М.В. Карп’юк

ПОНЯТТЯ НАСИЛЬСТВА ЯК СПОСОБУ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

З’ясовується суть поняття «насильство» як способу вчинення злочинів проти власності за кримінальним правом України та Респуб­ліки Польща.

Ключові слова: спосіб вчинення злочину, насильство, криміна­льна відповідальність за злочини проти власності.

Насильство є способом вчинення багатьох злочинів, передбаче­них Кримінальним кодексом України та Кримінальним кодексом Рес­публіки Польща. У порівняльному аспекті ця наукова проблема не до­сліджувалася в Україні та Республіці Польща. Однак, участь України разом з Республікою Польща у підготовці та проведенні фінансової частини чемпіонату Європи з футболу 2012 р., зумовлює необхідність вивчення чинного кримінального законодавства Республіки Польща, що має практичне значення для ефективної співпраці міліції України та поліції Республіки Польща щодо забезпечення правопорядку.

У чинному КК України нема визначення поняття «насильство» як способу вчинення злочину. До речі, у доктрині кримінального права обох держав досі також не запропоновано загальновизначеного понят­тя. Очевидно, що це негативно позначається на нормопроектній діяль­ності з конструювання відповідних складів злочинів, а також на квалі­фікації злочинів у процесі застосування кримінального закону.

Стан дослідження. Етимологія слова «насильство» у тлумачних словниках та енциклопедіях (як українських, так і польських) розкрива­ється приблизно в однаковому руслі. Так, Великий тлумачний словник сучасної української мови містить таке визначення «насильства»: 1) застосування фізичної сили до кого-небудь; 2) застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось [1, с 57

Різноманітні аспекти злочинного насильства щоразу більше при­вертають увагу не лише юристів, а й представників інших галузей знань: психології, філософії, соціології та інших наук. Поступово ви­никла наука про насильство - віолонтологія (або вайолентологія, від лат. violence - насильство).

В історичному аспекті розуміння насильства мало досить широ­кий діапазон: починаючи від пригнічення словом і закінчуючи силою політики. Щодо останньої, то будь-яка фізично-силова чи словесно-силова влада одних над іншими визнавалася небезпечною формою соціального насильства [2, с 44–47].

Філософський енциклопедичний словник пропонує розуміти на­сильство як застосування сили або погрози її застосування. У найши-ршому смисловому контексті сила - це вияв свавілля та його здійснен­ня відповідно до намірів певного суб’єкта. З огляду на це, насильство є обмеженням, аж до зведення нанівець, можливостей вільної життєдія­льності індивідів та людських спільнот. Зазнавати насильства - озна­чає втрачати свободу [3, с 6, 408].

Соціологи називають насильством «застосування сили чи різно­го роду погроз стосовно певних соціальних суб’єктів або їх власності з метою залякування і примусу до певних дій» [4, с 194]. У Короткому енциклопедичному довіднику із соціальної роботи насильство визна­чається як «примус (дія), що здійснюється індивідом або групою осіб для досягнення поставленої мети і який пов’язаний з прямим нанесен­ням фізичної, психологічної або моральної шкоди іншій особі або з погрозою такого нанесення» [5, с 287].

У юридичній енциклопедії насильство трактується як «навмис­ний вплив однієї людини на іншу, проти волі останньої, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою» [6, с 68].

Згідно з енциклопедією політичної думки Я. Міллера, у своєму основному значенні слово «насильство» означає «завдання людям шкоди шляхом убивства, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватися і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психічну і на фізичну шкоду» [7].

У теорії кримінального права України питання наукового ви­значення насильства є дискусійним, висвітлено різні думки щодо цього поняття та його видів.

Так, О.Ю. Сидоренко вважає, що насильство – це «загальна психологічна, філософська, соціологічна та морально-правова катего­рія, сутність якої – необмежене довільне панування» [8, с. 6, 37].

Л.В. Сердюк визначає насильство як «зовнішній, з боку інших осіб умисний і протизаконний вплив на особу (чи групу осіб), який здійснюється поза волею або всупереч її волі і здатний спричинити їй органічну, фізіологічну або психічну травму та обмежити свободу її волевиявлення або дій» [9, с. 22].

А.Е. Жалінський пояснює термін «насильство» як «вплив (як правило) контактний на поведінку особи, що безпосередньо обмежує можливість її вибору бажаного варіанту поведінки шляхом спричи­нення страждань фізичного чи психічного характеру» [10, с. 104].

