185

---

С.В. Якимова

СУЧАСНІ ОЗНАКИ КОРУПЦІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇХ ЗМІСТ

З’ясовано сутнісний зміст сучасних ознак корупційної злочинності, виявлено нові якісні зміни, яких зазнала корупційна злочинність в умовах глобалізації, наведено спеціальні показники обчислення корупційної злочинності, які при їх подальшому використанні можуть істотно роз­винути кримінологічну інформацію для напрацювання ефективніших антикорупційних заходів.

Ключові слова: злочинність, корупція, суспільна небезпека, системність, масовість, історична мінливість, самодетермінація, інституційний характер, корупційні злочини.

Постановка проблеми. Корупційна злочинність – негативне соціальне явище, притаманне як економічно розвинутим державам, так і державам, що розвиваються. За даними незалежної міжнародної організації Transparency International у 2009 р. Україні було присвоєно індекс сприйняття корупції 2,2 (для порівняння: державі з найменшим рівнем корупції присвоюється індекс 10) [1]. З огляду на це Україну зараховано до держав з небезпечним рівнем доброчесності, що зумовлює потребу ретельнішого дослідження корупційної злочинності в сучасних умовах.

З позиції інституційної теорії корупційна злочинність проявляється в порушеннях кримінально-правових норм службовими особами з використанням свого статусу для незаконного одержання майнових чи немайнових благ, переваг, а також надання таким особам цих благ, переваг. Відтак, у кримінологічних джерелах, присвячених корупційній злочинності, її дослідження зазвичай зводиться до дослідження корупційних злочинів. Водночас такий спрощений підхід є не лише методологічно недосконалим, а й не розвиває цілісного уяв­лення про складне явище корупційної злочинності, не сприяє з’ясуванню її специфіки, а, отже, може призвести до помилкових рішень у сфері прот

идії проявам корупції. Таким чином, уточнення сутнісного змісту сучасних ознак корупційної злочинності забезпечить належне теоретичне підґрунтя для подальшого удосконалення національної антикорупційної політики.

Стан дослідження. У сучасній кримінологічній науці корупційна злочинність досліджується у трьох основних напрямках: 1 – корупція як один з обов’язкових структурних елементів чи якісна атрибутивна ознака організованої злочинності (праці Г.М. Миньковського, А.І. Гурова, В.С. Овчинського, І.І. Карпеця, Ю.І. Ляпунова, А.Н. Волобуєва, В.М. Кудрявцева, А.І. Алєксєєва, А.Л. Репецької, В.Д. Ларічева, В.Ф. Щербакова та ін.); 2 – корупція як вид, закінчена форма прояву економічної злочинності, що являє собою специфічне негативне соціально-правове явище у сфері державної влади та місцевого самоврядування, поєднане з одержанням значної еконо­мічної (майнової, матеріальної) вигоди (праці А.М. Бойка, Ю.Г. Коз­лова, Г.Н. Горшенкова, А.С. Дементьєва, Ю.Н. Демидова, А.М. Яковлєва, В.В. Лунєєва, Н.А. Лопашенко, Я.І. Гілінського, В.Н. Бровкіна та ін.); 3 – корупція як окремий вид злочинності ( праці Н.Ф. Долгової, О.Г. Карпович, М.І. Мельника, С.В. Зарубина, А.Ю Арефьєва, С.М. Іншакова, М. Дженсона, Д. Бейли, К. Фрідриха та ін.). Саме третій напрям видається найпродуктивніший для розв’язання пробле­ми ефективної протидії корупційній злочинності, адже в його основі – комплексний підхід до проблеми корупційної злочинності, що дозволяє дослідити взаємозв’язок корупційної злочинності з іншими негативними явищами та процесами, включаючи економічну та організовану злочинність. Разом з тим, досліджуючи корупційну злочинність, вчені акцентували увагу на її окремих, зокрема, меха­нізмах прояву корупційних злочинів, суспільній небезпеці корупційної злочинності, її історичній мінливості, інституційному характері, корупційній злочинності в окремих сферах (політика, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, освіта, земельні відносини та ін.). Таким чином, чимало аспектів умовах глобалізації залишилися мало дослідженими, певні усталені положення про корупційну злочинність потребують теоретичного переосмислення, а також подальшого розроблення з огляду на прийняття пакету нового антикорупційного законодавства. Виходячи з цього, нашою метою є уточнення змісту сутнісних ознак корупційної злочинності в нових умовах, що розвиває комплексне уявлення про сучасне явище корупційної злочинності та сприяє напрацюванню ефективніших антикорупційних заходів.

Виклад основних положень. Корупційна злочинність -спеціальний вид злочинності. Отже, їй притаманні сутнісні ознаки, які набувають особливого змістовного наповнення. Корупційна злочинність як історично-мінливе, відносно масове, стійке, самодетермінуюче, системно-структурне, соціально негативне явище найбільш очевидно проявляється у корупційних злочинах. Проте корупційна злочинність не ототожнюється з арифметичною сумою корупційних злочинів, оскільки додатково володіє ознаками, що надають їй особли­вих властивостей негативного соціального явища. Отже, для з’ясу­вання специфіки корупційної злочинності необхідно уточнити сутнісний зміст її ознак у сучасних умовах.

Історична мінливість як ознака корупційної злочинності, виявляється у тому, що у різних соціально-політичних та економічних формаціях існує так звана «своя» особлива корупція. Так, ще за часів абсолютистських монархій в Європі (XVI-XVII ст.) вважали цілком прийнятним таке явище як «торгівля» дохідними державними посада­ми та іншими престижними постами при королівських дворах, що фактично легалізувало явну корупційну практику заради поповнення державної скарбниці.

У той же час на Русі домінували дві форми корупції: 1 - «лихо­имство», що зі староруської означало отримання чиновником подарунків особисто або через посередників без порушення функціо­нальних обов’язків; 2 - «мздоимство», що зі староруської означало отримання чиновником матеріальних цінностей як подяки за вчинення протиправного діяння.

Епоха радянської адміністративно-командної бюрократії поро­дила свої моделі корупції у вигляді «кумівства», «сімейності», іншого протекціонізму в соціально престижних сферах; а штучно підтримуваний дефіцит матеріальних благ, продуктів, засобів дозвілля та відпочинку створював сприятливу для корупції ситуацію «при­вілейованого споживання».

У демократичних системах політичного життя і управління корупція не зникає, а переходить «в тінь» або частково виявляється та залишається не контрольованою.

Сучасними формами (проявами) корупції визнаються: «хабар­ництво, фаворитизм, кумівство, протекціонізм, лобізм, незаконний розподіл і перерозподіл суспільних ресурсів і фондів, незаконна приватизація, незаконна підтримка та фінансування політичних струк­тур (партій та ін.), вимагання, надання пільгових кредитів, замовлень (використання особистих контактів для отримання доступу до суспільних ресурсів – товарів, послуг, джерел доходу, привілеїв)» [2, c. 111] та ін.

На історичну мінливість корупційної злочинності також може вказувати виникнення нових корупційних практик, зокрема: а) призна­чення на посаду за хабар на певний термін, який заздалегідь обумовлюється з «покупцем» (до цього часу «продаж» посад, зазвичай, відбувався безстроково); б) невиконання підлеглими прямих вказівок керівника, якщо це суперечать корупційним інтересам (домінує в пра­воохоронних органах).

Відносна масовість вказує на те, що корупційна злочинність проявляється не в окремих корупційних злочинах, а у множині діянь, чисельність яких постійно змінюється. До того ж корупційна злочинність поширюється в глобальному масштабі й притаманна як бідним, так і багатим державам. Розглядаючи корупційну злочинність як масове явище та застосовуючи закон великих чисел, виявляють тенденції корупційної злочинності, прогнозують її майбутній стан, а отже, завдяки цьому можна планувати адекватні заходи протидії.

Стійкість (сталість) як ознака корупційної злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури чи стану корупційної злочинності через відносно незначні проміжки часу (місяць, квартал, рік). Коливання деяких показників корупційної злочинності з великою вірогідністю швидше свідчать про недоліки обліку корупційних злочинів чи про зміни до кримінального закону, яким криміналізуються (чи декриміналізуються) окремі форми корупційної поведінки, а ніж про реальні зміни стану корупційної злочинності.

На відміну від корупційного злочину корупційній злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення. Корупція створює умови свого відтворення завдяки тому, що негативно впливає на майбутній соціально-економічний та політичний порядок у державі. При цьому чим триваліший період масштабної корупції, тим більш проблемною буде протидія корупційній злочинності й усунення її наслідків; навіть за умови, що окремі корупційні фактори будуть ліквідовані.

Системно-структурний характер корупційної злочинності, передусім, виявляється в тому, що їй притаманні властивості сис­теми. Свідченням цього є виникнення корупційних мереж, до скла­ду яких входять групи державних чиновників, що забезпечують відповідні рішення; комерційні та фінансові структури, що реалізують одержувані вигоди, пільги, доходи; силове прикриття зі сторони представників правоохоронних органів. При чому керівниками корупційних мереж зазвичай є високопоставлені чи­новники та політики [3, c. 72]. Діяльність корупційних мереж пере­важно проявляється у формуванні взаємозалежностей й взає­мозв’язків між чиновниками по вертикалі управління та по горизонталі управління, на різних рівнях, між різними відомствами й структурами. Ці взаємозв’язки та взаємозалежності спрямовані на систематичне вчинення корупційних угод для особистого збагачен­ня, розподілу бюджетних засобів на користь структур, що входять у корупційну мережу, підвищення прибутків або одержання конку­рентних переваг фінансово-кредитними та комерційними структу­рами, що входять у корупційну мережу. Крім цього, корупційні мережі можуть структуруватися за родинними, дружніми, етнічними, клановими, релігійними, корпоративними ознаками, мають численні цілі та включають різні види діяльності. Вони фор­муються за принципами взаємодопомоги й солідарності, розробля­ють свої системи правил, дотримання яких є пріоритетним щодо державних, сімейних норм чи інтересів окремого їх учасника [3, c. 72]. Саме корупційні мережі останнім часом розглядаються як основний та найбільш сильний інструмент корупційних угод. Одна­че правоохоронними структурами переважно виявляється «низова корупція», яка існує поза корупційними мережами та функціонує за рахунок «поборів» з населення.

На системно-структурний характер корупційної злочинності та­кож вказують стійкі взаємозалежності: по-перше, корупційної злочинності та інших соціальних явищ (безробіття, соціальної несправедливості, економічної, політичної, духовної кризи тощо), по­друге, корупційної злочинності з іншими видами злочинності й передусім, організованою злочинністю, економічною злочинністю, наркозлочинністю, політичною злочинністю.

Корупційна злочинність як соціальне явище проявляється в то­му, що корупція є соціальним інститутом, елементом системи управління, що тісно пов'язаний з іншими соціальними інститутами – політичними, економічними, культурологічними. Корупційна злочинність є соціальною за походженням, суб'єктами, жертвами злочинів, а також результатом взаємодії детермінант, що мають соціальний характер. Так, прихильники концепції інституціоналізації корупції стверджують, що на соціальний характер корупції вказу­ють: виконання корупцією низки соціальних функцій (спрощує адміністративні зв’язки, прискорює й спрощує прийняття управлінських рішень, консолідує й реструктуризує відносини між соціальними класами та групами, й навіть певною мірою сприяє економічному розвитку шляхом скорочення бюрократичних бар’єрів, оптимізує економіку в умовах дефіциту ресурсів); наявність цілком визначених суб’єктів корупційних взаємовідносин (патрон – клієнт), розподіл соціальних ролей (хабародавець, хабароодержувач, посе­редник); наявність визначених правил поведінки, норм, відомих суб’єктам корупційних дій; існування сленгу та символіки корупційних проявів; встановлена та відома зацікавленим особам «такса» послуг [4, c. 409–410].

Положення соціального детермінізму в кримінології зумовлю­ють важливі висновки, зокрема про неможливість вплинути на злочинність, у тому числі корупційну, не змінивши соціальних чинників, які її детермінують. На соціальну сутність може вказувати й те, що корупція є результатом конфлікту інтересів між державою та службовою особою у публічному чи приватному секторі.

Кримінально-правова властивість корупційної злочинності, на­самперед, випливає з того, що вона, як і корупція загалом, є абстракт­ною категорією, що найбільш очевидно проявляється в діяльнісному аспекті, зокрема, у формі корупційних злочинів. При цьому варто за­уважити, що чинний Кримінальний кодекс України не визначає понят­тя корупційного злочину, що в принципі не доцільно й не можливо зробити. Водночас саме кримінальний закон окреслює коло діянь, які можна віднести до корупційних. Заглом корупційні злочини характе­ризуються такими спільними ознаками: безпосереднє нанесення збит­ку авторитету публічної служби (державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, безпосередньому виконанню функцій органів державної влади), а також непублічної служби (служби в комерційних та інших організаціях); незаконний (протиправний) ха­рактер одержуваних державним (муніципальним) службовцем або іншим публічним службовцем, або службовцем комерційної або іншої організації переваг (майна, послуг або пільг); використання винним свого службового становища всупереч інтересам служби; наявність в особи, яка вчинила корупційний злочин, ознак суб’єкта відповідальності за корупційні злочини; наявність у винного умислу на вчинення дій (чи бездіяльності), що завдають шкоди інтересам публічної чи не публічної служби; наявність у винного корисливої або іншої особистої зацікавленості.

Крім цього, криміналізація або декриміналізація діянь також істотно впливає на обсяг корупційної злочинності та її спеціальні по­казники. Так, перелік корупційних злочинів має розширитися перш за все завдяки доповнення Особливій частині чинного КК України Розділом VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з надан­ням публічних послуг» («Зловживання повноваженнями», «Переви­щення повноважень», «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», «Комерційний підкуп», «Підкуп особи, яка надає публічні послуги»), а також доповнення Розділу «Злочини у сфері службової діяльними» статтями 368-1 «Незаконне збагачення» та 369-1 «Зловживання впливом» [5].

При обчисленні показників корупційної злочинності варто по­слуговуватися перш за все її спеціальними показниками. До них нале­жать, зокрема:

- індекс корупційної ураженості населення, що характеризує­ться співвідношенням чисельності осіб, які вчинили корупційні злочини на певній території за певний період часу, до населення, що проживає на цій території, помножене на 100 тис.;

– індекс корупційної ураженості публічної чи не публічної служби, їх органів чи апарату, що характеризується співвідношенням чисельності службовців, які вчинили корупційні злочини на певній території за певний період часу, до загального числа службовців цих служб, їх органів чи апарату;

– коефіцієнт корупційної ураженості, що характеризується співвідношенням числа виявлених корупційних злочинів на певній території за певний період часу, до населення, що проживає на цій території, помножене на 100 тис.;

– відносний рівень корупційної віктимності населення – співвідношення числа фізичних (чи юридичних осіб), які піддавалися вимагання зі сторони службовців державних і недержавних організацій за певний період до чисельності населення, яке проживало на даній території (чи чисельності зареєстрованих юридичних осіб на цій території), помножене на 100%;

– корупційна ураженість соціуму, що характеризується часто­тою актів корупції (коефіцієнт корупційної ураженості) та корупційною активністю громадян (індекс корупційної активності) з розрахунку на 100 тис. населення.

Обчислення цих та інших спеціальних показників корупційної злочинності зможе істотно розвинути кримінологічну інформацію на підставі якої будуть корегуватися управлінські рішення в сфері протидії корупційній злочинності в державі, на певній території, в галузі економіки чи сфері управління.

Негативний характер корупційної злочинності проявляється, насамперед, у її суспільно-небезпечних наслідках серед яких найістотнішими визнаються:

– порушення принципу еквівалентності обмінних відносин в економічному житті суспільства, що порушує принципи рівності і соціальної справедливості в суспільстві;

– перерозподіл ресурсів і ризиків на користь носіїв груп спеціальних інтересів, мінімізуючи можливості держави щодо реалізації функції відтворення істинних суспільних благ – «свобо­ди», «безпеки», «рівності стартових умов і можливостей», скоро­чуючи при цьому можливості рівного доступу до їх споживання для окремої особистості, соціальних прошарків населення, суб’єктів бізнесу та ін.);

підрив правових засад життєдіяльності суспільства, які відтворюють моральні імперативи свободи, рівності і справедливості;

генерація і відтворення у зростаючих масштабах соціально де­структивних норм і стереотипів поведінки, насаджуючи в суспільстві мораль беззаконня, пожадливості і продажності, забезпечуючи кримінальну деформацію правосвідомості суспільства, «розкладання» сфери духовного здоров’я нації і т. д. [6, c. 53].

