476

---

В.Т. ДЗЮБА,

кандидат юридичних наук, доцент (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОЗНАК ПОТЕРПІЛОГО (ЖЕРТВИ, ПОСТРАЖДАЛОГО) ПРИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ КВАЛІФІКАЦІЇ

На сьогодні в Україні відбувається переусвідомлення соціальних цінностей, роль та значення багатьох інститутів права, вироблення дієвих механізмів охорони та захисту людини. На перше місце виходить обов’язок як державних інституцій, так і держави створити нормативно-правову систему охорони і захисту фізичних і юри­дичних осіб від кримінально-правових по­сягань за участю органів кримінальної юс­тиції, юридичних наукових закладів, широ­кого кола фахівців кримінального права.

Практичне застосування криміналь­ного законодавства реалізується в процесі здійснення юридичної кваліфікації. Квалі­фікація, зокрема кримінально-правова, — перш за все процес тлумачення (пізнання) та застосування юридичних і правових норм з дотриманням правових принципів, що утворюють основу тієї чи іншої право­вої системи.

Під кримінально-правовою кваліфіка­цією ми розуміємо практичну або наукову реалізацію охоронної функції криміналь­ного законодавства відповідно до принци­пів, методів та способів застосування норм чинного кримінального та базового законо­давства, інших нормативно-правових актів.

З майже 3 мільйонів повідомлень і заяв про вчиненні правопорушення з озна­ками злочинів, кримінальні справи пору­шуються щодо півмільйона кримінально-правових посягань. Потерпілими визна­ються близько 300 тис. осіб. Майже стільки осіб притягуються до кримінальної від­повідальності, з яких менше 200 тис. за­суджуються, інші звільняються від відповідальності та покарання. До 500 — 900 осіб застосовуються примусові заходи ме­дичного характеру. На нове розсліду

вання направляється до 30 тис. кримінальних справ, а більше 100 тис. справ суди відкла­дають розгляд через неявку учасників про­цесу, зокрема і потерпілих.

З цього слідує, що в українському кри­мінальному законодавстві наявний не­припустимий дисбаланс прав потерпілих, жертв, постраждалих до обвинувачених (засуджених).

Виникає закономірне питання: за якими юридичними критеріями іде «про­сів» цих юридичних фактів, їх видова кла­сифікація, які особи, органи тощо мають право це здійснювати та давати їм офі­ційну державну оцінку, реалізовувати пе­редбачені Конституцією та чинним зако­нодавством України функції держави у пу­блічному секторі.

Особливістю цього феномена є те, що, з одного боку, у осіб, які пред­ставляють функції держави у публіч­ному секторі права, виникає обов’язки та права по реалізації наданих їм функ­цій вжити певні дії: 1) до осіб, що вчи­нили кримінально-правове посягання, від­повідні заходи примусу; 2) до осіб, щодо яких мало місце кримінально-правове по­сягання — здійснити обов’язкові дії охо­ронного та захисного (юридичного та фі­зичного) характеру; 3) до осіб, які зазнали кримінально-правового впливу — заходів юридичного характеру.

Одним із важливих засобів захисту за­значених природних та соціальних цінностей людини є Кримінальний кодекс Укра­їни (далі — КК), який на нормативному рівні закріпив положення про захист лю­дини і громадянина від таких кримінально-правових посягань: 1) злочину (ч. 1 ст. 11 КК); 2) суспільно-небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діяння, передбаче­ного Особливою частиною КК, вчинених у стані неосудності (ст.ст. 92, 93 КК), або особою, яка не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК).

Положення ч. 2 ст. 11 КК з очевид­ністю засвідчують про те, що потерпі­лими від кримінально-правових пося­гань можуть бути: фізичні чи юридичні особи, суспільство або держава. Такий підхід законодавця закріпив надзвичайно важливий концептуальний підхід до ви­значення підстав кримінальної відпові­дальності; що слід визнавати злочином, а що суспільно-небезпечним діянням; кримінально-правових відносин; визна­чення їх суб’єктивного складу та інші важ­ливі кримінально-правові положення.

Загальновідомо, що злочин, як різно­вид соціального конфлікту, завдає або ство­рює реальну і об’єктивну загрозу заподі­яння шкоди морального, фізичного або ма­теріального (майнового) характеру особам які зазнали кримінально-правового пося­гання.

