239

---

І.М. Федорчук

ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВИЧЕРПНОГО ПЕРЕЛІКУ ОБСТАВИН, ЯКІ ОБТЯЖУЮТЬ ПОКАРАННЯ

Суд призначаючи покарання враховує ступінь тяжкості вчине­ного злочину, особу винного та обставини, які пом’якшують та об­тяжують покарання. При призначенні покарання важливу роль відіграють обставини, які обтяжують покарання. Вони свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та особи винного, що дає підстави суду призначити більш суворе покарання винній особі за вчинення нею злочину.

Ключові слова: обставини, які обтяжують покарання, кримінальне законодавство, суд.

Постановка проблеми. Виявлена одна особливість розвитку кримінального законодавства про обставини, які обтяжують покарання: дале­ко не одразу у ньому склалися переліки у такому вигляді, який вони мають зараз. Так, до 1924 р. у кримінальному законодавстві перелік обставин був об’єднаний, при цьому обставини були з протилежною спрямованістю впли­ву та викладалися попарно в одному пункті статті. До 1958 р. перелік обставин, які обтяжують покарання, мав орієнтований, примірний характер – коли він був загальним та одним (Керівні начала 1919 р. та КК 1922 р.) і навіть тоді, коли ці переліки «роз’єдналися» (Основні начала 1924 р. та КК 1926 р.). У 1958 р. переліки обставин змінилися: для переліку обставин, які пом’якшують покарання, був встановлений орієнтований характер, перелік обставин, які обтяжують покарання почав мати вичерпний характер.

Слід з’ясувати, наскільки вдалим є прийняте рішення, чи позиція, яка була викладена у раніше чинних кодексах не була більш правильною. Також важливим є з’ясування причин, якими керувався законодавець, встановлюючи вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання.

Стан дослідження. Обставини, які обтяжую

ть покарання, займають особливе місце у кримінальному законодавстві, є важливим інститутом кримінального права. На підтвердження КК України виділено їм особливе місце, вони закріплені у ч. 1 ст. 67 КК України у розділі «Призначення покарання». У ч. 1 ст. 67 міститься перелік обставин, які впливають на міру покарання, яка призначається судом винній особі за вчинений злочин, у сторону посилення, і цей перелік вичерпний. Цьому питанню у науковій літературі присвятили свої праці І.І. Карпець [1]; Є.В. Кабурнєєв [2], який вказує, що обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, об’єднані у законодавчо визначені переліки, допомагають правоохоронним органам індивідуалізувати покарання у відповідності зі ступенем тяжкості вчиненого злочину та особи винного. Цій же проблемі присвячено публікації Л.Л. Круглікова [3, 4], А.В. Іщенка [5] та інших.

Виклад основних положень. Ще до кодифікації кримінального законодавства окремими актами уже встановлювалися обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. На початку свого розвитку вони були у вигляді елементів складів злочинів, та враховувались при призначенні покарання судом за вчинення інших злочинів.

Незважаючи на те, що «Керівні начала» не містили у собі поняття «обставини, які обтяжують покарання», однак вже у цей період практика керувалася таким поняттям. «Керівні начала» вперше встановлювали орієнтовний перелік обставин, які обтяжували покарання. Такий ж перелік містився у КК 1922 р., Основних началах кримінального законодавства Союзу ССР та союзних республік 1924 р. При цьому Основні начала виділяли окремо ст. 31, в якій були зазначені обставини, які обтяжують покарання.

Вже у 1926 р. законодавець у КК визначив обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, але все ж переліки підлягали розширеному трактуванню і суд міг визнати й інші обставини такими, що пом’якшують та обтяжують покарання, які не були включені у перелік [1, с 28-34].

З прийняттям Основ 1958 р. перелік обставин, які обтяжують покарання почав носити вичерпний характер [2, с 4]. На відміну від чинних тоді кодексів, суди не могли визнавати обставини, які не вказані у переліку такими, що обтяжують покарання [3, с 11].

Основи 1960 р. містили у собі повний, вичерпний перелік обста­вин, які обтяжують покарання [4, с 53]. Таке ж положення закріплене у чинному КК України 2001 р.

