Наукові статті Кримінальне право КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ РЕФЛЕКСІВ ТА АВТОМАТИЗМІВКРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ РЕФЛЕКСІВ ТА АВТОМАТИЗМІВ
| Наукові статті - Кримінальне право |
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ РЕФЛЕКСІВ ТА АВТОМАТИЗМІВ
Аналізується вплив рефлексів та автоматизмів на інтелектуально-вольову діяльність людини; на думку автора, рефлекси та автоматизми можуть розглядатися як причини неосудності.
Ключові слова: автоматизм, осудність, неосудність, рефлекс, особа, фактори.
Постановка проблеми. Незважаючи на те, що більшість учених визнають той факт, що впливати на інтелектуально-вольову діяльність особи можуть не тільки різні психічні розлади, а й інші фактори, законодавець в частині, що стосується визначення причин неосудності, займає досить консервативну позицію, що не дозволяє врахувати вплив різних факторів, крім психічних розладів, на інтелектуально-вольову діяльність особи в межах причин неосудності. В теорії кримінального права така законодавча позиція призводить до того, що розуміння окремих об’єктивних ознак складу злочину наповнюється психологічним змістом. Саме таке їхнє розуміння і дозволяє згодом врахувати, але вже не в межах вирішення питання про осудність чи неосудність особи, а в межах вирішення питання про наявність чи відсутність інших ознак складу злочину вплив різних факторів на можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою. Так, на сьогодні діяння як ознаку об’єктивної сторони складу злочину, здебільшого, розглядають не тільки як зовнішній вираз активної чи пасивної поведінки людини, а вказують при цьому на свідомо-вольовий характер діяння в кримінально-правовому розумінні. Іншими словами, якщо поведінка особи відбувалася поза свідомо-вольовим контролем, як правило, стверджується і про відсутність самого діяння в кримінально-правовому значенні цього поняття. Таке розуміння цієї ознаки об’єктивної сторони складу злочину дозволяє врахувати вплив різних факторів на інтелектуально-вольову діяльність особи. Таке розуміння поняття діяння дозволяє н
Стан дослідження. Перш ніж ми розглянемо кримінально-правове значення рефлекторної діяльності та поведінки особи, в основі якої перебуває дія автоматизмів, на наш погляд, необхідно правильно визначити сферу впливу цих факторів. Тож насамперед потрібно правильно визначити, у межах яких елементів складу злочину проявляють себе такі фактори і які саме ознаки складу злочину вони деформують. Вважаємо недопустимим змішування суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину, зокрема наповнення окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину непритаманним їм психологічним змістом. Адже в такому випадку фактично відбувається нівелювання загальноприйнятого поділу ознак складу злочину на об’єктивні та суб’єктивні і відповідно руйнування внутрішньої системи складу злочину. На нашу думку, якщо дотримуватися загальноприйнятої конструкції складу злочину, то вплив різних факторів на інтелектуально-вольову діяльність особи необхідно розглядати у межах суб’єктивних ознак складу злочину.
Ще в давнину лікарі абсолютно чітко розуміли різницю між поведінкою людини, яка не потребує будь-якої участі свідомості, та поведінкою, яка відбувається під контролем свідомості. Перші ж систематичні спостереження дали можливість лікарям усі діяння людини поділити на дві великі групи: довільні – ті, які відбувається під свідомо-вольовим контролем, та мимовільні – ті, які відбуваються поза таким контролем [6, с. 101]. Не зважаючи на те, з часів перших емпіричних спостережень, які дали можливість поділити поведінку людини на згадані дві великі групи, пройшло чимало часу, вказана класифікація і на сьогодні використовується вченими різних галузей наук. Звісно, що на зміну звичайному спостереженню, як одному з найдавніших методів наукового дослідження, прийшли і інші методи наукового пізнання, які дали можливість пояснити, які саме чинники обумовлюють той чи інший вид людської поведінки. На сьогодні в психологічній літературі, на жаль, поведінка людини, яка обумовлюється дією рефлексів та автоматизмів, не була предметом дослідження учених-криміналістів. Подеколи вони згадували про неї у контексті дослідження поняття діяння як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, що не зовсім відповідає природі цих факторів.
