251

---

О.Ф. Пасєка

РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ У ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВАХ

Розглядається розвиток та становлення основних положень кримінальної відповідальності юридичних осіб за вчинення суспільно небезпечних діянь у законодавствах зарубіжних держав.

Ключові слова: кримінальне законодавство, суб’єкт злочину, юридична особа, кримінальна відповідальність, кримінальне покарання.

Постановка проблеми. Економічні та політичні перетворення останнього десятиліття істотно розширили й ускладнили сферу право­вого регулювання за рахунок появи приватного сектору. На цьому тлі в багатьох галузях виникла потреба у появі нових, ефективніших і су­часних інститутів, які б відповідали вимогам часу. Це стосується і кримінального законодавства. Зайвий консерватизм і догматизм зав­жди перешкоджав розвитку нових інститутів. Однак не можна не виз­нати, що запровадження відповідальності організацій спонукає до істотної модернізації кримінального законодавства, а з огляду на це необхідно ретельно вивчати всі так би мовити «за» та «проти» застосу­вання таких новацій.

Одним з аргументів позитивного вирішення питання запровад­ження кримінальної відповідальності юридичних осіб є її наявність у законодавствах багатьох держав протягом тривалого часу. Постановка питання про існування кримінальної відповідальності юридичних осіб мала сенс і викликала жваві дискусії на заході тоді, коли юридична особа, будучи породженням цивільного права, підпадала під дію ви­нятково норм про цивільно-правову відповідальність. Це стосується, насамперед, XIX ст. з його бурхливим зростанням економіки, виник­ненням різноманітних економічних конструкцій типу акціонерного товариства, цивілістичною юридизацією цих конструкцій і т.д. Тут й виникла дилема: якщо юридична особа порушує не

цивільно-правове зобов’язання, а встановлені під загрозою державного примусу публічно-правові правила поведінки, для прикладу, у сфері регулю­вання фінансового ринку, то чи може бути притягнена до кримінальної відповідальності безпосередньо юридична особа?

Технологізація економічному життя призвела вже у першій половині ХХ ст. до бурхливого росту публічно-правових заборон у сфері економіки, до необхідності введення різноманітних санкцій. У такій ситуації відповідь на запитання, що хвилювало у XIX ст. юристів, стала очевидною: державний примус може бути застосований не лише до фізичних, а й до юридичних осіб. Інакше кажучи, юридич­на особа може підлягати не лише цивільно-правовій, а й кримінальній відповідальності.

З цієї позиції доцільно проаналізувати розвиток норм кримі­нального законодавства зарубіжних держав щодо відповідальності юридичних осіб, що дасть можливість обґрунтованіше підійти до визначення доцільності запровадження такої відповідальності у вітчизняному законодавстві.

Стан дослідження проблеми. Питанню розвитку кримінальної відповідальності юридичних осіб у зарубіжних державах присвятили свої праці Г.І. Агафонов, О.Ю. Антонова, П.Н. Бирюков, Б.В. Вол-женкін, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, СІ. Келіна, І.В. Красницький, Н.Є. Крилова, В.Н. Кудрявцев, А.С. Нікіфоров, В.А. Пимонов, І.В. Сіт-ковський, В.М. Смітієнко, та ін. Що ж стосується вітчизняного аспекту цієї проблематики, то доводиться констатувати, що його дослідженню приділено надто мало уваги. Тому-то потрібний глибший та деталь­ніший аналіз для напрацювань обґрунтувань та пропозицій.

У цьому контексті, на наш погляд, важливо проаналізувати роз­виток норм кримінальних законодавств зарубіжних держав, які регла­ментують відповідальність юридичних осіб, а також акцентувати увагу на необхідності ґрунтовнішого дослідження цієї проблеми.

