301

---

Б.Б. Мельниченко

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ІНСТИТУТІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ПІСЛЯ «ОКСКАМИТОВОЇРЕВОЛЮЦІЇ» У ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ (1991–19920 рр.)

Аналізуючи суть та зміст реорганізації системи публічної вла­ди в ЧСФР, автор дає структурно-функціональну та організаційно-правову характеристику влади, використовуючи як підставу для цього оптимальні шляхи вдосконалення реформування правової системи на засадах демократії і правової держави.

Ключові слова: Чехословаччина, демократизація, інститути права, державно-правова реформа, система публічної влади.

Постановка проблеми. Актуальність порушеної тематики зу­мовлена як науково-пізнавальними, так і практичними чинниками, особливо в нинішній час, коли в Україні відбувається процес політич­ної структуризації влади. Для реформування і подальшого розвитку правової системи нашої країни на засадах демократії і правової держа­ви нагальною виступає потреба теоретичного осмислення та врахуван­ня закономірностей зарубіжного досвіду проведення правової рефор­ми, демократизації інститутів права, що відбуваються на посткомуніс­тичному просторі.

Стан дослідження. Державний лад ЧСФР як політико-правову систему вивчили передусім чеські і словацькі науковці, зокрема С. Матоушек (Національний фронт у політичній системі ЧССР), Й. Жаткуляк (виникнення чехословацької федерації), В. Пєхота (пи­тання конституційної історії), П. Прокл (криза і падіння тоталітарного режиму в Чехословаччині), Ф. Гал (питання постсоціалістичного полі­тичного розвитку), Й. Румл (злочини комуністичного режиму), Й. Прохазка (питання повоєнного розвитку Чехословаччини), 3. Млинарж (криза соціалістичної політико-правової системи), К. Каплан (комуністичний режим і початок його кризи).

Окремі аспекти реформи публічного управління висвітлено

у публікаціях Л. Маликової, К. Старонової, В. Ніжнянського, Й. Клінга, М Петраша, а судово-правової реформи - М. Галанди, Л. Брадача, Я. Балди, М. Івантишина, Л. Орвінського, С. Шурека.

Виклад основних положень. Сутність правової реформи в Че­хословаччині полягала у здійсненні перетворень інституційних і нор­мативних компонентів правової системи, у формуванні нового якісно­го стану об’єднаної чехословацької держави та підготовці передумов «цивілізованого розлучення». Свого часу В. Гавел констатував, що «політика не є мистецтвом можливого, політика - мистецтво немож­ливого» [1, с 13].

В основі державно-правової реформи від початку 1990 р. стояло завдання належної, законодавчої і політичної підготовки та проведен­ня перших за півстоліття вільних парламентських виборів, а вже ново­обраний парламент повинен був створити правові основи для створен­ня чи реорганізації інших державних органів. Особливе місце Федера­льних зборів як єдиного законодавчого органу Чехословаччини у політичній системі пояснювалося й тим, що відповідно до чинного Конституційного закону про Чехословацьку федерацію 1968 р., вони й надалі залишалися вищим органом державної влади.

Федеральна законодавча влада розпочала свою реорганізацію з прийняття 27 лютого 1990 р. Конституційного закону № 45 «Про скорочення виборчих строків законодавчих органів» [2, с 222]. Відповідно до цього закону, термін повноважень Народної палати і Палати націй мав завершитися в 1990 р. з обранням нового складу федерального парламенту (строк повноважень Федеральних зборів, обраних у 1986 р., формально завершувався лише в 1991 р.). Ним же було визначено, що термін повноважень обох палат федерально­го парламенту, які будуть обрані у 1990 р., також будуть становити не 5 років, а лише 24 місяці. Такий підхід пояснювався тим, що провідні політичні сили країни дійшли спільного висновку про те, що перші демократичні вибори у період перетворень і становлення багатопартійної системи стануть своєрідним плебісцитом щодо до­віри новому політичному режиму. Лише через два роки, коли в кра­їні настане відносна стабільність, а політичні партії і блоки будуть чітко організаційно оформлені, виборці реально отримають змогу зробити свій вибір між різними політичними силами й на основі цього сформувати дієвий законодавчий орган.

27 лютого 1990 р. було схвалено Закон «Про вибори Федера­льних зборів» [3], який кардинально змінив виборчу систему в кра­їні. Замість одномандатних виборчих округів вводилася виборча система пропорційного представництва, котра не лише зміцнювала партійну систему, а й дистанціювала депутата від інтересів конкре­тної місцевості, дозволяючи йому зосередитися передусім на зако­нотворчій діяльності.

