211

---

В.М. Лавренюк

ПРАВО І ХРИСТИЯНСТВО ЯК ЧИННИКИ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

Розглядається взаємозв’язки і взаємовпливи права і христи­янства як чинників механізму реалізації прав людини, адже саме вони виступають важливими соціальними регуляторами, які впли­вають на свідомість суб’єктів завдяки встановленим загальним правилам, спонукаючи їх до правомірних дій, на правовому регулю­ванні сфери відносин громадянина з державою, в якій вбачається не лише захист їхніх прав, а й активне сприяння реалізації цих прав.

Ключові слова: права людини, гарантії прав і свобод, механізм реалізації, держава, християнство, мораль, релігійні норми.

Постановка проблеми. Людина як член громадянського суспі­льства є суб’єктом прав, що випливають із природного права. Ці права притаманні всім людям від народження, вони не зумовлені належністю до громадянства певної держави й не залежні від того, чи визнає їх держава, чи ні. Саме на постулатах та ідеях свободи, рівності, індиві­дуалізації, пріоритету прав людини ґрунтуються сьогодні основні по­ложення Конституції України.

Фундаментальні права людини і громадянин протягом останніх десятиріч взагалі розглядаються як основні права, що надає їм винят­кового та найвищого статусу серед інших [1, с 450]. Права людини безпосередньо стосується того, як ми будуємо майбутнє. Безперечним доказом цього є пріоритетне визначення прав людини у всіх сферах нашого життя. На цінності прав і свобод людини посилаються при ви­значенні принципів організації і діяльності органів державної влади. Права людини перебуваються у центрі дискусій, присвячених політич­ним і моральним проблемам, присвячено велику кількість досліджень, бо лише закріплення прав і свобод людини у правовому акті не є пока­зником їх реальності. З історії відомо, що і в конституціях де

ржав з тоталітарним режимом правління було встановлено великий перелік прав і свобод людини, однак ними не можна було користуватися в житті. Отже, велике значення має реальне забезпечення прав і свобод людини і громадянина, що є однією з найважливіших ознак демокра­тичної, правової держави.

Стан дослідження. Проблеми механізму реалізації прав люди­ни висвітлювалися працях багатьох учених. Авторами цікавих публі­кацій з цієї тематики були С.С. Алексєєв В.І. Гойман, М.І. Козюбра, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, М.К. Маліков, П.М. Рабінович, В.С. Нерсесянц, Ю.С. Решетов та ін. Багато уваги в правовій літературі приділено розглядові проблеми свободи совісті й віросповідання, пи­танням державно-правової регламентації діяльності релігійних об’єднань. Цей аспект, зокрема, привернув увагу М. Адріанова, А. Колодного, А. Полешко та ін.

Виклад основних положень. Вплив норм права на суспільні відносини не можна зрозуміти, виходячи з впливу лише юридичних засобів. Так, Є.О. Лукашкова зазначає: «Встановлення системи гаран­тій не забезпечує автоматично права, свободи їх реалізації. У цьому процесі важливу роль відіграє психологічний механізм, який виступає як регулятор поведінки суб’єкта, його діяльності» [2, с 42]. Натомість А.Ф. Нікітін визначає гарантії прав і свобод як обов’язки держави захищати людину, створювати правові, соціальні і культурні умови для реалізації прав і свобод, як діяльність міжнародних і державних орга­нізацій із захисту прав людини [3, с. 50].

Держава, яка визнає права і свободи людини, бере на себе певні зобов’язання зі створення сприятливих умов для їх ефективного забез­печення: надавати громадянам справжні можливості для практичної реалізації ними своїх прав і свобод; охороняти права і свободи особи від можливих протиправних посягань; захищати права і свободи у ви­падку х незаконного порушення [4, с. 31]. Ці зобов’язання повинні бу­ти зафіксовані у законодавстві держави, тобто знайти свій вираз у юридичних гарантіях.

Гарантії прав людини Р.А. Папаян поділяє на економічні (соціа­льно-економічні), політичні та юридичні. Юридичні гарантії, на його думку, пов’язані із способами здійснення основних прав, допомогою органів держави в їх реалізації та їх захистом [5, с. 70]. В. Нерсесянц стверджує, що юридичні гарантії – це система взаємопов’язаних форм і засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), що забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав і відповідних їм обов’язків [6, с. 50].

Проблематика прав і свобод людини стала ключовою для розро­бки законодавства України, вдосконалення окремих галузей права, гармонізації взаємовідносин між людиною та державою. Як вказує Г.Н. Манов, правові норми виникають безпосередньо в суспільних відносинах, однак офіційне вираження вони отримують у законодавст­ві країни: правові норми встановлюються компетентними державними органами в установленому порядку й фіксуються в юридичних актах [7, с. 100]. У правових нормах виражено державний підхід до оцінки конкретних суспільних відноси.