Виклад основних положень. Дослідження фізіологів та психологів дозволяють стверджувати, що однією із причин мимовільних діянь, які відбуваються поза свідомо-вольовим контролем людини, є механізм дії рефлексів. Мимовільні діяння людини виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці діяння бувають як природжені, так і набуті. Фізіологічною основою природжених мимовільних діянь є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні діяння ґрунтуються на механізмі умовного рефлексу [7, с. 113–114; 8, с. 185]. Рефлекс – найпростіша форма поведінки, яка, по суті, є реакцією організму на подразник, що відбувається за участю нервової системи. Рефлекс безпосередньо пов’язаний із подразником, який з огляду на причинно-наслідковий зв’язку є його безпосередньою причиною. Частина вроджених, безумовних рефлексів відмирає у міру дозрівання нервової системи, проявляючись лише за певних патологій, інші супроводжують людину усе її життя. Так, будь-яка людина чи доросла, чи дитина на порив вітру, спрямованого в обличчя, відреагує морганням. Завдяки цьому вродженому рефлексу вразлива поверхня ока захищена від потенційно небезпечних предметів. Рефлекс – автоматична реакція на стимул, яка відбувається без попередньої когнітивної оцінки цього стимулу і не містить у собі свідомого вибору моделі поведінки [9, с. 44; 10, с. 24].
Усі рефлекси бувають двох великих груп: безумовні й умовні. Безумовні – це вроджені і більш-менш незмінні рефлекси, які виходять із відділів нервової системи, що лежать нижче кори головного мозку. Завдяки безумовним рефлексам пристосування організму до зовнішнього світу досягається лише у вузьких межах, бо ці рефлекси виникають у відповідь на порівняно невелику кількість подразників і носять звичайно стандартний характер. Тому за допомогою безумовних рефлексів здійснюється лише порівняно недосконале пристосування організму до мінливих умов середовища [9, с. 44; 11, с. 116–118]. Новими мінливими формами реагування, які формуються протягом життя організму (з накопиченням життєвого досвіду) здійснюються у вищих тварин корою головного мозку, є умовні рефлекси. Терміном «умовний рефлекс»І.П. Павлов свого часу позначив рефлекторну діяльність, яка виникає у відповідь на первинний індиферентний подразник у випадку, якщо він декілька разів поєднується в часі з подразником, який постійно викликає таку реакцію (безумовним подразником) [12, с. 299]. При утворенні умовних рефлексів подразник, який раніше був байдужим для організму, стає сигналом іншого подразника, що має для організму пряме життєве значення. Байдужий до цього (індиферентний) подразник набуває тим самим нової сигнальної функції. Утворення умовних рефлексів являє собою формування в мозку нових тимчасових зв’язків, яких не було раніше. Ці зв’язки в людини формуються в корі великих півкуль, які є головним субстратом психіки. Утворення умовного рефлексу завжди пов’язане з виділенням того подразника, на який утворюється рефлекс. Ця складна аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, що лежить в основі утворення умовних рефлексів, дає можливість досягти необхідного пристосування організму до умов життя [9, с. 48; 11, с. 116–118].
Як стверджують психологи, системна організація цілеспрямованої поведінки людини порівняно з рефлекторною поведінкою має низку принципово нових центральних вузлових механізмів. У цілеспрямованій поведінці задіяний апарат аферентного синтезу, прийняття рішення, акцептор результату поведінки, багатокомпонентний ефекторний апарат. Насамкінець, – результат поведінки та зворотна аферентація про досягнутий результат. Вся ця динамічно взаємопов’язана операціональна архітектоніка цілеспрямованої поведінки людини і визначає задоволення домінуючих потреб людини. Натомість рефлекторній поведінці людини не притаманні механізми прийняття рішення та постановки мети для досягнення домінуючої потреби, крім того, в такій поведінці відсутня оцінка своєї діяльності, яка в цілеспрямованій поведінці відбувається за допомогою зворотної аферентації досягнутих результатів [13, с. 5, 7, 13; 6, с. 24].
Треба відзначити, що рефлекторна діяльність суттєво відрізняється також і від поведінки, яка є під потенційним свідомо-вольовим контролем, для якої не характерний цілеспрямований характер. Треба візначити, що значимою з точки зору кримінального права є не тільки поведінка, яка перебуває під актуальним, а й під потенційним свідомо-вольовим контролем. Саме щодо останнього виду поведінки можна говорити про встановлення такого виду необережної форми вини, як злочинна недбалість. На відміну від рефлекторних діянь, які за своєю природою є неусвідомленою фізіологічною реакцією біологічного організму на певний подразник, поведінка особи, яка перебуває під потенційним свідомо-вольовим контролем, за належної уважності могла бути усвідомленою та контрольованою у момент її вчинення.
