295

---

С.М. Алфьоров

ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ПРОПОВІДУВАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ВІРОВЧЕНЬ ЧИ ВИКОНАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОБРЯДІВ ЯК ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Характеризуються обов’язкові та факультативні ознаки об’єкта злочину, передбаченого ст. 181 КК України, розглядаються суспільні відносини у сфері проповідування релігійних віровчень і вико­нання релігійних обрядів як об’єкт злочину.

Ключові слова: об’єкт злочину, суспільні відносини, проповіду­вання релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів.

Постановка проблеми. Об’єкт злочину є одним із чотирьох обов’язкових елементів складу злочину. Він дає можливість визначити соціально-політичну сутність злочину, з’ясувати суспільно небезпечні наслідки. Чим важливіший об’єкт, тим небезпечнішим є злочин, що по­сягає на нього, а отже, тим пріоритетнішою повинна бути його криміна­льно-правова охорона. Вчення про об’єкт злочину – одне з ключових у кримінальному праві й містить ряд складних, дискусійних і цікавих пи­тань. При цьому нагальним було та залишається теоретичне визначення його поняття. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. У кримі­нально-правовій літературі об’єктом злочину називають суб’єктивні права особи, правові норми в їх реальному існуванні, цінності як умова здорового існування суспільства, життєві інтереси, що захищаються правовими нормами, правові блага та інші подібні явища [1, с. 11].

Проте, найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об’єкта злочину як суспільних відносин. Висновок про те, що об’єктом злочи­ну є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному криміналь­ному законодавстві. Однак, деякі статті КК України найчастіше вка­зують не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи суспільних від­носин, які охороняються кримінальним зак

оном, або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини [2, с. 78].

На думку А.В. Савченка, об’єктом злочину є суспільні відно­сини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нор­мами кримінального законодавства. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найзначущіші для інтересів сус­пільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди. Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні то­що), а також правом заборонені, не можуть бути об’єктом злочину. Суспільні відносини завжди мають об’єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об’єктивній дійсності [2, с. 79–80].

Отже, об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Серед великої кількості таких об’єктів є суспільні відносини у релігійній сфері. Необхідність поширення кримінальної юстиції на неї є безперечно виправданою, адже означені відносини являють собою надзвичайно складне та спе­цифічне явище. Гарантовані державною та закріплені в Конституції України й Законі України «Про свободу совісті та релігійні організа­ції» права і свободи людини у сфері віросповідання нерідко, є об’єктом злочинних посягань та зловживань. Саме тому дослідження означених суспільних відносин як об’єкта кримінально-правового за­хисту є актуальним та доцільним.

Стан дослідження. Загалом дослідженням об’єкта злочину займа­лось та продовжує займатись багато науковців та вчених. Серед них -С.Б. Гавриш, В.К. Грищук, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, П.С. Мати-шевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, Б.С. Нікіфоров, А.В. Савченко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк та ін.

Проблеми кримінально-правової охорони суспільних відносин в релігійній сфері аналізували П.П. Андрушко, Р.Р. Галіакбаров, В.Г. Гончаренко, П.С. Дагель, В.В. Джунь, В.В. Клочков, Н.Ф. Кузнєцова, К.Б. Марисюк, М.В Палій, С.С. Яценко та ін.

А.В. Тарасенко вважає, що безпосереднім об’єктом злочину, пе­редбаченого за ст. 181 КК України, є релігійна діяльність особи щодо двох проявів свободи віросповідання: проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів [3, с 499]. М.І. Мельник та М.І. Хавро­нюк зазначають, що безпосереднім об’єктом є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обря­дів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недо­торканість та моральність [4, с 403].

Виклад основних положень. Проповідування релігійних ві­ровчень і виконання релігійних обрядів не є абстрактними поняття­ми. Це насамперед певні суспільні відносини, що виникають між людьми. Щоб охарактеризувати об’єкт цього злочину, необхідно головну увагу приділити суспільним відносинам, що виникають у сфері проповідування релігійних віровчень і виконання релігійних обрядів. Саме вони є тим середовищем, в якому скоюється злочин, передбачений ст. 181 КК України.

Розглянемо детальніше суть цих суспільних відносин. Слід за­значити, що, піддаючи кримінально-правовій охороні відносини у сфері проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, законодавець передбачає злочинний характер будь-яких пося­гань на ці відносини, надаючи їм особливого значення. Будь-яке негативне втручання у встановлений порядок їх здійснення визнається су­спільно небезпечним, тобто містить у собі можливість (загрозу) за­вдання шкоди суспільству.

