Головна Наукові статті Цивільне право ДО ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

ДО ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Наукові статті - Цивільне право
201

Г.В. Смолин

ДО ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

З’ясовується зміст та співвідношення норм цивільного та гос­подарського права у контексті правового регулювання, забезпечення гармонізації приватних і публічних інтересів у господарській та підприємницькій діяльності.

Ключові слова: предмет, метод, правові норми, правове регу­лювання, цивільне право, господарське право, колізії.

Постановка проблеми. Правове регулювання суспільно корисної господарської діяльності суб’єктів господарювання і суб’єктів організаційно-господарських повноважень щодо виробниц­тва продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, які є товаром, що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, та отримання прибутку має комплексний характер. Суть його полягає у тому, що правовідносини у сфері господарювання ре­гулюються не тільки Господарським кодексом України (ГКУ), а й нормами інших галузей права, зокрема, конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового та інших. Таким чином, маємо ряд господарсько-правових відносин, які крім ГКУ регулюються Цивільним кодексом України (ЦКУ). У ряді випадків у ЦКУ є відсилання до ГКУ, і навпаки. У нормах цих кодексів спостерігається поєднання організаційних і майнових елементів: правове становище господарських товариств, договірні відносини, господарсько-правова відповідальність тощо. Зазначені обставини і практика правозастосування зумовлюють необхідність удосконалення та гармонізації господарського і цивільного законодавства, усунення колізій між низкою норм ГКУ і ЦКУ, а також забезпечення адекватності правового регулювання господарських відносин у сфері господарювання в умовах фінансово-економічної кризи.

Стан дослідження. Аспекти співвідношення ГКУ і ЦКУ розглядали такі відомі вчені

господарники та цивілісти, як В.К. Мамутов, А.Г. Бобкова, Г.Л. Знаменський, Є.В. Зверєва, А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова, І.В. Спасибо-Фатєєва, О.О. Чувпило, Я.М. Шевченко, В.С. Щербина. Зауважимо, що прийняття ГКУ окремі вчені-цивілісти сприйняли негативно. А.С. Кузнєцова наголошує, що його прийняття не дозволило повністю проявити регулюючий механізм ЦКУ. А.С. Довгерт вважає, що багато ідей, закладених в ньому, були деформовані. І.В. Спасибо–Фатєєва, крім терміну «терористи-господарники», аргументовано констатує, що цивілістична наука стала придатком господарського права тощо [1, с. 11–13]. Ідею непотрібності ГКУ і включення його основних частин до ЦКУ, окре-мого закону підтримують екс-міністри юстиції С. Головатий і Р. Зварич, Прем’єр-міністр України Ю.В. Тимошенко та інші високопосадовці. Надалі це призвело до суб’єктивних інтерпретацій вченими-правниками положень ЦКУ і ГКУ. Наприклад, К.А. Карчевський вважає, що галузь господарського права за ГКУ і за змістом повинна стати аналогічною підгалуззю цивільного права, галуззю законодавства із назвою «Господарське (підприємницьке) право». Але інститутами такого курсу права, за пропозицією автора, будуть за своїм змістом як цивільно-правові, так і пов’язані з ними публічно-правові норми [2, с. 64–65]. Фактично до цивільних відносин тут належать відносини, пов’язані з реалізацією результатів підприємницької продукції, що становить комерційні відносини, а не такі, що виникають у процесі її організації і є організаційно-управлінськими. Зрештою, В. Коростей вважає, що разом з ГКУ зможе діяти і Економічний кодекс України. Вони зможуть діяти одночасно і бути корисними [3, с 83], що особливо актуальне в умовах фінансово-економічної кризи, яка вимагає масштабного та глибинного втручання держави в об’єктивні економічні процеси, що було, наприклад, у часи «великої депресії» 1929-1932 рр.

Позитивні результати прийняття і застосування ЦКУ і ГКУ, наявні теоретичні розробки не можуть бути підставою послаблення досліджень, правотворчої та правозастосовної діяльності, спрямованих на вдосконалення цивільного і господарського законодавства з метою знайти оптимальний баланс співвідношення ринкових механізмів саморегуляції економіки та її державного регулювання. Тому наша мета - дослідити співвідношення та співіснування норм цивільного та господарського права, спроектувати наукові положення у навчальний процес, що знову ж таки повинно сприяти підвищенню наукового рівня дисципліни господарського права та вдосконалення оволодіння його особливостями відповідно до сучасної практики супроводу господарської діяльності.

