403

---

С.М. ДОВГАНЧУК

(Запорізький національний університет) (Науковий керівник доктор історичних наук С.М. Тимченко)

ПРИНЦИП САМОВРЯДУВАННЯ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДДІВ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми та її зв’язок із важливими практичними завдан­нями. Формування демократичних засад у механізмі функціонування громадян­ського суспільства не може відбуватись без цілеспрямованого використання кож­ного інструменту захисту прав та сво­бод громадян. Одним з таких інструмен­тів є третейський розгляд спорів. Тре­тейський розгляд спорів як інститут ви­рішення суспільних конфліктів визнача­ється перш за все принципами, на яких він ґрунтується. Принципи вітчизняного третейського розгляду закладені перш за все в ст. 4 Закону України «Про третей­ські суди» (в подальшому — Закон), се­ред яких присутній принцип самовряду­вання третейських суддів. Даний прин­цип є новим для вітчизняної третейської практики, бо він передбачає не позити­вістський підхід до організації діяль­ності третейських суддів, а створення пе­редумов до поширення демократичних засад у діяльності корпусу третейських суддів. Чи можна ототожнити два прин­ципи: принцип самоврядування третей­ських суддів та принцип суддівського са­моуправління на теоретичному рівні? Очевидною є необхідність чіткого визна­чення механізму функціонування даного принципу з метою підвищення ефективності використання інституту третей­ського розгляду на практиці.

Аналіз останніх досліджень і публі­кацій. Сучасні умови суспільного життя вимагають все більшої уваги до повноти реалізації громадянських прав та свобод, можливості їх конституційного захисту. У більшості наукових досліджень і публі­кацій висвітлюються питання самовряду­вання третейських судів у загальних або суто практичних аспектах без належного аналізу. Певні аспекти принципу самовря­дування третейських суддів розг

лянуті у дисертації Ю.П. Притики — «Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивіль­них правовідносин в третейському суді». Даному питанню було приділено увагу з боку Конституційного суду України, про що винесено його відповідне рішення. Та­кож це питання досліджували П.В. Куфтирєв, В.П. Самохвалов, В.І. Нагнибіда. Останній серед українських правознавців найбільш ґрунтовно підійшов до питання самоврядування третейських суддів, ним в загальному вигляді визначено основні ознаки, які притаманні даному принципу в третейському розгляді у вітчизняній право­вій науці. Однак цей принцип ще вимагає ґрунтовного та детального аналізу.

Мета дослідження. У практиці тре­тейського розгляду такий важливий напрям забезпечення дотримання прав та свобод громадян, як самоврядування третейських суддів, є мало дослідженим. Концепція ді­ючого закону України «Про третейські суди» є такою, що надає третейським суд­дям досить широкі можливості для належ­ної самоорганізації у діяльності третей­ських судів. Метою цього дослідження є вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності використання принципу са­моврядування третейських суддів у прак­тичній діяльності вітчизняних третейських судів.

Виклад основного матеріалу дослі­дження. Принцип самоврядування суд­дів третейських судів закріплено у пункті 9 ст. 4 Закону України «Про третейські суди» [4]. У вказаному Законі розвитку по­ложень даного принципу відведено вось­мий розділ, який відповідно має назву «Са­моврядування третейських суддів» і вклю­чає в себе дві статті — 58 та 59. Дія даного принципу розповсюджується лише на суд­дів постійно діючих третейських судів.

Будь-яке самоврядування передовсім передбачає спільну працю всього колек­тиву, тобто самоврядування — це певна міра колективізму. Тому третейське са­моврядування самим своїм існуванням спрямовується перш за все на здійснення об’єднувальної, згуртовуючої складової для всієї консорції та для кожного індиві­дууму.

П.В. Куфтирєв визначає суть принципу самоврядування в «тому, що третейські суди здійснюють свою діяльність на заса­дах самоврядування з метою представни­цтва й захисту власних інтересів» [5].

Для порівняльного аналізу відзначимо, що Закон Російської Федерації «Про тре­тейські суди у Російській Федерації» [3] та Закон республіки Казахстан «Про тре­тейські суди» [2] взагалі не мають у своєму змісті не тільки принципу, але й такого по­няття як самоврядування третейських суд­дів. Не містяться аналогічні положення та­кож і у відповідних законах Киргизької Рес­публіки та Латвії. Аналогічна організація, яка опікується питаннями самоврядування

третейських суддів, функціонує у США та Австралії, — Американська асоціація тре­тейських судів та Австралійська асоціація з вирішення спорів. Тому, на думку автора, вітчизняний Закон значно виграє у даному відношенні при порівнянні з аналогічними законами зазначених країн.

П.В. Куфтирєв висунув думку, що принцип самоврядування третейських суд­дів слід віднести не до принципів органі­зації та діяльності третейського суду, як це виписано у діючому Законі, а до гарантій, які є умовою реалізації принципів діяль­ності третейського суду й третейських суд­дів, але не є самим принципом [5].

Таким чином, законодавець публічно визнає особливість статусу третейських суддів та встановлює необхідність забез­печення дотримання прав та інтересів тре­тейських суддів у суспільстві. Одночасно законодавець також розширив соціально-правові можливості третейських суддів з організації управління постійно діючими третейськими судами, встановив та визнав механізм самоконтролю за дотриманням законності у професійній діяльності даної категорії фізичних осіб.

Визначення поняття «третейського са­моврядування» або «самоврядування тре­тейських суддів» у вітчизняному Законі не наведено, що є передумовою неодноз­начності тлумачення як теоретиками так і практиками третейського розгляду. Проте в Законі визначено мету третейського са­моврядування — представництво та за­хист інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів (абзац перший ст. 58). В.П. Самохвалов дає наступне ви­значення поняття «третейського самовря­дуванню» — це самостійне колективне вирішення третейськими суддями питань внутрішньої діяльності постійно діючих третейських судів [8].

Вищим органом третейського самовря­дування визначається Всеукраїнський з’їзд третейських суддів, який у свою чергу оби­рає Третейську палату України. Таким чи­ном, відбувається делегування повнова­жень від з’їзду третейських суддів Третейській палаті України. Основні повнова­ження Третейської палати визначені у ст. 58 Закону України «Про третейські суди» — це постійно діючий орган третейського са­моврядування, який представляє та захи­щає соціальні і професійні права та інтер­еси третейських суддів і третейських судів, здійснює методичну та видавничу роботу, аналізує практику правозастосування тре­тейських судів та інше [4]. Більш детально повноваження Третейської палати визнача­ються Положенням про Третейську палату України, що затверджується Всеукраїн­ським з’їздом третейських суддів. Закон не передбачає державної реєстрації Третей­ської палати України, внаслідок чого даний орган не має статусу юридичної особи, та відповідно Третейська палата України не може скористатись тими правами та повно­важеннями, які надаються чинним законо­давством України юридичній особі, внаслі­док чого слід визнати, що дана обставина є такою, що обмежує як права представниць­кого органу, так і його учасників.

У Положенні про Третейську палату України визначено, що даний орган є по­стійно діючим органом третейського са­моврядування, який покликаний представ­ляти і захищати інтереси соціального та професійного характеру як третейських судів, так і третейських суддів на терито­рії України і за кордоном при здійсненні співробітництва з міжнародними третей­ськими інституціями та третейськими су­дами інших країн.

Той факт, що Третейській палаті Укра­їни не притаманні риси громадської орга­нізації, не дає змоги віднести її до добро­вільного громадського формування. Не до кінця визначеним є питання щодо сили ак­тів, які приймаються Третейською пала­тою України. Закон України «Про третей­ські суди», який і передбачає існування та функціонування такого органу як Третей­ська палата України, не визначає чітко, які повноваження надаються цьому органу та якими є межі його компетенції. Подібна ситуація спостерігається і щодо Всеукраїн­ського з’їзду третейських суддів. Діюче законодавство не дає чіткої відповіді, на кого та якою мірою розповсюджуються рішення Всеукраїнського з’їзду третейських суддів, яким є механізм відповідальності за недо­тримання чи невиконання цих рішень. Де­які правознавці дотримуються думки, що рішення з’їзду є обов’язковими для всіх третейських суддів та судів, а рішення Ради Третейської палати є обов’язковими для всіх членів палати. Проте вони не на­водять при цьому нормативних посилань, які б дозволили підтвердити дану думку.

З іншого боку, якщо Всеукраїнський з’їзд третейських суддів та Третейська па­лата України є органами самоврядування, то не зрозуміло, чи розповсюджуються їх рішення на суддів постійно діючого тре­тейського суду, які не брали участі у їх ро­боті та не є або не вважають себе такими, що приєдналися до спільноти третейських суддів. Адже законом не передбачено обов’язкове підпорядкування третейських суддів певному органу самоврядування.

Третейське самоврядування є не тільки способом захисту інтересів третейських суддів, а є також й інструментом, який по­кликаний розвивати демократичні засади у середовищі третейських суддів. Саме демократизм повинен бути вирішальною складовою при функціонуванні інститутів третейського самоврядування — Всеукра­їнського з’їзду третейських суддів, Третей­ської палати України, всіх її комісій та ін­ших органів.

Третейське самоврядування спрямо­ване також на підвищення впливу корпусу третейських суддів на законодавчу діяль­ність та на вироблення уніфікованих реко­мендацій для відправлення в Україні тре­тейського розгляду. Суттєва роль також по­кладається на третейське самоврядування при виробленні та реалізації заходів, спря­мованих на захист від посягань на діяль­ність третейських суддів.

