238

---

І.О. Мамонтов

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ОЦІНКА БОРОТЬБИ ОУН І УПА У 1940–1950-х рр.: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Аналізуючи застосовувані сучасними науковцями методологічні прийоми вивчення боротьби українського націоналістичного руху, якому тепер приділяється належна увага у політичній і правовій нау­ці, автор обґрунтовує рекомендації щодо удосконалення методології дослідження національно-визвольних рухів.

Ключові слова: визвольний рух, український націоналізм, колабо­раціонізм, тоталітарний режим, правовий аналіз, міжнародне право.

Постановка проблеми. На шляху розбудови незалежної демокра­тичної держави дослідження складних суперечливих суспільно-політич­них процесів боротьби за незалежність українського народу є пріоритет­ним завданням сучасних правових студій. Українські дослідники націона­льно-визвольних рухів на сучасному етапі залишили значною мірою поза увагою складні проблеми правової оцінки боротьби такого масштабного руху опору, як український націоналістичний рух. Відсутність відповідної методології зумовлює пошук шляхів конкретних підходів на міждисцип­лінарному рівні, застосовуючи методологічний апарат юридичних, істо­ричних та політичних наук. У цьому контексті актуальною науковою про­блемою виступає пошук сукупності методів досліджень у процесі форму­вання політико-правової оцінки боротьби Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії досліджуваного періоду.

Стан дослідження. З питань політико-правових проблеми бо­ротьби українського націоналістичного руху існує невелика кількість публікацій. Проблеми політико-правової кваліфікації боротьби україн­ських націоналістів у рамках монографій і дисертацій та інших науко­вих видань не були предметом спеціальних комплексних досліджень. Вивчення проводилось у рамках чи то окремих аспе

ктів проблеми, чи у рамках іншого предметного аналізу. Політико-правові аспекти боро­тьби руху українських націоналістів досліджувалися з різних позицій Г.С. Биструхіним, Д.В. Вєдєнєєвим, А.А. Войцеховським, В.М. В’ятро-вичаем, І.Ю. Гловацьким, В.Ф. Деревінським, М.Я. Нагірняк, В.О. Шайкан. Проте, невирішеною науковою проблемою залишається методоло­гія дослідження національно-визвольних рухів у предметі політико-правового характеру їх боротьби.

Історична реконструкція та спеціалізовані розробки окремих ас­пектів боротьби українського націоналістичного руху не дають підста­ви для наукової неупередженої оцінки характеру та спрямованості протистояння тоталітарним режимам з огляду на права народів на са­мовизначення та на загальну нормативно-правову регламентацію і правозастосовну практику досліджуваного періоду. Важливість політико-правової оцінки боротьби українського націоналістичного руху полягає у вирішенні кваліфікаційних проблем, суть яких зводиться до визначення боротьби українських націоналістів, або як бандитсько-колабораціо-ністського явища, або як прикладу національно-визвольної боротьби. Проблемність цієї кваліфікації стала метою нашого вивчення.

Складнощі зумовлюються тим, що у наукових розробках полі­тико-правові аспекти боротьби українських націоналістів представлені поодинокими спробами звернутися до нормативно-правових особли­востей боротьби українського руху опору. Отже, слід констатувати недослідженність цієї проблеми як в Україні, так і за кордоном у часи боротьби українських націоналістів і на сучасному етапі. У той же час, науковців вивчали проблеми боротьби УВО, ОУН, УПА, УГВР, АБН, акцентуючи увагу в основному на історичних аспектах. Безперечно, такі дослідження мають важливе значення, оскільки в них аналізується фактичний перебіг подій. Щоправда, наукові підходи у цих науковців неоднозначні, інколи суперечливі, що обумовлене відсутністю єдиної об’єктивної оцінки характеру боротьби.

Виклад основних положень. Велика кількість наукових конфере­нцій та публікацій у періодичних виданнях на початку 1990-х рр., що за­свідчило про значний інтерес до цієї, раніше табуйованої тематики, сприяло широкому обміну поглядами серед науковців та акцентувала пробле­му політико-правової оцінки характеру боротьби ОУН і УПА. Для її розв’язання було створено спеціальна урядова комісія, що мала завдання дати об’єктивну історичну оцінку боротьбі цій боротьбі. Ця комісія склала та опублікувала висновок, який показав характер та спрямованість боро­тьби українських націоналістів, проте це не припинило гостру полеміку в суспільстві [1]. Певною мірою на це впливає поява публікацій, автори яких не позбавилися старих заідеологізованих стереотипів.

