Головна Наукові статті Господарське право ТРАДИЦІЇ ТА НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕЖИМУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

ТРАДИЦІЇ ТА НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕЖИМУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

Наукові статті - Господарське право
568

Ю. В. Носік,

асистент кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук

ТРАДИЦІЇ ТА НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕЖИМУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

Режим комерційної таємниці господар­ських товариств, визначений актами законо­давства, є базовою складовою правового ре­жиму комерційної таємниці даного виду юри­дичних осіб в Україні. Законодавчий режим комерційної таємниці господарських това­риств включає два змістових елементи, а саме: а) систему закріплених в законодавчих актах України правових норм, які визначають права та обов’язки осіб щодо комерційної таємниці господарських товариств; б) встановлені зако­ном умови і порядок набуття, реалізації та припинення таких прав і обов’язків.

Законодавчий режим комерційної таєм­ниці господарських товариств в Україні сьо­годні характеризується такими основними ознаками (властивостями).

Перше. Він є спільним для всіх господар­ських товариств, незалежно від їх виду, і ба­зується на єдиній законодавчій базі, яку утворюють Цивільний (далі — ЦК) та Госпо­дарський (далі — ГК) кодекси України, а та­кож Закон України «Про господарські това­риства».

Друге. Спеціальний законодавчий режим комерційної таємниці господарських това­риств перебуває у системній і тісній взаємо­дії із загальним правовим режимом комер­ційної таємниці в Україні.

Третє. Режим комерційної таємниці гос­подарських товариств є відкритою системою і може бути розвинений, конкретизований та індивідуалізований в інших нормативно-правових і локальних актах, а також у дого­ворах та установчих документах. Існування законодавчого режиму комерційної таємниці господарських товариств свідчить

про по­силену увагу зі сторони держави до впоряд­кування правовідносин у цій сфері та праг­нення створити уніфіковані нормативно-правові засади їх розвитку. Водночас, закон не запроваджує вичерпне правове регулю­вання відповідних суспільних відносин. Цим, по-перше, стримується надмірне втру­чання держави в царину приватних відносин і, по-друге, стимулюється застосування дис­позитивних форм регулювання суспільних відносин. Тому законодавчий режим комер­ційної таємниці господарських товариств за обсягом є вужчим поняттям, ніж поняття правового режиму комерційної таємниці гос­подарських товариств.

За позитивним змістом досліджуваний за­конодавчий режим фокусується на обов’яз­ках учасників і посадових осіб господар­ських товариств щодо збереження комерцій­ної таємниці останніх. Тож відповідно до класифікації правових режимів, запропоно­ваної С. О. Кузніченком, законодавчий ре­жим комерційної таємниці господарських товариств в Україні може бути віднесений до режимів, у яких ключову роль відіграють по­зитивне зобов’язання та заборона. Аналіз цих зобов’язань учасників та посадових осіб господарських товариств дозволяє зробити такі теоретичні узагальнення.

1. Зобов’язання учасників та посадових осіб господарських товариств щодо нерозголошення комерційної таємниці товариств виникають на підставі закону та належать до так званих зобов’язань ex lege. Установчий документ товариства, його локальні акти або договори можуть більш детально визначати порядок виконання таких зобов’язань, але не можуть встановлювати інші підстави звільнення від їх виконання та від відпо­відальності за їх порушення, аніж ті, які пе­редбачені законом.

2. Обов’язок учасників господарського товариства не розголошувати його комер­ційну таємницю кореспондує праву таких учасників на одержання інформації про ді­яльність товариства. Реалізуючи право на одержання інформації про діяльність госпо­дарського товариства, його учасник, за зви­чайних умов, має можливість отримати до­ступ до відомостей, які становлять комерцій­ну таємницю товариства. Відповідна інфор­мація може міститись у протоколах реві­зійної комісії, протоколах зборів органів управління товариств та інших документах, які товариство зобов’язане надати на вимогу учасника згідно зі ст. 88 ГК та ст. 10 Закону України «Про господарські товариства». По­рядок одержання учасником інформації про діяльність товариства може бути визначений в установчому документі товариства.

