599

---

М. С. НЕБЕСЬКА,

ад'юнкт Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка

РОЛЬ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Поглиблення демократичних процесів, політичне, економічне та соціальне становлення суспільства в процесі побудови правової дер­жави зумовлює потребу проведення правових організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади України у відповідність до нових умов їх діяльності та розвитку. Органи внутрішніх справ є основною ланкою забезпечення правопорядку й боротьби на забезпечення насамперед захисту прав і свобод людини. Попри те, що сьогодні стан захисту прав і свобод по­требує вдосконалення, саме їх офіційне визнання та законодавче забезпечення є суттєвим чинником формування української правової держави, розвитку громадського суспільс­тва та його демократичних інститутів. У зв'язку з цим нові, підвищені вимоги висуваються до працівників органів внутрішніх справ: забезпечення захисту громадян, підвищення ефективності боротьби зі злочинами та правопорушеннями, забезпечення прав і свобод у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки тощо.

Модернізація українського суспільства на сучасному етапі ставить перед юридичною наукою питання, відповідь на які є запорукою успішності проведення наукових досліджень у різних сферах суспільного життя. Одним із таких актуальних викликів сьогодення є питання забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та забезпечення безпеки громадян. Вказаний напрямок наукового дослідження також актуалі­зує й обраний Україною шлях до євроінтеграції, входження її до регіональних та загально-світових систем безпеки.

xt-align: justify;">Безумовно, нові дослідження з порушених питань повинні базуватися на теоретичних і практичних результатах досліджень учених та практиків. Науковою розробкою проблем зміцнення законності та правопорядку, що мають важливе значення і для вдосконалення загально-державної системи охорони громадського порядку, до якої належать також органи внутрі­шніх справ, присвятили свої праці вчені з різних галузей права: С. С. Алексеев, О. М. Бандурка, В. Т. Білоус, М. В. Лошицький, М. I. Логвиненко, Ю. С. Небеський, Г. О. Пономаренко, СВ. Петров та ряд інших авторів, але й досі це питання залишається вкрай актуальним для ОВС і тому потребує подальшого наукового дослідження, пізнання його сутності і соціально-юридичного характеру.

Вдосконалення процесу правоохоронної діяльності сприяє підвищенню ролі права та зміцненню законності в усіх сферах суспіль­ного життя, що повною мірою стосується і ОВС, де можна спостерігати взаємодію двох процесів: з одного боку затвердження нових стандартів у розмінні правового статус лю­дини, з іншого підвищення вимог щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян.

Важливим напрямком упорядкування цих процесів є правотворча діяльність органів держави у забезпеченні правопорядку. При-чому тут чітко простежується така закономір­ність: чим детальніше буде регламентована діяльність кожного державного органу, зокрема ОВС, тим надійніше буде захищена осо­ба від незаконного втручання держави в її життя та від порушень елементарних прав.

Відповідну базову основу цієї діяльності становить чинна Конституція України [1], яка визначає головні пріоритети суспільства, що підлягають охороні з боку держави. Конституція містить орієнтири соціальної справед­ливості, прерогативу прав людини та громадянина, їх захисту від обмежень, порушень та протиправних посягань тощо. У ст. 1 Консти-туції, Україна визначається як «соціальна, правова держава», у якій «людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю», оскільки вони належать до фундаментальних прав людини, потребують захисту та не залежать від статусу особи в державі. Як принцип функціонування всіх органів держави та їх посадових осіб «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (ч. 2 ст. 3). Отже, згідно з цією нормою визначаються принципово нові завдання і функції держави, її владних органів (посадових осіб). Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'яз­ком держави, тобто Основний Закон України визначив, що головною функцією держави є захист прав і свобод людини [2, с 43].

Важливою гарантією прав та свобод людини і громадянина є право на їх захист.

