С.І. Марко

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВА

Обґрунтовується суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 199 КК України, як посягання на економічну безпеку країни, розглядається фальшивомонетництво як закінчене злочинне діяння з моменту виготовлення для збуту грошових знаків чи державних цінних паперів.

Ключові слова: суспільні відносини, економічна безпека, госпо­дарські відносини, фінансова система, гроші, кредит, склад злочину, об’єкт злочину, кримінальна відповідальність.

Постановка проблеми. Серед суспільно небезпечних діянь, які кримінальним законом визнаються злочином у сфері господарської діяльності, є виготовлення, зберігання, придбання, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. Це злочинне посягання містить склад злочину, передбаченого ст. 199 КК України. І хоч у кодексі не викори­стовується загальноприйняте в наукових колах поняття «фальшивомонетництво», проте саме воно (правда, дещо у звуженому значенні) своїм змістом відповідає основній меті, яку ставить перед собою суб’єкт злочину, готуючи і звершуючи винне діяння. А про його суспільну небезпечність свідчать такі факти. Наприклад, у 2000 р. було виявлено 2430 злочинів, пов’язаних із фальшивомонетництвом [1, с. 33]. Найбільше випадків вилучення фальшивок зареєстровано у Києві (446), у Харківській (306), Львівській (231), а також у Черкаській, Донецькій, Дніпро­петровській та Житомирській областях. З обігу вилучено понад 6 тис. фальшивих банкнот національної валюти на суму 103,5 тис. грн. (переважно це були банкноти номіналом 10 і 20 грн. зразка 1996 р.) та понад 1,2 тис. купюр фальсифікованих доларів США на суму понад 116,4 тис. Міліцією припинено діяльність 19 майстерень, знешкоджено 106 злочинних угруповань, в тому числі 24 з ознаками організованих. На розгляд судів скеровано 512 кримінальних справ, в яких обвинувачення висунуто 836 особам [2, с. 1]. Зокрема, організовану злочинну групу з п’яти осіб викрито у місті Севастополі. Протягом чотирьох місяців, використовуючи високоточну оргтехніку, вони виготовляли й збували підроблені грошові знаки НБУ номіналом 10 грн. Під час обшуку у злочинців було вилучено 163 підроблені купюри, комп’ютер, сканер, струйний та матричний принтери [2, с. 2]. У травні 2000 р. у Луганську було затримано громадян Республіки Молдова, які збували підроблені стодоларові купюри. У них було вилучено понад 3 тис. доларів США. Як встановлено у ході слідчих дій, ці фальшиві гроші виготовлялися на території Молдови [3, с. 134].

Зважаючи на високу латентність цих злочинних діянь, правоохоронні органи ведуть досить ефективну боротьбу зі злочинцями. Їх зусилля насамперед спрямовані на викриття злочинних угруповань, що спеціа­лізуються на виготовленні фальшивок, використовуючи суперсучасне поліграфічне устаткування й матеріали, а також проти «імпорту» підробок національної та іноземної конвертованої валюти із сусідніх країн. У 2001 р. вилучено підробок на суму майже 150 тис. грн. та 53 тис. доларів США. Аналіз оперативної інформації свідчить, що високоякісні підробки заво­зяться з-за кордону. Так, на одному з ринків Тернополя четверо заїж­джих українців намагалися збувати 100-доларові банкноти (найпопулярніший номінал), завезені з Варшави. Наприкінці 2001 р. у Києві, Чернігівській та Полтавській областях діяла група з 11 чоловік, які запускали в обіг високої якості підробки, виготовлені за допомогою плоских офсетних форм та з імітацією захисних елементів. Місце їх походження, як з’ясували спеціалісти, – Болгарія [4, с. 6]. За даними ГУДСБЕЗ МВС України, в 2001 р. було ліквідовано 20 підпільних майстерень з підробки паперових грошей, оснащених копіювально-множильною технікою [5, с. 168].

Протягом останніх років правоохоронні органи фіксують тенденцію порівняно незначного зростання цього виду злочинності, водночас від­значають істотне підвищення «професійності» зловмисників, використання ними найсучасніших технічних засобів й виняткову винахідливість у збуті підробок. Зважаючи на те, що, залишаючись у кількісному вимірі на рівні середньостатистичних показників за останні роки, фальшивомонетництво попри все не може вважатися таким злочинним посяганням, що не викликає серйозного занепокоєння. Йдеться передусім не лише про його так би мовити кримінологічну інфекційність, тобто злочинну привабливість вчинення, а й про серйозні загрози, що може спричинити економічну безпеку держави.

