162

---

Н.О. Антонюк

ПРАВОВА ПРИРОДА ЛЕГІТИМАЦІЙНОГО ЗНАКУ

З’ясовано суть поняття «легітимаційний знак», проведено класифіка­цію легітимаційних знаків, виходячи з їх правової природи, доведено можли­вість визнання деяких легітимаційних знаків предметами розкрадань.

Ключові слова: легітимаційний знак, предмет, засіб вчинення злочину.

Постановка проблеми. Стрімкий науково-технічний прогрес, що проявився у широкому використанні цінних паперів, банківських карток, карток на одержання пального, карток на поповнення рахунку на послуги мобільного зв’язку тощо, зумовлює перегляд кримінально-правової оцінки посягань, які вчинюються шляхом розкрадання так званих легітимаційних знаків. Висновок про неможливість визнання предметом розкрадань (принаймні, закінчених) легітимаційних знаків не відповідає сьогоднішнім науково-технічним досягненням і невипра­вдано звужує коло цінностей, що є активними самостійними учасни­ками цивільно-правового обігу.

Визнання легітимаційного знаку предметом розкрадань має не лише теоретичне, а й практичне значення. Той факт, що легітимаційний знак може бути визнаний предметом злочинів проти власності безпосередньо відобразиться на кримінально-правовій оцінці посягань на нього.

З огляду на це, очевидно, питання правової природи легітимаційного знаку виступає теоретичною та прикладною проблемою у кримінально-правовій науці.

Стан дослідження. Кримінальній відповідальності за злочини проти власності присвячені праці багатьох учених. Їх авторами є А.Г. Безверхов, Г.М. Борзенков, Б.В. Волженкін, В.В. Векленко, М.А. Гельфер, С.А. Єлісєєв, Г.А. Крігер, С.М. Кочої, П.С. Матишевський, A.A. Пінаєв, М.І. Панов, І.Я. Фойницький та ін. Значно більше уваги дослідженню предмета злочинів

проти власності приділили у своїх публікаціях О.І. Бойцов, Н.В. Вішнякова, Є.А. Мазуренко, Н.А. Лопашенко, А.В. Шульга. Разом з тим лише О.І. Бойцов побіжно висвітлив окремі аспекти кримінально-правової природи легітимнаційного знаку.

У цьому контексті нашою метою є з’ясування суті поняття «легітимаційний знак», характеристика його видів, обґрунтованих можли­востей визнання його предметом розкрадання визначення місця легітимаційного знаку серед інших ознак складу злочину, формулювання рекомендацій щодо кримінально-правової оцінки посягань, що вчи­нюються шляхом заволодіння легітимаційними знаками.

Виклад основних положень. Нормативно-правового визначен­ня поняття «легітимаційний знак» нема. У цивілістичних дослідженнях мовиться про легітимаційний знак лише у контексті дослідження дого­вору зберігання, при цьому роль легітимаційного знаку обмежується лише констатацією того, що він може посвідчувати факт укладення такого договору. Правова природа легітимаційного знаку не досліджу­ється, не наводиться хоча б приблизний перелік тих об’єктів, що мо­жуть виступати легітимаційними знаками.

У кримінально-правових дослідженнях, як правило, згадка про легітимаційний знак має місце під час дослідження предмета злочинів проти власності. Традиційно у кримінально-правовій літературі конс­татують, що не визнаються предметом злочинів проти власності (при­наймні, закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони камери схо­ву, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитан­ції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Підставою для такого твердження є те, що легітимаційний знак немає економічної ознаки, яка притаманна предметам злочинів проти власності. Однак слід відзначити, що деякі науковці звертають увагу на особливу право­ву природу легітимаційних знаків, що відіграють роль грошового екві­валенту і вказують на те, що посягання на такі об’єкти слід кваліфіку­вати як закінчене розкрадання [1, с 555; 2, с. 173; 3, с. 458].

Насамперед зупинимося на семантичному дослідженні термі­нів «легітимація» та «знак». Легітимація - це визнання чи підтвер­дження законності якого-небудь права або повноваження; документ, який підтверджує це право або повноваження [4, с 609]. Знак - це матеріальний, чуттєво сприйманий об’єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації [5]. Знак має по­двійну суть, що проявляється в його зовнішньому вираженні (тілі, матеріальності знаку) і в тому, що він позначає (змістовному напов­ненні). З огляду на зміст термінів «знак» і «легітимаційний», слід констатувати, що легітимаційний знак - це матеріальний об’єкт, який посвідчує право на одержання майна.

Форми зовнішнього вираження легітимаційного знаку різні. Це такі матеріальні об’єкти, як карточка, жетон, номерок, лотерейний білет, довіреність, чек, накладна, квитанція тощо. Змістовне наповнення всіх цих об’єктів проявляється в тому, що самі по собі вони мають не­значну вартість, однак посвідчують право на отримання іншого майна.