Межі та зміст права учасників на отри­мання інформації про діяльність товариства можуть бути різними для різних видів учас­ників одного й того самого господарського товариства. Така різниця зумовлена ступе­нем доступу певного виду учасників до управління товариством. Межі та змістовий обсяг права учасника на управління госпо­дарським товариством визначають межі пра­ва учасника на отримання інформації про діяльність товариства.

Для визначення вказаних меж пропонуєть­ся така формула. Чим більш «віддаленим» є учасник від оперативного управління діяль­ністю господарського товариства (з формаль­но-правових, а не фактичних позицій), тим вужчими мають бути межі його права на отри­мання інформації про діяльність товариства. Звуження меж права учасника на інформацію про діяльність товариства має відбуватись у напрямку від конкретних і детальних даних до підсумкових, звітних, узагальнених відомо­стей і до так званої критичної інформації. Тому, наприклад, логічним і виправданим буде встановлення різних правових засад і порядку доступу до інформації про діяльність акціо­нерного товариства для звичайних та привіле­йованих акціонерів, оскільки останні, хоч і ма­ють гарантії своїх інвестицій в акції товарис­тва, володіють при цьому досить обмеженими можливостями впливу на оперативне управ­ління товариством.

Тим не менш, обов’язок учасника госпо­дарського товариства щодо нерозголошення комерційної таємниці товариства не зале­жить і не повинен залежати від ступеня та меж доступу такого учасника до інформації про діяльність товариства, від статусу та функцій цього учасника в товаристві, фак­тичного ознайомлення з комерційною таєм­ницею товариства чи від інших обставин. Обов’язок не розголошувати комерційну та­ємницю товариства зумовлений потенцій­ною можливістю учасника правомірно отри­мати доступ до інформації, яка становить ко­мерційну таємницю господарського товари­ства. У силу наявного права на отримання ін­формації про діяльність товариства зазна­чені інформаційні можливості у учасників господарських товариств завжди ширші, ніж у третіх осіб, не пов’язаних з товариством корпоративними правовідносинами. Відпо­відно, обов’язок не розголошувати комер­ційну таємницю товариства є іманентним і безумовним елементом правового статусу учасника господарського товариства, який (елемент) виступає правовою гарантією на­лежного і добросовісного здійснення учас­ником права на інформацію про діяльність товариства в цілях ефективного управління останнім.

З огляду на таке співвідношення права на отримання інформації про діяльність госпо­дарського товариства та обов’язку не розго­лошувати його комерційну таємницю мож­на констатувати, що найбільший дисбаланс цього співвідношення має місце у вкладни­ків командитного товариства (учасників, які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльніс­тю товариства, в межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства). Будучи повністю усунутими від управління справами товариства, вони ма­ють право ознайомлюватися лише з річними звітами та балансами товариства. Як мо, річні звіти (якщо йдеться про звіти за встановленими формами державної звітно­сті) та баланси господарського товариства не можуть становити його комерційну таєм­ницю згідно з постановою Кабінету Міні­стрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. Тим не менше, вкладники командитних товариств не звільнені від обо­в’язку не розголошувати комерційну таєм­ницю товариств — обов’язку, встановленого загальними правовими приписами для всіх учасників господарських товариств усіх ви­дів3.

З викладеного випливає, що у співвідно­шенні права на отримання інформації про діяльність господарського товариства, з од­ного боку, та обов’язку не розголошувати комерційну таємницю товариства — з друго­го, переважаючим є обов’язок не розголошу­вати комерційну таємницю, який покла­дається на учасника товариства повною мірою, незалежно від того, що право учасни­ка на інформацію про діяльність товариства може бути значно обмеженим.

Слід звернути увагу на істотний недолік змісту закріпленого в законі обов’язку учасни­ків господарських товариств не розголошува­ти комерційну таємницю. Цей обов’язок зво­диться лише до зобов’язання утримуватися від активних дій з повідомлення комерційної та­ємниці товариства третім особам.

Такий зміст обов’язку є невиправдано вузьким і формально не забороняє учасни­кам використовувати комерційну таємницю товариства у своїх інтересах або інтересах

третіх осіб, а також не зобов’язує учасників вживати заходів щодо забезпечення кон­фіденційності відомої їм комерційної таєм­ниці господарського товариства. Невжиття учасником товариства заходів зі збереження конфіденційності комерційної таємниці то­вариства, яка стала йому відома, може бути не менш шкідливим для товариства, ніж ак­тивне розголошення такої таємниці.

Крім того, закон не покладає ніяких зобо­в’язань із забезпечення конфіденційності ко­мерційної таємниці на осіб, участь яких у гос­подарському товаристві припинилась, тобто на колишніх учасників товариства.

Вказані недоліки законодавчого режиму комерційної таємниці господарських това­риств, навіть за існуючих прогалин у норма­тивно-правовому регулюванні, можуть бути усунуті шляхом включення відповідних по­ложень до установчого документа господар­ського товариства, а також за допомогою до­говорів про забезпечення конфіденційності комерційної таємниці. Деякі охоронні захо­ди пропонуються також законодавством про адміністративні правопорушення, а також кримінальним законом, однак можливості їх застосування обмежені і, у свою чергу, по­в’язані з низкою теоретичних і практичних правових проблем, висвітлення яких вихо­дить за предметні межі цієї статті.

3. За посадовими особами господарського товариства закріплено обов’язок зберігати комерційну таємницю та конфіденційну ін­формацію товариства, а її розголошення тяг­не для зазначених осіб настання відповідаль­ності, передбаченої чинним законодавством України й установчими документами това­риства. Коло посадових осіб окреслено в ч. 2 ст. 89 ГК і включає голову і членів виконав­чого органу, голову ревізійної комісії (ревізора), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) — голову і членів останньої.

У зміст даного обов’язку посадових осіб товариства включається широке коло дій, необхідних для комплексного і всестороннього забезпечення збереження конфіден­ційності комерційної таємниці від усіх мож­ливих інформаційних загроз. Однак, покладаючи на посадових осіб обов’язок зберігати комерційну таємницю, закон (за буквально­го розуміння) не передбачає відповідально­сті за невиконання ними цього обов’язку.

Крім того, наведена вимога законодав­ства до посадових осіб господарських това­риств, хоч і виступає важливим елементом правового режиму комерційної таємниці, не враховує особливості організаційно-право­вої структури та системи управління в окре­мих видах господарських товариств, вна­слідок чого втрачає універсальність дії. (Це, у свою чергу, свідчить про недостатній рі­вень нормотворчої техніки, застосованої при розробці відповідної правової норми.)

Йдеться про повні та командитні товари­ства, управління якими здійснюється повни­ми учасниками товариства. Законодавство не передбачає створення окремих органів для ведення справ повних і командитних то­вариств або для прийняття рішень щодо їх діяльності. Відтак, у господарських товари­ствах цих видів відсутні посадові особи, на яких закон покладає обов’язок зберігати ко­мерційну таємницю. Учасники ж таких това­риств, як зазначалось раніше, несуть лише обов’язок не розголошувати комерційну та­ємницю і, на жаль, не зобов’язані забезпечу­вати конфіденційність цієї таємниці в ком­плексі.

Зазначені прогалини законодавчого ре­жиму комерційної таємниці господарських товариств також можуть бути усунуті за до­помогою відповідних положень в установчо­му документі товариства, а також за допомо­гою цивільно-правових договорів. У пригоді в даній ситуації також можуть стати поло­ження концепції фідуціарних обов’язків менеджерів корпорацій, розроблені в теорії до­вірчих відносин1. До числа таких обов’язків, як відомо, належать обов’язки лояльності та конфіденційності.

З прийняттям Закону України «Про акціо­нерні товариства» (далі — Закон) набуває актуальності питання про новели та зміни, яких зазнає режим комерційної таємниці господарських товариств взагалі та акціо­нерних товариств зокрема після того, як За­кон набуде чинності.

Положення цього Закону дійсно вносять зміни в регулювання відносин, які виника­ють з приводу комерційної таємниці акціо­нерних товариств. Водночас, ці зміни, у по­єднанні зі спеціальним характером норм останнього позначаються й на загальній ха­рактеристиці законодавчого режиму комер­ційної таємниці господарських товариств в Україні. Зокрема, модифікуються ознаки спільності законодавчого режиму комерцій­ної таємниці господарських товариств та єд­ності його джерельної бази — ознаки, які бу­ли наведені на початку цієї статті. Дані влас­тивості законодавчого режиму комерційної таємниці залишаються чинними для всіх ін­ших видів господарських товариств в Укра­їні, крім акціонерних товариств.

Законодавчий режим комерційної таєм­ниці акціонерних товариств виходить з-під дії спільного для інших господарських това­риств режиму в зв’язку з тим, що за Законом деякі складові цього режиму істотно відріз­няються від аналогічних елементів у спіль­ному режимі (в чому саме — буде розкрито далі).

Ознака єдності джерельної бази зникне через те, що основним джерелом законодав­чого режиму комерційної таємниці акціо­нерних товариств стає Закон, норми якого мають спеціальний характер, і положення ЦК та ГК, а також Закону «Про господарські товариства» в цій частині на акціонерні това­риства не поширюватимуться. Слід, однак, визнати, що причини такого зникнення біль­шою мірою є формальними за своєю приро­дою, адже випливають суто з розташування правових норм в одному або в іншому нор­мативно-правовому акті, незважаючи на те, що за змістом деякі норми Закону та інших названих законів є ідентичними і дублюють одна одну.

Переходячи до результатів аналізу зако­нодавчих змін у режимі комерційної таємни­ці акціонерних товариств, слід зробити ре­марку, що правове регулювання інформацій­них відносин в акціонерних товариствах відповідно до прийнятого Закону істотно еволюціонувало за всіма векторами інфор­маційних процесів у них. Вдосконалено пра­вові засади побудови інформаційної інфра­структури акціонерного товариства, його прозорості для акціонерів та заінтересова­них осіб, створено гарантії доступу до ін­формації, необхідної органам управління та посадовим особам товариства для виконання своїх функцій, вжито заходів до усунення можливостей зловживання інформаційними правами зі сторони акціонерів тощо. Що ж стосується зобов’язань з приводу комерцій­ної таємниці, котрі, як зазначалось, гаранту­ють належну та добросовісну реалізацію уповноваженими особами права на отриман­ня інформації в господарських товариствах, то в їх регулюванні сталося значно менше змін, що свідчить про відносну стабільність законодавства у цій сфері.

Обов’язок акціонерів не розголошувати комерційну таємницю товариства не зазнав жодних змін, порівняно з аналогічним обо­в’язком учасників інших господарських то­вариств. Він покладається на всіх акціонерів товариства, незалежно від того, якими ак­ціями вони володіють (простими чи привіле­йованими). Водночас, збереглись і старі не­доліки — в тому розумінні, що цей Закон прямо не забороняє акціонерам використо­вувати комерційну таємницю у своїх інтере­сах або інтересах третіх осіб, а також не зо­бов’язує їх вживати заходів щодо збереження конфіденційності комерційної таємниці товариства. Не отримали законодавчого ви­рішення проблеми збереження конфіденцій­ності комерційної таємниці особою, яка при­пинила участь в акціонерному товаристві (відчужила акції). Однак, як і раніше, ці не­доліки можуть бути усунуті за допомогою локального нормативно-правового та дого­вірного регулювання.

А от обов’язок посадових осіб акціонер­ного товариства щодо комерційної таємниці зазнав істотних і, водночас, контроверсійних змін. З одного боку, розширено визначене в ГК коло посадових осіб, які несуть зобов’я­зання щодо комерційної таємниці товари­ства ex lege. До цього кола додано членів ре­візійної комісії, а також голову та членів іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товари­ства.

З іншого боку, обов’язок посадових осіб органів акціонерного товариства «зберігати» комерційну таємницю (ч. 5 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства») зву­жено лише до заборони її «розголошувати» (ч. 2 ст. 62 Закону). Цю зміну можна оцінити як послаблення законодавчої охорони комер­ційної таємниці акціонерних товариств.

Крім того, Закон формально не забороняє посадовим особам використовувати комер­ційну таємницю в своїх інтересах або інтере­сах третіх осіб, а також не зобов’язує цих осіб вживати заходів щодо збереження кон­фіденційності комерційної таємниці товари­ства2. Виняток становить лише той випадок, коли можливість ознайомитись з інформа­цією про діяльність товариства надана вико­навчим органом товариства на вимогу інших органів та посадових осіб товариства в ме­жах, встановлених законом, статутом і внут­рішніми положеннями товариства. Особи, які при цьому отримали доступ до інформа­ції з обмеженим доступом несуть відповідальність за її неправомірне використання (ч. 6 ст. 58 Закону).