Розуміння рефлекторної поведінки як такої, що перебуває як поза актуальним, так і поза потенційним свідомо-вольовим контролем людини, не порушує і той факт, що в окремих випадках людина може стримувати рефлекторну діяльність або навіть використовувати її як частину своєї цілеспрямованої поведінки. Так, якщо кинути в обличчя людині будь-який предмет, вона відреагує морганням. Завдяки такому вродженому рефлексу вразлива поверхня ока захищена від потенційно небезпечних предметів. Водночас при належному настроюванні та підготовці людина може стримати дію цього рефлексу або суттєво уповільнити його вплив на поведінку. Один із рефлексів, в основі якого є інстинкт самозбереження, – той, що проявляється у миттєвій реакції руки, що торкається гарячих предметів. Проте і цей рефлекторний рух також може бути стриманий, якщо завчасно настроїтися на дію відповідного подразника. Незважаючи на це, рефлекторна діяльність своєю першопричиною має все ж таки фізіологічні закономірності існування біологічного організму – його реакцію на різні подразники, що в своїй основі не залежить від волі та свідомості людини. Довільна поведінка людини в цьому відношенні суттєво відрізняється від рефлекторної, оскільки її першопричиною є свідомо-вольова активність людини, а не фізіологічні закономірності існування людини як біологічного виду.
Очевидно, у тих випадках, коли особа передбачала дію певного подразника і відповідно виникнення рефлекторної поведінки, маючи можливість запобігти їй або змінити її, питання про кримінальну відповідальність такої особи повинно вирішуватися інакше, ніж у тих випадках, коли механізм дії рефлексу, який обумовив втрату свідомо-вольового контролю над певним діянням, був для неї не передбачуваним. Механізм дії рефлексу може бути використаний і при цілеспрямованій поведінці людини. Так, майже кожен знає, що при різкому ударі по передній частині колінного суглобу кінцівка рефлекторно випрямляється. Отже, якщо особа сама у себе викличе цей рефлекторний рух, яким, наприклад, вдарить іншу людину, кримінальна відповідальність її повинна, на нашу думку, наставати на загальних підставах. Адже у цьому випадку рефлекс був свідомо використаний для заподіяння шкоди. У контексті досліджуваної проблеми необхідно вказати на важливість правильного визначення періоду стосовно якого вирішується питання про осудність чи неосудність особи. На наш погляд, особа повинна вважатися осудною вже тоді, коли на момент початку вчинення суспільно небезпечного діяння вона могла усвідомлювати це діяння, передбачати його наслідки, зазначені в Особливій частині КК України, та керувати ним. Саме за такого розуміння часових меж осудності особи нам видається можливо правильно вирішити питання про заподіяння шкоди або створення загрози її заподіяння об’єктам кримінально-правової охорони внаслідок рефлекторної поведінки, коли особа свідомо використала механізм дії рефлексу або коли вона мала можливість уникнути чи змінити рефлекторну поведінку, про що вже йшлося вище. Адже, якщо особа на момент початку суспільно небезпечного діяння могла здійснювати щодо нього свідомо-вольовий контроль, вона повинна вважатися осудною.
Отже, психологічний аналіз рефлекторної діяльності дозволяє стверджувати, що така діяльність, як правило, відбувається поза свідомо-вольовим контролем людини. Здебільшого механізм вчинення рефлекторного діяння не тільки не контролюється, а й не усвідомлюється людиною. В окремих випадках рефлекторна діяльність може усвідомлюватися, але не піддаватися вольовому контролю. Не важко помітити, що у таких випадках йдеться про відсутність інтелектуальної або вольової ознаки осудності. Нагадаємо, що відповідно до загальноприйнятого поділу всіх ознак складу злочину на суб’єктивні та об’єктивні, вплив різного роду чинників на інтелектуально-вольову діяльність повинен враховуватися винятково у межах суб’єктивних ознак складу злочину. Оскільки з позиції психології рефлекс є однією з причин мимовільних діянь, які відбуваються поза свідомо-вольовим контролем людини, то за кримінальним правом особу щодо таких діянь не можна вважати осудною. Іншими словами, оскільки рефлекс є причиною, через яку особа втрачає можливість здійснювати свідомо-вольовий контроль за своїми діяннями, він може бути віднесений до причин неосудності.