З приводу питання про надання переліку обставин, які обтяжують покарання, вичерпного характеру науковцями висловлюються різні по­гляди. Так, А.В. Іщенко вважає, що «заборона враховувати обставини як такі, що обтяжують покарання, якщо вони не вказані у ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України, не відповідає загальним засадам призна­чення покарання - суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного. Якщо виходити з вимог ст. 65 Кримінального кодексу України про те, що обов’язковому враху­ванню при призначенні покарання підлягають всі обставини, які відобразилися у вчиненому та такі, що характеризують його небезпеку та особу винного, звідси є очевидним те, що їх потрібно враховувати, неза­лежно від того, чи закріплені вони у законодавчих переліках» [5, с 18].

Подібної думки дотримується Л.Л. Кругликов, який зазначає, що «вичерпний перелік обтяжуючих обставин перебуває у протиріччі з самим кримінальним законом, який у кожному конкретному випадку вимагає врахування ступеня тяжкості суспільної небезпеки вчиненого злочину та особи винного, враховуючи не тільки фактори, які вказані в ст.ст. 66, 67 Кримінального кодексу України, а й інші» [4, с 40]. З цьо­го приводу І.І. Карпець зазначає: «Перелік повинен мати розширене тлумачення» [6, с 199].

М.І. Бажанов відзначив: «Сьогодні чинний перелік обставин, які обтяжують покарання, витримав випробування часом, оскільки відображає у собі типові, та такі, що свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки злочину і особи, яка його вчинила» [7, с 23-24]. Із цим твердженням не погоджується І.І. Карпець, вказуючи, що вста­новлення цього положення як аргумента вказує на те, що нібито ви­черпний перелік обставин, які обтяжують покарання, сприяє зміцненню законності, адже суд не може при розгляді конкретної справи вийти за межі переліку, чим і досягається дотримання законності. Аргумент, на його думку, не стільки від закону та життя, скільки від емоцій, викликаних тим, що у певний період часу були допущені порушення законності. По суті, обґрунтувати юридично таку позицію досить важко. Не можна вважати доказом твердження, що це сприяє закріпленню законності. А юридично навряд чи є виправданим, коли обставини справи, з одного боку, вважаються вичерпними, а з іншого – можуть мати широке тлумачення (обставини, які пом’якшують покарання). Звідси, якщо при вчиненні тяжкого злочину суд врахує обставини, які пом’якшують покарання, та які є за межами законодавчого переліку, то це обґрунтовано та законно (ще, як говорять, гуманно). Але якщо вчинено тяжкий злочин і при цьому суд встановить та виявить таку обставину, яка обтяжує покарання, що її нема у законодавчому переліку, а вона є у справі, то на неї посилатися не можна (та враховувати), бо це буде розцінюватися як порушення законності. Будь-яка спроба надати вичерпний характер оцінювальним категоріям (а при встановленні переліків обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, діють такі категорії, які значною мірою залежать від моральних поглядів), навряд чи витримає критику.

Як можна виправдати замовчування судом обставин, які обтяжують покарання, які були виявлені при розгляді конкретної справи? Але це ж не тільки замовчування, це може бути байдужим ставленням до важливих для справи та особи (для міри покарання, яка призначається судом винній особі за вчинення злочину) обставин [8, с. 210–211].

З цього приводу В.І. Зубкова вказує: «Суд, встановивши у справі обставину, яка негативно характеризує винну особу чи її дії, при вчиненні злочину, але яка не міститься у законодавчому переліку обставин, які обтяжують покарання, має право відобразити їх у вироку при призначенні покарання як обставину, яка характеризує особу винного. Оцінка особливостей особи дозволяє враховувати суду ті обставини, які не можна ігнорувати, адже це спричинило б призначення несправедливого покарання» [9, с. 264].

З цього приводу Ю.Б. Мельникова та З.А. Вишинська правильно зазначають: «Посилання при визначенні покарання на такі посилюючі обставини, які у законі прямо не вказані, не є порушенням, а навпаки, точним виконанням закону, і вийти із складної ситуації можна тільки шляхом зміни закону» [10, с. 19–20].

