353

---

О.Г. Панчак

ВРАХУВАННЯ СИСТЕМНИХ ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ ЗАГАЛЬНОЮ ТА ОСОБЛИВОЮ ЧАСТИНАМИ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЙОГО ДОКТРИНАЛЬНОМУ ТЛУМАЧЕННІ

Виявлено існуючі системні (функціональні) зв’язки між Загаль­ною й Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність, що впливають на смисл їх приписів, досліджено значення цих зв’язків для тлумачення такого закону та виділено особливості їх врахування саме при здійсненні доктринального тлумачення.

Ключові слова: закон про кримінальну відповідальність, доктринальне тлумачення, системні (функціональні) зв’язки.

Постановка проблеми. Поділ закону про кримінальну відповіда­льність на частини (Загальну та Особливу) є важливим прийомом законо­давчої техніки, оскільки дозволяє, окрім іншого, максимально забезпечити економію законодавчого матеріалу. Але, тим самим, цей поділ ускладнює тлумачення приписів такого закону, адже з’ясування смислу положень будь-якої із частин без врахування приписів, що містяться в іншій частині, призведе до отримання неповних, а отже, хибних результатів.

Стан дослідження. Теоретики права та спеціалісти в галузі кримінального права, які займаються проблемами тлумачення, або взагалі не згадують про системні зв’язки між Загальною та Особливою частинами закону і їх значення для його тлумачення [1, с. 92; 2, с. 163– 164; 3, с. 380–385; 4, с. 230–231; 5, с. 73; 6, с. 179–180; 7, с. 13–14; 8, с. 43– 65], або лише зазначають про це, не виділяючи конкретних типів цих зв’язків [9, с. 200–202; 10, с. 84–85; 11, с. 135–136; 12, с. 76; 13, с. 89–90; 14, с. 102; 15, с. 313–314], або вказують лише на зв’язок норм (Особливої частини) із нормами, що містяться у Загальній частині галузі права і ніби виносять за дужки загальні положення, що стосуються всіх норм, які ре­гулюють цей рід чи вид

суспільних відносин, і в ході інтерпретації пови­нні бути включені знову в дужки, в рамки конкретної норми Особливої частини [16, с. 171]; чи й взагалі зазначають, що «не можна вважати сис­тематичним тлумаченням кримінального закону співставлення норми Особливої частини, що тлумачиться, з тими нормами Загальної частини, які в такому випадку належать до цієї норми Особливої частини», при цьому жодним чином не пояснюючи своєї позиції [17, с. 300]. Проведений огляд позицій дослідників дає можливість стверджувати, що все ще поза увагою науковців залишається значення для тлумачення закону про кри­мінальну відповідальність більшості із системних (функціональних) зв’язків між його Загальною та Особливою частинами. При цьому слід наголосити, що якщо ще про вплив Загальної частини на Особливу зга­дують, то зворотній зв’язок взагалі не розглядається.

Тому нашою метою є виявити всі існуючі системні (функціональні) зв’язки між Загальною й Особливою частинами КК України, що впливають на смисл їх приписів, та розкрити значення цих зв’язків для доктринального тлумачення цього закону. Оскільки кожна із цих частин виконує свою, від­мінну від іншої, роль, то встановимо окремо спочатку вплив Загальної час­тини на з’ясування смислу приписів Особливої частини, а тоді зворотній вплив Особливої частини на Загальну. Слід також відзначити, що нині чин­ний КК України не позбавлений окремих прикладів порушень його систем­ності, що породжують колізії між його структурними частинами [див., на­приклад, 18, с. 403–407]. Однак, вважатимемо ці недоліки лише негативни­ми винятками (які не можна допускати) із загального правила про системний характер закону про кримінальну відповідальність.

Виклад основних положень. Розглянемо спершу роль Загаль­ної частини закону про кримінальну відповідальність у тлумаченні положень його Особливої частини.

