213

---

М.С. Кельман

МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОНЯТЬ І ПРЕДМЕТА ПРАВОЗНАВСТВА

Розглянуто сучасний стан понятійного апарату загальної теорії права та галузевих юридичних наук, а також його вплив на предмет юридичної науки.

Ключові слова: наука, метод, предмет, юридичні поняття, право, правознавство.

Постановка проблеми. Для сучасного правознавстава, яке розвивається в умовах глибоких трансформаційних процесів в українському соціумі, методологічні підходи до чіткого й наукового обґрунтованого визначення юридичних понять набувають особливого значення. Саме цим обумовлена необхідність ґрунтовного аналізу понятійного стану юриспруденції, адже лише за результатами такого аналізу можна об’єктивно з’ясувати як вони позначаються на розвитку теорії права. Методологи права в основному покладаються на важливість розуміння необхідності формування юридичних понять з урахуванням сучасних тенденцій осмислення предмету правознавства. Щоправда, використовуються різні підходи до вирішення цієї проблематики. Тому на часі - координація зусиль науковців, які представля­ють авторські наукові школи вітчизняної юриспруденції.

Стан дослідження. На монографічному рівні проблема юри­дичних понять представлена, перш за все, працями А.М. Васильєва, В.С. Нерсесянца, О.С. Іоффе, Ю.Г. Ткаченко, А.Ф. Черданцева. Пев­ною мірою дослідницька активність у цій сфері й обмежується прізвищами цих авторитетних учених. Осмислення концептуальних положень їх наукового доробку налаштовує на думку про те, що методологічні дослідження предмета правознавства тісно пов’язані й значним чином узалежнені від з’ясування якісного рівня його категоріального складу. У нашому випадку межі розгляду цього важ­ливого аспекту означеної проблеми доцільно звузити до питань фор­мування юридичних понять, і тут очевид

но доцільно орієнтуватися на методологічні настанови декого із згаданих учених.

Як відзначалося, ті або інші аспекти правової дійсності можуть у межах своїх предметів досліджувати різні науки. При цьому здається зрозумілим, що лише юриспруденція створює цілісну теоретичну кар­тину права, тобто для юриспруденції право - предмет вивчення, а для інших наук - лише один з об’єктів дослідження. У цьому сенсі А.М. Васильєв писав: «У категоріях теорії держави і права держава і право виступають саме «самими собою», як такі, тоді як у категоріях і поняттях інших суспільних наук - «іншими», завдяки чому розкрива­ються переходи сторін і граней держави і права в економіку, політику, культуру, мораль тощо» [1, с 90]. С.С. Алексєєв зазначав, що тільки юриспруденція створює поняття права і всю систему категорій, що розгортають це поняття до рівня наукового предмета [2, с 35]. Обго­ворюючи предмет і «предметну єдність» юриспруденції, В.С. Нерсесянц підкреслював: «Сукупність юридичних понять лише тоді утворює цілісну несуперечливу систему, коли вони виражають однакове юри-дико-смислове начало, представлене в абстрактному вигляді у вихідному всезагальному юридичному понятті і яке конкретизується у системі понять всієї юридичної науки загалом» [3, с 59].

Виклад основних положень. Понятійний склад юриспруденції можна структурувати за різними принципами. Наприклад, традиційно це здійснюється за належністю понять до галузевих наук і до загальної теорії права. Поняття поділяють на фундаментальні і прикладні, абстрактні і конкретні, закріплені у законодавстві і незакріплені тощо [4, с 105].

Предметну організацію загальної теорії права як конструкцію «понятійних рядів» розглянув А.М.Васильєв, який виділив чотири основні варіанти зміни понятійного апарату теорії права: «1) форму­вання нових правових категорій; 2) уточнення, поглиблення і розвиток наявних категорій права; 3) відгалуження від теорії права категорій, що не відповідають її логічному рівневі; 4) відхилення застарілих категорій і таких, що себе вичерпали» [1, с. 140].

Однак, не вдаючись до аналізу цієї позиції, зосередимось головним чином на питанні становлення понять юридичної науки. На відміну від розгляду особливостей предмета правознавства, засад його системності, форм та способів відображення правової реальності тощо виділене питан­ня акцентоване на аспекті засобів формування предмета юридичної науки. При цьому звернення до з’ясування обставин виникнення понять, що є засобом «розчленування» об’єкта дослідження, фіксації наукових про­блем, дозволяє через проблему багатоаспектності характеру юридичних досліджень особливо уважно придивитися до складної організації предме­та правознавства у ракурсі його формування та розвитку.

Мабуть, найпростішим способом виникнення юридичних по­нять можна вважати проходження у професійній рефлексії юридично­го явища від простого знакового заміщення до власне поняття як знаннєвої конструкції. Тут ми виходимо з уявлення про виникнення епістемологічних одиниць у процесі пізнавальної діяльності через операції знакового заміщення об’єкта і «переведення» його в ідеа­льний предметний план. Цей процес на першому етапі поєднується з юридичною діяльністю, юридичною практикою і відокремлюється від неї внаслідок професійної рефлексії, дослідження права. Тому першо-початкове знакове існування юридичного явища можна уявити, на­приклад, у формі простої номінації, тобто привласнення «імені» тій або іншій дії, становищу, станові тощо як юридично значущому. На цьому етапі таке усвідомлення явища, не опосередковане жодними рефлексіями, є простим окресленням певних подій або дій. У філо­софській літературі такий спосіб називають утворенням понять на основі безпосереднього ототожнення предметів [5, с. 176]. Для гума­нітарних наук це скоріше виняток, аніж правило. Власне наукового значення таке найменування не має, оскільки, так би мовити, «склеєне» з самою дією, не виділене з неї. Ілюстраціями можуть бути пам’ятки архаїчного права, де ті чи інші назви співвідносяться з юри­дичною дійсністю тільки завдяки оформленню ними конкретних моментів діяльності, що вважається юридичною. Наприклад, наймену­вання у межах системи таліона, що інтерпретуються нами як покаран­ня і відповідальність, були такими тільки за фактом належності позначених явищ до сфери або дій, вказаних у законах. Проте вони не були поняттями в розумінні знаннєвих одиниць. З цієї точки зору це були власне «імена», а «понятійний план» належав, зазвичай, до сфери релігійних уявлень і в цьому сенсі як юридичний не існував.

Згодом внаслідок професійної рефлексії (тобто звернення до основ, цілей і засобів професіональної діяльності або наукового дослідження позначеного явища - побудови відповідних пояснювальних моделей, тео­ретичних конструкцій) формується власне юридичне поняття, що далі існує саме таким, тобто як форма мисленого, представленого у професійному мисленні юридичного явища. Причому «розглядати» ті або інші юридичні феномени можна і не в поняттях, а, наприклад, в уявлен­нях. «Справа, отже, не у фактах, а в поняттях, тобто у способі мислити ці факти», - підкреслював Л.С. Виготський [6, с 295]. Виникнення юридич­них понять більшою мірою стосується минулого юриспруденції і є харак­терним, головним чином, для юридичного позитивізму і догматичної юриспруденції. Сформовані у процесі професійного осмислення юридичної практики та її наукової рефлексії, такі поняття можна умовно назвати «органічними».

Приклад цього способу виникнення юридичних понять можна виявити, мабуть, лише в історичному минулому. Проте, це, зокрема, свідчить про процес виникнення поняття «віндикаційний позов» у римському праві, який вдало реконструював Р. Ієрінг. У його версії спо­чатку було визначено юридичну дію з причини радше регулятивної, ніж юридичної участі символічного предмета (спис, потім жезл) була просто позначено цим словом (саме словом як лексичною одиницею) [7, с 89]. Потім у процесі розвитку самого римського права, зусиллями тогочас­них юристів, а пізніше - дослідниками нового часу, пандектистами, су­часними правознавцями «віндикаційний позов» перетворювався на термін позначення вже не конкретної дії, а складної юридичної конструкції, поняття теорії цивільного права.

Іншим прикладом становлення органічного юридичного поняття може слугувати аналіз Р. Ієрінгом формування поняття обов’язку в римському праві. Відзначивши, що на першому етапі обов’язок зливається у римській юридичній свідомості з реальним іменем, володінням будь-чим, отриманим від іншої особи, учений підкреслю­вав: «При такому суто реальному відправному пункті римська конструкція поступово набуває складу все більш і більш ідеального; обіцянка мало по малу подавляє вищезгаданий суттєвий момент поки нарешті не отримує повної сили і значення самої себе. Під суттєвим субстанційним моментом зобов’язань я розумію реальне його вико­нання, натомість під ідеальним – слово» [8, с. 196]. Можна згадати й про поняття юридичної особи, котре, як відзначає О.С. Іоффе, «форму­ється тільки у Середні віки у зв’язку з теорією фікції» [9, с. 53].

Поряд із формуванням юридичних понять у процесі рефлексії юридичної практики слід назвати ще один спосіб їхнього становлення, пов’язаний з науковим аналізом і синтезом, теоретичним конструюван­ням. Найзручніше розглянути його на прикладі формування поняття «механізм правового регулювання», оскільки історія його виникнення, у нашій реконструкції вже викладена, а його значення як теоретичної конструкції розкрите А.М. Васильєвим. «Установлення цієї категорії, – відзначає вчений, – мало важливе значення для розвитку правової теорії, тому що вона виразила загальне у процесі правового регулювання, тобто зв’язки між усіма елементами механізму. Поза якими ці елементи не мо­жуть існувати. І місце кожної ланки у цій системі» [1, с. 141].

Відмінною особливістю понять правових теорій є їх виникнення не у процесі знакового оформлення рефлексії над юридичною практикою і репрезентації правової реальності у предметі юридичної науки, а під час здійснення теоретичної організації самого наукового предмета у межах тієї або іншої наукової парадигми. Тобто у цьому випадку маємо справу з поняттям як «згорнутою теорією» (термін В.С. Нерсесянца). Тому поняття тут є не простим відображенням дійсності, а її концептуалізацією через існуючі теоретичні уявлення та їхній синтез у межах певної теоретичної ідеї, А.М. Васильєв досить точно про це висловився: «Утворення категорії «механізм правового регулювання» пов’язане з синтезом як декотрих існуючих раніше теоретичних уявлень, так і висновків, зроблених до того часу галузевими юридичними науками. Дані галузевих наук, отримані при аналізі окремих життєвих ситуацій, у яких поведінка учасників суспі­льних відносин відповідає вимогам державних повелінь або відхиляється від них, були узагальнені, теоретично осмислені і подані як єдиний процес правової регуляції [1, с. 141].

Для понять такого роду знайти виокремлений, резидентний їм об’єкт, зазвичай, не вдається. Ця обставина дозволяє А.Ф. Черданцеву справедливо стверджувати, що «такого реально існуючого об’єкта, як механізм правового регулювання, в природі не існує» [10, с. 126]. Розуміючи, що у природі нема механізму правового регулювання як реального об’єкта, який перебуває у резидентних відносинах з поняттям «механізм правового регулювання», учений чинить коректно. Однак далі А.Ф. Черданцев, на наш погляд, дещо послаблює свою позицію, приєднуючись до Ю.Г. Ткаченка і позначаючи як реальність сам процес правового регулювання, що розуміється як процес зв’язку права з реаль­ною поведінкою суб’єктів, опосередкований низкою феноменів, зокрема таких, як правовідносини, правосвідомість тощо [10, с 127].

Безперечно, А.Ф.Черданцев правий у твердженні, що механізм правового регулювання може (і повинен) розглядатися як ідеальна мо­дель. У нашому правознавстві ця обставина не завжди бралася до уваги або, щонайменше, не була предметом ґрунтовного обговорення. Проте слід зазначити, що будь-яка наукова модель за своєю природою є ідеальною, якщо не вважати науковими моделями інженерні моделюючі конструкції. У цьому плані і склад правовідносин, і структура юридичної норми, і процес правового регулювання однаково можуть бути предста­влені як ідеальні моделі. Наукова цінність таких уявлень, як відомо, і полягає в їхній «ідеальності». До того ж теоретична наука за своєю при­родою може мати справу лише з ідеальними об’єктами. Тому поняття теорії права має «право на існування» і без подачі реальним об’єктом [11, с 320]. Тому слід чітко визначити: жодна теоретична модель не може трактуватися як безпосереднє зображення реальності, «той факт, що мо­дель працює добре, сам собою не означає, що реальність структурована так само, як ця модель» [12, с. 27].Отже, процес правового регулювання як і механізм правового регулювання, у плані предмета загальної теорії права може і повинен розглядатися як теоретична модель.

Справедливість такого твердження можна аргументувати тим, що у реальному житті виділити певні етапи і стадії правового регулю­вання, тобто ті одиниці, в яких зображається процес, не менш складно, ніж виділити елементи механізму правового регулювання. Безпосеред­ньо у житті (емпірично) можна спостерігати лише реальні дії реальних суб’єктів, а їхні тлумачення, наприклад, як реалізації права, - це питання панівної юридичної доктрини, використовуваних понять. Так, органічна для нашої теорії права інтерпретація процесу правосуддя як правозастосовного процесу для системи загального права є досить екзотична. Та­ким чином, подача правового регулювання як процесу або механізму -це вибір дослідницької моделі, тим більше, що жодних методологічних заборон на поєднання таких підходів в одній теорії не існує.

Що ж стосується теоретичного відношення до механізму право­вого регулювання, то здійснений А.Ф. Черданцевим аналіз відмінно­стей юридичних понять і моделей дає підставу стверджувати, що механізм правового регулювання як поняття - це певний перелік оз­нак, система юридичних засобів та способів здійснення результативного впливу на суспільні відносини тощо. А механізм правового регулю­вання як модель – це вже система елементів, організована за певними правилами: норми права, юридичні факти, правовідносини тощо. Іншими словами, це – модельне представлення правового регулювання як структури, а не як процесу, хоча слід брати до уваги й той факт, що інтерпретований як юридична онтологія механізм правового регулю­вання інколи починає не тільки використовуватися для теоретичного дослідження правового регулювання, а й сам розглядається як його об’єкт. Ця обставина і перебуває у полі зору А.Ф. Черданцева. У будь-якому разі саме таким можна розуміти його твердження, що «юридична наука, здійснюючи свої функції, створює особливий науковий теоретич­ний світ, у котрому відображається світ реальних суспільних відносин, а також система і механізм правового регулювання» [10, с. 4].

Вважаємо, що поняття типу «механізм правового регулювання» теж належить до органічних юридичних понять, що утворюють понятійну серцевину предметного поля юридичної науки. А віднесення таких понять до юридичних засноване на тому, що юриспруденція як соціальна практи­ка не зводиться до укладення угод або судових розглядів, її завдання – забезпечення правової організації суспільства.

Відсутність у синтетично створених поняттях правознавства відпо­відних референтів у правовій реальності (практиці) не є приводом для сумнівів щодо їхньої наукової цінності. Юридична наука як і наука зага­лом, передусім, має справу з поняттями як рухом ідеальних об’єктів. А різного ґатунку закиди з приводу перетворення юридичної науки у певну гру з поняттями безперечно не можна сприймати як вердикт. Якщо юриспруденція – наука, що має свою теоретичну сферу, то їй належить, так би мовити, «загравати з поняттями». Власне у такій грі часто і відбуваються великі відкриття. Можна тільки шкодувати, що наша юри­дична думка до певної міри втратила ті смисли, які були виразно присутні в юриспруденції вже на початку ХХ ст. Відповідаючи свого часу на тако­го роду зауваження, Р. Штаммлер писав: «Однак цей закид в своїй основі міг базуватися тільки на неясності, оскільки своєю основою містить твердження, що зміст права і його поняття суть дві абсолютно різні речі, що існують абсолютно самостійно. Насправді, одно не існує без іншого. Визначити одне – значить визначити друге; похибка в правильному пізнанні першого передрікає неправильність у другому. Таким чином, зовсім не є принциповою помилкою працювати тільки над одним понят­тям (виділено нами) замість того, щоб опрацьовувати реальний зміст пра­ва, однак, навпаки, всяке вивчення права неминуче передбачає обидва елементи» [13, с. 126–127].

Виниклі продемонстрованими способами поняття юриспру­денції умовно називаємо «органічними», оскільки, формуючи ядро предметної сфери науки, вони належать їй і генетично і історично, виникають у рамках юридичної діяльності і власне на правовій основі. Ці юридичні поняття за своєю природою стосовно предмета юриспруденції не відрізняються принципово від понять суспільних наук. Та, на відміну від них, а також багатьох гуманітарних наук, юриспруденція включає до свого складу й інші поняття, відмінні від органічних як за генезою, так і за змістом.

У понятійному ряді правознавства можна виділити поняття, які ге­нетично виникли в інших сферах знання, однак відповідно до практичних цілей або дослідницьких завдань «втягнуті» у сферу права, правознавства, і, отримавши власне юридичний зміст, набули статусу правових шляхом укорінення їх в понятійному ряді юридичної науки. Виникаючи та існуючи у власних сферах, такі поняття змістовно адаптуються до харак­теристик юридичної науки і особливостей юридичної практики, набува­ють відмінного від свого прототипу обсягу, включаються у систему юри­дичних понять, тобто беруть участь у формуванні предмета науки При­кладом може слугувати поняття «афект» в кримінальному праві та в кримінально-правовій науці, «нічний час» - в трудовому праві і науці трудового права і тощо. На теоретичному рівні таким поняттям відповідають приміром, поняття «правосвідомість», «правова психо­логія», «правова культура» і т.п., які стали основою формування відпо­відних понять правознавства. Такі поняття, що зазнали певних перетво­рень, можна умовно назвати «консолідованими», оскільки вони залуча­ються до юридичного обігу не механічно, а зазнають серйозних змін, адаптуючись до завдань юридичних досліджень, і набувають нового змісту Завдяки таким поняттям часто відбувається розширення проблем­ного поля юриспруденції, визначення нових підходів до дослідження пра­ва, створення нових концептуальних ідей та наукових парадигм.

