531

---

В. В. Рєзнікова,

доцент кафедри трудового, земельного, екологічного, аграрного та господарського права Хмельницького університету управління та права, кандидат юридичних наук

СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЇ «ПОСЛУГА»: АНАЛІЗ ІСНУЮЧИХ КОНЦЕПЦІЙ

Дослідження будь-якої господарсько-пра­вової категорії є неможливим без усвідом­лення її соціально-економічної сутності. Більшість теоретичних конструкцій, що за­стосовуються у господарському та/або ци­вільному праві, існують, як відомо, протягом багатьох століть — іще з часів римського права. Зберігаючи свої основні риси, свій каркас, вони, тим не менш, трансформуються залежно від конкретних соціально-економіч­них умов. Аналіз економіко-правового зміс­ту досліджуваного правового феномену — «послуги» сприятиме виявленню тих його істотних характеристик, які ще не отримали адекватного відображення ані в господар­сько-правовій доктрині, ані в чинному віт­чизняному господарському законодавстві.

Попри те, що в сучасній економіці роль та значення послуг істотно зросли, економіч­ною наукою, як і правовою, досі не вироб­лено загальноприйнятого поняття послуги. Триває дискусія щодо сутності послуг, їх місця в нормативному регулюванні, в економічній, цивілістичній та господарсько-пра­вовій доктрині, до сьогодні відсутнє легаль­не і єдине доктринальне визначення поняття «послуга».

Постановці та розгляду певних аспектів цього питання приділили увагу в своїх на­укових працях такі вчені, як: О. Іоффе, С. Ємельянчик, А. Кабалкін, Ю. Калмиков, Ю. Коваленко, Ю. Космін, О. Красавчиков, М. Кротов, В. Луць, А. Михайлов, І. Новіцький, В. Приходько, А. Румянцев, Д. Степа­нов, Є. Шаблова, А. Шерстобитов, Є. Шеше-нін та ін.

Теоретичний аналіз визначення сутно­сті послуги як економіко-правової категорії свідчить, що

існують різні думки щодо ви­значення терміна «послуга». Слід відзначи­ти, що категорія послуги містить ряд недос­татньо вирішених і не досліджених в еконо­мічній та юридичній літературі проблем: визначення суті цієї категорії, її роль та міс­це у становленні ринкової економіки, відсут­ність загальноприйнятої систематизації сфери послуг тощо. Залежно від розуміння сут­ності послуг пропонуються і різноманітні їх дефініції. Наукові трактування категорії «послуга» різняться між собою. Системати­зуючи існуючі концепції розуміння сутності по­слуг, можна звести їх до такого.

1. Концепція, прибічники якої (наприклад Ю. Х. Калмиков, С. Ємельянчик, Д. Степанов та ін.) визначають сутність послуги через діяль­ність (дію). Видатний економіст К. Маркс по­няття послуги пов’язував з дією споживчої вартості товару або певної діяльності. Він вважав, що послуга є не що інше як корисна дія тієї чи іншої споживчої вартості — чи то товару, чи то праці [1]. Таким чином, К. Маркс визначив послуги як у формі безпо­середньої діяльності суб’єктів, тобто праці, так і у формі дії товару, речі. Діяльність роз­глядається як антипод речі, тобто мається на увазі не будь-яка діяльність, а лише та, що не дає уречевленого результату. Методоло­гічно важливим є положення щодо визначен­ня поняття послуги з точки зору не просто дії, а дії корисної.

Прибічниками цієї концепції послуга по­декуди трактується як підприємницька ді­яльність, спрямована на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійс­нюється на основі трудових правовідносин. Визначається послуга і як вид діяльності, яка задовольняє певну потребу особи, може ма­ти або не мати матеріальну форму, тісно по­в’язана з виробництвом товарів або пов­ністю самостійно оформлена. Трактується послуга і як такий вид праці, за якого досяг­нення корисного ефекту збігається в часі з його споживанням [2]. До послуг відносять діяльність підприємств (установ, організа­цій), яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників-споживачів: окремих громадян; підпри­ємства, установи, організації. За цією ж кон­цепцією послуга розуміється і як діяльність, спрямована на створення зручностей чи на­дання пільг контрагенту за зобов’язальним правовідношенням. Відповідно до зобов’я­зань із надання послуг відносять будь-які до­говори правової природи, що виконуються на пільгових умовах або з метою створення зручностей для управомоченої особи, тощо.

Очевидно, що при подібному підході понят­тям «зобов’язання з надання послуг» охоп­люється надто широке коло зобов’язань, що розмиває межі самого поняття, позбавляє його конкретності та чіткості.

Таким чином, при аналізі послуги як об’єкта господарського обороту досить час­то простежується тенденція, що зводиться до формули: послуга — це дія (діяльність). Так, послуга визначається як дія, спрямована на задоволення господарської потреби суб’єк­та; в одних випадках вона пов’язана з мате­ріальним товаром, в інших — ні; вона є не­відчутною, в результаті її надання споживач не набуває товару в уречевленій формі. Але, як стверджує С. Ємельянчик, визнати, що по­слуга — це дія, недостатньо. Безсумнівно, во­на є специфічною дією [3].

Д. Степанов вважає, що під дією (як пев­ним рівнем поведінки) слід розуміти серію рухів тіла, спрямованих на один об’єкт. А оскільки слід враховувати, що послуга є більш складним явищем, то має йтися саме про сукупність дій, які послідовно змінюють і доповнюють одна одну (операція). Це і ха­рактеризує послуги як дії.

