462

---

I. В. ЛИСЕНКО,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

НЕПОРУШНІСТЬ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

Розглянуто актуальні проблеми непорушності права приватної власності на нерухоме майно. Досліджено зв'язок принципу непорушності права приватної власності та обмежень майнових прав.

Нині з проведенням законодавчих реформ та запровадженням нових загальноєвропейсь­ких принципів пріоритету прав особи над правами держави, розумності та справедливості здійснення людиною належних їй прав, набуває актуальності питання розроблення ґрунтовних засад непорушності права приватної власності на нерухоме майно та системи соціально справедливих обмежень.

Дослідження непорушності права приватної власності на нерухоме майно обумовлюється високим соціальним значенням такого майна, його великою економічною вартістю, що зумовлює неможливість його придбання на праві приватної власності для більшості громадян. В останні роки в правовій науці спостерігається зростання інтересу до проблеми можливості обмежень прав власників [1]. У правовій доктрині теоретичні засади цього питання розглядалися ще в позаминулому столітті [2].

Щодо останніх досліджень та публікацій, то зауважимо, що в них досліджуються цивілістичні проблеми обмежень майнових прав фі­зичних осіб, зокрема ретроспективний аналіз обмежень, обґрунтовується їх категоріальний апарат тощо [3]. Але проблема обмеження права приватної власності в них не є пріоритетною. Окремі розробки щодо обмежень права власності на житлові приміщення та земельні ділянки існують у російській доктрині [4]. Ав­торами досягнуто певних успіхів у вирішенні даної проблеми, але вони ґрунтуються на ро­сійському законодавств

і і тому не можуть бути повною мірою використані у площині націона­льної цивілістики. Також у цих роботах не до­сліджено підстави встановлення обмежень права приватної власності на нерухоме майно в цілому. Тому в наведених дослідженнях по­вною мірою не вирішується питання співвід­ношення непорушності права приватної влас­ності на нерухоме майно та обмежень майнових прав осіб.

Метою даної статті є доведення безпосере­днього зв'язку принципу непорушності права приватної власності та обмежень майнових прав, необхідності такої підстави, як охорона суспільних інтересів, для встановлення обмежень права приватної власності на нерухоме майно та їх обґрунтування через засади право­мірності й розумності. Завдання статті ви-явити та розкрити соціальну та економічну обумовленість непорушності права приватної власності на нерухоме майно, виключність об-межень права приватної власності та їх домір­ність у правозастосуванні.

Не менш важливим для правової держави та громадянського суспільства, ніж закріплення прав, є встановлення збалансованих із цими правами правоохоронних механізмів. Так, непорушність права приватної власності, закріплена в Конституції України (ст. 41) та Цивільному кодексі (далі - ЦК) України (ст. 321), не може бути абсолютною. Непорушність права приватної власності на нерухоме майно обумовлюєть­ся сукупністю різних чинників. Серед них домінуюче місце посідають обмеження. Саме вони закладені в природі державно організованого суспільства, де свобода здійснення прав одні­єю особою досягається через обмеження прав інших суб'єктів правовідносин. Чим вищий рівень економічного та соціального розвитку держави, тим більшої актуальності набуває проблема збалансованості та правомірності здійснення суб'єктами права приватної влас­ності на нерухоме майно. Передумовою вини­кнення обмежень права приватної власності на нерухоме майно є законодавчо закріплені та охоронювані державою права та свободи лю­дини. У недемократичному державному устрої спостерігається дисбаланс між характером об-межень права власності на нерухоме майно та змістом закріплених прав на нерухоме майно.

Регулювання поведінки суб'єкта цивільних правовідносин - це не тільки надання певної свободи для здійснення певних дій, але і встановлення ряду обмежень волевиявлення особи з метою запобігання шкідливим для суспільства проявам такої свободи. Наведені передумови обмежень права приватної власності на не-рухоме майно зумовлюють ряд підстав запровадження таких обмежень. Зокрема, ще М. Й. Бару стверджував, що право власності здійснюється доти, поки це співвідноситься з призначенням права у суспільстві [5, с 118]. Отже, право власності може реалізовуватися лише доти, поки це не буде порушувати суспі­льні інтереси та права і свободи окремих осіб.

Охорона суспільних інтересів при здійсненні права власності на нерухоме майно визначається специфікою майнових правовідносин. У вітчизняному законодавстві закріплено поло­ження, згідно з яким особа може бути позбав­лена права власності або обмежена у його здій­сненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України). Безумовно, ця норма поширюється й на здійснення права власності на нерухоме майно. Тому встановлення обмежень права приватної власності на нерухоме майно визначається до­держанням законності. Одним із прикладів застосування судом положень законодавства під час встановлення обмежень з метою забезпе­чення збалансованості між охоронюваними правами та обмеженнями є переселення громадян зі старого житла в нові мікрорайони міст. Таким чином, виникає нагальна потреба у ви-явленні правових шляхів вирішення поставле­них завдань.