На відміну від переліку обставин, які пом’якшують покарання (ч. 1 ст. 66 КК України), перелік обставин, які обтяжують покарання є вичерпним (ч. 1 ст. 67 КК України). На підтвердження цього у ч. 3 ст. 67 КК України міститься положення: при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України [11, с 166].

Вивчення судової практики (понад 350 справ) показало, що суди при призначенні покарання враховують й інші, не зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання. Так, врахованими винній особі при призначенні покарання були: вчинення злочину з корисливих мотивів - 7 кримінальних справ; негативна характеристика особи винного за місцем роботи та проживання - 14; 3) не визнав свою вину - 24; 4) змінення пояснень у судовому засіданні з метою ухилення від кримінальної відповідальності - 3; 5) попередня судимість - 21; 6) визнання вини частково - 7 кримінальних справ.

З цього приводу О.М. Мясніков зазначає, що «ці негативні фак­тори повинні впливати на призначувану міру покарання і, як необхідно розуміти, зовсім його не пом’якшувати. Отже, можемо сказати, що ці фактори будуть обов’язково погіршувати становище винного порівняно з особою, яка позитивно характеризується, а значить, обтя­жувати покарання». Далі він робить такий висновок: «Дані, які нега­тивно характеризують особу, фактично є обставинами, що обтяжують покарання, хоч і іменуються даними про особу винного. Очевидно, що судити про юридичну природу зазначених обставин слід не тільки за назвою, а й за суттю та призначенням» [12, с 203].

П. С. Дагель, вказуючи, що у судовій практиці суди при призначенні покарання враховують такі обставини, як негативна ха­рактеристика з місця проживання, зловживання алкогольними напоями чи наркотичними речовинами, наявність у минулому адміністративних стягнень та антисуспільних поступків, робить висновок, що встанови­ти вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, що стосу­ються особи винного неможливо [13, с 101]. Подібну думку обґрунтовує А.В. Кузнєцов: «На практиці враховуються такі обстави­ни, що стосуються особи засудженого, як негативна поведінка у побуті, порушення ним у минулому громадського порядку» [14, с 50].

Поділяючи позиції П.С. Дагеля та А.В. Кузнєцова, Л.Л. Кругли­ков зазначає, що встановлений вичерпний перелік обставин, які обтя­жують, суперечить положенню, що закріплене у ст. 65 КК України, яке зобов’язує суд враховувати тяжкість вчиненого злочину, особу винного, тобто не тільки ті фактори, що вказані у ч. 1 ст. 66 та ч. 1 ст. 67 КК України, а й інші [4, с. 59]. Л.Л. Кругликов пише: «…До того часу, поки перелік ст. 39 Кримінального кодексу РСФСР (ч. 1 ст. 67 КК України) буде вичерпним, врахування зазначених обставин та їм подібних можливий не інакше, тобто як обставини, що характеризують злочин та особу винного. Якщо суд визнав конкретну обставину такою, що пом’якшує та обтяжує покарання, він тим більше не може ігнорувати факт існування цієї обставини, і тому повинен врахувати її, (взяти її до уваги) при призначенні покарання [4, с. 75].

При призначенні покарання, як уже зазначалося, важливим є врахування тяжкості вчиненого злочину та особи винного (ч. 1 ст. 65 КК України). Основою обрання судом міри покарання, насамперед, є вчинений злочин з усіма його ознаками, які входять до складу злочину як обов’язкові ознаки, одночасно враховуються й ті відомості про особу, які проявили себе під час вчинення злочину. Тому врахуванню підлягають усі обставини, яким би чином вони не впливали на міру покарання.

Такої ж думки дотримується Л.Л. Кругликов, який підкреслює: «Всі обставини, які виявлені у вчиненому злочині та характеризують небезпечність злочину та особу, підлягають врахуванню при призначенні покарання незалежно від того, вказані вони в законі чи ні. Справа в тому, що саме ці обставини є основою обрання судом міри покарання: якщо особа підлягає відповідальності за вчинене, то перш за все, характер вчиненого і характеристика особи, які проявилися під час вчинення злочину, опиняються у полі зору суду, визначаючи міру кримінально-правового впливу, і вирішальним чином впливають на цю міру» [4, с. 49].