Виклад основних положень. Про корпоративну відповіда­льність правники заговорили лише тоді, коли головну роль в економіці стали відігравати не індивідуальні, а колективні суб’єкти. Такого стану економіка досягла в умовах капіталістичної формації. Саме у цей період проявляється недостатність правового регулювання діяльності колективних утворень лише засобами цивільного та адміністративного законодавства.

Генезис фундаментальних положень сучасного кримінального пра­ва, які не допускають кримінальної відповідальності юридичних осіб, відбувся ще у період буржуазних революцій, коли в основу кримінальної відповідальності було покладено нові принципи (відповідальність при наявності вини та індивідуальна відповідальність), що стали згодом «ан­типодами» відповідальності колективних суб’єктів. Починаючи з того часу, принципи особистої та винної відповідальність отримала закріп­лення у більшості кримінальних кодексів, що змінили середньовічне за­конодавство, котре допускало відповідальність громад, гільдій. Як наслі­док, притягнення до відповідальності корпорацій стало визнаватися не­припустимим. Це обґрунтовувалося тим, що корпорації не мають реальної волі, отже, до них не можна застосувати таке поняття як вина, яка є однією з невід’ємних підстав відповідальності.

Учені-юристи стверджували, що корпорація, будучи юридич­ною фікцією, не задовольняє закріпленим у законі вимогам actus reus (винна дія) і mens rea (винна воля, вина).

Незважаючи на це з розвитком капіталізму та збільшенням кількості корпорацій багато держав запроваджують корпоративну відпові­дальність, прагнучи у такий спосіб посилити свій вплив на економічні процеси та встановити заходи протидії злочинам, які можуть бути вчинені колективними суб’єктами приватного сектора. У зв’язку з цим у багатьох державах (насамперед державах загального права) у середині XIX ст. за­проваджено кримінальну відповідальність корпорацій.

Так, становлення кримінальної відповідальності корпорацій в Англії початково унеможливлювалось. Це було зумовлено вимогою права про те, що підсудний сам особисто повинен з’явитись до суду. У своїй промові англійський правник Едвард Турлоу (Edward Thurlow), противник притягнення колективних суб’єктів до відповідальності, стверджував, що корпорація немає сумління, бо вона немає душі і тіла, яке можна покарати [1, c. 8].

Однак у середині XIX ст. у державах загального права (Англія, США) суди почали в окремих випадках притягати до кримінальної відповідальності корпорації за невиконання обов’язків, покладених на них законом, а потім і за неналежне вчинення правомірних дій, резуль­татом яких стало заподіяння шкоди суспільству [2, с. 53]. Слід підкреслити, що ця шкода повинна була мати такий рівень суспільної небезпеки, що застосування санкцій інших галузей права фактично було неадекватне спричиненій шкоді.

В Англії було встановлено таке правило: у разі злочинного вчинку (misfeasance) до відповідальності за обвинувальним актом зав­жди міг бути притягнений сам службовець або агент, що фактично вчинив злочин. Бездіяльність (non fea-sance), зрештою, не могла бути поставлена у вину фізичній особі, а лише – самій корпорації.

Визнання юридичної особи суб’єктом злочину в Англії відбулося у середині XIX ст. [3, с. 45]. У 1846 p. лорд Детлем виніс рішення у справі «The Queen vs Great North of England Railway Co.» (королева проти компанії Велика залізниця Півночі Англії), в якому вказав, що корпорації можуть визнаватися суб’єктом злочину за вчи­нення неналежних правомірних дій [4, с. 12].

Виданий у 1889 р. Міжнародний Акт (International Act) не вик­лючав можливості визнання корпорації суб’єктом злочину, за винят­ком злочинів, які юридична особа не може вчинити (наприклад вбив­ство, наклеп та ін.).

З 1944 р. в Англії стало можливим притягнення корпорацій до відповідальності як виконавців, так і співучасників. При цьому досить часто використовується принцип «alter ego». Тому винне діяння осіб, які входять в орган управління юридичної особи, вважається вчиненим самою юридичною особою. У тих випадках, коли злочин вчинено посадовою особою, корпорація відповідає як виконавець злочину. Якщо ж службовець є співучасником, то юридична особа підлягає відпові­дальності як співучасник [5, с 282].