Цей правовий постулат є декларатив­ним за формою і юридично нереалізова­ним. Підтвердженням цього є те, що хоча об’єкти кримінально-правової охорони (людина, суспільство, держава) і названі в ч. 2 ст. 11 КК, проте механізм їх охорони та захисту від кримінально-правових по­сягань відсутній як в нормах Загальної так і Особливої частин КК. Також, на від­міну від суб’єкта злочину, правовий ста­тус якого визначено і закріплено нормами Загальної і Особливої частини КК, право­вий статус особи, яка зазнала кримінально-правового посягання не визначено, захист не гарантовано.

У цьому контексті особливого зна­чення набуває проблема визначення юридичного змісту «потерпілого», «жертви», «постраждалого», якими визначаються особи, які зазнали кримінально — право­вого посягання, оскільки без цього здій­снити кримінально-правову кваліфікацію неможливо.

В науці кримінального права матері­альне поняття «потерпілий» розглядається в переважній більшості з позицій його кримінально-процесуального визначення. Такий підхід є хибний, оскільки не узго­джується із завданнями КК, положеннями Конституції України щодо охорони і за­хисту людини, суспільства, держави; мате­ріально — правового статусу потерпілого, обумовленого кримінально-правовими відносинами, породженими юридичними фактами, стадіями вчинення умисного злочину, кримінально-правовою шкодою, заподіяною умисним або необережним кримінально-правовим посяганням, вчи­нення злочину у співучасті або групового злочину тощо.

В юридичній літературі поняття «по­терпілий», як категорії кримінально-правової, ототожнюється з категоріями «постраждалий», «жертва» та за їх допо­могою визначають кримінально-правові ознаки осіб:

яким заподіяно моральну, фізичну, майнову шкоду або вони були по­ставлені в загрозу заподіяння такої шкоди;

яким: а) заподіяно смерть (вбивство), б) спричинена смерть або загибель людей;

які зазнали посягання з боку неосудних або осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності; 4) яким заподіяна шкода правомірним вчинком (необхідна оборона, затримання злочинця) — жертви право­вого випадку [1].

Українські науковці визначають потер­пілого:

предметом злочинного впливу, що полегшує з’ясування «механізму» за­вдання шкоди самому об’єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння;

потерпілий — це матеріальний субстрат, а тому визначається як предмет злочину;

потерпілий — це соціальний суб’єкт (фі­зична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону злочином заподіюється шкода, або створюється загроза такої [2].

Визнання потерпілого соціальним суб’єктом, «матеріальним субстратом», предметом злочину суперечить Конститу­ції України (Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»).

Потерпілий від кримінально-правового посягання, яке утворює юридичний факт, — це фізична або юридична особа, якій за­подіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду, або вона була поставлена в умови заподіяння об’єктивної і реальної шкоди вказаного характеру. Він є суб’єктом кримінально-правових відносин відпо­відно до чинного законодавства, йому на­дані нормативні підстави впливати на юри­дичні наслідки осіб, які вчинили таке по­сягання.

Для кримінального права потерпілий, жертва, постраждалий і юридичний факт, який має ознаки кримінально-правового посягання, взаємопов’язані та взаємообумовлені (співвідносні поняття), оскільки їх об’єднують правовідносини. Юридичний факт є першопричиною застосування норм галузевого законодавства, спрямованих на захист фізичних і юридичних осіб; однією із підстав притягнення до відповідальності правопорушників.

Суб’єктами кримінально-правових від­носин можуть бути: активним — держава в особі відповідних інституцій; активно-пасивний — потерпілий (постраждалий); пасивно-активний — особа, яка вчинила кримінально-правове посягання.

Зважаючи на ці обставини, вважаю, що суб’єктами кримінально-правових відно­син слід визнавати: 1) фізичних осіб, які вчинили кримінально-правове посягання; 2) потерпілих; 3) державу в особі певних органів, інституцій тощо; 4) суспільство в особі його складових: нації, народності, те­риторіальної громади тощо.

При дослідженні поняття «жертва», «жертва злочину» зазначимо, що в літературі з кримінального права, кримінального процесу, віктимології застосовуються по­няття: потерпілий, постраждалий, жертва — у переважній більшості ці поняття ото­тожнюються, при суттєвій відмінності їх змісту.