Виклад основних положень. У визначенні співвідношення цивільного і господарського права, насамперед, слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦКУ предметом правового регулю­вання цивільного законодавства є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному воле­виявленні, майновій самостійності учасників цих відносин. Проте, як відомо, критерієм галузевої належності, в тому числі цивільно-правових відносин, є не стільки предмет, скільки метод правового регулювання, для якого щодо цивільного права характерна юри­дична рівність та вільне волевиявлення учасників цих відносин. Вільне волевиявлення учасників цивільних майнових відносин полягає в тому, що вони, вступаючи у відносини, не пов’язані з во­лею сторонніх осіб, а вступивши до них, мають можливість здійснювати належні їм права на свій розсуд. У ч. 2 цієї статті закріплено імператив, який передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядку­ванні однієї сторони іншій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо це прямо не встановлено законом.

Предмет регулювання господарського права визначено у ст. 1 ГКУ (норми цієї статті, насамперед, зазначають, що основні засади господарювання в Україні визначаються ГКУ). Як відомо, предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Методом господарського права є метод підпорядкування суб’єктів господарювання встановленому господарському порядку, тобто визначеному у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції України, нормах права, ділових правилах та звичаях, і забезпечують гармонізацію приватних та публічних інтересів, створюють партнерські доброзичливі взаємовідносини у господарській діяльності.

Відносини щодо здійснення господарської діяльності залежно від становища їніх учасників поділяють на горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні) і вертикальні (одним з учасників правовідносин є орган господарського керівництва або власник майна іншого учасника). Звідси випливає комплексний характер відносин господарського права, який ґрунтується як на публічно-правових, так і на приватноправових засадах. Практично цивільне право регулює переважно відносини у сфері приватнопідприємницького обміну, а господарське – у сфері організації і здійснення виробництва, розподілу і обміну для задоволення суспільних потреб.

На наше глибоке переконання, своєрідність предмета і методу правового регулювання визначає господарське право як комплексну галузь права, в якій наявні неоднорідні правові норми, що за змістом є конституційними, адміністративними цивільними тощо та регулюють відносини у сфері господарської діяльності. Наприклад, у ГКУ близько десяти посилань на ЦКУ (п. 1 ч. 2 ст. 55; ч. 1 ст. 143; ч. 2 ст. 154; ч. 3 ст. 156; ч. 1 ст. 175; ч. 2 ст. 177; ч. 1 ст. 202; ч. 8 ст. 265; ч. 2 ст. 283; ч. 6 ст. 291; ч. 9 ст. 306; ч. 2 ст. 317; ст. 332). Норми ЦКУ забезпечують зміну і розірвання господарських договорів (ст.ст. 651, 653), виконання зобов’язань (ст.ст. 549, 553, 560, 572, 594, 570). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГКУ до виконання і припинення господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦКУ з урахуванням особливостей сфери господарювання і предмета правового регулювання. У ч. 1 ст. 175 ГКУ також зазначено, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюють ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Ще один важливий момент. На перший погляд здавалося б не зрозумілою є позиція законодавця щодо регулювання одночасно передбачені у ЦКУ і ГКУ близько десяти договорів. Але це тільки на перший погляд, адже договори згідно із ЦКУ мають приватно­правовий характер, а згідно із ГКУ - публічно-правовий. Наприклад, ст. 714 ЦКУ визначає договір постачання енергетичними та іншими ресурсами, але за нерегульованим тарифом через приєднану мережу. ГКУ в ст.ст. 275-277 регламентує відносини між суб’єктами господа­рювання щодо енергопостачання, що генерують електричну енергію, і їхніми імпортером і власником, оптовиком і споживачем.

За регульованим тарифом ст. 712 ЦКУ визначає в основному зміст договору поставки, а ст.ст. 263-271 ГКУ забезпечують регулю­вання в контексті господарсько-торгівельної діяльності та матеріально-технічного постачання і збуту. Водночас у ч. 6 ст. 265 ГКУ передбаче­но субсидіарне застосування відповідних положень ЦКУ про договір купівлі-продажу до відносин поставки, неврегульованих ЦКУ, і т.п.

