673

---

М. Л. Бєлкін,

юрисконсульт Українського фінансово-промислового концерну,

Ю. Л. Бєлкіна,

магістрант Київського національного університету культури і мистецтв, лауреати премії Академіка П. П. Михайленка

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ РОЗУМНОСТІ В ГОСПОДАРСЬКИХ ТА ЦИВІЛЬНИХ СПОРАХ

Принцип свободи договору декларується у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України (далі — ЦК). Разом з тим, здійснення особа­ми цивільних прав певним чином обме­жується. Так, згідно із ст. 13 ЦК при здійс­ненні своїх прав особа зобов’язана утриму­ватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержан­ня особою при здійсненні своїх прав вимог, встановлених зазначеною статтею, суд може зобов’язати її припинити зловживання свої­ми правами, а також застосувати санкції, встановлені законом. Зокрема, згідно із ст. 16 ЦК, суд може відмовити у захисті ци­вільного права та інтересу особи в разі пору­шення нею положень статті 13 ЦК.

Реалізуючи свої права та інтереси, суб’єкти підприємницької діяльності вступають один з одним у господарські та/або цивільні право­відносини, беруть на себе певні зобов’язання, набувають право вимагати виконання зобов’я­зань від інших осіб. А відтак, завжди виникає питання гарантування того, що зобов’язання будуть належним чином виконані (забезпечен­ня виконання зобов’язання).

Відповідно до параграфу 2 гл. 49 ЦК, од­ним із видів забезпечення виконання зобо­в’язання є неустойка. Згідно із ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова су­ма або інше майно, які боржник повинен пе­редати кредиторові у разі порушення б

орж­ником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми неви­конаного або неналежно виконаного зобо­в’язання. Пенею є неустойка, що обчислю­ється у відсотках від суми несвоєчасно вико­наного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, пеня та штраф є видами неустойки. Відпо­відно до ч. 1 ст. 550 ЦК право на одержаня неустойки виникає незалежно від наявності чи відсутності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

В окремих випадках, бажаючи гаранту­вати виконання зобов’язання контрагентом, сторони встановлюють надто високий рівень штрафних санкцій. Якщо сторони заздале­гідь не мають наміру ухилятися від виконан­ня зобов’язання, то вони не приділяють пи­танням штрафних санкцій необхідної уваги. Але в господарській діяльності можуть ви­никнути всілякі несподіванки, і тоді необхід­ність сплати нерозмірних штрафних санк­цій стає для учасника зобов’язання великою проблемою.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК, розмір не­устойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збит­ків і за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Згідно із ст. 233 ГК у разі коли належні до сплати штрафні санкції над­мірно великі порівняно із збитками кредито­ра, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майно­вий стан сторін, які беруть участь у зобов’я­занні; не лише майнові, а й інші інтереси сто­рін, що заслуговують на увагу. Якщо по­рушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржни­ка, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Виникає запитання: чи може зацікавлена сторона наполягати на зменшенні неустойки (штрафу, пені) і чи є у суду відповідні обо­в’язки? Це питання частково розглядалося в іншій публікації [1].

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними заса­дами цивільного законодавства є справедли­вість, добросовісність та розумність. Відпо­відно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є віль­ними в укладенні договору, виборі контр­агента та визначенні умов договору з ураху­ванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливо­сті. Таким чином, вимога щодо врахування принципу розумності є прямою вимогою за­кону до договору. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законо­давства, а також моральним засадам суспіль­ства. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою не­дійсності правочину є недодержання сторо­ною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1—3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Таким чином, не­дотримання принципу розумності при укла­данні договору може бути підставою для ви­знання договору недійсним, щонайменше, в частині тих положень договору, які супере­чать принципу розумності.

Зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, має бути ро­зумною. Виникає запитання: яка сума може вважатися розумною і як цей принцип засто­совується в господарському та/або цивільно­му судочинстві?