З урахуванням викладеного автор визна­чає послуги як різновид об’єктів цивільних правовідносин, які дістають вияв у певній правомірній операції, тобто у цілеспрямова­них та доцільних діях виконавця або у діяль­ності, яка є об’єктом зобов’язання, має нема­теріальний ефект, нестійкий уречевлений ре­зультат, пов’язаний з іншими договірними правовідносинами, і характеризується влас­тивостями здійсненності, невіддільності від джерела, миттєвого споживання, неформа-лізованості якості [4].

Заслуговує на увагу з цього приводу дум­ка С. Ємельянчика щодо сумнівності твер­джень, згідно з якими послуга як об’єкт зо­бов’язання може виступати лише в його ак­тивній формі (власне сама дія), а в іншій, пасивній, формі (тобто утримання від дій) послуга існувати не може [3]. У даному ви­падку, видається, поняття дії (діяльності) слід тлумачити більш широко, оскільки на практиці цілком можливі випадки, коли на­дання і, відповідно, споживання послуги мо­же відбуватися і за бездіяльності виконавця.

Слід зазначити, що в літературі при­діляється увага «співвиконавству» з боку за­мовника у процесі надання послуг [5]. Разом з тим, деякі вчені при кваліфікації послу­ги допускають явне протиставлення понять «дія» і «послуга» як об’єктів правовідношення [6]. Останнім часом також пропонується об’єктом правовідношення вважати не лише дії, а й їх результат.

2. Концепція, прибічники якої (наприклад Е.Н.Романова,С.С.Алексєєв,Н.П.Індюков, М. В. Кротова, О. Красавчиков та ін.), підтриму­ючи у цілому першу концепцію, визначають по­слугу як результат діяльності або ж розкрива­ють її сутність через результат діяльності. Згідно з одним із підходів, зобов’язання слід роз­різняти за результатами діяльності, відносячи до зобов’язань із надання послуг лише ті, яким влас­тиві такі ознаки: а) предмет договору становить корисний ефект у вигляді зручностей для контр­агента (економія часу, засобів, додаткові гарантії тощо); б) послуга як діяльність споживається у процесі її надання. Основний недолік такого під­ходу вбачається у використанні для характерис­тики корисного ефекту категорій, що не мають чітких формальних ознак: економія часу, засобів тощо.

Позиція, за якою послуга — це результат ді­яльності, набула значного поширення. С. С. Алексєєв визначав, що послуга — це не сама по собі діяльність, апевний результат [7].Н.П.Індюков також стверджував, що благом може бути лише результат праці (діяльності). Специфіку результа­ту він вбачав у тому, що останній результат існує у формі корисного ефекту, практично не від­окремлюваного від діяльності [8]. За переконан­ням М. В. Кротова, послуга може бути об’єктом як цивільного, так і трудового правовідношення. Об’єктом трудового правовідношення є послуга як процес обслуговування, а об’єктом цивільно­го — послуга як продукт праці. Тим на менш, по­слугу він визначав як діяльність громадянина чи організації, що споживається у процесі її здійс­нення і продукт якої не має уречевленого вира­ження [9].

Послідовним прихильником визначення послуги через результат діяльності був О. Кра­савчиков, який вважав, що діяльність може і не мати матеріального (упредметненого) результату, але вона не безрезультатна [10]. За аналізованою концепцією послуга визначається і як певна діяль­ність, що не пов’язана зі створенням речі (її від­новленням, ремонтом тощо), однак сама по собі породжує відповідне благо, яке має споживчу вартість, і в силу своїх корисних властивостей здатна задовольнити певні потреби. Послуга та­кож трактується як такий вид корисної праці, за якої виробництво корисного ефекту збігається з часом її споживання.

При аналізі етимології слова «послуга», найчастіше розкриваються два його значення:

дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому;

діяльність підприємств, організацій та окремих осіб, виконувана для задоволення потреб, обслу­говування. Послуга — це наслідок безпосередньої взаємодії між виконавцем послуги (послугонадавачем) та її споживачем (послугоотримувачем); це також наслідок внутрішньої діяльності вико­навця послуги (послугонадавача) для задоволен­ня потреб споживача (послугоотримувача). Та­ким чином, це поняття включає: 1) взаємодію ви­конавця (послугонадавача) та споживача послуг (послугоотримувача); 2) процес надання послуг (тобто виконання певної роботи) виконавцем (послугонадавачем); 3) результат дій послугонадавача («результат послуги»).

Послуга визначається подекуди і як трудова корисна діяльність людини (групи людей), ре­зультати якої дістають вияв у корисному ефекті, що задовольняє будь-яку потребу суспільства [11]. Цей суспільно корисний ефект (або благо) виступає не у формі речей, а у формі діяльності. В. Приходько пропонує визначення послуги як корисного результату дії (діяльності), що полягає у корисному ефекті, оскільки корисний ефект за­довольняє потреби особи (саме для досягнення цього результату укладається договір про надан­ня послуг) [12]. Із наведених визначень видно, що аналіз, тлумачення сутності послуги як результа­ту діяльності у відриві від самої діяльності є не­продуктивним, оскільки в кінцевому підсумку всі прибічники аналізованої концепції визначали по­слуги через діяльність та/або дію.

