Наукові статті Кримінальне право ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ: СПІРНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ: СПІРНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ
| Наукові статті - Кримінальне право |
ЄРЕМІЙ Г.О.,
аспірантка Запорізького національного університету
ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ: СПІРНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ
Стаття присвячена дослідженню спірних питань правової природи примусових заходів виховного характеру. Розглянуто сутність цих заходів і з’ясовано, що правова природа примусових заходів виховного характеру наближає їх до покарання, а тому застосування цих заходів до неповнолітніх осіб, що звільняються від кримінальної відповідальності, є необґрунтованим. Автор звертає увагу на позитивний досвід зарубіжних країн у вирішенні питання про застосування до неповнолітніх заходів виховного впливу, а також здійснює аналіз відповідної норми чинного кримінального законодавства України.
Визначення правової природи примусових заходів виховного характеру в доктрині кримінального права є одним із найбільш дискусійних питань і тому не втрачає своєї актуальності. Це обумовлено, зокрема, тим, що неповнолітні особи, до яких застосовуються такі заходи в разі вчинення ними злочину, завжди потребували особливого ставлення з боку держави. У науковців немає єдиного погляду на правову природу примусових заходів виховного характеру. Вивченню цього питання приділяли увагу такі вчені, як Х.Д. Алікперов, Ю.В. Баулін, В.М. Бурдін, С.Г. Келіна, О.Ф. Ковітіді, Ю.Б. Некрасов, А.Є. Якубов, О.О. Ямкова та ін.
Вважаємо за потрібне зупинитись на тих спірних питаннях, які не дають можливості науковцям використовувати єдиний підхід при дослідженні правової природи примусових заходів виховного характеру.
За чинним кримінальним законом примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітніх осіб, що вчинили злочин, у випадку звільнення їх від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК України) та покара
Дискусії серед науковців викликає і припис ч. 2 ст. 97 КК про те, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до особи, яка до досягнення віку, з якого може наста-вати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. На цю проблему неодноразово звертали увагу вітчизняні та зарубіжні автори. Справедливим є зауваження, що зміст цієї норми суперечить самій назві “Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру” [2, с. 43]. Звільнити від кримінальної відповідальності можна лише ту особу, яка їй підлягає. У випадку застосування ч. 2 ст. 97 КК фактично мова йде про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка не є суб’єктом злочину, оскільки не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Якщо особа не є суб’єктом злочину, то відсутній і склад злочину, внаслідок чого кримінальна відповідальність виключається. Такий випадок не можна вважати звільненням від кримінальної відповідальності, тому і розташування цієї норми в ст. 97 КК не є обґрунтованим. Застосування до таких осіб примусових заходів виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх при звільненні їх від відповідальності чи пока-рання, суперечить принципам гуманізму, якими керується держава. На думку В.М. Бурдіна, КК України взагалі не повинен містити положення про застосування до таких неповнолітніх будь-яких заходів впливу [3, с. 184]. На нашу думку, до осіб, передбачених ч. 2 ст. 97 КК, необхідно застосовувати інші заходи виховання, передбачені не у КК України, а в спеціальному законі, тим самим розрізняючи і правовий статус таких осіб, і підстави й види застосування до них таких заходів. Аналіз законодавства зарубіжних країн свідчить про те, що така практика вирішення конфлікту з особами, що не досягли віку кримінальної відповідальності, є найбільш гуманною та сприятливою для виправлення та подальшого розвитку таких осіб. Так, ст. 20 Кримінального кодексу Іспанії передбачає, що особи віком до 18 років взагалі не підлягають кримінальній відповідальності за чинним Кодексом. Якщо така особа вчиняє злочин, вона буде відповідати на підставі закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх [4, с. 16]. Кримінальний кодекс Швейцарії у розділі «Неповнолітні» передбачає 3 групи таких осіб (7-14 років; 15-17 років; 18-24 роки), до кожної з яких застосовуються окремі передбачені в законі виховні заходи [5, с. 37-45]. Такий досвід можна вважати позитивним, оскільки вікові та психологічні особливості осіб цих груп вимагають призначення різних виховних заходів.