Стан дослідження. Саме на актуальності науково-теоретичного і практичного вирішення цього аспекту проблеми наголошують вітчизняні учені. Тією чи іншою мірою у цьому контексті порушують ці питання в своїх наукових публікаціях Б.С. Нікіфоров, А.В. Наумов, Є.В. Фесенко, В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, Є.Л. Стрельцова, А.В. Савченко, М.І. Бажанов, В.В. Сташис та ін. Обґрунтовані ними положення, безумовно, можуть слугувати методичною і теоретичною базою всебічного дослідження аналізованого нами злочину.

Слід однак зазначити, що досі у доволі великій бібліотеці юридичної літератури, на жаль, за винятком кількох публікацій С.В. Воробея, практично нема новітніх видань, спеціально призначених комплексному аналізу кримінально-правових проблем боротьби з цим злочином. Уже давно стали раритетними видані ще за радянських часів два навчальні посібники – Ю.В. Солопанова «Ответственность за фальшивомонет­ничество» (1963 р.) і Н.С. Пономарьова «Уголовно-правовuе средства борьбu с изготовлением и сбuтом поддельнuх денег и ценнuх бумаг» (1988 р.). Зазначимо, що деякі цінні рекомендації методологічного характеру, що є у цих посібниках, заслуговують практичної реалізації і в наш час.

Підкреслимо, що у багатьох публікаціях, присвячених проблемам відповідальності за злочин, передбачений ст. 199 КК України, здебільшого спеціально питання осудності і неосудності не розглядалося. Лише Н.О. Гуторова, яка приділила деяку увагу цьому аспекту злочинного посягання, цілком слушно зазначила, що «особливості механізму заподіяння шкоди об’єктам, характеру та способів вчинення кримінально-караних дій в економічній, господарській, фінансовій сфері звузять до мінімуму можливість вчинення таких суспільно небезпечних діянь неосудною особою» [6, с. 283]. Отже, суб’єктом такого злочину, як правило, є фізична осудна особа, яка під час готування й вчинення цього злочину діяла з прямим умислом. Це положення, на наш погляд, має істотне значення для кримінально-правової характеристики фальшивомонетництва.

Виклад основних положень. У прийнятій Верховною Радою України ще 1997 р. Концепції національної безпеки України особливий акцент зроблено на гарантуванні стану захищеності національної економіки. Ці стратегічні концептуальні положення закріплено Законом України «Про основи національної безпеки України» від 14 червня 2003 р., в якому державна стратегія економічної безпеки України визнана складовою частиною національної безпеки нашої держави. Законодавчо визначено критерії і параметри стану економіки, які відповідають вимогам економічної безпеки країни. До них, зокрема, віднесено: забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкуренто­спроможності національної економіки, зменшення позабанківського обігу грошової маси, забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку тощо.

Як бачимо, до числа визначальних критеріїв належать передусім ті, що пов’язані з функціонуванням фінансово-кредитної системи, тобто су­спільними відносинами, які виникають у цій сфері. Зазначимо, що фінансово-кредитна система – дуже широке поняття, що включає сукуп­ність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави. Так, фінансова система України об’єднує: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджет); фінанси підприємницьких структур; централізовані фонди цільового призначення; резервні страхові фонди; фінансовий ринок та державний кредит [7, с. 435]. Кредитну систему представляє сукупність кредитних установ, котрі мобілізують тимчасово вільні кошти підприємств, організацій, населення і спрямовують їх в інтересах розвитку національної економіки, тобто здійснюють інвестиційні ін’єкції за рахунок внутрішніх резервів [8, с. 316]. Тож злочин, передбачений ст. 199 КК України, звісно, заподіює шкоду безпосередньо фінансово-кредитній системі, а точніше, суспільним відносинам у фінансово-кредитній сфері.