Через результат діяльності визначає по­слугу і Н. Федосенко, відзначаючи, що діяль­ність і результат, на перший погляд, висту­пають як «рівнозначні» величини, якщо вва­жати, що задоволення потреби можливе лише за допомогою діяльності. Якщо ж ви­ходити з того, що діяльність є не самоціллю, а засобом досягнення мети — задоволення потреби, то акцент у визначенні послуги, за­значає автор, зміщується саме до результату, адже дуже складно визначити мету діяльно­сті. Логічною є дефініція «результат діяль­ності». Вона відповідає, на думку автора, по-перше, меті, яку переслідує замовник, вступаючи до правовідношення; по-друге — чіткому усвідомленню виконавцем того, що задоволення його економічного інтересу можливе виключно через задоволення по­треб конкретної особи [13]. В економічній науці ця концепція дістала вияв у визначенні послуги як окремого закінченого результату або продукту діяльності у сфері послуг (сер­вісу), що надається виробником споживачеві у відповідності до попиту і встановлених ви­мог до властивостей, якості послуги.

3. Як компроміс між першими двома концеп­ціями виникла концепція, за якою сутність по­слуги виводиться через сукупність (нерозривну єдність) діяльності та її результату (Т. Л. Левшина, Ю. В. Романець та ін). За цією концепцією послуга розглядається як сукупність діяльності та результату, оскільки результату передує діяль­ність, що не має матеріального втілення і складає разом з ним неділиме ціле. Сутність послуги роз­кривається через єдність процесу та результату праці (тобто поняття послуги в цілому). В. Луць зазначає, що результат діяльності щодо надання послуг полягає в самому наданні послуг (тобто діяльності) [14]. При наданні послуг продається не сам результат, а дія, яка до нього привела.

З викладеного випливає, що послуга — це специфічний результат, який виражається у діяльності. На невіддільність результату від діяльності вказує і Ю. В. Романець: особли­вістю послуг, яка відрізняє їх від підряду, є те, що робота, виконувана за договором оплатного надання послуг, спрямована на досягнення результату, а останній є невід­дільним від процесу роботи [15].

Критики аналізованої концепції відміча­ють, що невіддільність результату від діяль­ності навряд чи можна розглядати в якості основної ознаки послуги. При виконанні ро­біт з переробки чи обробки речі результат також є невід’ємним від самої діяльності, од­нак ці відносини регулюються договором підряду в силу прямої вказівки закону. У той же час, при наданні ряду послуг результат може бути віддільним у тій чи іншій формі (наприклад, може бути зафіксованим на письмовому чи елек­тронному носії).

4. Найбільшого поширення в юридичній літе­ратурі отримало визначення сутності послуги як діяльності, що не має уречевленого результату (О.С.Іоффе,Є.Д.Шешенінтаін.).О.С.Іоффе вказував, що у договорі про надання послуг йдеться про види діяльності, котрі не отримують и не обов’язково повинні отримати втілення в матеріалізованому, а тим більше — уречевлено­му результаті [16]. Є. Д. Шешенін виділяв такі ознаки послуги: а) це діяльність особи (юридич­ної чи фізичної), яка надає послугу; б) надання послуг не має уречевленого результату; в) корис­ний ефект послуги (діяльності) споживається у процесі надання послуги, а споживча вартість по­слуги припиняє своє існування. Є. Д. Шешенін зазначав, що термін «послуга» вживається, крім економічного, також і у правовому сенсі, коли під послугою слід розуміти діяльність, що здійс­нюється на виконання цивільного обов’язку і не пов’язана із створенням упредметненого резуль­тату [17]. Пропонувалось визначення послуги і як виду діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється нового матеріально-уречевленого продукту, який раніше не існував, але змінюється якість уже створеного продукту [17].

Становлять інтерес і спроби Є. Г. Шаблової дати доктринальне визначення поняття послуги. Спочатку послугу вона визначала як спосіб задоволення індивідуальної потреби осо­би, що не пов’язане зі створенням (покращенням, вдосконаленням речі) та/або об’єкта інтелекту­альної власності і досягається в результаті діяль­ності, яка допускається чинним правопорядком на оплатних засадах [5]. Пізніше це визначення авторка уточнила, як і раніше, акцентуючи увагу на результаті діяльності: послуга — це спосіб за­доволення індивідуальної потреби особи, що по­в’язане із нематеріальним результатом діяльності виконавця, яка допускається чинним правопоряд­ком, на оплатних засадах [18]. Водночас, пропо­новане визначення послуги охоплює надміру ши­роке коло явищ, оскільки, ґрунтуючись на вказаному визначенні, до послуг можна віднести практично будь-який вид діяльності, що, в прин­ципі, відповідає економічній трактовці послуг як виду діяльності, що не відноситься до промисло­вого виробництва та сільського господарства. Од­нак за такого підходу більшість договірних зобо­в’язань можна віднести до зобов’язань із надання послуг (так, передача речі у строкове користуван­ня, безсумнівно, виступає способом задоволення потреби, а результат діяльності орендодавця має нематеріальний характер, оскільки не пов’язаний зі створенням (покращенням) речі).

С. Ємельянчик визначає послугу як дію (діяльність), яка спрямована на задоволення потреб особи і не втілюється у певному май­новому (уречевленому) результаті; її резуль­тат є невіддільним від самої діяльності, його якість не може гарантуватися, він спожи­вається безпосередньо у момент її здійснен­ня [3]. Н. В. Дроздова характеризує послугу як дію, що виражена у конкретному корисному результаті, який створено працею особи (юридичної чи фізичної), є нематеріальним (неречовим) за формою, не відокремлений від діяльності його виконавця і являє собою об’єктивно досяжні зміни у зовнішньому світі або стані суб’єкта [19].

