268

---

Краковська А.Є.

СОЦІАЛЬНА ФУНКЦІЯ В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Автор статьи определяет основные теоретико-методологические подходы в ана­лизе понятия функций государства с позиций теории государства и права в аспекте обоснования роли социальной функции. В статье обосновывается авторское определе­ние системы функций государства, а также понятия «социальная функция», выделены основные проблемы, возникающие с реализацией социальной функции государства.

The author defines the basic theoretical and methodological approaches in the analysis of concept of the state functions from positions of the theory of the state and law in aspect of a substantiation a role of social function. The article contains the author s definition of sys­tem of the state functions, and the concept «social function», it presents the analysis of the basic problems which arise while realization of social function of the state.

Розвиток теорії держави і права як фундаментальної юридичної науки перед­бачає змістовний аналіз проблем організації і функціонування сучасних держав, які виходять на перший план в контексті тих змін, що відбуваються у сфері дер­жавної діяльності, тих цілей і завдань, які ставить перед собою сучасна держава. Традиційно до групи таких фундаментальних проблем, які практично завжди по­ставали перед науковцями в процесі аналізу таких явищ, як держава і державність (починаючи від античної доби і закінчуючи сучасними теоріями держави і права), належать питання про дослідження функцій держави, а також тих інститутів і ме­ханізмів, завдяки яким ці функції реалізуються. Визначний теоретик права, як Г. Еллінек, у своїй праці «Загальне вчення про державу» писав, що вивчення функцій держави є одним з найважливіших елементів у побудові загального і цілісного вчення про де

ржаву. При цьому він категорично заперечував теоретико-методологічні спроби витлумачити поняття функцій держави по аналогії з галу­зями управління: «розподіл п'яти великих галузей управління - іноземні справи, військові, внутрішні, фінанси та юстиція - означає ті завдання, які поставила собі держава, а не її функції»1. Дійсно, як доводив Г. Еллінек, функції держави відоб­ражають основні напрями її діяльності, й саме від них залежить те, яким чином та як діятимуть конкретні органи державної влади, які цілі вони переслідувати­муть і якими будуть пріоритети їхньої діяльності. Так само про значущість про­блеми визначення та класифікації функцій держави писали й інші юристи. В цьо­му плані можна назвати як імена видатних зарубіжних теоретиків права (Л. Дюгі, Р. Ієрінц Г. Радбрух, Р. Штаммлер), так і представників вітчизняної юридичної на­уки кінця XIX - початку XX ст. (П. Лодій, М. Ренненкампф, М. Палієнко, Б. Кістяківський, Ф. Тарановський). Причому, навіть заперечуючи ті чи інші функції держави, ці теоретики права ніколи не ставили під сумнів значення само­го цього поняття для побудови загальної теорії держави. Зокрема, Л. Дюгі, наго­лошуючи на юридичному характері функцій держави (він вказував, що предме­том науково-юридичного дослідження можуть бути лише ті функції держави, які проявляються в сфері права2), визнавав, що саме вчення про функції та їх ево­люцію становить одну з найважливіших складових загального вчення про держа­ву. Не менш актуальним і важливим у теоретичному плані це питання зали­шається і в сучасній теорії держави і права, адже саме у функціях держави вира­жається її сутність, все глибинне та усталене в ній3. Водночас варто звернути ува­гу на той факт, що практично всі дослідники визнавали ідею генези функцій дер­жави, оскільки не лише держава не є певним «законсервованим» явищем, але й ті суспільні відносини, на які спрямовується державний вплив і які є предметом державно-владного регулювання, розвиваються, змінюються, еволюціонують то­що. Внаслідок чого змінюється і сама система функцій держави. Тому аналіз си­стеми функцій держави дає змогу сформувати більш об'єктивну і цілісну карти­ну того, якою є та інша держава і в якому напрямі вона розвивається.