Того ж дня, 27 лютого 1990 р., Федеральні збори ЧСФР схва­лили ще один Конституційний закон, який, вносячи зміни й допов­нення до Конституційного закону про Чехословацьку федерацію 1968 р., по-новому визначив статус депутатів законодавчих органів. Конституційно заборонявся імперативний характер депутатського мандату. Також цей закон зменшив кількість депутатів, які мали бути обрані до Народної палати в ході наступних виборів, з 200 до 150 чоловік, зокрема, цим законом визначалося, що виконання де­путатського мандату є несумісним з виконанням депутатського ма­ндату в національних радах, а також з перебуванням на посаді суд­ді, прокурора, державного арбітра, військовослужбовця за призо­вом, співробітника Державної служби безпеки і Комітету виправного виховання. Така правова новела стала кроком у на­прямі професіоналізації депутатського корпусу, хоча з огляду на склад федерального парламенту, до якого протягом попереднього періоду шляхом «кооптації» прийшло чимало осіб, які поєднували депутатську діяльність з колишнім місцем роботи, цей крок був половинчатим [4].

Відзначимо, що одночасно оновлювалося й виборче законодав­ство у республіках (частинах Федерації). Так, 6 березня 1990 р. Чеська національна рада схвалила закон про вибори до республіканського законодавчого органу. Необхідно зауважити, що він, услід за федера­льним законом, вводив у Чеській Республіці пропорційну виборчу сис­тему, проте механізм її застосування мав певну специфіку. Якщо, наприклад, у цій частині федерації дві політичні партії, об’єднавшись у коаліцію, висували один список кандидатів, то умовою їх участі у роз­поділі депутатських мандатів стало здобуття не 5, а 7 відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні; якщо ж до коаліції вступили три партії - 9 відсотків; якщо виборча коаліція складалася з 4 і більше партій - 11 відсотків [5].

Словацька національна рада також схвалила у березні 1990 р. закон про вибори до законодавчого органу в цій республіці [6]. До па­рламенту суб’єкта федерації, відповідно до цього нормативного акту, мало бути обрано 150 депутатів за виборчою системою пропорційного представництва.

На відміну від виборів до Федеральних зборів і до Чеської наці­ональної ради, право брати участь у розподілі депутатських мандатів у Словаччині мали ті політичні партії, котрі здобули принаймні 3 відсотки голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Якщо до коаліції партій і рухів із спільним кандидатським списком входило два або три суб’єкти, ця вимога підвищувалася до 7 відсотків, якщо чотири і більше - до 10 відсотків [7, с 208-209].

9 травня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР завершили свою ро­боту. Незважаючи на той факт, що більшість депутатів Федераль­них зборів була обрана в період попереднього режиму, цей склад вніс вагомий внесок у законодавче забезпечення державно-правової реформи та інших перетворень, схваливши протягом чотирьох мі­сяців того року 63 нові закони, що заклали основи нового держав­ного режиму [8, с 169].

Перші вільні вибори до Федеральних зборів ЧСФР і до законо­давчих органів обох федеративних республік були проведені 8-9 червня 1990 р. Слід відзначити, що жодна з провідних політичних сил, які сформували законодавчі органи федерації та її суб’єктів, не мала федерального, загальнодержавного статусу. Тобто, всі провідні політичні сили мали формально республіканський, а по суті - націона­льний характер. Саме в цьому полягала головна причина того, що в майбутньому федерація розпалася.

На своє перше установче засідання новообрані Федеральні збо­ри ЧСФР зібралися 27 червня 1990 р. На ньому, окрім інших організа­ційних питань, федеральний парламент вдруге обрав своїм головою А. Дубчека [9, с. 55].

Державно-правова реформа після конституювання новообрано­го федерального парламенту отримала новий імпульс і проводилася в кількох основних напрямах, зокрема таких як перебудова системи пу­блічної влади та судово-правова реформа. Процес зміни конституцій­ного статусу Президента розпочався одразу після листопадових подій 1989 р. Після того, як В. Гавел 29 грудня 1989 р. був обраний Президе­нтом об’єднаної держави, зміни до статусу глави держави були внесені лише перед парламентськими виборами. Федеральні збори схвалили відповідний Конституційний закон, за яким строк повноважень Прези­дента ЧСФР, котрий мав бути обраний після парламентських виборів, скорочувався до 24 місяців [9, с. 55].

5 липня 1990 р. на спільному засіданні обох палат Федеральних зборів Президентом ЧСФР знову було обрано В. Гавела. З цього часу і до 1992 р. не приймалися закони, котрі б вносили зміни до конститу­ційного статусу глави держави.

Характеризуючи статус Президента ЧСФР у 1990–1991 рр. зага­лом, відзначимо, що більшість його повноважень мали передусім представницький характер. їх обмежений характер у 1992 р. не дозво­лив главі держави за допомогою конституційних засобів перешкодити дезінтеграційним процесам, припиненню існування федерації. З іншо­го боку, суспільні настрої, безумовно, ідею мультинаціональної дер­жави не сприймали.

Після перших парламентських виборів було проведено реформу федерального уряду й інших центральних органів державного управ­ління ЧСФР. З цією метою 19 липня 1990 р. Федеральні збори ЧСФР схвалили Конституційний закон «Про зміни в системі федеральних центральних органів державного управління, які очолюються членом Уряду Чеської і Словацької Федеративної Республіки» [10]. Цим зако­нодавчим актом встановлювалося, що в ЧСФР діють такі, очолювані членами уряду, федеральні міністерства: 1) закордонних справ; 2) оборони; 3) фінансів; 4) закордонної торгівлі; 5) праці й соціальної опіки; 6) транспорту; 7) зв’язку. Крім того, законом утворювалися ще кілька федеральних міністерств і відомств: міністерство стратегічного планування, міністерство економіки, міністерство контролю, Управ­ління з питань економічної конкуренції, Комітет з питань природного середовища (голова Комітету був членом уряду ЧСФР). Надалі в на­прямі реформи центрального публічного управління в умовах ЧСФР (до 1 січня 1993 р.) зміни не були істотними.

27 лютого 1991 р. було розпочато процес створення законо­давчих основ федерального органу конституційної юрисдикції – Конституційного суду, котрий був передбачений ще Конституційним законом про Чехословацьку федерацію 1968 р. Цього дня Фе­деральні збори схвалили Конституційний закон «Про Конституцій­ний суд ЧСФР» [11].

Відзначимо, що Чехословаччина належала до тих небагатьох центрально-європейських країн, в яких конституційне правосуддя функціонувало ще в період між двома світовими війнами. Уже Кон­ституція 1920 р. передбачала створення конституційного суду, який реально почав діяльність у 1921 р. Він складався із 7 суддів, що призначалися строком на 10 років: трьох призначав Президент Рес­публіки, а по двох - Верховний Суд і Вищий адміністративний суд. Традиції конституційної юрисдикції інституційно були відновлені лише в 1991 р. [12, с 50].

Закон від 27 лютого 1991 р. визначив Конституційний суд ЧСФР як «судовий орган охорони конституційного ладу» (ст. 1). Місто Брно, згідно з традиціями першої Чехословацької республіки, оголошувалося місцем розташування цього органу.

Положення ст. 2 вказаного Закону визначали перелік питань, з яких Конституційний суд ЧСФР був вправі приймати рішення: а) про відповідність законів Федеральних зборів і законних розпоряджень президії Федеральних зборів конституційним законам; б) про відпові­дність законів Федеральних зборів, конституційних й інших законів ЧНР і СНР міжнародним договорам про основні права і свободи лю­дини, котрі в ЧСФР були ратифіковані й оприлюднені; в) про відпові­дність конституційних законів й інших законів ЧНР і СНР, законних розпоряджень президії ЧНР конституційним законам Федеральних зборів; г) про відповідність розпоряджень уряду ЧСФР і правових до­кументів федеральних міністерств й інших федеральних органів дер­жавного управління конституційним та іншим законам; д) про відпові­дність розпоряджень урядів Чеської Республіки і Словацької Республі­ки та правових приписів міністерств й інших органів державного управління Чеської Республіки і Словацької Республіки конституцій­ним й іншим законам Федеральних зборів.

Крім того, до юрисдикції Конституційного суду ввійшло вирі­шення спорів про розподіл компетенції: 1) між органами ЧСФР; 2) між органами ЧСФР і органами однієї або обох республік; 3) між органами Чеської Республіки і органами Словацької Республіки. Аналіз наведе­ного обсягу юрисдикції Конституційного суду ЧСФР цього часу засві­дчує, що він виступав не лише органом охорони федеральної конституції, а й знаряддям охорони верховенства федеральної правової сис­теми загалом.

У липні 1991 р. була проведена кардинальна інституційна рефо­рма судової системи країни. Спочатку 16 липня Конституційним зако­ном Федеральні збори ЧСФР внесли зміни до ст.ст. 97–100 Конститу­ції 1960 р., в яких викладалися положення щодо правосуддя. Зокрема, в новій редакції було сформульовано завдання судів: «Суди і прокура­тура охороняють державу, її конституційний лад та права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб» (ст. 97) [13, с. 1426].

Відповідно до нової редакції ст. 98 Конституції ЧСФР правосу­ддя мали здійснювати незалежні суди ЧСФР, Чеської Республіки і Словацької Республіки. Система федеральних судів складалася з Вер­ховного суду ЧСФР, вищого військового суду і військових окружних судів, а в період так званої оборонної готовності держави – також ви­щих і нижчих польових судів. Судові системи в суб’єктах федерації повинні були складатися з Верховного суду Чеської Республіки, Вер­ховного суду Словацької Республіки, крайових і окружних судів.

Вищим судовим органом федерації оголошувався Верховний суд ЧСФР, який «слідкує за правомочністю рішень верховних судів республік і військових судів та забезпечує законність і погодженість рішень між республіками й військовими судами» (ст. 99 Конституції).

Реформа судової системи була продовжена 19 липня 1991 р. прийняттям Федеральними зборами закону № 335 «Про суди і суддів» [14]. Згідно з його ст. 4, судовий розгляд справи здійснювався колегією суддів або суддею одноособово. Судом першої інстанції (якщо закон не встановлював іншого) виступав окружний суд, який складався з голови суду, заступника чи заступників голови суду, інших суддів і виборних засідателів. Провадження в такому суді здійснювалося коле­гією (суддя і два засідателі) або суддею одноособово. Крайовий суд виступав судом другої інстанції в справах, які розглядалися в першій інстанції окружним судом, і лише в окремих, визначених законом ви­падках, виступав як суд першої інстанції. Цей суд розглядав справи колегіально, колегія при цьому могла складатися з двох судців і трьох засідателів або ж - з голови суду і двох суддів. Верховні суди респуб­лік виступали вищими судовими органами в суб’єктах федерації. Згід­но зі ст. 16 Закону вони були «покликані дбати про однакове тлума­чення і однакове застосування законів та інших загальнообов’язкових правових приписів».

Судді Верховних судів республік працювали лише в складі ко­легій, до яких згідно зі встановленими нормами входили голови коле­гій і два судді. Відповідно до предметної діяльності судді утворювали в кожному республіканському Верховному суді чотири колегії: з кри­мінальних справ, з цивільних справ, з господарських справ та з адміні­стративних справ.

Голова Верховного суду республіки, його заступники та інші судді разом складали Пленум такого суду. Його засідання були закри­тими, проте правом бути присутніми на них наділялися міністр юсти­ції і генеральний прокурор відповідної республіки, а також голова Верховного суду ЧСФР.

До юрисдикції військових судів належав розгляд усіх криміна­льних справ проти співробітників збройних сил і збройних формувань, військовополонених та інших, визначених законом, осіб.

Система військових судів складалася з двох ланок - військо­вих окружних судів і Вищого військового суду. Відповідно до ст. 25 Закону управління військовим правосуддям, при забезпеченні неза­лежності суддів, здійснював міністр оборони ЧСФР самостійно або через начальника Управління військових судів федерального мініс­терства оборони.

Верховний суд ЧСФР працював у складі п’яти колегій: військо­вої, з кримінальних справ, з цивільних справ, з господарських справ та з адміністративних справ. Голова Верховного суду, його заступники, інші судді спільно складали Пленум Верховного суду ЧСФР, котрий (за умови присутності двох третин усіх суддів) схвалював регламент Верховного суду ЧСФР, формулював позицію щодо спільних підходів у роз’ясненні законів й інших загальнообов’язкових правових приписів з федеральної юрисдикції в питаннях, що стосувалися справи в колегії, або в спірних питаннях між колегіями, розглядав справи про дію зако­нів й інших нормативних актів з федеральної юрисдикції, й на їх осно­ві подавав пропозиції щодо нового правового регулювання.

Під час судово-правової реформи перетворень зазнали й органи, які сприяють правосуддю, зокрема прокуратура і поліція. Федеральний закон про внесення змін і доповнень до чинного на той час закону про прокуратуру 1965 р. було схвалено 7 квітня 1990 р. [15]. Головний век­тор змін, запропонований вказаним Законом, - деідеологізація та де­політизація системи органів прокуратури. Працівникам прокуратури, котрі залишалися членами політичних партій, відповідно до перехід­них положень Закону, було запропоновано вийти з їх складу протягом двох місяців. Хоча Закон істотно не змінив організаційної структури прокуратури, порядку призначення її посадових осіб, були новелізовані положення, якими визначалися функції цього правоохоронного ор­гану. Відповідно до нової редакції ч. 1 ст. 1 Закону, «нагляд за належ­ним виконанням і дотриманням законів й інших правових актів мініс­терствами та іншими органами державного управління, національними комітетами, організаціями й громадянами здійснюється прокуратурою на чолі з Генеральним прокурором Чеської і Словацької Федеративної Республіки». Функціональне призначення прокуратури та зміст її на­глядової діяльності визначався зміненою ст. 2 Закону. Відповідно до її положень встановлювалося, що «прокуратура охороняє, підтримує та зміцнює законність без огляду на місцеві впливи, забезпечує єдність законності на всій території республіки». Здійсненням такого нагляду прокуратура охороняє: «а) державу та її конституційний лад; б) політичні, особисті, сімейні, трудові, соціальні, житлові, майнові та інші права та охоронювані законом інтереси громадян; в) права і охоронювані законом інтереси організацій; г) боєздатність збройних сил та збройних формувань і встановлений у них порядок».

Змінювалися також вимоги до посадових осіб органів проку­ратури. Згідно з новою редакцією ч. 1 ст. 37 Закону прокурором або слідчим прокуратури міг бути призначений професійно підготовле­ний, бездоганний громадянин ЧСФР, який: а) досяг віку щонайме­нше 24 років; б) мав повну вищу юридичну освіту; в) перебував на стажуванні встановлений термін і успішно склав підсумковий іс­пит; г) не був членом жодної політичної партії. Законом також встановлювалося, що всі прокурори і слідчі прокуратури, котрі при­значалися на посади чи вже їх займали, повинні були скласти при­сягу прокурорського працівника встановленого зразка.

Відзначимо, що, незважаючи на частковий характер реформи 1990 р. (збереження функції загального нагляду, централізованого ха­рактеру системи), цей.крок мав важливе значення для подальшого роз­витку прокуратури. Одночасно підкреслимо, що вже в 1990 р. загаль­ний нагляд, який здійснювався органами прокуратури, перестав бути «необмеженим» за предметом, бо не поширювався на підприємства та інші суб’єкти підприємницької діяльності.

Щодо реорганізації поліції, то ще до початку цієї радикальної реформи були засновані громадські комісії, що діяли в управліннях Міністерства внутрішніх справ ЧСФР та відповідних міністерств обох суб’єктів федерації. Відповідний Федеральний закон був схвалений 9 квітня 1990 р. [16]. Згідно з його ст. 1 громадські комісії діяли у під­розділах МВС як «ініціативні, дорадчі і контрольні органи з питань Корпусу національної безпеки і військ міністерства внутрішніх справ у віданні федерального міністерства внутрішніх справ», причому вони складалися з «бездоганних громадян, котрі не є співробітниками Кор­пусу національної безпеки або Корпусу виправного виховання або вій­ськовослужбовцями дійсної служби». Заснована в такий спосіб форма цивільного контролю за діяльністю правоохоронної структури, мала ще одне призначення, визначене Законом, - брати участь в атестації співробітників та їх звільненні, тобто в «очищенні» міністерства від тих співробітників, котрі тим чи іншим чином дискредитували себе в роки попереднього режиму.

Одразу після перших парламентських виборів була проведена реформа місцевих органів публічної влади, головний напрям якої -створення правових основ відновлення місцевого самоврядування та обрання його представницьких органів. З цією метою 18 липня 1990 р. Федеральні збори прийняли Конституційний закон, яким були внесені зміни й доповнення до Конституції 1960 р. та до Конституційного за­кону про Чехословацьку Федерацію 1968 р. [17].

По-перше, цим законом було викладено в новій редакції главу сьому Конституції 1960 р., яка отримала назву «Місцеве самовря­дування», де визначалися основні принципи становлення цього демок­ратичного інституту. В основі місцевого самоврядування, за ст. 86 Конституції, проголошувався муніципалітет - самоврядна спільність громадян. Він наділявся правами юридичної особи, власним майном, яким управляв, правом встановлювати передбачені законом місцеві податки і збори. Передбачалося також, що питання місцевого самовря­дування мають вирішуватися громадянами на зборах територіальної громади чи референдумом або через представницький орган муніци­палітету, котрий обирається загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні. По-друге, Конституційний закон припиняв повноваження національних комітетів (місцевих органів державної влади) після проведення виборів до представницьких органів місцево­го самоврядування.

У суб’єктах Чехословацької Федерації активно здійснювалася реформа системи місцевих органів державної влади. Законодавчими актами відповідних національних рад врегульовувалася специфіка державного управління у великих містах і окремо в столиці.

9 жовтня 1990 р., зокрема, ЧНР схвалила Закон № 418 «Про сто­лицю м. Прага» [18]. У ньому визначалося, що органами столиці є представництво, його рада (виконавчий орган) і магістрат. Представ­ництво (від 70 до 80 членів) відповідно до ст. 24 Закону наділене таки­ми повноваженнями, як схвалення статуту міста, прийняття рішення про утворення нової адміністративно-територіальної одиниці в місті, визначення кількості членів ради представництва, обрання з-поміж своїх членів приматора Праги, його заступників й інших членів ради та звільнення їх з посад, призначення і звільнення секретаря магістрату тощо. Магістрат, у свою чергу, здійснював у місті функції державного управління, крім тих виконавчих повноважень, які законом визначали­ся для ради представництва.

Характеристика реорганізації публічної влади не може бути обмеже­ною розглядом процесу конституювання нової системи органів державної влади та місцевого самоврядування. Необхідним, на нашу думку, виступає також встановлення в країні інституту безпосередньої демократії – рефере­ндуму. З цього питання Федеральні збори 18 липня 1991 р. схвалили відпо­відний Конституційний закон, який вже ст. 1 істотно обмежив предмет ре­ферендуму: «На референдум можуть бути запропоновані громадянам Чесь­кої і Словацької Федеративної Республіки для вирішення важливі питання форми державно-правового устрою ЧСФР». Підкреслювалося цією ж стат­тею Закону, що питання виходу однієї з республік зі складу Федерації може бути вирішене лише шляхом референдуму [19].

Висновок. Отже, центральною ланкою в процесі демократизації політичної системи ЧСФР виступали парламентські вибори червня 1990 р., в ході яких були сформовані нові депутатські корпуси федера­льного і республіканських законодавчих органів, котрі й створили но­рмативну базу для подальшого державного будівництва. Протягом значеного періоду в країні був створений правовий та інституційний механізм народного суверенітету, через який конституювалася нова демократична влада. Характерно, що заснування основних демократи­чних інститутів було надзвичайно ефективним і зайняло короткий проміжок часу. Через відновлення незалежного правосуддя, конститу­ційної юрисдикції та місцевого самоврядування публічна влада в ЧСФР стала більш лімітованою, ніж в часи соціалізму. Форма держав­ного правління в Чехословаччині в 1990–1991 рр. трансформувалася з так званої народно-демократичної до класичної парламентської респу­бліки. Для становлення демократичної форми державного управління вирішальне значення мали закони і постанови, до яких були включені такі питання, як створення правових основ для проведення вільних виборів, свободи зібрань і об’єднання, свободи слова і друку, скасу­вання державного контролю за церквою, скасування Народної міліції, подальшого існування політичних партій тощо, схвалення конститу­ційного закону про відкликання тих депутатів Федеральних зборів, Чеської і Словацької національних рад, національних комітетів усіх рівнів, які порушили присягу та не дбали про інтереси народу тощо.

Перелік наведених заходів, частина з котрих за своїм змістом є безпрецедентними з огляду на досвід інших постсоціалістичних країн, викликає науковий інтерес як майже зразковий шлях перетворення політичної системи країни, де панували комуністичний режим і радян­ська форма правління, на демократичну парламентську систему.

––––––––––

Душенко К. Мысли, афоризмы, цитаты. Политика, журналисти­ка, правосудие: 6000 цытат / К. Душенко. - 5-е изд. - М.: Эксмос, 2008. -784 с.

Ъstavnн zakon ?. 45 ze dne 27. ?nora 1990 o zkraceni volebniho obdobi zakonodarnych sbor? //Sb. zakonъ. - 1990. - ?. 45. - S. 222.

Zбkon ze dne 27. ъnora 1990 o vo?bach do Federбlnнho shroma?denf // Sb. zakonu. - 1990. - ?. 47. - S. 225-237.

David M. Olson, Jana Reschova, Jindfi?ka Syllova. Prvni volebni obdobi demokratickeho parlamentu v?SFR: Federalni shroma?dcni 1990-1992 (kom-paracni pohled) // Praynik. - 1993. - ?. 2. - S. 125-141.

Predsednictvo ?eske narodni rady vyhlasuje uplne znenf zakona ?eske narodni rady ze dne 6. bfezna 1990 c. 54 Sb., o volbach do ?eske narodni rady, jak vyplyva ze zmen a dopln?ni provedenych zakonnym opatfenfm pfed-sednictva ?eske narodni rady ?. 221/1990 Sb., zakonem ?eske narodni rady ?. 435/1991 Sb. a zakonem ?eske narodni rady ?. 94/1992 Sb. // Sb. zakonu. -1992. - ?. 120. - S. 707-721.

Predsednictvo Slovenskej narodnej rady vyhlasuje uplne znenie zakona Slovenskej narodnej rady o voFbach do Slovenskej narodnej rady zo 16. marca 1990 ?. 80 Zb., ako vyplyva zo zmie? a dopmkov vykonanych zakonom Slovenskej narodnej rady z 3. decembra 1991 ?. 8 Zb. a zakonom Slovenskej narodnej rady z 26. februara 1992 i. 104 Zb. // Sb. zakonu. - 1992. - ?. 179. - S. 978-991.

Krej?i O. Kniha o vo?bach. - Praha: Victoria publishing, 1994. - 353 s

Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. 1989-1990 / Б.А. Страшун. - М., 1991. - 2007 с.

Orosz L. Prezident v ustavnom systуme Slovenskej republiky / L. Orosz, K. ?imuni?ova. - Bratislava: Veda, 1998. - 140 s.

Ustavni zakon ze dne 19. ?ervence 1990 o zmenach v soustavS federalnich ustfednich organu statni sprdvy, v jejich? cele stoji ?len vlady ?eske a Skwenske Federativni Republiky // Sb. zakonu. - 1991. - - ?. 296 -S. 1064-1065.

Ustavni zakon ze dne 27. unora 1991 o Ustavmm soudu ?eske a Slovenske Federativni Republiky // Sb. zakonu. - 1991. - ?. 91. - S. 449–452.

Переш І. Становлення конституційної юрисдикції Чеської Республіки / І. Переш // Регіональні студії. Науковий збірник. - 2002. - № 4. -с 50-53.

Ъstavnі zakon ze dne 16. ?ervence 1991, kterym se meni a doplnuje Ustava ?eske a Slovenskе Federativni Republiky, ve znem pozdej?ich pfedpisu // Sb. zakonu. - 1991. - ?. 326. - S. 1426-1427.

Zakon zfdne 19. ?ervence 1991 o soudech a soudcich // Sb. zakonu. -1991. - ?. 326. - S. 1538-1551.

Zakon ze dne 7. kv?tna 1990, kterym se meni a dopl?uje zakon o prokuratur? // Sb. zakonu. - 1990. - ?. 168. - S. 662-664.

Zаkon ze dne 9. kvеtna 1990 o ob?anskych komisfch pusobicich v resortach ministersta vnitra a o zmene a doplneni zakona ?. 100/1970 Sb., o slu?ebnim pomeru prislusniku Sboru narodni bezpe?nosti, ve zneni zakonu ?. 63/1983 Sb. a ?. 74/1990 Sb. // Sb. zakonu. - 1990. - ?. 169. - S. 664-665.

Zakon ze dne 5. prosince 1990, kterym se meni a dopl?uje trestni zakon // Sb. zakonu. - 1990. - ?. 545. - S..

Zakon ze ?eske narodni rady ze dne 9. rijna 1990 o hlavnim meste Praze // Sb. zakonu. - 1990. - ?. 418. - S. 1498-1503.

Ustavni zakon ze dne 18. ?ervence 1991 o referendu // Sb. zakonu. -1991. - ?. 327. - S. 1428-1429.

 

< Попередня   Наступна >