Насамперед, Загальна частина закону про кримінальну відпо­відальність в межах цього ж закону щодо його Особливої частини виконує такі функції, що впливають на її тлумачення:

обумовлює всю систему закону про кримінальну відповідаль­ність та визначає структуру Особливої частини; до того ж Загальна частина встановлює межі кримінально-правового впливу на людину, визначає найважливіші цінності, поставлені під охорону цим законом, а також їх ієрархію (ч. 1 ст. 1 КК України), покладену в основу побу­дови Особливої частини; відповідно цей зв’язок здійснюватиме зага­льний орієнтувальний вплив на тлумача;

встановлює, правда не прямо, принципи кримінального права, підкреслює зорієнтованість останнього на людину а не на державу, і це обов’язково повинно враховуватися при тлумаченні статей Особли­вої частини, особливо у випадках, коли можливе їх двояке розуміння; до того ж є більш стабільною, порівняно із Особливою частиною, що є додатково гарантією для особи, яка вчинила злочин;

містить положення, що ніби «винесені за дужки» з усіх поло­жень Особливої частини, є загальними, спільними для них всіх [19, с 148; 18, с. 408], а тому повинні враховуватися при тлумаченні їх, за поодинокими винятками, на які у ній же і вказується (наприклад, ч. 5 ст. 49; ч. 6 ст. 80 КК України). І як такі, знову ж таки, є рівною мірою для рівних суб’єктів, дозволяють уникати колізій та прогалин;

закріплює вичерпний набір ознак основних кримінально-правових понять, що не може доповнюватися будь-якою додатковою ознакою Особливою частиною, якщо на це прямо не вказується у відсильних час­тинах приписів Загальної частини, а також встановлює верхню і нижню межу покарань, за які Особлива частина не може виходити якщо це пря­мо не дозволено в Загальній, тобто Особлива частина може лише конкре­тизувати ці визначені ознаки, не доповнюючи їх. Звідси всі положення Особливої частини закону про кримінальну відповідальність повинні тлу­мачитись таким чином, щоб не порушити цього зв’язку;

визначаючи, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, наголошує на необхідності при тлумаченні статей Особливої частини з’ясовувати зміст ознак складу злочину, а не просто смисл приписів;

у статтях Загальної частини закріплено поняття суспільної не­безпеки як обов’язкової ознаки злочину, визначивши її як пріоритетну перед формальною передбаченістю ознак відповідного діяння в КК України (ч. 2 ст. 11 КК України). Таким чином Загальна частина зо­бов’язує тлумача при з’ясуванні змісту та обсягу ознак складу злочину враховувати цю матеріальну ознаку злочину, тобто в сукупності всі ознаки кожного складу злочину повинні свідчити про суспільну небез­пеку цього злочину та виражати той її характер та ступінь, що отрима­ли оцінку в санкції відповідної частини статті (статті)

Слід відзначити, що неоднаковими будуть функціональні зв’язки різних розділів (чи їх груп) Загальної частини із приписами Особливої частини, що відображатиметься і на тлумаченні. Так, при­писи Розділів І «Загальні положення» та ІІ «Закон про кримінальну відповідальність» Загальної частини (за винятком колізійних приписів) повинні враховуватися при тлумаченні всіх структурних елементів Особливої частини та систем нижчого порядку, що в неї входять. При­писи Розділів ІІІ–VІІІ Загальної частини, які умовно можна об’єднати в групу «Злочин», повинні братися до уваги при тлумаченні диспози­цій частин статей (статей) Особливої частини та приміток до них. Приписи Розділу ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності», разом із окремими приписами групи «Злочин» впливатимуть на тлума­чення частин статей Особливої частини, що передбачають спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності. Розділи Х-ХІІІ, що умовно можна об’єднати в групу під назвою «Кримінальна відповідаль­ність (форми реалізації) та судимість» і ХV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» впливатимуть на істинне з’ясування змісту санкцій частин статей (статей) Особливої частини та в окремих випадках – диспозицій (ст.ст. 388–393 КК України). Також варто зазначити, що окремі приписи (в основному з групи «Злочин» та Розділу Х «Покарання та його види») Загальної частини дуже активно впливають на тлумачення положень Особливої частини. Однак є ряд таких (напри­клад, з Розділу ХІV «Примусові заходи медичного характеру та примусо­ве лікування», окремі з групи «Кримінальна відповідальність (форми реа­лізації) та судимість»), що жодного значення для тлумачення статей Осо­бливої частини не мають. Проте, всі без винятку статті Особливої частини є зв’язаними із положеннями Загальної частини.

Більш конкретно ці функціональні зв’язки будуть проявлятися у тому, що Загальна частина визначає ряд кримінально-правових по­нять, що містяться в Особливій частині, і саме такий зміст у них потрібно вкладати при здійсненні їх тлумачення (напр., «особливо тя­жкий злочин», «умисел», «організована група», «повторність», «пере­вищення меж необхідної оборони», «штраф» тощо). Серед науковців усе більше прихильників отримує позиція про необхідність визначення в Загальній частині максимальної кількості кримінально-правових по­нять, особливо тих, що є наскрізними для закону про кримінальну від­повідальність [19, с. 107–108].