Аналіз ч. 1 ст. 97 КК України (неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання) та ч. 1 ст. 105 КК (неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання) дозволяє дійти висновку, що юридична природа примусових заходів виховного характеру фактично полягає у звільненні неповнолітнього від кримінального покарання, а не від кримінальної відповідальності, на що неодноразово звертали увагу дослідники цього питання [6, с. 79].
Правова природа заходів кримінально-правового примусу, що призначаються при звільненні неповнолітнього від покарання, на думку О.О. Ямкової, полягає у особливій формі реалізації кримінальної відповідальності, оскільки ці заходи, як і покарання, суд застосовує при винесенні обвинувального вироку [7, с. 10]. Отже, якщо розглядати ці заходи як форму реалізації кримінальної відповідальності, то суперечливим є розгляд цих самих заходів і при звільненні від кримінальної відповідальності, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності не може бути формою реалізації кримінальної відповідальності. Такий погляд на примусові заходи виховного характеру як на одну з форм реалізації кримінальної відповідальності значно наближає їх до покарання. Якщо неповнолітні звільняються від кримінальної відповідальності, вони повинні опинитися поза кримінально-правовими відносинами, а отже і застосування до них кримінальних заходів впливу (примусових заходів виховного характеру) не є правомірним. Такий підхід був підтриманий європейським співтовариством і був відображений у кримінальному законодавстві. Так, ст. 117 КК Республіки Білорусь передбачає застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх лише за вироком суду при звільненні неповнолітнього від покарання. З іншого боку, при звільненні від кримінальної відповідальності передбачено застосування до неповнолітнього інших заходів впливу, зокрема передача під нагляд батьків з обов’язковим внесенням суми застави (ст. 118) [8, с. 190]. Така практика застосування примусових заходів виховного впливу (як таких, що замінюють покарання) є найбільш вдалою, оскільки розрізняє підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і спрямована лише на тих неповнолітніх, які перебувають у сфері кримінально-правового впливу, тобто тих, які звільняються від покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру пов’язане з обов’язковим застосуванням до неповнолітнього заходів, котрі одночасно є і виховними, і такими, що мають примусовий характер, оскільки їх призначають та реалізують всупереч бажанню підлітка. При застосуванні до особи примусових заходів виховного характеру вона зазнає певних обмежень своїх прав та свобод, а саме: на особу покладаються обов’язки, які вона повинна виконувати протягом їх дії [9, с. 99]. Звільнення від кримінальної відповідальності, в тому числі і неповнолітніх, деякі автори розглядають як передбачену законом відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України [10, с. 50]. Оскільки примусові заходи виховного характеру передбачають певні обмеження прав і свобод неповнолітніх, застосування їх при звільненні від кримінальної відповідальності є необґрунтованим. Отже, застосування таких заходів є правомірним лише при звільненні неповнолітніх від покарання, тобто відповідно до ст. 105 КК України, коли суворість примусових заходів виховного характеру та обмеження прав і свобод є значно меншими, ніж передбачуване покарання, від якого звільняється неповнолітній.
Питання про сутність примусово-виховних заходів вирішується науковцями по-різному. Визначаючи їх правову природу, одна група авторів дійшла висновку, що ці заходи є виховними, інші вважають, що вони надто наближені до покарання, фактично є особливим різновидом пока-рання, що застосовується до неповнолітніх. Так, В.Я. Марчак та В.І. Руляков зосереджують свою увагу на педагогічному характері таких заходів, аргументуючи свою тезу тим, що ці заходи не містять елемента кари, не спричиняють судимості, хоча і обмежують волевиявлення неповнолітніх, оскільки застосовуються всупереч їх бажанню [11]. В.М. Бурдін та О.О. Ямкова сутність примусових заходів виховного характеру вбачають в іншому. На їх думку, обмеження, які зазнають неповнолітні від застосування примусових заходів виховного характеру, за своєю тяжкістю не поступаються окремим видам покарання, особливо з огляду на соціально-психологічні та вікові особливості неповнолітніх правопорушників [3, с. 76]. Примусові заходи виховного характеру О.О. Ямкова розглядає як заходи, що забезпечують досягнення тих самих цілей, що і кримінальне покарання, але менш суворими засобами. Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання полягає в тому, що вони не тягнуть за собою судимості [7; 10].
Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх при звільненні їх від покарання (фактично замінюють покарання), не повинні бути застосовані і при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Правова природа цих заходів також має бути різною. Це зумовлено наступним: 1) передумови звільнення неповнолітніх у цих випадках є різними: для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності – це вчинення вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, при звільненні від покарання – це вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) звільнення неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є безумовним, у той час як можливість звільнення від кримінальної відповідальності ставиться в залежність від подальшої поведінки неповнолітнього (неухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів), в протилежному випадку ці заходи скасовуються і неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97 КК); 3) при звільненні від покарання особа вже зазнає осуду з боку держави (обвинувальним вироком суду визнається винною у вчиненні злочину), хоча і звільняється від застосування до неї покарання.
Звільнення ж від кримінальної відповідальності особи відбувається до винесення обвинувального вироку суду і пов’язане з відмовою держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України. Примусові заходи виховного характеру мають на меті перевиховання та виправлення неповнолітнього, але ж таку саму мету має і покарання (ч. 2 ст. 50 КК). Незважаючи на те, що кримінальне законодавство не відносить примусові заходи виховного характеру до покарання, правова природа цих заходів дає можливість вважати їх кримінально-правовими (особливим різновидом покарання, що призначається тільки неповнолітнім), оскільки вони передбачені в КК України і є різновидом заходів державного примусу. Є неприпустимим покладення на неповнолітнього при звільненні від кримінальної відповідальності таких самих обтяжень, як і в разі звільнення його від покарання. При звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 97 КК суд має покласти на таку особу інші обов’язки (заходи впливу), а примусові заходи виховного характеру (передбачені ст. 105 КК), що фактично замінюють покарання, не повинні застосовуватись при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності.
На думку В.М. Бурдіна, у випадку звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності на перше місце необхідно поставити вимогу про проведення з неповнолітнім виховної роботи та забезпечити контроль за його поведінкою. Встановлення такого контролю, усунення шкідливих умов життя, забезпечення соціально-психологічної корекції має бути покладено в основу роботи з неповнолітніми, лише тоді назва ст. 97 КК буде узгоджуватись з її змістом [3, с. 177]. На наш погляд, у такому випадку доцільним є виключення зі ст. 97 КК терміна «примусові заходи виховного характеру», оскільки правова природа цих заходів дає можливість вважати їх кримінально-правовими, різновидом заходів державного примусу і застосовувати їх необхідно лише щодо осіб, які перебувають у сфері кримінально-правового впливу, тобто звільняються від покарання. Водночас пропонуємо передбачити у ст. 97 КК покладення на неповнолітнього, що звільняється від відповідальності, виконання інших обов’язків (вибачитись перед потерпілим, добровільно відшкодувати завдані збитки тощо). В будь-якому випадку при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів виховного впливу вони не повинні опинятися в гіршому становищі, ніж при звільненні їх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Правова регламентація інституту звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням до них вищезазначених заходів не позбавлена певних вад. Дослідження питань правової природи таких заходів вимагає подальшого вивчення, удосконалення кримінального законодавства з метою його однакового практичного застосування, а також досягнення одностайності в розумінні правової природи примусових заходів виховного характеру.
Список використаної літератури:
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К., 2003.
Ковітіді О.Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності (за нормами Загальної час-тини КК): Навч. посіб. – Сімферополь, 2005.
Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. – К., 2004.
Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Ф.М. Решетникова. – М., 1998.
Уголовный кодекс Швейцарии / Пер с нем. – М., 2000.
Якубов А.Е. Юридическая природа освобождения несовершеннолетних от уголовной ответственности и наказания с применением принудительных мер воспитательного характера // Вестн. Московск. Ун-та. – 1971. – № 1. – С. 73–81.
Ямкова О.О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 2004.
Уголовный кодекс Республики Беларусь от 2 июня 1999 года / Р.М. Асланов, А.И. Бой-цов. – СПб., 2001.
Ковітіді О. Окремі проблеми кримінально-правового регулювання звільнення від кри-мінальної відповідальності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 96–104.
Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монограф. – К., 2004.
Марчак В.Я., Руляков В.І. Особливості розгляду кримінальних справ щодо неповнолітніх і застосування до них примусових заходів виховного характеру: Навч.-метод. посіб.. – Чернівці, 2008.
< Попередня Наступна >