Наукові статті Господарське право ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ТОВАРИСТВ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ В АВСТРО-УГОРСЬКИЙ ПЕРІОД (1867–1918 рр.)ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ТОВАРИСТВ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ В АВСТРО-УГОРСЬКИЙ ПЕРІОД (1867–1918 рр.)
| Наукові статті - Господарське право |
В.С. Макарчук,
Л.Я. Коритко
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ТОВАРИСТВ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ В АВСТРО-УГОРСЬКИЙ ПЕРІОД (1867–1918 рр.)
Розглядаються питання нормативно-правового регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю як одного з видів господарських товариств у період перебування західно-українських земель у складі Австро-Угорщини.
Ключові слова: суб’єкти господарювання, господарські товариства, товариство з обмеженою відповідальністю, торговий реєстр.
Постановка проблеми. Європейський вибір України передбачає створення конкурентної ринкової економіки. Для оптимального вирішення поставленого завдання необхідно враховувати як світові традиції нормативно-правового регулювання діяльності підприємницьких структур, так і власний історичний досвід. Період перебування земель Східної Галичини і Буковини в складі Австро-Угорської імперії залишив певні сліди в усіх галузях культурного, освітнього та господарського життя. Відтак вивчення здобутків і прорахунків минулого, наукове дослідження історії становлення вітчизняних господарських товариств може виявитися повчальним і корисним для сучасної економічної та господарсько-правової думки України.
Стан дослідження. Австрійський та австро-угорський періоди вітчизняної історії традиційно були предметом дослідження як істориків права, так і спеціалістів з сучасного міжнародного, господарського цивільного та інших галузей права. Тією чи іншою мірою цими питаннями цікавилися українські вчені. Серед тих, хто опублікував праці з цієї тематики, – В.С. Кульчицький, М.В. Никифорак, Р.В. Петрів, М.М. Мацькевич, О. Аркуша, І.Й. Бойко, І.М. Новосівський, І.С. Монолатій, О.В. Добржанський, Г.В. Чайка, О.В. Ботушанський та інші. Передусім головна увага приділяються характеристиці
Вивченням господарських відносин, суб’єктів господарювання, що створювалися і діяли на українських землях в складі Австро-Угорщини (1867–1918 рр.), українські науковці поглиблено не займалися. Господарські товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, не були предметом спеціальних наукових досліджень у радянській та пострадянській правовій науці.
Оскільки діяльність суб’єктів господарювання у складі Австро-Угорщини ще недостатньо висвітлена у вітчизняній історико-правовій літературі, то доцільно усунути певною мірою цю прогалину науковою розвідкою з питань правового регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю. А з цією метою необхідно розкрити: історію становлення та розвитку законодавства, що регулювало правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності в австро-угорський період; проаналізувати нормативно-правові акти, що визначали правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, формування статутного фонду, діяльність органів управління, а відтак порівняти тогочасний стан з правовим регулюванням діяльності господарських товариств в сучасній Україні.
Виклад основних положень. Одним з перших нормативно-правових актів, що діяли протягом усього досліджуваного періоду, слід назвати «Закон про товариства», введений в дію цісарським патентом від 26 листопада 1852 р. [1]. Його норми передбачали умови створення товариств з метою здійснення різних видів діяльності у різних галузях народного господарства.
Первісно в законі вказувалося тільки на таку організаційно-правову форму, як акціонерне товариство. На нашу думку, слід погодитися з тими вченими-економістами, які пояснюють вказану обставину передусім тим, що в Австрійській державі перші акціонерні підприємства з’явилися саме наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. [2, с. 138], відтак усі інші форми господарських товариств у Законі 1852 р. ще прямо не називалися.
Наступним нормативним актом, який регулював господарську діяльність і види господарюючих суб’єктів, був Торговельний закон від 17 грудня 1862 р. [3]. Він визначав види торговельної діяльності («торговельні діла»), види торговельних спілок (стоваришень) – handelzgesellschaft.
Враховуючи те, що в Законі про товариства 1852 р. була вказана тільки така організаційно-правова форма, як акціонерне товариство, необхідно було законодавчо врегулювати інші організаційні форми. Це, власне, й було вирішено Торговельним законом 1862 р., який визначив правовий статус окремих видів суб’єктів господарської діяльності, так званого командитного товариства, товариства командитного на акції, акціонерного товариства, явного (тобто повного). Але названими законодавчими актами не було врегульовано таку особливу організаційно-правова форму суб’єкта господарювання як товариство з обмеженою відповідальністю. Вирішити це був покликаний окремий закон від 6 березня 1906 р. [4], який вступив в силу з 15 червня 1906 р. Він мав досить широку структуру, регулював порядок створення та ліквідації таких товариств, можливість відкриття ними філій. Регулював також правові відносини між засновниками, порядок внесення вкладів, зміну розміру статутного фонду, управління таким товариством, повноваження його органів, внесення змін в установчі документи та інше.
Станом на 1910 р. такого роду суб’єктів на землях Австрійської монархії, згідно з даними центральної статистичної комісії, існувало 743, а на 1911 р. – уже 1063 [5, с. 3]. Характеризуючи цей закон (у польських джерелах він називається «Ustawa o spolkach z ograniczona odpowiedzialnoscia»), адвокат Теофіл Кормош пише, що спілкою з обмеженою відповідальністю (Gesellschaft mit beschrankter Haftung – GmbH) вважалася спілка, в якій два або більше засновники поєднуються лише вкладом у статутний фонд («основний капітал») з обов’язком, або навіть без обов’язку доплати додаткових внесків. Відповідальність учасників цієї спілки була подвійною: по-перше, солідарного за всіма зобов’язаннями спілки, обмеженою вкладом, тобто часткою у майні; по-друге, солідарною і субсидіарною всіх учасників за сплату основних внесків у спілку (у статутний фонд) [5, с. 3].
Зауважимо, що в самому законі нормативно-правового визначення товариства (спілки) з обмеженою відповідальністю (порукою) не дано.
Створювалися такі спілки за рішенням засновників у добровільному порядку; в найменуванні фірми зазначалися її вид та імена одного або всіх засновників – §5. Установчим документом був договір, який мав бути посвідчений нотаріально. Основний капітал (статутний фонд) повинен був становити не менше 20 000 корон, при цьому не менше 25 % внесків сплачувалося готівкою [4, с. 606]. Вартість майнових внесків (товарів, будівель і т. п.) вказувалася у договорі. Кожен з учасників міг мати лише одну частку в майні, розміри самих часток могли бути різні. Відчуження часток проводилося шляхом посвідчення певної угоди в нотаріуса. Вищим органом управління були загальні збори. Якщо статутний фонд товариства перевищував 1 000 000 корон і було понад десять засновників, то обов’язково повинна була створюватися наглядова рада з трьох чоловік. За інших обставин ця умова визначалася у договорі [4, с. 610].
Переважно у формі спілки з обмеженою відповідальністю створювалися фабрично-заводські підприємства, які здійснювали виробництво та реалізацію промислової продукції господарського призначення і товарів народного споживання.
Для означення суб’єктів господарювання вживалися різні терміни. Зауважимо, що термін «підприємство» вживався не для означення суб’єкта господарювання (як в сучасній Україні), а для найменування підприємницької діяльності: «ведення підприємства». У законодавчих актах вжито терміни «стоваришеня» та «спілки». При цьому Торговельний закон 1862 р. ці два поняття об’єднував у загальний термін «стоваришеня (спілки)». Хоча у нормативних актах, виданих пізніше, щодо акціонерних товариств вжито лише один термін – «спілки». Це стосується Розпорядження міністерств внутрішніх справ, скарбу, торгівлі, судівництва і рільництва від 20 вересня 1899 р. (В. з. д., № 175), яким визначався порядок створення акціонерних товариств у промисловості і торгівлі, а також вже згаданого Закону від 6 березня 1906 р. «Про спілки з обмеженою порукою» (В. з. д., № 58). У Законі про господарські та заробіткові товариства від 9 квітня 1873 р. (В. з. д., № 70), що регламентував організацію та діяльність кооперативних товариств, використовується термін «стоваришеня».
Роз’яснення різниці між цими поняттями немає ані в жодному автентичному нормативно-правовому документі, ані в підручниках І. Гуляя, О. Огоновського, Т. Кормоша, Ф. Стефчика, в яких викладався курс торговельного права, загального речового права (цивільного) та, можна сказати, кооперативного права.
Суб’єкти господарювання в Австро-Угорщині легалізували свою діяльність шляхом внесення даних у торговельний реєстр, що вівся окружним судом як торговельним. Таку норму було закладено ще у Торговельному законі 1862 р., на виконання якого видано розпорядження міністерств правосуддя і торгівлі за погодженням з міністерством фінансів від 9 березня 1863 р. (В. з. д., № 27) про порядок ведення торговельного реєстру.
Товариство з обмеженою відповідальністю також мало бути вписане в торговельний реєстр (§ 2 закону від 6 березня 1906 р.).
У 1906 р. розпорядженням міністерства судівництва (юстиції) за погодженням з міністерством торгівлі від 26 квітня 1906 р. (В. з. д., № 89) до порядку про укладення і ведення торговельного реєстру внесено зміни в зв’язку з прийняттям згаданого закону про товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до цих змін було встановлено, що торговельний реєстр містить три відділи А, Б, В (до того часу торговельний реєстр містив два відділи: А – реєстр для фірм поодиноких, тобто приватних підприємств, заснованих на власності однієї особи; Б – реєстр для фірм спольничих, тобто спілок, що регулювалися Книгою другою Торговельного закону 1862 р.). Тим самим від 1906 р. у відділ А вносилася інформація про «фірми одиноких купців», тобто приватних підприємств, заснованих на власності однієї особи, та т. зв. явні і командитні спілки; у відділ Б – про акціонерні і командитні спілки з правом випуску акцій; у відділ В – про спілки з обмеженою порукою [6, с. 729].
На виконання цього закону також було видано розпорядження міністерства скарбу (казначейства) від 14 травня 1906 р. (В. з. д., № 108). Ним врегульовано відносини з приводу сплати обов’язкового платежу за внесення товариства у судовий торговельний реєстр «…за договір спілки перед єго вписанєм в торговельний реєстр…» [7, с.759].
Зауважимо, що в законі 1906 р. «Про спілки з обмеженою порукою» вперше зустрічаються норми, що регулюють порядок перетворення суб’єкта господарювання. Конкретно, глава IV регулює перетворення іншого роду спілок на спілки з обмеженою порукою. Але йшлося тільки про перетворення акціонерних товариств в товариства з обмеженою відповідальністю.
В сучасному господарському житті України такі юридичні дії відбуваються з точністю до навпаки: як правило, проводиться перетворення інших організаційних форм на акціонерні товариства.
Якихось документальних підтверджень реорганізації акціонерних товариств на товариства з обмеженою відповідальністю ні в архівних документах, ні в друкованих джерелах австрійського часу нами на разі не виявлено. Відтак говорити про доцільність цієї норми в австрійському законодавстві не маємо змоги.
Закон 1906 р. містить також положення (глава VI) щодо діяльності та припинення діяльності іноземних товариств з обмеженою відповідальністю на території Австро-Угорщини. Вони мали право відкривати «філіяльні заводи» (які, виходячи із змісту Закону, варто розуміти як філії, принаймні, далі в самому Законі вжито власне термін «філія»), що повинні були бути легалізовані шляхом внесення даних у торговельний реєстр за місцем знаходження такого «заводу» [6, с. 628]. За певних умов можна було відмовити такому товариству в реєстрації. Зокрема, якщо товариство не надасть доказів, що в державі, в якій воно створене, дозволяється відкривати філії іноземних «спілок подібного роду» – § 108 [6, с. 628]. Очевидно, що під спілками подібного роду маються власне на увазі спілки з обмеженою порукою.
В окремих випадках, встановлених § 109 цього Закону, для відкриття філії іноземної спілки необхідно було подати окремий дозвіл міністерства судівництва (юстиції) або міністерства внутрішніх справ.
Варто відмітити, що цей Закон одним з перших регулював оподаткування товариств з обмеженою відповідальністю – на підставі норм Закону від 25 жовтня 1896 р. (В. з. д., № 220) про прямі особисті податки. Всі інші господарські закони, що регулювали діяльність окремих видів суб’єктів підприємницької діяльності, не містили окремих норм щодо оподаткування. Податкові відносини в Австро-Угорщині регулювалися окремим законодавством.
Як уже зазначалося, в Законі 1906 р. не було формального визначення товариства з обмеженою відповідальністю. Взагалі австрійське законодавство ХІХ–ХХ ст. зазвичай не давало чітких визначень понять (за винятком Торговельного закону 1862 р., в якому визначені організаційні форми деяких господарських товариств). Відтак понятійні визначення робилися тогочасними правниками при написанні наукових праць. Вважаємо цю обставину суттєвим недоліком законодавчого процесу, адже після прийняття того чи іншого закону надалі законодавче регулювання здійснювалося, виходячи із суб’єктивного тлумачення.
В сучасній Україні господарськими товариствами згідно з чинним Господарським кодексом, є акціонерні товариства (відкриті і закриті), товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариство, командитні товариства. Відтак у цьому нема відомої ще з австрійських часів командитної спілки з правом випуску акцій.
Українське законодавство визначає, що товариства – це юридичні особи, які створюються шляхом об’єднання фізичних осіб. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встановлено законом. При створенні товариства в його учасників виникає право участі в ньому. Об’єднання майна учасників для створення окремих товариств не обов’язкове.
Висновки. Як з’ясовано, правове становище товариства з обмеженою відповідальністю в австро-угорський період визначалося окремим Законом та міністерськими розпорядженнями. Ними було врегульовано порядок створення, внесення в судовий торговельний реєстр, діяльність та припинення діяльності такого суб’єкта господарювання. Практичні результати дослідження можуть бути використані для порівняльного аналізу правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю, визначеного австрійським законодавством, та сучасним українським законодавством.
Вивчення правового регулювання інших організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, що створювалися та діяли на території українських земель Східної Галичини і Буковини в складі Австро-Угорщини можемо вважати перспективними напрямами майбутніх досліджень
–––––––––––
Kaiserliches Patent vom 26 November 1852, wirksam fur den garzen Umfang des Reiches, mit Ausnahme der Militargranze, wodurch neue gesetzliche Bestimmungen uber Vereine (Vereinsgesetz) angeordnet werden // Вістник законів державних. – 1852. – № 253.
Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу: Підручник / Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 1999. – 737 с.
Gesetz vom 17 Dezember 1862, fur Einfuhrung eines Handelsgesetzbuches // Вістник законів державних за 1863 р., № 1.
Закон із 6 марта 1906 про спілки з обмеженою порукою // Вістник законів державних для королївств і країв, заступлених в радї державній. Річник 1906, № 58. Випуск ХХІV. Відень: Із цісарско-королївскої надворної та державної печатнї, 1906. – С. 605 – 633.
Кормош Т. Підручник для зарібково-господарских стоваришень основаних на підставі закона з д. 9. цьвітня 1873. Ч. 70. В. з. д. – Перемишль: З друкарні гр. кат. Капітули, 1912. – 576 с.
Закон із 6 марта 1906 про спілки з обмеженою порукою // Вістник законів державних для королївств і країв, заступлених в радї державній. – 1906 –№ 58. – Вип. ХХІV. – Відень: Із цісарско-королївскої надворної та державної печатнї, 1906. – С. 605–633.
Розпорядок мінїстерства судівництва за порозумінєм з мінїстерством торговлї з 26 цьвітня 1906 про зміни в укладаню і веденю торговельного реєстра // Вістник законів державних для королївств і країв, заступлених в радї державній. – 1906. – № 89. – Вип. ХL. – Відень: Із цісарско-королївскої надворної та державної печатнї, 1907. – С. 729–733.
Розпорядок мінїстерства скарбу з 14. мая 1906 в справі виконаня постанов §§-ів 117 до 120 закона з 6. марта 1906, В. з. д. ч. 58, про спілки з обмеженою порукою // Вістник законів державних для королївств і країв, заступлених в радї державній. –1906. – № 108. – Вип. ХLVІIІ. – Відень: Із цісарско-королївскої надворної та державної печатнї, 1906. – С. 759–761.
< Попередня Наступна >