Однією з найбільш важливих ланок національної системи захисту прав людини, безумовно, є діяльність правоохоронних органів, зокрема ОВС, які з каральних органів, поступово перетворюються на органи, що діють, перш за все, в інтересах народу. Саме тому Конституція встановлює й підвалини, й основ-ні джерела розробки та прийняття відповідних законодавчих і підзаконних актів (державних програм, указів Президента України тощо).

Обравши за мету розглянути основні чинні нормативні акти України, що безпосередньо спрямовані на регулювання діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки, вважаємо за доцільне виді-лити такі види актів: Конституція України; законодавчі акти України (в тому числі кодифіковані); акти (постанови) Верховної Ради України; акти (укази та розпорядження Президента України; акти (постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, які умов­но можна поділити на: акти, які становлять правову основу діяльності ОВС та інших державних органів, що здійснюють захист прав та свобод громадян, наприклад Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» [3] та акти, що містять положення щодо механізму реалізації політики держави у сфері забезпечення прав і свобод громадян (наприклад Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 123-р затверджує план заходів із захисту прав та інтересів громадян України за кордоном); відомчі та між-відомчі акти (накази, інструкції, настанови тощо, які видаються міністерствами, відомствами та іншими органами державної вико­навчої влади; акти органів місцевого самоврядування (наприклад рішення, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення); міжнародні акти (міжурядові угоди України з іншими державами та міжнародно-правові акти, ратифіковані та визнані нашою державою).

З огляду на чинні законодавчі акти України, які безпосередньо спрямовані на регулювання діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки слід зазначи­ти, що у текстах деяких законів відсутні прямі посилання на завдання ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, вони відіграють суттєву профілактичну роль (сприяють безпосе­редньому попередженню порушень прав та свобод громадян).

Зазначені вище нормативно-правові акти (Конституція та закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України) не охоплюють детально всіх про­блем, які виникають у сфері діяльності ОВС, тому в організації виконання покладених на ОВС завдань важливу роль відіграє нормотворчість у системі МВС України, тобто відомче правове регулювання.

Добре відпрацьовані відомчі акти, - відзначає С. С. Алексеев, - мають важливе значення в регулюванні суспільних відносин: у них конкретніше, ніж у самому законі, визначено зміст спеціальних відносин, враховано особливості тієї чи іншої ситуації, усунено нечіткості, що виникають на практиці [4].

Відповідно до п. 8 Положення про Мініс­терство внутрішніх справ України МВС України в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує й контролює їх виконання. Цим Положенням також передбачено право МВС України в разі потреби видавати разом з ін­шими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

У юридичній літературі підкреслюють, що відомчі підзаконні нормативно-правові акти, як правило, регулюють внутрішньовідомчі відносини. Однак окремі міністерства, зокрема МВС, у суворо обмеженій сфері мають право видавати акти зовнішньої дії, зміст яких суттєво впливає на права і свободи громадян. Так, згідно з ч. 3 п. 8 Положення про Міністерство внутрішніх справ України у випадках, передбачених законодавством, рішення МВС України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами вико­навчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і органі­заціями та громадянами.

На підставі викладеного нормотворча дія­льність МВС України у забезпеченні реалізації конституційних прав і свобод громадян може здійснюватись за допомогою норматив­но-правових актів п'яти видів.

До першої групи входять накази МВС України, що видаються на підставі й на виконання чинного законодавства. Вони спрямовані на забезпечення загальних умов і сприяють реалізації всіх чи певної групи конституційних прав і свобод громадян. Сюди можна віднести, наприклад, наказ МВС України від 28 грудня 1995 р. № 864 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих»; наказ МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 р. № 1303/203 «Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі» [5, с 554-581].

Другу групу утворюють накази, що регламентують діяльність окремих органів (підрозділів) МВС щодо захисту прав і свобод громадян. Так, наприклад, організація роботи підрозділів Державної служби охорони щодо здійснення заходів майнової та особистої без­пеки громадян з використанням технічних засобів охорони регламентується відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 25 листопада 2003 р. № 1429 [6]. Вона, зокрема, визначає: порядок прийняття квартир громадян та інших приміщень з осо­бистим майном громадян під охорону (спостереження); засади організації охорони квар­тир та інших приміщень з особистим майном громадян за допомогою технічних засобів охо­рони; систему вимог до технічної оснащеності охоронними засобами квартир та інших при­міщень з особистим майном громадян тощо.

Третю групу утворюють накази, що регламентують питання організації та здійснення спільних заходів МВС України з іншими органами державної виконавчої влади щодо забез­печення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки. Це, наприклад, наказ Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС України, Верховного суду України ДПА України, Державного департаменту з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання європейсь­ких конвенцій з питань кримінального судо­чинства» [7]; наказ МВС України та Міністер­ства юстиції України від 25 червня 2002 р. № 607/56/5 «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб)» [8, с 223-225]; наказ МВС України та Державно­го департаменту України з питань виконання покарань від 23 квітня 2001 р. № 300/73 «Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строків затримання і тримання під вартою під час досудового слідства».

До четвертої групи, на нашу думку, необ­хідно віднести накази МВС України, які регулюють діяльність міліції, що забезпечує конкретні конституційні права і свободи громадян. Прикладом такого нормативно-правового ак­ту є наказ МВС України від 24 травня 2005 р. № 500 «Про затвердження Положення про приймальню Міністерства внутрішніх справ України та Порядку особистого прийому гро­мадян у приймальні МВС України» [10]. За допомогою зазначеного наказу конкретизу­ється діяльність органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації права громадян України на звернення, передбачене ст. 40 Конституції України.

До п'ятої групи належать акти контрольної спрямованості (регулюють питання контролю за діяльністю ОВС у сфері захисту прав та свобод громадян). Наприклад, наказом МВС України від 31 серпня 2006 р. № 894 започатковано роботу постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і сво­бод людини та громадянина в діяльності орга­нів внутрішніх справ [11]. Цей документ ви­значає: персональний склад мобільних груп, які складаються з працівників ДВБ ГУБОЗ, навчальних закладів МВС України, які мають досвід практичної та наукової роботи у сфері дотримання прав і свобод людини та громадянина, захисту їх законних інтересів, а також представників громадських організацій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, у сфері захисту прав людини; механізм узагальнення результатів моніторингу та аналізу виявлених порушень із метою інфор­мування керівництва МВС України, громадськості й інших зацікавлених суб'єктів та по­дальшого удосконалення діяльності системи в напрямку недопущення порушень законності та конституційних прав і свобод людини та громадянина, в тому числі у формі розроблен­ня науково-обгрунтованих методичних реко­мендацій для органів і підрозділів внутрішніх справ із відповідних питань; завдання та функції мобільних груп, права та обов'язки членів мобільних груп, а також форми документів, що відображають хід та результати моніторингової та аналітичної діяльності тощо.

Вищезазначені правові акти, на нашу думку, дозволяють дотримуватися лінії створення правової держави, чітко визначити місце відомчого регулювання у забезпеченні реалізації міліцією конституційних прав і свобод громадян України, суттєво підвищити авторитет Конституції України та інших законодав­чих актів.

Отже, аналіз нормативно-правового регулювання діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони гро­мадського порядку та громадської безпеки дозволяє зробити наступні висновки.

Систему законодавчих актів України, які спрямовані на регулювання діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки, утворюють: по-перше, закони, що визначають статус суб'єктів право­охоронної діяльності, зокрема ОВС, на яких покладено забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки; по-друге, кодифіковані законодавчі акти; по-третє, закони, що регулюють забезпечення прав і свобод людини у сфері боротьби ОВС з окремими видами зло-чинів та правопорушень; по-четверте, закони, що регламентують діяльність ОВС щодо забезпечення прав і свобод певних категорій осіб; по-п'яте, закони, що регламентують громадський контроль за правоохоронною діяльністю.

