287

---

Т.Я. Крих

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО, КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА, ПЕРЕДБАЧЕНОЇ ч. 1 ст. 233 КК УКРАЇНИ

Аналізується об’єктивна сторона незаконної приватизації державного, комунального майна, зокрема, суспільно небезпечні дії, в альтернативі передбачені ч. 1 ст. 233 КК України: приватизація шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом; шляхом використання підроблених приватизаційних доку­ментів; приватизація майна, яке, згідно із законом, не підлягає приватизації; приватизації неправомочною особою; враховуючи ряд недоліків ч. 1 ст. 233 КК України, запропоновано її нову редакцію.

Ключові слова: незаконна приватизація державного, комунального майна, диспозиція, об’єктивна сторона злочину, суспільно небезпечні дії.

Постановка проблеми. Коли йдеться про те чи інше суспільно небезпечне діяння, у диспозиції статті Особливої частини КК України робиться це за допомогою об’єктивної сторони складу злочину. „Тільки вчинення суспільно небезпечного діяння, в якому відображається об’єктивний вияв лихої волі людини, – підкреслював М.Й. Коржанський, – утворює злочин і дає підстави для кримінальної відповідальності. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об’єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об’єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця” [1, с. 190]. Про значення об’єктивної сторони свого часу слушно зауважив В.М. Кудрявцев, вказавши на те, що без об’єктивної сторони діяння не може бути посягання на об’єкт злочину, немає і суб’єктивної сторони як певного відображення об’єктивних ознак діяння у свідомості суб’єкта, і нарешті, нема суб’єкта злочину. Разом з іншими елементами злочину об’єктивна сторона визначає ступінь суспільної неб

езпеки вчиненого діяння, ступінь вини злочинця та впливає на характер призначуваної йому міри покарання [2, с. 49].

Стан дослідження. Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що означене нами питання певною мірою висвітлювалося лише в науково-практичних коментарях та підручниках. Вклад в дослідження цієї проблеми зробили М.І. Бажанов, П.С. Берзін, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, П. Заруба, В.А. Клименко, М.І. Мельник, В.В. Сташис, В.Я. Тацій та ін. Однак спеціальному кримінально-правовому дослідженню диспозиція ч. 1 ст. 233 КК України не піддавалась. Отже, маємо підстави констатувати, що об’єктивна сторона незаконної приватизації державного, комунального майна має важливе кримінально-правове значення, а відтак, потребує ґрунтовного вивчення. Сьогодні є певні складнощі, пов’язані з тлумаченням та застосування на практиці цієї норми, що свідчить про недосконалість диспозиції ч. 1 ст. 233 КК України. Враховуючи це, ми поставили мету – дослідити об’єктивну сторону складу незаконної приватизації державного та комунального майна, передбаченого ч. 1 ст. 233 КК України та на основі цього обґрунтувати пропозиції щодо її вдосконалення, що сприятиме захисту фінансових інтересів держави від злочинних посягань.

Виклад основних положень. Незаконна приватизація державного, комунального майна може бути вчинена лише шляхом активних дій. Із зовнішнього боку злочинна дія завжди являє собою негативний суспільно небезпечний вплив суб’єкта на охоронювані кримінальним правом суспільні відносини. Дії, які підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 233 КК України, повинні бути наділені такою ознакою, як суспільна небезпечність.

Суспільна небезпечність досліджуваних нами дій полягає у тому, що вони безпосередньо завдають істотну шкоду або створюють загрозу її заподіяння відносинам, які становлять безпосередній об’єкт цього злочину, а саме суспільним відносинам, що виникають між державою, в особі Фонду державного майна України, Фонду державного майна Автономної Республіки Крим, його регіональних відділень чи органами місцевого самоврядування, та юридичними чи фізичними особами у процесі приватизації державного, комунального майна, в порядку визначеному законами України з метою формування прибуткової частини державного та місцевих бюджетів [3, с. 266].

Суспільно небезпечне діяння як ознака об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 233 КК України, характеризується такими альтернативними діями: приватизація державного чи комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не перед­бачений законом; приватизація державного чи комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів; приватизація державного чи комунального майна, яке згідно із законом не підлягає приватизації; приватизація державного чи комунального майна неправомочною особою.

Досить поширена незаконна дія. П. Заруба зазначає, що застосування такого способу, який відповідно до чинного законодавства взагалі не повинен використовуватися під час приватизації, матиме місце тоді, коли особи, на яких покладено обов’язок здійснення приватизації державної чи комунальної власності, використовують будь-який спосіб, не передбачений ст. 15 Закону України „Про приватизацію державного майна” [4, с. 68]. Ми не поділяємо цієї позиції, адже приватизація майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, не може охоплювати дії, коли незаконно застосовано певний спосіб приватизації. „Спосіб приватизації” та „спосіб оцінки” – поняття різні і їх не слід ототожнювати.

Під приватизацією майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, науковці розуміють відчуження на користь покупців (фізичних чи юридичних осіб) державного чи комунального майна, вартість якого занижена при проведенні його оцінки внаслідок застосування способів її визначення щодо конкретного об’єкта приватизації, не передбачених законодавством та визначених відповідним органом приватизації [5, с. 480]. Цей погляд на проблему вбачається нам переконливішим.

Формулювання означеної дії є складним для правотворчості та викликає труднощі під час застосування кримінального закону на практиці. До речі, у законопроекті пропонувалось встановити кримінальну відповідальність за незаконну приватизацію майна державних підприємств або невеликих державних підприємств шляхом заниження вартості об’єкта приватизації і при цьому не конкретизувався механізм даного злочинного посягання [6, с. 20].

Щоб встановити, що розуміється під заниженням вартості майна через визначення її у спосіб, не передбачений законом, доцільно з’ясувати, що таке оцінка майна, вартість майна, спосіб оцінки. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. [7], під оцінкою майна розуміється процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, вста­новленою нормативно-правовими актами і є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності. При приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності, проведення оцінки обов’язкове. У п. 3 Національного стандарту ? 1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. ? 1440 [8], під вартістю розуміється еквівалент цінності об’єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей; ймовірна сума грошей – найбільша сума грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець .

Для визначення вартості державного та комунального майна, що підлягає приватизації застосовується Методика оцінки майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1891. Вид вартості майна, що підлягає визначенню, передбачається безпосередньо у договорі на проведення оцінки. За результатами оцінки складається, звіт про оцінку майна – у випадках проведення незалежної оцінки майна; акт оцінки майна – у випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Під способами оцінки вартості майна слід розуміти обумовлені способом приватизації (відчуження майна) методичні підходи, правила та принципи його оцінки, визначені нормативно-правовими актами, якими регулюється проведення оцінки вартості майна об’єкта приватизації.

На думку деяких науковців, заниження вартості об’єктів приватизації – це неправомірне списання та відчуження основних та оборотних фондів підприємства в період підготовки до його приватизації, не проведення індексації вартості основних засобів, порушення порядку проведення приватизації майна, заниження обсягів виробничих площ об’єкта приватизації під час визначення його вартості [9, с. 621].

На погляд П. Заруби, об’єктивну сторону розглядуваного злочину утворюють дії, спрямовуються на заниження вартості на будь-яку суму, порівняно з сумою, яка передбачена наказом Фонду державного майна України чи його регіональним відділенням про затвердження вартості об’єкта приватизації [4, с. 69]. Тим самим, науковець звужує сферу застосування цієї норми, адже поза увагою залишаються незаконні дії, спрямовані на заниження вартості державного, комунального майна в період підготовки об’єкта до приватизації та в ході оцінки майна.

На нашу думку, при чинному формулюванні розглядуваної нами форми незаконної приватизації, як приватизація шляхом заниження вартості майна через визначення її у спосіб не передбачений законом, такі дії, як недостовірна оцінка майна (наприклад, через незаконне списання або відчуження основних фондів та оборотних коштів підприємства в період підготовки його до приватизації, порушення порядку проведення інвентаризації майна, заниження обсягів виробничих площ об’єкта приватизації під час визначення його вартості), не проведення експертної оцінки у тому разі, коли її проведення було обов’язковим; незаконна безоплатна передача державного, комунального майна у власність кваліфікувати за ч. 1 ст. 233 КК України неможливо.

Слід наголосити, що зменшенню кількості зловживань при оцінці державного та комунального майна, що підлягає приватизації, сприятиме удосконалення нормативної бази з питань оцінки майна та майнових прав, посилення контролю за якістю роботи суб’єктів оціночної діяльності та неухильним дотриманням ними чинного законодавства, забезпечення відкритості процесів оцінки.

Пропонуємо під приватизацією державного, комунального майна, шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, розуміти умисні, винні, суспільно небезпечні, протиправні дії особи, які полягають у відчуженні об’єкта приватизації, вартість якого в ході оцінки майна занижена внаслідок застосування таких способів її визначення, які не передбачені законодавством щодо конкретного об’єкта приватизації.

Наступною із альтернативних дій, у якій виявляється об’єктивна сторона досліджуваного нами злочину, є приватизація державного, комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів. У цьому випадку обов’язковою ознакою об’єктивної сторони досліджуваного злочину виступають знаряддя вчинення злочину – підроблені приватизаційні документи. А тому розглядувана форма вчинення незаконної приватизації, на нашу думку, має більший ступінь суспільної небезпеки порівняно з попередньою. До речі, під прива­тизаційними документами слід розуміти різного роду документи, які складаються, подаються та використовуються у процесі приватизації державного і комунального майна залежно від об’єкта і способу при­ватизації.

На думку окремих фахівців у галузі кримінального права, під використанням підроблених приватизаційних документів слід розуміти подання (представлення) документів, які містять неправдиві відомості, органам приватизації, їх врахування органами приватизації, вчинення інших дій з такими документами, якими обумовлюється прийняття рішення щодо приватизації об’єкта, визначення її способу, вартості об’єкта тощо [5, с. 481]. Тому необхідно зазначити, що під приватизацією державного, комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів слід розуміти умисні, винні, суспільно небезпечні, протиправні дії особи, які полягають у застосуванні (в тому числі і поданні) в процесі приватизації державного, комунального майна на користь фізичних і юридичних осіб, що можуть бути покупцями, документів, які містять частково або повністю неправдиві відомості, які призвели до незаконної приватизації цього майна.

Вчинення такого злочину може також здійснюватися шляхом приватизації майна, яке не підлягає приватизації згідно із законом. Виходячи із положень чинного законодавства, приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства (ч. 2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”).

Розглядаючи приватизацію державного, комунального майна, що не підлягає приватизації згідно із законом, слід з’ясувати, чи підлягає ква­ліфікації за ч. 1 ст. 233 КК України відчуження та придбання об’єктів державної чи комунальної власності, які відповідно до приватизаційного законодавства можуть бути приватизовані, але за відповідних умов чи з дотриманням певного порядку. Об’єкти державної та комунальної власності, враховуючи законодавство з питань приватизації, можна поділити на дві категорії: такі, що підлягають приватизації та такі, що приватизації не підлягають. Майно, що підлягає приватизації, може відчужуватись на загальних підставах, а в деяких випадках може бути приватизоване за певних умов чи з дотриманням певного порядку. Отже, приватизація державного чи комунального майна, проведена з порушенням її умов чи порядку, є незаконною, а за положеннями Цивільного кодексу України – недійсною, однак відповідно до ч. 1 ст. 233 КК України таке діяння не є кримінально караним.

Таким чином, під приватизацією майна, яке не підлягає приватизації згідно із законом, слід розуміти умисні, винні, суспільно небезпечні, протиправні дії особи, які полягають у відчуженні в процесі приватизації на користь фізичних і юридичних осіб, що можуть бути покупцями державного, комунального майна, яке згідно із законом не підлягає приватизації. Ці дії призвели до незаконної приватизації майна.

Ще однією формою, в якій проявляється об’єктивна сторона досліджуваного злочину, є приватизація неправомочною особою, тобто в процесі приватизації бере участь або неналежний продавець, або неналежний покупець.

Розглядаючи цю форму вчинення незаконної приватизації, науковці не надають значення питанню, з чиєї вини відбулась приватизація неналежним покупцем. Вважаємо, якщо покупець, який відповідно до вимог чинного приватизаційного законодавства не може ним бути, подав необхідний пакет документів, що містить правдиві відомості, то в цьому випадку допуск до участі в приватизації неналежного покупця відбувся з вини працівників органів приватизації.

Тут мимоволі постає питання: чи посягають працівники цих органів такими діями на суспільні відносини, що виникають між державою в особі Фонду державного майна України, Фонду дер­жавного майна АРК, його регіональних відділень чи органами місцевого самоврядування, та юридичними чи фізичними особами в процесі приватизації державного, комунального майна в порядку, визначеному законами України з метою формування прибуткової частини державного та місцевих бюджетів, які визнані безпосереднім об’єктом досліджуваного злочину. Відповідь однозначна – ні. Передовсім відбувається посягання на суспільні відносини у сфері службової діяльності. Тому діяння працівників органів приватизації слід кваліфікувати як злочини у сфері службової діяльності (наприклад, зловживання владою або посадовим становищем), а не як незаконну приватизацію державного, комунального майна.

Якщо ж покупець умисно приховав відомості чи надав неправдиву інформацію про себе, і це дало йому можливість брати участь у приватизації, то в такому випадку слід говорити про приватизацію державного комунального майна шляхом використання підроблених приватизаційних документів.

Під приватизацією неправомочним продавцем слід розуміти здійснення процесу приватизації не належним органом приватизації (наприклад, приватизація державного майна, здійснена органом місцевого самоврядування). Відчуження державного, комунального майна суб’єктом, який згідно із законом не наділений правом на здійснення приватизаційного процесу, розглядуваного складу злочину не утворює. Оскільки туту має місце незаконне відчуження державного, комунального майна поза приватизаційними процесами.