Права, котрими володіє людина, мають здебільшого альтер­нативний характер. Тому у своїх діях людина може схилятися або у бік добра, або зла, а шлях до цього може супроводжуватися певни­ми перешкодами, які зрештою можуть негативно впливати на жит­тя, здоров’я людини. Християнські засади можуть бути спрямовані і на захист життя (наприклад, заповідь «не убий» (з десяти заповідей Мойсея – «Бог дав людині життя і тільки він може його забрати»). У такому випадку перед людиною постає дилема: чи долати пере­шкоди, чи пустити все на самоплив. Якщо обрано вольовий шлях вчинення добра, то цьому, крім духовних законів, сприяють ще й матеріальні закони (позитивне право держави). Так, Конституція України гарантує кожному право захищати своє життя і здоров’я від протиправних посягань (ст. 27), містять вимоги поваги до її гід­ності (ст. 28). Відповідно, дія правових норм обмежена територіа­льними межами держави.

Релігія має універсальний характер, тому застосування релігій­них норм визначається належністю особи до тієї чи іншої релігійної конфесії. Право, як нормативна система прямо пов’язана з державою, і «є продуктом суспільного розвитку» [8, с 63]. Тому правові норми постійно піддаються змінам або ж узагалі відмирають. Таким чином, право має динамічний характер. Право і релігія, зокрема християнство, є найважливішими регуляторами суспільних відносин. З юридичного погляду право наділене пріоритетом у соціальному регулюванні, оскі­льки завдяки своїй обов’язковості (імперативності) воно здатне опти­мально забезпечити нормальне функціонування суспільства, що є складним соціальним організмом. У той же час ефективність правово­го регулювання багато в чому залежить від узгодженої взаємодії з ін­шими, не юридичним регулятивними системами, в тому числі і з хрис­тиянськими засадами, які містять численні оцінки належної і заборо­неної з позиції закону поведінки. Тим самим, ми переконуємось, як тісно перетинаються норми права з християнськими засадами. Норма­тивно-правові гарантії - це система норм, пов’язаних із створенням умов для реалізації прав та свобод.

Водночас мало визначеною залишається сфера теоретичного до­слідження взаємодії прав та християнських засад як ціннісно-нормативних систем, бо, визначаючи регулятивну функцію християнс­тва, як релігії, багато вчених ігнорують нормативний аспект християн­ських засад, внаслідок чого християнські засади (приписи) взагалі не розглядаються як самостійний вид соціальних норм. Співвідношення та взаємозв’язок права та християнства має неоднозначний і часто су­перечливий характер.

Намагання вирішити цю суперечливість передбачає комплексне вивчення права та християнських засад як найважливіших соціальних регуляторів, що активно взаємодіють у процесі впливу на суспільні відносини в усіх основних сферах життєдіяльності людини й суспільс­тва, у процесі належної реалізації суб’єктами своїх прав та обов’язків, що є визначальними чинниками законності й правопорядку в суспільс­тві, рівня правової свідомості та правової культури населення.

Як вважає В. Нерсесянц, право існує не тільки у формах пра­вової норми, правових відносин, правосвідомості, а й у тих формах, у яких зберігається й застосовується принцип формальної рівності [9, с. 69]. Висловлюються різні думки щодо поняття і змісту гаран­тій прав і свобод людини. На думку М.С. Малеїна, гарантії прав та свобод людини і громадянина – це умови, засоби, способи, які за­безпечують здійснення в повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод людини [10, с. 41].

Права і свободи людини не визначаються ні за територіальними ознаками, а ні національними. Як загальнокультурна цінність, незале­жна від нації, ідеології, вони давно стали об’єктом міжнародно– правового регулювання. Україна, як член міжнародного співтоварист­ва зобов’язана дотримуватися загальноприйнятих у цій сфері міжнаро­дних стандартів [11, с. 4]. Так, В.С. Нерсесянц з цього приводу ствер­джує, що ступінь і характер розвинутості прав людини визначається рівнем розвитку права у відповідному суспільстві. Права людини, на його думку, це необхідний, невід’ємний і невідворотний компонент будь-якого права як права взагалі, визначений аспект вираження сут­ності права як особливого типу і специфічної форми соціального регу­лювання. Право без прав людини так само не можливе, як і права лю­дини без і поза правом [12, с. 22].

У зв’язку з тим, щоб забезпечити застосування норм права у житті суспільства і саме право постає у вигляді нормативно – регуля­тивної системи. Дослідники в свою чергу виокремлюють два основні види соціального регулювання: індивідуальне і нормативне. Право, якраз належить разом із християнськими засадами до нормативного виду соціального регулювання [13, с. 50]. А за своєю суттю воно є пе­вною формою нормативного регулювання.

Можливості впливу права на соціальну дійсність небезмежні. Право регулює суспільні відносини у взаємодії з іншими нормами, одним із таких елементів і є християнство.