З цього принципу англійське кримінальне право, як і право США, робить виняток. По-перше, ставити у вину діяння представника юридичній особі не видається можливим, коли йдеться про злочини, які за своєю природою не можуть бути вчинені останньою (статеві злочини та ін.). По-друге, якщо йдеться про злочини, за які передбаче­но покарання у вигляді довічного ув’язнення, принцип «alter ego» та­кож не може використовуватися, оскільки до корпорації не може бути застосований такий вид покарання.

Загальні засади кримінальної відповідальності юридичних осіб передбачені законом «Про інтерпретацію» 1978 р. Юридична особа в Англії може підлягати кримінальній відповідальності за корупційні діяння, відмивання доходів і фінансування тероризму (торгівля впли­вом, на відміну від США, у Англії не криміналізована). Відповідно до згаданого закону під суб’єктом, який підлягає відповідальності за вчи­нення статутного злочину, якщо інше не передбачено законом, розуміється корпорація [5, с 281].

У кримінальному законодавстві США, яке розвивалося на основі англійського загального права, протягом тривалого часу питання про відповідальність корпорацій розглядалося у практичній площині. Так, у 1887 р. було прийнято закон про торгівлю між штатами, а у 1890 р. - ан-титрестовий кримінальний закон Шермана, що діють досі. З їх прийняттям стає очевидним намір законодавця здійснювати боротьбу з небезпечними проявами діяльності корпорацій у сфері економіки шляхом застосування кримінально-правових санкцій до корпоративних суб’єктів [5, с 279].

У США на фоні економічного зростання, збільшення кількості корпорацій, підвищення їх ролі у суспільному житті постала необхідність жорсткішої регламентації та контролю за їх діяльністю. На початку XX ст. Конгрес США в Акті Елкінса (Elkins Act) сформу­лював положення, що дія чи бездіяльність службовця корпорації у ме­жах своїх повноважень вважається дією чи бездіяльністю самої корпорації. Це положення у 1909 р. розглянув Верховний Суд США на предмет його конституційності по справі залізнодорожньої компанії «Центральний Нью-Йорк та Гудзонська Річкова Залізниця» проти Сполучених Штатів («New York Central & Hudson River Railroad Co.» v. «United States»). При слуханні апеляції на обвинувальний вирок проти Центрального Нью-Йорка (New York Central) за порушення Акту Елкінса адвокат аргументував невідповідність Конституції розділу І Акту про відповідальність корпорації за дії службовців, агентів та співробітників тим, що накладання штрафу на корпорацію за дії її співробітників зводиться до відбирання грошей у безневинних акціонерів та їх покарання без належного судового процесу. Верхов­ний Суд не погодився з таким твердженням, визнавши можливість кримінальної відповідальності корпорацій [4, с. 12].

Законодавцю того часу було важко обґрунтувати делікто-здатність об’єднань, враховуючи його уявлення про особу як про істоту розумну, а не абстрактну, не матеріалізовану. Та все ж, незва­жаючи на це, з причин безпеки і як виняток призначення покарання колективному суб’єкту допускалося.

Кримінальну відповідальність юридичних осіб передбачають законодавства й інших держав. Так, у судовій практиці Італії та Франції часів XIII–XVI ст. також можна знайти чимало прикладів ви­несення судових рішень про покарання міст, общин, гільдій та інших корпоративних утворень. Італійські статути середньовіччя допускали можливість покарання міста, волості, в яких було вчинено злочин що­до їх пана (наприклад, Римський статут 1362 р.) [6, с. 33]. У середньовіччі можливість покарання колективу за дії, вчинені його членом, було передбачено в англійському, іспанському праві, праві Королівства Сицилії, канонічному праві (покарання екскомуніки на­кладалося на ціле місто чи регіон) [1, c. 7].

В епоху абсолютизму відносно суверенні міста Німеччини, Італії, Франції та інших держав поступово втрачали свою самостійність. Абсо­лютизм виходив з того, що корпоративні утворення повинні бути вилучені з політичного життя, а індивід, будучи підданим, повинен був підлягати безпосередній юрисдикції держави. Тому можливість покарання колективних суб’єктів ставало малоймовірним. Для абсолютних монархій було властиве подальше зміцнення влади, в якій не було місця іншим, крім державних органів, колективним утворенням.

Однак, ідеї просвітництва призвели до зміни цінностей у співвідношенні «індивід-колективне утворення». Ці зміни дали по­штовх до розвитку нових підходів до проблеми відповідальності ко­лективних суб’єктів. Серед перших законодавчих актів на теренах континентальної Європи, які безпосередньо встановлювали кримі­нальну відповідальність юридичних осіб, згадується французький Ор­донанс 1670 р. У ньому був передбачений розділ, який стосувався по­каранню товариств, окремо визначивши види та порядок призначення покарань для міст [7, с 70]. Він передбачав для корпорацій, асоціацій та інших об’єднань застосування покарань майнового характеру: грошові штрафи, викупи, виплати, а для міст, як особливих об’єднань, специфічні покарання: руйнування, позбавлення певних прав, приві­леїв або пільг, відшкодування спричиненої шкоди [8, с 3].

З часом притягнення колективних суб’єктів до відповідальності перестало застосовуватись і до відповідальності почали притягуватися тількі фізичні особи. Вирішальний вплив на це справила Французька революція 1789-1794 рр., яка завдала нищівного удару по ідеї колек­тивних суб’єктів. Кримінальний кодекс 1810 р. вже не передбачав кримінальної відповідальності юридичних осіб [3, с 307]. Хоча ст. 428 КК Франції 1810 р., яка була скасована у 1957 р., передбачала відповідальність за порушення норм про власність на літературний твір, зокрема, накладення штрафу і конфіскацію прибутку. Ці санкції могли застосувати до будь-якої асоціації артистів, які демонстрували в своєму театрі драматичний твір з порушенням законів і регламентів про право власності акторів [7, с 71].

Однак іншими законами Франції передбачалася кримінальна відповідальність юридичних осіб. Як відомо, у Франції норми кримінального законодавства передбачені не лише Кримінальним ко­дексом, хоча законодавець прагне до найповнішої кодифікації право­вих норм. Так, ст. 36 Закону від 9 грудня 1905 р. «Про відділення церкви від держави» зазначала, що відповідальності за несплату штра­фу, призначеного священикові за вчинення порушення так званого police de cultes (законодавства про культи), підлягає релігійна організація [9, с 589]. Законом від 19 липня 1934 р. про морську торгівлю була встановлена солідарна кримінальна відповідальність капітана корабля і власника корабля, який міг бути не лише фізичною, а й юридичною особою. Не чинна сьогодні ст. 26-2 Кодексу Франції про працю визнала підприємство - юридичну особу відповідальною за сплату штрафу і судових витрат, призначених його працівникові обви­нувальним вироком суду за вчинений з необережності злочин на виробництві. Закон від 14 січня 1933 р. про боротьбу з торгівлею дітьми під виглядом усиновлення передбачав кримінальну відпо­відальність як фізичних осіб, так і організацій - юридичних осіб.

Важливе значення мав французький Ордонанс від 5 травня 1945 р. про кримінальне переслідування установ преси, які спів­працювали з окупантами в роки Другої світової війни. Поряд з фізичними особами - власниками установ преси, кримінальній відповідальності могли підлягати будь-яке товариство, асоціація, синдикат як виконавці чи співучасники злочинного діяння. У сфері мовлення (преси і друкованих видань) тоді дуже рідко власниками установ були фізичні, а не юридичні особи. Відповідно Ордонанс у принципі був розрахований на застосування щодо організацій.

У цьому Ордонансі вперше були визначені підстави кримінальної відповідальності юридичної особи: а) діяння вчинене від імені юридичної особи; б) діяння, вчинене на користь юридичної особи; в) діяння, вчинене органами чи керівниками юридичної особи. Передбачалися такі види по­карань, які застосовувалися до юридичної особи: припинення діяльності юридичної особи з забороною її відновлення; конфіскація майна (повна або часткова); опублікування вироку суду [10, c. 50–51].

Ці норми французького законодавства багато у чому були су­перечливими. Інколи до відповідальності могли бути притягнуті організації, які не мали статусу юридичної особи; нерідко як покаран­ня до юридичної особи застосовувалося тюремне ув’язнення, хоча йшлося про організацію. [7, с. 72].

Проект КК Франції, розроблений спеціальною комісією у 1934 р., значне місце відводив кримінальній відповідальності юридичних осіб. Згідно з положеннями цього проекту організація притягалася б до відпо­відальності у випадку вчинення злочину чи проступку органами юридичної особи, від її імені та з використанням наданих засобів. Однак наступні історичні події, пов’язані з початком Другої світової війни, змусили фран­цузького законодавця припинити будь-які законопроектні роботи, тому цей проект навіть не пройшов обговорення в законодавчому органі.

У другій половині XX ст. французькі юристи черговий раз повер­таються до ідеї кримінальної відповідальності юридичних осіб. Ця ідея наштовхувалася на ряд суттєвих заперечень, що було зумовлено розвит­ком у Франції розробленої ще у середині XІX ст. теорії фікції, яка запере­чувала існування юридичної особи як окремого, самостійного суб’єкта. Однак це не перешкодило у КК Франції 1992 р., який вступив у дію з 1994 р., передбачити можливість притягнення до кримінальної відпові­дальності будь-яку юридичну особу за винятком держави.

Дещо інакше складалися справи у законодавстві Німеччини. Її КК було розроблено на основі Кримінального уложення Німецької імперії 1871 р. Воно ґрунтувалося на ідеях класичної школи кримінального права з її теорією психологічного розуміння вини, яка унеможливлювала при­тягнення до відповідальності корпорацій. Необхідність вирішення цієї проблеми була обумовлена зверненням уваги на наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб у законодавстві Німеччини. Визнається, що питання ставлення у вину - це, головним чином, проблема впливу дій органу корпорації на відповідальність цілісного суб’єкта. Вирішення цього питання має значення не лише для кримінального чи адміністративного, а й для цивільного законодавства. У зв’язку з цим професор К. Шмідт розглядає проблематику ставлення у вину за поведінку органів об’єднань. Передумови кримінальної відповідальності, на його думку, такі: а) вона настає лише за дії законних органів корпорації; б) ці органи діють як представники об’єднання; в) вони діють у межах своєї компетенції; г) відповідальність настає перед третіми осо­бами і обґрунтовується перед учасниками.

У результаті тривалих дискусій у Німеччині було запроваджено квазікримінальну (адміністративно-кримінальну) відповідальність юридичних осіб, що передбачена § 14 КК.

У Республіці Польща однією з перших спроб притягнення юридичної особи не лише до майнової відповідальності передбаченої цивільним законодавством, став закон «Про картелі» від 13 липня 1939 р., який передбачав у своїх приписах можливість притягнення колективного суб’єкта до кримінальної відповідальності [11, с 145]. Прийнятий 16 квітня 1993 р. закон «Про боротьбу з недобросовісною конкуренцією» передбачив адміністративну відповідальність юридичних осіб за активне хабарництво [12, с 57]. З прийняттям закону «Про відповідальність ко­лективних суб’єктів за дії, заборонені під загрозою покарання» 28 жовтня 2002 р. було запроваджено кримінальну відповідальність юридичних осіб і колективних суб’єктів, які не мають статусу юридичної особи.