Таким чином, під приватизацією державного, комунального майна неправомочною особою слід розуміти умисні, винні, суспільно небезпечні, протиправні дії особи, що полягають у відчуженні в процесі приватизації на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями, державного, комунального майна, без належних повноважень, що призвело до незаконної приватизації майна.

Дехто із науковців пропонував включити докладніший перелік форм вираження незаконної приватизації державного, комунального майна у диспозицію ч. 1 ст. 233 КК України. Зокрема, народні депутати України В.М. Стретович, Г.В. Буйко, О.С. Ткаченко для запобігання незаконній приватизації державного та комунального майна внесли законопроект про зміни до КК України, яким, зокрема, пропонувалося розширити пере­лік заборонених ч. 1 ст. 233 КК України діянь із чотирьох до дев’яти, а саме:

порушення конкурсності приватизаційного процесу державного, комунального майна, шляхом штучного визначення умов конкурсу з метою передачі майна заздалегідь визначеному суб’єкту;

недопущення до участі в процесі приватизації ефективних інвесторів;

шахрайські дії під час організації та проведення конкурсів;

вчинення інших антиконкурентних дій з метою передачі майна заздалегідь визначеному суб’єкту;

приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, якщо це призвело до втрати чи недоотримання державою коштів в розмірі, що перевищує 100 мінімальних заробітних плат;

викуп об’єкта приватизації за кошти, фактично отримані в якості прибутку від діяльності цього самого об’єкта, який було приховано від оподаткування на території України;

використання підроблених приватизаційних документів;

приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом;

приватизація неправомочною особою.

Однак, цей законопроект був відкладений за висновком Головного науково-експертного управління для суттєвого доопрацювання.

Результати аналізу свідчать, що нема необхідності в такому доповненні ч.1 ст. 233 КК України, оскільки передбачити усі форми незаконної приватизації державного та комунального майна в тексті статті неможливо, у будь-якому випадку слід буде вказувати лише деякі з них і закінчувати їх перелік фразою „або іншим способом”. При розгляді об’єктивної сторони, необхідно звернути увагу на те, що підстави кримінальної відповідальності за незаконну приватизацію державного і комунального майна невиправдано звужені вказівкою у кримінальному законі на конкретні форми вчинення цього суспільно небезпечного діяння.

Висновки. Узагальнюючи вищевикладене, вважаємо доцільним запропонувати таку редакцію диспозиції ч. 1 ст. 233 КК України: „Умисне порушення встановленого законодавством порядку приватизації державного, комунального майна, що призвело до фактичного ненадходження коштів до бюджетів, – карається…”.

Цим складом необхідно охоплювати лише ті дії, які вчиняються у процесі приватизації державного, комунального майна і посягають на фінансову систему держави. Такі, наприклад, як заниження вартості майна; використання у процесі приватизації підроблених приватизаційних документів, що потягло ненадходження коштів до бюджету; приватизація неналежним органом приватизації тощо.

Тож у запропонованій нами редакції констатується, що досліджуваний склад злочину залежно від його конструкції повинен бути матеріальним, тобто буде вважатись закінченим з дня, наступного за останнім днем терміну оплати за придбаний об’єкт приватизації, встановленого приватизаційним законодавством. Запропонована редакція ч. 1 ст. 233 КК України наблизила б її до реалій дійсності і зробила б більш придатною до застосування на практиці, що сприяло б протидії цьому явищу та належному захисту інтересів держави.

––––––––––

Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: курс лекцій / за ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.

Кудрявцев В.Н. Обuективная сторона преступления / В.Н. Кудрявцев. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.

Крих Т.Я. Родовий та безпосередній об’єкти незаконної приватизації державного, комунального майна / Т.Я. Крих // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – Львів, 2007. – Вип. 2. – 459 с.

Заруба П. Незаконна приватизація державного, комунального майна: проблеми визначення об’єктивної сторони злочину / П. Заруба // Юридична Україна. – 2006. – ? 6. – С. 66–71.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С.С. Яценко. – 4-е вид. – К.: А.С.К., 2006. – 848 с.

Фесенко Є. Проблеми відповідальності за зловживання в сфері приватизації об’єктів державної власності / Є. Фесенко // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – ? 1. – С. 19–21.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – ? 47. – Ст. 251.

Національний стандарт ? 1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року. ?1440. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.рortal.rada. gov.ua.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за станом на 5 квітня 2001 року / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

 

< Попередня   Наступна >