Наукові статті Кримінальне право ОБСТАВИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ КРИМІНАЛЬНУ ЗАБОРОНУ РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХОБСТАВИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ КРИМІНАЛЬНУ ЗАБОРОНУ РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
| Наукові статті - Кримінальне право |
СВІТЛИЧНИЙ О.О.,
старший викладач кафедри кримінального права та кримінології Національного гірничого університету
ОБСТАВИНИ, ЩО ОБУМОВЛЮЮТЬ КРИМІНАЛЬНУ ЗАБОРОНУ РОЗБЕЩЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Постановка проблеми. На зламі тисячоліть суспільство здійснило значний прорив у доступності людей до будь-якої інформації, у тому числі приватних форм життєдіяльності людей. Із появою сучасних засобів масової телекомунікації загострилась проблема впливу на особистість і, зокрема, на неповнолітніх у сфері статевих відносин. Незріла психіка неповнолітнього не може адекватно сприймати кіно- і фотопродукцію еротичного характеру, сексуально розвинуті та відверто порнографічні сайти Інтернету. Світова спільнота занепокоєна «сексуальною революцією», «передчасною статевою обізнаністю дітей та підлітків», «навалою педофілів та інших осіб, з вадами статевого розвитку». У зв’язку із цим особливої небезпеки набули злочини, що посягають на нормальний статевих розвиток неповнолітніх, формування у них суспільно прийнятних, природних форм статевих зносин, а саме – розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК). В узагальненні Верховного Суду України «Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи» підкреслюється надзвичайність суспільної небезпеки статевих злочинів проти неповнолітніх, які посягають на їх статеву недоторканність та нормальний статевий розвиток. Такі злочини часто призводять до глибоких душевних травм у потерпілих осіб, серед них і розбещення неповнолітніх, досліджувалися українськими та російськими правниками, серед яких Ю. Александров, Ю. Антонян, М. Бажанов, В. Борисов, Л. Брич, С. Діденко, Л. Дорош, Р. Затона, Г. Єгошина, Н. Іванов, О. Ігнатов, Л. Козлюк, С. Косенко, Г. Краснюк, Л. Мороз, О. Синєокий, О. Сльота, П. Хряпінський, С. Чмут, Я. Яковлєв та інші. На теоретичних та прикладних положеннях досл
Метою цієї статті є дослідження соціального механізму криміналізації розбещення неповнолітніх, виокремлення і аналіз обставин, що обумовлюють існування у Кримінальному кодексу України (далі – КК) ст. 156 «Розбещення неповнолітніх».
Викладення основних положень. У кримінально-правовій доктрині існує декілька точок зору щодо підстав (обставин, чинників, факторів, передумов та ін.), що обумовлюють криміналізацію тих чи інших діянь. Найбільшого розповсюдження знайшли погляди О. Коробєєва, який пропонує виділяти три групи підстав, що зумовлюють криміналізацію: 1) юридично-кримінологічні, 2) соціально-економічні і 3) соціально-психологічні [2, с. 210]. Тричленної класифікації обставин криміналізації дотримується й П. Фріс: 1) оцінка діяння як суспільно-небезпечного, 2) визнання доцільності здійснення боротьби з конкретним видом поведінки заходами кримінально-правового впливу, 3) констатація збігу в оцінці конкретної поведінки як суспільно-небезпечної між законодавцем та соціально-правовою психологією народу [3, с. 258]. С. Мірошниченко і О. Титаренко серед найсуттєвіших обставин криміналізації вважають суспільну небезпечність діяння, несприятливу динаміку певного виду суспільно небезпечних діянь, необхідність впливу за допомогою кримінально-правових заходів; засудження суспільством діяння, що оголошується злочином, наявність можливостей системи кримінальної юстиції для реалізації кримінально-правової охорони [4, с. 54–55]. Дещо зміщує акценти В. Кузнєцов, який рушійною силою вдосконалення КК вважає: 1) міжнародно-правовий, 2) конституційно-правовий, 3) судовий, 4) економічний, 5) політичний, 6) кримінологічний, 7) соціально-правовий та 8) нормативний фактори [5, с. 37–39]. Схожої думки щодо зазначеного питання дотримуються й інші криміналісти [6, с. 95–98].
