Головна Наукові статті Господарське право ПРАВОВИЙ СТАТУС РОЗПОРЯДНИКА МАЙНА БОРЖНИКА У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

ПРАВОВИЙ СТАТУС РОЗПОРЯДНИКА МАЙНА БОРЖНИКА У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

Наукові статті - Господарське право
351

С. В. МШЬКОВСЬКИЙ,

суддя господарського суду Харківської області

ПРАВОВИЙ СТАТУС РОЗПОРЯДНИКА МАЙНА БОРЖНИКА У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

Досліджено проблему правового статусу розпорядника майна боржника в судовій процеду­рі розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Акцентовано увагу на незалежній ролі та місці арбітражного керуючого цієї стадії провадження.

Одним із принципово важливих учасників судової процедури розпорядження майном боржника є розпорядник майна боржника, діяль­ність якого полягає не тільки в механічному нагляді й контролі за управлінням і розпорядженням майновими активами боржником, а й у прийнятті компромісних рішень в інтересах боржника та його кредиторів, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника і задоволення вимог кредиторів.

Положення абз. 11 ст. 1, абз. 17 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі -Закон про банкрутство) передбачають, що розпорядником майна є фізична особа, яка діє на підставі ухвали господарського суду, має ліцензію, видану у встановленому законодав­ством порядку, на яку покладаються повноваження з нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника, проведення аналізу фінансового становища боржника, складання та ведення реєстру вимог кредито­рів. Однак, яким би парадоксальним це не здавалося, правовий статус розпорядника майна в українському законодавстві про банкрутство є найбільш дискусійним, теоретично не завжди чітко опрацьованим і до кінця остаточно не визначеним судовою практикою.

Характерно, що розпорядник майна боржника в процедурі розпорядження майном бор­жника може діяти як самостійно, «від власно­го імені», захищаючи інтереси кредиторів (наприклад проводити аналіз фінан

сового становища боржника, вести реєстр вимог кредиторів, скликати збори кредиторів або комітету кредиторів, вживати заходів для захисту майнових активів боржника (ст. 12)), так і разом із керівником боржника (наприклад розглядати сумісно з посадовими особами боржника заяви з грошовими вимогами кредиторів, які надійшли до господарського суду (ч. 3, ч. 6 ст. 14), а також діяти від імені боржника одноособово (на-приклад у випадку тимчасового покладення обов'язків керівника боржника на розпорядника майна за рішенням суду (ч. 2 ст. 12, ч. 16 ст. 13 ).

Розглядаючи правовий статус арбітражного керуючого у справі про банкрутство, науковці Я. Г. Рябцева [1, с 205-208] і Р. Г. Афанасьев [2, с. 57], відмічають, що завдання є досить складним і залежить від наявності відданих цій справі спеціалістів, які здатні на високому професійному рівні виконувати повноваження, покладені на них судом. Б. М. Поляков, відомий український дослідник відносин неплатоспроможності, розглядає фігуру арбітражного керуючого у справі про банкрутство як повіреного суду, незалежного у своїй діяльності від боржника та кредиторів [3, с 89], якому в процедурі розпорядження майном боржника надається тільки «контрольно-аналітичні функції» [4, с 90]. В. В. Джунь розглядає статус арбітражного керуючого у двох іпостасях: у процесуальній -як самостійного фігуранта у провадженні у справі про банкрутство, що діє на захист чужого права; у професійній - як «звичайного агента майна боржника» або з моменту призначен­ня судом «тимчасової квазіслужбової особи суду» з урахуванням завдань конкретної судо­вої процедури [5, с 263-267]. На думку росій­ських науковців Н. В. Федоренко, П. Н. Пархоменко, арбітражний керуючий - це «...особ­ливий суб'єкт права, пов'язаний з обов'язком у разі необхідності здійснювати відповідні заходи на різних стадіях процедур... неспроможно­сті» [6, с 170].

Зазначені вище наукові дослідження авторів щодо правового статусу арбітражного керую­чого в теорії інституту банкрутства, з одного боку, є спірними, а з іншого боку, в цьому переліку є позиції, які невичерпно розкривають характер юридичних відносин розпорядника майна боржника до самого боржника та до його кредиторів, до суду, що не дозволяє поставити крапку в питанні правового статусу розпорядника майна боржника і потребує детальнішої регламентації. Тому метою даної статі є про-ведення більш глибокого дослідження юридичної природи арбітражного управління у справі про банкрутство, яке покладається на розпорядника майна боржника в процедурі розпоря­дження майном боржника.

Головні підходи до статусу арбітражного керуючого в дореволюційній науковій літера-турі і законодавстві про банкрутство (якому не було відомо про інститут розпорядження май­ном боржника, оскільки мова йшла тільки про конкурсне управління розглянемо нижче.