Обґрунтовуючи актуальність дослідження соціальної функції держави, слід звернути увагу і на деякі інші аспекти. По-перше, в Конституції Україна визначе­на не лише як демократична і правова, а й як соціальна держава. Відповідно до доктринальних визначень соціальна держава - це «така держава, метою якої є створення всіх можливих умов для реалізації соціальних, економічних та куль­турних прав, для самостійного забезпечення ініціативною та соціально відповідальною особою необхідного рівня матеріального добробуту собі та чле­нам своєї сім'ї, гарантує кожному прожитковий мінімум для гідного людини існу­вання й сприяє зміцненню соціальної злагоди у суспільстві»4. Тобто консти­туційна характеристика Української держави як соціальної держави, що дбає про добробут, безпеку і соціальне благополуччя людини передбачає, що з-поміж інших функцій соціальна функція висувається на чільне місце. На важливості цього положення для розуміння сутності соціальної держави наголошує Ю. Обо­ротов5. У цьому ж аспекті категорію соціальної держави аналізує В. Шаповал6. Це, в свою чергу, змушує переглянути систему функцій держави з позиції її рес­труктуризації і піднесення значущості соціальної функції.

По-друге, поза визначенням сутності та змісту соціальної функції держави не­можливо побудова цілісної програми розвитку законодавства в частині забезпе­чення і захисту соціальних прав людини і громадянина. Оскільки сам факт фор­мально-юридичного визначення України соціальною державою ще не означає то­го, що існує реальне усвідомлення того, що саме являє собою соціальна функція держави, яким чином вона проявляється і які нормативно-правові заходи мають бути реалізовані задля її забезпечення. В цьому плані не можна не погодитися з позицією О. Пушкіної, яка доводить, що саме в контексті усвідомлення сутності соціальної функції держави та її призначення в частині забезпечення соціальних прав людини і громадянина має відбуватися розвиток національного законодавст­ва в цій галузі7.

По-третє, що саме поняття «соціальна функція держави» не можна вважати усталеним щодо чіткого визначення свого змісту в сучасній теорії держави і пра­ва. З цього приводу висловлюються досить різні, а інколи протилежні підходи що­до змісту цього поняття, а також того, що саме має робити держава в частині ре­алізації зазначеної соціальної функції.

Отже, ставлячи за мету визначити місце і роль соціальної функції в системі функцій сучасної держави, необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання: а) дослідити систему функцій сучасної держави та обгрунтувати визначення функції держави як предмета дослідження теорії держави і права; б) охарактери­зувати основні теоретико-методологічні підходи до визначення поняття «соціаль­на функція держави»; в) розкрити специфіку взаємозв'язку соціальної функції держави з іншими функціями, які утворюють загальну систему функцій сучасної держави.

Усталене в сучасній правовій теорії визначення поняття функції держави пе­редбачає його тлумачення як «основних (головних) напрямів (видів) діяльності держави щодо реалізації завдань, які перед ним стоять, для досягнення визначе­них цілей, що зумовлені загальносоціальною сутністю держави і її соціальним призначенням»8. Щоправда, в окремих працях можна зустріти інтерпретацію функцій держави як «специфічного механізму державного впливу на суспільні процеси і відносини, який визначає головні напрями і зміст діяльності з управлін­ня суспільством»9. Ще на початку 90-х років минулого століття ця позиція обґрун­товувалася Л. Морозовою10. На нашу думку, останній підхід несе в собі певні за­грози, оскільки включення поняття «механізм державного впливу» до поняття функцій держави може спричинити намагання ототожнити функції держави з про­цесом функціонування державного механізму або навіть його окремих частин, що саме по собі не є коректним ні з теоретичної, ні з методологічної точки зору.

В дещо більш лапідарній формі функції держави характеризуються як основні напрями її діяльності. Утім, безвідносно до того, який саме методологічний підхід ми обираємо для визначення цього поняття, не викликає сумніву, що ос­новними ознаками будь-якої функції держави є: а) наявність особливих форм ре­алізації цих функцій, які виражаються через застосування тих чи інших конкрет­них методів управління; б) правова форма визначення як самих функцій держави, так і тих державних механізмів, які покликані забезпечити її реалізацію (при­нагідно зауважимо, що саме абсолютизація цього положення стала основою для відомої тези Л. Дюгі про те, що всі функції держави повинні тлумачитись як пра­вові або юридичні); в) наявність зв'язку між сутністю держави і тим, які саме функції є визначальними в процесі її існування; г) «директивна» роль функцій держави, завдяки якій встановлюється зв'язок між сутністю держави і її цілями, тобто кожна функція держави є специфічним інструментом досягнення певних цілей, які ставляться державою як формою організації публічної влади в суспільстві; д) наявність безпосереднього зв'язку кожної функції держави з тими чи іншими усталеними сферами діяльності держави, в яких здійснюється держав­не регулювання та управління суспільними процесами. Втім, оскільки саме суспільство являє собою складну систему, то і процес впливу держави на суспільні відносини має завжди системний характер. Це дало підстави окремим дослідникам вважати, що системність є ще однією обов'язковою ознакою функцій держави.

