414

---

І . В. Шимончук

ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ВАГІТНИХ ЖІНОК І ЖІНОК, ЯКІ МАЮТЬ МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ, ТА ЙОГО РОЛЬ У ДОСЯГНЕННІ ЦІЛЕЙ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Розглянуто інститут звільнення від відбування покарання вагі­тних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, проаналізовано пра­вові, соціальні, моральні аспекти та особливості застосування цього інституту, визначено його місце серед інших інститутів криміналь­ного права, досліджено його роль і значення у досягненні цілей кримі­нальної відповідальності і покарання.

Ключові слова: покарання, кримінальна відповідальність, відбування покарання, звільнення від покарання, установа вико­нання покарань, позбавлення волі, мета покарання, цілі криміналь­ної відповідальності.

Постановка проблеми. Як свідчить статистика, станом на 1 березня 2009 р. в Україні 6300 жінок відбували покарання в установах виконання покарань (далі – УВП), 15,6% з яких мали дітей віком до шести років (це майже кожна шоста засуджена). У 9% засуджених жінок діти перебувають у будинках інтернатах. Однією з найбільш вразливих груп засуджених жінок є матері з дітьми, які перебувають у місцях позбавлення волі. Такі жінки відбувають покарання в двох виправних колоніях (Чернігівській № 44 та Чорноморській № 74), при яких функціонують будинки дитини. Протягом 2008 р. через ці будинки дитини пройшло 95 немовлят, народжених засудженими жінками. Станом на 1 січня 2008 р. на обліку кримінально-виконавчої інспекції (КВІ) перебувало 15497 осіб жіночої статі, і лише 287 з них були звільнені від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України. Як видно із цієї статистики, суд застосовує звільнення від відбування покарання щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей досить рідко [1].

Конституцією України

(ст. 51) проголошено, що дитинство і материнство охороняється державою. Одним із засобів реалізації такого положення є інститут звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, що закріплений у КК, КПК та КВК України. З огляду на це та з метою обґрунтування заходів, спрямованих на подолання зазначеної проблеми, вибрана тема дослідження є досить актуальною.

Досліджуваний нами інститут звільнення від відбування пока-рання тісно пов’язаний із Комплексною програмою профілактики злочинності на 2007–2009 рр., схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767; Указом Президента України від 25 квітня 2001 р. за № 283/2001 «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні»; державною Програмою з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834; Українсько-Швейцарським проектом «Жінки, матері та діти в ув’язненні», що підписаний урядами цих країн 18 грудня 2007 р.

Наша мета – розглянути теоретичні і практичні проблеми інституту звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, проаналізувати позиції науковців щодо визначення його ролі у забезпеченні цілей кримінальної відповідальності, запропонувати обґрунтовані висновки і рекомендації щодо його ефективної реалізації.

Стан дослідження. Проблемі звільнення від кримінальної від­повідальності та покарання, а також відтермінуванню виконання виро­ку приділили увагу чимало сучасних українських, російських науко­вців. Не оминали її ще й радянські правознавців. З позиції криміналь­ного права її висвітлювали І.М. Гальперін, М.А. Гельфер, О.А. Горяйнова, В. Іванов, М.А. Єфімов, Х.Х. Кадарі, І.І. Карпець, Г.А. Кригер, Е.А. Саркісова, В.В. Скибицький, Ю.М. Ткачевський, М.І. Якубович, СІ. Зельдов, І.А. Тарханов, С.Н. Сарацин, В.А. Ломако, О.О. Житний, О.О. Книженко та ін. Однак, у їх публікаціях лише частково заторкнуто аспекти звільнення жінок від покарання, оскільки здебільшого роз­глядався інститут звільнення від покарання, його відбування або від відповідальності загалом. Проблемі жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності присвячено дисертаційну роботу В.О. Меркулової, але в ній інститут звільнення жінки від відбування покарання не є ос­новним предметом дослідження і охарактеризований лише в загальних рисах [2, с 305].