Для законодавчого врегулювання та судо­вого розгляду подібних питань може застосо­вуватися практика Європейського суду з прав людини, яка встановлює певні обмеження прав власника для охорони суспільних інтересів за умови досягнення домірності між обмеженими правами і свободами власника житла, інтересами суспільства та непорушністю права приватної власності. Одним із виняткових прикладів обмеження непорушності права приватної власності є справа Н. М. Герасимової - власниці квартири в будинку, який підлягав знесенню (м. Москва). Позивачка вважала, що такі дії органів влади порушили її право на вибір місця проживання в межах міста Москва. Розглянувши справу, Суд дійшов висновку, що обмеження її права власності та вилучення квартири, що обумовлювалося знесенням перенаселеного старого житла та будівництво нового, безумовно, здійснено в інтересах суспільства. Також Суд відзначив, що вилучення власності заяв­ника повинно не тільки мати законну мету «в суспільних інтересах» як фактично, так і в принципі, повинен існувати розумний зв'язок домірності між застосованими засобами та ме­тою, яку необхідно реалізовувати, або, інакше кажучи, справедлива рівновага між потребами. Оцінка справедливості рівноваги може обумов­люватися наданою компенсацією ображеному позивачу [6].

Отже, наведений прецедент дозволяє вияви-ти основні підстави та чинники обмеження права на нерухоме майно у світовій практиці. Діяльність держави, спрямована на утискування прав власника, повинна обґрунтовуватися через охорону суспільних інтересів та прагнення до домірності встановлених обмежень права при­ватної власності на нерухоме майно охоронюваним правам та свободам осіб. Природно, що непорушність права приватної власності та встановлення обмежень на нерухоме майно має обумовлюватися принципом справедливо­сті, що передбачає не тільки обґрунтованість обмежень, а й збалансованість їх застосування, адже кожна з осіб, майнові права якої обмежені, вправі вимагати правомірності такого утискання своїх прав та свобод. Аналогічної думки дотримуються російські вчені, зазначаючи, що обмеження права власності значною мірою обумовлені необхідністю забезпечення балансу інтересів власника та суспільства [4, с 63-64]. Знаходження розумного компромісу між суспі­льною необхідністю та інтересами правоволодільця, як зазначає В. П. Камишанський, є основ­ною метою обмеження права власності [7, с 26]. Отже, запровадження обмежень права приватної власності повинно обумовлювати узгодженням між свободою здійснення майнових прав власника нерухомого майна та правами і свободами інших суб'єктів цивільних право­відносин.

Інший аспект непорушності права приватної власності на нерухоме майно визначається охороною суспільних інтересів, забороною використання власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 8 ст. 41 Конституції України). Цим положенням окреслюються загальні заса­ди непорушності права приватної власності на нерухоме майно. З метою додержання інтере­сів суспільства та прав і свобод, членів сім'ї власника нерухомого майна та інших осіб встановлюються обмеження у визначених законом випадках через застосування спеціаль­них обмежень права приватної власності на нерухоме майно в нормах закону (наприклад ст. 383 Цивільного кодексу України, ст. 6 Житлового кодексу України). До спеціальних обмежень належать обмеження, які обумовлюють звуження розсуду власника щодо вчинення певних дій із нерухомим майном (відчуження, ремонт, реконструкція, використання їх за нецільовим призначенням тощо). Останні мають утілювати основні ідеї та принципи, закладені в загальних обмеженнях права приватної власності та враховувати специфіку даного об'єкта правовідносин. Скажімо, встановлені обмеження права приватної власності засобів біля житла людей, якщо таке обладнання завдає шкоди їх життю та здоров'ю. У даному випадку шкода здоров'ю мешканців будинку, безумовно, наявна. Тому спеціальні норми законодавства покликані регулювати правомірність запровадження обмежень права приватної власності на житло в тих чи інших випадках та чітко визначати цільове використання приміщень жилих будинків з метою запобігання нанесення шкоди здоров'ю та життю його мешканців.

Список використаної літератури

Михайленко О. О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. О. Михайленко. - Запо-ріжжя, 2003. - 200 с

Курдиновский В. И. К –чению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в России / В. И. Курдиновский. Одесса : Экон. тип., 1899. - 392 с.

Самойленко В. М. Цивільне та сімейне право України. Ч. 1 : [навч. посіб.] / В. М. Самійленко. -2-ге вид., перероб. та доп. – X. : Юрсвіт, 2007 - 460 с.

Кудрявцева Е. Н. Ограничение права собственности на жилые помещения : дис. … канд. юрид. на-ук : 12.00.03 / Е. Н. Кудрявцева. - Волгоград, 2001. - 210 с.

Бару М. И. О статье 1 Гражданского кодекса / М. И. Бару // Советское государство и право. - 1958. -№ 12. - С. 116-121.

Дело Натальи Герасимовой против России, Жалоба № 24077/02 [Электронный ресурс] : постанов-ление Европейского суда по правам человека от 21 июля 2004 г. - Режим доступа: http://www1.umn.edu/-humanrts/russian/euro/Rgerasimovacase.html.

Камышанский В. П. Принципи, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по рос-сийскому законодательству и международному праву / В. П. Камышанский // Государство и право. -№ 7. - 1998. - С. 24-29.

«Хрущовки» в законе // Время. - 2007. - 5 янв. - № 1 (15710).

 

< Попередня   Наступна >