Психологи до мимовільних діянь відносять не тільки діяння, породжені рефлексами, а й так звані автоматизми. У фізіології автоматизми розглядають як здатність органів, окремих клітин чи тканин до ритмічної діяльності поза очевидним зв’язком із зовнішніми подразниками [14, с. 21]. Автоматизація функцій є суттєвою і необхідною особливістю багатьох психічних процесів (мислення, сприймання, мовлення, запам’ятовування та ін.). Її порушення може паралізувати нормальний перебіг психічних процесів. Автоматизм відточує і полегшує різні види діяльності, у ряді розумових і практичних дій обслуговує вищі форми свідомої діяльності. Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість від постійного спостереження і непотрібного контролю за кожним фрагментом поведінки особи [15, с. 129–130]. В основі автоматизму є механізм динамічного стереотипу, коли сигналом до наступної дії може бути сам лише факт закінчення попередньої, а не внутрішня команда самої людини. Вольова поведінка дуже часто перетворюється у звичні автоматизми [16, с. 94]. Як приклад такого автоматизму – дуже комічний випадок, який стався з відомим математиком Гільбертом. Одного разу в домі у нього був банкет. Після того як прийшли гості дружина Гільберта попросила його поміняти краватку. Пройшло чимало часу, але він не повертався. Коли дружина почала його шукати і зайшла до спальні, то побачила, що він міцно спить. Прокинувшись він згадав, що зняв краватку, автоматично продовжив роздягатися, одягнув піжаму і ліг у ліжко [17, с. 81–82, 87].
Психологи стверджуються, що будь-яка автоматизована поведінка має неусвідомлений характер [17, с. 81–82, 87; 15, с. 129– 130]. Але, на нашу думку, було б неправильним ототожнювати за кримінально-правовим значенням рефлекторну та автоматизовану поведінку. Адже те, що автоматизована поведінка має неусвідомлений характер, зовсім не означає, що будь-який автоматизм може розглядатися як причина, що виключає можливість особи забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою і відповідно, що кожна автоматизована поведінка втрачає своє кримінально-правове значення. В цьому аспекті важливо пам’ятати, що у кримінальному праві свідомою поведінкою вважаються не тільки ті діяння, які відбувалися під актуальним контролем свідомості, а й ті діяння, які не усвідомлювалися в момент їх вчинення, але могли усвідомлюватися особою, тобто які відбувалися під її потенційним свідомими контролем. Справа в тому, що автоматизована поведінка виникає у людини внаслідок тривалого повторення взаємопов’язаних рухів. На початковому етапі вони відбуваються під актуальним контролем свідомості, коли кожних окремий акт поведінки чітко контролюється, але згодом такий актуальний контроль зникає – в ньому просто відпадає потреба і поведінка людини перетворюється на автоматизм. Слід погодитися з А.В. Савченком, який вважає, що хоч автоматизми і не усвідомлюються особою, вони при потребі можуть повернутися під її свідомо-вольовий контроль [18, с. 65]. На наш погляд, такий механізм виникнення автоматизмів дозволяє стверджувати, що переважно така поведінка не втрачає свого кримінально-правового значення, оскільки може розглядатися як така, що відбувається під потенційним свідомо-вольовим контролем.
В окремих випадках залежно від конкретної ситуації автоматизми можуть розглядатися як поведінка людини, що відбувається як поза актуальним, так і поза потенційним свідомо-вольовим контролем. Якщо проаналізувати механізм утворення автоматизму, то можна побачити, що, по суті, він аналогічний механізму виникнення умовного рефлексу. На наш погляд, не буде помилкою вважати, що умовний рефлекс – це різновид автоматизму. І в цьому відношенні автоматизми, які призводять до утворення умовно-рефлекторної діяльність, так само як і рефлекси можна розглядати як причину неосудності. Може виникнути питання про те, чи варто тоді окремо виділяти автоматизми серед причин неосудності. Як видається, на це питання треба дати позитивну відповідь. Справа в тому, що механізм виникнення умовного рефлексу завжди пов’язаний з автоматизацією певних діянь. При цьому першопричиною його виникнення є саме автоматизація взаємопов’язаних діянь. Отже, генетично первинною причиною в цьому випадку є саме автоматизм. Переважно автоматизована поведінка, звісно, якщо вона не призводить до виникнення умовного рефлексу, повинна розглядатися як така, що відбувається під потенційним свідомо-вольовим контролем людини. Вважаємо, що в окремих випадках залежно від конкретної життєвої ситуації навіть ті автоматизми, в основі яких не є умовно-рефлекторна діяльність, також можуть обумовлювати втрату особою можливості забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, тобто бути причиною неосудності. Адже психологічна характеристика автоматизованої діяльності дозволяє стверджувати, що вона, хоч і відбувається, як правило, під потенційним свідомо-вольовим контролем, проте різні екстремальні ситуації, за яких мала місце автоматизована поведінка, не завжди будуть дозволяти стверджувати, що особа мала можливість уникнути певного автоматизму і поставити свою поведінку під актуальний свідомо-вольовий контроль.
