав Локеток. За правління Казимира Великого маґдебурзьке право 1335 р. надано м. Казимиржу, 1339 р. – Клобуку, 1340 р. – Грибоку. [13, c. 170]

Із 34 міст, яким надано маґдебурзьке право у Краківській землі, 29 перебувало у власності короля, інші належали церкві. Крім того, низку міст переведено з новомарктського (шредського) права на маґдебурзьке. У сандомирській землі, що також перебувала у складі Малопольщі, надання містам і селам маґдебурзького права розпочалося локацією Сандомира. У 1257 р. князь Болеслав Встидливий надав локаційний привілей місту Завихосту. Впродовж 1264–1292 рр. Болеслав Встидливий видав низку привілеїв, згідно з якими маґдебурзьке право одержало нове місто Корчин, 1265 – Пасанєв, 1271 – Опатув. [10, c. 103] Багатьом містам надав маґдебурзьке право король Казимир Великий, зокрема м. Фалькову (1340), Ропчицям (1362), Віслоку (1366) на землях Кобуле за зразком Кракова. У 1364 р. маґдебурзьке право одержало м. Радом. У Сандомирській землі на маґдебурзьке право перейшли 20 міст, із них 12 належало державі, 5 – церкві, 3 – шляхті. Одним із перших маґдебурзьке право або його різновид – хелмінське, а також любекське – стали отримувати міста й села на узбережжі Балтійського моря. Більшість населених пунктів Гданського Помор’я використовували кульменське (хелмiнське) та любекське право[3, c. 110–115]. Єдиним містом, що володіло маґдебурзьким правом від 1280 р., був Гожензей. У 1312 р. його зайняли тевтонські рицарі, які надали місту хелмінське право[10, c. 110–111].

Маґдебурзьке право на західному польському Помор’ї, як уже зазначалося, було введене за допомогою колоністів з Бранденбурга у 30-х роках ХІІІ ст.

На відміну від інших регіонів Польщі, більшість міст західного Помор’я, розташованих на березі моря, мали любекське право. Міста західного Помор’я – в глибині території – перейшли на маґдебурзьке право за князювання Борміна І, після смерті якого відбулася заміна маґдебурзького права на любекське. Першим маґдебурзьке право одержав 1235 р. Пшескув, 1243 р. – Щецин (за іншими даними – 1237 р.), що став зразковим для інших міст західного Помор’я з маґдебурзьким і любекським правом. У 1249 р. маґдебурзьке право отримало м. Гордоне, а 1253 – Штаргард, яке 1292 р. перевели на любекське. Разом із Щецином 1254 р. маґдебурзьке право надали м. Грифіно, замінивши його 1271 р. на любекське. Згодом, 1263 р. – Пуржимиру, 1268 р. – Коленюву. Ці міста 1314 р. переведено на любекське право. Міста Реч у 1254–1256 рр. і Барлінек 1278 р. були локовані бранденбурзькими маркграфами [10, c. 112]. Упродовж 1253–1370 рр. на західному Помор’ї локовано на магдебурзькому праві 19 міст, з них 16 – власність князя, 3 належали католицькій церкві. Два з них були новоствореними, а локація інших відбувалася на місці існуючих міст або сіл, переведених у статус міст. [10, c. 112] Локація населених пунктів любекської землі, розташованої на західному березі р. Одер, розпочалася на початку ХІІІ ст. Ці землі були об’єктами постійних суперечок польських князів і брандебурзьких маркграфів. Маґдебурзьке право найчастіше надавали вже створеним населеним пунктам. У 1235 р. маркграф Генріх Достойний провів локацію на маґдебурзькому праві м. Губину, близько 1253 р. – Любусгу. На зразок Губина 1283 р. маґдебурзьке право одержало м. Любуско. Міста Добігнєво й Осєчна перейшли на маґдебурзьке право за привілеєм князя Пшемисла І, який надав право кляшторові з Овінска провести локацію вказаних міст. Упродовж 1272–1286 рр. локовано Стшельце, 1329 р. – підтверджено маґдебурзьке право для Рзеніся та ін. Серед 9 міст любуської землі 5 належало князю, а 4 – церкві.[14, c. 21]