Проповідування релігійних віровчень та виконання релігійних обрядів як різновиди суспільних відносин з позиції кримінального права, складаються з таких елементів: а) суб’єкта цих відносин; б) предмета, що є причиною виникнення цих відносин; в) соціального зв’язку, що складає зміст цих відносин.

Суб’єктами у цих відносинах можуть бути люди (фізичні осо­би), релігійні об’єднання громадян тощо. Вони одночасно є носіями та учасниками цих відносин. Передбачається наявність щонайменше двох таких суб’єктів.

Що ж стосується предметів цих суспільних відносин, то серед них можна визначити як матеріальні (наприклад, література релігійно­го змісту, людина та інше), так і нематеріальні (духовні блага). Пред­мет цих суспільних відносин та предмет як факультативна ознака складу злочину за ст. 181 КК України в окремих випадках можуть збі­гатися, хоча мають різний статус. Соціальний зв’язок як зміст дослі­джуваних суспільних відносин, є взаємодією між суб’єктами з приводу предмета цих відносин. Цей зв’язок існує в реальній дійсності, має об’єктивний прояв та може полягати, наприклад, у певних стосунках всередині релігійної групи, між віруючими (адептами та пасторами), а також у різноманітних обрядових церемоніях, масових молебнях, до­триманні посту тощо. Тобто цей зв’язок проявляється у будь-якій вза­ємодії, що виникає під час проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Суб’єкт, предмет та соціальний зв’язок як елементи досліджу­ваних суспільних відносин є нерозривними між собою. Негативний вплив на будь-який окремий елемент завдає шкоди всім іншим елеме­нта зокрема та суспільним відносинам загалом. Отже, об’єктом злочи­ну, передбаченого ст. 181 КК України, є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини в сфері реалізації встановленого порядку проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, на які посягає суб’єкт злочину, завдаючи їм певної шкоди або створю­ючи загрозу завдання такої шкоди.

Проведення обґрунтованої класифікації об’єктів кримінально-правової охорони сприяє більш точному розкриттю ролі та значення кожного з них, визначенню місця конкретного об’єкта в загальній сис­темі суспільних відносин, а також з’ясуванню суспільної небезпеки злочинного посягання. Класифікація об’єктів злочину впливає також і на вирішення питання про кваліфікацію злочинів [2, с 84]. Загальнові­домими класифікаціями є «вертикальна» та «горизонтальна».

Що стосується характеристики об’єкту злочину, передбаченого ст. 181 КК України, за «вертикальною» класифікацією, то йому прита­манні такі особливості. Його загальним об’єктом як і для більшості інших злочинів визначається життя, здоров’я, права і свободи особи. Тобто загальним об’єктом є найвища цінність, яку зобов’язана охоро­няти держава - людина у всіх її проявах, чи то як біологічна істота, чи сформована соціальна особистість.

Що стосується родового об’єкта, то його визначення пов’язане з розділом V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», в якому і є ст. 181 КК України. Родовий об’єкт визначається у межах, гарантованих Конституцією прав та свобод людини і громадянина.

Оскільки згаданий розділ Особливої частини КК України міс­тить значну частину кримінальних норм, що охороняють умовно різні сфери суспільного життя, то у ньому можливе виділення певних видо­вих об’єктів злочину. Це стосується, наприклад, статей, що охороня­ють релігійні відносини, до яких саме належить і ст. 181 КК України. Отже, доцільно виділити видових об’єкт, що об’єднує склади злочинів, які стосуються релігійної сфери. До них входять поряд із ст. 181 ще ст.ст. 161, 178, 179, 180 КК України.

Що стосується «горизонтальної» класифікації безпосереднього об’єкту цього злочину, то слід відзначити, що тут наявний додатковий обов’язковий об’єкт. До нього належить здоров’я і життя особи, суспі­льна моральність, статева свобода чи недоторканість, а також норма­льний розвиток неповнолітніх [3, с 499]. Додатковим факультативним об’єктом може бути встановлений порядок діяльності релігійної орга­нізації, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.

Отже, суспільні відносини, що полягають у проповідуванні ре­лігійних віровчень чи виконанні релігійних обрядів та супроводжу­ються посяганням на здоров’я людей, статевою розпустою визнаються об’єктом злочину, передбаченого ст. 181 КК України. Діяльність релі­гійної групи не завжди стає складовою частиною об’єкта цього злочи­ну, але все ж вона може зазнати шкоди від нього.

