Наукові статті Кримінальне право ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ
| Наукові статті - Кримінальне право |
ГОРДУЗ М.О.,
кандидат юридичних наук, доцент Східноєвропейського університету економіки і менеджменту, м. Черкаси
ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ
Кримінально-правова політика як діяльність спеціальних органів державної влади, що визначає і реалізовує стратегію боротьби зі злочинністю, не може скільки-небудь серйозно впливати на криміногенну ситуацію як у країні, так і в регіоні, не маючи під собою спеціально підібраної інформації, що періодично змінюється. Така інформація дозволяє суб'єктам кримінальної політики не тільки об'єктивно оцінити криміногенну ситуацію, що склалася, але і намітити певною мірою реальні шляхи щодо її корекції у вигідному для суспільства напрямі [4].
Значення таких відомостей для організації кримінально-правової політичної системи безперечна. Для наочності інформаційні потоки можна порівняти з сигнальними прапорцями на автомагістралі, що не тільки визначають напрям руху якого-небудь рухомого об'єкту, але і коректують межі самої траєкторії руху.
Інтереси кримінологічної безпеки країни сьогодні, як ніколи, вимагають об'єктивного і всестороннього моніторингу (з використанням відповідних індикаторів), який передбачає, перш за все, фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп показників (індикаторів), реалізацію спеціально розроблених механізмів протидії погрозам безпеці й досягнення стійкого стану соціально-економічної сфери [8].
Разом з тим спектр даних про досліджуваний об'єкт може постійно розширюватися, тому користувачеві цієї інформації без концептуального видалення необхідних відомостей буде вельми складно не тільки розібратися в цьому потоці, але і реально використовувати вказану інформацію.
Причин тому
Щодо останньої із згаданих якостей, яким, на думку автора, повинен відповідати встановлений набір відомостей, необхідно відзначити наступне: такі відомості дають можливість ви-вести межові значення на певній соціально-економічній або кримінологічній шкалі. Очевидно, відповідний підхід дозволяє в останньому підсумку, визначити порогові значення отримуваних відомостей в контексті прогнозованої криміногенної ситуації. Таку роль повинні на себе узяти порогові значення певних індикаторів.
Інтерес до порогових значень індикаторів сьогодні різко зріс, оскільки з'явилася безліч різних теорій, в основі яких лежать ті або інші соціальні моделі. Значно просунулися у цьому напрямку дослідники у галузі соціальної психології і соціального управління [7]. В юридичній науці існують нові підходи у формулюванні концепцій боротьби із злочинністю, де зазначений феномен розглядається не як щось незрозуміле і таке, що виходить за межі нормального способу життя і мислення, а перш за все як конфлікт інтересів. Оскільки злочинність – це в першу чергу кінцевий продукт конфліктів якоїсь безлічі індивідів, то на не тільки намітити «момент істини», що продукує злочинність, але і визначити стратегічні напрями з нейтралізації найбільш суспільно небезпечних погроз населенню кримінологічного характеру.
В той же час, щоб виконати це завдання, необхідно з'ясувати характер взаємозв'язку злочинності з соціальною структурою. Кримінологічні дані кримінологічні у вигляді тих або інших індикаторів є основними показниками соціальних умов, при цьому суспільство може побачити себе через призму проблеми злочинності і контролю над нею.
Враховуючи специфіку проблем забезпечення кримінологічної безпеки населення на регіональному рівні, необхідно виробити особливу систему параметрів, орієнтовану на відповідні регіони. Відповідно до стратегії боротьби зі злочинністю в окремих публікаціях розглядалися проблеми визначення показників (порогових знань) кримінологічної безпеки [7; 8]. Проте в них предметом обговорення були в основному системи показників для оцінки відповідного сегмента національної безпеки на державному рівні. Враховуючи важливість і специфічність регіональних проблем, вбачається за необхідне спеціальне опрацювання проблем показників для регіонів, засноване на регіонально орієнтованому методичному підході, котрий повинен забезпечити:
– кримінологічну оцінку ситуації в регіоні;
– оцінку кризових ситуацій в соціально-економічній сфері в регіоні;
– виділення пріоритетів і траєкторій соціально-економічного розвитку регіону;
– розробку і обґрунтування програмно-цільових заходів щодо забезпечення економічної безпеки регіону.