Виклад основних положень. Кожен етап формування і розвит­ку інститутів кримінального права тісно пов’язаний з соціальними, економічними, політичними умовами історичного розвитку держави, станом правопорядку і боротьби зі злочинністю. Тому, як наслідок, основою правової ідеї будь-якого кримінально-правового інституту є відображення загальних явищ, характерних для того чи іншого істори­чного періоду державного і суспільного життя.

В сучасних історичних умовах, коли відбувається реформу­вання судової системи, кримінально-виконавчої політики в Україні та загалом кримінально-правової системи, особливого значення на­бувають соціально-правові проблеми материнства і дитинства. Над­звичайно важливо, щоб вирішення таких проблем здійснювалося відповідно до прогресивних міжнародних норм і стандартів та в умовах дотримання принципів законності, демократизму, справед­ливості, гуманізму. Хоча варто зазначити, що в суспільстві ще по­ширені погляди, спрямовані на посилення суворості кримінальних покарань, як способу боротьби зі злочинністю. Вважаємо їх нічим не виправданою ілюзією. Історії відомо багато прикладів, коли держави намагались посилити свої каральні функції за рахунок кримінальних покарань, але це не давало позитивних результатів, в тому числі зокрема не рівень злочинності.

Ми переконані, що неможливо за рахунок лише суворих кримі­нальних покарань зменшити рівень злочинності. Для цього необхідні насамперед економічні і соціальні реформи, бо саме від їх ефективності залежить добробут населення і правопорядок у державі. Крім того, важливим аспектом у цій сфері є стан духовного й морального розвитку суспільства. Як вірно підмітив В.І. Шакун, на рівень злочинності значною мірою впливає саме моральність суспільства [3, с. 8].

Особливо невиправданою є така кримінальна суворість стосовно засуджених жінок. Усвідомивши це, світова спільнота йде шляхом суттєвого забезпечення законності прав, свобод та інтересів усіх жінок-злочинниць, особливо вагітних та тих, які мають малолітніх дітей.

У цій сфері цікавий досвід нагромаджено у Німеччині, Фінляндії, Данії, Ірландії та інших європейських країнах. Так, у Німеччині створено тюремні заклади для матері і дитини, або при установах відбування покарань (наприклад, у м. Айхах) діють окремі відділення для матері і дитини. Особливістю таких закладів є те, що кожній засудженій жінці з дитиною надається окрема кімната загальною площею 20 кв. м. При таких закладах існують також дитячий садок (яслі), місця для прогулянок дітей тощо. Кримінально-виконавче право Німеччини у такий спосіб намагається забезпечити насамперед інтереси дитини. Тому на установи виконання покарань Німеччини покладається обов’язок організовувати роботу так, щоб діти не зазнавали жодних моральних, психологічних, фізичних страждань, через те, що вони відбувають покарання разом з матерями [4, с. 115].

У Фінляндії при жіночих установах виконання покарань також створюють спеціальні відділення для матері і дитини. До речі, що персонал таких відділень повинен мати спеціальну кваліфікацію, яка дозволяє працювати з малолітніми дітьми. Навіть, якщо жінка засуджена до відбування покарання в одиночній камері, її не розлучають з дитиною.

У Данії засуджена до позбавлення волі жінка також може утримуватися в камері разом із своєю дитиною. Те, що таке правило може застосовуватись до засуджених чоловіків, які я к і жінки, мо-жуть утримуватись разом із своїми дітьми і до досягнення ними трирічного віку.

А ось законодавство Ірландії, навпаки, не дозволяє спільного відбування покарання засудженої жінки з дитиною. Там таку жінку звільняють достроково. І лише у випадках, коли цього неможливо зробити, дитину можуть залишити із засудженою матір’ю лише до досягнення нею дев’ятимісячного віку [12, с. 116–118].

До речі, у країнах Європи жінки з дітьми після звільнення не відчувають типових для України матеріальних труднощів, як наслідок свого засудження, оскільки їх матеріальне забезпечення в разі необ­хідності бере на себе держава.

Звичайно, слід дбати про поліпшення умов утримання засудже­них жінок в Україні, беручи за приклад досвід європейських країн. Почати можна, наприклад, із медичного забезпечення установ вико­нання покарань. Адже не секрет, що в таких установах поширеними є різні інфекційні захворювання, що створює реальну загрозу для здоров’я дітей, які утримуються в цих установах разом зі своїми матерями.