Питання соціальної обумовленості кримінальної заборони розбещення неповнолітніх в літературі спеціально не досліджувалось. Втім, щодо інших статевих злочинів виділяють: а) кримінологічні обставини, до числа яких відносять суспільну небезпечність посягання, їх поширеність, міжнародно-правові зобов’язання щодо криміналізації певних діянь; б) кримінально-правові обставини – історичний досвід, доцільність і ефективність протидії саме засобами кримінальної репресії; в) соціально-психологічні обставини – усвідомлення суспільної потреби у криміналізації діяння та рівень сприйняття населенням встановлення кримінальної відповідальності та покарання та інші [7, с. 74–75]. На наш погляд, до обставин, що обумовлюють кримінальну заборону розбещення неповнолітніх, слід віднести: а) суспільну небезпеку розбещення неповнолітніх; б) значну поширеність розбещення неповнолітніх в Україні; в) різке засудження суспільством розбещення неповнолітніх як дій, що брутально потурають загальнолюдські цінності та норми моралі; г) історичний досвід боротьби з розбещенням неповнолітніх кримінально-правовими засобами та д) міжнародно-правові зобов’язання держави щодо ратифікованих статутів, конвенцій, угод, які спрямовані на захист дітей та підлітків від сексуального розбещення.
Суспільна небезпека розбещення неповнолітніх, головним чином, визначається об’єктивними ознаками – безпосереднім об’єктом та об’єктивною стороною, що у цьому формальному складі злочину виражається у «вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку». Натомість, слід погодитися із думкою А. Трайніна, що суспільна небезпека є системною ознакою всього складу злочину, тому вона нібито «забарвлює» як об’єктивні, так і суб’єктивні його елементи цією негативною соціальною якістю [8]. Концепція безпосереднього об’єкта розбещення неповнолітніх знаходиться у стані розробки. Висловлюють різні, іноді суперечливі погляди, щодо соціальних утворень, які потерпають від розбещення неповнолітніх. Так, Ю. Александров і С. Косенко вважають, що йдеться про захист нормального статевого розвитку дитини і підлітка [9, с. 35]. О. Дудоров у якості об’єкта цього злочину вказує на статеву недоторканність особи, нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітніх [10, с. 103]. Більш широко визначають безпосередній об’єкт розбещення неповнолітніх В. Гончаренко і П. Андрушко, під яким вони розуміють «прийнятий у суспільстві уклад щодо відносин, пов'язаний із статевим вихованням молоді, спрямованих на нормальний розвиток неповнолітніх, на формування їхніх поглядів у сфері сексуальної культури та поведінки відповідно до вимог цивілізованого суспільства» [11, с. 149]. М. Бажанов окреслював безпосередній об’єкт розбещення неповнолітніх у рамках, визначених назвою Розділу IV Особливої частини КК «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи», як статеву недоторканність неповнолітніх [12, с. 86]. Остання точка зору заслуговує на підтримку та надання додаткових аргументів на свою користь. «Статева недоторканність неповнолітніх», як складова частина більш ємкого родового об’єкта статевих злочинів у вигляді «статевої свободи та статевої недоторканності особи», визначає соціальну сутність і основну спрямованість кримінальної охорони. Е. Фролов, визначаючи основний безпосередній об’єкт злочинів, вказував на дві вимоги щодо нього: а) він повинен знаходитись у площині родового об’єкта та співвідноситися з ним як частина і ціле та б) це ті суспільні відносини, які законодавець, створюючи норму, насамперед прагнув поставити під охорону кримінального закону в даному випадку [13, с. 213].