Слід зазначити, що в межах аналізованої концепції за критерієм стійкості уречевлено­го результату виділяють «послуги» та «на-півпослуги» («квазіпослуги») чи «так звані послуги», що мають нестійкий уречевлений результат. Для них є типовою відсутність ознаки невідчутності, а в окремих випад­ках — миттєвої споживаності, хоча остання ознака має характер універсальної.

В. В. Кваніна визначає послугу у широкому та у вузькому значеннях. Під послугою у широко­му значенні слід розуміти будь-яку діяльність, яка не має уречевленого результату (порука, схов, комісія тощо). А у вузькому значенні під послугою слід розуміти діяльність, яка безпо­середньо спрямована не на річ, а на особу послугоотримувача. Однак пропонований кри­терій не є універсальним, оскільки не може бути застосований до всіх видів послуг. Це визнає і сама В. В. Кваніна, відносячи до по­слуг і ті види діяльності, котрі, хоч і мають певний матеріальний результат, проте безпо­середньо спрямовані на особу послугоотримувача [20].

Американські вчені К. Р. Макконелл і С. Л. Брю сутність послуг визначили як те, що не має матеріального результату, вираже­ного в певному предметі, речі, результат є невідчутним, неосяжним (невидимим) і на­дається в обмін на те, що споживач, підпри­ємство або уряд готові за це платити [21].

Разом з тим, використання для визначен­ня поняття «послуги» як ключової ознаки відсутності уречевленого результату підда­валось у юридичній літературі критиці. А. Ю. Кабалкін відзначив, що більшість до­говорів із надання послуг зв’язку укладають­ся з приводу бандеролей, листів тощо. Од­нією з умов договору туристичного обслуго­вування досить часто є надання певних транспортних засобів. Кількість таких при­кладів, зазначає автор, можна збільшити за рахунок інших правовідносин. Тому теза щодо відсутності у послуг уречевленого ре­зультату не може мати універсальний харак­тер [6]. Інші автори (наприклад Т. Л. Левши-на) також допускали можливість наявності у деяких видів послуг матеріального (уречев­леного) результату. Відповідно, за вислова­ми критиків аналізованої концепції, сталі уявлення про послугу як діяльність, що не має уречевленого результату, не повною мірою відповідають вимогам сьогодення та чинному законодавству, що зумовлює необ­хідність пошуку нових підходів до виявлен­ня сутності послуг як об’єкта зобов’язань з надання послуг.

5. Відсутність уречевленого результату як основна ознака послуги використовувалась і для відмежування «послуги» від «робіт». У зв’язку з цим проблема співвідношення «робіт» та «по­слуг», а відповідно, й співвідношення договору підряду з договором про надання послуг набула самостійного значення в дискусії щодо сутності послуг. Відсутність у чинному на той час зако­нодавстві диференціації правового регулювання правовідносин із виконання робіт та надання по­слуг дозволяла розглядати послуги як різновид ро­біт (наприклад, І. Л. Брауде [22]). Існувала концепція, за якою робота може полягати у створенні будь-якої речі або наданні послуги. У правовій літературі висловлювались і прямо протилежні думки щодо роботи як різновиду послуг. Так, Н. А. Барінов включив до поняття «послуга» і виконання робіт, зазначивши, що одні по­слуги втілюються у споживчих вартостях ре­чей…, а інші — як результат діяльності послугонадавача… не отримують втілення у товарах, дістають вияв у формі діяльності послугонадавача [23].

Іншими дослідниками пропонувалось під роботами розуміти зміну стану предмета-ре-чі, яка полягає в зміні його якісних характе­ристик при виготовленні нової речі або ін­ших характеристик — при переробці (оброб­ці) речі. Таке розуміння одержало відобра­ження у визначенні робіт через договір під­ряду, що укладається на виготовлення, пере­робку (обробку) речі або на виконання іншої роботи з передачею її результату замовнико­ві. Однак наведене формулювання було роз­мите вказівкою на «інші роботи», в якості відмітної ознаки якої виділялась «передача її результатів замовникові». Виходячи з цього до послуги віднесли будь-яку діяльність, ре­зультат якої тією чи іншою мірою може бути відокремленим від самої діяльності і на який може претендувати замовник. Була запропо­нована, таким чином, теза, що підряд є різно­видом послуг. Вважалось, що є допустимим розглядати роботи в якості різновиду зобо­в’язань із надання послуг, посилаючись го­ловним чином на те, що будь-яка послуга не­можлива без виконання певної роботи.

Обґрунтовуючи необхідність законодав­чого закріплення нового типу договору — договору з надання послуг, Є. Д. Шешенін наполягає на необхідності відмежування ро­біт від послуг. Визнаючи єдність економічної сутності послуг, він, тим не менш, поділяє послуги за результатом діяльності, який або втілюється у речах, або ж не існує відокрем­лено від виконавця. За переконанням автора, послуги першого роду є предметом підряд­них зобов’язань, а послуги другого роду є предметом договорів, які породжують зо­бов’язання з надання послуг [17].