Наступним важливим кроком є створення умов для спільного проживання засудженої матері і дитини, а саме: йдеться не про виді­лення окремої кімнати, але бодай нормальної камери, де були б елеме­нтарні умови для проживання жінки і її малолітньої дитини.

Слід також адаптувати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань до умов спільного проживання матерів з дітьми.

Як бачимо, проблема спільного проживання засуджених жінок і їх дітей має багато аспектів. На реалізацію різних заходів потрібні знач­них кошти, а це ще раз свідчить на користь розширення застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, що знову ж таки сприятиме не лише зміцненню родинних зв’язків засудженої, зменшить кількість засуджених жінок в установах виконання покарань, а й дасть державі можливість зекономити кошти державного бюджету на їх утримання в умовах ізоляції.

Досліджуваний нами інститут звільнення від відбування пока­рання має важливе значення для досягнення цілей кримінальної відпо­відальності і покарання, як різновиду юридичної відповідальності. Ін­коли в теорії кримінального права цілі кримінальної відповідальності ототожнюють з цілями покарання [5, c. 194].

Але покарання - це лише частина кримінальної відповідальнос­ті. Поняття кримінальної відповідальності значно ширше, ніж пока­рання, тому й має і більше коло цілей. Так, цілями кримінальної відпо­відальності є: формування у суспільстві поваги до закону; забезпечен­ня правомірної поведінки; становлення системи кримінально-правової профілактики; закріплення у свідомості осіб, які вчинили злочин, антикриміногенних поглядів, переконань; забезпечення правопорядку в державі тощо. Цілі, поставлені перед кримінальною відповідальністю, покликані регулювати суспільні відносини, що складаються в державі. Таке регулювання відбувається не лише за рахунок заборонних норм, а й норм, що мають заохочувальний характер. До них, зокрема, належить і інститут звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей.

Іншими важливими цілями кримінальної відповідальності, які уже збігаються з цілями кримінального покарання, є відновлення соціальної справедливості, попередження вчинення злочинів (загальна та індивідуальна превенція), виправлення засуджених тощо. Вважаємо, що досягнення цілей виправлення і перевиховання засуджених можливе, якщо цими засудженими є вагітні жінки і жінки, які мають малолітніх дітей. Виправити означає змінити установки, цінності засудженої особи. А в жінки під час вагітності, або коли вона виховує дитину, піклується про неї, однозначно відбувається переосмислення цінностей. В такий період життя жінки замість застосування каральних заходів, до неї слід проявити гуманне ставлення і турботу, звільнити її від відбування покарання і надати їй реальний шанс жити нормальним життя, виховувати дитину без ізоляції від суспільства. Звичайно, не йдеться про всіх засуджених, але якщо таку можливість матимуть навіть кілька десятків, то і не слід вважати суттєвим аргументом на користь розширення сфери застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей.

Ще одна ціль кримінальної відповідальності – відновлення соціальної справедливості. Така мета прямо не закріплена в чинному КК України, однак вона логічно випливає з його норм та основних завдань. Відновлення соціальної справедливості може досягатися шляхом застосування різних заходів кримінально-правового впливу, в тому числі і інституту звільнення від покарання і його відбування. Ця ціль кримінальної відповідальності покликана зберігати баланс інтересів потерпілого, суспільства, держави і злочинця. Шляхом застосування інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, відновлення соціальної справедливості відбувається щодо засудженої жінки, бо покарання щодо неї реально не виконується. Але ця ціль проявляється і щодо потерпілого, суспільства, держави, бо відбувається осуд винної у вчиненні злочину, виноситься обвинувальний вирок, призначається конкретне покарання і в такий спосіб відбувається певне моральне задоволення потерпілого.

Значення інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, полягає ще й у тому, що за його допомогою держава намагається задовольнити передусім інтереси дитини. Станом на 1 березня 2009 р. у будинках дитини перебувало 57 дітей [1]. Ці цифри говорять нам зовсім ці малі діти змушені відбувати покарання разом зі своїми матерями, а розширення сфери застосування досліджуваного нами інституту дало б можливість їм рости і виховуватися у нормальному середовищі.