Статева недоторканність, насамперед, є передумовою, яку повинна забезпечити держава і суспільство задля нормального статевого фізичного та психічного розвитку дитини і підлітка. Нечіткою є позиція криміналістів, які пов’язують статеву недоторканність із загальним нормальним фізичним та духовним розвитком неповнолітніх [14, с. 5]. Так, А.П. Шеремет, як рівноцінні безпосередні об’єкти кримінально-правової охорони ст. 156 КК вказує «статеву недоторканність і фізичний, психічний та духовний розвиток неповнолітніх» [15, с. 103]. За загальними положеннями сучасної науки нормальний фізичний, психічний, розумовий та духовний розвиток людини зумовлений величезним розмаїттям природних (географічних, кліматичних, біологічних та ін.), соціальних (економічних, правових, інформаційних та ін.), індивідуальних (статевих, вікових, освітніх та ін.) факторів. Знаходячись у взаємодії та взаємозалежності один від одного, комбінуючи між собою, вони беруть безпосередню участь у формуванні фізичного, психічного та духовного розвитку дитини з народження та дорослого стану протягом всього життя. Тому статеву недоторканність, на нашу думку, слід пов’язувати із нормальним статевим фізичним та психічним розвитком неповнолітнього. Статева недоторканність, будучи універсальним біологічно-соціальним станом, має декілька вимірів суспільної оцінки: медичний, ціннісний, регулятивний, інформаційний та фізичний. Так, скажімо, медичний вимір пов’язаний із визначенням статевої зрілості згідно з Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. № 6 [16]. Ціннісний рівень характеризує сталу статеву мораль суспільства, яка передбачає поетапне входження людини у статеві відносини. Суспільна мораль на ціннісному рівні засуджує будь-яке брутальне статеве поводження із дітьми та підлітками, втім, заохочує та спрямовує у пізнавальне русло, скажімо, релігійні, родинні чи шкільні бесіди (програми) із статевого виховання. Регулятивний рівень відбивається у нормах Сімейного кодексу України, який встановлює вік осіб жіночої (17 р.) та чоловічої статі (18 р.), по досягненню якого вони можуть вступати в шлюбні відносини (ст.ст. 21, 22 СК), у випадках якщо особа, яка досягла чотирнадцяти років, подала заяву, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК) [17].
Незаконний вплив на статеву недоторканність неповнолітніх є вкрай небезпечним для суспільства, тому вони потребують кримінально-правової охорони. Стаття 156 КК стоїть на сторожі інформативного впливу на статеву недоторканність неповнолітніх. Слід погодитись із поглядом М.І. Бажанова, що розбещення неповнолітніх спрямоване на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у неповнолітнього, та воно не може полягати у природному чи неприродному статевому зношенні із неповнолітнім [18, с. 190].
Поширеність розбещення неповнолітніх викликає занепокоєння. Так, згідно з деякими експертними оцінками ненасильницькі посягання на неповнолітніх (ст.ст. 155 і 156 КК) складають 8–12% від загальної кількості статевих злочинів. Офіційна судова статистика свідчить, що у 2005 р. за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК) засуджено 75 осіб, у попередньому 2004 р. – 83 особи (-12,8%), загалом же за статеві злочини у цей період засуджено 656 осіб, у 2004 р. – 640 осіб. Беззаперечно, величезною є природна латентність статевих злочинів взагалі та розбещення неповнолітніх зокрема. Натомість засоби масової інформації надають неабияку увагу виявленим фактам розбещення неповнолітніх. Кожен сьомий український підліток у віці від 12 до 15 років відчуває надмір сексуальної зацікавленості до себе з боку дорослих. Однак реальну кількість неповнолітніх, які стали об’єктами сексуальних посягань з боку дорослих, встановити неможливо. Діти залякані дорослими, воліють не розповідати про те, що сталося [19]. Навіть православний священик, який за саном повинен проповідувати добро і злагоду, був затриманий за розбещення та зґвалтування 11–12 хлопців, яких він у такий спосіб «залучав до віри» [20]. У столиці у 2008 р. затримали 29-річного громадянина США за розбещення неповнолітніх у непристойних формах, яких вчиняв розпусні дії щодо малолітніх хлопчиків з неблагополучних родин віком 13–15 років [21]. В Україні тільки у 2007–2008 рр. у електронних засобах інформації повідомлено про приблизно 100 випадків розбещення неповнолітніх, нерідко у сукупності із більш тяжкими статевими злочинами.