І.І. Давидович подає таке визначення: насильство – це «умисна протиправна дія, яка полягає у впливі на тіло іншої людини, її психіку або свободу, що здійснюється всупереч волі потерпілого або поза його волею і здатна викликати негативні зміни в організмі потерпілого».

На думку О.М. Ігнатова, насильством можна назвати «енергетич­ний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та/або вплив на її психіку через інформаційний вплив, що вчиняється всупереч волі людини, спро­можне заподіяти органічну, фізіологічну чи психічну травму, а також об­межити свободу волевиявлення або дій людини» [12, с. 70].

С.В. Кудрявцев вважає насильство складовою частиною специ­фічної взаємодії між суб’єктами, що ґрунтується на суб’єктивно вира­женій суперечності інтересів, поєднаній із заподіянням шкоди. Наси­льницькі дії утворюють вид поведінки, що заподіює шкоду інтересам іншої особи. Злочинне насильство є можливим результатом протисто­яння, наслідком процесів, що відбуваються в ньому [13, с. 174].

В.О. Навроцький визначає насильство як «заподіяння тілесних ушкоджень, вбивство чи ж погроза застосування такого» [14, с. 35].

Отже, в юридичній літературі склалося декілька підходів до тлума­чення поняття «насильство»: 1) насильство як будь-який примус злочин­цем іншої людини до дії або бездіяльності проти її волі за допомогою фі­зичного або психічного впливу на останню; 2) насильство як засіб досяг­нення злочинної мети шляхом застосування фізичної сили; 3) насильство не тільки як засіб вчинення злочинів, а й як мета їх вчинення.

В.К. Грищук, розглядаючи насильство як спосіб вчинення зло­чину, вважає, що насильство - це умисний фізичний або психічний вплив однієї особи на іншу проти її волі, що спричиняє цій особі фізи­чну, моральну шкоду або містить у собі загрозу заподіяння такої шко­ди для досягнення злочинної мети насильника [15]. Таке визначення, видається, є достатньо повним і придатним для дослідження насиль­ницьких злочинів проти власності за кримінальним правом України та Республіки Польща.

Виклад основних положень. Насильство застосовується при вчиненні злочинів не тільки, наприклад, проти особи (ст. 120-123, ст. 125, ст. 126, ст. 129, ст. 152, ст. 153 КК України), а й в інших особ­ливо небезпечних та тяжких злочинах проти власності (ст. 186, ст. 187, ст. 189, ст. 194 КК України), проти правосуддя (ст. 337, ст. 373, ст. 386, ст. 393 КК України), проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я (ст. 295, ст. 296, ст. 299 КК України). Ці злочини становлять першу групу, де насильство як спосіб вчинення злочину прямо передбачене в нормі кримінального закону.

До другої групи належать злочини, які можуть учинятися із за­стосуванням насильства, хоча в диспозиціях норм КК України, які за­кріплюють такі злочини, вказівки на застосування насильства відсутні. Факультативно, насильство може бути застосоване частково при вчи­ненні злочинів, що посягають на різні об’єкти. Прикладом можна вва­жати такий склад злочину як диверсія (ст. 113 КК України).

Термін «насильство» вживається у КК України в контексті бага­тьох складів злочинів, наприклад, у ст. 118, ст. 141, ст. 142, ст. 144, ст. 153, ст. 186-188, ст. 189 КК України і ті. «Погроза» без конкрети­зації її видів передбачена, наприклад, у ст. 152, ст. 153 КК України. Набагато рідше трапляються статті кримінального закону, в яких по­гроза конкретизується. Так, ст. 350 КК України передбачає погрозу вбивством, а в ст. 129 КК України передбачено погрозу вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, знищенням майна.

Уживаючи різні терміни, що передбачають використання того чи іншого виду насильства, законодавець не визначає таких понять як «насильство», «погроза», «напад». Разом із тим, законодавець не зав­жди послідовний у застосуванні вказаної термінології.

Спроба з’ясувати зміст поняття насильства, що є підставою для ви­ділення такого виду злочинності, як насильницька, дозволяє виявити різ­номанітність проявів злочинного насильства і підходів до його розуміння, висвітлити складність та багатогранність проблеми боротьби з насильницькою злочинністю, одним із вирішень якої може стати інституалізація поняття «насильство» у законодавстві та судовій практиці [12, с. 71].

Щодо сутності насильства та його зовнішнього прояву, то в кримінально-правовій літературі домінує виділення двох форм вира­ження насильства: фізичного і психічного. Даний поділ умотивований керівними роз’ясненнями, що подаються в постановах Пленуму Вер­ховного Суду України, зокрема «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року № 10 [16].