Щоб глибше усвідомити суть суспільних відносин у цій сфері, а вона передовсім основана на обігу грошей і державних цінних паперів, доцільно розглянути суть цих відносин. Як відомо, структура суспільних відносин складається з суб’єктів, предмета відносин та соціального зв’язку. У кожному суспільному відношенні, як правило, є не менше двох зацікавлених у таких відносинах учасників. Учасниками (а точніше – суб’єктами) суспільних відносин у фінансовій сфері, пов’язаній безпосередньо з обігом грошей, державних цінних паперів та білетів державної лотереї, є, з одного боку, держава, а з іншого – суб’єкти господарювання, підприємства, установи, організації, фізичні особи. Виникаючи між різними суб’єктами, відносини можливі лише з приводу загального, єдиного для них предмета. Предмет суспільних відносин – це все те, з приводу чого виникають і тривають певні відносини. Слід визнати слушним міркування В.Я. Тація про те, що при аналізі конкретних ситуацій необхідно чітко відрізняти предмет злочину та предмет суспільних відносин [9, с. 18–19]. Предмет злочину – це ознака, що властива, перш за все, самому суспільно небезпечному діянню. Суспільні відносини ж є первинними щодо злочину й існують об’єктивно, незалежно від нього. Крім того, оскільки структура суспільних відносин незмінна, то до складу будь-яких відносин входить їх предмет. На відміну від них, предмет злочину може бути факультативною ознакою його складу. В суспільних відносинах у сфері обігу грошей, цінних паперів і білетів державної лотереї предметом є справжні грошові знаки, державні цінні папери, білети державної лотереї. Натомість, предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є фальсифікати, тобто підроблені гроші, державні цінні папери, білети державної лотереї, що не є частиною встановленого порядку обігу грошей, цінних паперів, білетів державної лотереї.

Соціальний зв’язок, як вважають учені, – це зміст суспільних відносин, дзеркало їх внутрішньої структури, в якому відображається їх суть та внутрішні якості [10, с. 77]. Але водночас соціальний зв’язок – це і взаємодія, взаємозв’язок суб’єктів відносин. Важливою ознакою соціального зв’язку є обов’язковість певної поведінки взаємопов’язаних, взаємодіючих суб’єктів. Це пояснюється тим, що в такій поведінці зацікавлені як усе суспільство, так і окремі його члени.

Що стосується суспільних відносин, про які тут йдеться, то соціальний зв’язок полягає у правах і обов’язках суб’єктів, що їм надані при здійсненні обігу грошей, державних цінних паперів та білетів державної лотереї. Колись В.Я. Тацій слушно зауважив, що соціальний зв’язок не можна розглядати без предмета суспільних відносин [11, с. 62]. Справді, права і обов’язки суб’єктів досліджуваних суспільних відносин залежать від предмета цих суспільних відносин, тобто від закріпленого Конституцією, законами України та іншими нормативними актами порядку обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї: якщо змінюється такий порядок, відповідно змінюються чи зникають права або обов’язки суб’єктів відносин. Тому соціальний зв’язок має предметний характер. Цей зв’язок є двостороннім. Вважаємо, що у суспільних відносинах у сфері обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї соціальний зв’язок виступає як предмет злочинного впливу, тобто тим елементом відносин, який підлягає безпосередньому впливові суспільно небезпечного діяння і через який заподіюється шкода суспільним відносинам. Обов’язку чи правам шкода не може бути заподіяна, оскільки вона заподіюється суспільним відносинам загалом. Вплив на соціально-економічну ситуацію в країні злочину, передбаченого ст. 199 КК України, на нашу думку, полягає в тому, що соціальний зв’язок розривається – не виконуються обов’язки або порушуються права. Порушення соціального зв’язку негативно по­значається на предметі відносин, тому що істотно порушується чітко визначений відповідними нормативними актами порядок обігу грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї. Оскільки усі елементи суспільних відносин є між собою тісно взаємопов’язані, то в результаті цього шкода заподіюється цим відносинам як загалом, так і окремим їх елементам. Таким чином, підтверджується теза про цілісність системи елементів суспільних відносин, хоч, щоправда, окремі їх елементи не можуть бути об’єктом злочину, оскільки в результаті суспільно небезпечного діяння порушується цілісність відносин, і саме серйозним чинником порушення такої цілісності є злочинне посягання, яке прийнято називати фальшиво-монетництвом. Якоюсь мірою соціальні ознаки цього злочину нами окреслено вище, тож далі доцільно звернути належну увагу на економічну складову характеристики цього суспільно небезпечного діяння.