З моменту оголошення боржника неспро­можним він позбавлявся права управляти і розпоряджатися своїм майном, яке переходило до призначених судом присяжного піклуваль­ника чи до конкурсного управління. На думку дореволюційного дослідника відносин неспроможності Г. Ф. Шершеневича, який порівнював присяжного піклувальника з судовим при­ставом у виконавчому провадженні, що діє під контролем суду, до завдань присяжного піклувальника входило вжиття правоохоронних за-ходів, необхідних «...для початкового розпоря­дження і зберігання майна для осіб, що стали неспроможними», а також застосування підготовчих дій щодо подальшого «..розподілу май­на між кредиторами» [7, с 313].

Зарубіжний досвід та наукова думка інозе­мних та вітчизняних дослідників і практиків з права неспроможності (Т. Вер [8], Є. Мнишенко [9] свідчить про закріплення в іноземному законодавстві про банкрутство різних підходів щодо правового статусу тимчасового керуючого (аналог розпорядника майна боржника – прим. С. М.). Наприклад, у Німеччині згідно з Положенням «Про неплатоспроможність» від 5 жовтня 1994 p., яке з 1 січня 1999 р. поширило свою дію на всю територію Німеччини (далі - Положення) [10, с 168261] тимчасовий керуючий призначається судом для забезпечення охоро­ни майнових активів боржника на початковій стадії перевірки заяви про відкриття провадження у справі або на самій стадії відкриття провадження з метою захисту інтересів креди­торів у період до винесення судом постанови про неспроможність за клопотанням боржника чи його кредиторів. Положенням передбачено тимчасове управління із загальним режимом заборони боржнику на розпорядження своїм майном, коли до тимчасового керуючого пере­ходять повноваження з розпорядження й управління всім майном боржника з можливістю перевіряти, підтримувати і охороняти все майно боржника, і тимчасове управління майном без заборони боржнику розпоряджатися майном, коли тимчасовому керуючому сам суд (ухвалою) визначає повноваження з нагляду та охорони майна боржника (§ 21, 22).

Порушуючи провадження у справі про банкрутство згідно із Законом про банкрутство, суд як орган правосуддя втручається у сферу при­ватних відносин. Таке втручання пояснюється необхідністю захистити економічні відносини у державі внаслідок неспроможності боржни­ка. Без цього втручання в разі банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності неможливо передбачити всі найважливіші суспільні наслідки, які виникатимуть між неспроможним боржником та іншими суб'єктами господарювання. Інакше кажучи, приватний інтерес у відносинах неспроможності стає суспільним інте­ресом. Тобто в процедурі розпорядження майном боржника у справі про банкрутство органом держави або суспільним контролюю-чим органом стає суд і розпорядник майна боржника. Отже, на розпорядника майна боржника за допомогою наданих останньому контроль­но-наглядових функцій з управління та розпо­рядження покладається обов'язок узгодити інтереси кредиторів і неспроможного боржни­ка з метою подальшого задоволення у повному обсязі вимог кредиторів і, наскільки можливо, запобігти зайвим збиткам та економічному руйнуванню боржника як виробничої одиниці.

З огляду на викладене, спробуємо відповіс­ти на питання, чи є розпорядник майна боржника в діючому Законі про банкрутство представником кредиторів, боржника, органом юридичної особи боржника, різновидом державного виконавця чи довіреною особою суду з розпорядження майновими активами боржника чи особою з самостійним правовим статусом.

На наш погляд, розпорядника майна боржника в процедурі розпорядження майном бор­жника неможливо розглядати як повноцінного представника боржника чи кредиторів, оскіль­ки в юридичному сенсі останній не повинен бути заінтересованою особою (ч. 1 ст. 3-1 Закону про банкрутство). Крім того, такий арбітражний керуючий є учасником провадження у справі про банкрутство (абз. 22 ст. 1), у зв'язку з чим як суб'єкт підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 3-1) може виступати від свого імені самостійно.

Розпорядник майна боржника не може бути і органом юридичної особи боржника, оскільки орган юридичної особи виникає з волі його засновників (учасників). Натомість розпорядник майна призначається судом відповідно до Закону про банкрутство серед осіб, зареєстрованих Державним органом з питань банкрутства за пропозицією ініціюючого кредитора (ч. 2 ст. 13) чи Державного органу з питань банкрутства (ст. 2), діє на підставі ліцензії арбітражного керуючого, що видається відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керую­чих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)». Єдиний випадок, коли розпорядником майна може бути призначена фізична особа, що не має ліцензії, передбачена в ч. 9 ст. 50 Закону про банкрутство й обумовлюєть­ся особливостями банкрутства селянського (фермерського) господарства.