Науковці обстоюють думку, що до різновидів мимовільних діянь, які не мають кримінально-правового значення, належить й імпульсивна поведінка особи, яка відбувається без необхідного свідомо-вольового контролю і, здебільшого, є ситуативною [1, с. 47; 19, с. 25–26, 36–37], адже імпульсивну дію характеризують як дію-розрядку (дію-спалах), коли вихідна спонука (роздратування, незадоволення тощо), що створена ситуацією, без виваження та належної оцінки її як мотиву, безпосередньо переходить у дію [20, с. 41–42]. Нам видається, що, незважаючи на перелічені характеристики імпульсивної поведінки, позиція вчених у частині віднесення імпульсивних діянь до різновиду мимовільних досить спірна.
На нашу думку, треба погодитися з тими, хто вважає, що такий підхід до імпульсивної поведінки суперечить природі вчинення таких діянь, регулювання яких йде не на фізіологічному, а все ж таки на психічному рівні, щоправда, коли відбувається їх однобічне та звужене усвідомлення. В імпульсивній поведінці раціональне обдумування дуже стиснуте або ж його нема взагалі, тому в таких випадках раціональні елементи пригнічуються, а почуття керують волею особи, визначаючи вибір часом злочинного варіанту поведінки та формуючи особливості його реалізації. У таких випадках діяння вчиняється без необхідного детального свідомого самоконтролю. Активність тоді виникає під безпосереднім впливом вихідної спонуки і ситуації, обминаючи необхідний для конкретної ситуації свідомо-вольовий контроль. Через порушення ієрархії настанов сформований мотив миттєво, без попереднього обміркування соціального характеру діяння, переходить у дію [21, с. 86–87; 18, с. 61; 22, с. 9–10]. Було б неправильно стверджувати, що імпульсивна поведінка завжди відбувається тільки під потенційним свідомо-вольовим контролем, що характерно для свідомо-вольового контролю, що знову ж таки дозволяє розглядати імпульсивні злочини тільки як необережні. Часто імпульсивна поведінка характеризується тим, що особа усвідомлює і фактичне, і соціальне значення вчинюваного нею діяння та його наслідків, що характерно, зокрема, для злочинів, вчинених в стані афекту, спровокованого протиправною або аморальною поведінкою самого потерпілого. У таких випадках не виключається можливість встановлення і умисної форми вини [21, с. 62–63, 86–87; 23, с. 277; 24, с. 102; 22, с. 9–10].
Дехто з учених вважає, що необхідно виділяти серед видів мимовільної поведінки поряд з рефлекторними діяннями і так звані інстинктивні діяння [25, с. 104]. На нашу думку, така позиція неточна. Справа в тому, що інстинкт – явище складніше, ніж рефлекс. Інстинкт, як правило, породжується гормональними процесами, які протікають в організмі. На відміну від рефлексів, прояви яких можна чітко помітити у поведінці людини, інстинкти проявляються не так явно. Будь-який рефлекс – це фіксована стандартна реакція на певний подразник. Рефлекс завжди жорстко прив’язаний до стимулу. Інстинкти, навпаки, – це сукупність складних реакцій, іноді її називають паттерном фіксованих дій. Інстинкти значно слабше прив’язані до конкретного стимулу, ніж рефлекси. Рефлекторна реакція обов’язково буде виконана повністю, тоді як послідовність інстинктивних діянь може бути перервана і модифікована, що дозволяє припускати наявність у ній деяких елементів когнітивної оцінки [10, с. 25].