Завдяки інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд дає можливість жінці, що вчинила злочин, можливість виправитися без ізоляції від суспільс­тва, та інших реальних обмежень, характерних для позбавлення волі. Жінка може піклуватися про свою дитину, займатися її вихованням постійно, а не у виділені для цього години, як це характерно для уста­нов відбування покарань.

Особливого значення набуває інститут звільнення від відбуван­ня покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, на фоні проблем, типових для установ виконання покарань. Це, напри­клад, неналежне медичне забезпечення і антисанітарія, соціально-психологічна напруга, конфліктність, що часто спостерігається у жіно­чих колоніях. Усе це, без сумніву, має вплив на вагітних жінок, жінок, які годують дітей груддю, самих дітей, які перебувають в будинках дитини при колоніях [2, с 222].

Для самої жінки, для суспільства і держави важливим та особ­ливо цінним є фізичне і моральне здоров’я дитини. Тому краще, щоб дитина народилася поза установою виконання покарань, тим самим, не створюючи жодних зв’язків з цією установою. З такої позиції чітко видно, що інститут звільнення від відбування покарання вагітних жі­нок і жінок, які мають малолітніх дітей, сприяє побудові здорового соціального фундаменту для майбутнього життя дитини. Таким чином, завдяки цьому інституту, закон ставить інтереси дитини, її виховання, нормальні умови життя для вагітної жінки вище, ніж негайне виконан­ня покарання, і навіть вище, ніж реалізацію цілей кримінальної відпо­відальності. У такий спосіб законодавець дбає про майбутнє дитини, нормальний розвиток якої, може постраждати через відбування її ма­тір’ю покарання.

Ще одним аргументом, який підтверджує виняткове значення цього інституту, є той факт, що в малолітньому віці особливо важли­вим є материнське виховання, тому що саме в цей період відбувається становлення моральної самосвідомості дитини.

На сьогодні психологічна наука має чимало даних про особли­вості росту малолітніх дітей. Так, надзвичайно негативно на психіку дитини у віці від восьми місяців до 14 років впливає відсутність мате­ринської турботи і виховання. Для дітей позбавлених материнської опіки характерні грубість, злопам’ятство, егоїзм, скритність, жорстокість, байдужість, відсутність власної волі. У таких дітей спостерігається несформованість моральних якостей, низький рівень самокритики, підвищена емоційна збудливість, агресія та інші негативні прояви [6, с. 76]. Тому слід визнати слушним твердження П.К. Гаджира-мазанової, що діти, матері яких засуджені до позбавлення волі, в майбутньому також будуть схильні до вчинення злочинів і за певних несприятливих для них обставин, повторять долю своїх матерів і самі потраплять до установ виконання покарань [7, с. 39].

До речі, перебування жінки в ізоляції, як правило, призводить до руйнування її колишнього життя: чоловіки розлучаються з ними, їх діти потрапляють до сиротинців, або, що ще гірше, - на вулицю. Статистика свідчить, що в результаті засудження жінки частіше, ніж чоловіки втрачають сім’ї і соціальні зв’язки (75% жінок, засуджених до позбавлення волі, не мають рідних, або не підтримують з ними стосунків). Втрата зв’язків з рідними негативно впливає на поведінку жінок, породжує апатію у подоланні асоціальних навичок, сприяє деградації особистості. Після тривалого терміну ув’язнення жінка фактично втрачає можливість повернутися до нормального життя в суспільстві, яке, крім того, ставиться до неї вороже і підозріло. Без сумніву, засудженій жінці, сім’я якої розпалася, значно важче адаптуватися до життя після звільнення. Потрапляючи в нові умови і нове соціальне середовище, звільнені жінки стикаються зі специфічними труднощами, подолати які вони не завжди в змозі і психологічно готові. Часто ситуація ускладнюється негативним ставленням до них оточення, що може призвести до нервових зривів і звичайно позначитися на вихованні дітей.

Відбуваючи покарання в умовах ізоляції, жінка отримує також глибоку психологічну травму і, як наслідок, в суспільство повертається морально нездорова жінка, якій важко адаптуватися до умов життя «на волі». У жінок, які відбули покарання у виді позбавлення волі, часто спостерігають відсутність почуття власної гідності, честі, деякі з них взагалі вважають себе неповноцінними. Такі жінки намагаються знайти підтримку і розуміння серед інших осіб, які також відбували покарання [2, с. 234]. Усе це, як правило, знову повертає жінку на шлях злочинності.

Висновки. Роль і значення інституту звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, варто зупинитись на наступних аспектах: по-перше, полягає у тому, що акумулює соціальну потребу, яка відображає інтереси держави і суспільства; по-друге, в його основі лежить рівень соціально-економічного розвитку, характер суспільних відносин, загальноправові і галузеві принципи кримінально і кримінально-виконавчого права; по-третє, що він сприяє індивідуалізації кримінально-правового впливу та зміцнен­ню авторитету державної та судової влади; по-четверте, що його засто­сування економічно вигідне, хоча, зрозуміло, економічна доцільність тут не головне; по-п’яте, що він застерігає від негативного впливу на формування особистості дитини, її психологічних якостей та емоцій­ного стану факту тримання ізоляції від матері.

Отже, завдяки застосуванню цього інституту досягаються не лише спеціальні самостійні цілі кримінальної відповідальності, а й регулюються загалом суспільні відносини, що складаються між ма­тір’ю і дитиною, жінкою і державою, тобто досягаються загально-правові цілі регулювання суспільних відносин і забезпечення правопо­рядку в державі.

З метою ефективного застосування цього інституту пропонуємо: а) розширити перелік злочинів, щодо яких допускатиметься таке звіль­нення, шляхом уточнення, що такими злочинами не можуть бути тяжкі і особливо тяжкі злочини, що посягають на життя і здоров’я людини, для чого слід внести відповідні зміни у ч. 1 ст. 79 і ч. 1 ст. 83 КК Укра­їни; б) виключити обов’язкову вимогу ч. 2 ст. 83 КК України про згоду родичів на спільне проживання із засудженою, або про підтвердження такою засудженою самостійних можливостей на виховання дитини, оскільки це зрештою, дасть можливість звільнитися в порядку ст. 83 КК і тим жінкам, які не мають родин, або втратили їх в результаті за­судження; у такий спосіб буде створено одну із гарантій реалізації принципу рівності усіх перед законом; в) урівняти строк залежно від віку дитини, на який жінка звільняється від відбування покарання, шляхом внесення відповідних зміни до ч. 1 ст. 83 КК України, де вка­зати, що така відстрочка надається до досягнення дитиною не триріч­ного віку, а семирічного, як це визначено у ст. 79 КК України; г) узгодити положення ст.ст. 79 і 80 КК України, шляхом внесення доповнення до ст. 79 КК, вказавши, що передбачений іспитовий строк не може перевищувати строків давності виконання обвинувального вироку, передбачених ст. 80 КК України.

–––––––––––

Офіційні статистичні дані Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань. [Електронний ресурс]. Режим доступу: //http: //www.kvs.gov.ua/punish/control/.

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.О. Мерку-лова. – К., 2003. –366 с.

Шакун В.І. Громадянське суспільство: моральність і злочинність / В.І. Шакун // Юридичний вісник України. – 2002. – 23 березня. – С. 8–10.

Женские исправительные уч р е ж д е н и я : время реформ. – М., 2001. – 236 с.

Курс уголовного права. Общая часть / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – Т. 1. Учение о преступлении. – 405 с.

Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних: генезис и ранняя профилактика / А.И. Миллер; отв. ред. А.Л. Светлов. – К., 1985. – 198 с.

Гаджирамазанова П.К. Отсрочка отбывания наказания беременным женщинам и женщинам, имеющим малолетних детей: уголовно-правовые, уголовно-исполнительные и криминологические проблемы: дис. на соискание уч. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / П.К. Гаджирамазанова. – Махач-кала, 2002. – 163 с.

 

< Попередня   Наступна >