Одночасне сумісне існування кількох системних механізмів контролю за здій­сненням третейського розгляду: держав­ний контроль та третейське самовряду­вання може дозволити відкоригувати всю систему важелів впливу щодо уникнення зловживань у цій сфері. Даний загальний механізм неминуче буде впливати на пове­дінку кожного третейського судді та упе­реджувати недоліки у всій системі третей­ського вирішення справ.

На жаль, складно відзначити якісь певні здобутки за період існування Третей­ської палати України у питаннях соціаль­ного захисту прав та інтересів третейських суддів. Вбачається, що з часом даний на­прям діяльності Третейської палати Укра­їни набере більшої актуальності.

Логічно надавати органам третейського самоврядування можливість здійснювати діяльність не тільки певного просвітниць­кого та методичного характеру, але і здій­снення представницьких функцій у судо­вих органах під час розгляду справ, які ма­ють відношення до третейського розгляду справ.

Вищий господарський суд України ви­словив своє бачення суті та значення ві­тчизняного третейського самоврядування: «Слід мати на увазі, що за змістом наведе­них норм Закону України «Про третейські суди» Третейську палату України не наді­лено владними або контрольними повно­важеннями, які надавали б їй можливість усувати виявлені господарськими судами недоліки та порушення у діяльності тре­тейських судів, у тому числі і постійно ді­ючих» [1]. До повноважень Третейської па­лати не входить можливість будь-яким спо­собом впливу на практичну діяльність тре­тейських судів при розгляді конкретного спору

В.І. Нагнибіда відзначає, що «третей­ське самоврядування не є тотожним суд­дівському самоврядуванню, оскільки тре­тейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а третейські судді не наділені статусом професійних суддів» [6].

Конституційний суд України відзна­чив, що однією з форм громадського само­врядування, яким є, наприклад, громадське самоврядування в територіальних грома­дах, самоврядування в освіті та самовря­дування у вищій школі, є третейське са­моврядування [7]. Третейське самовряду­вання, як одна з форм громадського само­врядування слугує самоорганізації третей­ських суддів постійно діючих третейських судів, тоді як суддівське самоврядування належить до системи конституційного устрою держави (частина друга ст. 130 Конституції України) і є формою самоор­ганізації професійних суддів. Це є голов­ною відмінністю між двома видами само­врядування — третейських суддів та дер­жавних суддів.

Висновки. З огляду на вищевикладене, доцільно визначити чітко правовий статус органу самоврядування третейських суд­дів з його закріпленням у чинному Законі України «Про третейські суди». Такий ор­ган як Третейська палата України пови­нна бути не стільки статистом, скільки ло­комотивом при вирішенні питань форму­вання практики розгляду третейських спо­рів. З врахуванням цього, пропонується статтю 58 Закону України «Про третейські суди» доповнити абзацом сьомим наступ­ного змісту: «Третейська палата України є юридичною особою та має свою печатку».

Крім того, слід надати Третейській па­латі повноваження щодо попереднього узгодження або обговорення проектів за­конодавчих актів, які приймаються Верхо­вною Радою України, та актів, що прийма­ються іншими центральними органами держави, які в подальшому суттєво впли­вають на загальнонаціональну практику третейських судів. З врахуванням цього, пропонується статтю 58 Закону України «Про третейські суди» доповнити абза­цом восьмим наступного змісту: «Третей­ська палата України є погоджувальним ор­ганом при підготовці законопроектів щодо регулювання діяльності третейських судів в Україні».

Список літератури:

Інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про деякі питання прак­тики застосування Закону України «Про третейські суди» (щодо винесення та надсилання окремих ухвал господарського суду) від 12 березня 2008 р. № 01-8/118. ; див. Науково-практичний коментар Закон України «Про третейські суди» / за ред. Ю.В. Білоусова та П.В. Куфтирєва — К: Правова єдність, 2008.

Закон республики Казахстан от 28 декабря 2004 г. № 22 «О третейских судах» [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.spbarbitr.ru

Закон РФ от 24 июля 2002 г. № 102-ФЗ «О третейских судах в Российской Федера­ции» [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.spbarbitr.ru

Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. № 1701 -IV // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 35. — Ст 412.

Куфтирєв П.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про третейські суди» / П.В. Куфтирєв [за ред. Ю.В. Білоусова та П.В. Куфтирєва]. — К.: Правова єдність, 2008.

Нагнибіда В.І. Науково-практичний коментар Закону України «Про третейські суди» / Нагнибіда В.І. [за ред. Ю.В. Білоусова та П.В. Куфтирєва]. — К: Правова єдність, 2008.

Рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 р. по справі № 1-3/2008. [Див. Науково-практичний коментар Закон України „Про третейські суди»] / [за ред. Ю.В. Бі­лоусова та П.В. Куфтирєва]. — К: Правова єдність, 2008.

Самохвалов В.П. Третейське самоврядування (http://www.arbitrationchamber.org.ua) [Eлектронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.t-syd.org.ua/uk/links/24.html.

 

< Попередня   Наступна >