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відпо­відальність за несвоєчасне виконання гро­шових зобов’язань» розмір пені обчислюєть­ся від суми простроченого платежу та не мо­же перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у пе­ріод, за який сплачується пеня. Таким чи­ном, розумною може вважатися сума, яка орієнтовно відповідає правилам, зазначеним у ст. 3 вказаного Закону.

Розглянемо судову практику застосуван­ня принципу розумності, встановленого п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 ЦК.

Державне підприємство «Р.» звернулося в господарський суд Чернігівської області з позовом до приватного підприємства «У.» про стягнення штрафу у сумі 466 858,65 грн. (5 % від суми 9 337 172,88 грн. — вартості продукції, яка не сплачена), і пені в розмірі 1 % суми договору за кожний день простро­чення до повного виконання покупцем дого­вірних зобов’язань, яку за 47 днів простро­чення було нараховано в розмірі 4 651 779,52 грн. Приймаючи рішення по справі № 13/95 від 8 травня 2007 р. [2], господарський суд Чернігівської області зазначив, що відповідно до приписів ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедли­вість, добросовісність та розумність. Суд та­кож враховує, що одним з проявів верхо­венства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Спра­ведливість — одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулято­ра суспільних відносин, одним із загально­людських вимірів права. Зазначимо, що ця позиція ґрунтується на Рішенні Конститу­ційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004. Отже, суд, дійшовши висновку про наявність скла­ду цивільного правопорушення з боку відпо­відача, водночас вирішив, що, з урахуванням засад цивільного законодавства щодо спра­ведливості, добросовісності та розумності, сума заявлених штрафних санкцій має бути зменшена і підлягає стягненню в розмірі: штраф — 4 668,58 грн., пеня — 46 517,79 грн. Про оскарження зазначеного судового рі­шення відомості в загальновідомих базах да­них відсутні.

Луганський апеляційний господарський суд прийняв постанову від 24 жовтня 2006 р. у справі № 18/303 за апеляційною скаргою СТОВ за позовом ПП «У.» до СТОВ про поставку 22475 кг соняшника на суму 16 856,25 грн. та стягнення пені за несвоєчас­ну поставку на суму 40 455 грн., з розрахунку 2 % від загальної вартості недопоставленої продукції за кожний день прострочення [2]. Суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі. Луганський апеляційний господарський суд з таким рішенням не пого­дився. Згідно з ч. 6 ст. 3 ЦК, до загальних за­сад цивільного законодавства належать спра­ведливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК у разі якщо на­лежні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Судо­вою колегією взято до уваги те, що відпо­відач свої зобов’язання не виконав частково і що ненавмисно не поставив спірний соняшник позивачу, помилково вважаючи, що ви­конав свої обов’язки у повному обсязі, відпустивши позивачу пшеницю. Заявлена до стягнення пеня значно перевищує розмір вартості недопоставленого соняшника. Керу­ючись правом, наданим ч. 1 ст. 233 ГК, судо­ва колегія дійшла висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відпо­відача, до 4 045 грн. 50 коп., а також про до­цільність в решті пені відмовити. Таким чи­ном, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, фактично визнавши, що суд першої інстанції був зобов’язаний застосува­ти принцип розумності. Про оскарження за­значеного судового рішення відомості в за­гальновідомих базах даних відсутні.

Приватне підприємство «А.» звернулось до господарського суду з позовом до товари­ства з обмежено відповідальністю «Агрофір­ма Ш.» про стягнення 357 022,63 грн., з яких 210 779,02 грн. — основний борг, 19 655 грн. — пеня, 5 120,32 грн. 3 % річних, 16 078,77 грн. — інфляційні, 105 389,52 грн. — штраф. Після апеляційного перегляду справи Одеський апеляційний господарський суд зменшив су­му штрафу до 5 000 грн. З цим не погодився позивач і подав касаційну скаргу. У поста­нові Вищого господарського суду України (далі — ВГСУ) від 14 грудня 2006 р. № 4/193-06-4801 [3] зазначено, що відповід­но до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК загаль­ними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтувати­ся зобов’язання між сторонами, є добросо­вісність, розумність і справедливість. Части­на 3 ст. 551 ЦК встановлює, що розмір не­устойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Одеський апеляцій­ний господарський суд, враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача — сіль­ськогосподарського товаровиробника, під­тверджене звітами про фінансові результати господарської діяльності підприємства за 2006 рік, правомірно керуючись ст. 233 ГК, зменшив розмір стягнутого штрафу до 5 000 грн. За таких обставин прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам за­кону, підстав для її скасування не вбачаєть­ся. Аналогічну постанову ВГСУ прийняв у справі ? 4/194-06-4802 за позовом іншого позивача до товариства з обмежено відпові­дальністю «Агрофірма Ш.».

6 березня 2007 р. ВГСУ прийняв постано­ву у справі ? 10/137 за позовом СПД — фізичної особи до ДП «С.» [3]. ВГСУ пого­дився з апеляційним судом у тому, що задо­воленню підлягають позовні вимоги стосов­но сплати штрафу за недоодержані послуги з перевезення вантажів у сумі 147 963,00 грн., та вимоги щодо сплати пені за невчасне про­ведення розрахунків за період з 19.01.2006 р. по 03.03.2006 р., в сумі 284,56 грн. Однак ВГСУ визнав суму стягненого штрафу в роз­мірі 516 102,14 грн. надмірно великою. У відповідності до ч. 4 ст. 213 ГК, штраф як різновид неустойки може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до су­ми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у від­сотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому, задовольнивши позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 516 102,14 грн., місцевий господарський суд не врахував положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК, відповідно до яких загальними засадами ци­вільного законодавства та, водночас, засада­ми, на яких має ґрунтуватися зобов’язання між сторонами, є добросовісність, розум­ність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч. 3 ст. 551 ЦК, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменше­ний за рішенням суду, якщо він значно пере­вищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому без належної уваги та оцінки з боку суду залишилися такі обставини, як дійсна вартість робіт за договором, ступінь вико­нання зобов’язання боржником, розмір від­сотків стягуваної неустойки порівняно з роз­міром можливих збитків кредитора, а від­так — співвідношення пред’явлених до стяг­нення санкцій і наслідків порушення зобов’язання. Внаслідок цього сума штрафу була зменшена.

24 липня 2007 р. ВГСУ прийняв постано­ву у справі № 39/418пд за спором щодо ав­торських прав. Місцевий господарський суд визначив компенсацію за встановлене ним порушення авторських прав у сумі 9 250 000 грн. ВГСУ визнав неповним дослідження місцевим судом фактичних обставин, пов’я­заних з визначенням розміру компенсації за порушення авторських прав. Так, рішення про стягнення компенсації в сумі 9 250 000 грн. суд мотивував виключно вартістю рек­ламного часу та можливим розміром доходу відповідача від реклами протягом 2002— 2003 рр., але не встановив та не дослідив ні фактичного розміру доходів сторін від рек­лами, ані наявності причинного зв’язку між цими доходами та використанням спірної частини твору. Розмір компенсації суд має визначати в межах заявлених вимог залежно від характеру порушення, ступеня вини від­повідача та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються: обсяг, тривалість та масштабність порушення; передбачуваний розмір збитків потерпілого; розмір доходу, отриманого внаслідок порушення; кількість потерпілих; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхід­ні для цього зусилля. При цьому суд має ви­ходити із засад справедливості, добросовіс­ності та розумності.

Принцип розумності враховується також при розгляді цивільних справ. У липні 2006 р. ЗАТ «Український мобільний зв’язок» звер­нулося до суду з позовом до С. про стягнення заборгованості та договірної санкції за дого­вором [4], посилаючись на те, що на порушен­ня укладеного сторонами договору про надан­ня послуг стільникового радіотелефонного зв’язку відповідачка допустила заборгова­ність з оплати отриманих послуг у розмірі 118 грн. 9 коп., що відповідно до п. 5.2 догово­ру стало підставою для одностороннього при­пинення позивачем дії договору. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки, від­повідно до п. 1.2 додаткової угоди до зазначе­ного договору, договірну санкцію у розмірі 3,65 грн. за кожний день, що залишився до за­кінчення дії основного договору, починаю­чи з дня його розірвання, розмір якої дорів­нював 1 536 грн. 65 коп. Надалі позивач до­повнив позовні вимоги та просив визнати недійсним п. 5.5 договору, відповідно до яко­го всі спори, що виникають внаслідок укла­дення цього договору, розглядаються в арбіт­ражному суді.

Рішенням Ровеньківського міського суду від 14 вересня 2006 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської об­ласті від 13 рудня 2006 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким по­зов задоволено частково. Стягнуто з відпові­дачки на користь позивача 118 грн. 9 коп. за­боргованості за надані послуги і 110 грн. не­устойки за невиконання умов договору.

У касаційній скарзі ЗАТ «Український мо­більний зв’язок» просив змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на допуще­ні ним порушення норм матеріального права, та задовольнити позов у повному обсязі. В ухвалі Верховного Суду України від 5 грудня 2007 р. [4] зазначено, що касаційна скарга задоволенн. не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК, розмір не­устойки може бути зменшений за рішенням су­ду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Ухвалюючи рішення про зменшення роз­міру неустойки, апеляційний суд дійшов пра­вильного висновку, що передбачена п. 1.2 додаткової угоди між сторонами договірна санкція за своєю правовою природою є не­устойкою, розмір якої значно перевищує розмір боргу.

Таким чином, Верховний суд України дійшов висновку, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм мате­ріального і процесуального права, що від­повідно до ст. 337 ЦПК є підставою для від­хилення касаційної скарги.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ЗАТ «Український мобіль­ний зв’язок» відхилила і залишила рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2006 р. без змін.

Принцип розумності враховують при роз­гляді цивільних спорів і третейські суди. «Банк» звернувся до Постійно діючого Неза­лежного третейського суду при Всеукраїн­ській громадській організації «Ліга юридич­ного захисту інтересів споживачів» про стяг­нення з позичальника суми заборгованості за кредитом — основна сума кредиту — 503,20 грн.; несплачені відсотки за користу­вання кредитом — 35,89 грн.; пеня на суму непогашеного кредиту та відсотків — 9 543,46 грн. Усього заборгованість за кре­дитом становила 10 082,55 грн. Пеня на за­лишок заборгованості за кредитом та від­сотками — 539,09 грн. нарахована за період 12 місяців в розмірі 6,5 % в день від загаль­ної суми заборгованості за весь період про­строчення. У рішенні від 11 вересня 2007 р. у справі ? 10194/7 Третейський суд визнав за можливе зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій зважаючи на таке.

Згідно із ст. 233 ГК у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо по­рушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів борж­ника, зменшити розмір належних до спла­ти штрафних санкцій. Представник позива­ча не надав суду належних доказів спри­чинення значних збитків для банківської установи у зв’язку з невиконанням відпо­відачем обов’язків за кредитним догово­ром. Враховуючи матеріальний стан відпо­відача та виходячи з аналізу інших доказів та обставин справи Третейський суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій (пені на суму непогашеного кредиту та відсотків), нарахованих позивачем за не­належне виконання відповідачем умов кре­дитного договору до 250 грн.

Застосування принципу розумності в су­довій практиці допомагає уникнути зайвих, необґрунтованих втрат учасників господар­ських та/або цивільних відносин.

Використана література

Белкин М. Разумнuй подход к неустойке / М. Белкин // Бухгалтерия. — 2008. — № 27 (806). — С. 68—70.

Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua

Офіційний сайт Вищого господарського суду України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.arbitr.gov.ua

Цивільне судочинство: Судова практика у цивільних справах. — К. : ТОВ «Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. — № 1 (7). — С. 10—11.

 

< Попередня   Наступна >