Українське суспільство та держава збентежені занепадом сторіччями сформованих, високих моральних цінностей щодо статевого виховання неповнолітніх, непоодинокими випадками нехтування їхньою статевою недоторканністю. В тому числі і цим можна пояснити Закон України від 25 вересня 2008 р. № 600-VI «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх», яким значно підвищена відповідальність за ненасильницькі статеві злочини проти неповнолітніх [22]. Так, якщо раніше за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, загрожувало покарання арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, то зараз воно карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. У ч. 2 ст. 156 КК замість обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років, передбачається покарання позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Крім того, розширено коло спеціальних суб’єктів цього злочину у ч. 2 ст. 156 КК, якщо ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
Кримінальна заборона розпусних дій щодо особи, яка не досягла певного віку у своєму фізичному та психічному розвитку, історично обумовлена досвідом вітчизняного законодавства. Однією із перших згадок про положення дитини у суспільстві знаходимо у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям», в якому діти мали у всьому підкорятися, шанувати та поважати дорослих членів родини. Становище дитини у стародавні часи зводилося до повністю підлеглої, залежної та безправної особи. Ставлення до дитини як соціального суб’єкта із власними поглядами та міркуваннями сформувалось лише впродовж останніх століть [23, с. 10–12]. Церковний судебник Ярослава, початок створення якого був покладений Статутом князя Володимира Київського, будується на співвідношенні гріха і злочину. «Гріх – моральна несправедливість чи неправда, порушення божественного закону; злочин – неправда протигромадська, порушення закону людського», – так пояснює основні принципи складання судебника Ярослава В.О. Ключевський [24, с. 102]. Для християнської релігії характерним є традиційний (природний) стандарт сексуальної поведінки, відхилення від якого розцінювалось як аморальне і гріховне. Будь-які дії, що не вписувались у церковні канони сексуальної поведінки, розглядувались як «святотатство, блуд». До середини XIX століття не було прямої заборони розбещення неповнолітніх осіб. Вперше у ст. 993 Укладення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. з’являється припис, який можна вважати первістком заборони розбещення неповнолітніх: «Особи, що мали нагляд за малолітнім чи неповнолітнім і сприяли схильності малолітніх і неповнолітніх до непотребства й інших пороків, чи збуджували їх до того своїми забавами, піддавалися ув’язненню і позбавлялися назавжди права мати за неповнолітнім нагляд. Батько або мати, викриті в звідництві своїх дітей, піддавалися віддачі в арештантський відділ» [25, с. 206]. У Кримінальному укладенні 1903 р. передбачалася відповідальність і покарання «в’язницею» батьків чи осіб, які здійснюють піклування або нагляд за малолітнім, за втягнення осіб, які не досягли 17 років, до злидарства, бродяжництва чи аморального заняття та потурання непотребству чи іншій розпусті особи, яка не досягла 17 років. У ст. 435 вчинення любострастних дій тягло кримінальне покарання у вигляді виправного будинку чи в’язниці понад 3 років у випадках вчинення: 1) з дитиною, яка не досягла 12 років; 2) з малолітнім від 12 до 16 років без його згоди чи навіть з його згодою, але по вживанню «на зло його безвинності» [26, с. 191]. За радянських часів всі Кримінальні кодекси, що діяли на теренах сучасної України, передбачали відповідальність за розбещення неповнолітніх. Так, в ст. 168 Кримінального кодексу Української РСР 1922 р. передбачалась відповідальність за розбещення малолітніх або неповнолітніх, вчинене шляхом розпусних дій щодо них, та каралось позбавленням свободи на строк до п’яти років, у Кримінальному кодексі Української РСР 1927 р. майже без змін повторювалась ця норма у ст. 163. За цією статтею пропонувалось кваліфікувати дії щодо хлопця віком 7–8 років у вигляді неодноразового розбещення шляхом запрошення його до своєї квартири, де обвинувачений приваблюючи іграшками, розбещував його, вводив статевий орган між оголеними ногами та в задній прохід, чим завдав йому біль та пошкодження заднього проходу [27, с. 205]. Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. дещо змінив диспозицію норми, відмовившись від поняття «малолітніх або неповнолітніх» та застосувавши віковий вимір потерпілого – «особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку» та чомусь вдвічі послабив караність розбещення, що передбачалось в ст. 121 КК як вчинення розпусних дій по відношенню до особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, і каралось позбавленням свободи на строк до двох років або висилкою на строк до трьох років.