Розпорядник майна боржника не є ні різновидом державного виконавця, тому що він, по-перше, є суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 1. ст. 3-1 Закону про банкрутство), ні державним службовцем, а по-друге, на відміну від державного виконавця, здійснює свою діяльність у порядку, встановленому Законом про банкрутство та підзаконними нормативними актами Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, які регулюють його господарську діяльність як арбітражного керуючого.

Розпорядник майна боржника не підпадає під визначення статусу довірчої особи, що здійснює керування майном боржника, як про це зазначають В. Ф. Попондуполо, Є. В. Сліпченко [11, с 221], оскільки довірче управління та арбітражне управління мають різні цілі і підстави виникнення. Арбітражне управління майном боржника здійснюється в інтересах кредиторів і боржника, а довірче управління -стосовно майна (ст. 1029 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Крім того, призначення розпорядника майна, його професійна діяль­ність, права та обов'язки, припинення повно-важень розпорядника майна боржника перед-бачено лише в процедурі розпорядження майном боржника, до якої застосовуються приписи статей 1, 3-1,13-16 Закону України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» як спеціального закону. За таких підстав, враховуючи, що приписи цивільного законодавства не застосовуються до відносин неспроможності і не регулюють права і обов'язки розпорядника майна, норми ЦК України в частині довірчого управління майном застосуванню у процедурах банкрутства не підлягають.

Розпорядник майна боржника не підпадає під ознаки службової особи, оскільки його правовий статус не визначається нормами Кодексу законів про працю України (далі – КЗОТ України). Для обґрунтування такої позиції можна на-вести кілька підстав, а саме: з арбітражним керуючим не укладається трудовий договір (контракт) під час виконання ним обов'язків розпорядника майна; він не включається до штату підприємства-боржника; арбітражний керуючий не зобов'язаний дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку підприємства-боржника, не отримує заробітну плату на підприємстві-боржника; навпаки, відповідно до ч. 10. ст. 3-1 Закону про банкрутство оплата послуг розпорядника майна здійснюється за рахунок кредитора, за заявою якого порушена справа про банкрутство.

Здійснення процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство дає підстави говорити про особливе місце госпо­дарського суду в цьому процесі і «..про його розширені дискреційні повноваження в разі прийняття рішень стосовно учасників конкурс­них відносин…» [12, с 165], наслідком якого є підпорядкованість або залежність самого роз­порядника майна боржника від суду. Однак, попри всі особливості, що характеризують роль господарського суду в процесі реалізації процедури банкрутства, суд залишається органом, який лише перевіряє законність і обґрун­тованість дій сторін та учасників провадження в цій процедурі, в тому числі й діяльність роз­порядника майна боржника, тобто в межах цієї процедури суд здійснює винятково процесуально-наглядові (контрольні) функції. Отже, арбітражний керуючий у процедурі розпорядження майном боржника не здійснює судової процедури за довірою суду.

Крім того, необхідно відзначити, що правове становище розпорядника майна боржника за своєю юридичною природою відрізняється від правового статусу керуючого санацією або лі­квідатора. Так, призначення розпорядника майна боржника в процедурі розпорядження майном боржника не є підставою для припи­нення повноважень керівника чи органу управління боржника. Розпорядник майна боржника не має право втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника (частини 14, 15 ст. 13 Закону про банкрутство), однак повноваження керівника боржника в цій стадії судового провадження можуть бути обмежені або при­пинені у випадках, передбачених ч. 2 ст. 12, частинами 11, 12, 13, 16 ст. 13 цього Закону. При призначенні керуючим санацією боржника керівник боржника відсторонюється від посади, повноваження з управління підприємством-боржником та розпорядження майном боржника переходить до керуючого санацією, який відповідно до положень статей 17-21 цього За-кону організує здійснення санації боржника з метою запобігання банкрутства боржника, відновлення та оздоровлення його фінансово-господарського становища, задоволення вимог кредиторів. У випадку застосування до боржника ліквідаційної процедури (статті 22–32) та при­значення ліквідатора, керівник звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться позначення у його трудовій книжці, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління та розпо­рядження його майном, підприємницька діяльність (оперативно-господарська діяльність) підприємства-боржника завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції. Вищезазначене говорить про те, що призначений судом розпорядник майна борж­ника лише виконує контрольно-наглядові та охоронні функції з управління підприємством і його майновими активами з метою визначити наявні конкурсні грошові вимоги кредиторів та обчислити його фінансово-економічне становище, не втручаючись у повсякденну госпо­дарську діяльність. Натомість керуючий санацією та ліквідатор у межах процедур судової санації та ліквідації отримують усі повноваження керівника боржника щодо управління підприємством та розпорядженням його майновими активами з тієї різницею, що керуючий санацією розпоряджається майновими активами з урахуванням затвердженого судом планом санації та обмежень, що передбачені Законом про банкрутство, а призначений судом ліквідатор проводить ліквідаційну процедуру з метою повного або часткового задоволення визнаних судом вимог кредиторів з усієї ліквідаційної маси наявного у боржника майна, за винятком об'єктів житлового фонду та комунальної ін­фраструктури, індивідуально визначених ре­чей, що належать банкруту.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що розпорядник майна боржника в процедурі роз­порядження майном є особою із самостійним правовим статусом і як незацікавлений фахівець - суб'єкт підприємницької діяльності -учасником права неспроможності (матеріальних і процесуальних норм), підгалузі господарсь­кого права, який тимчасово і відповідно до встановлених Законом про банкрутство правил здійснює на користь інтересів сторін і учасни­ків провадження відповідні повноваження, головним чином щодо контролю, нагляду й охорони майнових активів боржника з метою забезпечити в майбутньому задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Розпорядник май-на боржника, маючи власну правосуб'єктність для реалізації завдань процедури розпорядження майном боржника як суб'єкт права неспроможності, вживає самостійних заходів, спрямованих на забезпечення збереження й ефективного використання майнових активів боржником, на складання реєстру грошових вимог кредиторів, на проведення аналізу фі­нансового становища боржника з метою вста­новлення активу і пасиву боржника. З іншого боку, розпорядник майна боржника як суб'єкт господарського процесу є органом контролю і нагляду за проведенням у відповідності до ви­мог Закону про банкрутство і Господарського процесуального кодексу України процедури розпорядження майном боржника з метою до­ведення до зборів кредиторів або комітету кре­диторів фінансову неплатоспроможності або фінансової спроможності боржника.