Крім того, у Загальній частині містяться положення, що до­повнюють приписи Особливої частини. Так, диспозиції частин статей (статей) Особливої частини доповнюються вказівкою у Загальній частині на окремі ознаки складів злочинів, де і визначається їх зміст (наприклад, загального об’єкта, всі ознаки загального суб’єкта, вини, а також кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак (повторності, групи осіб за попередньою змовою тощо)). На окремі ознаки складу злочину у Загальній частині міститься вказівка, опосередкована санк­цією частини статті (статті) Особливої частини (наприклад, корисли­вий мотив у злочинах, за які передбачене обов’язкове додаткове пока­рання у виді конфіскації майна). Такі приписи обов’язково повинні братися до уваги при тлумаченні всіх частин статей (статей), що закрі­плюють поняття про конкретний злочин. Також Загальна частина до­повнює диспозиції частин статей (статей) ознаками складів незакінчених злочинів та злочинів, вчинених у співучасті, які будуть юридич­ною підставою кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів. Це положення прямо випливає зі ст.ст. 16 і 29 КК України.

Доповнення санкцій частини статті (статті) Особливої частини полягає в тому, що у Загальній частині передбачаються нижні межі покарань, щодо яких в санкції частини статті Особливої частини ви­значена лише їх верхня межа; встановлюється, які із цих покарань є основними, а які додатковими; визначаються ті додаткові покарання та умови їх застосування, які не передбачені в санкції частини статті (статті) Особливої частини і можуть призначатися особі винятково або і на підставі положень Загальної частини (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України), позбавлення права обіймати певні посади або займатися пе­вною діяльністю (ч. 2 ст. 55 КК України)).

До того ж ряд статей Загальної частини описує конкретні ді­яння та ніби передбачає за них відповідальність, посилаючись на статті Особливої частини КК України (наприклад, ч. 6 ст. 27; ч. 3 ст. 36; ч. 2 ст. 38; ч. 5 ст. 52 КК України). Роль цих положень та їх функці­ональні зв’язки із приписами Особливої частини, що можуть впливати на їх тлумачення, як видається, не є однозначними. Їх можна розуміти: 1) як приписи, що не закріплюють нового правила, а лише дублюють або уза­гальнюють, підсумовують положення Особливої частини. Вважаємо, що в цьому випадку однозначно встановити саме такий функціональний зв’язок між цими приписами Загальної та Особливої частин неможливо через нерівнозначну роль цих частин (про що вже йшлося вище), остання з яких не може доповнювати положення першої. А також таке розуміння породжує проблему у випадках, коли ці приписи не вказують на всі статті

Особливої частини, що відповідають заданим у них умовам. Зокрема, така ситуація виникає через те, що ч. 6 ст. 27 КК України, вказуючи на ст.ст. 198 та 396, не згадує чомусь ст.ст. 209, 256, 306 КК України, які пе­редбачають юридично однорідні діяння; 2) як такі, що самостійно закріп­люють ознаки відповідних складів злочинів, санкція за вчинення яких передбачена у вказаних у них статтях Особливої частини КК України. Проте таке розуміння ролі цих приписів також породжуватиме вказану вище проблему, а, окрім того, викличе труднощі із застосуванням диспо­зицій частин відповідних статей, що передбачатимуть ще й інші ознаки, ніж вказані у Загальній частині. Адже статті Особливої частини не можуть доповнювати приписів Загальної частини іншими ознаками. До того ж такий підхід не відповідає загальній тенденції нині чинного КК України, який відмовився від закріплення лише в Загальній частині обов’язкових ознак окремих суспільно небезпечних діянь; 3) як такі, що вказують на ознаки, що є обов’язковими ознаками лише тих складів злочинів, що пе­редбачені у визначених у цих приписах статтях. Відповідно такі ознаки будуть виключатися зі змісту понять про всі інші злочини, навіть якщо вони прямо вказані в диспозиції частин статей (статей) Особливої частини КК України. Видається, що саме таке розуміння функціонального взаємо­зв’язку між відповідними приписами Загальної та Особливої частин є найбільш прийнятним, оскільки дозволяє вирішити вказані вище колізії та проблеми, відповідає ролі та функціональному призначенню кожної із частин КК України, забезпечує пріоритет положень Загальної частини над положеннями Особливої частини, а також відповідає конституційному принципу, за яким всі сумніви повинні вирішуватися на користь особи, яка вчинила злочин. Однак таких приписів, на нашу думку, законодавцеві взагалі слід уникати.