Християнство як певна ціннісна нормативна система, обумо­влює і юридичну поведінку людей, оцінюючи її за відповідними нормами християнської моралі, основними принципами християн­ського віровчення. В даному випадку християнство виступає як чинник формування того чи іншого ставлення індивіда до правових інститутів, формування протиправної чи законної поведінки. Коли норми закону стають етичними нормами самої людини виникає не­обхідність написання закону «не чорнилом», але Духом живого Бо­га, не на кам’яних таблицях, але на тілесних таблицях сердець. І коли це відбувається закон стає просто зайвим. Тобто, християнство стверджує закон тим, що вносить його серце, в волю людини її сутність [5, с 32].

Отже, в процесі регулювання суспільних відносин право і хрис­тиянство (кожен із них) виступає як ціннісно-нормативна система осо­бливого роду, відрізняючись один від одного за різними критеріями: способом встановлення, забезпечення, санкціонування.

Релігійні норми відрізняються від правових та інших соціальних норм перш за все тим, що мають своєю підставою християнські ідеї та уявлення, тобто нерозривно пов’язані з вірою в існування вищої сили -божества. Християнські настанови в уявленні віруючих мають божест­венне походження. Вони розглядаються, як безпосереднє волевияв­лення божества або через його представників на землі (пророків, апос­толів в т.д.). У християнстві, як релігії відбувається сакралізація цінно­стей, настанов, норм поведінки, які стають непорушними та безумовними. Християнство здатне обґрунтувати соціально значущі цінності, наділяючи їх авторитетом так, що запропоновані нею рішен­ня не можуть бути спростовані жодним чином. «Закон - святий, а за­повідь - теж свята, праведна добра» (до Римлян 7:12, 13).

Особливістю християнських засад стосовно права є те, що вони регулюють визначене коло прав та обов’язків за конкретних умов. Навіть сама логічна структура правової норми, а це гіпотеза, диспозиція, санкція завжди визначає умови за яких будуть застосо­вані ці норми.

Однак слід говорити, що встановлення системи гарантій не за­безпечує автоматичної реалізації прав і свобод людини». У зв’язку з цим важливим є вироблення дієвого механізму захисту прав людини. В структуру такого механізму, на нашу думку, повинні входити: органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи; спеціалізовані державні і громадянські органи та організації у справах захисту прав і свобод людини і громадянина; політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи; нормативно - правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відпо­відальність а їх порушення; правові акти (документи), які підтверджу­ють наявність, межі і характер прав і свобод; інші соціальні норми та їх акти; засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації.

Висновки. Отже, механізм захисту прав людини повинен також включати засоби стимулювання реалізації прав і свобод, у тому числі створення умов, за яких закріплені права і свободи можуть реально належати конкретній особі, використовуватись нею без будь-яких пе­репон. Як бачимо, право і християнство виступають важливими соціа­льними регуляторами в житті суспільства, які впливають на свідомість суб’єктів завдяки встановленим загальним правилам, спонукаючи їх до правомірних дій. Право і християнство у своїй взаємодії наділені знач­ним потенціалом впливу на людську діяльність у процесі реалізації суб’єктами своїх прав та обов’язків.

–––––––––––

Права человека: учебник для вузов / Е.А. Лукашева. – М.: НОРМА – ИНФА. М, 1999. – 573 с.

Лукашева Е.А. Социалестическое право и личность / Е.А. Лукашева. – М., 1967. –72 с.

Словарь-справочник по праву / сост. А.Ф. Никитин. – М., 1995. – 76 с.

Волинка К.І. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти / К.І. Волинка // Право України. – 2000. – № 11. – С. 31–36.

Папаян Р.А. Християнские корни современного права / Р.А. Папаян. – М., 2002. – 416 с.

Нерсесянц В.С. Система юридических гарантий прав и свобод граж­дан / В.С. Нерсесянц // Социалистическое правовое государство: концепція и пути реализации. – М., 1990. – С. 48–60.

Манов Г.Н. Теория права и государства / Г.Н. Манов. – М., 1996. – 219 с.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права / В.Н. Хропанюк. – М., 2000. – 171 с.

Нерсесянц В.С. Философия права: учебник для вузов / В.С. Нер-сесянц. – М.: Норма, 1997. – 652 с.

Малеин Н.С. Повишение роли Закона в охране личних и имущест­венных прав граждан / Н.С. Малеин // Советское государство и право. – 1974. – № 6. – С. 41–44.

Козюбра М.І. Права і свободи людини і громадянина у новій кон­ституції України / М.І. Козюбра // Адвокат. – 1996. – № 2. – С. 3–7.

Нерсесянц В.С. Права человека в истории политической и правовой мисли (от древности до декларации 1789 г.) / В.С. Нерсесянц // Права человека в истории государства и в современном мире / отв. ред. Е.А. Лукашева. – М., 1989. – С. 20–28.

Алексеев С.С. Общая теория права / С.С. Алексеев. – М., 1981. – 50 с.

 

< Попередня   Наступна >