Що ж стосується факультативних ознак об’єктивної сторони злочину - предмета та потерпілого, то предмета злочину в диспозиції нема, тому він є необов’язковим елементом. Якщо виділяти його шля­хом тлумачення кримінально-правової норми, то предметом злочину є людина як біологічна істота, її фізичне здоров’я чи нормальний психо­логічний розвиток. Визначення людини предметом злочину – досить дискусійне питання з огляду на існування такої факультативної ознаки об’єкта злочину як потерпілий. Слід з’ясувати, чи може потерпілий бути предметом злочину, чи ні. У цьому контексті слід погодитись з М.Й. Коржанським, який пояснює, що «під час учинення посягання проти особи і деяких інших предметом злочину виступає не потерпілий, не люди взагалі, а людина як жива біологічна істота, людина у своїй природній реальній сутності. Визнавати потерпілого предметом зло­чину нема підстав, оскільки це не тотожні поняття. Хоча предмет злочину і потерпілий часто збігаються в одній особі, проте потерпі­лий – це поняття більш процесуальне», отже «заподіяти шкоду осо­бі можна тільки впливаючи на предмет – на тіло людини або на психіку» [1, с. 125–126].

Як вже зазначалося, проблема потерпілого від злочину у кримі­нальному праві є складною та недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потер­пілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподія­но моральну, фізичну або майнову шкоду [2, с. 86].

Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 181 КК України, може бути визнана лише фізична особа (юридичні особи виключають­ся). Можна виділити такі її характеристики:

залежно від соціально-демографічних якостей, потерпілим може бути людина будь-якої статі, освіти, сімейного стану, національ­ності, віросповідання і таке інше; особливу увагу законодавець приді­ляє віку потерпілого, доповнюючи з цією метою ст. 181 КК України кваліфікуючою ознакою, ч. 2 (ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх);

соціальна роль особи; жертвою злочинних діянь у середині релігійних груп можуть бути люди будь-якої професії, соціального достатку тощо; не залежить це і від займаної посади чи статусу особи, адже досить поширена участь впливових осіб у складі релігійних груп різноманітних напрямків та течій;

рівень морально-психологічних якостей; чим освіченіша осо­ба, тим стійкіші її психологічні якості та всебічно розвиненіші погля­ди, а, отже, менше шансів стати потерпілою від злочинної діяльності деструктивних релігійних груп.

Іноді виникає ситуація, коли злочинна шкода потерпілому за­вдається за його згодою чи провокується ним. У деяких випадках поте­рпілий може не повідомити правоохоронні органи про факт злочинного посягання на нього, вважаючи це зрадою його вірі. Прибічники різних релігійних груп деструктивного змісту досить часто стають жертвами злочину, самі того не розуміючи і не бажаючи розуміти. Вплив релігійних вірувань на свідомість особи інколи буває настільки сильним, що вона згодна на будь-що, аби тільки слідувати повчанням пасторів.

У таких випадках виникає дискусійне питання про легітимність притягнення до відповідальності організаторів або керівників, котрі очолюють релігійні групи, діяльність яких пов’язана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою, але за добровільною згодою потерпілих. Такі керівники твердо стоять на тому, що всі обря­ди та церемонії проводиться за взаємною згодою осіб і відстороню­ються від будь-яких звинувачень на свою адресу. Задля досягнення мети навіть існує практика підписання з адептами релігійних груп до­говорів, за якими останні підтверджують свою згоду на вчинення щодо них насильницьких дій.

Висновок. Отже, об’єкт злочину, передбаченого ст. 181 КК Укра­їни, є досить специфічним. Це пов’язане насамперед з тими суспільними відносинами, що є в його основі. У будь якому разі його наявність у кримінально-правовій нормі дає можливість захистити значну частину віруючого населення від злочинних зловживань на їх релігійних почут­тях. Наявність проблемних аспектів, пов’язаних із застосуванням цієї статті практичними підрозділами вимагає подальшого її дослідження. Належне розуміння сутності об’єкту цього злочину та його елементів дасть змогу підвищити ефективність її практичної реалізації.

–––––––––––

Коржанський М.Й. Предмет та об’єкт злочину: монографія / М. Й. Кор-жанський. – Дніпропетровськ: Юр. Акад. МВС; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.

Кримінальне право України. Загальна частина / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – [вид. 3-тє, переробл. та доповн.]. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Одіссей, 2008. – 1208 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – [3-те вид., перероб. та доп.]. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.

 

 

< Попередня   Наступна >