288

---

Р. Б. БРАСЛАВСЬКИЙ

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ МАЛИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СПІЛЬНИХ ЗАХОДІВ

Рассматриваются особенности взаимодействия работников налоговой службы и ор­ганов внутренних дел как совместная деятельность участников малых социальных групп. Определена организационная структура таких групп и средства регулирования процесса их взаимодействия при осуществлении правоохранительной деятельности.

In the given work the author investigates peculiarities of interrelation between workers of Tax Service as one activity of small social groups. The organizational structure of these groups and means of the process of its regulation is found out.

Процес взаємодії як управлінське явище має певні особливості, однією з яких є умова наявності не менше як двох учасників такої діяльності. Кожний з учас­ників спільної діяльності являє собою організовану групу індивідів, які є його ор­ганізаційною основою, мають власні цілі при здійсненні співробітництва з працівниками інших органів. З метою отримання повної уяви про взаємодію, не­обхідно поряд з дослідженням регуляторів макрорівнів - правових норм розгля­нути мікрорівні такої спільної діяльності та визначити основні фактори, що на них впливають.

На мікрорівні взаємодія відбувається між людьми, представниками різних відомств, особливо під час їх роботи в різноманітних спільних групах. Крізь приз­му соціально-психологічного аналізу можуть бути зрозумілі й основи групової діяльності як результату інтеграції дій членів цієї групи у їх прагненні до досяг­нення спільної мети1. Психологічне забезпечення взаємодії полягає в мотивації, формуванні відповідального ставлення до справи, впевненості у важливості та соціальній значущості виконуваного завдання, зацікавленості в якісному та своєчасному ви

конанні рішення. Таке забезпечення передбачає також створення сприятливого психологічного клімату в групі взаємодії.

Державна податкова служба та органи внутрішніх справ при виконанні покла­дених на них завдань можуть мати спільні цілі, що буде основним визначальним фактором при вирішенні питання щодо необхідності консолідації зусиль цих пра­воохоронних органів. По своїй психологічній суті групи взаємодії співробітників державної податкової служби з органами внутрішніх справ являють собою малі соціальні групи. Для того, щоб певна сукупність індивідів вважалася групою в соціально-психологічному плані, необхідна наявність певних спільностей2. Най­частіше виділяють спільність місця, часу та дії. В якості визначальної сутнісної ознаки всі психологи називають спільність мети3. В цьому контексті взаємодія співробітників органів внутрішніх справ (надалі - ОВС) з представниками підрозділів державної податкової служби (надалі - ДПС) повністю відповідають цим вимогам. Окрім цього, психологи називають ознакою соціальних груп поділ праці та гнучку координацію4.

Згідно з X. Томе та X. Фегером, основна ознака групи - взаємодія її членів. Романс підкреслює, що частота взаємодії, її тривалість та порядок - головні характеристики поняття «мала група»5. Окремі вчені вважають, що у групі осо­бистість певною мірою втрачає притаманні їй індивідуальні риси, і її поведінка починає визначатися в основному психічним комплексом, який характеризує да­ну групу в цілому6.

Констатуючи можливість розгляду групових форм взаємодії між співробітни­ками ДПС та ОВС як малої соціальної групи, вважаємо необхідним звернутись до поняття малої групи як наукової категорії. Аналіз юридичної літератури з даного питання дав змогу дійти висновку про широке коло тих управлінських проблем, які можна вирішити лише шляхом застосування соціально-психологічного підхо­ду. Це, зокрема: особливості загальних цілей та інтересів учасників групових форм взаємодії; механізми, які забезпечують інтеграцію поведінки учасників гру­пових форм взаємодії; формування функціонально-рольової структури групи; нормоутворення, тобто вироблення групових форм поведінки і спільної діяль­ності, групових норм і цінностей; специфіка групових санкцій; групові конфлікти; групова згуртованість; керівництво і лідерство; психологічний вплив; прийняття групових рішень.