Розглядаючи такі наслідки ретельніше, зауважимо, що до найбільш суттєвих економічних наслідків передусім слід віднести:

зменшення податкових надходжень і ослаблення бюджету, що призводить до втрати державою фінансових важелів управління економікою, загострення соціальних проблем через невиконання бюд­жетних зобов’язань;

порушення конкурентних механізмів ринку, оскільки часто у економічному виграші виявляються не той, хто конкурентоспромож­ний, а той, хто зміг отримати переваги за хабарі, що знижує ефективність ринку і дискредитує ідеї ринкової конкуренції;

неефективне використання бюджетних коштів, зокрема, при розподілі державних замовлень і кредитів, що посилює бюджетні про­блеми держави;

підвищення цін для споживачів товарів та послуг за рахунок корупційних «накладних» витрат;

втрата довіри агентів ринку до спроможності влади встанов­лювати і дотримуватися чесних правил ринкової «гри», що погіршує інвестиційний клімат, загострює проблеми спаду виробництва, онов­лення основних фондів;

розширення масштабів корупції в неурядових організаціях (на фірмах, підприємствах, в громадських організаціях), що призводить до зниження ефективності їх діяльності.

До найсуттєвіших соціальних наслідків корупційної злочинності слід віднести: витрату значних засобів на боротьбу з корупційною злочинністю, що загострює бюджетну кризу; зростання майнової нерівності, зубожіння значної частини населення; дискредитація права, як основного інструменту регулювання життєдіяльності держави і суспільства, що зміцнює у суспільній свідомості уявлення про беззахисність громадян перед злочинністю та владою; корумпованість правоохоронних органів сприяє зміцненню організованої злочинності, яка «зрощується» з корумпованими групами чиновників і підприємців, посилюється завдяки доступу до політичної влади і можливостей «відмивання» грошей, одержаних злочинним шляхом; зростання соціальної напруженості.

Політичними наслідками корупційної злочинності можна вважати:

– зміщення цілей політики від загальнонаціонального розвитку до забезпечення владарювання олігархічних угруповань;

– зменшення довіри до влади, зростання відчуження влади від суспільства, що позбавляє її підтримки навіть у реалізації антикорупційної політики;

– падіння престижу держави на міжнародній арені, загроза її економічної та політичної ізоляції;

– зниження політичної конкуренції, коли громадяни, розча­ровані у цінностях демократії, не виявляють супротиву загрозам зане­паду демократичних інститутів й приходу до влади диктатури «на хвилі» боротьби з корупцією.

Висновок. Отже, слід зазначити, що знання сутнісного змісту ос­новних ознак корупційної злочинності має важливе пізнавальне значення для комплексного розвитку сучасного уявлення про явище корупційної злочинності в умовах глобалізації та може стати теоретичною основою для подальшого удосконалення антикорупційної політики в Україні.

––––––––––––––

Індекс сприйняття корупції за 2009 рік: Офіційний сайт Трансперенси Интернешнл – провідної всесвітньої неурядової організації протидії корупції. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.transparency. org.ru/doc/BPI.

Леденева А. Блат и рынок: трансформация блата в постсоветском обще­стве / А. Леденева // Неформальная экономика: Россия и мир / Т. Шанин (ред.). – М.: Логос, 1999. – 557 с.

Сунгуров А.Ю. Гражданские инициативы и предотвращение корруп­ции / А.Ю. Сунгуров. – СПб.: Норма, 2000. – 224 с.

Дремин В.Н. Преступность как социальная практика: институцио­нальная теория криминализации общества: монография / В.Н. Дремин. – Одес­са: Юридическая литература, 2009. – 613 с.

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 11 червня 2009 р. // Офіційний вісник України. – 2009. – № 53 (24 липня). – Ст. 1824.

Колесников В.В. Коррупция как угроза национальной безопасности: о специфике криминологического подхода / В.В. Колесников, В.Н. Быков, О.А. Борисов // БГЭП. – 2007. – № 3–4. – С. 53–57.

 

< Попередня   Наступна >