На нашу думку, це положення є цілком коректним. У якості контраргумента такого способу тлумачення поняття функцій держави часто посилаються на те, що далеко не кожна держава діє системно: часто можна спостерігати такі явища, як невиправдане домінування одних функцій над іншими, неувага до окремих функцій держави, нехтування тими чи іншими функціями, неефективна ре­алізація певних функцій держави тощо. Проте цей контраргумент все ж таки помилковий. Дійсно, всі щойно перелічені явища можна часто спостерігати на прак­тиці, коли предметом аналізу є процес реалізації функцій тією чи іншою конкрет­ною державою. Однак той факт, що та чи інша функція держави не реалізується або реалізується не в повному обсязі (чи недостатньо ефективно), не може служи­ти аргументом на користь того, що самі функції держави не мають системного ха­рактеру. Тобто факт неналежного функціонування держави означає виключно не­належну організацію системи державного управління або неналежний рівень та якість діяльності держави, і жодним чином не може свідчити про відсутність си­стемного характеру та взаємозв'язків між функціями держави як такими. На­справді системність функцій держави залежить не від того, як саме діє в даний момент та чи інша держава і чи реалізує вона своє призначення чи ні, а від сис­темних зв'язків самого суспільного організму. В цьому плані можна навести сло­ва В. Селіванова: «Не враховуючи системних зв'язків суспільного організму, за­кономірності його цілісності, не можна якісно, на демократичних засадах, транс­формувати ані суспільство загалом як цілісний організм, ані окремі його віднос­но самостійні сфери життєдіяльності, в тому числі сфери державної політики, за­конотворення і державного управління»11.

Отже, даючи узагальнююче визначення, можна зазначити, що функції держа­ви пов'язані між собою напрямками цілеспрямованої правомочної діяльності дер­жави регулятивно-управлінського характеру, що зумовлені рівнем та специфікою розвитку суспільних відносин (включаючи ті відносини, на основі яких була кон­ституйована сама держава і державна влада). Таким чином, система функцій дер­жави - є сукупністю усталених та сталих зв'язків між окремими функціями дер­жави, які видозмінюються і розвиваються залежно від стану самого суспільства, а також трансформацій держави і державної влади (зміна форми правління, дер­жавного режиму, державної ідеології тощо). Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок: система функцій будь-якої держави має динамічний і відкри­тий характер. Це означає, що ця система зазнає постійного впливу соціального се­редовища і реагує на нього шляхом запровадження певних нових видів діяль­ності, вдосконалення чи уточнення вже існуючих видів діяльності, відмовою від тих чи інших аспектів діяльності тощо. Більше того, подібна адаптація системи функцій держави до зміни соціального середовища є її необхідною властивістю, яка становить її сутність, оскільки цінність та значущість конкретних функцій держави полягає саме в тому, кожна з них дає змогу досягати державі тих чи інших цілей, вирішувати ті чи інші завдання в частині реалізації публічної влади і здійснення впливу на певні сфери суспільних відносин. У зв'язку з чим ми от­римуємо одразу ж декілька підстав для класифікації функцій держави відповідно до: а) сфери діяльності держави; б) об'єкту впливу; в) тих правових форм, в яких реалізуються ті чи інші функції держави; г) суспільної значущості даної функції; д) інтенсивності дій, які пов'язані з реалізацією тієї чи іншої функції.