До 1370 р., що пов’язано зі смертю Казимира Великого та припиненням діяльності династії П’ястів, на польських землях маґдебурзьке право діяло в 256 містах, з них 185 перебувало у власності короля та князя, інші належали католицькій церкві та шляхті. [10, c. 114–115] Маґдебурзьке право надавали головно існуючим містам, новостворені становили незначну кількість. Найбільша частка міст, яким надано маґдебурзьке право, належала Силезії, Великопольщі та Малопольщі.

Надання маґдебурзького права і його різновидів польським містам та селам тривало і в наступні століття. Основна кількість локацій припадала на ХV– ХVІ ст. Польські науковці вважають маґдебурзьке право польським муніципальним правом. Цю тезу Б. Ґроїцький висловив ще у ХVI ст. Майже всі міста Польщі володіли маґдебурзьким правом або його різновидами – новомарктським (шредським) і кульменським (хелмінським) правом. Містам Польщі надавали також любекське, брандебурзьке й інші німецькі права. Магдебурзьке право зародившись у Німеччині поширилось також у інших країнах Центральної Європи, Польщі, Словаччини, Угорщини та Чехії. Поширення магдебурзького права у Центральній Європі сприяла німецька колонізація та загальноєвропейський процес розвитку міст.

––––––––––––––––––––

Schranil R. Stadtverfassung nach Magdeburger Recht. Magdeburg und Halle… – H. 125. – S. 50.

Goerlitz T. Die Anfдnge die Schцffen, Bьrgermeister und Rotmannen in Magdeburg… – S. 80.

Lieberwirth R. Das Privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht… – Bd. 130. – H. 3. – S. 21.

Ebel W. Deutsches Recht im Osten… – S. 18.

Schubart-Fikentscher G. Die Verbreitung der deutschen Stadtrechte in Osteuropa… – S. 61.

Piirainen T. Deutsche Siedler und deutsch sprachige Gesetzte in der wirtschaftlichen Entwicklung der Slowakei // Die Deutschen in Ostmittel- und Sьdosteuropa. Geschichte, Wirtschaft, Recht, Sprache / Нg. v. G. Grimm, K. Zach. – Mьnchen, 1996. – Bd. 2. – S. 137.

Kuchar R. Zilinska pravna kniha magdeburske pravo. – Bratislava, 1993. – S. 5–19.

Kuchar R. Z jazykaej nemecko-slovenskej problematiky prekladu magdeburskeho prava // Wort und Name im deutsch-slavischen Sprachkontakt: Ernst Eichler von seinen Schьlern und Freunden / Нg. v. K. Hengst, D. Krьger, N. Walther, Mitarb. v. I. Bily. – Weimar; Wien, 1997. – S. 217.

L?ck H. Einfьhrung: Das sдchsisch-magdeburgische Recht als kulturelles Bindeglied zwischen den Rechtsordnungen Оst- und Mtteleuropas // IVS SAXONICO-MAIDEBVRGENSE IN ORIENTE. - Berlin, 2003. - Bd. 1: Rechts- und Sprachtransfer in Mittel- und Osteuropa, Sachsenspiegel und Magdeburger Recht. - S. 20.

Kammska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r. (studium historycznoprawne)... - S. 85.

Kaczmarczyk Z. Kolonizacja niemiecka na wschуd od Odry... - S. 79.

Jakowliw A. Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Еinflьsse auf das ukrainische Recht im 16.-18. Jahrhundert… - S. 10-11.

Kura? S. Przywileje prawa niemieckiego miast i wsi ma?opolskich XIV-XV wieku... - S. 170.

Berdecka A. Lokacje miast Krolewskich w Ma?opolsce w latach 1333-1370. Cronologia i rozmieszczenie // Przegk,d Historyczny. - 1974. - T. 65. - S. 610.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук