447

---

АРЄШКІНА С.Н.,

аспірантка кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії

СУБ’ЄКТ РОЗКРАДАНЬ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ ТА ПРЕКУРСОРІВ

Суб’єкт розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів являє собою систему соціально-психологічних властивостей і якостей, в яких відображено зв'язки, взаємодію людини із соціальним середовищем за допомогою практичної діяльності.

У структурі суб’єкта розкрадань наркотичних засобів можна виділити такі елементи: соціальний статус, що включає сукупність усіх ознак, які відображають місце людини в системі суспільних відносин (стать, вік, сімейний стан, освіта тощо); соціальні функції, виражені за допомогою показників реальних проявів суб’єкта в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціально-культурологічній, соціально-побутовій); морально-психологічні установки, які відображають ставлення людини до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадянських обов'язків, державних органів, закону, правопорядку, праці, сім’ї, культурних цінностей і т.ін.) [3, c. 81].

Досить поширеним у кримінальному праві є визначення суб’єкта злочину як особистості людини, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене законом, під загрозою кримінальної відповідальності. Так, М.О. Стручков під суб’єктом злочину розуміє особистість людини, яка має, перш за все, соціально обумовлені властивості, і через те є схильною до злочинної поведінки [1, c. 11]. Крім цього, на його думку, усі особи, які вчинили злочини, від самого початку повинні обов’язково бути наділені якими-небудь негативними рисами і властивостями. На думку А.Ф. Зелінського, у визначеннях існує логічна помилка, коли визначуваний предмет визначається через себе [4, c. 54].

Тобто в понятті „суб’єкт злочину” не потрібно акцентувати увагу на негативній морально-психологічній ознаці людини.

У кримінальному праві традиційно суб’єкт розкрадань наркотичних засобів, психотроп-них речовин, їх аналогів та прекурсорів розглядається як сукупність соціально-психологічних властивостей, які утворилися в процесі соціалізації людини, і ситуацій, що зумовлює її злочинну поведінку [12, c. 234]. У кримінологічній літературі є поширеною думка про суспільну небезпеку суб’єкта злочину як соціальну властивість даної особистості і необхідний компонент соціальної характеристики [2, с. 75]. На думку К.Є. Ігошева, у суспільній небезпеці закріплено стійкі властивості, які в соціальній діяльності закономірно виявляються в усіх без винятку різноманітних видах конкретних злочинів, у соціальному складі, спрямованості і рольових функ-ціях їх суб’єктів, які притягуються до кримінальної відповідальності [5, c. 19]. В.Д. Філімонов визначав, що суспільна небезпека, як властивість суб’єкта злочину, полягає в реальній загрозі вчинення ним нового злочину [13, с. 34].

На нашу думку, це не зовсім так. Суспільна небезпека є матеріальною ознакою злочинного діяння, яку не слід апріорно переносити на особу, що вчинила злочин. Суспільна небезпека існує лише за умови наявності в особи наміру вчинити новий злочин. Теорія суспільно не-безпечної особистості всіх злочинців негативно позначається на розробленні проблем кримінальної відповідальності і кримінальної політики. Серед прихильників концепції суспільної не-безпеки суб’єкта злочину неоднаково вирішується питання про час виникнення і якісну належність цієї самої небезпеки.

Суб’єкт розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів – це сукупність соціально-психологічних властивостей суб’єкта, які зумовлюють учинення розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів шляхом крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, привласнення, зловживання службовим становищем, з метою вживання наркотичних засобів або незаконного збагачення.

В.В. Лук’янов пропонує таку структуру ознак суб’єкта злочину: а) соціально-демографічні; б) ціннісно-нормативні; в) потрібно-мотиваційні; г) соціально-рольові [6, c. 90]. Деякі автори в структурі суб’єкта злочину виділяють такі елементи: 1) соціальний статус, що включає в себе сукупність ознак, які відображають місце людини в системі суспільних відносин (стать, вік, сімейний стан, рівень освіти, належність до соціальної групи тощо); 2) соціальні функції, виражені за допомогою показників реальних проявів особистості в основних сферах діяльності (професійно-трудовій, соціально-культурологічній, соціально-побутовій); 3) морально-психологічні установки, що відображають ставлення людини до її проявів в основних видах діяльності (ставлення до загальногромадянських обов'язків, державних органів, закону, правопорядку, праці, сім’ї, культурних цінностей і т. ін.) [6, c. 127]. У вітчизняній науковій літературі набув поширення підхід до вивчення суб’єкта злочину, який передбачає наявність у неї значних підсистем, що об'єднують різноманітні дрібні ознаки та окремі характеристики суб’єкта злочину. Це соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні підсистеми.

Соціально-демографічна підсистема суб’єкта злочину включає: стать, вік, сімейний стан, освіту, фахову належність, рід занять, соціальний, матеріальний стан, наявність судимості (інших зв'язків із кримінальним середовищем). Сюди ж відносять ознаки, що характеризують суб’єкт злочину з погляду виконання ним функціонально-рольових обов'язків.

Кримінально-правова підсистема – це дані не лише про склад учиненого злочину, але й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підбурювач, посібник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про суб’єкт злочину з кримінально-правових позицій. Ця група ознак виражає якості, властиві саме суб’єкту злочину, а не будь-якій іншій особистості.

Морально-психологічна підсистема суб’єкта злочину багатьма вченими подається у вигляді її чотирьох основних структурних елементів: 1) підструктура спрямованості у вигляді сукупності найбільш соціально значущих якостей суб’єкта (світогляд, особисті орієнтації, соціальні установки, головні мотиви тощо), пов'язаних із правосвідомістю людини; 2) підструктура психічних форм ставлення, що виявляються в пізнавальних процесах, психічних, емоційних станах людини; 3) підструктура темпераменту й інших біологічних, спадково зумовлених влас-тивостей, які поряд із соціальними чинниками впливають на формування характеру і здібності людини; 4) підструктура досвіду, яка охоплює знання, навички, звички та інші якості, що про-являються у виборі головних форм діяльності [9, c. 266–286].

Складовою частиною характеристики суб’єкта розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів є відомості про вік, стать, освіту, місце проживання, професійну належність та інші ознаки, які об’єднуються поняттям соціально-демографічної характеристики. Проведене нами дослідження показало, що більшість злочинів у сфері незаконного наркообігу вчиняється чоловіками (76,6 %). За даними Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, показник жіночої злочинності за 1997–2007 роки в цілому по України дорівнював приблизно 19 % [10].

Отже, можна констатувати, що злочини у сфері незаконного наркообігу – це різновид “чоловічої” злочинності; більшість розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів також учиняється чоловіками. Очевидно, значно менша частка жінок у даному виді злочинів пояснюється не біологічними ознаками, особливостями статі, а тим традиційним становищем, яке відводить жінці суспільство, – у сім’ї, на роботі. Стать – це лише одна з обставин, з якою пов’язані різні соціальні прояви суб’єкта злочину [7, c. 39].

Однією з найбільш важливих ознак, які характеризують суб’єкта розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, є вік. Суб’єктом розкрадання вказаних засобів, учиненого шляхом крадіжки, грабежу, розбою та вимагання, може бути особа, яка досягла 14 років, у всіх інших видах злочинів у цій сфері – 16 років. У той же час слід зазначити, що суб’єктом розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, учиненого шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, є спеціальній суб’єкт – службова особа. Вік також є однією з обставин, з якою пов’язані різні соціальні прояви суб’єкта злочину [8, c. 39]. За нашими даними, засуджені за злочини у сфері незаконного наркообігу віком від 14 до 17 років – складають 3,2 %; від 17 до 29–42,4 %; на осіб віком від 29 і старше припадає 54,4%. Проведений нами аналіз свідчить, що злочинність у сфері незаконного наркообігу – проблема молодіжна. Злочинність неповнолітніх є своєрідним відображенням молодіжної злочинності, оскільки молодші за віком намагаються повторювати стереотипи поведінки старших, а злочинність старших поповнюються за рахунок притоку колишніх неповнолітніх. Серед осіб, які вчинили злочини у сфері незаконного наркообігу, 17,2 % мають неповну середню освіту, 31 % – середню освіту, 45% – середню-спеціальну, 6,1 % – вищу освіту. Частка неграмотних дуже мала – 0,7 %, і ця цифра визначена тільки за рахунок циганів, які, на жаль, залучають до злочинної діяльності і своїх малолітніх дітей [10]. Освітній рівень у жінок і чоловіків, які займаються незаконним обігом наркотичних засобів, практично однаковий. Організатори злочинних груп, які займаються незаконним наркообігом на професійній основі, як правило, мають вищу освіту.

Кількість споживачів наркотиків, які не працюють і не навчаються, за даними Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, з 1997 р. до 2007 р. зросла в 1,6 раза. Матеріали нашого дослідження показують, що серед наркозлочинців не працюють і не навчаються 78 %; з-поміж них службовці становлять 0,7 %; робітники – 7,8%; студенти технікумів і вузів – 0,9 %; працюють у комерційних структурах – 1,4 %; учні шкіл, ПТУ – 1,1 %; інші категорії – 10,1 %. [10]. Проведене дослідження свідчить, що 68 % осіб, які вчинили злочини у сфері незаконного наркообігу, є споживачами наркотиків. Переважну частину осіб із захворюванням на наркоманію становлять чоловіки – 76%. За віковим показником особи, які вживають наркотичні засоби, поділяються таким чином: 18–29 років – 71%, 30 і більше років – 25%, 16 – 17 років – 3%, до 16 років – 1%. За соціальним станом названа категорія осіб має такий розподіл: ті, хто не працює та не навчається – 76%, службовці – 2%, робітники – 10%, учні шкіл, ПТУ – 2%, студенти – 2%, інші категорії – 8%. Виявлення хворих на наркоманію, зняття їх з обліку після одужання або у зв’язку зі смертю залежить від діяльності наркологічної служби. При цьому після одужання знімається лише близько 8% колишніх хворих. Основні причини зняття з обліку: смерть, перебування в місцях позбавлення волі, зміна місця проживання.

На основі аналізу різних підходів до вивчення суб’єкта розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів можна дати таке визначення суб’єкт розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів – це сукупність соціально-психологічних властивостей суб’єкта розкрадання наркотичних засобів, учинених шляхом крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, привласнення та зловживання службовим становищем, з метою збагачення або в прагненні забезпечити себе наркотиками. Дослідження показало, що злочини у сфері незаконного наркообігу – це різновид “чоловічої” злочинності, оскільки більшість серед осіб, які вчинили вказані злочини, належить особам чоловічої статі. Проведене дослідження дозволяє створити узагальнений кримінологічний портрет суб’єкта розкрадань наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. У переважній більшості це молоді люди віком від 18 до 25 років, які мають середню освіту, неодружені, не працюють і не навчаються, не мають постійного джерела доходу, мають постійне місце проживання, споживають наркотики, у зв’язку з чим у них виникає наркозалежність. Можуть мати судимість, як правило, за аналогічні злочини. Деякі з них – вихідці із неблагополучних сімей, але в побуті характеризуються частіше позитивно. Сучасні злочинці у сфері незаконного наркообігу характеризуються стійкою антисуспільною спрямованістю. Їх відрізняє глибока неповага до суспільства, перекручене розуміння моральних засад, зневажливе ставлення до людей, своїх батьків, вони характеризуються черствістю, безсоромністю, відсутністю співчуття і жалю. Паразитичний спосіб життя їх не обтяжує, а іноді навіть служить предметом гордості. Ідеали відверто цинічні і відсутня внутрішня потреба це приховувати.

Список використаної літератури:

Вермеш М. Основные проблемы криминологии: пер. с венгер. – М.: Прогресс, 1978.

Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве: Учебное пособие. – Владивосток: Дальневосточный гос. ун-т, 1970.

Закалюк А.П. Наркозлочинність: кримінологічна характеристика та запобігання. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

Зелинский А.Ф. Криминология (курс лекций). – Х.: Прапор, 1996.

Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения: Учеб. пособ. – Горький: Высшая школа, 1974.

Курс кримінології: Загальна частина: Підруч.: у 2 кн. / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева, Н.С. Лейкина, Г.М. Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1975.

Пономаренко Ю.Г. Особистість злочинця у сфері незаконного наркообігу // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – Вип. 24. – С. 39–43.

Романов В.В. Юридическая психология. – М.: Юристъ, 1998.

Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2007 р. / МВС України. Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків.– К., 2007.

Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001.

Филонов В. П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение: Монография. – Донецк: Изд-во «Донеччина», 1999.

Филимонов В.Д. Общественная опасность личности отдельных категорий преступников и ее уголовно-правовое значение. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1973.

 

< Попередня   Наступна >