Перейдемо до з’ясування ролі Особливої частини у тлумачен­ні положень Загальної частини. Ми вже вказували, що дослідники проблем тлумачення взагалі не згадують про вплив положень Особли­вої частини закону про кримінальну відповідальність на відповідні положення Загальної частини. Однак Особлива частина здійснює та­кий вплив, виконуючи в межах закону про кримінальну відповідаль­ність свою роль. Звісно, цей вплив є менш різноманітним та значним, ніж зворотній зв’язок між частинами цього закону. Розглянемо роль Особливої частини, яка найкраще виражається у функціональних зв’язках її із Загальною частиною (її структурними елементами) і які впливатимуть на істинне тлумачення закону про кримінальну відпові­дальність.

Спершу слід наголосити, що основна функція Особливої час­тини полягає у конкретизації, наповненні чітко визначеним, реаль­ним змістом положень Загальної частини. Так, повно розкрити і зрозуміти зміст та обсяг таких понять як «готування до злочину», «за­мах на злочин», «організатор», «підбурювач» тощо можна лише щодо конкретних злочинів, залежно від способу їх описання в статтях Особ­ливої частини. Оскільки, наприклад, вчинення дій, що підпадають під ознаки готування до злочину закріплені у ч. 1 ст. 14 КК України, в окремих випадках можуть складати закінчений злочин (наприклад, ст ст. 255, 262, 263 тощо КК України), а дій, що характеризують орга­нізатора, - дії виконавця злочину (наприклад, ст.ст. 257, 258?, 260 КК України). Цю обставину обов’язково слід враховувати у тлумаченні. Однак Особлива частина не може в жодному разі доповнювати понят­тя, положення, що містяться у Загальній частині, чи встановлювати винятки з них. У разі виникнення таких ситуацій слід брати до уваги при здійсненні тлумачення положення Загальної частини

Ця визначальна роль виражається конкретніше також у таких функ­ціональних зв’язках між Особливою та Загальною частинами КК України:

Особлива частина закону про кримінальну відповідальність закріплює ознаки складу злочину, що є відмінними в різних складах, на відміну від Загальної частини, яка містить спільне для всіх складів злочинів. І саме за цими відмінними ознаками можна розмежувати різні склади злочинів між собою.

Окремі приписи Особливої частини визначають поняття, що містяться в Загальній частині, чи зміст відсильних частин приписів, закріплених в Загальній частині (наприклад, ч. 1 ст. 13; ч. 2 ст 22; ч. 6 ст. 27; ч. 2 ст. 43 і т.д. КК України) і саме так вони повинні розумітися при їх тлумаченні. Слід зазначити, що останніх в нині чинному КК України міститься значна кількість, що є позитивним явищем, оскільки забезпечує системність КК України, підкреслює взаємозв’язок його структурних час­тин та запобігає повторенням і колізіям між ними.

Існує також специфічний зв’язок між окремими статтями Розділів ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності» і ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» (наприклад, ст ст. 364, 365, 368, 375 тощо КК України та статтями Загальної частини, що містять зобов’язувальні приписи для від­повідних органів держави (наприклад, тих, що містяться у Розділах ІХ, ХІ, ХІІ Загальної частини КК України). Приписи, закріплені у цих розділах Особливої частини, встановлюють відповідальність за невиконання цих зобов’язань. Відповідно, у цьому випадку положення Загальної час­тини впливатимуть на визначення змісту ознак відповідних складів зло­чинів не лише спільних для всіх складів, а й відмінних.