Врахування факторів, які не зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання, є необхідним та мотивованим лише як факторів, які характеризують вчинене особою злочинне діяння та особу винного [15, с. 253].

З цього приводу І.І. Карпець зазначає, що у зв’язку з науково-технічним прогресом виникає необхідність внесення змін та доповнень до чинного переліку (наприклад, вказівка на таку обставину, яка обтяжує покарання як порушення правил техніки безпеки та правил поводження з технічними системами), щоб вносити у закон все нові і нові доповнення вряд чи можна. Встановлення вичерпного переліку обставин, які обтяжують покарання, виключило б необхідність таких доповнень [16, с 202].

Однак, вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, необхідний у силу того, що виключає врахування як обставину, що обтяжує покарання, таку, що не стосується характеристики винної особи. Звідси вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, має велике практичне значення, обмежуючи повноваження суду, що свідчить про гуманність цієї норми КК України [7, с 63].

Натомість Д.С. Дядькін намагається з’ясувати, якщо суд може враховувати будь-яку обставину, яка пом’якшує та обтяжує покарання, то навіщо взагалі потрібні їх переліки. Він пропонує два варіанти відповіді на це питання: 1) для того, щоб врахування обставин, вказа­них у переліках, було обов’язковим, а інших - факультативним; 2) щоб вказані у переліках обставини впливали на міру покарання сильніше, ніж ті, які у них не вказані. Науковець стверджує, що перший варіант відповіді суперечить загальному правилу врахування всіх обставин, які характеризують діяння та особу винного, а другий. - не може бути вірним, адже у кожній конкретній справі будь-яка обставина, яка не вказана у законі, може бути більш вагомою, ніж та, яку передбачив законодавець [15, с 254].

Іншої думки дотримується І.Г. Філановський. Він пише: «Справа не у формальному, а в тому, що, надавши суду можливість визнавати обставини, які обтяжують покарання, що не вказані в законі, цим підривається ідея стабільності закону, який встановлює межі кримінальної відповідальності» [17, с 132]. Такі ж міркування висловлює Г.І. Чечель, підкреслюючи: «Необмежений простір вра­хування обставин, які обтяжують покарання, може призвести не до індивідуалізації покарання, а до самовільного призначення пока­рання» [18, с 9].

Можна погодитися з цими твердженнями, адже вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, обмежує суб’єктивне ставлення суду. Фактично резюмуючи, Л.Л. Кругликов вказує, що «по суті справи, тепер легалізований обхід вичерпного переліку обставин, які обтяжують покарання, адже зрештою не так важливо, з посиланням на яку статтю і за яким критерієм судом враховується конкретна об­ставина, важливе інше - те, що вона враховується і впливає на збільшення міри покарання» [19, с 149].

З такою позицією погоджується більшість науковців. Так, Ю.Б. Мельникова пише: «Інші обставини, які негативно характеризують особу винного, крім вказаних у ст. 39 КК РСФСР (ч. 1 ст. 67 КК України), можуть обтяжувати відповідальність підсудного, тобто погіршувати його становище» [10, с. 98]. М.М. Бабаєв вважає, що «суд має право надавати факторам, які не регламентовані в законі, значення обтяжуючих та враховувати їх як дані про ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного» [20, с. 41].

Особа винного, а також обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання, як це зазначено у ст. 65 КК України, – це самостійні, хоч і тісно пов’язані між собою, критерії загальних засад призначення покарання. Звідси, як вважає М.І. Бажанов, будь-які обставини, що характеризують особу винного та які обтяжують відповідальність, можуть враховуватися судом незалежно від вичерпного переліку обставин, які обтяжують покарання, який зазначений у ч. 1 ст. 67 КК України [7, с. 63].

Отже, вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання, який сьогодні передбачає КК України, не можна вважати оста-точним, тобто таким, що не потребує подальшого вдосконалення. Враховуючи це, Л.Л. Кругликов визначений в літературі вичерпний характер обставин, які обтяжують покарання, пояснює так: «Законодавець вважав, що надання права судам враховувати інші обставини як обтяжуючі покарання може призвести до самовільного посилення міри відповідальності» [4, с. 55].

