361

---

В.Г. ГОНЧАРЕНКО,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри Академії адвокатури України

ПІЗНАВАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

1. Правова кваліфікація за допомогою обов’язкового передбаченого процесуаль­ним законодавством доказування є окре­мим випадком пізнання реального світу і тому кожного разу її практичного за­стосування вона повинна бути моментом об’єктивної істини в правовому регулю­ванні, а отже визначальною основою спра­ведливого юридичного рішення.

2. Проблемами правової кваліфіка­ції займалися багато вчених, далеко не по­вний перелік яких тут варто навести. Це — В.Б. Авер’янов, Я.М. Брайнін, Ф.Г. Бурчак, С.В. Гончаренко, О.В. Дзера, О.С. Заха­рова, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, Н.С. Кузнєцова, С.Н. Ландкоф, В.В. Луць,

Г.К. Матвеєв, Н.М. Мироненко, В.О. Навроцький, П.О. Недбайло, А.І. Рарог, З.В. Ромовська, С.А. Тарарухін, С.Д. Шапченко та інші. Частково їхні доробки від­бито в списку праць, що додається до цих тез.

3. Правова кваліфікація в концептуаль­ному вимірі повинна розглядатись як піз­навальна діяльність трьох рівнів і послі­довностей: доктринальна, законодавча та казуальна.

При цьому необхідно особливо під­креслити багатогранність змісту самого поняття кваліфікації і зазначити слідом за В.О. Навроцьким, що вона являє собою і певний процес діяльності щодо встанов­лення юридичної природи вчиненого пося­гання, і результат такої діяльності, який по­лягає у визначенні правової норми (статті, її частини чи пункту закону), і логічну ді­яльність із встановлення відповідності між юридичними ознаками діяння й фактич­ними даними, і процес мислення, що від­бувається в свідомості особи згідно із зако­нами психології.

4.

Доктринальний рівень кваліфікації має два чітко визначені за гносеологічною спрямованістю і практичною потрібністю змісту етапи: теоретико-пізнавальний та інтерпретаційний. Перший за часом і зна­чимістю полягає в створенні поняття юри­дичної кваліфікації, формулюванні її гли­боко аргументованої і чіткої дефініції, по­будові загальної моделі та правил встанов­лення відповідності певної правової норми тому діянню (правочину), яке вимагає ква­ліфікації, розробленні принципів та правил подолання пробілів і колізій в системах правових норм, без чого адекватність ква­ліфікації може бути поставлена під загрозу, визначенні абсолютно необхідних кореля­тів правових норм (заборон, дозволів, спонукань) і усталених звичаєвих та мораль­них уявлень сучасного суспільства, що в цілому і в системі утворює струнку теорію юридичної кваліфікації, є життєво необхід­ною парадигмою правознавства, яка вини­кає в результаті пізнання закономірностей регулювання суспільних відносин і стає надійною теоретичною основою справед­ливого правосуддя, реального і конкрет­ного захисту прав і свобод людини.

Тут доречно відтворити не оригінальну в принципі, але геніальну в своїй простоті сентенцію українського теоретика права П.О. Недбайла, що лише за хорошої теорії може бути хороша практика.

Другий доктринальний рівень юридич­ної кваліфікації полягає в коментуванні фа­хівцями високого рівня існуючих норма­тивних актів у вигляді науково-практичних коментарів до кодексів, окремих законів, обговорення правових проблем на конфе­ренціях, симпозіумах, слуханнях, «кру­глих столах», окремих публікацій, дисерта­цій. Особливий і досить цінний за змістом вид доктринального тлумачення щодо про­блемних питань юридичної кваліфікації являють собою постанови Пленуму Верхо­вного Суду України.

Законодавчий рівень юридичної ква­ліфікації методологічно за досконалістю створюваних правових норм прямо де­термінується зрілістю загальної і галузе­вих правових доктрин, але нерідко страж­дає від негативного впливу політичних, кон’юнктурних та вузькокорпоративних інтересів законотворців, що не може не шкодити певною мірою здійсненню спра­ведливого правосуддя. Не дивлячись на це, будь-яке законодавство як система квалі­фікаційних абстрактних моделей відповід­них подій в житті суспільства, що вимага­ють публічного регулювання, повинно не­ухильно виконуватись, водночас постійно піддаючись спробам удосконалення.

Казуальний рівень юридичної квалі­фікації (на прикладі кримінально-правових відносин) полягає в офіційній правовій оцінці суб’єктами доказування суспільно небезпечного діяння, встановленні точної відповідності між фактичними обста­винами конкретного посягання й озна­ками зафіксованого в кримінальному за­коні певного складу злочину. Кваліфіка­ція злочину на казуальному рівні є резуль­татом діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокурорів, адвокатів і суду, на основі якого уповноваженими суб’єктами приймається низка важливих кримінально-процесуальних рішень і про­водиться вирішення справи по суті (про обрання запобіжного заходу, про вину, про визначення виду і міри покарання тощо). Від правильної кваліфікації залежить до­тримання законності і в кінцевому резуль­таті — ефективність кримінального судо­чинства. Помилка у кваліфікації може мати наслідком або необґрунтоване засудження, або виправдання особи, яка вчинила зло­чин, або застосування до винного не тієї кримінально-правової норми, яку він пору­шив. Таким чином, казуальна кваліфікація забезпечує персоніфіковане застосування норм кримінального права до конкретних суспільних конфліктів, які потрапляють в сферу кримінального судочинства.