Таким чином, постає питання про структуру групи, яка забезпечує ефективну взаємодію суб'єктів правоохоронної діяльності і досягнення поставленої мети. Відомим є підхід до структури групи з точки зору стратометричної концепції О.В. Петровського, в основі якого лежить переконання, що міжособистісні відно­сини у групі опосередковуються змістом реальної діяльності групи, що дозволяє побачити її широку структуру7. Застосування цієї психологічної концепції до виз­начення структури групових форм взаємодії дає змогу відображати останню на­ступним чином: центральна ланка групової структури - це власне спільна право­охоронна діяльність; ставлення кожного члена групи взаємодії до її діяльності, її цілей, завдань (перша страта); характеристика міжособистісних відносин, опосе­редкованих змістом спільної діяльності, прийнятими у групі принципами, ціннісними орієнтаціями тощо (друга страта); міжособистісні взаємини між учас­никами взаємодії, в основі яких лежать емоційні зв'язки, не опосередковані без­посередньо спільною правоохоронною діяльністю (поверхневий шар).

Практична необхідність знайти оптимальні методи управління колективною діяльністю є головною причиною систематичного вивчення соціально-психо­логічних феноменів малої групи. Концепція динаміки групи у соціальній психо­логії відображає рівні співпраці та згуртованості у взаєминах окремих індивідів8. У сучасному розумінні групова динаміка - це розвиток чи рух групи в часі, зумов­лений взаємодією та взаємовідносинами членів групи між собою, а також зовнішнім впливом на групу. Поняття групової динаміки, за Є.В. Руденським, включає п'ять основних елементів та декілька додаткових. Основні елементи: цілі групи, норми групи, структура групи та проблема лідерства, згуртованість групи, фази розвитку групи. Цілі групи визначаються тим, в яку більш загальну систему практичної правоохоронної діяльності включена група, і значною мірою, осо-бистісними якостями її лідера. Важливе значення має поняття групової мети, що відображає роль суб'єктивного сприйняття мети членами групи у детермінації спільної діяльності. На думку вчених М.А. Робера, Ф. Тільмана, мета виступає як фактор регуляції групової діяльності9.

У результаті переслідування спільної мети членами групи, в склад якої вхо­дять представники ДПА та ОВС, в ідеалі повинні виникати норми групи. Групові норми - це сукупність правил і вимог, сформованих реальною групою, соціальною спільнотою, які регулюють поведінку членів даної спільності, особливості їх взаємодії, специфічний різновид соціальних норм10. Значення цих норм для груп взаємодії полягає в тому, що вони містять перевірені та раціональні способи діяльності та способи вирішення конфліктних ситуацій. Норми забезпечують надійність, стандартність, передбачуваність поведінки, а їх дотримання виключає вплив випадкових мотивів. У виключних випадках в дію можуть вступати норми примусу, або соціальні санкції. Тобто засобами забезпечення групової згуртова­ності є не лише групові норми, а й групові санкції. Недотримання групових норм передбачає застосування групових санкцій. Враховуючи специфіку досліджува­них нами спільних груп, необхідно додати, що ці соціальні санкції часто спира­ються й на відповідні приписи загальнодержавного чи відомчого нормативного характеру.

Успіх спільної діяльності залежить від того, наскільки однаково учасники гру­пи однаково розуміють ролі один одного. Управління групою, вплив на поведінку окремих членів групи найчастіше здійснюється через офіційно призначених осіб - керівників та через неофіційних (лідерів), що користуються авторитетом серед членів даної групи. Лідерство часто визначають через ступінь впливу осо­бистості на членів групи і на групу в цілому11, а іноді - як найбільш впливового члена групи12. Тому бажано, щоб керівник та лідер співпадали в одній особі (за­уважимо, що в житті таке відбувається рідко). Невміння розставити людей відповідно до їх кваліфікації і психологічних особливостей, надмірне адміністру­вання з боку керівництва цілком вірогідно може призвести до непорозуміння та конфліктів. При організації взаємодії особливе значення має врахування керівни­ком психологічних особливостей спільної діяльності та вміння нормалізувати міжособистісні стосунки, знімати напругу, ліквідовувати конфліктні ситуації, створювати сприятливий психологічний клімат у групі. Важливим аспектом, що впливає на ефективність роботи групи, є її згуртованість. Адже наявність спільної мети та інтересів свідчить про прагнення членів групи до спілкування, згуртуван­ня. Відповідно у соціальній психології при розгляді процесу формування малих груп акцентується увага не лише на причинах і способах їх формування, а й на психологічних механізмах, які роблять групу групою - феномен групового тиску і групової згуртованості13.

Групова згуртованість - це процес формування особливого типу зв'язків у групі, які дають змогу зовнішньо задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, складний психологічний механізм, що живе за своїми закона­ми. Згуртованість забезпечується: схожістю поглядів членів групи (цінностей та установок), однаковим ставленням до групових цілей, кооперативною стратегією поведінки, задоволеністю груповою діяльністю, взаємною залежністю при вирішенні конкретних завдань. Керівник групи повинен забезпечити та підтриму­вати згуртованість і унеможливити напругу в міжособистісних відносинах. Тут постає необхідність стимулювання працівників до роботи в режимі взаємодії і за­охочення в разі позитивних результатів. Ступінь схильності учасників до вико­нання спільних завдань визначається тим, наскільки мотивується робота групи, наскільки її учасники уявляють собі важливість завдань, як буде оцінена та вра­хована їх робота. Отже, важливою умовою ефективності взаємодії виступає моти­вація її учасників. Мотив - це те, що спонукає діяльність людини, те, заради чого здійснюється така діяльність14. Під час розгляду групових форм взаємодії слід враховувати наявність такого групового мотиву, а саме: мотиву спільної, взаємоузгодженої діяльності. Тому ми підтримуємо позиції психолога М. Обозова, який зазначає, що емоційно-комунікативний момент у спільній діяльності при пра­вильній організації формує мотивацію як окремих учасників, так і всієї групи як цілісної цілеспрямованої системи15. Адже якими б особистими чи відомчими мо­тивами не керувався той чи іншій учасник взаємодії, він прагне діяти спільно з іншими членами групи, створеної з представників різних правоохоронних відомств, і так чи інакше робить свій внесок у досягнення поставленої мети, зок­рема розкриття складного злочину в сфері економічної діяльності. Учасники гру­пової форми взаємодії при здійсненні правоохоронної діяльності є носіями дій, підпорядкованих одній меті, зумовлених одним мотивом, які певною мірою ніве­люють індивідуальні переживання, прагнення і мотиви. Отже, щодо групових форм взаємодії слід відокремлювати мотивацію кожного із суб'єктів і мотивацію створеної зі співробітників ДПС та ОВС групи як специфічного, окремого суб'єкта правоохоронної діяльності на період виконання поставлених завдань.

Залежно від змісту спільної діяльності, її значущості та ступеня опосередко-ваності міжособистісних стосунків змістом спільної діяльності вчені виділяють наступні стадії розвитку малої соціальної групи: дифузна група (спільність, міжо-собистісні відносини в якій не опосередковуються змістом спільної діяльності, її цілями, значенням та цінностями); група-асоціація (належність до спільності по­чинає усвідомлюватись, як умова ефективності подальших дій); група-корпорація (міжособистісні відносини опосередковуються особисто значущим, але асоціаль­ним змістом групової діяльності); колектив (група, в якій міжособистісні взаєми­ни опосередковуються не лише особисто значущим для її членів, але і соціальним по своїм установкам змістом групової діяльності)16.

Такий детальний аналіз психологічних закономірностей взаємодії та взаємин людей в малих соціальних групах, якими групові форми взаємодії ДПС з ОВС, необхідний для підвищення ефективності функціонування останніх. Безперечно, досягнення психологічної сумісності в групі прямо пропорційно підвищенню ефективності праці. Критерієм же ефективності спільної узгодженої діяльності підрозділів МВС та ДПА України є внутрішнє усвідомлення мети спільних за­ходів, що є реалізацією завдань, зумовлених чинним законодавством та відомчи­ми документами.