Висновки. Відповідно до ст. 65 КК України суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. Врахування обставин, які обтяжують покарання, здійснюється відповідно до ст. 67 КК України. На відміну від обставин, які пом’якшують покарання, обставини, які обтяжують покарання мають вичерпний характер (ч. 3 ст. 67 КК України).

З приводу надання цьому переліку обставин, які обтяжують покарання, вичерпного характеру науковці висловлювалися по-різному. Але, на наш погляд, доцільним є вичерпний характер досліджуваних обставин, оскільки це зменшить суб’єктивне ставлення суду. Окрім того, як зазначає дехто з науковців, інші обставини, виявлені та встановлені у справі, які можна віднести до таких, що обтяжують покарання можна віднести до характеристики вчиненого злочину чи до особи винного, що не буде суперечити чинному законодавству (ст. 65 КК України). Адже при призначенні покарання суд враховує усі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення та призначення справедливого покарання.

З цього приводу є роз’яснення у постановах Пленуму Верховно­го Суду України. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № із змінами від 10 грудня 2004 р. у ч. 4 вказано: виходячи з того, що встановлення пом’якшуючих та обтяжуючих по­карання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. Далі у ч. 6 цієї постанови зазначено: «Наведений у ч. 1 ст. 67 Кримінального кодексу України перелік обставин, що обтяжують по­карання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею» [21, с 66-67].

–––––––––––

Карпец ИИ. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве / И.И. Карпец. - М.: Госюриздат, 1959. - 120 с.

Кабурнеев Е.В. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в системе диффференциации уголовной ответственности за убийство: учеб. пособие / Е.В. Кабурнеев. - М., 2006. - 56 с.

Кругликов Л. Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоя­тельства в уголовном праве: вопросы теории / Л.Л. Кругликов. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. - 164 с.

Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в совет­ском уголовном праве: учеб. пособие / Л.Л. Кругликов. - Ярославль: Изд-во ЯрГУ, 1977. - 83 с.

Іщенко А.В. Назначение наказание по Уголовному кодексу Россий­ской Федерации: науч.-практ. пособие / А.В. Іщенко. - М.: Юрлитинформ, 2002. - 160 с.

Карпец ИИ. Современные проблемы уголовного права и криминоло­гии / ИИ. Карпец. - М.: Юрид. лит., 1976. - 224 с.

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному пра­ву / М.И. Бажанов. –– К: Вища школа, 1980. - 216 с.

Карпец ИИ. Уголовное право и этика / И.И. Карпец. - М.: Юрид. лит., 1985. - 256 с.

Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика / В.И. Зубкова. - М.: НОРМА, 2002. - 304 с

Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуа­лизация наказания / Ю.Б. Мельникова. - Красноярск, 1989. - 118 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - 1104 с.

Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятель-ства в теории, законодательстве и судебной практике / О.А. Мясников. – М.: ООО изд-во «Юрлитиформ», 2002. – 240 с.

Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П.С. Дагель. – М., 1976. – 211 с.

Кузнєцов А.В. Уголовное право и личность / А.В. Кузнєцов. – М., 1977. – 167 с.

Дядькин Д.С. Теоретические основы назначения уголовного нака-зания: алгоритмический подход / Д.С. Дядькин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 510 с.

Карпец И.И. Наказание: социальные, правовые и криминологиче-ские аспекты / И.И. Карпец. – М.: Юрид. лит., 1973. – 288 с.

Филановский И.Г. К вопросу о юридической ответственности за правонарушения / И.Г. Филановский // Вестник Ленинградского университета. Сер. Экономика, философия, право. – 1973. – № 5. – 132 с.

Чечель Г.И. Смягчающие ответственность обстоятельства и их зна-чение в индивидуализации наказания / Г.И. Чечель. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1978. – 166 с.

Кругликов Л.Л. Некоторые аспекты теории назначения наказания / Л.Л. Кругликов // Проблемы уголовного права в свете решений XXVI съезда КПСС. – М., 1983. – 158 с.

Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних / М.М. Бабаев. – М., 1968. – 120 с.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: навч.-практ. посібник / укл. Б.О. Кирись – Львів: Ліга-прес, 2008. – 408 с.

 

< Попередня   Наступна >