Як свідчать положення Закону про банкрутство, повноваження розпорядника майна боржника припиняються з моменту оголошення су­дом ухвали про усунення розпорядника майна боржника від виконання ним своїх обов'язків у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків (статті 3-1,13), винесення ухвали суду про санацію боржника і призначення керуючого санацією ( ст. 17) або постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ст. 22), ухвали про затвердження між боржником та кредиторами мирової угоди (ст. 35) чи винесення ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство на стадії судової процедури розпорядження майном боржника у випадку виконання боржником усіх зобов'язань перед кредиторами (п. 7 ст. 40) або в разі, якщо кредитори не висунули вимог до боржника, - після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника (п. 8 ст. 40). У разі відсутності вищенаведених рішень суду повноваження розпорядника майна можуть бути продовжені за межами шестимісячного терміну лише за клопотанням комітету кредиторів (ч. 7 ст. 13).

Список використаної літератури

Рябцева Я. Г. Арбітражний керуючий: кваліфікаційні вимоги і етика професійної діяльності / Я. Г. Рябцева // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4. - С. 205-208.

Афанасьев Р. Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України : дис канд. юрид. наук : 12.00.04 / Р. Г. Афанасьев. – К, 2001. - 166 с.

Поляков Б. М. Арбітражний керуючий - найзалежніша особа процедури банкрутства / Б. М. Поляков // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 3. - С 87-91.

Поляков Б. М. О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом : науч.-практ. коммент. / Б. М. Поляков ; под общ. ред. Д. Н. Притыки. - К. : Ин Юре, 2003. - 272 с.

Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовій досвід розвитку і особливості становлення в Украї-ні : монографія / В. В. Джунь. - Вид. 2-е, випр. і доп. - К. : Юрид. практика, 2006. - 384 с

Федоренко Н. В. Правовой статус и роль некоторых субъектов процедури банкротства в свете Федерального Закона 2002 года «О несостоятельности (банкротстве)» / Н. В. Федоренко, П. Н. Пархоменко // Вестник Вышего Арбитражного суда Российской Федерации. - 2005. - № 5. - С. 170-180.

Шершеневич Г. Ф. Конкурсний процесс / Г. Ф. Шершеневич. - М. : Статут, 2000. - 447 с.

Вер Т. Основні риси конкурсного процесу в Німеччині / Томас Вер // Санація і банкрутство. - 2007. -№ 3. - С. 84-85.

Мнишенко С. Право неспроможності у Німеччині / С. Мнишенко // Санація і банкрутство. - 2008. -№ 1. - С. 83-89.

Папе Г. Институт несостоятельности: общие проблеми и особенности правового регулирования в Германии Комментарий к действующему законодательству / Герхард Папе. - М. : БЕК, 2002. - 272 с.

Попондопуло В. Ф. Производство по делам о банкротстве в арбитражном суде / В. Ф. Попондопуло, Е. В. Слепченко. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 346 с.

Химичев В. А. Перспективные направления совершенствования правового регулирования в сфере несостоятельности (банкротства)) / В. А. Химичев // Вестник Высшего Арбитражного суда Российской Федерации. - 2005. - № 65. - С. 165-170.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук