234

---

О.Г. Панчак

ДОКТРИНАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АНАЛОГІЄЮ

Доведено можливість доктринального тлумачення закону про кримі­нальну відповідальність за аналогією, сформульовані правила такого тлума­чення, проведено відмежування цього прийому логічного способу тлумачення від прийомів тлумачення відкритих переліків та від застосування закону за аналогією.

Ключові слова: тлумачення закону про кримінальну відповідальність за аналогією, умовивід за аналогією, тлумачення відкритих переліків, застосу­вання закону про кримінальну відповідальність за аналогією.

Постановка проблеми. У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства закріплено заборону застосовувати закон про кримінальну відповіда­льність за аналогією (ч. 4 ст. 3 КК України). Однак, незважаючи на те, що в самому законодавчому приписі йдеться лише про «заборону за­стосування», це положення поширюють і на процес тлумачення закону про кримінальну відповідальність. А тому більшість науковців, як і раніше, наполягають на недопустимості тлумачення цього закону за аналогією, при цьому останнім часом підкріплюючи свою правоту по­силанням на законодавчу новелу. Проте, як видається, ця позиція по­требує свого перегляду із врахуванням предмета заборони, а також із врахуванням положень науки формальної логіки, яка займається до­слідженням загальних положень про аналогію.

Відповідно наша мета – встановити можливість доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність за аналогією, виділити правила такого тлумачення, провести відмежування цього прийому логічного тлумачення від схожих понять.

Стан дослідження. В теорії тлумачення до проблеми тлума­чення законів, особливо закону про кримі

нальну відповідальність, за аналогією є підвищена увага. Як ми вже зазначали, більшість авторів категорично відкидають такий прийом тлумачення [1, с. 155; 2, с. 200; 3, с. 470–471; 4, с. 114–116; 5, с. 255; 6, с. 172–173; 7, с. 68]. Однак, ряд науковців визнають його, проте лише як прийом тлума­чення відкритих переліків [8, с. 133; 9, с. 155; 10, с. 61; 11, с. 143; 12, с. 85; 13, с. 43–45; 14, с. 7; 15, с. 33, 119–127; 16, с. 207–212]. Ці різні підходи, на нашу думку, викликані неоднаковим розумінням поняття аналогії: як діяльності із заповнення прогалин закону [17, с. 181–183; 1, с. 154–155; 2, с. 200; 3, с. 447–471; 4, с. 115–116; 6, с. 173; 7, с. 68; 18, с. 27–28; 13, с. 43; 19, с. 348–363; 15, с. 33], як способу доповнен­ня відкритих переліків аналогічними, схожими, подібними обстави­нами, ознаками [9, с. 155–157, див. також: 10, с. 61; 11, с. 143; 12, с. 85; 14, с. 7; 16, с. 208], як форми мислення.

Виклад основних положень. Видається усі наведені позиції не виключають одна одну, оскільки, як правильно зазначав М.С. Таганцев, «…аналогія є прийомом чи способом діяльності, а не її суттю» [20, с. 96]. Тобто, чи тлумачачи закон про кримінальну відповідаль­ність, чи застосовуючи його, чи здійснюючи кримінально-правові до­слідження тощо, ми мислимо і можемо використовувати умовивід за аналогією як одну з форм мислення (поряд з поняттям, висловлюван­ням та іншими видами умовиводів). Дослідженням загальних поло­жень про аналогію як форму мислення займається формальна логіка. В ній під умовиводом за аналогією розуміють такий висновок про нале­жність певної ознаки досліджуваному одиничному об’єктові (предме­ту, події, відношенню чи класу), що базується на схожості цього об’єкта в істотних ознаках з іншим вже відомим одиничним об’єктом [21, с. 187], або на так званій відносній тотожності [15, с. 33].

Відповідно, умовивід за аналогією може використовуватися і використовується при здійсненні доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність, насамперед при тлумаченні нових статей, якими КК України доповнюється, змін чи доповнень до вже існуючих, нових редакцій статей чи взагалі нового кодексу; при тлу­маченні статей, що передбачають однорідні злочини, схожі поняття, конструкції; при встановленні ознак складів злочинів, що передбачені загальною та спеціальною нормами, нормами про частину та ціле то­що. Відповідно, у таких випадках тлумач, маючи істинне розуміння одного законодавчого положення (чітко визначений зміст усіх ознак певного складу злочину чи будь-якого іншого поняття, або маючи за­конодавче визначення певного поняття і т.д.), за аналогією робить ви­сновок про наявність або відсутність відповідної ознаки, що чітко не вказана чи не визначена в законі, і в змісті іншого поняття. Наприклад, шляхом умовиводу за аналогією А. А. Музикою був зроблений висно­вок про вік суб’єктів злочинів, що є різновидами втягнення неповнолі­тнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (ст. 208 КК України 1960 р.). Зокрема, цей учений зазначив, що оскільки Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що суб’єктом одного із цих зло­чинів («Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів» (ч. 2 ст. 2295 КК України 1960 р.)) може бути лише повнолітня особа, то, «спираючись на це тлумачення», учений прийшов до висновку, що «суб’єктами й втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікар­ських та інших засобів, що викликають одурманювання, а також вчи­нення незаконних операцій з наркотичними засобами й психотропним речовинами із залученням неповнолітнього може бути лише повноліт­ня особа, тобто така, якій на момент їх вчинення виповнилося 18 ро­ків» [22, с 28].

При здійсненні умовиводів за аналогією тлумач повинен дотри­муватися таких правил:

цей прийом логічного способу тлумачення повинен викорис­товуватися лише для кращого з’ясування смислу тих положень, що прямо передбачені в законі; відповідно не можна з допомогою умови­воду за аналогією робити висновок про належність поняттю певної ознаки, якою характеризується схоже поняття, якщо наявність цієї ознаки суперечить буквальному розумінню тексту закону або не під­тверджується іншими способами тлумачення;

висновки, отримані в умовиводах за аналогією, повинні пере­вірятися і підтверджуватися іншими прийомами як логічного, так і інших способів тлумачення, оскільки, по-перше, вони переважно ви­конують роль логічної основи висунення припущень, а, по-друге, і це доведено фахівцями з логіки, аналогія в суспільно-гуманітарних нау­ках дає в основному знання про можливу, а не дійсну належність «пе­ренесеної» ознаки певному предметові [21, с 194];

слід дотримуватися умов, що впливають на ступінь вірогід­ності висновків за аналогією, а саме: можливість суджень за аналогі­єю обумовлена необхідним, закономірним характером зв’язку ознак порівнюваних предметів - спільних між собою та із ознакою, що пе­реноситься за аналогією на досліджуваний предмет; співставлювані ознаки предметів повинні бути істотними, а не другорядними; чим більше схожих ознак і чим вони істотніші, тим вірогідніші висновок за аналогією; «перенесена» за аналогією ознака повинна бути якомо­га більш однотипною з рештою спільних ознак; якщо предмет, щодо якого робимо висновок за аналогією, має ознаку, несумісну з тією, яка йому приписується, то аналогія неможлива [23, с 197-198; 21, с. 190-191];

при тлумаченні за аналогією положень Особливої частини КК України слід враховувати (порівнювати тяжкість) санкції статей, у яких дається оцінка суспільної небезпеки відповідного діяння самим законодавцем, адже значна різниця у тяжкості санкцій порівнюваних статей може свідчити про несхожість в істотних (-ій) ознаках (-ці) сус­пільно небезпечних діянь, що цими статтями передбачені (наприклад, у формі вини); відповідно, отримані у таких випадках висновки за аналогією можуть бути хибними;

очевидно, тлумачення за аналогією не повинно призводити до поширювального «тлумачення» закону про кримінальну відповідаль­ність, тобто до отримання положень, ширших за обсягом від букваль­ного розуміння законодавчого припису. Оскільки поширювальне «тлумачення» є заповненням прогалин закону, а не його тлумаченням, то це насамперед призводить до застосування такого закону за аналогі­єю. Єдиним допустимим варіантом поширювального тлумачення зако­ну про кримінальну відповідальність, як видається, є ті випадки, коли мають місце легальні (автентичні чи делеговані) роз’яснення положень цього закону, що є ширшими за обсягом від їх буквального розуміння.

Науковці також виділяють такий прийом логічного тлумачення, як «висновки за аналогією», за допомогою якого повинні тлумачитися відкриті переліки, тобто положення, в яких законодавець наводить лише приблизний перелік тих чи інших обставин, ознак і т.п., викорис­товуючи звороти «та інші», «іншим чином» і т.п. То ж тлумачеві нада­но право розширити такі переліки за аналогією з перерахованими в нормах обставинами, вказаними в статті [9, с. 155–157; див. також: 12, с. 85; 14, с. 7; 16, с. 208]. Видається, що така назва не є вдалою, оскіль­ки цей прийом суттєво відмінний від умовиводів за аналогією, що ана­лізуються формальною логікою.

Як вже зазначалося, в умовиводах за аналогією щодо досліджу­ваного об’єкта робиться висновок про наявність в нього ще невстановленої ознаки, яка характерна схожому з ним об’єктові. А у «висновках за аналогією» жодні два об’єкти не порівнюються і ознаки не перено­сяться, а тлумач лише має незавершений перелік із одного чи декіль­кох понять, який він повинен доповнити схожими, подібними, однорі­дними до нього (них) поняттями. Із логічних прийомів тлумачення у цьому випадку будуть використовуватися не умовиводи за аналогією, а індуктивні умовиводи, тобто перехід до загальніших (родових) по­нять, та наступне визначення обсягу отриманих родових понять. Також слід зазначити, що, по-перше, правила прийому «висновків за аналогі­єю» є дуже недосконалими та складно застосовними, оскільки важко виділити будь-які загальні критерії встановлення однорідності, схожо­сті відповідних понять та правила визначення ступеня такої однорід­ності, а тому кожен робить це по-різному [див., напр., 16, с. 210; 14, с. 7]. Визначити ряд таких критеріїв можна лише в казуїстичний спосіб, тобто щодо суспільно небезпечних наслідків це буде правилом, за яким шкода повинна бути того ж характеру (або фізична, або мате­ріальна, або довкіллю), що і в конкретизованій частині (наприклад, відкритий перелік «загибель людей або інші тяжкі наслідки» можна продовжити лише наслідками, що стосуються фізичної шкоди людині); щодо суспільно небезпечних діянь (напр., ст. 160 КК України) - лише такі діяння, що є однотипними за характером впливу на потерпілого та за характером заподіюваних наслідків і т. д. А, по-друге, такий прийом тлумачення відкритих переліків не є універсальним, оскільки він не буде застосовуватися до тлумачення будь-яких із них, а лише тих, зміст чи обсяг яких не розкривається в інших законодавчих приписах і родове поняття яких складають оцінювальні (напр., «(інші) тяжкі нас­лідки») чи неконкретні терміни (зокрема, «іншим чином», «іншим спо­собом», «тощо»). При тлумаченні ж відкритих переліків, неконкрети­зовану частину яких можна встановити, звернувшись до інших поло­жень закону про кримінальну відповідальність чи до інших нормативно-правових актів, та тих відкритих переліків, зміст чи обсяг яких не розкривається в інших законодавчих приписах і які включають конкретне родове (узагальнювальне) поняття, очевидно, ми повинні використовувати інші прийоми тлумачення.

Умовиводи за аналогією використовуються як форма мислення і при застосуванні закону про кримінальну відповідальність. До них вдаються для заповнення прогалин закону, що тягне за собою застосу­вання за аналогією закону чи права. Очевидно, таку діяльність не мо­жна віднести до прийому тлумачення (в тому числі і до тлумачення за аналогією), оскільки вона виходить за межі завдань та процесу тлума­чення (лише якщо не розширяти межі тлумачення до творення нових норм, як це роблять О. В. Смірнов та А. Г. Манукян [15, с 119-127]). Адже при здійсненні тлумачення, в тому числі і за аналогією, ми з’ясовуємо смисл тих положень, що прямо передбачені в законі, вста­новлюємо зміст та обсяг законодавчих понять, виходячи лише з буква­льного розуміння тексту та системних зв’язків закону. І тільки після завершення тлумачення відповідного закону ми можемо виявити про­галини у ньому і ставити питання про їх заповнення за допомогою умовиводів за аналогією.

Саме як діяльність із заповнення прогалин закону розуміють аналогію ті науковці, які заперечують можливість тлумачення за ана­логією, і саме про заборону застосування (а не тлумачення) закону про кримінальну відповідальність за аналогією говориться у ч. 4 ст. 3 КК України. Хоча така заборона, як видається, потребує деякого уточнен­ня, особливо в частині неможливості застосування за аналогією поло­жень Загальної частини КК України. Адже і в науковій літературі вже давно обґрунтовано позицію про допустимість аналогії при застосуванні положень Загальної частини КК України [див., напр., 24, с. 9; 25, с. 51], і на практиці без неї не обходяться (напр., при кваліфікації діянь особи, яка діяла під впливом фактичної помилки, застосовується інститут зама­ху на злочин, хоча формально ознак, перелічених у ст. 15 КК України, в діянні особи нема; положення про умисел, його види, про відповідаль­ність за умисні злочини застосовують і до осіб, які вчинили злочини з формальним складом, хоч у ст. 24 КК України окреслено ознаки прямо­го та непрямого умислів лише щодо злочинів з матеріальним складом; виконавцем (співвиконавцем) вважають й особу, яка вчинила злочин не лише «безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповід­но до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне» (ч. 2 ст. 27 КК України), але й шляхом використання тварин, різноманітних механізмів; співвиконавців у злочинах із спеціальним суб’єктом розгля­дають як пособників і т.д.

Висновки. Отже, законодавча заборона, закріплена в ч. 4 ст. 3 КК України, стосується лише застосування закону про кримінальну відпові­дальність за аналогією. Однак нема заборони тлумачення цього закону за аналогією. Навпаки, використання таких умовиводів у тлумаченні є не лише допустимим прийомом, а й корисним, оскільки забезпечить системність, несуперечність у тлумаченні та однаковий підхід до розу­міння схожих положень. Проте слід строго дотримуватися визначених правил тлумачення за аналогією для отримання вірогідніших результа­тів. Це дослідження стосується загальних положень тлумачення закону про кримінальну відповідальність за аналогією, які можуть бути викори­стані при вирішенні проблем тлумачення окремих положень Загальної та Особливої частин КК України, а також уточнені та конкретизовані.

–––––––––––––––

Шаргородский М.Д. Уголовный закон / М.Д. Шаргородский // Курс уголовного права: в 3-х т. – Ленинград: Юриздат Минюста СССР, 1948. – Т. 3. – 311 с.

Герцензон А.А. Уголовное право. Часть Общая: учеб. пособие / А.А. Герцензон. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П.Е. Недбай­ло. – М.: Госюриздат, 1960. – 512 с.

Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР / А.С. Пигол-кин. – М.: Госюриздат, 1962. – 167 с.

Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 1: Уголовный за­кон / А. А. Пионтковский, А. А. Герцензон, Н. Д. Дурманов, П. С. Ромашкин. – М. : Наука, 1970. – 312 с.

Ковалев М.И. Советское уголовное право: курс лекций. Вып. 2: Советский уголовный закон / М.И. Ковалев. - Свердловск: СвЮИ, 1974. -227 с.

Жоль К.К. Методи наукового пізнання і логіка (для юристів) : навч. посібник / К.К. Жоль. - К: Атіка, 2001. - 288 с

Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплекс­ного исследования / С.С. Алексеев. - М. : Статут, 1999. - 712 с.

Черданцев А.Ф. Толкование права и договора : учеб. пособие для ву­зов / А.Ф. Черданцев. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 381 с

Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія / Ю. Л. Власов. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. - 180 с.

Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика: монография / Ю.Н. Тодыка. - Х.: Факт, 2003. - 328 с

Михайлович Д.М. Толкование закона: монография / Д.М. Михай­лович. - Х.: ХНУВС, 2004. - 198 с.

Михайлова О.Р. Толкование норм налогового законодательства: учебное пособие / О.Р. Михайлова; под ред. С.Г. Пепеляева. - М.: Статут, 2004. - 142 с.

Чулінда Л.І. Застосування юридико-лінгвістичного та логічного способів тлумачення нормативно-правових актів / Л.І. Чулінда // Законодавст­во України: науково-практичні коментарі. - 2005. - № 2. - С 3-8.

Смирнов А В. Толкование норм права: учебно-практ. пособие / А.В. Смирнов, А.Г. Манукян. - М.: Проспект, 2008. - 144 с.

16 Капліна О.В Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: монографія / О.В. Капліна. - Х.: Право, 2008. - 296 с

Люблинский П.И Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский; под ред. и с предисл. В.А. Томсинова - М.: Зер­цало, 2004. - 248 с. - (Серия «Русское юридическое наследие»).

Щепельков В Ф. Формально-логические основания толкования уголовного закона [Электронный ресурс]: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Владислав Федорович Щепельков - М.: РГБ, 2003. - 184 с. (Из фондов Рос­сийской Государственной библиотеки).

Энциклопедия уголовного права. Т. 2: Уголовный закон. - СПб.: Изд. проф. Малинина, 2005. - 848 с.

Таганцев НС. Русское уголовное право. Часть общая.: лекции / Н.С. Таганцев. - М.: Наука, 1994. - Т. 1. - 380 с.

Кириллов В.И Логика: учебник для юрид. факультетов и институ­тов / В.И. Кириллов, А.А. Старченко. - М.: Юристъ, 1995. - 256 с.

Музика А.А. Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні: кри­мінально-правове та кримінологічне дослідження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кри­мінологія; кримінально-виконавче право» / Анатолій Ананійович Музика. - К., 1998. - 44 с

Жеребкін В. Є. Логіка : підручник / В. Є. Жеребкін. – [6-те вид., стер.]. – К.: Т-во «Знання» (КОО), 2003. – 255 с.

Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства Украї­ни (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / В.О. Навроцький. – К.: Атіка, 2001. – 272 с.

Навроцький В.О. Принцип заборони аналогії і його дія при застосуванні Кримінального кодексу України 2001 року / В.О. Навроцький // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовтня 2001 р. / редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) [та ін.]. – К.; Харків: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.

 

< Попередня   Наступна >