Наукові статті Конституційне право ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДОЧИНСТВІ В УКРАЇНІОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДОЧИНСТВІ В УКРАЇНІ
| Наукові статті - Конституційне право |
ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ГЛАСНОСТІ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДОЧИНСТВІ В УКРАЇНІ
А. Портнов
Проаналізовано один з основних принципів конституційного судочинства – принцип гласності. Досліджуються погляди українських та зарубіжних авторів щодо визначення принципу гласності як однієї із засад конституційного судочинства, зроблено висновок про вдосконалення правового регулювання процедур розгляду справи конституційної юрисдикції. Висловлюються думки про необхідність у випадку відмови у відкритті конституційного провадження запровадити обов’язок сповістити осіб, які звернулись до Конституційного Суду України, про час і місце судового засідання.
Ключові слова: гласність, принцип гласності, конституційне судочинство
Гласність означає встановлений законом порядок розгляду справ у судах, за яким судове засідання здійснюється відкрито із наданням реальної можливості громадянам бути присутніми у залі судового засідання, стежити за процесом судочинства, за наявності бажання вести необхідні записи, а представникам засобів масової інформації фіксувати те, що відбувається у судовому засіданні з метою ширшого оприлюднення змісту і результатів процесу [1, с. 171].
Міжнародними нормами визначено гласність як обов’язковий елемент справедливості у відправленні правосуддя. В українському законодавстві гласність і відкритість судового розгляду передбачено як принцип ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України [2], ст. 7 і 12 Кодексу адміністративного судочинства України [3]. Статтею 4 Закону України “Про Конституційний Суд України” [4] закріплено принцип гласності як основний принцип діяльності Конституційного Суду України. Однак діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції, яким є Конституційний Суд України, стосується і відправлення конституційного судочинств
Зазначимо, що питання сутності та змісту принципу гласності у конституційному судочинстві, а також правові механізми його реалізації у теоретичних дослідженнях з конституційного права не отримали свого наукового опрацювання. Теоретичний пошук здійснювався, в основному, з ширших за змістом питань, у межах яких, використовуючи загальні правові категорії, було вказано на наявність принципу гласності як одну із засад конституційного судочинства. У такому контексті можна відмітити роботи вітчизняних і окремих зарубіжних вчених: С.В. Боботов [6], М.В. Вітрук [7], В.О. Гергелійник [8], В.Ф. Погорілко [9], А.О. Селіванов [10], Ю.М. Тодика [11] та ін.
Отже, необхідність дослідження особливостей реалізації принципу гласності у конституційному судочинстві в Україні зумовлена як недостатнім теоретичним доробком, так і неповним визначенням змісту цього принципу у вітчизняному законодавстві.
У конституційному судочинстві принцип гласності реалізується чотирма способами: а) шляхом здійснення розгляду справ на пленарних засіданнях у певних формах; б) встановленням режиму розгляду справи; в) встановленням обов’язку оголошення у відкритому пленарному засіданні; г) визначенням форми офіційного оприлюднення рішень і висновків Суду. Виділення саме таких способів реалізації здійснене на підставі аналізу норм Закону України “Про Конституційний Суд України”, Регламенту Конституційного Суду України.
Першим способом визначено форму розгляду справи на пленарному засіданні. Регламентом Конституційного Суду України визначено дві форми – усні слухання, письмові слухання (параграф 30). Відповідна форма слухання визначається процесуальною ухвалою. Усні слухання полягають у безпосередньому заслуховуванні на пленарному засіданні всіх учасників конституційного провадження. Письмові – шляхом заслуховування та аналізу зібраних на попередніх стадіях конституційного провадження та залучених додатково в ході пленарного засідання матеріалів, документів, необхідних для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи. Обов’язковість усних слухань встановлена для випадків, коли необхідно безпосередньо заслухати учасників конституційного провадження для всебічного дослідження обставин справи та прийняття обґрунтованого рішення. Вони можуть проводитись також за клопотанням суб’єктів права на конституційне подання, конституційне звернення та органів, посадових осіб, конституційність правових актів яких оспорюється чи потребує офіційного тлумачення. За ухвалою пленарного засідання Конституційного Суду України може бути проведене усне слухання лише з окремих питань справи, визначених ухвалою.
Письмова форма слухання справи у законодавстві європейських держав передбачена не завжди. Крім того, в окремих країнах застосування письмової форми має певні особливості і має спрощений порядок провадження. Зокрема, спрощений порядок провадження застосовується при здійсненні перевірки конституційності законодавчих актів, у разі вирішення конституційних скарг. У Швейцарії має місце циркулярний порядок провадження. Він застосовується при розгляді справ у сфері конституційного та адміністративного права і являє собою наступне. Запроваджується судова палата, яка діє у складі трьох суддів. Пропозиції судді-доповідача та справа, яка розглядається, передається від одного судді іншому і кожен з них у письмовій формі висловлює свою думку. У випадку наявності різних думок та за вимогою одного з суддів судді збираються на нараду. У Законі про Федеральний Конституційний Суд ФРН передбачене застосування письмової форми розгляду справи, якщо є підстави вважати, що усна форма розгляду не сприятиме вирішенню справи, а конституційні органи, які мають право висловлювати свою позицію та беруть участь у провадженні у справі, відмовляються від усної форми розгляду. Усний розгляд може бути виключений і внаслідок того, що раніше Конституційний Суд вже вирішив питання, яке має значення для слухання. Схожі положення мають місце у законодавстві Австрії, інших держав [12, с. 106].
У Республіці Корея розгляд справ на засіданнях Конституційного Суду відбувається як у письмовій формі, так і усно. Справи про перевірку конституційності законів та конституційних скарг громадян на порушення їх основних прав розглядаються, як правило, тільки шляхом дослідження документів, тобто у письмовій формі. За необхідністю Суд може заслухати заяви сторін, зацікавлених осіб, свідків. Справи про позбавлення посад, ліквідацію політичних партій та спори про компетенцію розглядаються як у письмовій формі, так і в усній [12, с. 93].
Звернення до норм вітчизняного законодавства, яким визначаються процедури відправлення конституційного судочинства, свідчить про те, що певною мірою урегульованими є процедури розгляду справи конституційної юрисдикції на засіданні, пленарному засіданні Конституційного Суду України. Зокрема, такі процедури передбачені у Главі ІІ Регламенту Конституційного Суду України і конкретизують той порядок, який передбачений Законом України “Про Конституційний Суд України”. Однак процедурні питання, пов’язані із прийняттям конституційних подань, конституційних звернень, врегульовані, головно, Регламентом Конституційного Суду України, а не зазначеним Законом. Статтею 46 Закону України “Про Конституційний Суд України”, якою визначено порядок конституційного провадження у справі, встановлено тільки загальні правила відкриття провадження та розгляду справи.
Статтями 44 і 45 цього Закону визначено право суб’єкта, який направив конституційне подання чи конституційне звернення, відкликати його, а також підстави відмови у відкритті конституційного провадження. При цьому не конкретизовано правила здійснення відповідних процедур. У зв’язку з цим до Закону України “Про Конституційний Суд України” доцільно внести доповнення статтею 44–1 такого змісту:
“Стаття 44–1. Порядок повернення суб’єкту конституційного подання чи конституційного звернення
Конституційний Суд України протягом п’яти днів після надходження конституційного подання чи конституційного звернення може повернути його суб’єктові у випадку неналежного оформлення із роз’ясненням правил оформлення.
У разі, коли суб’єкт права на конституційне подання, конституційне звернення не погоджується з змістом надісланого йому роз’яснення, протягом десяти днів він може скерувати відповідний лист та подання (звернення) до Конституційного Суду України, який приймає його і виносить на розгляд Колегії суддів”.
Такий порядок врегулювання відносин щодо прийняття конституційного подання, конституційного звернення відповідатиме Конституції України, а також не суперечить Закону України “Про звернення громадян” [13]. Посилання саме на цей Закон ґрунтується на тому, що на сьогодні єдиний процесуальний закон, норми якого врегулювали відносини у сфері відправлення конституційного судочинства ще не прийнятий, а існуючі процедури розгляду звернень громадян апробовані й у частині, що стосується процесуальних строків документообігу, не мають принципових застережень.
Зазначимо доцільність врегулювання питання щодо запровадження скороченого та звичайного порядків розгляду справи конституційної юрисдикції. Скорочений порядок не передбачатиме здійснення таких процесуальних дій, як виклик учасників провадження, їх заслуховування, залучення експертів, спеціалістів тощо. Його застосування можливе за таких умов, якщо: а) органи державної влади, акти яких є предметом конституційного подання чи конституційного звернення, відмовляються від усної форми розгляду; б) якщо усна форма розгляду не сприятиме вирішенню справи по суті. Звичайний порядок має застосовуватись при розгляді справ конституційної юрисдикції у таких випадках, якщо: а) один з учасників провадження наполягає на його проведенні; б) усна форма розгляду справи сприятиме вирішенню справи.
Запровадження скороченого порядку конституційного провадження доцільно передбачити у разі розгляду таких категорій справ: здійснення офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхню обов’язковість; щодо відповідності законопроекту до вимог статей 157 і 158 цієї Конституції. При цьому можливе застосування письмової форми слухання або ж запровадження циркулярного порядку судового розгляду (за досвідом Швейцарії). За іншими категоріями справ, розгляд яких належить до юрисдикції Конституційного Суду України, доцільне запровадження загального порядку судового розгляду. При цьому доцільно передбачити застосування, поряд із письмовою формою, і усної форми слухання справи.
Запровадження запропонованих змін потребує системного опрацювання чинного законодавства у напряму розробки нового закону, норми якого врегулювали би процедури відправлення конституційного судочинства, що є справою довготривалою. Однак зазначене не вказує на відсутність потреби вдосконалення існуючих форм відправлення конституційного судочинства. Це стосується, насамперед, потреби чіткого врегулювання процесуального порядку реалізації письмової та усної форм фіксації та здійснення процесуальних дій.
Наступним способом названо встановлення режиму розгляду справи. Параграфом 30 Регламенту Конституційного Суду України визначено, що розгляд справ на пленарному засіданні Конституційного Суду України, незалежно від форми слухання, проводиться відкрито. У разі, коли розгляд справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, справа за ухвалою Конституційного Суду України розглядається на закритому пленарному засіданні.
Незалежно від форми розгляду справи, рішення та висновки Конституційного Суду України у всіх випадках оголошуються публічно у відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України.
Порядок офіційного оприлюднення рішень і висновків Конституційного Суду України встановлений ст. 67 Закону України “Про Конституційний Суд України”. Цей порядок передбачає підписання рішень і висновків Суду не пізніше ніж сім днів після прийняття рішення, дачі висновку. Офіційне оприлюднення передбачене наступного робочого дня після підписання. Разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України, рішення і висновки публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.
Встановлення обов’язку публічного оголошення рішень та висновків Конституційного Суду у відкритому пленарному засіданні, а також визначення основною формою проведення пленарних засідань – відкрите засідання – означає, що будь-яка особа має право бути присутньою на засіданнях Конституційного Суду. Водночас чинне законодавство не передбачає норм про порядок сповіщення про дату, час і місце проведення засідань Суду.
Останнім часом за окремими справами, які мають найскладніший, політично та соціально значущий характер, у засобах масової інформації з’являються відомості щодо направлення конституційного подання чи конституційного звернення до Конституційного Суду України, дати розгляду справи на пленарному засіданні. Зокрема, зазначене стосується Рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107-VI і 101 народного депутата щодо відповідності Конституції (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1–4, 6–22, 24–100 розділу II Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, повідомлення про яке 25 травня 2008 року було офіційно опубліковано у газеті “Урядовий кур’єр” (№ 97); Ухвали Конституційного Суду України вiд 17.04.2008 р. № 12-у “Про припинення розгляду конституційного подання Президента України щодо відповідності Конституції України розпоряджень Кабінету Міністрів України” тощо.
У зв’язку із публічним характером справ конституційної юрисдикції, їх високим соціально-політичним значенням доцільно було би передбачити у законі норму про обов’язок Конституційного Суду України розміщувати у засобах масової інформації, зокрема – у офіційних виданнях – відомості про час та місце розгляду справи, яка прийнята до провадження, на пленарному засіданні Суду. Такою нормою може бути частина третя ст. 52 Закону України “Про Конституційний Суд України”:
“Відомості про час розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України оприлюднюються у офіційних виданнях”.
Процедури провадження у справі конституційної юрисдикції, передбачені чинним законодавством, визначають обов’язок з’ясування Колегією суддів наявності підстав прийняття справи до провадження та винесення про це відповідної процесуальної ухвали. При цьому сповіщення осіб про час і місце розгляду справи Колегією суддів не передбачене. Формально права особи, яка звернулась, не порушуються навіть у випадку винесення процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження. Справді, навіщо сповіщати особу, яка звернулась, якщо її конституційне подання чи конституційне звернення по суті розглядатись не буде, тим більше, якщо розгляд такого звернення непідвідомчий Суду.
Однак Суд, приймаючи процесуальну ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження, надає оцінку спірним відносинам і, тим самим, здійснюється спроба вирішення справи по суті. Тобто Суд, навіть у випадку відмови у відкритті конституційного провадження, висловлює свою думку з приводу того, чи відповідає конституційне подання чи конституційне звернення вимогам Конституції України, Закону України “Про Конституційний Суд України”. Наприклад, у мотивувальній частині Ухвали вiд 03.06.2008 р. № 13-у/2008 “Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) до положень пунктів 2, 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про деякі питання Державної іпотечної установи” від 23 січня 2008 року № 23, розпорядження Кабінету Міністрів України “Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. № 976” від 27 лютого 2008 року № 349” надається оцінка відповідності вимог, вказаних у конституційному зверненні, Конституції України. Зокрема, вказано наступне.
“Твердження автора клопотання про те, що прийняття Кабінетом Міністрів України зазначених актів створює передумови для погіршення роботи, звуження сфери діяльності Держінвестицій і призведе до системних погіршень у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, не базується на положеннях частини першої статті 17 Конституції України. Ці положення Основного Закону України визначають лише функції держави, які є найважливішими, в тому числі функцію забезпечення економічної безпеки, і не встановлюють будь-яких вимог щодо їх реалізації”.
У зв’язку з тим, що Конституційний Суд України висловлює свою думку з приводу того, чи відповідає конституційне подання, чи конституційне звернення вимогам Конституції України навіть у випадку відмови у відкритті конституційного провадження вбачається доцільним запровадженням обов’язку сповістити осіб, які звернулись до Конституційного Суду України, про час і місце засідання Суду. Таку норму доцільно передбачити у ст. 50 Закону України “Про Конституційний Суд України”, доповнивши її частиною сьомою:
“Про час і місце проведення засідань Конституційного Суду України сповіщаються особи, які звернулись із конституційним поданням чи конституційним зверненням”.
Проведений аналіз особливостей реалізації принципу гласності у конституційному судочинстві в Україні надав підставу зазначити про необхідність вдосконалення правового регулювання процедур розгляду справи конституційної юрисдикції, а також запровадження скороченого та звичайного порядків розгляду справи. Реалізація запропонованих конкретних пропозицій у зазначених напрямах дасть змогу посилити не лише гарантії законності у конституційному судочинстві, а й забезпечити реалізацію принципу гласності, адекватну до високого суспільного значення діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції.
––––––––––––––––––––
Конституционные основы правосудия в СССР // Авт. кол.: А.М. Ларин, А.А. Мельников, И.Л. Петрухин и др.; Под ред. В.М. Савицкого; Академия наук СССР. Институт государства и права. – М.: Наука, 1981. – 360 с.
Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492 (зі змінами).
Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36. – № 37. – Ст. 446 (зі змінами).
Закон України вiд 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР “Про Конституційний Суд України” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272 (зі змінами).
Регламент Конституційного Суду України: Конституційний Суд; Рішення, Регламент вiд 05.03.1997 р. // Офіційний вісник України – 1997. – № 20. – Стор. 87.
Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – М.: ЕАВ, 1994. – 126 с.
Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮРИСТЪ, 2005. – 527 с.
Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції в Україні: Автореф. дис.... к-та юр. наук. – К. – 1999. – 18 с.
Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика/ Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
Селіванов А.О. Конституційна юрисдикція: поняття, зміст, принцип верховенства права, правові позиції по справах прав людини і конституційних конфліктів у сфері публічної влади / А.О. Селіванов. – К.: Вид.Дім “Ін Юре”, 2008. – 120 с.
Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правому механізмі забезпечення основних прав громадян. – Харків: Лібра, 1998. – 107 с.
Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. –383 с.
Закон України вiд 02 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР “Про звернення громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256 (зі змінами).
< Попередня Наступна >