226

---

Гомонай В.В.

ЗБЛИЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ З ПРАВОВОЮ СИСТЕМОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Рассматриваются теоретико-правовые предпосылки сближения правовой системы Украины и права ЕС. Определяются понятийно-категориальная сущность и способы со­гласования норм национального права и права, исследуются особенности гармонизаци-онного механизма сближения законодательства Украины с правовой системой Европей­ского Союза, а также основные пути правового наполнения евро-интеграционного кур­са Украины.

The article is devoted to the processes of legal integration of Ukraine into the European Union. Special attention in this research is given to illumination of the theoretical legal prob­lems of adaptation of the legislation of Ukraine to the legislation of the European Union. Legal basis and maintenance of cooperation between Ukraine and EU are characterized, condition and prospects of their development and perfection are analyzed.

Дослідження особливостей зближення правової системи України із правом ЄС слід розглядати як важливу складову зусиль у напрямку поступової інтеграції України до європейського політичного, економічного та правового простору. До вчених, що досліджували окремі аспекти вказаної проблеми, слід віднести М. Баймуратова, Ю. Грошевого, Л.Луць, Н. Малишеву, В.Опришка, Ю. Тихомирова, О. Ткаченка, Ю.Шемшученка та інших.

Для ефективності правового механізму взаємодії ЄС та України важливо сформувати систему правових засобів і заходів, які забезпечували б інтеграційні процеси на кожній зі стадій відповідними способами. Така система заходів має включати: 1) порівняльно-правове дослідження правових систем ЄС та України, виявлення їх особливостей; 2) визначення оптимальних форм гармонізації, уніфікації і відповідних засобів їх здійснення; 3) визначення видів

та рівнів гар­монізації й уніфікації та сфер і меж їх застосування; 4) виявлення умов здійснен­ня цих процедур; 5) створення відповідних колізійних механізмів; 6) узгодження термінології; створення словників термінів і понять1.

Початковим етапом гармонізації законодавства України з європейським пра­вом є уніфікація термінології. Вважаємо, що процес гармонізації законодавства слід починати з юридичної термінології. Для цього потрібні відповідні органі­заційні структури. Спроба розв'язання цього питання була зроблена в середині 1990-х років шляхом створення Термінологічної комісії при Президентові Украї­ни. Однак це питання не було вирішене до кінця. Комісія виявилася неукомплек-тованою підготовленими кадрами, без чіткої програми діяльності.

У 1999 р. Термінологічну комісію як таку, що не виправдала сподівань, було ліквідовано. Зараз цими питаннями безпосередньо ніхто не займається. Частково вони вирішуються в рамках загальної експертизи проектів законів та інших нор­мативно-правових актів.

Проблема юридичної термінології - це передусім наукова проблема. У зв'яз­ку з цим погоджуємося з думкою Ю. Шемшученка про доцільність створення в системі ПАН України спеціального Центру правової термінології, підключивши до його роботи фахівців-мовознавців і юристів. Потрібно також серйозну увагу приділити підготовці фахівців у галузі юридичної термінології. Як зазначає Ю.С.Шемшученко, вихідним пунктом гармонізації законодавства України з євро­пейським правом є уніфікація термінології, яка використовується в цих двох пра­вових системах. Без цього важко досягти взаєморозуміння в правовій сфері. Він вважає, що процес адаптації законодавства слід розпочинати саме з юридичної термінології2.

Чіткий понятійно-категоріальний апарат дуже важливий, якщо законодавець ставить за мету уніфікацію, гармонізацію або зближення законодавства, його відповідність європейським стандартам та традиціям. Вироблення сталої системи юридичних понять і термінів є не просто результатом наукового дослідження, а необхідною умовою, одним з пріоритетних напрямів правового реформування. Тільки така система може забезпечити зближення законодавства, його одно­манітне тлумачення, а також вірне застосування правових норм3.

Результатом уніфікації юридичної термінології повинна стати ситуація, до якої в українському законодавстві застосовуватимуться терміни і юридичні по­няття, які відповідають європейським та загальновизначеним правовим стандар­там. З огляду на це важливою є розробка відповідних «офіційних» юридичних словників, придатних для використання в нормотворчому процесі, які б містили перелік, а також розкривали зміст основних юридичних термінів, понять та кате­горій. З цією метою ми вважаємо за доцільне створення Центру правової терміно­логії, залучивши до його роботи як юристів, так і мовознавців. Але першочерго­вого вирішення потребує проблема впорядкування юридичної термінології, тому що вона є вихідним пунктом адаптації права України до права Європейського Со­юзу. Без уніфікації термінології, яка використовується в цих двох правових систе­мах, практично неможливо досягти взаєморозуміння в правовій сфері.

До термінологічних проблем належить і уточнення поняття «гармонізація за­конодавства». У вітчизняній юридичній науці та практиці це поняття також часто називають «адаптацією», «імплементацією», «апроксимацією» і т. ін.

Укладення Україною Угоди про партнерство і співробітництво з Європейськи­ми Співтовариствами та їх державами-членами, а також ухвалення інших доку­ментів, які визначають правові засади співпраці між Євросоюзом та Україною, створили належні передумови для гармонізації українського законодавства з пра­вом Європейського Союзу. Угода про партнерство та співробітництво між Украї­ною та Європейським Союзом (далі - УПС)4 приділяє особливу увагу гар­монізації законодавства України із законодавством Співтовариства, розглядаючи гармонізацію як важливу умову зміцнення економічних зв'язків між сторонами (ст. 51.1). В УПС не дається визначення поняття гармонізації. Сама ж Угода опе­рує такими традиційними й для права Євросоюзу термінами, як «зближення» (ст. 51, 76), «адаптація» (ст. 53, 77), «наближення» (ст. 60), «встановлення еквіва­лентних норм» (ст. 67) тощо. Це може означати, що в Угоді йдеться про різні спо­соби визначення одного й того самого процесу, головною метою якого є створен­ня однакових правових умов для суб'єктів співробітництва між Україною та ЄС. Про це свідчать і положення ст. 51.2 УПС, з яких випливає, що цей процес має за­безпечити «приблизну адекватність законів».

Той факт, що УПС оперує різними термінами, не міг не викликати дискусії се­ред українських науковців та практиків з метою з'ясування відмінностей між ни­ми щодо змісту і доцільності їх використання. Н. Малишева вважає, що, «ні у міжнародно-правовій теорії, ні в сучасній правотворчій практиці до останнього часу не приділялося належної уваги теорії гармонізації законодавства, з'ясуван­ню базових понять та підходів, хоча прикладні аспекти гармонізації законодавст­ва є одними з найбільш актуальних і широко досліджуваних у зарубіжній пра­вовій теорії, особливо в сучасному праві ЄС»5.

В офіційних документах часто використовується термін «адаптація». Відпо­відно до положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу адап­тація полягає у зближенні законодавства України із сучасною європейською сис­темою права. Вона передбачає реформування правової системи України та посту­пове приведення її у відповідність з європейськими стандартами6. Адаптація - це в основному процес «з одностороннім рухом». Йдеться про приведення національного законодавства у відповідність з вимогами законодавства Євро­пейського Союзу. Інакше кажучи, кожен, хто вступає в цей Союз, має грати за йо­го правилами7. У національному законодавстві має місце підміна європейських правових термінів і понять, зокрема й терміна «адаптація». Тож слід зважати на те, що адаптація є складовою правової інтеграції. Адаптація трактується як при­стосування тих чи інших явищ до навколишнього середовища, умов існування; зміна їх форми чи змісту під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників. У юри­дичному словнику «адаптація» трактується як пристосування чинних внутрішньодержавних правових норм до нових міжнародних зобов'язань без вне­сення будь-яких змін до його законодавства8.

У міжнародно-правовій літературі деякі автори серед форм узгодження міжнародного та національного права називають трансформацію, а одним з її різновидів - адаптацію9. А дехто відмовляється від терміна «адаптація». Так, С. Черніченко зазначає, що «адаптація (пристосування) наявних норм внутріш­ньодержавного права до будь-яких положень міжнародного права не повинна розглядатися як самостійний вид трансформації, бо при цьому не відбувається змін у внутрішньодержавному законодавстві, внутрішнє право вже узгоджено з міжна­родним і вже забезпечує здійснення останнього»10. Таке змішування, підміна термінів спостерігається й під час створення офіційних документів, які відобра­жають інтеграційні процеси, зокрема в Україні.

Однією з найважливіших сфер роботи відповідно до концепції даної Стратегії є адаптація українського законодавства до європейського. Так, відповідно до За­кону України від 18 березня 2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» адаптація законо­давства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтег­рації України до ЄС. Така зміна є складовою правової реформи в Україні11. Стра­тегія щодо ЄС передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС шляхом реформування та поступового приведення її правової системи у відповідність з європейськими стандартами. Важливим чинником реформування цієї системи є участь України у конвенціях Ради Європи, які встановлюють одна­кові для цієї організації та ЄС стандарти12.

У науковий обіг почав запроваджуватися також термін «апроксимація» -заміна одних нормативно-правових актів іншими, близькими до вихідного. Цей термін запозичений з природничих наук і часто точніше може характеризувати процес «наближення» у контексті гармонізації. Поняття «гармонізація» однако­вою мірою належить як до національного, так і міжнародного права. В останньо­му випадку може йтися швидше про гармонізацію правових систем держав. Структуровані на окремі галузі й інститути, норми права є складними системами, елементи яких рідко проявляють повну гармонію13. С. Станік вживає термін «ап­роксимація», вважаючи, що «настав час грунтовно підійти до запровадження ап­роксимації (наближення) права, законодавчих актів України до правової системи Європейського Союзу14.

Ю. Капіца дійшов висновку, що для визначення передбаченої в УПС уніфікації законодавства України та ЄС слід використовувати термін «наближен­ня». Він зазначає, що в праві ЄС уживаються терміни «наближення» та «гар­монізація». У випадку «наближення» йдеться про досягнення того чи іншого рівня відповідності. Зі свого боку, «гармонізація» може означати як досягнення певної ідентичності норм права держав - членів Євросоюзу через прийняття рег­ламентів ЄС, так і визначення цілей, єдиних для держав-членів, через прийняття директив ЄС15.

Вважаємо, що йдеться, по суті, про один і той самий процес приведення національного законодавства у відповідність із приписами права європейських інтеграційних організацій. На нашу думку, термін «гармонізація» найбільш адек­ватно характеризує мету цього процесу: узгодити національні норми таким чи­ном, щоб вони створювали однакові правові умови для діяльності суб'єктів гос­подарювання в межах спільного ринку. Н. Малишева, вважає, що гармонізація, за­явлена як цільова настанова правотворчого процесу, повинна «вмикати» певні ме­ханізми отримання найвищого ступеня узгодженості та сумісності систем, які гармонізуються 16.

Здійснюючи гармонізацію, Україна повинна враховувати те, що цей процес має, як правило, односторонній характер, оскільки при цьому не йдеться про взаємні кроки з обох сторін щодо узгодження своїх правових норм, а тільки про зміни в українському законодавстві з метою його гармонізації з нормами права

Євросоюзу. Україна фактично не може впливати на процес нормотворення в системі Євросоюзу. Багато невизначеностей існує й стосовно встановлення точного змісту актів Євросоюзу, з якими потрібно гармонізувати українське зако­нодавство17.

Ми поділяємо думку Ю.С. Шемшученка про те, що «гармонізація систем національного і європейського права не може здійснюватись механічно. По-пер­ше, продовжує діяти принцип державного суверенітету кожної країни. По-друге, ці країни мають багато особливостей, які вони оберігають і не хотіли б втратити в ході інтеграційних процесів. По-третє, ще не вироблено універсальних ор­ганізаційних механізмів гармонізації відповідних правових систем. По-четверте, мають місце суттєві недоліки в теоретичному вирішенні відповідних проблем, що стримує і їх практичне вирішення»18.

Процеси, викликані економічним співробітництвом, партнерством, вступом України до Ради Європи, визначають необхідні умови і напрями розвитку стан­дартів права, новий етап взаємозумовленості міжнародного і національного пра­ва, коли до національного права включаються загальновизнані принципи і норми міжнародного права.

Прикладом усвідомлення державною владою необхідності дотримання за­гальновизнаних норм і принципів міжнародного права щодо забезпечення основ­них прав і свобод людини і громадянина є постанова Кабінету Міністрів України «Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейсько­го Союзу (ЄЄ)», в якій адаптація визначається як процес зближення та поступо­вого приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄЄ19.

На основі трактування європейської правової інтеграції як процесу об'єдну­вання та взаємного пристосування національних правових систем можна виділи­ти такі основні його стадії: 1) наближення національних правових систем до євро­пейських міжнародно-правових систем шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного законодавства; 2) входження їх до європейських міжна­родно-правових систем у межах єдиного європейського правового простору та їх остаточна правова адаптація20.

На думку Л.Луць, ефективність правової інтеграції багато в чому залежить від заходів і способів, які використовуються державами на різних стадіях правової інтеграції. До них вона відносить, зокрема, створення демократичних засад роз­витку суспільства, формування правової держави, реформування інституційної та нормативної частин правової системи суспільства, формування правової свідо­мості населення відповідно до основних засад європейського права. Вона гово­рить про гармонізацію та уніфікацію права та законодавства і певною мірою - ре­цепцію права. Під останньою, як правило, розуміють одностороннє запозичення однією державою в іншої певних юридичних норм, правових термінів, іноді нор­мативно-правих актів. Л.Луць зазначає, що інколи рецепцію помилково тракту­ють як гармонізацію, хоч між ними існує суттєва різниця. З іншого боку в міжна­родно-правовій літературі немає чіткого визначення змісту поняття «гар­монізація». Тому звичним стало його ототожнення з поняттям «уніфікація»21.

При визначенні зазначених понять Л.Луць пропонує звернутися до їх лексич­ного значення. Так, термін «гармонія» трактується як «поєднання, злагодженість, взаємну відповідність якостей, предметів, явищ, частин цілого». Звідси випливає, що гармонізацією є сукупність дій щодо досягнення гармонії, балансу та рівнова­ги, усунення суперечностей.

В юридичній літературі під гармонізацією розуміють «узгодження загальних підходів, концепцій розвитку національних законодавств»22, «створення загаль­них правових принципів і окремих рішень»23, «один із основних напрямків і форм проведення узгодженого правового розвитку держави»24.

На думку Л.Луць, гармонізацію права і законодавства слід вважати са­мостійним способом правової інтеграції, який дає змогу сформувати правові стандарти в певній сфері правового регулювання, а тому він повинен передувати уніфікації права або ж застосовуватись там і тоді, де і коли відсутня потреба в уніфікації25.

Гармонізація права (законодавства) - це процес узгодженого розвитку національних законодавств, усунення існуючих між ними суперечностей та фор­мування мінімальних правових стандартів шляхом утвердження спільних право­вих принципів або прийняття окремих правових рішень з метою зближення пра­вових систем. Вона може бути як односторонньою, так і багатосторонньою. За ос­танньої всі учасники на узгодженій основі вживають заходів для зближення пра­ва та законодавства, а за односторонньої - право і законодавство однієї держави адаптується до права та законодавства іншої (інших) держави. Для європейських регіональних організацій гармонізація права та законодавства має важливе зна­чення, оскільки це один із способів правової інтеграції26.

Іншим способом правової інтеграції є уніфікація права та законодавства. Уніфікація ж законодавства має трактуватися як процес зближення законодавства шляхом встановлення чи запровадження в національні правові системи однако­вих норм права27. Уніфікація права (законодавства) - це процес впровадження в національні правові системи єдиних юридичних норм з метою зближення цих правових систем або створення на їх основі спільної міжнародної правової систе­ми. Загальним засобом проведення уніфікації права (законодавства) є міжнарод­но-правові конвенції, в яких формуються нормативні приписи, що підлягають впровадженню в національні правові системи в незмінному вигляді.

Таким чином, гармонізація і уніфікація є основними способами правової інте­грації, однак вони відрізняються як за юридичною формою вирішення поставле­них перед ними завдань, так і за своїми результатами. Під час гармонізації відбу­вається зближення права та законодавства, усунення суперечностей, колізій, а під час уніфікації відбувається впровадження єдиних норм до різних національних правових систем.

Для позначення процесу гармонізації в офіційних документах ООН дістав по­ширення термін «імплементація», що буквально означає «здійснення». Суверен­на рівність держав, їхня незалежність у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики обумовили обставини, коли вони як творці міжнародно-правових норм виступають одночасно основними суб'єктами їхньої імплементації. Переважна більшість міжнародно-правових норм, що містяться в міжнародно-правових дого­ворах, реалізується через національний механізм імплементації. У міжнародно-правовій літературі термін «імплементація» вживається у канві співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права. Однак у правових доктринах країн СНД даний термін має ширше тлумачення. Так, А.Гавердовський розуміє під «імплементацією» цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, яка здійснюється індивідуально, колективно або в рамках міжнародних організацій з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації прийнятих ними, відповідно до міжнародного права, зобов'язань28. Згідно з вказаним визначенням, імплемен­тація є підготовчою і необхідною стадією для забезпечення своєчасної і всебічної реалізації норм. В.Суворова стверджує, що термін «імплементація» має право на існування як синонім поняття «реалізація» - втілення норм міжнародного права у практичну діяльність держав та інших суб'єктів29. Цей термін може бути викори­станий для позначення впливу норм міжнародного права на внутрішньодержавні відносини через внутрішньодержавне право без його розширеного тлумачення. У західній правовій доктрині зустрічається також термін «національно-правова імплементація норм міжнародного права», що не синонімічний ширшому понят­тю «імплементація». Крім того, юридичне прийняття норм національного права, необхідних для виконання норм міжнародного права, ще не означає фактичного виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Отже, міжнародний механізм імплементації - це система правових і ор­ганізаційних засобів, як створюваних спільними зусиллями держав, так і викори­стовуваних індивідуально з метою всебічної, своєчасної й повної реалізації прий­нятих відповідно до міжнародного права зобов'язань.

Нині досить широку підтримку серед юристів-міжнародників з країн СНД одержала концепція трансформації. Відповідно до неї міжнародні договори, в ре­зультаті їхньої ратифікації, утвердження або просто офіційного опублікування, трансформуються, перетворюються на внутрішньодержавні закони. При цьому більшість авторів, що застосовують даний термін, вважають його умовним, вка­зуючи на деяку неточність останнього. Е. Усенко пише про трансформацію як про «об'єктивне явище, що виражається у різних способах здійснення міжнародних зобов'язань держави за допомогою видання нею національно-правових актів»30. На його думку, трансформація здійснюється у формах відсилки, ратифікації та опублікування договору, видання спеціального закону чи адміністративного акта. Усі види трансформації поділяються на два підвиди: генеральну та спеціальну. Ге­неральна трансформація полягає у встановленні державою у своєму внутрішньо­му праві загальної норми, що додає міжнародно-правовим нормам сили внутріш­ньодержавної дії. Спеціальна трансформація полягає у наданні державою кон­кретним нормам міжнародного права сили внутрішньодержавної дії, шляхом їхнього відтворення у законі текстуально або у вигляді положень, адаптованих до національного права, або через законодавче вираження згоди на їхнє застосуван­ня іншим способом. Так, С.Черніченко розуміє трансформацію як «шлях застосу­вання норм міжнародного права, що зобов'язують якусь державу в сфері її внутрішньої юрисдикції31. Він розрізняє дві форми трансформації (фактичну і юридичну) та п'ять видів юридичної трансформації (відсилка, адаптація, легіти­мація, індивідуальна і автоматична інкорпорація).

Термін «трансформація» Г.Ігнатенко вважає неприйнятним. По-перше, транс­формація означає припинення існування предмета, що трансформується, що не властиве міжнародно-правовим нормам. По-друге, на стадії правозастосування взаємодія двох правових систем заміняється одноособовою дією правової систе­ми держави, яка поглинула міжнародні норми. По-третє, традиційно у деяких га­лузях національного права допускається застосування норм іноземного законо­давства, однак не висловлюється припущення про трансформацію цих норм у національне право32.

В цілому ми поділяємо думку В.Опришка про проблеми гармонізації законо­давства нашої держави з міжнародним правом та правом Європейського Союзу33. Він вважає найбільш оптимальним варіантом насамперед приведення норм Кон­ституції України у відповідність з міжнародними стандартами.

Таким чином, адаптація законодавства України до законодавства Європейсь­кого Союзу є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної ме­ти входження України до Європейського Союзу потрібно усунути різноманітні коливання у зовнішньополітичній діяльності її керівництва. Проголошений на­шою державою стратегічний курс на інтеграцію до ЄС передбачає всебічне вход­ження до європейського політичного, економічного і правового простору. Євро­пейський вибір України полягає у всебічному входженні до європейської спільно­ти. Тому, ставлячи за мету наближення національної правової системи до право­вої системи ЄС, насамперед необхідно спрямувати розвиток правової реформи таким чином, щоб в її основу було покладене законодавство, яке формувалося протягом тривалого часу і відображає досвід багатьох країн.

 

1. Луць Л. Формування правового механізму взаємодії України з Радою Європи та Євросоюзом // Віче. - Вип. 7-8. - 2006. - С. 54-55.

2. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цвет-кова. - К.: Юринком Интер, 2003. - С. 36-37.

3. Систематизація законодавства Ук­раїни: проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 213.

4.Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх держа-вами-членам // Офіційний вісник України. - 2006. - № 24. - Ст. 203.

5. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф. -К., 1998. - С. 88.

6. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року № 515/98 // Урядовий кур'єр від. -1998. - 18 червня.

7. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми гармонізації законодавства України з європейським правом // Вісник Академії пра­вових наук. - 2004. - Вип. 3(38). - С. 108-109.

8. Большой юридический словарь / под. ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М., 1998. - С. 8-9.

9. Чер-ниченко СВ. Личность и международное право. - М., 1974. - С. 49-53.

10. Черни-ченко СВ. Теория международного права. - М., 1999. - С. 106-107.

11. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до за­конодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року // Урядовий кур'єр. -2004. - 20 квітня.

12. Баймуратов М., Максименко С Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз // Право України. - № 10. -Є. 101.

13. Баймуратов М., Максименко С Імплементація норм міжнародного пра­ва про свободу пересування і вибір місця проживання у право України // Право України. - 2003. -№ 9. - С 133.

14. Муравйов В. Гармонізація законодавства як фе­номен європейської інтеграції // Український правовий часопис. - 2003. - №2 (7). -Є. 3-9.

15. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 19.

16. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1998. - Є. 88.

17. Му­равйов В. Цит. праця. - Є. 18.

18. Проблемы гармонизации законодательства Укра­ины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубко, В.В. Цветкова. - С. 35.

19. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток. - 122.

20. Луць Л. Ос­новні заходи та способи європейської правової інтеграції // Право України. -2002. - № 5. - С. 146.

21. Там само. - Є. 146.

22. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - X. : Консум, 1999. - С. 75.

23. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник. - М., 2001. - С. 184.

24. International Encyclopedia of Comparative Law. - N.Y., 1975. - V.II. - Ch. 5.

25. Луць Л. Основні заходи та способи європейської правової інтеграції. - С. 146-147.

26. Там само.

27. Луць Л. Формування правового механізму взаємодії України з Радою Європи та Євросоюзом. - С. 56.

28. Гавердовский А.С. Имплементация норм международно­го права. - К., 1980. - С. 62.

29. Суворова В.Я. Обеспечение реализации договор­ных норм международного права (юридическая природа) // Сов. гос. и право. -1991. - № 9. - С. 115-119.

30. Усенко Е.Т. Соотношение и взаимодействие между­народного и національного права и Российская Конституция. // Московський жур­нал международного права. - 1995. - № 2. - С. 13-17.

31. Черниченко СВ. Лич­ность и международное право. - С. 50.

32. Игнатенко Г.В. Международное право. М., 1995 - С.115.

33. Опришко В. Питання гармонізації законодавства України з міжнародним правом і національними правовими системами. // Право України. -1999. -№ 8.- С 12.

 

< Попередня   Наступна >