Міжнародно-правові зобов’язання України, що безпосередньо пов’язанні із протидією сексуальному розбещенню неповнолітніх, зумовлені низкою документів Організації Об’єднаних Націй (ООН) та Ради Європи (РЄ), серед яких слід виокремити Конвенцію ООН про права дитини із Факультативним протоколом № 1 (1989 р.), Факультативний протокол до неї № 2 (2000 р.) та Конвенцію РЄ про захист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення (2007 р.). В Конвенції 1989 р визначаються обов’язки держав-учасників захищати дітей від всіх форм сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. З цією метою вони, безпосередньо, на національному рівні приймають всі необхідні заходи для попередження: а) схиляння чи примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності; б) використання в цілях експлуатації дітей в проституції або іншій незаконній сексуальній практиці; в) використання в цілях експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах [28]. У Факультативному протоколі № 2 міжнародна спільнота визнає значними та такими, що постійно збільшуються, масштаби дитячої проституції та порнографії, поширену практику секс-туризму. Всі зазначені явища надзвичайно небезпечні для вразливих груп дітей, особливо для малолітніх дівчат, які на значно більшому рівні піддаються ризику сексуальної експлуатації. Їх доля визнається незрівнянно великою серед інших дітей, яких сексуально експлуатують. Кожна держава-учасник ООН, як мінімум, повинна охопити національним кримінальним законодавством наступні діяння та види діяльності, незалежно від того чи вчинені вони на національному чи транснаціональному рівнях, в індивідуальному чи організованому порядку та полягають у: а) сексуальній експлуатації дитини; б) пропозиції, отриманні, передачі або наданні дитини з метою дитячої проституції; в) виробництві, розподілі, розповсюдженні, імпорті, експорті, пропозиції, продажі або зберіганні з будь-якою метою, хист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення 2007 р. зазначено, що кожна дитина має право на такі заходи захисту, які відповідають статусу неповнолітнього з боку її родини, суспільства та держави. Сексуальна експлуатація дітей, зокрема, дитяча порнографія та проституція та усі інші форми сексуального розбещення дітей, включаючи діяння, що вчиняються за кордоном, є руйнівними для дитячого здоров’я та психосоціального розвитку, сексуальна експлуатація та сексуальне розбещення дітей набули тривожних розмірів на національному та міжнародному рівнях, зокрема, зважаючи на зростаюче використання як дітьми так і злочинцями інформаційних та комунікаційних технологій. Попередження та боротьба з цим вимагає міжнародної співпраці, добробут та найкращі інтереси дітей є фундаментальними цінностями для усіх держав-учасниць та мають підтримуватись без будь-якої дискримінації [30].
У Конвенції РЄ запроваджено низку рекомендацій до національного кримінального законодавства, зокрема рекомендується вжити необхідних законодавчих або інших заходів для криміналізації: 1) сексуального розбещення: a) залучення до діяльності сексуального характеру дитини, яка згідно з відповідними положеннями національного права не досягла віку вступу у сексуальні стосунки; б) залучення до діяльності сексуального характеру дитини, коли використання здійснюється з насиллям, примусом або погрозами; або в) розбещення здійснюється із свідомим використанням довіри, авторитету або впливу на дитину, а також у сім'ї, або насилля здійснюється в особливо вразливій для дитини ситуації, зокрема через використання розумової або фізичної неспроможності, або залежного становища (ст. 18 Конвенції); 2) іншого розбещення дітей: навмисне спонукання дитини, яка не досягла віку, передбаченого національним законодавством, до спостерігання, навіть без участі, сексуального розбещення або сексуальної діяльності заради сексуальних потреб (ст. 22 Конвенції). У Конвенції містяться рекомендації у позначенні віку, до якого заборонено залучення дітей до діяльності сексуального характеру, та вказівка, що положення Конвенції не спрямовані для урегулювання сексуальних стосунків за згодою між неповнолітніми.
Отже, приходимо до висновку, що серед обставин, що обумовлюють кримінальну заборону (криміналізацію) розбещення неповнолітніх, необхідно виокремлювати: а) суспільну небезпеку розпусних дій щодо дітей; б) різке неприйняття та засудження таких вчинків з боку абсолютної більшості населення; в) позитивний історичний досвід кримінально-правової боротьби; г) зобов’язання України, що випливають із ратифікованих міжнародно-правових документів щодо протидії цьому ганебному явищу.
Список використаної літератури:
Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи: узагальнення Верховного Суду України [Електронний ресурс] // Інформаційний сервер Верховного Суду України. Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/F5735BC14609E899C32572BB00351C46?OpenDocument &CollapseView&RestrictToCategory=F5735BC14609E899C32572BB00351C46&Count=500&/
Коробеев А.И., Усс А.В., Голик Ю.В. Уголовно-правовая политика: тенденции и перспективы: Монография. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. – С. 210.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – С. 258.
