370

---

М. Ф. СОЛОНЬКО,

здобуеач Харківського національного університету внутрішніх справ

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВИНИКАЮТЬ СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ

Запропоновано авторське поняття спадкування та визначено його основні специфічні озна­ки. Проаналізовано значення терміна «спадкове право». Узагальнено основні положення спадкового права: відкриття спадщини; час відкриття спадщини; місце відкриття спадщини.

Спадкування традиційно вважається одним із найдавніших та стабільних інститутів в праві будь-якої держави. Навіть за радянських часів більшість основних засад спадкування були ще закладені римським приватним правом [1, с 226-228]. Однак розвиток суспільних відносин поступово змінює економічні відносини, що, у свою чергу, впливає на речові та спадкова правовідносини та цивільне законодавство. Різноманітність та кількість майнових правовідносин між членами суспільства зумовлює потребу в розвитку та вдосконаленні норм, що регулюють перехід прав від однієї особи до іншої, як в якості загальних правил, так і норм спадкового права, як спеціальних правил. Тому мета статті – визначити основні неузгодженості у позиціях науковців та недоліків у поточ­ному законодавстві порівняно із судовою практикою. Новизна статті полягає в подаль­шому розвитку та аналізі основні положення спадкового права крізь призму останніх рішень Пленуму Верховного Суду України.

Актуальність статті обумовлюється специ­фікою норм спадкового права. По-перше, май­нові права від однієї особи до іншої переходять здебільшого завдяки їх спільному волевияв­ленню [2, с 20-22], тобто виявляється принцип диспозитивності в приватному праві, але при спадкуванні домінує волевиявлення особи, яка набуває прав померлого. Односторонні дії, що породжують цивільно-правові наслідки, традиційно є імперативно врегульова

ними [3, с 308– 309]. По-друге, змінилося ставлення законодавця до певних об'єктів цивільних прав, що можуть входити до складу спадщини (статті 1218, 1225-1232 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Даним питанням присвячені праці сучасних науковців С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, 3. В. Ромовської, Є. О. Рябоконя, В. В. Васильченко, Ю. О. Заіки, а також праці провідних учених дорадянського і радянських періодів Б. С. Антимонова, А. А. Бугаєвського, В. І. Серебровського, Ч. Н. Азімова, В. А. Рясенцева тощо.

Стаття 1216 ЦК України містить таке поняття спадкування: спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Більшість вищезгаданих авторів підтримує думку законодавця і гово­рять, що під спадкуванням слід розуміти набуття майнових і деяких особистих немайнових прав і обов'язків (спадкової маси) фізичної особи, яка померла (спадкодавця), спадкоємцями та іншими особами в поряд­ку спадкового правонаступництва. У даному випадку під майном слід розуміти сукупність прав і обов'язків, активів і пасивів, наявного майна померлого, його права, вимоги до інших осіб, а також його борги, які він не встиг сплатити при житті, вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної спадкодавцем. Із сказаного можна зробити висновок, що спадкуванням називається перехід переважно майнових (у деяких випадках – немайнових) цивільних прав і обов'язків померлого до інших осіб. Зі смертю суб'єкта припиняються лише право­відносини, що мають суворо особистий характер (наприклад права на пенсію, допомогу чи інші виплати, пільги тощо). Слід зазначити, що С. Я. Фурса і Є. І. Фурса з 1999 р. ввели в доктрину спадкового права термін «спадковий процес», за яким «спадковий процес - це регламентовані законодавством юридично вагомі дії повноважених осіб, які зумовлені переходом прав померлої особи до інших осіб» [4].

Спадкування як правовідносини мають пев­ну специфіку, оскільки, на перший погляд, порушується конструкція загальних цивільних правовідносин - спадкування, по суті, без-суб'єктне, оскільки зі смертю припиняється правоздатність спадкодавця, тому його права та обов'язки переходять до спадкоємців у по­рядку спадкового правонаступництва, що характеризується низкою особливостей:

наявністю фактичного складу, прямо передбаченого законом (наприклад складання заповіту, смерть спадкодавця, прийняття спадщини за заповітом);

сукупністю прав і обов'язків, які переходять до спадкоємців як єдине ціле;

спадкування має універсальний характер - усі права й обов'язки переходять одночасно й на підставі акта прийняття спадщини.

Термін «спадкове право» використовують у двох значеннях - суб'єктивному й об'єктив­ному. В об'єктивному значенні під спадковим правом розуміють сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав і обов'язків померлого до інших осіб. У суб'єктивному значенні під спадковим правом розуміють права особи бути покликаним до спадкування як спадкоємець, обсяг його прав та обов'язків після прийняття спадщини [2, с 583].

Юридичний склад спадкових правовідносин містить такі юридичні факти: відкриття спадщини, час відкриття спадщини, місце відкриття спадщини, спадкова маса та інші.

Відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошен­ня її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України). Значення відкриття спадщини полягає в тому, що саме з відкриттям спадщини виникають спад­кові правовідносини. Не слід плутати відкриття спадщини (як події) і відкриття спадкової справи (як дії), оскільки ці юридичні фати породжують різні наслідки. При відкритті спадщини виникають матеріальні права на її прийняття або відмову на її прийняття, у спадкоємців. Нотаріальний процес як наслідок передбачає фіксування та констатацію наявно­сті прав у спадкоємців та інших осіб.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується по­мерлою. Під днем смерті слід розуміти конкретну календарну дату (добу). Не слід плутати смерть особи та реєстрацію смерті фізичної особи. Юридично особа вважається померлою з моменту, коли зроблено відповідний запис про смерть особи органами РАГСу. Тому довідка про смерть (відповідної форми) або судове рішення про оголошення особи померлою (яке набрало законної сили) - це лише підстава для відповідної реєстрації смерті фізичної особи із зазначенням дати її смерті. Якщо дата фактичної смерті невідома, наприклад при оголошенні особи померлої, то у свідоцтві про смерть обов'язково повинен бути вказаний місяць або рік смерті (набрання судовим рішенням законної сили). У цьому випадку часом відкриття спад­щини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (ч. 3 ст. 1220 ЦК України). Ці по-одинокі випадки, як правило, становлять со­бою смерть у результаті надзвичайних умов (ДТП, катастрофа, руйнування будинку). Зрозуміло, що зазначені особи не можуть набувати спадщину одна після одної, навіть якщо в пев­ну добу гине одна особа, а через декілька го­дин – інша, але цієї самої доби. Виняток із цього правила полягає в тому, що коли кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. Але зрозуміло, що таке твердження буде правиль­ним лише при оголошенні особи померлою. У цьому разі спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб незалежно від доби, в яку вони померли. Найімовірніше зазначені обставини - стихійне лихо, аварія, катастрофа тощо - мають бути тривалими (біль­ше однієї доби або охоплювати кілька годин на межі діб) та безперервними.

ПВС України ввів нове правило, згідно з яким часом відкриття спадщини посмертно реабілітованих осіб є день прийняття рішення районною комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна реабілітованого або відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги. Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішення [5].

Правове значення відкриття часу спадщини полягає в тому, що саме на цей момент у часі: визначається законодавство, яке буде регулювати спадкові правовідносини (відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовуються відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 p., спадкові відносини регулюються ЦК України); встановлюється місце відкриття спадщини; визначається коло спадкоємців; встановлюються обсяг та зміст спадкової маси; починаються строки для прийняття спадщини; припиняються особисті зобов'язання спадкодавця; починаються строки для прийняття спадщини тощо [6, с 328].

Місце відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини - це визначення виключно юридичне, під ним слід розуміти населений пункт (і відповідно нотаріальний округ), у якому, на думку спадкоємців, слід визначати спадкове правонаступництво. Зрозуміло, що місце фактичної смерті і місце відкриття спадщини можуть не збігатися. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України). На спадкоємців покладається обов'язок доказування останнього місця мешкання спадкодавця. Такими доказами, як правило, є: реєстрація місця мешкання, довідки житлово-експлуатаційних організацій, довідка про смерть тощо. Це загальне правило має важливе практичне значення, оскільки після смерті особи спадщина повинна відкриватися тільки в одному місці, що відповідно реєструється у спадковому реєстрі, і нотаріус видає витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі. Саме за цим місцем приймаються заяви заінте­ресованих осіб і саме в цьому місці у випадку виникнення спору слід звертатися до суду. На практиці вказане вище загальне правило передбачає декілька винятків:

для громадян України, які постійно про­живали за кордоном, місцем відкриття спад­щини буде країна, де вони постійно проживали (крім спадкування нерухомого майна, за наяв­ності якого право на спадщину оформляються відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться);

для неповнолітніх та осіб, які перебувають під опікою, місцем відкриття спадщини визнається місце проживання батьків (усиновителів), опікунів (органу опіки або піклування);

після смерті військовослужбовців стро­кової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза по­стійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на стро­кову військову службу або до вступу до відпо­відного навчального закладу.

Якщо місце проживання спадкодавця неві­доме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна (ч. 2 ст. 1221 ЦК України). На практиці виникають непоодинокі випадки, коли встановити останнє місце проживання спадкодавця неможливо чи надзвичайно складно, наприклад у разі визнання особи померлою. У тако­му випадку замість доказів місця мешкання спадкоємці надають докази щодо місця знахо­дження та вартості майна спадкодавця.

Остаточне, але доволі спірне вирішення цього питання прийняв Верховний Суд України: на думку суддів, якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини слід вважати останнє місце реєстрації спадкодавця.

Як висновок можемо зазначити, на сучасному рівні доктрина цивільного права попов­нилась новими положеннями: моментом відкриття спадщини посмертно реабілітованих осіб є день прийняття рішення про повернення майна реабілітованого або відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги; місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Список використаної літератури

Харитонов Є. О. рецепція римського п.иватного права (Теоретичні та історичні аспекти) / Є. О. Харитонов. - О. : Юрид. л-ра, 1997. - 288 с

Цивільне право України : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / [О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової]. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - 720 с.

Цивільне право в Україні : курс лекцій : у 6 т. Т. 1 / [Р. Б. Шишка (кер. авт. кол.), О. Л. Зайцев, Є. О. Мічурін та ін. ; за ред. Р. Б. Шишки та В. А. Кройтора]. - X. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. - 417 с.

Фурса С. Я. Спадкове право. Теорія та практика : навч. посіб. / Фурса С. Я., Фурса С. I. - К. : Атіка, 2002. - 496 с.

Про судову практику у справах про спадкування [Електронний ресурс] : постанова Пленуму Вер-ховного Суду України від 30 трав. 2008 р. № 7. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/-laws/main.cgi?nreg=v0007700-08.

Цивільне право України. Альбом схем : навч. посіб. / [за заг. ред. Є. О. Мічуріна]. - Вид. 2-ге, пе-рероб. та доп. - X. : Юрсвіт, 2008. - 352 с.

 

< Попередня   Наступна >