А. В. Трофименко запропонував розме­жовувати роботи та послуги залежно від пе­ретворення боржником у ході виконання зо­бов’язання форми або змісту матеріального чи нематеріального об’єкта. На думку авто­ра, при виконанні робіт матеріальний або не­матеріальний об’єкт або створюється, або знищується, або перетворюється його зміст, а при наданні послуг він переміщується у просторі (зокрема, при перевезенні) або ж у часі (зокрема, при зберіганні), або ж пере­творюється форма вказаного об’єкта, не тор­каючись його змісту [24].

Пропонувались у літературі й інші крите­рії для розмежування послуг та робіт, напри­клад — проведення незворотної специфіка­ції матеріалів (нематеріальної речі). Однак при цьому виникає суперечність із загально­прийнятим у доктрині та закріпленим у зако­нодавстві розумінням роботи як діяльності з виготовлення чи переробки (обробки) речі. Наявність незворотної специфікації перед­бачається лише при виготовленні речі, а при її переробці, а тим більше — обробці, незворотної специфікації не виникає.

Ще з історії розвитку інституту договір­ного регулювання послуг відомо, що за часів класичного римського права існував договір найму послуг (locatio-conductio operarum). Договір наймання послуг полягав у тому, що одна сторона (той, хто найнявся — locator) брала на себе зобов’язання виконати на ко­ристь іншої сторони (наймача — conductor) певні послуги, а наймач брав на себе зобов’я­зання сплатити за ці послуги встановлену ви­нагороду. Римські юристи розрізняли дого­вір про надання послуг і договір про вико­нання робіт. На відміну від locatio-conductio operaris, що мав на меті надання підрядни­ком уже виготовленого кінцевого результату роботи, договір найму послуг мав своїм предметом саме надання певних послуг за вказівкою замовника [25]. Послуга виступа­ла як корисний ефект від діяльності послуго-надавача. Традиційно специфічною ознакою підряду вважався результат діяльності як та­кий, а не лише уречевлений. У римському приватному праві вираз «locatio-conductio operaris» означав таку роботу, яку греки ви­значали терміном «закінчена праця» (резуль­тат праці) на противагу «роботі» (як трудо­вому процесу), тобто певний остаточний ре­зультат виконаних робіт. Відповідно, рим­ськими юристами результат праці не зводив­ся лише до його уречевленої форми.

У межах даної концепції, окремими на­уковцями (наприклад Р. Саватьє [26]) ви­словлювалася думка, за якою виділялось два види зобов’язань: 1) зобов’язання з надання результату, де результат є обіцяним (гаран­тованим), і саме до числа таких зобов’язань було віднесено договір підряду; 2) зобов’я­зання належним чином виконати (вчинити) дію, за яким боржник зобов’язаний належ­ним чином виконати свою роботу, однак не може гарантувати її результату.

У дореволюційному праві розмежування робіт та послуг було практично відсутнім. Підряд визначався як договір, за яким одна особа зобов’язується за певну винагороду протягом визначеного відрізку часу (певного періоду) надати іншій особі будь-яку послу­гу. Наявність уречевленого результату не розглядалась вченими в якості ознаки, що відмежовує договір підряду від договору особистого найму. Водночас, вагомого зна­чення набула розробка критеріїв відмежу­вання трудового договору від договору під­ряду, обов’язок підрядника з виконання ро­біт пов’язувався з обіцянням (гарантуван­ням) конкретних результатів.

6. Однією з концепцій є аналіз сутності по­слуг як різновиду блага через аналіз сутності бла­га. З’ясування суті послуги за аналізованою концепцією здійснюється через поняття по­слуги як певного неуречевленого економіч­ного блага, яке випливає з поняття речі, що сформувалося ще в римському праві, розши­рилося і стало охоплювати не лише тілесні предмети, а й дії інших осіб. З розвитком та ускладненням економічного обороту питома вага та значення таких благ зростали на­стільки, що юридикотехнічні абстракції на­віть почали тіснити тілесні речі [26].

Виокремлення даних благ характерне і для зарубіжних юридичної та економічної наук. Ще свого часу французький економіст Жан Батист Сей, аналізуючи послуги, дійшов виснов­ку, що вони виступають особливим видом благ, здатним приносити дохід. Він стверджував, що послуги надають не тільки люди, а і речі, і сили природи [27]. О. М. Щуковська визначає послугу як вид блага, що слугує засобом задоволення по­треб за рахунок діяльності (через дії) одним суб’єктом, у корисних властивостях якої і полягає суб’єктивний інтерес іншого суб’єкта і на котрі у останнього виникає право вимоги [28].

Віднесення послуги до розряду благ не ви­кликає у критиків заперечень, а ось вказівка на те, що благо слугує засобом задоволення по­треб видається зайвим. У філософії під благом розуміють предмет або явище, що задовольня­ють певну особистісну потребу, і, відповідно, задоволення потреб є властивістю будь-якого блага. Як зазначає Ю. П. Космін, послуги — це певна діяльність, що не пов’язується зі ство­ренням речі (її відновленням, ремонтом), од­нак сама по собі породжує відповідне благо, яка має споживчу вартість і внаслідок цього стає об’єктом права [29].

Іноді послуги визначають як нематеріальні блага, однією з характерних рис яких є спо­живання на місці їх надання. Вважається, що виробництво (надання) послуг та їх спожи­вання збігаються у часі та просторі і в мо­мент надання послуги її виробник (викона­вець) і споживач вступають у безпосередній контакт. Відмічається, що послуги, як прави­ло, є «нетранспортабельними», що виключає арбітражні операції, тобто послуга не може бути придбана, а потім перепродана за ін­шою ціною. При цьому платність посеред­ницьких послуг обумовлена самим характе­ром послуги, що є вільною і ніби прихова­ною в товарі.

Н. Н. Іванов вважає доцільним розглядати «послугу» у триєдності з поняттями «потреба» та «благо». Під потребою автор пропонує розуміти необхідність, потрібність будь-чого, які потребу­ють задоволення, а під благом — те, що задоволь­няє потребу. На основі цих міркувань послуга ви­значається автором як діяльність, спрямова­на на задоволення потреби шляхом надання (виробництва) адекватно відповідних цій потребі благ матеріального та нематеріального характеру [30].

Концепція визначення сутності послуг через категорію «благо» визнається в еконо­мічній та правовій доктрині доволі перспек­тивною. Вчення про економічні блага базу­ється на філософському розумінні категорії «благо» як предмета чи явища, що відповідає потребам, цілям, прагненням особи. За од­ним із підходів у межах аналізованої концеп­ції, корисними є предмети, які наділені здат­ністю перебувати у причинному зв’язку із задоволенням потреб певної особи. Вони стають благами у міру усвідомлення особою цього причинного зв’язку та отримання вла­ди застосувати дані предмети для задоволен­ня власних потреб.

Поряд з концепцією матеріальних благ, висловлювались пропозиції виділяти корис­ні особистісні дії (в окремих випадках — і бездіяльність), з яких найбільш важливою видається праця. За іншим підходом, послуги як благо — це відносини, неуречевлений корисний ефект взаємодії економічних суб’єктів, тобто ре­зультат матеріальної діяльності незалежно від на­буття цим результатом (корисним ефектом) мате­ріально-речової форми. Існує також визначення послуги як економічного блага у формі діяльності, дії (чи послідовності дій), метою якої є підвищен­ня споживчої корисності об’єкта послуги, а зав­данням — вплив на цей об’єкт.

Наведене визначення становить інтерес через спробу включення до нього такої скла­дової як «об’єкт послуги». Однак незрозу­міло, в чому може виявлятися підвищення споживчої корисності об’єкта, не уточняєть­ся і характер діяльності, у формі якої висту­пає економічне благо. Слід також відзначи­ти, що в економічній літературі, особливо за­рубіжній, роботи не виділяються як само­стійне економічне благо, а включаються до складу поняття послуги. У сучасній еконо­мічній теорії найбільш поширеним є поділ благ на матеріальні та нематеріальні, крите­рієм якого виступає форма буття блага з точ­ки зору її уречевленості або відсутності та­кої. Зазначається, що під речами традиційно розуміють фізично відчутні предмети матеального світу. Однак правовий режим ре­чей певною мірою може поширюватися і на фізично невідчутні блага. У зв’язку з цим у сучасній правовій доктрині річ визначається досить широко — як матеріально-тілесна субстанція. Відповідно, до речей відносять не лише матеріальні, фізично відчутні пред­мети, а й тіла у газоподібному стані, а також різноманітні види підвладної людині енергії. Ті блага, які не наділені матеріально-тілес­ною субстанцією, є за своєю сутністю неуречевленими. До них пропонується відносити майнові права, результати інтелектуальної діяльності, інформацію, роботи та послуги, нематеріальні (духовні) блага.

Таким чином, за аналізованою концеп­цією блага можуть бути поділені на речові (матеріальні) та неречові (нематеріальні), за­лежно від їх фізичної форми. На відміну від робіт, послуги мають своїм предметом неречові блага. У правовідносинах з надання по­слуг неречові блага виступають у якості об’єкта, на який здійснюється вплив у проце­сі діяльності виконавця при наданні послуги. Виділення нової категорії — об’єкт впли­ву — видається необхідним для розкриття сутності послуг за даною концепцією. У су­часній економіко-правовій літературі така категорія, як об’єкт впливу, вживається пе­реважно в якості критерію для класифікації послуг. Однак за аналізованою концепцією об’єкт впливу пропонується розглядати як структурний елемент послуги. Як наслі­док — пропонується висновок — правова сутність послуг визначається їх економіч­ним змістом і полягає у здійсненні дії, діяль­ності, спрямованої на зміну стану неречово-го блага. Характер таких дій (діяльності) за­лежить від виду блага, що виступає в якості об’єкта впливу. Щоб розкрити сутність по­слуг, треба дослідити вказані неречові блага як об’єкт впливу, а також проаналізувати, в чому дістає вияв зміна їх стану.

Критики зазначеної концепції наголошу­ють на необхідності розмежування еконо­мічного та юридичного поняття матеріаль­них і нематеріальних благ, звертаючи увагу на те, що суть різниці між юридичним та економічним поняттям матеріальних і немате­ріальних благ полягає у різному змісті, яким наповнюється те чи інше поняття у кожній галузі знань. З погляду юридичної науки ма­теріальні і нематеріальні блага тотожні мате­ріальним і духовним цінностям. Різниця між ними полягає в тому, що духовні цінності наділені ідейним змістом і мають власти­вість передавати чуттєве сприйняття. Мате­ріальний компонент мають і матеріальні, і духовні цінності, але в духовних цінностях він виступає лише як умова їх реалізації, відтворення. Іншими словами, матеріальний компонент у духовних цінностях тільки віді­грає роль носія інформації.