Найбільш часто для класифікації функцій держави використовується саме перша з перелічених нами ознак. Відповідно до цього критерію функції держави можна розділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Тоді до першої групи відійдуть такі функції, як захист держави від зовнішньої агресії, підтримання дипломатичних зв'язків з іншими країнами, забезпечення міжнародного співробітництва в усіх сферах, боротьба з міжнародною злочинністю, участь у глобальному захисті навколишнього середовища, а до другої - правоохоронна, економічна, соціальна, політична, культурно-виховна функції. Саме такий перелік

зовнішніх та внутрішніх функцій було свого часу обгрунтовано відомим російським дослідником Н. Шестаєвим12. Не сперечаючись щодо номенклатури функцій у кожній з названих груп, слід зауважити, що ця модель класифікації функцій держави засновується на усталеному в юридичній науці положенні, що діяльність будь-якої держави завжди може досліджуватися в двох аспектах: а) у її відношенні до інших держав, і б) у її відношенні до тих громадян і їх об'єднань, на яких поширюється її юрисдикція. Однак використання цієї моделі не дає змо­ги пояснити той факт, що на певних етапах суспільного розвитку деякі функції держави стають більш або менш значущими. В цьому плані ефективнішим ви­дається теоретико-методологічний підхід, який пов'язує поняття функції держави з тими об'єктами однорідних (однотипних) суспільних відносин, на які спрямо­вується державна діяльність.

Наразі можна стверджувати, що вся сукупність суспільних відносин може бу­ти розглянута в наступних аспектах: політичному, економічному, соціальному, національно-культурному. Таке тлумачення сучасного суспільства як «складного системного утворення, що складається з декількох органічно пов'язаних між со­бою підсистем»13 виступає основою для виділення відповідних підсистем, які формуються з однорідних суспільних відносин. Відповідно всі функції держави розподіляються на такі групи: політична, економічна, соціальна, культурно-національна. В різні історичні періоди співвідношення між цими функціями, які утворюють загальну систему функцій держави, може змінюватися залежно від то­го, які ідеї домінують у суспільстві, в чому саме є основне призначення держави, якими є найважливіші суспільні потреби, на яких принципах побудована держав­на влада, чи прагне держава до взаємодії із суспільством або до його підпорядку­вання волі держави тощо.

Як відомо, наприкінці XIX - на початку XX ст. значно посилилася роль соціальної функції держави. На думку Ш. Ґосепата, це було пов'язано з тим, що в суспільній свідомості набув особливого значення принцип справедливості соціального розподілу, що призвело до перегляду системи прав і свобод людини і громадянина в напрямі їх розширення за рахунок соціальних прав людини14. Як вважає О. Скрипнюк, подібні зміни у структурі суспільних відносин були зумов­лені фундаментальним переосмисленням самого поняття прав людини, а також ролі держави в забезпеченні цих прав. В результаті було внесено значні коректи­ви до поняття правової держави. В юридичній науці поступово сформувалася концепція правової держави, що діє як соціальна держава. «Спираючись на досвід чіткої орієнтації на свободу і враховуючи те, що соціальна ситуація в індустріаль­ному суспільстві обмежує можливості суверенного розвитку особистості, вчені прийняли тезу про посилення відповідальності держави за розвиток особи... Ця концепція вимагає від держави не лише визначення певного правового порядку та його забезпечення, а й втручання в суспільні процеси з метою перерозподілу та соціального захисту»15. Водночас паралельно із зазначеними змінами на рівні суспільної свідомості (в тому числі такої її складової, як правова свідомість), ви­дозмінювались і суспільні відносини, які передбачали значно вищий рівень ак­тивності держави у соціальній сфері в частині забезпечення соціального захисту громадян, гарантування гідного рівня життя, певного рівня добробуту, а також ре­альної можливості розвитку особистості. Всі ці нові цілі державної діяльності та нові потреби, які артикулювались в суспільній думці, можна об'єднати загальним поняттям забезпечення соціальної безпеки громадян. Наразі саме поняття «соціальна безпека» може бути визначено як «позитивно врегульований правови­ми нормами і реалізований на практиці стан, коли держава забезпечує наявними в її розпорядженні демократичними методами підтримання гідного рівня життя громадян та гарантує можливість задоволення основних потреб їх розвитку»16.

Все це стало причиною реструктуризації системи функцій сучасної держави в частині підвищення ролі соціальної функції. Ця функція може бути визначена як один з основних елементів у загальній системі функцій сучасної держави, яка викликана об'єктивною суспільною потребою в державному регулюванні соціальних відносин, пов'язаних із забезпеченням соціального захисту і безпеки громадян держави, гарантуванням розвитку системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, пом'якшенням соціальної напруги, підвищенням рівня соціальної злагоди в суспільстві, забезпеченням і захистом соціальних прав лю­дини і громадянина. Значною мірою підвищення ваги цієї функції супроводжува­лося змістовними змінами не лише самих суспільних відносин, а й переосмислен­ням ролі держави як соціального регулятора та гаранта соціальної стабільності суспільства. Звісно, це не означає, що соціальна функція взагалі не була прита­манна державі до початку XX ст., однак для класичної ліберально-демократичної держави вона завжди розглядалась як другорядна і похідна від політичної та еко­номічної функцій. Те ж саме можна сказати і про соціальну політику, яка інколи не сприймалась визначальним чи пріоритетним напрямком діяльності держави. Важливим юридичним підтвердженням піднесення значущості соціальної функції у розвиткові сучасних держав виступає те, що сьогодні положення про соціальні зобов'язання та соціальні цілі державної діяльності закріплені у багать­ох конституціях. В окремих випадках це пряме визначення тієї чи іншої держави як соціальної (нагадаємо, що ця норма міститься в Конституціях не лише України, а й Іспанії, Італії, ФРН, Російської Федерації тощо), в інших випадках -закріплення норми про соціальні функції держави. Як приклад можна навести Конституцію Португалії, стаття 9 якої вказує, що до основних завдань держави належить сприяння підвищенню добробуту громадян та якості життя народу, за­хист соціальних прав шляхом модернізації соціальних структур. Таким чином, соціальна функція виявляється рівною за значущістю політичній функції та іншим функціям, які реалізує ця держава. Показовою є і Конституція Італії, де проблемі регулювання соціальних відносин присвячена глава друга частини пер­шої, яка йде одразу ж за главою, що присвячена суспільним відносинам і передує главам, присвяченим економічним та політичним відносинам. Водночас практич­но у всіх без винятку сучасних державах існує чимало програм соціального роз­витку та соціального забезпечення, які покликані сприяти реалізації соціальної функції держави.

Нормативно-правовою основою реалізації соціальної функції Української держави виступає система соціального законодавства, яка врегульовує суспільні відносини з питань: організації соціального захисту та його управління, забезпе­чення повної реалізації соціальних прав громадян, використання ефективних видів та форм соціального захисту, особливостей застосування соціального захи­сту окремих категорій населення, державного нагляду і контролю за дотриманням соціального законодавства, забезпечення судового захисту соціальних прав гро­мадян. При цьому загальними нормативно-правовими засадами реалізації соціальної функції Української держави, як це випливає з норм Конституції Ук­раїни, повинні бути: 1) забезпечення реалізації соціальних прав населення України на основі зміцнення і розвитку соціальної, демократичної, правової держа­ви, соціальної спрямованості розвитку економіки; 2) визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недо­торканності і безпеки; 3) утвердження і забезпечення соціальних прав і свобод людини як головного обов'язку держави; 4) забезпечення рівня життя, не нижчо­го від прожиткового мінімуму, встановленого законом; 5) забезпечення рівних прав на соціальний захист, рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом; 6) недопущення звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів; 7) неприпустимість позбавлення соціальних прав, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 8) судовий захист соціальних прав та інте­ресів. Водночас на державу в процесі реалізації соціальної функції покладається зобов'язання забезпечувати рівність соціальних прав усіх громадян України неза­лежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

В Україні проблема нормативно-правового забезпечення реалізації соціальної функції Української держави досі не знайшла свого адекватного вирішення. Дійсно, проблема, яка чітко проглядається в сучасній Україні в частині реалізації соціальної функції держави, пов'язана не тільки з тим, що відсутня цілісна зако­нодавча база, а й з тим, що навіть чинне законодавство не дає надійних правових гарантій забезпечення соціальних прав людини та реалізації соціальних зо­бов'язань держави. В цьому контексті актуальним завданням є вдосконалення си­стеми соціального захисту громадян України, головною метою якого є насампе­ред розв'язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг, набли­ження їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг.

Утім, говорячи про певну «реструктуризацію» систем функцій сучасної дер­жави, не слід вдаватися до абсолютизації ролі соціальної функції. Йдеться про те, що підвищення її ваги жодною мірою не відбувається за рахунок інших функцій держави. Адже як було зазначено, функції держави являють собою цілісну систе­му, і ті зміни, які в ній відбуваються, стосуються насамперед специфіки співвідно­шення між конкретними функціями. Тому підвищення ролі соціальної функції ре­алізується не через відсунення, так би мовити, на «другорядні ролі» економічної чи і політичної функції, а через зміни взаємовідносин між ними. Адже соціальна функція держави може ефективно реалізовуватися лише тоді, коли в державі, по-перше, створено надійну економічну основу для втілення її соціальних зо­бов'язань, а по-друге, коли держава реалізує чітку, прозору, зрозумілу для грома­дян та ефективну соціальну політику. Те ж саме стосується і співвідношення соціальної функції держави з її правовою діяльністю. Ми маємо на увазі те, що ефективність соціального регулювання, захисту і забезпечення завжди корелює з рівнем розвитку соціального законодавства, з чіткістю нормативного забезпечен­ня тих чи інших соціальних програм розвитку суспільства. В цьому плані пробле­ми реалізації соціальної функції Української держави, як відзначають вітчизняні юристи, часто пов'язані саме з браком та недоліками законодавчої бази, неврегу-льованістю соціальних відносин, прогалинами у законодавстві та неузгодженістю різних нормативно-правових актів.

Отже, по-перше, функції держави є зв'язані між собою напрямами цілеспря­мованої правомочної діяльності держави регулятивно-управлінського характеру, що зумовлені рівнем та специфікою розвитку суспільних відносин, а отже, систе­ма функцій держави є сукупністю усталених та стійких зв'язків між окремими функціями держави, які видозмінюються і розвиваються залежно від стану само­го суспільства, а також трансформацій держави і державної влади. По-друге, роз­виток суспільних відносин спричинив процеси реструктуризації системи функцій держави в частині підвищення ролі соціальної функції, яка може бути визначена як один з основних елементів у загальній системі функцій сучасної держави, що викликана об'єктивною суспільною потребою в державному регулюванні соціальних відносин, пов'язаних із забезпеченням соціального захисту і безпеки громадян держави, гарантуванням розвитку системи охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення, пом'якшенням соціальної напруги, підвищенням рівня соціальної злагоди в суспільстві, забезпеченням і захистом соціальних прав лю­дини і громадянина. По-третє, нормативно-правовою основою реалізації соціаль­ної функції Української держави виступає система соціального законодавства, яка врегульовує суспільні відносини з питань: організації соціального захисту та йо­го управління, забезпечення повної реалізації соціальних прав громадян, викори­стання ефективних видів та форм соціального захисту, особливостей застосуван­ня соціального захисту окремих категорій населення, державного нагляду і кон­тролю за дотриманням соціального законодавства, забезпечення судового захисту соціальних прав громадян.

 

1. ЕллинекГ. Общее учение о государстве - СПб., 2004. - С. 577-578.

2. Дюгі Л. Конституційне право: Загальна теорія держави. - Одеса, 2005. - С. 196.

3. Загаль­на теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / За ред. В. М. Цвіка, О. В. Петришина. - X., 2009. - С. 89.

4. Панке-вич О. 3. Соціальна держава: до загальнотеоретичної характеристики // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 2-3 (28-29). - С. 33.

5. Оборотов Ю. Н. Современное государство: основы теории. - Одесса, 1998. - С. 43-44.

6. Шапо-вал В. М. Конституційна категорія соціальної держави // Право України. - 2004. -№ 5. - С. 14.

7. Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. - К., 2006. - С. 190-199.

8. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Учебник. - СПб., 2005. - С. 99.

9. Морозова Л. А. Теория государства и права: Учебник. - М., 2005. - С. 101.

10. Морозова Л. А. Функции Российского государства на современном этапе // Го­сударство и право. - 1993. - № 6. - С. 100.

11. Цветков В. В., Селіванов В. М., Скрипнюк О. В. Державне управління і політика: Монографія. - К., 2006. - С. 212.

12. Шестаев Н. Т. Функции и структура государства. - М., 1992. - С. 4-7.

13. Політико-правові інститути сучасності: структура, функції, ефективність: Мо­нографія / За ред. М. І. Панова, Л. М. Герасіної. - К., 2005. - С. 73.

14. Філософія прав людини / За ред. Ш. Ґосепата, Ґ Ломанна. - К., 2008. - С. 130-131.

15. Скрип­нюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики: Мо­нографія. - К., 2000. - С. 208.

16. Скрипнюк О., Тихий В. Соціальна держава і про­блеми забезпечення соціальної безпеки // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. -№ 2.- С 45.

 

< Попередня   Наступна >