Звісно, в групі не уникнути конфліктних ситуацій, оскільки її учасники є представниками різних відомств. Особливість конфліктних ситуацій під час спільної діяльності в тому, що вони відбуваються у сфері правових відносин, по­роджуються юридичними ситуаціями і вирішуються насамперед юридичними за­собами17. Причини конфліктів між учасниками взаємодії можуть бути об'єктив­ними (недоліки в організації взаємодії, недосконалість групових норм) або суб'єктивними, що пов'язані з особистісними якостями керівника чи лідера, особливостями безпосередніх учасників групи і взаємин, що в ній складаються. У групі можуть виникати конфлікти, тому що рішення, прийнятне для ОВС, мо­же не влаштовувати представників ДПС (наприклад, яке відомство буде звітувати за проведену роботу чи хто несе відповідальність за невдале виконання поставле­них завдань). Але вони не повинні призвести до дезорганізації роботи групи. При організації взаємодії важливе вміння примирити інтереси, а не позиції сторін, тим більше, що інтереси часто продиктовані спільним інтересом, наприклад, необхідністю розслідування злочину. Основою подолання конфлікту в групі, як і загалом в організації, є поставлена спільна мета.

Отже, діяльність співробітників ОВС з працівниками ДПС у складі різних за призначенням спільних груп становить мікрорівень взаємодії. За своєю психо­логічною сутністю така група є офіційною малою соціальною групою із збере­женням основних психологічних закономірностей всередині її, але з можливістю корекції стосунків між її учасниками, зумовленої компетенцією сторін та завдан­нями правоохоронної діяльності. Врахування соціально-психологічних особливо­стей малих соціальних груп під час реалізації всіх стадій взаємодії працівників ДПС та ОВС дасть змогу уникнути конфліктних ситуацій, визначити роль і місце кожного із співробітників, ефективно реалізувати потенціал кожної із сторін.

 

1. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые пробле­мы. - К.: Вища школа. 1986. - С. 34.

2. Немов PC. Психология. Учебник. В 2 кн., кн. 1. Общие основы психологии. - М., 1994. - С. 45.

3. Шибутани Г. Социальная психология. - Ростов-на-Дону, 1998. -С. 33.

4. Шибутани Т. Там само.

5. Руден-скийЕ.В. Социальная психология. - М., Новосибирск, 1997. - С. 141.

6. Джекеба-ев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения. - Алма-Ата, 1971. - С. 150.

7. Петровский А.Б. Личность. Деятельность. Коллектив. - М., 1982. - С. 48-60.

8. Швачко О.В. Соціальна психологія. - К., 2002. - С. 86.

9. Ро­вер М.-А., Тильман Ф. Психология индивида и группы.-М., 1988.-С. 108.

10. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология. В 2 ч., ч. 2. - М., 1996. - С. 507.

11. Уманский Л.И. Методы экспериментального исследования социально-психоло­гических феноменов // Методология и методы социальной психологии. - М., 1977. - С. 59.

12. Голубева Н.В. Некоторые социально-пехологические факторы ра­боты руководителя // Руководство и лидерство (опыт социально-психологического исследования). - Л., 1973. - С. 37.

13. Социальная психология: Курс лекций / Н.И. Ануфриева, Т.Н. Зелинская, Н.Е. Зелинский. - К., 1997. - С. 33.

14. Психо­логічний словник / За ред. В.І. Войтка. - К., 1982. - С. 96-97.

15. Обозов Н.Н. Пси­хология межличностных отношений. - К., 1990. - С. 38.

16. Социальная психоло­гия: Курс лекций. - С. 32.

17. Юридическая конфликтология / Отв. ред. В.Н. Куд­рявцев.-М., 1995.-С. 4.

 

< Попередня   Наступна >