Безпосередня згадка в Законі про принци­пи (кодекс) корпоративного управління сти­мулюватиме впровадження в акціонерних товариствах деяких загальноприйнятих в Європі та світі стандартів, які стосуються ко­мерційної таємниці, в контексті інформацій­ної політики товариств. Так, відповідно до (рекомендаційних) Принципів корпоратив­ного управління, затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондо­вого ринку від 11 грудня 2003 р. № 571 ін­формаційна політика товариства повинна ре­гулювати порядок визначення переліку відо­мостей, що становлять комерційну таємни­цю та конфіденційну інформацію, їх збере­ження та доступ до них. Інформаційна по­літика товариства має передбачати розкрит­тя додаткової інформації, оприлюднення якої не повинно порушувати права товари­ства на конфіденційну інформацію та комер­ційну таємницю, і створення надійної систе­ми її захисту.

Важливу роль у системі охорони комер­ційної таємниці акціонерних товариств ма­ють відігравати договори, які укладаються з членами органів управління товариства. Умови таких договорів затверджуються ви­щим за ієрархією органом управління і ма­ють включати положення про конфіденцій­ність інформації та комерційної таємниці. Водночас, слід пам’ятати, що ці договори, як правило, припиняються з припиненням пов­новажень члена органу управління. Тому для збереження за ним зобов’язань із кон­фіденційності комерційної таємниці товари­ства після припинення повноважень в органі управління бажано укладати окремий дого­вір про конфіденційність з розширеними ча­совими межами дії.

Закон має деяке значення і для розвитку наукової дискусії про коло суб’єктів прав на комерційну таємницю. У ній обговорюється питання, чи можуть інші суб’єкти, крім су­б’єктів господарювання та підприємництва (зокрема, держава, АР Крим, територіальні громади, фізичні особи), бути носіями прав на комерційну таємницю. У Законі держава та територіальні громади безпосередньо на­звані в числі можливих акціонерів товари­ства поряд з фізичними та юридичними осо­бами (ч. 1 ст. 4). Як акціонери держава і те­риторіальні громади мають право отриму­вати інформацію про господарську діяль­ність акціонерного товариства у встановле­ному законом та статутом порядку. Така ін­формація може включати також і відомості, що становлять комерційну таємницю това­риства. Тому, нарівні з іншими акціонерами, держава і територіальні громади несуть обо­в’язок не розголошувати комерційну таєм­ницю товариства. Це дозволяє стверджува­ти, що в якості акціонерів держава і терито­ріальні громади, маючи право на доступ до комерційної таємниці товариства та несучи обов’язок не розголошувати її, повноцінно діють у правовідносинах, що виникають з приводу набуття, здійснення та припинення прав на комерційну таємницю. Відтак, ви­ключення держави і територіальних громад з кола суб’єктів прав на комерційну таємни­цю є необґрунтованим.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити таке. Законодавчий режим комерційної таєм­ниці господарських товариств в Україні ви­значає основні засади правового регулюван­ня суспільних відносин, які опосередковують циркулювання конфіденційної комерційно цінної інформації серед учасників та посадо­вих осіб товариств. Цей режим незмінно збе­рігає свої основні риси, висвітлені в цій стат­ті, від дня набуття чинності Законом України «Про господарські товариства» та продовжує традиційно виконувати дві функції, а саме: 1) гарантування належного і добросовісного здійснення учасниками господарського това­риства права на отримання інформації про діяльність товариства в цілях ефективного управління ним та 2) забезпечення виконан­ня фідуціарних обов’язків лояльності і кон­фіденційності з боку посадових осіб орга­нів управління товариства. Зміни, зумовлені прийняттям ЦК та ГК, а також Закону Украї­ни «Про акціонерні товариства», суттєво не позначились на змістовому аспекті законо­давчого режиму комерційної таємниці господарських товариств в Україні, який зали­шається невід’ємно пов’язаним із загальним правовим режимом комерційної таємниці та відкритим для доповнення і конкретизації умов збереження комерційної таємниці в гос­подарських товариствах на рівні установчих документів, локальних правових актів і дого­ворів.

 

 

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук