Наукові статті Теорія держави і права ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ
| Наукові статті - Теорія держави і права |
МАРТИНЕНКО І.В.,
аспірант Запорізької державної інженерної академії
ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ
Досягнення оптимальної моделі організації державної влади та вироблення ефективного механізму її функціонування є однією з найважливіших проблем на сучасному етапі державно-правового становлення нашої країни, оскільки від якості організаційної структури державної влади та її функціонування великою мірою залежать перспективи розвитку держави і суспільства.
Зважаючи на місце, роль та соціальне призначення державних органів, систему яких традиційно визначають терміном «державний апарат», особливої актуальності набуває потреба в теоретичному осмисленні найбільш важливих, ключових ідей і положень, які виступають як основа побудови та функціонування цієї системи. Саме визначення пріоритетних засад, правильне розуміння і сприйняття принципів діяльності державного апарату зумовлює можливість їх практичної реалізації з метою максимального наближення України до ідеальної моделі правової та соціально орієнтованої держави.
Проблеми організації та функціонування державної влади завжди знаходились у центрі уваги наукової спільноти. Дослідження окремих аспектів проблеми принципів організації та функціонування державного апарату зустрічається у працях провідних вітчизняних учених: А. Зайця, М. Козюбри, А. Колодія, В. Опришка, В. Погорілка, П. Рабіновича, С. Тимченка, Ю. Тодики, О. Фрицького та ін. Разом з тим необхідно визначити, що, зважаючи на абстрактний характер принципів та їх соціальну детермінованість, досить широке коло аспектів, які мають значення для усвідомлення принципів організації та функціонування державного апарату, потребують подальшого дослідження і доопрацювання.
Завданням нашої статті є зді
Принцип (з лат. principum) як філософська категорія означає першооснову, керівну ідею, основне правило поведінки [1, с. 382]. Юридичні джерела визначають принцип як основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації [2, с. 110].
Стосовно визначення принципів дискусія точиться здебільшого навколо однієї проблеми: принципами організації та функціонування державних органів є фундаментальні засади, вихідні ідеї та вимоги, що знайшли своє законодавче закріплення, або ж для визнання тієї чи іншої ідеї, засади законодавче закріплення як принцип організації та функціонування державних органів не є неодмінною умовою? Формально-догматичний підхід до генезису та існування права зумовив наявність позиції, згідно з якою принципи, про які йдеться, розуміються як законодавчо закріплені відправні начала, ідеї та вимоги, що є основою організації і функціонування механізму держави [3, с. 221].
На наш погляд, більш вірною є інша точка зору, згідно з якою під принципами організації і діяльності державного апарату слід розуміти найбільш важливі ідеї та положення, що лежать в основі його побудови та функціонування [4]. Сучасна концепція розмежування права і закону дає можливість впевнено стверджувати, що далеко не всі принципи знаходять своє пряме закріплення у нормативно-правових актах (наприклад, принцип поєднання колегіальності та єдиноначальності). Важко назвати державу, в якій би усі або хоча б деякі основні принципи організації та функціонування державного апарату формалізувались, нормативно закріплювались. Разом з тим вони об'єктивно існують і у тією чи іншою мірою
Формування принципів зумовлено низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів: рівнем розвитку культури, науки, освіти та інших елементів, що складають сукупний інтелект конкретної суспільної системи; морально-духовним потенціалом суспільства, який дістає вираз у визнанні більшістю населення існуючого державного устрою справедливим, а отже, і правовим; наявністю або відсутністю стабільного механізму реалізації правових основ у діяльності державних органів; мірою освоєння конкретною людиною права як власної свободи, усвідомленої і в необхідних випадках і необхідних межах нею самою обмеженої [5, с. 104].
Принципи організації та функціонування державного апарату розроблялись, досліджувались, обґрунтовувались та реалізовувались на практиці протягом усього багатовікового періоду існування державно організованого суспільства. Його аналіз дає нам можливість визначити як суттєву ознаку динамізм принципів організації та функціонування державного апарату. Частина принципів, здебільшого стосовно діяльності державного апарату багатьох країн, набували розвитку, інші, частіше щодо процедури організації та діяльності державного апарату окремих країн, відмирали та зникали.
Свідченням цього може слугувати недалеке минуле нашої держави, а саме часи існування СРСР, коли основними принципами визнавались такі: партійне керівництво; підпорядкування державного апарату політиці; широке залучення народних мас до управління справами суспільства і держави, у тому числі й до діяльності державного апарату; демократичний централізм; соціалістична законність; інтернаціоналізм; союз робітничого класу та селянства; мирне співіснування країн з різним соціально-економічним ладом; плановості, координації та контролю діяльності державного апарату та інші. Кардинальні зміни, що стались після розпаду СРСР, детермінували вихід на перший план інших принципів, які відповідають новим соціально-політичним та економічним умовам життя суспільства.
Важливою посилкою при дослідженні принципів є їх соціальна природа. Будь-які принципи, і принципи функціонування державного апарату не виключення, – це перш за все результат діяльності людства. А. Колодій слушно підкреслює, що принципи «... є соціальними явищами – як за джерелом походження, так і за змістом: їх виникнення обумовлено потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя» [6, с. 7]. Саме визнання цих двох істотних моментів дозволяє з'ясувати особливе значення принципів для послідовного узгодження людської діяльності з вимогами об'єктивних соціальних
Проблема принципів функціонування державного апарату в межах теорії держави та права, а також суміжних наук, є доволі складним, неоднозначним та дискусійним питанням. У юридичних джерелах зустрічається широкий спектр поглядів щодо поняття, різновидів та змісту принципів функціонування органів державної влади. Акумулюючи існуючі підходи і не ставлячи за мету проаналізувати усі принципи організації та функціонування державного апарату, спробуємо проаналізувати систему загальних принципів організації та функціонування державного апарату України. Серед них, на нашу думку, слід виділити верховенство права, законність, єдність та розподіл влад, демократизм, гласність
Принцип верховенства права. У вітчизняній правовій доктрині початок активного теоретичного осмислення принципу верховенства права пов'язаний з прийняттям Конституції України, у ст. 8 якої задекларовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Такий стан речей пов'язаний з тим, що радянська юридична наука категорично не сприймала концепцію правової держави, а відповідно, і один із її фундаментальних принципів – верховенство права.
Принцип верховенства права пов'язаний із розумінням права не просто як сукупності правових норм, а як системи правил належного і справедливого, правил поведінки, що визнані та легітимовані суспільством. Саме таке розуміння права, як справедливо визначає А. Заєць, не дає підстав для його ототожнення з законом, унеможливлює ідеалізацію приписів держави, підміну волі більшості населення волею бюрократії, дозволяє не тільки відобразити істинні інтереси і потреби особи в правових ідеалах та устремліннях, у правових еталонах поведінки в суспільстві, а й сприймати ці інтереси і потреби законодавством через механізм представницької демократії, різноманітні форми врахування громадської думки, відповідне коригування законодавства як нормативної основи суспільства [7, с. 132].
Нормативне закріплення у розділі II Конституції України широкого переліку прав і свобод людини та їх відповідність міжнародним стандартам є беззаперечним свідченням правового характеру змісту Основного Закону нашої держави. Водночас, як звертає увагу М. Козюбра, принцип верховенства права передбачає не лише визнання основних прав людини, а й обов'язковість їх додержання й забезпечення державою. Цю вимогу принципу верховенства права закріплено у ст. 3 Конституції (ще до фіксації самого принципу), згідно з ч. 2 якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Звідси випливає, що діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, повинна мати правовий характер [8, с. 20].
Таким чином, верховенство права виступає визначальним чинником у діяльності державного апарату при реалізації державними органами своїх функцій. Особливого значення цей принцип набуває у сфері правотворчої діяльності державних органів, оскільки завданням суб'єкта правотворчості є адекватне відображення у текстах нормативно-правових актів правової природи суспільних відносин. Це означає, що зміст правових актів не повинен бути «антиправовим», а має відповідати ідеалам правової держави, базуватись на загальнолюдських цінностях. У сфері правозастосуванняпринцип верховенства права вимагає від державних органів та посадових осіб при розгляді юридичних справ, неухильно керуючись вимогами закону, водночас враховувати «дух закону» з метою дотримання правового характеру рішень,
Принцип законності Головні вимоги цього принципу полягають у необхідності суворого підпорядкування усієї діяльності системи державних органів вимогам законів, інших нормативно-правових актів і, перш за все, Конституції.
Компетенція та повноваження державних органів мають бути чітко регламентовані та нормативно закріплені у нормативно-правових актах вищої юридичної сили – законах. Стаття 92 Конституції України прямо закріплює, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики, судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України.
Така вимога пояснюється перш за все важливим суспільно-політичним значенням діяльності державного апарату. Чітке, добре розвинене законодавство, яке об'єктивно відповідає реаліям та вимогам суспільного життя, принципово важливе і необхідне як для послідовного зміцнення принципу законності у діяльності системи державних органів, так і для утвердження режиму законності у суспільстві.
Принцип єдності та розподілу влад. Єдність влади – організаційний принцип та раціональна схема організаційної структури, в якій будь-який працівник підпорядковується лише одному вищому адміністратору [9, с. 132]. У такому вузькому контексті єдність виступає організаційним принципом діяльності конкретного державного органу.
Водночас, на нашу думку, принцип єдності влади має більш глибоке політико-соціальне коріння. Сутність такого широкого розуміння єдності влади випливає зі змісту ст. 5 Конституції України, згідно з якою єдиним джерелом влади в Україні є народ. Монопольне право на формування владних інститутів, здійснення управлінських функцій належить багатонаціональному народу України. Єдність влади в країні передбачає наявність єдиної стрункої і злагодженої системи державних органів (апарату держави), які виступають від імені держави, призначені реалізовувати її функції.
Принцип єдності влади не заперечує, а навпаки, передбачає її поділ на окремі гілки: законодавчу, виконавчу і судову. При цьому слід зауважити, що йдеться не про розподіл влад, а про розподіл функцій між державними органами, влада ж залишається єдиною як за джерелом формування, так і за механізмом функціонування. Основні напрямки діяльності державного апарату (законотворча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між спеціалізованими системами органів – різновидами влади. Завдяки цьому створюється механізм, який протидіє свавіллю, беззаконню з боку органів державного апарату.
Як вказує Р. Мартинюк, принцип поділу функцій влади в умовах розвиненої демократичної державності став одним з головних засобів обмеження державної влади, інституційною гарантією прав та свобод особи [10, с. 7]. Сьогодні принцип поділу функцій влади в політико-правовій теорії звичайно розглядається з позицій структурно-функціональних розмежувань щоденної діяльності окремих елементів механізму держави, зокрема на рівні його найвищих ланок, та зумовленої поділом владних функцій відповідної системи стримувань і противаг (взаємоконтролю і взаємообмеження). Відтак цей принцип передбачає розподіл повноважень і компетенції між державними органами, які є носіями єдиної влади; закріплене визначення відносної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень; надання кожній гілці влади можливості контролювати інші гілки. У національній політико-правовій практиці система стримувань і противаг простежується, зокрема, в таких інститутах, як право законодавчої ініціативи, вимога несумісності, можливість розпуску парламенту за певних обставин, незалежність судового корпусу, право вето, резолюція осуду, контрасигнатура,
Принцип демократизму передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату. Цей принцип свого максимального прояву дістає у державах з республіканською формою правління, де народ здійснює владу за різними напрямами, у тому числі безпосередньо – у процесі референдуму, виборів президента чи представницьких органів державної влади або через органи місцевого самоврядування. Однак центральне місце серед засобів здійснення державної влади залишається за державним апаратом як системою державних органів. Дотримання принципу демократизму забезпечує рівні умови участі людей в управлінні державою з урахуванням особистих якостей
Принцип гласності, як зазначається в юридичній літературі, полягає у визнанні необхідності й вимозі обов'язкового дотримання безперешкодного руху інформаційних потоків про явища і процеси політико-правової системи [11, с. 58]. Відкритість діяльності державних органів при прийнятті владних рішень є свідченням взаємодії громадянського суспільства і держави. У якості принципу організації та функціонування державного апарату, гласність дістає свого прояву у наступних напрямах: право осіб на отримання інформації; відкритість роботи державних органів; обов'язок державних органів регулярно вивчати громадську думку та враховувати її при прийнятті владних рішень; обов'язок державних органів інформувати населення про свою роботу; обов'язкове опублікування текстів нормативно-правових актів, які не мають обмеженого ступеня доступу; вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя на референдумах; заборона цензури; забезпечення незалежності, об'єктивності та оперативності засобів масової інформації; гласність судочинства.
Проведений аналіз свідчить, що єдність і взаємодія принципів організації та функціонування державного апарату є неодмінними складовими ефективності державної влади на шляху побудови оптимальної моделі Української держави.
Список використаної літератури:
Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М., 1986.
Юридична енциклопедія: В 6-и т. / Ред. Ю.С. Шемшученко. – К., 2003. – Т. 5.
Байтин М.И. Сущность и основные функции социалистического государства. – Саратов, 1979.
Див., напр.: Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник. – 2-е изд. – М., 2002. – С. 352; Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Автор-упоряд. М.В. Кравчук. – 3-є вид., змін. і доп. – Т., 2002. – С. 66.
Теория государства и права: Учебник для вузов / Под. ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М., 2002.
Колодій A.M. Принципи права України: Монографія. – К., 1998.
Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999.
Козюбра М. Принцип верховенства права та вітчизняна теорія і практика // Українське право. – 2006. – № 1.
Державне управління та державна служба: Словник-довідник / Уклад. О.Ю. Оболенський. – К., 2005.
Мартинюк Р.С. Реалізація принципу поділу функцій влади в сучасній Україні: політико-правовий аналіз: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Львів, 2005.
Тодика Ю., Серьогін В. Конституційний принцип гласності: поняття та сутність // Вісник АПрН України – 1998. – № 1.
< Попередня Наступна >