Відповідно до п. 9 даної постанови Пленуму Верховного Суду України, небезпечним для життя і здоров’я є насильство, яке передба­чає умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату пра­цездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а та­кож інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати сві­домості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

У п. 5 даної постанови Пленуму Верховного Суду України під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання ударів, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння [16].

Отже, маємо підстави констатувати неоднозначний підхід зако­нодавця до розуміння змісту «насильства». Це пояснюється тим, що жоден нормативний акт України не дає визначення цього терміна, а судова практика і керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України також щодо цього питання не одностайні.

У зв’язку з цим є різні думки з приводу того, які ж злочини від­нести до насильницьких і яке саме насильство (фізичне чи психічне) має на думці законодавець, застосовуючи термін при диференціації окремих складів злочину.

Погляди польських учених-криміналістів на поняття насильства також не характеризуються одностайністю щодо його визначення.

Насильство як вчинення злочину в польській науці криміналь­ного права розпочав досліджувати Т. Ганаусек (насильство як вид зло­чинної дії), який слушно стверджує, що насильство є одним із найдавніших понять, що використовує кримінальне право. Воно пов’язане з примушуванням у якості порушення свободи, вказує на «переможну силу», ґвалт - «брутальну силу», домінування та інші форми впливу на волю людини [17, с 1428].

В юридичній науці, зокрема при дослідженні кримінального права, насильство визначалося як «vis compulsiva» (сила примусу) та «vis absolut» (сила абсолютна). Насильство можна розглядати як із погляду людини, яка його зазнала, так і з позиції особи, яка його застосувала. В теорії польського кримінального права цю проблему розглядають у цих двох аспектах. Якщо йдеться про особу, до якої було застосовано насильс­тво, то її поведінка розглядається з огляду на силу примусу, починаючи від унеможливлення дії і до застосування стану крайньої необхідності, аж до крайнього пом’якшення покарання, коли вчинена примусова дія була перевищенням стану крайньої необхідності [17, с 1429].

Цей підхід узгоджується з рішенням Верховного Суду Респуб­ліки Польща Nr II K 997/60, BSN 1960, Nr 8, позиція 227. Верховний Суд Республіки Польща представив цю проблему наступним чином: «Найнижчим ступенем примусу є переконання або схиляння, яке поля­гає у наведенні аргументів, що призводять до зміни переконань потер­пілого і разом з тим вказують на необхідність вчинення певних дій або до свідомого утримання від певних дій. Таке примушування спрямова­не на подолання супротиву, що виникає між волею та переконаннями людини і діями, які вона повинна чи не повинна вчинити всупереч її волі. Засобами, які призводять до протизаконного подолання спротиву постраждалого, є: фізичне насильство - vis absoluta і психічний примус -vis compulsiva - у формі погрози вчинення злочину, погрози криміна­льною справою або погрози розголошення відомостей, які загрожують честі постраждалого чи близьких йому людей».

Наведені вище думки науковців стосуються опису поведінки поте­рпілого під впливом насильства. В § 3 арт. 115 КК Республіки Польща вказано застосування «насильства» або «погрози» як злочинної дії навіть за умов, коли ці поняття не входять до законодавчих характеристик зло­чину, виражених лише з огляду на спосіб вчинення злочину.

У цьому приписі йдеться про механізми впливу через застосу­вання насильства в якості ланцюга, котрий об’єднує всі злочини у кла­сифікацію «злочинів одного роду», в яких фігурує той самий предмет злочину. Така однорідність спостерігається навіть тоді, коли вчинені дії, з огляду на фізичні якості предмету, і заборонені дії належать до різних груп предметів.

Отже, розглядаючи поняття «насильства», яке охоплює два чи більше злочинів, з огляду на їхні спільні риси (однорідність), слід дати пояснення, яке б звузило це поняття, відкинувши такі форми поведін­ки, які не адресовані кривдником до постраждалого безпосередньо, але стосуються його через посередництво якихось предметів чи третіх осіб. Широке трактування «насильства» призвело би до зрівняння всіх злочинів за цією ознакою. Кожен злочин є в певному сенсі поневолен­ням постраждалого, безпосереднім чи опосередкованим. Тому, законо­давець, опираючись лише на поняття насильства чи погрози, зможе об’єднати у групу злочини, що характеризуються застосуванням до постраждалого сили, за умови, якщо ця сила не лише опосередковано, а й безпосередньо впливатиме на волю постраждалого [17, с. 1429].