Нарешті, третя група - поняття інших наук та сфер знань, залу­чені у «понятійний обіг» юриспруденції для отримання уявлення про явища, що мають або практичне юридичне значення, або забезпечують смислові переходи юридичних досліджень в інші науки та сфери знань [1, с 90]. Прикладом можуть слугувати усі спеціальні поняття інших наук, які використовуються, наприклад, в юридичній експертизі і да­ють можливість юристам оперувати іншими, зокрема природнично-науковими, технічними тощо об’єктами, або під час юридичного дослідження можуть бути залучені юристами, щоб пов’язати з правом важливі неюридичні обставини правового регулювання. Такими є взяті без змін категорії психології, соціології, філософії і т.д. [14, с 350].

Для зручності їх можна умовно найменувати асоційованими, що не мають самостійного правового змісту, а набувають значущих для правознавства смислів у певних дослідницьких контекстах та у зв’язку з юридичними категоріями. Критерієм входження «неюридичних» понять у категоріальний словник юриспруденції може стати потреба в таких поняттях для позначення якоїсь проблеми правознавства або обґрунту­вання нової концепції. У процесі розвитку відповідних дослідницьких напрямів вони можуть перейти в статус консолідованих.

Висновки. Активне залучення юриспруденцією понять інших наук можна вважати намаганням «втягнути» у свій предмет різноманітні дійсності. Йдеться тут про спроби юриспруденції вийти за межі «плоских абстракцій», максимально наблизитися до реаль­ності, формуючи не так власне науковий предмет за зразком природ­ничих наук, як ідеальну версію реальності у різноманітності її сторін та взаємозв’язків. Тут, знову ж таки, виникає потреба не тільки в стан­дартному науковому абстрагуванні від конкретного та звернення до сутнісних характеристик правових явищ, й в особливому поєднанні їх різнопланових аспектів у рамках певної філософської ідеї або методо­логічної конструкції. У зв’язку з цим предмет юридичної науки набуває складних модельних властивостей, і відтак «особливого значення набу­ває така його характеристика, як конструктивність» [15, с. 18].

–––––––––––

Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты. Разработки системы категорий права / А.М.Васильев. – М.: Наука, 1976. – 264 с.

Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981–1982. – 720 с.

Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории пра­ва и государства / В.С. Нерсесянц. – М.: Издат. группа НОРМА-М-ИНФРА, 1997. – 656 с.

Бабаев В.К. Советское право как логическая система / В.К. Бабаев. – М.: Норма, 1972. – 212 с.

Горский П.Д. Определение (логико-методологические проблемы) / П.Д. Горский. – М.: Наука, 1974. – 311 с.

Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. / А.С. Виготский. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 1. Исторический смысл психологического кризиса. Ме­тодологическое исследование. – 488 с.

Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Р. Иеринг. – СПб., 1875. – Ч. 1. – 185 с.

Иеринг Р. Цель в праве / Р. Иеринг. – СПб., 1981. – 200 с.

Иоффе О.С. Основы советского гражданского законодательства / О.С. Иоффе, Ю.К. Толстой. – Л., 1962. – 381 с.

Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике / А Ф. Черданцев. - Екатеринбург: Изд-во УИФ «Наука», 1983. - 290 с

Локк Джон. Два трактата правления / Дж. Локк Сочинение: в 3 т. -М.: Наука, 1988. - Т. 3. - 320 с.

Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / П. Фейернбенд / пер. с англ. и нем.; общ. ред. и авт. вступ. ст. И.С. Нарский. -М.: Прогресс, 1986. - 542 с.

Штаммлер Р. Сущность и задачи права и правоведения / Р. Штаммлер. - СПб , 1908. - С. 126-127.

Щербина В.І. Методологія дослідження охоронної функції трудово­го права в умовах ринкових відносин / В.І. Щербина // Методологія приватно­го права: зб. наук праць (за матер. наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.). - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С 349-354

Копылов Г. Научное знание и инженерные миры / Т. Копылов // Кентавр. - 1986. - № 1. - С 18-20.

 

< Попередня   Наступна >