– Розробка системи критеріїв і параметрів кримінологічної безпеки регіонів має базуватися на використанні таких загальнометодологічних ознак:
– потреба в аналізі й обліку всіх сторін регіональної злочинності;
– системність, тобто облік істотних взаємозв'язків і взаємозалежностей між параметрами кримінологічної безпеки на вказаному рівні;
– варіантність (альтернативність), виявлення і обґрунтування декількох варіантів виходу з найбільш небезпечних криміногенних ситуацій;
– безумовний примат соціальної безпеки як найбільш важливий елемент оцінки життєдіяльності населення в регіоні;
– прийнятна межа, тобто виявлення і реалізація доступних заходів щодо недопущення виникнення порогових ситуацій [2; 3; 7].
Аналіз положення в регіоні повинен спиратися на систему індикаторів кримінологічної безпеки і прогноз їх розвитку, які дозволяють виявити й якісно оцінити прийдешні погрози, а також реалізувати комплекс програмно-цільових заходів щодо стабілізації і оздоровлення обстановки.
До принципових вимог системи параметрів кримінологічної безпеки регіонів належать:
можливість використання окремого параметра суб'єктами кримінальної політики будь-якого рівня;
сумісність параметра із системою обліку, статистики і прогнозування, що діє в країні;
достатній ступінь конкретності та визначеності, що дозволяє давати однозначну оцінку фактичному кримінологічному рівню безпеки в країні в цілому і в регіонах зокрема;
можливість здійснювати моніторинг і прогнозування чинників, що впливають на рівень загроз кримінологічній безпеці регіону.
Для кримінологічної безпеки регіону принциповими є пороги показників – граничні значення, перевищення або недосягнення яких призведе до початку руйнівних нерегламентованих криміногенних процесів в регіоні [11].
Очевидно, що необхідно систематично відстежувати взаємозв'язки між масштабами і швидкістю виникнення небезпечних тенденцій в соціально-економічному розвитку – тенденцій, що загрожують кримінологічній безпеці країни в цілому. У розпорядженні влади повинні постійно знаходитися інструментарій аналізу потенційних і реальних погроз кримінологічній безпеці, альтернативний (сценарний) набір вирішення відзначених проблем, що дозволяють знайти компроміс, пов'язати суперечливі інтереси і тенденції розвитку суспільства.
Вирішення основних завдань кримінально-правової політики, визначених на даний проміжок часу, залежить від системи засобів, їх адекватності кожній конкретній меті й наявним ресурсам, необхідним для оптимального використання цих засобів. Ефективність кримінальної політики фіксується у вигляді підсумкових (або результуючих) показників. Підсумкові показники дозволяють: по-перше, оцінити ступінь можливості вирішення поставлених завдань; по-друге, отримати інформацію про соціальні процеси побічної дії, тобто соціальні зміни не передбачені планом; по-третє, співвіднести підсумкову інформацію з даною соціальною метою, тобто отримати інформацію, що дозволяє виявити можливість реалізації тієї або іншої мети соціального розвитку і соціальної ефективності використаних для цього засобів і ресурсів.
Показники, що характеризують ефективність засобів і ресурсів, які використовуються для реалізації кримінальної політики на певному відрізку часу, позначимо як організаційні чинники – кримінологічні індикатори.
Отже, кримінологічні індикатори – це система статистичних показників, що фіксують кримінологічні зміни в суспільстві (як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру) і дозволяють співвідносити ці зміни з соціальними прошарками суспільства, вимірювати ефективність засобів і ресурсів, що виділяються для реалізації заздалегідь окресленої певної стратегічної мети контролю за злочинністю.