Насильством слід вважати вплив, здійснюваний фізичними засоба­ми, що мають унеможливити (напр., зв’язування жертви) або зламати (на­пр., побиття, знущання) опір жертви. Насильство може бути спрямованим безпосередньо на жертву, а також на близьку їй особу (напр., побиття ди­тини з метою запобігти опорові його матері). [18, с. 468].

Адам Фрончек наголошує на ролі норм (насильство, що при­ймається суспільством, і насильство неприпустиме), а також рівень інструменталізації насильства (допоміжне (інструментальне) насильст­во і демонстративне (експресивне) насильство) [18, с. 2–6].

Ірена Поспішиль називає насильством всі невипадкові дії супро­ти особистої свободи людини або такі, що завдають людині фізичної чи психічної травми, порушуючи суспільні принципи міжлюдських стосунків; визначає насильство як застосування фізичної сили супроти інших людей чи самого себе або примус до виконання певних дій че­рез погрози поранення чи вбивства. Насильство – це не лише фізична чи вербальна поведінка, яка може спричинити або спричиняє у жертви різноманітні травми чи образи; насильством вважається кожна дестру­ктивна і така, що завдає шкоди, поведінка, що в суспільстві окреслила­ся під назвою насильства [19, с. 184].

У теорії кримінального права Республіки Польща виділяють де­кілька видів насильства. Категоризація насильства здебільшого базу­ється на протиставленнях: фізичне; психічне; одиничне (індивідуаль­не); групове.

Алан Пейрефіт визначає одиничне (індивідуальне) насильство як поведінку конкретної людини, внаслідок якої інші індивіди зазна­ють тілесних чи психічних травм, і групове (колективне) насильство, що здійснюється групою осіб. Насильство може мати інструментальний характер, коли воно є засобом досягнення конкретних цілей. Мо­жливе також насильство «без мети», коли особа, яка вдається до нього, відчуває задоволення від цього [20, с 278].

Насильство може виникнути в ситуаціях, де спостерігаються відносини підпорядкування, коли одна людина має перевагу над ін­шою. На таку форму насильства наражаються, наприклад, підлеглий перед начальником, учень перед учителем, жінка перед чоловіком чи дитина перед батьками.

Насильство в індивідуальних чи групових стосунках між людьми пов’язане з оцінюванням людини відносно її громадської позиції, викону­ваної ролі, корисності для досягнення економічних, суспільних чи полі­тичних цілей. Воно відбувається двома способами: людина трактується як предмет або як ворог. Предметне ставлення до людини полягає в тому, що інші особи оцінюються як матеріальні речі, що призводить до інструмен­тального поводження з ними, тобто як із засобами для реалізації власних інтересів. Такий тип стосунків називають «дегуманізацією міжлюдських стосунків». Дегуманізовані ставлення можуть бути об’єктивними, аналі­тичними, позбавленими емоційної та емфатичної взаємодії.

Чинний КК РП передбачає відповідальність за злочини проти влас­ності і способом вчинення яких є насильство § 1 арт. 280 КК Республіки Польща передбачає відповідальність за викрадення майна, вчинене із за­стуванням насильства щодо особи або з погрозою негайного його застосу­вання, або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану. Відповідно до § 2 арт. 280 КК Республіки Польща особа, яка винна у розбої, вчиненому із застосуванням вогнепальної зброї, ножа, будь-якого іншого небезпечного предмета чи паралізуючого засобу, або здійс­нила цей злочин іншим способом, що безпосередньо загрожує життю осо­би, або вчинила злочин спільно з іншою особою, яка користується такою зброєю, предметом, засобом або способом, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк не менше 3 років.

Якщо особа, з метою утримання вилученої речі, безпосередньо після здійснення крадіжки застосовує насильство щодо особи або по­грозу негайного його застосування, або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану, то вона підлягає відповідальності за арт. 281 КК Республіки Польща.

Вчинене з метою отримання майнової вигоди за допомогою на­сильства, погрози посягання на життя чи здоров’я або насильницького посягання на майно з тим, щоб примусити іншу особу розпорядитися власним або чужим майном або припинити господарську діяльність, кваліфікується за арт. 282 КК Республіки Польща.

У тих випадках, коли винний з метою короткочасного користу­вання відбирає чужий механічний засіб пересування за допомогою насильства або з погрозою негайного його застосування або поєднання з доведенням особи до несвідомого і безпорадного стану, він підлягає відповідальності за § 3 арт. 289 КК Республіки Польща.

Висновки. Отже, на підставі вище викладеного можемо кон­статувати:

Як в Україні, так і в Республіці Польща, чинне кримінальне за­конодавство не визначає загального поняття насильства та його видів. Поряд з цим треба зазначити, що в § 12 арт. 115 КК Республіки Польща закріплено поняття «безправної погрози». Під цим поняттям слід розуміти погрозу іншій особі вчинення злочину щодо неї і заподіяння їй шкоди або шкоди близькій до неї особі, якщо погроза викликає у потерпілої особи обґрунтовану боязнь її виконання (арт. 190 КК Республіки Польща);

Під фізичним насильством слід розуміти умисний фізичний вплив на тіло іншої людини, який здійснюється всупереч волі потерпі­лого або поза його волею і здатний завдати різної за ступенем тяжкості шкоди здоров’ю або спричинити смерть, а також обмеження свободи пересування за відсутності посягання на тілесну недоторканість.

Стосовно злочинів проти власності виділяють такі види насильст­ва: а) насильство, що є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого – заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяж­кості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До інших насильницьких дій, що не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здо­ров’я в момент заподіяння, відносять насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер знущання чи мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї спеціальних зна­рядь; б) насильство, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпіло­го, під яким слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння.

3. Психічне насильство – кримінальна протиправна погроза заподія­ти потерпілому фізичну, моральну або майнову шкоду для досягнення зло­чинної мети. Залежно від форми насильство може бути: словесним; пись­мовим; у вигляді конклюдентних дій – жестів, демонстрації зброї та ін.

До числа насильницьких злочинів проти власності за чинним КК України слід віднести (розділ VI Злочини проти власності): грабіж (ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України).

До числа насильницьких злочинів, передбачених у КК Респу­бліки Польща, слід віднести злочини: вимагання (арт. 280 КК Респуб­ліки Польща); розбійне пограбування (арт. 281 КК Республіки Поль­ща); розбійне вимагання (арт. 282 КК Республіки Польща);

––––––––––––

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

Свидерский Г.М. Жан-Поль Марат. – М.: Наука, 1968. – 247 с.

Філософський енциклопедичний словник / за. ред. М.Т. Максименко. – К., 2002. – 742 с.

Социологический энциклопедический словарь / ред.-сост. З.Т. Голенкова и др.; ред.-координатор Г.В. Осипов. – М.: ИНФРА–М: Норма, 1998. – 480 с.

Соціальна робота. Короткий енциклопедичний словник / авт. кол. В.П. Андрущенко, В.П. Бех, В.А. Башкірєв. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.

Юpидична енциклопедія: в 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укpаїнська енциклопедія, 2002. – Т. 4: H–П. – 720 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrop.com/ua/ encyclopaedia/politics/6352.html

Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з насильством у сім’ях / О. Сидоренко // Право України. – 2001. – № 6. – 134 с.

Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исс­ледование / под. ред. С.П. Щербы. – М.: ООО «Юрлитинформ», 2002. – 384 с.

Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная полити­ка / А.Э. Жалинский // Советское государство и право. – 1991. – № 3. –104 с.

Давидович І. Насильство проти правоохоронців // Юридичний віс­ник України. – 2007. – № 7 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/archive/?aid=1593&jid=203).

Ігнатов О. Кримінальне насильство: окремі питання / О. Ігнатов // Право України. – 2005. – № 3. – С. 70.

Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственные преступления / С.В. Кудрявцев. –М.: Наука, 1991. – 174 с.

Навроцький В.О. Злочини проти особи: лекції для студентів юриди­чного факультету / В.О. Навроцький. – Львів: Львівський державний універси­тет імені Івана Франка, 1997. – 48 с.

Грищук В.К. Способи вчинення злочину: насильство, напад, обман / В.К. Грищук // Правознавство. Науковий вісник Чернівецького університету. – 1995. – Вип. 4–5.

Про судову практику у справах про злочини проти власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. №10. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/FCFAECB 3833 F4879C2257 69B003BF588?OpenDocument

Bie?kowska Ewa Kunicka-Michalska Barbara, Reiman Genowef, Wojciechowska Janina. Kodeks karny. Cz??? ogуlna. Komentarz / pod. red Genowefa Reimana. - Warszawa, C.H.BECK, 1999 -1428 s.

Fraczek Adam. Agresja i przemoc w?rуd dzieci i m?odzie?y // Remedium. - 1997. - Nr 11. - S 2–6.

Pospiszyl Irena: Razem przeciw przemocy. - Warszawa: ?ak, 1999.

Peyrefitte Alain. Wymiar sprawiedliwo?ci - mi?dzy idea?em a rzeczywisto?cia. - Warszawa, 1987. - 278 s