431

---

І.М. Федорчук

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ОСОБОЮ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ У СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО СП’ЯНІННЯ АБО У СТАНІ, ВИКЛИКАНОМУ ВЖИВАННЯМ НАРКОТИЧНИХ АБО ІНШИХ ОДУРМАНЮЮЧИХ ЗАСОБІВ, ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ОБТЯЖУЄ ПОКАРАННЯ

Враховуючи те, що до обставин, які обтяжують покарання відне­сено «вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України), автор обґрунтовує доцільність у кримінальному законі такої норми, адже саме такий стан, переважно, є причиною вчинення злочинів, які характеризуються агреси­вністю, невиправданою рішучістю та спричиняють тяжкі наслідки.

Ключові слова: особа, обставини, покарання, стан алкогольно­го сп’яніння, наркотичні засоби.

Постановка проблеми. Слід відзначити, що норма, за якою «вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» не завжди включалася до переліку обставин, які обтяжують покарання. Так, у Керівних началах 1919 р., Кримі­нальних кодексах 1922 та 1927 р., навпаки, ця обставина вважалася такою, що пом’якшує покарання. Посилення кримінальної відповіда­льності за злочини, вчинені у стані алкогольного сп’яніння, вживання наркотичних та інших одурманюючих засобів, почалося з 1958 р., зго­дом, у Кримінальних кодексах 1960 та 2001 р. цю обставину включили до переліку обставин, які обтяжують покарання.

Досі серед науковців обговорюється питання про підстави обґрунтованого включення зазначеної обставини до переліку обтяжую­чих. Також виникають суперечності у доведенні, при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, що такий стан, який зазначений у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, сприяв вчиненню

злочинів. Отже, вивчення цієї проблеми має певне наукове і практичне значення.

Стан дослідження. Обставини, які обтяжують покарання, станов­лять важливий інститут кримінального права, тому цьому питанню науковці приділили чимало уваги. Також значна кількість досліджень відводиться питанню щодо такої обставини, яка обтяжує покарання, як вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння, або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюю­чих засобів. Зокрема, В.К Грищук вказує, що під сп’янінням, про яке йдеться у ст. 21 КК України, слід розуміти фізіологічне сп’яніння особи. Воно не може слугувати підставою для визнання особи неосудною чи обмежено осудною тому, що відсутній медичний критерій неосудності. Разом з тим хронічний алкоголізм, тривале вживання наркотичних та інших одурманюючих речовин може призвести до психічного захворю­вання особи, тобто до наявності медичного критерію неосудності чи обмеженої осудності. Так позицію поділяють А. А. Габіані [1], В.І. Зубкова [2], І.І. Карпець [3], Л.Л. Кругликов [4] та інші.

Виклад основних положень. У ч. 1 ст. 67 КК України зазначені обставини, які обтяжують покарання - це вичерпно визначені законом про кримінальну відповідальність чинники, що характеризують подію злочину або особу винного і тому служать підставою для призначення судом більш суворого виду та розміру покарання [5, с 480]. Такою підставою є їх чітко визначена спрямованість, тобто ці обставини свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого зло­чину та особи винного. У п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України законодавець виділив чинник, який негативно характеризує особу винного та визнав цю обставину такою, що обтяжує покарання.

У юридичній літературі завжди велися дискусії щодо включення у перелік обставин, які обтяжують покарання, «вчинення злочину осо­бою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викли­каному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів». Також спірним є питання, чи може стан сп’яніння при вчиненні злочи­ну враховуватися як обставина, що пом’якшує покарання.

А.А. Габіані вважав можливим в окремих випадках визнавати стан сп’яніння як обставину, що пом’якшує покарання. Для обґрун­тування своєї думки він посилався на те, що суд при призначенні пока­рання має право враховувати такі обставини, які не входять до переліку пом’якшуючих. Ця вказівка застосовується і до злочинів, які вчинені в стані сп’яніння, якщо останнє свідчить про меншу суспільну небезпеку діяння та особи винного. До такого він відносить випадки, коли особу навмисно довели до стану сп’яніння з метою втягнення у злочинну діяльність, коли зловживання алкогольними напоями для цієї особи є одиничним, випадковим фактом [1, с. 104].

На думку В.І. Зубкової, «стан сп’яніння, як свідчить практика, не завжди пов’язаний з вчиненням злочину і тому не може визнаватись обставиною, яка обтяжує покарання» [2, с. 250]

Так, автори «Науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України» за загальною редакцією М.О. Потебенька та В.Г. Гончаренка вказують, що стан простого сп’яніння, навіть тяжкого ступеня, не є хворобливим (психічним) станом, а отже, не належить до медичного критерію неосудності. Крім того, у такому стані в особи зберігається можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними. Ли­ше в деяких випадках, коли особу було доведено до стану тяжкого сп’яніння насильницьким шляхом або шляхом обману, або коли вона не знала про механізм дії речовини, або не мала суб’єктивного досвіду його прийому, за умови констатації такого стану сп’яніння, за якого особа певною мірою не була здатна усвідомлювати свої дії і керувати ними, суд, врахувавши всі обставини, може оцінити такий стан як стан обмеженої осудності, що пом’якшує покарання.

Натомість І.І.Карпець вважав, що у всіх випадках стан сп’яніння має визнаватись обставиною, яка обтяжує відповідальність [3, с. 66–67]. Він, зокрема, зазначав, що «статистика показує, що значна кількість злочинів вчинюється у стані сп’яніння. Звідси виникає проблема алко­голізму як однієї із конкретних причин злочинності. Якщо ми говоримо про те, що алкоголізм призводить до злочинності, значить, для того щоб бути послідовними, зобов’язані рішуче протистояти визнанню стану сп’яніння пом’якшуючою обставиною. Крім того, злочини, які вчиняють­ся особами, які перебувають у стані сп’яніння, особливо цинічні та жорстокі. Бувають випадки, коли злочинець навмисно приводить себе до стану сп’яніння, щоб вчинити задумане, адже у «тверезому» стані у нього можливо не буде такої відваги для вчинення злочину» [3, с 66].

На думку Л.Л. Круглікова, підставою віднесення стану сп’яніння до обставини, яка обтяжує покарання, є вагомі причини, адже особа добровільно приводить себе до стану сп’яніння, хоч їй відомо, що вживання алкоголю вважається однією з найбільш роз­повсюджених причин та умов конкретних злочинів, спонукає до антисуспільної поведінки. Під час сп’яніння значною мірою втрачається розуміння дій, обдуманість поступків, понижується ува­га, критичне відношення до своєї поведінки, притуплюється відчуття обережності. Зрештою полегшується прийняття рішення про вчинен­ня злочину, або ж зміцнюється рішучість вчинити злочин, значно знижується контроль за поведінкою та здатність протистояти шкідливому впливу [4, с 75].

Стан сп’яніння свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочину, бо, внаслідок зниження контролю особи за свою поведінкою під впливом алкоголю підвищується можливість спричинення шкідливих наслідків, до того ж часто збільшується обсяг шкоди. Од­ночасно вчинення злочину в стані сп’яніння - показник підвищеної суспільної небезпеки винної особи, оскільки в такому злочині прояв­ляються антисоціальні риси особи, її антисоціальна спрямованість [4, с 80]. При цьому в багатьох випадках дії такої особи характеризують­ся імпульсивністю, агресивністю, особливою жорстокістю, що призво­дить до тяжких наслідків [6, с 140].

Визнання обставиною, яка обтяжує покарання «вчинення зло­чину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» має велике значення не тільки як підстава для призначення більш суворої міри покарання, але як і міра виховного характеру у справі боротьби з пияцтвом, яке призвело до вчинення злочину, особ­ливо на транспорті [7, с 190]

Такої ж думки дотримувався М.І. Бажанов, який вказував, що сп’яніння, що охоплює випадки простого (фізіологічного) сп’яніння, викликаного вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних чи інших одурманюючих засобів, як відомо, не тільки не звільняє від кримінальної відповідальності, а й свідчить про підвищений ступінь небезпеки вчиненого злочину так і особи, яка його вчинила. У ряді випадків злочини, вчинені у стані сп’яніння, відрізняються особливою жорстокістю, бажанням проявити своє «я» суспільним інтересам, свідчить про моральний занепад винної особи, наявності у нього глибокої антисоціальної орієнтації на вчи­нення злочинів [8, с. 69–70].

Вивчення судової практики показало, що зазначена обставина найбільше розповсюджена. Суди досить часто не враховують цю об­ставину як таку, що обтяжує покарання, при цьому не наводять мотиви свого рішення у вироку. Вивчення кримінальних справ показало, що із загальної кількості справ, де наявною була ця обставина, лише у 58% з них було мотивовано та обґрунтовано у вироку, чому суд визнав та врахував при призначенні покарання, або навпаки, не визнав такою, яка обтяжує покарання.