Мірошниченко С., Титаренко О. Підстави та принципи криміналізації суспільно небезпечних діянь // Вісник прокуратури. – 2008. – № 3 (81). – С. 54-55.
Кузнєцов В.В. Сучасні фактори нормотворення у сфері кримінального права / В.В. Кузнєцов // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 12 (88). – С. 37–39.
Готін О. Підстави криміналізації діянь // Право України. – 2005. – № 2. – С. 95–98; Балобанова Д.О. Теорія криміналізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Д.О. Балобанова. – Одеськ. нац. юрид. акад. – Одеса, 2007.
Александров Ю. Злочини проти статевої свободи // Юридичний вісник України. – 2002. – 6-12 квітня. – № 4. – С. 9; Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканності особи // Право України. – 1999. – № 5. – С. 74-75.
Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин. – М.: Госюриздат, 1957.
Косенко С. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів // Право України. – 2003. – № 2. – С. 35.
Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко. – Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – С. 103.
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. У 3-х кн. / П.П. Ан-друшко, Т.М. Арсенюк, О.Ф. Бантишевта ін. / За ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушко. – Кн. 3: Особлива частина. – К.: Форум, 2005. – С. 149.
Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 86.
Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1969. – Вып. 10. – С. 213.
Игнатов А.Н. Квалификация половых преступлений. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 5.
Шеремет А.П. Злочини проти статевої свободи. – Ужгород: Наші книги, 2007. – С. 103.
Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи [Електронний ресурс]: затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України 17 січня 1995 р. № 6 // Правова система НАУ України. Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=10h33.141.1&nobreak=1/
Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 21-22. – Ст.135.
Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике: моногр. / В.В. Сташис, М.И. Бажанов. – Харьков: Изд-во «Вища школа» при Харьк. гос. ун-те, 1981. – С. 190.
Васютин В. В Україні щороку від сексуальних домагань потерпають близько 8 тисяч дітей // Український тиждень. – 2008. – 31 серпня.
Волошин С. На Донеччині затримали «віруючого» педофіла [Електронний ресурс]: Режим доступа: http://www.ntn.ua/pda/news/sex/08/12/09/08/43.html/
Ткаченко О. У столиці затримали заокеанського педофіла [Електронний ресурс]: Режим доступа: http://www.ntn.ua/pda/news/sex/08/12/15/19/00.html/
Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх: Закон України вiд 25.09.2008 № 600-VI [Електронний ресурс] // Офіційний інтернет-портал Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgbin/laws/main.cgi?find=1&textl=1&user=1228988103907620&text=%E F%F0%EE+%E2%ED%E5&x=5&y=6/
Волинец Л. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Логос, 2000. – С. 10-12.
Ключевский В.О. Русская история. Полный курс лекций в трех книгах. – Кн. 1. – М., 1992. – С. 102.
Российское законодательство X – XX веков. В 9-ти т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова. Том 6. Законодательство первой половины XIX века. – М.: Юрид. лит., 1988. – С. 206. 26. Российское законодательство X – XX веков. В девяти томах / Под общ. ред. О.И. Чистякова. Том 9. Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. – М.: Юрид. лит., 1994. – С. 191.
Уголовный кодекс УССР (в редакции 1927 года) / Сост. И.И. Курицкий, Л.А. Гиммельфарб, Н.И. Шихмантер. – Харьков: Юриздат НКЮ УССР, 1927. – С. 205.
Конвенція про права дитини з Факультативним протоколом № 1: прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (резолюція № 44/25) [Електронний ресурс] // Інформаційний веб-сайт Верховної Ради України. Режим доступу: http://w2w9 .w Ф.zaаkкoуnл.ьrтaаdтaи.gвoнvи.йuaп ротокол № 2 до Конвенція про права дитини 2000 р. [Електронний ресурс] // Інформаційний веб-сайт Верховної Ради України: http://www.zakon.rada.gov.ua
Конвенція про захист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення: Прийнята Радою Європи 25 жовтня 2007 р. [Електронний ресурс] // Міністерство юстиції України. Режим доступу:http://www.sdla.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=48808/
< Попередня Наступна >