Крім того, кримінальна відповідальність юридичних осіб передба­чена й у багатьох інших державах. Так, наприклад, у 1947 р. в Японії був прийнятий антимонопольний закон, що передбачав кримінальну відповідальність корпорацій. 1976 р. кримінальна відповідальність юри­дичних осіб була встановлена в Нідерландах, 1982 р. - у Португалії, 1995 р. - у Фінляндії. А в 1988 р. у Китайській Народній Республіці (впер­ше в нормативній практиці соціалістичних країн) було прийнято ухвалу про боротьбу з корупцією, яка встановлювала кримінальну відповіда­льність юридичних осіб за вчинення економічних злочинів.

Висновок. Інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб у зарубіжних державах формувався протягом значного проміжку часу, що дозволило визначити умови настання такої відповідальності і розробити систему спеціальних покарань. Однак, як видається, навіть норми законодавства цих державах щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб не дають відповіді на всі запитання. Тому вивчення цього досвіду є корисним і доцільним для вітчизняної правової думки з огляду на можливе запровадження такого виду відповідальності у національне законодавство України.

–––––––––––

Kasprzyk Adam. Odpowiedzialno?? karna podmiotуw zbiorowych: Praca magisterska napisana na seminarium Prawa karnego / Adam Kasprzyk. - Lublin: Katollicki Universytet Lubelski, 2005. - 69 s.

Грищук В.К. Глобалізація і проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб / В.К. Грищук, А.М. Цюра // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2002. - Вип. 7. - С 49-58

Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / под. ред. И.Д. Козочкина. - М: Ин-т международного права и экономики имени А.С. Грибоедова, 2001. - 576 с.

Волженкин Б.В. Уголовная ответственность юридических лиц / Б.В. Волженкин // Санкт-Петербургский юрид. ін-т Генеральной прокуратуры РФ. - СПб., 1998. - 40 с. - (Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе»)

Пимонов В.А Теоретические и прикладные проблемы борьбы с об­щественно опасными посягательствами средствами уголовного права / В.А. Пимонов. - М.: Юрлитинформ, 2007. - 336 с.

Patkaniowski M. Wina i kara - elementy rzymskie i germa?skie w prawie karnym statutуw miast w?oskich / M. Pftkaniowski. - Krakow, 1939. - 268 s.

Крылова Н.Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты / НЕ. Крылова // Вестник Москов­ского университета. Серия 11. - 1998. - № 3 - М., 1998. - С. 69-80

Грищук В.К. До питання про кримінальну відповідальність юридич­них осіб / В.К. Грищук // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування: зб тез допов. учасників Регіонал. круглого столу (21-22 лютого 2003 р.). - Хмельницький: Хмельницький ін-т регіонального управління та права, 2003 - С 3-7.

Filar M. Odpowiedzialno?? karna podmiotуw zbiorowych (na tle ustawy o odpowiedzialno?ci podmiotуw zbiorowych pod gro?ba. kary z 28 pa?dziernika 2002 r., w: Przest?pczo?? gospodarcza z perspektywy Polski i Unii Europejskiej: materia?y konferencyjne (Miko?ajki, 26-28.09 2002 r.) / Red. Andrzej Adamski: TNOiK. - Toru?, 2003. - S. 588-590

Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции / Н.Е Крылова. - М.: Спарк, 1996. - 124 с.

Namys?owska-Gabrysiak Barbara. Odpowiedzialno?? karna osуb prawnych / Barbara Namys?owska-Gabrysiak. - Warszawa: Wydawnictwo C.H. Beck, 2003 - 205 s.

Бирюков П.Н Уголовная ответственность юридических лиц за пре­ступления в сфере экономики (опыт иностранных государств) / П.Н. Бирюков -М: Юрлитинформ, 2008. - 136 с.

 

 

< Попередня   Наступна >