В економічній науці у поняття матеріаль­ного і нематеріального блага вкладається якісно інший зміст. Під матеріальними бла­гами економісти розуміють лише об’єкти, наділені уречевленою формою. Сучасні еко­номічні концепції, розмежовуючи матері­альні та нематеріальні блага, виділяють як найважливіші ринкові категорії «товари» і «послуги». Останні і є ті абстракції, невід­чутні субстанції, блага, які, будучи, нарівні з першими, об’єктами споживчого попиту, об’єктами торгівлі, стають предметами об­міну на різні вартості і тим самим беруть участь у формуванні ринку. У цьому і поля­гає їх економічна цінність. Водночас, у ви­значеннях, наведених у межах аналізованої концепції, нескладно простежити відголоски попередніх концепцій. Так, послуги як благо визначаються в кінцевому рахунку або через діяльність, або через результат діяльності, в тому числі такий, що не має уречевленої форми.

7. За однією з концепцій послуги визнача­ються і як будь-які функції, пов’язані безпосе­редньо або опосередковано із задоволенням особистісних потреб, але безпосередньо не спрямовані на виробництво будь-яких пред­метів. Виходячи з такого розуміння можна сказати, що посередницькі послуги призна­чені виконувати посередницькі функції, по­в’язані із задоволенням потреб суб’єктів ринку у виробництві та реалізації предмета їх діяльності. І в економічному сенсі під послугами розуміють функції та операції, на які є попит і, відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку.

За однією з концепцій сутність послуги розкривається через поняття економічних відно­син та/або правовідносин. Наприклад, послуга визначається як виробничі відносини, результа­том яких є певна діяльність, тобто товар, що по­тім набуває вартості. Послуги мають споживчу вартість, а за наслідками витрат, понесених на їх виробництво, — також і мінову вартість. У кож­ний даний момент, поряд з предметами спожи­вання у вигляді товарів, існує певна кількість предметів споживання у вигляді послуг. Понят­тям послуги за даної концепцією охоплюються всі відносини, що виникають із приводу споживання результатів невиробничої праці і, з цієї точки зо­ру, суть послуги дістає вияв в особливій формі еквівалентного обміну, що кваліфікується як по­слуга і є відмінною від форми обміну інших това­рів [31]. Побутує, за даної концепцією, і визна­чення послуги як виду діяльності, що являє со­бою групу суспільних відносин, які складаються у процесі задоволення потреб учасників майново­го обороту. Суспільні відносини певного виду в теорії права (як цивільного, так і господарського) розглядаються як об’єкт правового регулювання. Відповідно, й послуги як вид діяльності є об’єк­том правового регулювання.

Розглянемо визначення сутності послуги через тлумачення її як зміни в стані інституціональної одиниці. Послуга за цією концепцією — зміна стану суб’єкта чи предмета, який належить будь-якому учаснику економічних відносин, з його попередньої згоди. При цьому вказується, що такі зміни є результатом діяльності суб’єк­та — учасника економічних відносин. Послуга — це також зміна в стані інституціональної одини­ці, що відбулася в результаті дій на основі взаєм­ної угоди з іншою інституціональною одиницею. Це визначення послуг наводиться у довідни­ку «Лібералізація міжнародних операцій з послугами», розробленому ЮНКТАД і Сві­товим банком у середині 90-х рр., і є най­більш узагальненим і всеохоплюючим. Таке загальне та абстрактне визначення поняття послуги пояснюється надзвичайною різно­манітністю останніх. Адже тільки за класифікацією ГАТТ/СОТ існує понад 600 їх різ­новидів. Ця класифікація послуг ґрунтується на Міжнародній стандартизованій промис­ловій класифікації, прийнятій Організацією Об’єднаних Націй і визнаній більшістю кра­їн світу.

Висновок

Дослідження послуги як юридичної кон­струкції свідчить, — в економіці, як у цивіль­ному, так і у господарському праві не склало­ся єдиного підходу до розуміння її сутності. Цей факт зумовлений тим, що термін «послу­га» використовується у різних значеннях, а тому має різне змістове навантаження. Не тільки не сформовано єдиного загальновизнаного ви­значення послуг, а й не запропоновано такої концепції послуг, яка дозволила б розкрити сутність даної економіко-правової категорії, відмежувати її від інших суміжних правових явищ, передусім від робіт.

Вбачається, що складність розробки по­няття «послуга» полягає, передусім, у відсут­ності єдиного розуміння економічної сутно­сті даного явища. В економічній науці послу­ги визначаються як дії, діяльність, економічне благо, функції, економічні відносини, зміна інституціональної одиниці тощо. А то­му можна припустити, що кожне з цих еконо­мічних значень послуги опосередковується адекватною правовою формою. Відповідно, можливість вироблення єдиного поняття по­слуги через поєднання у визначенні всіх його значень видається сумнівною, зокрема, через те, що: до послуг відносять всі економічні блага, які не можна віднести до сільського господарства та промислового виробництва (залишковий принцип формування сектору послуг вплинув на неконкретність та аб­страктність економічного розуміння послу­ги); до послуг відносять численні та різнома­нітні дії, спрямовані на різноманітні об’єкти; ці численні та різноманітні дії відносяться існуючою офіційною статистикою до одного класу економічних благ; послуга — це гнуч­кий об’єкт, межі якого не є стабільними, ста­лими і легко змінюються під впливом об’єк­тивних економічних умов конкретної сфери господарювання. Цим пояснюються числен­ні невдачі науковців при формулюванні доктринального визначення поняття «послуги» як економіко-правової категорії.