Прикладом такого використання радянських упереджених під­ходів є велика за обсягом монографія В.В. Поліщука «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА», яка насправді є свідомим підбором фактів та відвертим перекручення справжніх ідей національно-визвольної боро­тьби, звинувачує учасників повстанського руху у повному пособництві гітлерівській Німеччині. Зроблено це з тією ж метою, що тривалий час робилося більшовицькою пропагандою, щоб звинуватити українських націоналістів у здійсненні ними геноциду як українського, так і неук­раїнського (особливо польського) населення, за наказом нацистів.

Спробу політико-правового аналізу боротьби силових підрозді­лів СРСР з українськими націоналістами здійснив О.В. Ткачук [3]. Ав­тор використав широкий масив архівних джерел для обґрунтування твердження про колабораціоністський характер діяльності ОУН і УПА. Текст переповнений відвертою ненавистю до українського наці­оналістичного руху. У роботі, що претендує на статус монографії, не використовувалися джерела та література сучасних науковців, джерела та спогади учасників руху ОУН і УПА.

Висвітлення характеру боротьби українських націоналістів ана­логічними упередженими методами здійснювалося також О.О. Войцеховським, Г.С. Ткаченко [4], Н.В. Зазуліним [5] та іншими. Досліджен­ня супроводжуються залученням архівних матеріалів, радянських кон­цепцій та однозначністю і безкомпромісністю в оцінці характеру українського руху опору – з ярликом колабораціонізм. Водночас чима­ло сучасних науковців, які використовують увесь масив джерельної бази, сучасні наукові методи дослідження, відходять від упередженос­ті, об’єктивно оцінюють характер боротьби ОУН і УПА.

На даному етапі у наукових концепціях не існує комплексної політико-правової оцінки протистояння українських націоналістів то­талітарним режимам. Українськими вченими досліджуються окремі аспекти характеру руху ОУН і УПА. Останнім часом захищено низку кандидатських і докторських дисертацій, опубліковано ряд монографій та інших видань, присвячених цій проблемі. Наприклад, в кандидатсь­ких дисертаціях, М.А. Слободянюк, Б.Д. Чорномаз, Г.М. Стародубець, досліджуючи боротьбу українських націоналістів у різних регіонах Укра­їни, прийшли до висновку, що вони внесли великий вклад у боротьбі з окупаційним тоталітарним режимом Німеччини, ефективно використо­вуючи методи підпільно-партизанської боротьби з окупантами [6].

А низка сучасних українських молодих істориків (В.Ф. Деревінський, М.Я. Нагірняк, В.М. В’ятрович, Ю.О. Романишин, В.С Виздрик, О.М. Дмитренко) [7] присвятила свої наукові праці об’єктивному висвітленню окремих напрямків та методів боротьби ОУН і УПА. Їх дослідженнями підтверджена справедливість тези, що українські наці­оналісти здійснювали реалізацію права народів на самовизначення різними способами, що їх боротьба спрямовувалася проти політико-правових засад тоталітарних режимів.

Автори сучасних монографічних досліджень залучають великий масив джерел та літератури, всесторонньо висвітлюють характерні особ­ливості та спрямованість боротьби, абстрагуючись від конфронтаційних настроїв у середовищі провідних кіл українських націоналістів. Яскравий приклад таких підходів продемонстровано у монографії Ю. Киричука [8].

Д. Вєдєнєєв і Г. Биструхін зробили спробу узагальнити міжна­родно-правові основи характеру боротьби українських націоналістів. Розглядаючи найбільш дискусійні питання співробітництва Служби Безпеки ОУН і УПА і спецслужб Німеччини та інших держав, автори прийшли до висновку, що нема об’єктивних підстав для визначення характеру боротьби українських націоналістів як злочинної та колабо­раціоністської діяльності. Розглядаючи бойову та спеціальну діяль­ність ОУН і УПА у світлі норм міжнародного гуманітарного права, науковці приходять до висновку, що у відповідності з міжнародно-правовими нормами український націоналістичний рух мав характер пар­тизанського руху. Водночас, аналізуючи висновок Нюрнберзького трибу­налу, вони звертають увагу на те, що український націоналістичний рух не був визнаний співучасником військових злочинів нацистів [9].