7. В теоретичних розробках в галузі кримінального права можна зустріти твер­дження, що при кваліфікації іноді дово­диться звертатися до санкції кримінально-правової норми, наприклад, коли в санкції вказані ознаки злочину або вона викорис­товується для розмежування злочинів.

Така думка уявляється необґрунтова­ною. Санкція за своїм призначенням не по­винна розкривати зміст правової норми, інакше заборонений в диспозиції статті під загрозою покарання вчинок не матиме всіх необхідних для застосування цієї статті ознак, що є неприпустимим через наяв­ність у такій побудові правової норми ло­гічної помилки — circulus vitiosus.

Слід мати на увазі, що кваліфікації (по­рівнянню й оцінці) підлягають лише ті ознаки діяння, які треба доказувати в про­цесі, в той час як санкція однозначно слідує за встановленим повністю діянням як міра покарання, що призначається в її межах су­дом, тому вона є встановленою на весь період дії конкретної норми даністю, а не мо­ментом істини. Саме це дає підставу ствер­джувати, що сторони в кримінальному про­цесі в дебатах не повинні обговорювати питання міри покарання, оскільки пропо­зиції сторін не ґрунтуються на встановле­них законом кваліфікаційних ознаках, не вимагають юридичного доказування і за­вжди характеризуються суб’єктивізмом і упередженістю.

8. Таким чином, кваліфікація методоло­гічно залежить від рівня теоретичної роз­робки правових норм окремо і в їх системі, якості законотворення, рівня індивідуаль­ної підготовки кадрів правозастосовників і прямо детермінується навичками неофі­ційного доктринального та офіційного ау­тентичного, легального і казуального тлу­мачення, будучи повною мірою саме ре­зультатом цих видів тлумачення.

Список використаної літератури:

Андрушко П. Кваліфікація злочинів: поняття та види / П. Андрушко // Вісник прокуратури. — 2003. — № 2. — С. 48—55.

Благов Е.В. Квалификация престу­плений (теория и практика) / Е.В. Благов. Ярославль : Ярослав. гос. ун-т, 2003. 212 с.

Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение / Я.М. Брайнин. — М.: Юрид. лит., 1967. — 240 с.

Бурчак Ф.Г. Квалификация престу­плений / Ф.Г. Бурчак. — 2-е изд., доп. — К.: Политиздат Украины, 1985. — 120 с.

Васьковскій Е.В. Руководство къ толкованію и примененію законовъ. Для начинающихъ юристовъ / Е.В. Васьков-скій. — М.: Изд-во Бр. Башмаковыхъ, 1913. — 152 с.

Гаухман Л.Д. Квалификация престу­ плений: закон, теория, практика / Л.Д. Гаухман. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. — 316 с.

Герцензон А.А. Квалификация пре­ступлений / А.А. Герцензон. — М.: РИО ВЮА, 1947. — 112 с.

Кваліфікація. Кваліфікація злочину // Правознавство: словник термінів / [за ред. В.Г. Гончаренка]. — К.: Юрисконсульт, КНТ. — 2007. — С. 262—264.

Коренева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений / А.В. Коре­нева. — М.: Проспект, 2006. — 176 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація зло­чинів / М.Й. Коржанський. — 2-ге вид. — К.: Атіка, 2002. — 640 с.

Кудрявцев В.Н. Общая теория ква­лификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ,1999. — 304 с.

Куринов Б.А. Научные основы ква­лификации преступлений / Б.А. Куринов. — М.: МГУ, 1984. — 181 с.

Люблинский П.И. Техника, толко­вание и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский // Записки юрид. ф-та Пе­троград. ун-та. — Вып. IV. — Петроград, 1917. — 268 с.

Матвеев Г.К. Вина в советском граж­данском праве. — К.: Вища школа, 1955. — 320 с.

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — 2-ге вид. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 512 с.

Рарог А.И. Настольная книга судьи по квалификации преступлений / А.И. Ра-рог. — М.: Проспект, 2006. — 224 с.

Ромовська Зорислава. Українське ци­вільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс / Зорислава Ромовська. — К.: Атіка, 2005. — 560 с.

Тарарухин С.А. Квалификация пре­ступлений в судебной и следственной прак­тике / С.А. Тарарухин. — К.: Юринком, 1995. — 208 с.

Цивільне право України: Підруч­ник. У двох книгах. Книга перша / [за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової]. — К.: Юрін-ком Інтер, 2004. — 380 с.

Черненко Т.Г. Квалификация престу­плений: Вопросы теории / Т.Г. Черненко. — Кемерово: Кузбассвузиздат, 1998. — 225 с.

< Попередня   Наступна >