Використана література

Маркс К., Енгельс Ф. Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. — 2-ге вид. — М. — Т. 23. — С. 189—190.

Румянцев А. П., Коваленко Ю. О. Світовий ринок послуг : навч. посіб. / А. П. Румянцев, Ю. О. Ко­валенко. — К. : ЦНЛ, 2006. — С. 10—11.

Ємельянчик С. Послуга в цивільному праві / С. Ємельянчик // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — ? 3. — С. 106—108.

Степанов Д. Услуги как обuект гражданских прав / Д. Степанов // Российская юстиция. — 2005. — № 2. — С. 17.

Шаблова Е. Г. Услуга как обuект гражданских прав / Е. Г. Шаблова // Российский юридический журнал. — 2001. — № 3. — С. 48—56.

Кабалкин А. Ю. Услуги в системе отношений, регулируемuх гражданским правом / А. Ю. Ка-балкин // Советское государство и право. — 1994. — № 8—9. — С. 79—88.

Алексеев С. С. Об обuекте права и правоотношения / С. С. Алексеев // Вопросы общей теории со­ветского права. — М., 1960. — С. 297.

Индюков Н. П. Услуга как обuект гражданского правоотношения / Н. П. Индюков // Проблемы права, социалистической государственности и социалистического управления. — Свердловск, 1978. — С. 33.

Кротов В. М. Обязательства по оказанию услуг / В. М. Кротов // Гражданское право. — М., 1998. — Ч. 2. — С. 538; Защита прав потребителей / под ред. В. П. Палиюка. — Николаев, 1996. — С. 82; Кротов М. В. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве. — Л., 1990. — С. 41.

Советское гражданское право / под ред. О. А. Красавчикова. — М., 1985.— Т. 1. — С. 189.

Михайлов А. Услуги как форма бизнеса / А. Михайлов // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — № 1. — С. 51.

Приходько В. Послуга як правова категорія договору розшуку / В. Приходько // Підприємни­цтво, господарство і право. — 2006. — ? 5. — С. 82.

Федосенко Н. До питання про місце договору з надання послуг у ході виконання маркетингових досліджень у системі цивільно-правових договорів / Н. Федосенко // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — ? 5. — С. 27—29.

Зобов’язальне право: теорія і практика : навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фтів унтів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць [та ін.] ; за ред. О. В. Дзери. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — С. 572.

Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России / Ю. В. Романец. — М., 2006. — С. 369.

Йоффе О. С. Обязательственное право / О. С. Йоффе. — М. : Юридическая литература, 1975. — С. 419.

Шешенин Е. Д. Общие проблемu обязательств по оказанию услуг / Е. Д. Шешенин // Антология уральской цивилистики. — М., 2001. — С. 45—64.

Шаблова Е. Г. Гражданско-правовое регулирование отношений возмездного оказания услуг : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Е. Г. Шаблова. — Екатеринбург, 2002. — С. 13.

Дроздова Н. В. Договір про надання фінансових послуг у цивільному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / Н. В. Дроздова. — К., 2005. — С. 9—11.

Кванина В. В. Договор на оказание возмезднuх услуг : учеб. пособ. / В. В. Кванина. — Челя­бинск, 2005. — С. 31.

Макконелл К. Р., Брю С. Л. Yкономикс: принципu, проблемu и политика / К. Р. Макконелл, С. Л. Брю ; пер. с 14-того англ. издания. — М. : ИНФРА-М, 2005. — ХХХVI. — С. 965.

Брауде И. Л. Договор подряда / И. Л. Брауде // Отдельные виды обязательств. — М., 1954. — С. 221.

Баринов Н. А. Права граждан по договору бuтового заказа и их защита / Н. А. Баринов. — Сара­тов, 1973. — С. 14.

Трофименко А. В. Проблемы теории нематериальных обыектов (гражданско-правовой аспект) : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук : 12.00.03 / А. В. Трофименко. — Саратов, 2004. — С. 12.

Смотров О. І. Locatio conductio operarum у римському та сучасному цивільному праві України / О. І. Смотров // Вісник національного університету внутрішніх справ. — 2002. — Вип. 20. — С. 290—293.

Саватье Р. Теория обязательств: юридический и yкономический очерк / Р. Саватье ; пер. с франц. Р. О. Халфиной. — М. : Прогресс, 1972. — С. 53—55.

Цитується за: Волков Ю. Ф. Економика гостиничного бизнеса / Ю. Ф. Волков. — Ростов-на-До­ну : Фенікс, 2005. — С. 4.

Щуковская О. М. Правовое регулирование деятельности по оказанию правовых услуг : авто-реф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.0.03 / О. М. Щуковская. — СПб., 2006. — С. 16.

Космін Ю. П. Поняття та види послуг. Договори про надання юридичних і фактичних послуг (доручення, комісія, схов, охорона об’єктів) / Ю. П. Космін // Цивільне право : навч. посіб. / О. А. Підопригора, Д. В. Боброва, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, О. В. Дзера [та ін.] / за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. — К. : Вентурі, 1996. — С. 265.

Иванов Н. Н. Сфера услуг как обыект исследования и управления / Н. Н. Иванов. — СПб., 2000. — С. 23—31.

Услуги: вопросы теории и методологии: учебная помощь / подг. В. А. Яковлевuм. — Краснодар : Изд-во Кубанского гос. ун-та, 1973. — С. 19—20.

 

< Попередня   Наступна >