В іншій монографії ці ж автори, висвітлюючи діяльність повс­танської розвідки, на базі широкого кола джерел та літератури, прихо­дять до висновку, що українські націоналісти застосовували спеціальні форми і методи боротьби з метою ліквідації проникнення ворожих спецслужб, здобуття інформації та спеціальних операцій повстанської боротьби. Автори заперечують твердження інших науковців про те, що спецслужби українських націоналістів виконували завдання лише во­рожих СРСР спецслужб, зокрема абверу [10].

На основі вищевикладеного, можемо звернути увагу на певні характерні особливості методологічних підходів до проблеми політико-правових особливостей боротьби українських націоналістів з тота­літарними режимами у 1940-х – 1950-х рр. Так, українська наукова школа представлена широким спектром праць з проблематики бороть­би ОУН і УПА, проте політико-правові аспекти її тільки почали розроб­лятись у межах поодиноких фрагментарних досліджень, торкаючись, в основному тільки міжнародно-правової регламентації боротьби УПА. Радянський науковий доробок з проблеми, хоч і відзначає найбільшою упередженістю в оцінках, все ж доцільно використовувати для порівня­льного аналізу. на певну увагу заслуговують висновки радянських юристів, пов’язаних з кримінально-правовими та міжнародно-право­вими оцінками партизанських та національно-визвольних рухів.

Відзначимо, що закордонні науковці вивчали боротьбу україн­ських націоналістів з різних позицій, у рамках ідеологічних кліше та певною мірою об’єктивно, однак не вдалися до спроб розглянути про­блему з позицій політико-правової оцінки характеру боротьби.

Слід також підкреслити, що політико-правовий підхід до оцінки характеру та спрямованості боротьби українського націоналістичного руху не застосовувався у наукових розробках досліджуваної проблеми.

Отже, серед великої чисельності вітчизняних наукових дослі­джень часів незалежної України характеру боротьби українського на­ціоналістичного руху з великодержавними і тоталітарними режимами не здійснено комплексного політико-правового аналізу спрямованості, форм і методів боротьби українських націоналістів, не припиняються наукові дискусії та упередженість підходів. Відтак, українська історіо­графія проблеми політико-правової оцінки боротьби ОУН і УПА ком­плексно не висвітлена, натомість досліджувалися лише окремі аспекти проблеми, що стосувалися в основному міжнародно-правової регламе­нтації боротьби українських націоналістів.

Причиною такого стану речей в українській правовій науці є те, що на даному етапі сучасними науковцями не напрацьовано відповід­ної методологічної бази, яка дозволила б, використовуючи міждисцип­лінарну сукупність методів, здійснити комплексний політико-правовий аналіз боротьби українського націоналістичного руху у досліджуваний період як суспільно-політичної течії.

Висновки. З огляду на вищезазначене, пропонуємо застосову­вати комплекс методів, які використовуються в історичних, юридич­них та політичних науках, синтезуючи їх, та формуючи новий методологічний підхід, що являє собою по суті політико-правовий аналіз сус­пільно-політичних течій.

У такому методологічному підході необхідно використовувати комплекс методів політичних, історичних та юридичних наук на прикладі боротьби українських націоналістів у середині ХХ ст. Тут у процесі реко­нструкції та інтерпретації подій, пов’язаних з боротьбою українських на­ціоналістів, використовуються загальні методи історизму, аналітичний метод, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи. Ці методи дозволять відтворити і порівняти характерні особливості боротьби українських націоналістів з іншими антитоталітарними рухами Європи, показати загальні тенденції антитоталітарної боротьби. Ключове місце займає метод політико-правового аналізу боротьби українських націоналі­стів, який складається зі співставлення форм і методів боротьби українсь­кого націоналістичного руху із нормативно-правовою регламентацією прав народів у складі власних держав національними законодавствами країн, проти політичних режимів яких боролися українські націоналісти, а також із міжнародно-правовим комплексом регулювання національно-визвольної боротьби. Поряд з цим, у дослідженні боротьби національно-визвольних рухів необхідно використовувати такі методи, як норматив­ний та природно-правовий, що застосовувалися у процесі визначення як правової природи, так і складових елементів та етапів розвитку права на­родів на самовизначення, а також всього іншого комплексу прав, що рег­ламентували правові основи національно-визвольної боротьби. Згодом, розвиток синтетичних методологічних підходів у дослідженні характеру боротьби національно-визвольних рухів посилить об’єктивізм у наукових дослідженнях таких гострих та заідеологізованих проблем, як національ­но-визвольні рухи.