Про особливу важливість економічних ознак у характеристиці злочинних дій, передбачених ст. 199 КК України, свідчить той факт, що законодавець поставив першою саме цю статтю у Розділі VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності», очевидно, надавши пріоритетного значення її нормам у протидії злочинності, що посягає на економічну та фінансову безпеку країни. Це також підтверджується узагальненням судової практики. Так, у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» від 12 квітня 1996 р. ? 6 із змінами від 3 грудня 1997 р. зазначено, що виготовлення або збут підроблених грошей чи державних цінних паперів становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки дестабілізує фінансово-кредитні відносини, ускладнює регулювання грошового обігу [12, с. 164]. Як відомо, у підтриманні збалансованості попиту й пропозиції важливу роль відіграє грошова маса (обсяг грошового обігу) – сума купівельних і платіжних засобів, які обслуговують виробничо-господарську сферу і перебувають у державній, кооперативній і приватній власності. Основним платіжним засобом є гроші (у готівковій, безготівковій, а віднедавна – й в електронній формі). Гроші – товар особливого роду, що є мірою вартості товарів і послуг, загальним еквівалентом в обміні на будь-які товари і послуги. Гроші призначені для виконання різних функцій, водночас вони виступають як: а) міра вартості; б) засіб обігу; в) засіб накопичення або утворення заощаджень; г) світові гроші [13, с. 96].

Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк країни. Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот. Регулювання грошової маси шляхом скорочення емісії грошей – це інструмент антиінфляційної політики уряду [13, с. 142]. Отже, посягання на виключне право держави здійснювати випуск грошових знаків і державних цінних паперів істотно позначається на авторитеті владних органів, призводить до їх дискредитації, знижує довіру до офіційної грошової валюти на зовнішньому ринку, завдає, таким чином, відчутної шкоди фінансовій безпеці. Надмірне надходження фальшивих грошей в обіг може спровокувати зростання інфляційних процесів, які, на жаль, у нашій країні тепер досить часто завдають відчутних ударів економіці. Тож додатковий і до того ж непередбачуваний негативний чинник провокування кризових явищ у вітчизняній, ще не зміцнілій ринковій економіці вкрай небажаний.

У ринковій економіці, як зазначає М.Й. Коржанський, вся сукупність господарських зв’язків реалізується через механізми системи вартісних відносин. У процесі товарообміну саме гроші не тільки підтверджують суспільне значення витрат на виробництво товару, а й визначають відпо­відність цього товару суспільним потребам. Таким чином, гроші виступа­ють не лише втіленням вартості при обміні, а й еквівалентом кількісного виміру витрат у процесі виготовлення конкретного товару [14, с. 344], і тим самим стають вагомим чинником регулювання суспільних відносин у сфері господарської діяльності.

У процесі організації та проведення господарської діяльності вини­кають між суб’єктами господарювання, а також між ними та іншими суб’єктами господарські відносини, які чітко визначено у ст. 1 Господар­ського кодексу України. Відповідно до ст. 2 цього ж кодексу, учасниками відносин у сфері господарської діяльності є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші орга­нізації, що виступають засновниками об’єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Слід підкреслити, що у п. 2 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України господарську діяльність визначено як діяльність фізичних і юридичних осіб, пов’язану з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційно-господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність) [12, с. 164]. Врешті-решт, йдеться про суспільні відносини у господарській сфері, повноцінне і збалансоване функціонування яких значною мірою позначається на неспроможності національної економіки забезпечувати розширене самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб населення країни, протистояння дестабілізуючому впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. У ст. 17 Конституції України визначено як одну з найважливіших функцій держави, поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення їх економічної безпеки, що в сучасних умовах набуває особливого значення. Тому будь-які посягання на стабільність економічного розвитку країни розглядається як загроза її економіці. У цьому сенсі саме так кваліфікується злочин, передбачений ст. 199 КК України.

У п. 13 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено: «Фальшивомонетництво є закінченим злочином з моменту виготовлення з метою збуту, а так само збуту хоча б одного грошового знака чи державного цінного папера» [12, с. 166]. Підкреслимо, що поняття «фальшивомонетництво» у чинному КК України, зокрема у згаданій статті, не використовується. Натомість у назві цієї статті дається таке розгорнуте трактування поняття цього суспільно небезпечного винного діяння: «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» [15, с. 198]. Цим самим законодавець прагнув охопити так би мовити увесь спектр суспільно небезпечних діянь, які відображені у складі злочину. Підставою для такого припущення може послужити короткий аналіз суті поняття «фальшивомонетництво». Юри-дичний енциклопедичний словник визначає його як «злочинне діяння, що полягає у підробці грошових знаків і завдає шкоди фінансовим відносинам держави і міжнародного співтовариства» [16, с. 936]. А в юридичному словнику ця дефініція уточнюється так: «Фальшивомонетництво… – за кримінальним законодавством злочин, який полягає у виготовленні з метою збуту, а також збут підроблених державних казначейських білетів (у даний час в Україні їх не випускають), білетів Національного банку України, металевої монети, державних цінних паперів (акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, казначейські зобов’язання) або іноземної валюти» [17, с. 282–283].

У лінгвістиці термін «фальшивомонетництво» розглядається як сло­восполучення двох лексем (з латини «falsus» – невірний, вигаданий, брех­ливий, підроблений) і «moneta» (з лат. «moneta» – критерій, стандарт), тож тлумачні словники української мови пояснюють фальшиво-монетництво як процес виготовлення фальшивки, як підробка грошових банкнот, як продукування фальшивок, сертифікатів, що видаються за справжні; а суб’єкт – той, хто виготовляє фальшивки (гроші, цінні папери тощо), зафіксований терміном «фальшивомонетник» [18]. Отже, фальшивомонетництво, як бачимо, охоплює означення технологічного процесу виготовлення фальшивих грошей з метою їх збуту, а сам збут як реалізація цієї мети вже слід розглядати поза межами цього поняття, а саме як інший незаконний акт з підробленими грошима, державними цінними паперами і ції дії цілком можна назвати злочинним шахрайством, що як і фальшивомонетництво підпадають під кримінальну відпо­відальність. Враховуючи ці термінологічні константи, маємо підстави вважати, що в результаті аналізу ґенези правового регулювання кримінальної відповідальності за фальшивомонетництво можна навіть допускати, що сама лише підробка грошей, державних цінних паперів не може становити суспільної небезпеки без їх збуту (реалізації злочинним шляхом, шахрайськими методами). Тому у диспозиції ст. 199 КК України відповідальність осіб, які займаються збутом фальсифікатів, прирів­нюється до відповідальності фальшивомонетників.

Як свідчить аналіз судової практики, при оцінці характеру та ступеня суспільної небезпеки конкретних фактів фальшивомонетництва суди беруть до уваги тяжкість вчиненого злочину; кількість підроблених грошових знаків, що зумовлює наявність чи відсутність тяжких наслідків для кредитно-фінансової системи; стадію злочину; спосіб виготовлення підробок та їх якість. Не викликає сумніву, що суспільна небезпека підробки грошових знаків залежить, крім іншого, від способу вчинення цього злочину, а відтак стосовно кожного конкретного випадку важливо враховувати й те, наскільки якісно виготовлено фальсифікат.

Застосування того чи іншого способу виготовлення підроблених гро­шей чи інших предметів злочину, передбаченого ст. 199 КК України, певною мірою визначає зміст суспільної небезпеки посягання, об’єкт злочинного впливу та кваліфікацію вчиненого. Тепер, коли доступними для широкого кола підприємців є найсучасніші технічні засоби, вільно можна придбати необхідні матеріали (відповідний асортимент паперу і фарб), коли неважко освоїти найпередовіші й найдосконаліші технології друку, виготовлення фальшивих грошових банкнот на поліграфічному устаткуванні, порівняно з іншими способами, становить велику суспільну небезпеку, оскільки можна таким чином тиражувати велику кількість фальшивок певних номіналів, які пересічному громадянину практично важко відрізнити від справжніх грошей. До речі, підробки, що продукуються шляхом застосування офісної та копіювальної техніки, за своєю небезпекою нерідко не поступаються тим фальсифікатам, що виготовлені поліграфічним способом.

Тож винахідливі і безперечно високопрофесійно підготовлені злов­мисники вдаються до найрізноманітніших способів вчинення суспільно небезпечного посягання. Про те, наскільки небезпечними вони можуть бути, свідчить такий факт. У 1998 р. львівські правоохоронці затримали чотирьох осіб, у яких вилучили «рекордну» суму фальшивок – 477800 доларів США у стодоларових купюрах. Очолював цю групу 39-річний інженер Б., працівник Закритого акціонерного товариства «Львівське підприємство обчислювальної техніки та інформатики», який закінчив політехнічний інститут, тривалий час працював на режимному підпри­ємстві, оволодів технологією виготовлення кліше. Протягом двох років за своїми кресленнями він змайстрував спеціальний верстат, на якому можна було виготовляти фальшивки. Зі своїми злочинними намірами поділився ще з трьома особами, яким довіряв і яких зробив спів­учасниками злочину. За дорученням організатора вони придбали у Польщі папір відповідної марки, фарби, відтак найняли приміщення, в якому встановили верстат і приступили до виготовлення фальшивок [19, с. 100]. Усі ці дії, як бачимо, кваліфікуються ст. 14 «Готування до злочину» чинного тепер КК України (на той час діяв КК України 1960 р., в якому також була відповідна стаття у Загальній частині).

Як зазначено вище, злочинців викрили тоді, коли їм ще не вдалося збути «фальшивий товар». Можна лише уявити, які дестабілізаційні потрясіння супроводжували б фінансову систему конкретного регіону, якби ця сума потрапила у грошовий обіг.

Із наведеного прикладу видно, що здебільшого фальшивомонетництво – злочин колективний. Як правило, замах на цей злочин (ст. 15 КК України) передбачає умисну спільну участь декількох суб’єктів (ст. 26 КК України), з-поміж яких виділяється організатор – «особа, яка орга­нізувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування … діяльності організованої групи або злочинної організації» (ч. 3 ст. 27 КК України).

Ще однією важливою кримінально-правовою ознакою злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є можливість вчинення його лише з прямим умислом. Враховуючи те, що склад цього злочину є формальним, а також те, що у диспозиції ч. 1 ст. 199 КК України є вказівка на мету як на конститутивну ознаку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів, то виключається можливість вчинення цього злочину з непрямим умислом або з необережності. Прямий умисел фальшивомонетництва полягає в усвідомленні особою факту вчинення діяння, передбаченого ст. 199 КК України, та його суспільної небезпеки і в бажанні його вчинити. Зміст прямого умислу при вчиненні цього злочину полягає в усвідомленні особою предмета злочину, тобто того, що вона вчиняє незаконні дії.

Висновки. Оскільки основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 199 КК України, є суспільні відносини у сфері обігу грошей, державних цінних паперів, а додатковим безпосереднім об’єктом цього ж злочину є суспільні відносини у сфері власності, то фальшивомонетництво становить серйозну загрозу економічній, зокрема фінансовій безпеці як складовій і визначальному чиннику національної безпеки країни. Ця загроза полягає у посиленні інфляційних процесів, у дестабілізації виробничих відносин у сфері господарської діяльності.

У кримінальному законі, в якому поняття «фальшивомонетництво» трактується у значно ширшому розумінні, цілком справедливо віднесено це злочинне діяння до злочинів у сфері господарської діяльності й надано йому пріоритетного значення. Однак, на нашу думку, важливо при кримінально-правовій характеристиці цього злочину передбачати врахування мотиву як обов’язкової ознаки злочину, передбаченого ст. 199 КК України. При вчиненні цього злочину мотиви можуть бути різними і на кримінально-правову кваліфікацію злочину не впливають, проте їх встановлення конче необхідне під час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи.

–––––––––

1. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: МВС України, 2001. – 117 с.

2. Валерко В.В. В Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юридичний вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1–2.

3. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про фальшивомо-нетництво // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 4. – С. 132–137.

4. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу вuбросьте! // Сегодня. – 2004. – ? 226. – 7 октября.

5. Воробей О.В. Проблеми захисту гривні від підробки (кримінальний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 2. – С. 167–172.

6. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Х.: НУВС, 2001. – 384 с.

7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. 3-є вид. – К.: Знання, 2000. – 587 с.

8. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дякова. – К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. – 704 с.

9. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві: Навч. посіб­ник. – Х., 1994. – 76 с.

10. Уголовное право Украинu. Общая часть: Учебник / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов, С.Б. Гаврuш и др.; под ред. М.И. Бажанова, В.В. Ста-шиса, В.Я. Тация. – Х.: Право, 1999. – 397 с.

11. Таций В.Я. Обuект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 198 с.

12. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навч.-практ. посібник / Уклад. Б.О. Кирись. – Львів: Ліга-Прес, 2008. – 408 с.

13. Конопліцький В.А., Філіна Г.І. Економічний словник. Тлумачно-термі­нологічний. – К.: КНТ, 2007. – 580 с.

14. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2007. – 656 с.

15. Кримінальний кодекс України з текстами внесених у нього змін і доповнень, офіційно оприлюдненими станом на 1 вересня 2008 р. / Уклад. Б.О. Кирись. – Львів: Ліга-Прес, 2008. – 480 с.

16. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю.С. Шем-шученка. – К.: Юридична думка, 2007. – 992 с.

17. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. – 320 с.

18. Див.: Дворецкий И.Х. Латино-русский словарь. 2-е изд. – М.: Русский язuк, 1976. – 1096 с.; Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

19. Кир’янов В. Фальшивомонетники // Вісник прокуратури. – 2001. – № 1 (7). – С. 100–101.