Комплексність галузі господарського права підкреслює і госпо­дарське законодавство. Так, у ст. 11 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. [4] встановлено, що законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із ЦКУ, ГКУ, згаданого Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих зако­нодавчих актів. Об’єктивно, два одночасно прийняті законодавчі акти (ЦКУ і ГКУ) мають деякі неузгодженості та суперечності, але аж ніяк до такої міри, що унеможливлюють їх практичне застосування при розгляді господарських спорів.

На нашу думку, багато колізій виникає з причин ігнорування методу і предмету правого регулювання цивільно-правових і госпо­дарсько-правових відносин, які часто є просто надуманими і можуть бути вирішені шляхом правильного тлумачення. Наприклад, можна дискутувати, до яких галузей права відносять договори, передбачені як у ЦКУ, так і у ГКУ, замість того, щоб визначити правосуб’єктність сторін і мету укладення договору. Очевидно, коли договір купівлі-продажу чи поставки укладається для задоволення потреб підприємства і здійснення підприємництва, то він є цивільно-правовим, а якщо для виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг з метою задоволення суспільних потреб, то гос­подарсько-правовий.

Нарешті щодо правоздатності юридичної особи. Відповідно до ст. 91 ЦКУ вона є загальною для всіх юридичних осіб, а згідно із ч. 3 ст. 55 ГКУ вона є спеціальною стосовно конкретного суб’єкта господарювання у межах конкретної господарської компетенції. На предмет того, що за ЦКУ підприємство визначене як об’єкт права, а за ГКУ як суб’єкт зауважимо таке. Якщо аналізувати лише ст. 191 ЦКУ «Підприємство як єдиний майновий комплекс», то поза увагою залишаються ст. 83, ч. 3 ст. 167, ч. 3 ст. 169, ч. 2 ст. 708, ч. 2 ст. 722, ч. 2 ст. 193 ЦКУ та інші, в яких передбачено традиційне поняття «підприємство». Тому слід вважати, що це поняття як об’єкт права розглядається в окремому значенні, що знімає суперечність між ЦКУ і ГКУ.

Висновки. Таким чином, існують окремі проблеми у співвідношенні цивільного і господарського права. Так, ЦКУ не передбачає класифікації підприємств, на державні і комунальні унітарні та комерційні, а у ГКУ така класифікація застосована.

Певні норми ГКУ (ч. 3 ст. 74, ст. 51) є бланкетними. Спостерігається неоднозначне дублювання регулювання певних відносин ЦКУ і ГКУ. У ст.ст. 50–54 ЦКУ визначено правовий статус фізичної особи-підприємця, а у ст.ст. 128, 129 – ГКУ громадянина-підприємця як суб’єкта господарювання. Застосування цих кодексів певною мірою ускладнюється тим, що інші закони не приведені у відповідність з ними, а також не прийнято ряд законів, необхідність яких з них випливає. Йдеться про прийняття законодавчих актів про господарські товариства, непідприємницькі товариства, державні підприємства, комерційну діяльність тощо.

Отже, аналізуючи співвідношення цивільного і господарського права, слід зазначити, що необхідно керуватися діалектикою єдності оптимізації начал приватного та публічного як основою наукового осмислення, а також нагальною потребою подальшої консолідації та кодифікації законодавства.

–––––––––––

Знаменский Г.Л. Блеск и нищита современной цивилистики / Г.Л. Знаменский. – Донецк: ДЮИ ЛугГУВД, 2006. – 56 с.

Проблеми господарського права і методика його викладання: матер. міжнар. наук.-практ. конфер., Донецьк, 12–13 травня 2006 р. –Донецьк: ДЮІ ЛугДУВС, 2006. – 223 с.

Коростей В. Система правового регулювання господарювання: реалізації і перспективи / В.Коростей // Право України. - 2007. - № 4. -С 78-84.

Див.: Відомості Верховної Рада України. - 1991. - № 49. - Ст. 682 із наст. зм.

 

< Попередня   Наступна >