Зупинимося на дослідженні наявності або відсутності у легітимаційних знаків економічної ознаки предмету злочинів проти власнос­ті, а саме мінової і споживчої вартості. Споживча вартість проявляєть­ся у здатності майна задовольняти певні потреби людини. Якщо пред­мет матеріального світу не здатний задовольняти ті чи інші людські потреби, то він і не буде предметом злочинного посягання через його непотрібність, незатребуваність. Однак, можна стверджувати, що деякі легітимаційні знаки здатні задовольняти потреби людини, оскільки є еквівалентом грошової вартості цього майна. Таку ж позицію займа­ють автори коментарів КК України [1, с. 555; 3, с. 458].

Мінова вартість полягає в можливості товару бути обміняним на інший товар, що виражається у грошовій вартості, в ціні товару. Міно­ва вартість товару виявляється тільки у сфері обігу в момент обміну одного товару на інший через прирівнювання одного товару до іншого, через мінове відношення між товарами. Деякі легітимаційні знаки чіт­ко вказують на вартість майна, яке може бути за ними отримане. Од­нак, така властивість є не у всіх легітимаційних знаків. Так, за номе­ром з гардеробу не можливо визначити вартість пальта чи шуби, які здані на зберігання. Та й визначити, що здане (парасоля, сумка, пальто) теж не можна. А от за карткою на придбання пального можна чітко визначити кількість літрів пального, що може бути за нею одержане, і згодом вирахувати вартість одержуваного пального. Картка на одер­жання послуг мобільного зв’язку чи послуг на користування мережею Інтернет чітко фіксує номінальну вартість, на яку можна буде отрима­ти відповідні послуги. В європейських державах використовуються аналогічні картки на одержання газу, світла чи інших цінностей.

Одразу зазначимо, що легітимаційні знаки, які мають мінову і споживчу вартість за правовим статусом можна прирівняти до цінних паперів. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідно­сини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та перед­бачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а та­кож можливість передачі прав, що випливають з цього документа, ін­шим особам. Фактично цінний папір теж «вихідець» із групи легітимаційних знаків. Однак через широке використання у цивільно правовому обігу він має окремий правовий статус. Водночас, як і легітимаційний знак, він посвідчує грошове або майнове право. Принагід­но слід згадати влучний вислів К. Маркса про правову природу цінних паперів. Цей вислів актуальний і тепер, коли йдеться про характерис­тику легітимаційних знаків з міновою і споживчою вартістю. К. Маркс писав, що цінні папери з фізичного огляду це лише «клаптики паперу», однак фактично є «титулами власності» [6, с 9].

Через певну спорідненість цивільного паперу і легітимаційних знаків, що мають мінову і споживчу вартість, доцільно виділяти легітимаційні знаки «на пред’явника» та «іменні». Цей поділ має і практи­чне значення, оскільки «іменні» знаки і знаки «на пред’явника» мають визначальні особливості, що повинні бути відображені у формулі ква­ліфікації. Легітимаційні знаки «на пред’явника» «вільні» у цивільно-правовому обігу, їхні мінова і споживча вартість нічим не обмежена. Щодо «іменних» легітимаційних знаків ситуація змінюється. Їхня мі­нова вартість очевидна, оскільки вони продовжують відтворювати грошовий еквівалент певного майна. А от споживна вартість звужена, оскільки законний споживач чітко визначений - особа, на чиє ім’я ви­даний легітимаційний знак.

З огляду на вказане видається можливим стверджувати, що пев­на група легітимаційних знаків («на пред’явника») має і мінову, і спо­живчу вартість. Як наслідок, такі легітимаційні знаки «на пред’явника» доцільно визнавати повноправними предметами злочи­нів проти власності. «Іменні» легітимаційні знаки не мають споживчої вартості, і така обмеженість їхнього обігу зумовлює неможливість їх визнання предметами злочинів проти власності.

Легітимаційні знаки, які мають економічну ознаку предмета злочину проти власності (знаки «на пред’явника»), тобто мають мінову і споживчу вартість, характеризуються тим, що фактично виступають еквівалентом грошей, активним учасником товарно-грошового обігу. Ні в кого не викличе сумніву твердження про те, що картка на одер­жання послуг мобільного зв’язку може бути обміняна і її грошовий еквівалент прирівнюватиметься до 100 чи 50 гривень (залежно від кар­тки). А от гардеробний номерок у процесі обміну прирівнюватиметься до його номінальної вартості.

Проведення поділу легітимаційних знаків на види може бути проведено за різними критеріями (формою вираження, особливостями майна, на яке вони дають право, цивільно-правовими особливостями). Однак, у рамках кримінально-правового дослідження доцільно здійснити поділ на види за тими критеріями, які мають значення для пода­льшої кримінально-правової кваліфікації.

Залежно від наявності мінової і споживчої вартості легітимаційні знаки можна поділити на дві групи:

ті, які мають мінову і споживчу вартість і як наслідок є пред­метами злочинів проти власності;

ті, які не мають такої вартості і не є предметами злочинів проти власності, а виступають засобами вчинення злочину.

До першої групи слід віднести різноманітні картки (еквіваленти грошей) на отримання послуг чи майна (зв’язку, Інтернету, газу тощо), до другої – чеки, жетони, номерки, довіреності, квитанції, накладні.

Залежно від місця серед ознак складу злочину слід виділити легітимаційні знаки, що виступають предметами злочинів проти власно­сті і легітимаційні знаки, що виступають засобами вчинення злочинів проти власності.

Залежно від визначення уповноваженої особи легітимаційні знаки діляться на знаки «на пред’явника» та «іменні». В «іменних» легітимаційних знаках чітко вказується, хто має право на отримання за ним майна (наприклад, картка на отримання паливно-мастильних матеріалів конкретним підприємством). Легітимаційні знаки «на пред’явника» не вказують на конкретну уповноважену на отримання майна особу. На підставі таких знаків отримати майно може будь-хто.

Об’єднавши три наведені класифікації легітимаційних знаків, виділені за певними критеріями, можемо констатувати, що за право­вою природою слід виокремлювати такі групи: легітимаційні знаки «на пред’явника», що мають мінову і споживчу вартість і виступають предметами злочинів проти власності (лотерейний білет, картка на поповнення рахунку на послуги мобільного зв’язку тощо); легітимаційні знаки «на пред’явника», що не мають мінової і споживчої варто­сті – засоби вчинення злочину (жетони, номерки з гардеробу тощо); «іменні» легітимаційні знаки, що не мають мінової і споживчої вартос­ті (довіреність на конкретну особу, накладна з вказівкою на одержува­ча, жетон, з вказівкою на поклажодавця тощо).

Кримінально-правова оцінка незаконного заволодіння легітимаційним знаком безпосередньо буде залежати від правової природи та­кого знака (предмет чи засіб злочину проти власності), від того, чи це знак на «пред’явника» чи «іменний».

Викрадення «іменного» легітимаційного знаку (такого, що має ідентифікуючі властивості) слід кваліфікувати як замах на шахрайство, отримання майна шляхом використання такого легітимаційного зна­ка - закінчене шахрайство. Підставою для такого твердження є те, що винний для того, щоб одержати майно за «іменним» легітимаційним знаком, як правило, видасть себе за законного одержувача майна і шляхом обману заволодіє майном. Викрадення «іменного» легітима­ційного знаку є етапом в реалізації злочинного умислу. «Іменний» легітимаційний знак - це не ціль злочинця, а засіб для досягнення цілі.

Викрадення легітимаційного знаку, що має мінову і споживчу вартість «на пред’явника», вже з моменту таємного викрадення слід розглядати як закінчений злочин, оскільки такий знак фактично є гро­шовим еквівалентом.

Залежно від способу вчиненого посягання (таємно, відкрито, із застосуванням насильства тощо) дії слід кваліфікувати за відповідни­ми статтями розділу VI Особливої частини КК (як якусь із форм розкрадання).

Наприклад, таємне викрадення карточки «на пред’явника» для отримання пального вже з моменту її вилучення повинно оцінюватися як закінчена крадіжка. Якщо ж вилучається «іменна» карточка для отримання того ж пального, саме заволодіння таким легітимаційним знаком є замахом на шахрайство, бо винному для отримання майна слід буде видати себе за того, на чиє ім’я видана карточка. Лише після того як винний «отоварить» карточку, тобто прийде на заправку, і, на­приклад, видасть себе за працівника певної фірми та отримає пальне, його дії становитимуть закінчений склад шахрайства.

Висновки. На підставі викладеного маємо можливість для та­ких узагальнень: легітимаційний знак - це матеріальний об’єкт, який посвідчує право на одержання майна; в обігу перебувають дві групи легітимаційних знаків: такі, що мають мінову і споживчу вартість, і такі, що не мають такої вартості; ті легітимаційні знаки, що мають мі­нову і споживчу вартість слід визнати предметами, а не засобами зло­чинів проти власності, оскільки вони мають економічну ознаку пред­мета злочинів проти власності; кримінально-правова кваліфікація не­законного посягання на легітимаційний знак залежить від того, чи є цей знак предметом чи засобом злочину проти власності, чи це знак «іменний», чи «на пред’явника».

Безумовно, ця проблема потребує подальших досліджень, зок­рема у контексті постійного аналізу і контролю за науково-технічними напрацюваннями, які можуть безпосередньо впливати на кримінально-правову оцінку суспільно небезпечних посягань. Заслуговує уваги дослідження питання кримінально-правової кваліфікації насильницького заволодіння легітимаційними знаками, що не мають мінової і спожив­чої вартості.

–––––––––––––

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. / за ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – [3-тє вид., пере-роб. та доп.]. – К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – Т. 1. – 964 с.

Кримінальне право України: підручник / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. –[ 3-тє вид., перероб. та доп.]. – К.: Атака, 2009. – 744 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – [4-те вид., перероб. та доп.]. –К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

Вільна енциклопедія / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki.

Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. – Т. 25. – Ч. 2. – 553 с. /[Электронный ресурс]. – Режим доступа: libelli.ru/library/tema/sc/marxism/me_ss2.htm

 

< Попередня   Наступна >