Висновки. Отже, проведене дослідження ще раз засвідчує необ­хідність врахування виділених вище функціональних зв’язків між Загаль­ною та Особливою частинами закону про кримінальну відповідальність у його тлумаченні для отримання істинного знання про нього. Особливої ваги таке врахування набуває при здійсненні саме доктринального тлума­чення цього закону, оскільки, по-перше, ми виходимо з того, що ознакою доктринального тлумачення є пізнання смислу тексту закону про кримі­нальну відповідальність, а не лише його значення, розкриття внутрішніх, сутнісних зв’язків, властивостей, відношень цього закону, які не проявля­ються при простому прочитанні його тексту. А істинний смисл відповід­ного припису можна встановити, лише враховуючи всі його зв’язки з ін­шими об’єктами (як з тими, про які йшлося, так і з тими, що не були предметом цього дослідження), що впливають на цей смисл, тобто його, так званий, контекст; по-друге, лише при здійсненні доктринального тлу­мачення відповідного законодавчого припису тлумач обов’язково пови­нен і може враховувати всі можливі із виділених системних зв’язків цього припису із приписами, що містяться в іншій частині КК України (а також із іншими елементами, починаючи від системи найнижчого рівня в межах закону про кримінальну відповідальність і аж до його зв’язків із середо­вищем, які не були предметом цього дослідження). Суб’єкти ж теоретико-прикладного виду тлумачення не завжди будуть брати до уваги всі ці зв’язки, а будуть враховувати (де це можливо) такі, які взагалі на резуль­тат доктринального тлумачення впливати не повинні, а саме зв’язки із постановами Пленуму Верховного Суду, рішеннями вищих судових орга­нів тощо. До того ж, саме результатові тлумачення, що випливатиме із зв’язку КК України з цими зовнішніми об’єктами, вони віддадуть перева­гу перед іншими типами зв’язків у межах самого закону, що можуть його заперечувати чи коригувати. Зрозуміло, що суб’єкти нетеоретичного (бу­денного) тлумачення об’єктивно всіх цих зв’язків не будуть і не зможуть врахувати; по-третє, лише суб’єкт доктринального тлумачення може об­ґрунтувати в розгорнутому виді отриманий результат тлумачення поси­ланнями на висновки теорії систем та безпосередньо на системні зв’язки; і нарешті, по-четверте, відповідно до теорії систем, зміна одного із елемен­тів системи чи зміна його місця у системі впливає на інші елементи сис­теми і навіть може докорінно змінити цілу систему. Відповідно внесення змін хоча б до однієї із статей КК України буде впливати на інші елементи цієї системи (на їх смисл, застосування тощо), а відповідно і на всю сис­тему загалом. І саме доктринальне тлумачення, будучи динамічнішим від інших видів тлумачення і менш «прив’язаним» до попередніх висновків, першим враховує ці зміни в системі і таким чином забезпечує істинність результату тлумачення. Суб’єкти теоретико-прикладного тлумачення у таких випадках можуть чекати, наприклад, на внесення змін чи прийняття нових постанов Пленуму Верховного Суду України.

Оскільки в цьому дослідженні виділено та проаналізовано зага­льні положення про взаємовплив Загальної та Особливої частин закону про кримінальну відповідальність на тлумачення їх приписів, то вони можуть бути використані при здійсненні тлумачення окремих його положень, а також уточнені та конкретизовані.

––––––––––––––

Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Часть общая. Т. 1: лекции / Н. С. Таганцев. – М.: Наука, 1994. – 380 с.

Шаргородский М. Д. Уголовный закон / М. Д. Шаргородский // Курс уголовного права. Т. 3. – Ленинград: Юриздат. Минюста СССР, 1948. – 311 с.

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм / П. Е. Нед­байло. – М.: Госюриздат, 1960. – 512 с.

Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение / Я.М. Брайнин. – М.: Юридическая литература, 1967. – 240 с.

Лазарев В.В. Применение советского права / В.В. Лазарев. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 200 с.

Ковалев М.И. Советское уголовное право: курс лекций. – Вып. 2: Со­ветский уголовный закон / М.И. Ковалев. – Свердловск: СвЮИ, 1974. – 227 с.

Дворников Н. Л. Системное толкование норм права: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Н. Л. Дворников. – Волгоград, 2007. – 22 с.

Смирнов А.В. Толкование норм права: учебно-практ. пособие / А.В. Смирнов, А.Г. Манукян. – М.: Проспект, 2008. – 144 с.

Шляпочников А.С. Толкование советского уголовного закона / А. С. Шляпочников. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.

Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР / А.С. Пиголкин. – М.: Госюриздат, 1962. – 167 с.

Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплекс­ного исследования / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: монографія / Ю.Л. Власов. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.

Михайлович Д.М. Толкование закона: монография / Д.М. Михай­лович. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. – 198 с.

Надежин Г.Н. Доктринальное толкование норм права: дисс. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г.Н. Надежин. – М.: РГБ, 2005. – 218 с. – (Из фондов Российской Государственной библиотеки).

Энциклопедия уголовного права. Т. 2: Уголовный закон. – СПб.: Издание проф. Малинина, 2005. – 848 с.

Черданцев А.Ф. Толкование права и договора: учеб. пособие для ву­зов / А.Ф. Черданцев. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 381 с.

Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон / Н.Д. Дурманов. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. – 320 с.

Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький ; наук . ред. В.С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части рос­сийского уголовного права / В.П. Коняхин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 348 с.

 

< Попередня   Наступна >