Таким чином, інстинкт не здатний однозначно характеризувати певну поведінку людини як таку, що відбувається поза свідомо-вольовим контролем. Саме по собі поняття інстинкту дозволяє показати спрямованість поведінки людини як певного біологічного виду. Але це зовсім не означає, що інстинктивна поведінка завжди проявляється поза свідомо-вольовим контролем людини, оскільки здебільшого вона має саме цілеспрямований характер. Так, інстинкт самозбереження може обумовлювати рефлекторні рухи, зокрема, коли людина, торкаючись гарячого предмета, різко забирає руку. Не буде помилкою стверджувати, що всі безумовні рефлекси безпосередньо відображають існування того чи іншого інстинкту людини. Водночас, той ж інстинкт самозбереження обумовлює і таку цілеспрямовану діяльність як пошук людиною житла, їжі. Таку діяльність людини також можна назвати інстинктивною, проте розглядати її нарівні з рефлекторною було би неправильно. З огляду на викладене, на наш погляд, неправильно виділяти серед видів мимовільної поведінки інстинктивну поведінку людини.
Висновок. Отже, враховуючи те, що механізм дії рефлексів та автоматизмів дозволяє стверджувати, що ці фактори впливають саме на інтелектуально-вольову діяльність людини, виключаючи в окремих випадках її можливість забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, є всі підстави для того, щоб віднести вказані фактори до можливих причин неосудності.
_______________
Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность / Н.Ф. Кузнецова. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232 с.
Кудрявцев В.Н. Избранные труды по социальным наукам: [в 3-х т.] / В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 2002. – Т. 1: Общая теория права. Уголовное право. – 567 с.
Полный курс уголовного права: [в 5 т.] / под ред. А.И. Коробеева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2008. – Т. 1: Преступление и наказание. – 1133 с.
Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: [навч. посіб. для студентів] / В.К. Грищук. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.
Тер-Акопов А.А. Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве / А.А. Тер-Акопов. – М.: «ЮРКНИГА», 2003. – 480 с.
Анохин П.К. Системные механизмы высшей нервной деятельности / П.К. Анохин. – М.: Наука, 1979. – 453 с.
Тылевич И.М. Руководство по медицинской психологии. [изд. 2-е, перераб. и доп.] / И.М. Тылевич, А.Я. Немцева. – Л.: Медицина, 1985. – 216 с.
Степанов О.М. Основи психології і педагогіки: [посібник] / О.М. Степанов, М.М. Фіцула. – К.: Академвидав, 2003. –504 с.
Энциклопедический словарь медицинских терминов: [в 3-х т.] / гл. ред. Б.В. Петровский. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – Т. 2. – 448 с.
Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард / пер. с англ. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.
Варій М.Й. Загальна психологія: [навч. посібник для студ. психол. і педагог. спец.] / М.Й. Варій. – Львів: Край, 2005. – 752 с.
Костюк П.Г. Физиология центральной нервной системы / П.Г. Костюк. – К.: Высшая школа, 1977. – 320 с.
Судаков К.В. Теория функциональной системы как новый этап изучения целенаправленого поведения животных и человека / К.В. Судаков // Системный анализ механизмов поведения. – М.: Наука, 1979. – С. 3–23.
Энциклопедический словарь медицинских терминов: [в 3-х т.] / гл. ред. Б.В. Петровский. – М.: Советская энциклопедия, 1982. – Т. 1. – 464 с.
Психологія: [підручник] / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. – 5-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 2005. – 560 с.
Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции / В.А. Иванников. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
Ильин Е.П. Психология воли / Е.П. Ильин. – СПб.: Питер, 2000. – 288 с.
Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину: [монографія] / А.В. Савченко. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.
Хорнабуджели Б. Психологическая сторона вины / Б. Хорнабуджели. – Б. вк.: Ганатлеба, 1981. – 107 с.
Механизм преступного поведения / под ред. В.М. Кудрявцева. – М.: Наука, 1981. – 248 с.
Антонян Ю.М. Преступность и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин. – М.: Наука, 1987. – 210 с.
Шеховцова Л.І. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук.: спец. 12.00.08 «Кримынальне право» / Л.І. Шеховцова. – К., 2007. – 20 с.
Генетика, поведение, ответственность: О природе анти-общественных поступков и путях их предупреждения / Н.П. Дубинин, И.И. Карпец, В.Н. Кудрявцев. – 2-е изд., переработ. и доп. – М.: Политиздат, 1989. – 351 с.
Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективниым признакам / А.И. Рарог. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 304 с.
Мягков И.Ф., Боков С.Н. Медицинская психология: основы патопсихологии и психопатологии: [учебник для вузов] / И.Ф. Мягков, С.Н. Боков. – М.: Логос, 1999. – 232 с.
< Попередня Наступна >