Необхідно виділити такі групи показників, що характеризують екзогенні й ендогенні зміни, включені в процес функціонування правоохоронної системи: контрольні показники, загальносоціальні і суто кримінологічні зміни; показники засобів або соціальних процесів, що використовуються для реалізації планованих цілей; показники ресурсів, тобто показники матеріальних витрат на організаційні, ідеологічні та інші заходи, що дозволяють оптимально використовувати ті або інші соціальні процеси для вирішення конкретних кримінально-політичних завдань; показники, що не маніпулюють, тобто ті, що відображають стан наявних засобів дії на криміногенні процеси; показники побічних процесів, які заздалегідь не передбачені, але роблять відомий вплив на підсумкові показники і повинні враховуватися в поточному плануванні; підсумкові показники, що дозволяють оцінити результати криміногенних змін і зіставити їх з контрольними показниками; показники (організаційно-правові індикатори) ефективності реалізації програм боротьби зі злочинністю в конкретних регіонах, що розкривають ступінь наближення (відхилення) підсумкових показників до кримінально-політичних цілей суспільства, ступінь адекватності вибраних для їх досягнення засобів і ефективності використання ресурсів.
Кримінологічний індикатор можна розглядати як аналітичний показник. Якщо кримінологічний показник характеризує стан кримінологічної ситуації, то кримінологічний індикатор пов'язує стан цього процесу з чинниками, що його обумовлюють.
Наведемо перелік таких чинників:
чинники демографічного характеру;
чинники економічного характеру;
чинники соціально-психологічного характеру;
чинники організаційно-правового характеру;
криміногенні чинники;
Слід зазначити, що цей список показників не претендує на вичерпну повноту, залишаючи тим самим поле для роздуму і подальшого аналізу. В той же час, ґрунтуючись на названих п'яти групах чинників, можна визначити стратегічні напрями кримінально-правової політики. Вказані показники, очевидно, можуть набути статус індикаторів, якщо кожен із чинників буде прив'язаний до певного коефіцієнта, встановленого в результаті експертних оцінок.
Тут можна виділити підсумкові показники, що відносяться до загальної рівнодіючої величини, що характеризує рівень відхилення від середньостатистичних (середньодержавних) показників.
Слід підкреслити, що значення вказаних коефіцієнтів необхідно прив'язувати до ресурсів (адміністративних, фінансових) та інших витрат, потрібних для вирішення поставлених соціальних завдань. У свою чергу показники, що не маніпулюють, відносяться до реального ступеня кримінологічної захищеності громадян, і тут слід враховувати показники побічних соціальних процесів. Таким чином, весь спектр кримінологічних індикаторів повинен бути включений в процес захисту законних інтересів особи, суспільства і держави.
Список використаної літератури:
Багрий-Шахматов Л.В. Об уголовной политике в Украине // Правова реформа України: теорія та практика. Наук.-практ. конф. – К., 1993. – С. 363-365.
Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Держава і право. – 2001. – № 13. – С. 310-311.
Борисов В.І. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України (виклад виступу) // Право України. – 1997. – № 9. – С. 18-23.
Босхолов С.С. Основы уголовной политики. Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М., 1999.
Герцензон А.А. Уголовное право и социология. – М., 1970.
Коробеев А.И. Уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и декриминализации в новейшем уголовном законодательстве России // http: sartraccc. sgap. ru /Pub/korobeev (8-01-05).htm.
Костицький М.В. Соціально-психологічні особливості української нації та проблеми злочинності // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності. Матер. наук.-практ. семінару. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 3-10.
Литвак О.М. Злочинність, її причинність та профілактика – К., 1997.
Миньковский Г.М. Правовая политика в сфере борьбы с преступностью и проблемы законодательного регулирования этой борьбы // Проблемы формирования уголовной политики Российской Федерации и её реализации органами внутренних дел. – М., 1995. – С. 3-12.
Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2004.
Фріс П.Л. Деякі питання оптимізації забезпечення права на захист в кримінальному процесі // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Зб. наук. статей викладачів юрид. фак-ту). Вип.. VІІІ. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 186-192.
< Попередня Наступна >