––––––––––––

Проблема ОУН-УПА. Звіт робочої групи істориків при Урядовій ко­місії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок). – К.: Інститут історії України, 2004. – 96 с.

Поліщук В.B. Гірка правда: Злочинність ОУН-УПА: сповідь україн­ця / В.B. Поліщук. – Донецьк: Донеччина, 1996. – 496 с.

Ткачук А.В. Перед судом истории. Сотрудничество германских фа­шистов и украинских националистов в годы Второй мировой войны и борьба против них советских органов государственной безопасности / А.В. Ткачук. – К.: Б. в., 2000. – 268 с.

Войцеховский А.А. Всегда под чужими знаменами / А.А. Войцехов-ский, Г.С. Ткаченко. – Харьков: Б. в., 2001. – 37 с.

Зазулин Н.В. Вооруженное подавление бандеровского бандитизма / Н.В. Зазулин // Без права на реабилитацию (Сборник публикаций и докумен­тов, раскрывающих антинародную фашистскую сущность украинского нацио­нализма и его апологетов). – Книга 2. – К.: Киевское историческое общество. организация ветеранов Украины. Международный украинский союз участни­ков войны, 2006. – С. 4–28.

Див.: Слободянюк М.А. Антифашистський рух опору в Південній Укра­їні (1941–1944 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / М.А. Слободянюк. – Дніпропетровськ, 2001. – 23 с.; Чорномаз Б.Д. Національно-патріотичне підпілля Уманщини у Другій світовій війні (військово-політичний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук: спец. 20.02.22 «Військова історія» / Б.Д. Чорномаз. – Львів, 2004. – 18 с.; Стародубець Г.М. Місце і роль ОУН(б) в українському національно-визвольному русі на Волині в період Другої світової війни (кінець 1940 – серпень 1943 р.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Г.М. Стародубець.– Чернівці, 2001. – 16 с.

Деревінський В.Ф. Діяльність Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії в 1940–1953 роки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук: спец. 20.02.22 «Військова історія» / В.Ф. Деревінський. – К., 2003. – 19 с.; Нагірняк М.Я. Радянський тоталітарний режим у боротьбі проти збройного підпілля ОУН і військових формувань УПА: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 20.02.22«Військова історія» / М.Я. Нагірняк. – Львів, 2003. – 18 с.; В’ятрович В.М. Закордонні рейди УПА в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В.М. В’ятрович. – Львів, 2003. – 19 с.; Романишин Ю.О. Видавнича та публіцистична діяльність ОУН і УПА на західноукраїнських землях (40 – 50 рр. ХХ ст: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Ю.О. Романишин. – Львів, 2004. – 22 с.; Виздрик В.С. Військово-патріотична діяльність УВО-ОУН серед української молоді Гали­чини (1920–1939 рр: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 20.02.22 «Військова історія» / В.С. Виздрик. – Львів, 2004. – 18 с.; Дмитерко О.М. Пропагандистська діяльність ОУН і УПА в 1944–1950-х рр: автореф. дис. на здо­буття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / О.М. Дми­терко. – Львів, 2004. – 24 с.

Киричук Ю.А. Нариси з історії українського національно-визво­льного руху 40–50-х років ХХ ст. / Ю.А. Киричук. – Львів: Видавництво ЛНУ імені Івана Франка, 2000. – 304 с.

Вєдєнєєв Д.В. Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920–1945): монографія / Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін. – К.: Генеза, 2006. – 468 с.

Вєдєнєєв Д.В. Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін «Повстанська розвідка діє точно і відважно…» Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення

Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії. 1940– 1950-ті роки: монографія / Д.В. Вєдєнєєв, Г.С. Биструхін. – К.: К. І. С., 2006. – 568 с.

 

< Попередня   Наступна >