Відповідно до ст. 21 КК України особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння черес вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відпо­відальності. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані сп’яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті осудності – неосудності. Відомо, що алко­голь, наркотичні засоби (інші одурманюючі речовини) впливають на центральну нервову систему людини, вражають її свідомість і волю. Але у таких осіб, як правило, зберігається контакт з оточення, вони не втрачають можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у зазначеній статті, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття стан сп’яніння – це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викликаний вжи­ванням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурма­нюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини, і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого і посилює відповідальність цієї особи [9, с. 72–73].

Стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальної відповідальності. Пояснюється це тим, що при зви­чайному фізіологічному сп’янінні, перш за все, відсутній медичний критерій неосудності, крім того, при такому сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, що характерні для хво­робливого розладу психіки. Також необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони вказують, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати ха­рактер вчинюваних діянь і керувати ними.

Таким чином, у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більш того, вказують, що у таких випадках осудність настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу [10, с 98].

Незважаючи на те, що стан сп’яніння є різновидом аномального стану, за якого розбалансовані процеси гальмування та збудження, коли інтоксикація зачіпає центральну нервову систему, впливаючи на свідомість та волю, ускладнюючи процеси мислення та послаблюючи самоконтроль, в особи у стані сп’яніння все ж таки зберігається кон­такт з оточенням, а дії залишаються мотивованими. Не втрачаючи зв’язку з дійсністю, особа усвідомлює свої діяння, їхнє соціальне зна­чення і зберігає можливість керувати ними навіть при сп’янінні тяжко­го ступеня. Крім того, стан сп’яніння, навіть у тяжкій формі, не може бути віднесений до медичного критерію неосудності.

До стану сп’яніння особа доводить себе свідомо. Вона здатна передбачати свою можливу поведінку в такому стані і з врахуванням цього може вирішувати, вживати чи не вживати алкоголь, наркотики чи інші одурманюючі засоби або їх суміші. Не втілюючи в собі медич­ного критерію неосудності, звичайне сп’яніння, навіть у тяжкій формі не звільняє від кримінальної відповідальності особу, яка в такому стані вчинила злочин [6, с 33-34].

Під час вчинення злочину суб’єкт перебуває у певному фізіологічному стані, який викликаний дією на його організм засобів, зазначених у п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, що певною мірою й обумо­вило (спровокувало) вчинення ним злочину. Оцінка обставини, передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України, як такої, що обтяжує пока­рання, можлива лише за умови, якщо вживання зазначених у законі засобів: а) призвело до особливого фізіологічного, а не патологічного стану організму винного, або інакше особа може бути визнана неосуд­ною; б) було добровільним, бо насильницьке введення в організм особи таких засобів або і доведення її до стану одурманення шляхом об­ману не може визнаватися (як це випливає зі змісту ч. 2 ст. 67 КК України) обставиною, що обтяжує покарання [10, с. 225–231].

Слід відзначити, що у жодному з коментарів не ставиться під сумнів правильність законодавчого вирішення питання про кримі­нальну відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані сп’яніння [11, с. 72]. В.М. Бурдін зазначає, що законодавче вирішення питання про віднесення стану сп’яніння до обставин, які обтяжують покарання, є недосконалим. Для обґрунтування своєї дум­ки він вказує на такі причини: 1) не зрозуміло, за яким критерієм ви­значати, які за характером злочини можуть бути обумовлені станом сп’яніння, який при цьому підвищує ступінь суспільної небезпеки, а які – ні; 2) стан сп’яніння з психологічної точки зору може полегшити вчинення будь-якого злочину, не залежно від його характеру; 3) дуже важко з процесуальної точки зору довести, що стан сп’яніння обумо­вив чи не обумовив вчинення конкретного злочину; 4) спірним є відне­сення стану сп’яніння до обставин, які обтяжують покарання, адже обумовити вчинення злочину, зокрема підвищити агресивність, посла­бити соціальний контроль за своєю поведінкою можуть не тільки психоактивні речовини, а й добровільне тривале безсоння, медитація, вплив атмосферних явищ, зайняття єдиноборствами та ін.; 5) стан сп’яніння відповідно до законодавчого визначення п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України повинен визнаватися обставиною, яка обтяжує покарання і в тих випадках, коли мало місце випадкове передозування медикамента­ми, що викликало стан сп’яніння, коли особу призвели до стану сп’яніння шляхом насильства чи обману або ж, коли особа опинилася у такому стані випадково, через незнання властивостей відповідних речо­вин. Тому, на думку вченого, доцільно відмовитися від визнання стану сп’яніння обставиною, яка обтяжує відповідальність [11, с. 108–109].

Під станом алкогольного сп’яніння слід розуміти такий стан особи, який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв, при цьо­му йдеться, як уже зазначалося, лише про так зване фізіологічне, а не патологічне сп’яніння. Вживання наркотичних чи інших одурманюю­чих речовин означає введення будь-яким способом вказаних засобів в організм людини.

Наркотичне сп’яніння – це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром – комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового і повного припинення вжи­вання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчи­нення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп’яніння - це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (окрім алкогольних напоїв і наркотичних засобів). Відповідно до ст. 322 КК України одурманюючі засоби - це сильнодіючі ліки, всілякі токсичні речовини, промислового, побутового та іншого призна­чення (ацетон, бензин, розчинники, лаки, фарби, дихлофос тощо). Тобто, одурманюючі засоби не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами [9, с 805].

Отже, п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України містить лише окремі види засобів, які можуть призвести до сп’яніння, при цьому не враховано інших, також не менш небезпечних засобів, які можуть впливати на поведінку особи, а в деяких випадках бути причиною вчинення злочинів. Тобто йдеться лише про алкогольні напої, наркотичні засоби та інші одурманюючі засоби (до яких не входять психотропні речови­ни) [9, с 166].

Відповідно до ст. 305 КК України психотропні речовини здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, мислення, чи навіть поведінку. Психотропні речовини - це включені до Переліку речовини природного чи синте­тичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викли­кати стан залежності та справляти депресивний та стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять не­безпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними [9, с 711].

То ж очевидно доцільно п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України викласти у такій редакції: вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алко­гольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних, психотропних чи інших одурманюючих засобів.

У ч. 2 ст. 67 КК України міститься положення про те, що суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину не визнавати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у п.п. 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку [9, с. 166]. Отже, суд на власний розсуд та за наявності підстав з урахуванням ст. 65 КК України, вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані викли­каному вживанням наркотичних та інших одурманюючих засобів, може не врахувати як обставину, що обтяжує покарання.

Висновок. На основі викладеного зазначимо, що особи до стану алкогольного, наркотичного та токсичного сп’яніння доводять себе свідомо. Крім того, у такому станів у них зберігається можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Вивчення судової практики показало, що саме стан алкогольно­го, наркотичного та токсичного сп’яніння здебільшого є причиною вчинення злочинів, бо нерідко у «тверезому» стані особа не відва­жується на злочинне діяння.

То ж «вчинення злочину особою яка перебуває у стані алко­гольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів» свідчить про підвищену ступінь суспільної небезпеки злочину та особи винного, звідси віднесення даної обставини до цієї, що обтяжує покарання, є обґрунтованим. От­же, особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння, підлягає кримінальній відповідальності, тому така обставина повинна враховуватися судом при призначенні покарання, і лише за певних умов, як було вказано вище, розглядатися у контексті осудності-неосудності.

У цьому зв’язку доцільно ч. 2 ст. 67 КК України викласти у такій редакції: «суд має право, залежно від характеру вчиненого зло­чину, не визнавати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, 13, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку».

–––––––––––

Габиани А.А. Уголовная ответственность за преступления, совер­шенные в состоянии опьянения / А.А. Габиани. – Тбилиси, 1968. – 188 с.

Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика / В.И. Зубкова. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.

Карпец И.И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве / И.И. Карпец. – М.: Госюриздат, 1959. – 120 с.

Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в совет­ском уголовном праве. Часть Особенная: учебное пособие / Л.Л. Кругликов. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т., 1979. – 92 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В.К. Грищук. - К.: Видавни­чий Дім «Ін Юре», 2006. - 568 с

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С. Яценко. - [4-те вид., переробл. та доповн.]. - К.: А.С.К., 2005. -848 с.

Уголовное наказание (монографическое исследование) / под ред. Ю.С. Шемчушенко, Ю.Л. Титаренко. - К.-Донецк, 1997. - 320 с.

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному пра­ву / М.И. Бажанов. - К.: Вища школа, 1980. - 216 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [4-те вид., переробл. та доповн.]. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-гe вид., вип. та доп.]. -Харків: Одіссей, 2004. - 1020 с.

Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння: монографія / В.М. Бурдін. - К.: Атіка, 2005. - 160 с

 

< Попередня   Наступна >