Дослідники не враховують того, що по­няття «жертва» неоднозначне, багатоком­понентне, аналізують його, не врахову­ючи саме всю сукупність притаманних їй юридичних ознак, особливо кримінально-правових і які і визначають правовий ста­тус та юридичні наслідки для осіб, що вчи­нили кримінально-правове посягання.

Дослідження міжнародно-правових, європейських нормативно-правових ак­тів, чинного законодавства України, науко­вих праць цивілістів, криміналістів та ін­ших фахівців права дають підстави ствер­джувати, що категорія «жертва», «жертва злочину», «жертва кримінально-правового посягання» не визначена, юридичні ознаки фізичних осіб, які стали жертвами, не зна­йшли свого нормативного закріплення.

Жертва злочину — будь-яка фізична особа, щодо якої мало місце кримінально-правове посягання, яке заподіяло або спри­чинило смерть, або тяжку психологічну та фізичну шкоду особі, внаслідок якої вона стала неспроможна особисто або за допомогою певних фахівців реалізувати суб’єктивні права.

Особливу складність визначення особи потерпілою або постраждалою виникає в разі вчинення кримінально-правового посягання неосудною особою або не суб’єктом злочину. В науці кримінального права є загальновизнаним положення про те, що визнавати потерпілою особу, яка за­знала кримінально-правового посягання, вчиненого неосудною особою, не суб’єктом злочину, в наслідок акту необхідної обо­рони або ситуації суб’єктивного випадку (казусу), оскільки зазначені особи не мо­жуть виступати суб’єктами кримінально-правових відносин, немає.

На мій погляд, осіб, яким заподі­яна шкода, слід визнавати постраждалими як опосередкованими суб’єктами кримінально-правових відносин [4].

З урахуванням наведеного, вважаємо, що такі особи мають відзначатись понят­тям «постраждалий». Постраждалий — це фізична або юридична особа, а також сукупність фізичних осіб: пасажири, шах­тарі, робітники, населення, релігійна, ра­сова, етнічна група, нація або суспільство в цілому, яким внаслідок явища, події або вчинку, у якому вбачаються/не вбачаються ознаки кримінально-правового посягання, якими заподіяні тяжкі наслідки мораль­ного, фізичного, майнового характеру або вони спричинили катастрофу.

Аналіз кримінального законодавства, наукових джерел, застосування норм КК України дає підстави зазначити, що за­вдання, сформульовані в ст. 1 КК України, зобов’язують як державу, так і суспільство, наукову громадськість здійснити наступне:

Сформулювати та нормативно закрі­пити Програму охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які зазнали кримінально-правового посягання.

Для усунення дисбалансу прав і за­конних інтересів особи, яка вчинила по­сягання, і особи, яка зазнала посягання, на нормативному рівні (КК, КПК ін.), ви­знати їх суб’єктами кримінально-правових відносин з наданням процесуальних пере­ваг законослухняному потерпілому, ство­ривши презумпцію правоти і пріоритет­ність прав потерпілого.

На рівні КК України регламентувати в окремих нормах Особливої частини підстави порушення кримінальної справи ви­ключно за заявою або скаргою особи, яка зазнала кримінально-правового посягання.

В КК України передбачити поло­ження щодо відновного правосуддя в час­тині обов’язкової компенсації (відшко­дування) потерпілому (постраждалому, жертві) завданої кримінально-правовим посяганням шкоди (без обмеження прямої дійсної шкоди).

В КК та КПК закріпити правовий статус представника потерпілого, жертви, постраждалого від кримінально-правового посягання.

Список використаної літератури:

Сидоренко Э.Л., Карабут М.А. Частные начала в уголовном праве. — СПб: Издат. Р. Асланова «Юрид. Центр Пресс»,2007. — 212 с.

Сенаторов М.В. Потерпілий від зло­чину в кримінальному праві: монографія / за наук. ред В.І. Борисова. — Харків: Право, 2006. — С. 60. — 208 с.

Христенко В.Е. Психология жертв: учеб. пособие. — Харків: Консум,2001. — С. 22—39. — 256 с.

Соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи: Зб. нормат. актів / упоряд. Г.І. Балюк. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 304 с.

 

 

< Попередня   Наступна >