Окрему ланку в системі нормативно-правового регулювання діяльності ОВС щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки становлять підзаконні нормативні акти, серед яких особливе місце належить відомчим актам. Нормотворча діяльність МВС України у забезпеченні реалізації конституційних прав і свобод громадян може здійснюватись за допомогою нормативно-правових актів п'яти видів: 1) накази МВС України, що видаються на підставі й на виконання чинного законодавства; 2) накази, що регламентують діяльність окремих органів (підрозділів) МВС щодо захисту прав та свобод громадян; 3) накази, що регламентують питання організації та здійснення спільних заходів МВС України з іншими органами державної виконавчої влади щодо забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки; 4) накази МВС України, які регулюють діяльність міліції, що забезпечує конкретні конституційні права і свобод гро­мадян; 5) акти контрольної спрямованості.

Різноплановість та соціальна обумовле­ність проблем нормативно-правового забезпе­чення прав і свобод людини у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки вимагає від нормотворчих державних органів урахування в даному нормотворчому процесі загальних інтересів держави, правоохоронних органів, окремих громадян, соціальних груп і суспільства в цілому; використання досягнень сучасної науки та відповідної практики (у то­му числі міжнародної); порівняння створюваних проектів нормативних актів із чинними та аналогічними актами минулих років і насам­перед їх узгодження з Конституцією України.

Важливу роль відіграє ефективна діяль­ність саме органів внутрішніх справ, які порівняно з іншими правоохоронними органами вирішують найширше коло питань, пов'язаних із захистом прав, свобод і законних інтересів громадян, зокрема виконують різноманітні функції в механізмі реалізації цих прав: від створення гарантованих умов їх реалізації в громадських місцях до захисту прав, порушених злочинами (правопорушеннями), із застосуванням примусових заходів, передбачених законодавством. Отже, будь-який напрям діяльності органів внутрішніх справ, якщо він буде здійснюватися в межах закон­ності, заснованої на демократії, може претендувати на статус такого, що гарантує права та свободи громадян.

Ефективність забезпечення прав і свобод людини у сфері охорони громадського поряд­ку та громадської безпеки залежить від таких складових елементів: наявності належної правової бази відповідного спрямування; ефективного та повного її застосування; розвитку системи взаємодії правоохоронних органів (в тому числі з населенням і громадськістю); організаційно-управлінського забезпечення діяльності ОВС тощо.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Конституція України; Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадяни­на : : навч. посіб. / [авт.-упоряд. М. І. Хавронюк]. - К. : Парлам. вид-во, 1999. - 544 с

Положення про Міністерство внутрішніх справ України : затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовт. 2006 р. № 1383 // Офіційний вісник Ук–аїни. - 2006. - № 40. - Ст. 2627.

Алексеев С. С. Право и наша жизнь / С. С. Алексеев. М. : Юрид. лит., 1978. - 256 с.

Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі : затв. наказом МВС України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 листоп. 2003 р. № 1303/203 // Довідник працівника міліції : нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ. Кн. 2. Ч. 2. - К. : Воля, 2004.- 640 с

Інструкція із здійснення підрозділами державної служби охорони заходів майнової та особистої безпеки громадян з використанням технічних засобів охорони : затв. наказом МВС України від 25 лис­топ. 2003 р. № 1429 // Офіційний вісник України. - 2004. – № 30. - Ст. 2054.

Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства : затв. наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС України, Верховного суду України, ДПА України, Державного департаменту з питань виконання покарань від 29 черв. 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 28. - Ст. 185.

Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) : наказ МВС України та Міністерства юстиції України від 25 черв. 2002 р. № 607/56/5 // Довідник працівника міліції: нормативно-правові акти з питань діяльності органів внутрішніх справ. Кн. 2. Ч. 2. -К. : Воля, 2004. - С 223-225.

Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строків затримання і тримання під вартою під час досудового слідства : наказ МВС України та Держав-ного департаменту України з питань включення покарань від 23 квіт. 2001 р. № 300/73 // Офіційний віс­ник України. - 2001. – № 35. - Ст. 2030.

Про затвердження Положення про приймальню Міністерства внутрішніх справ України та поряд­ку особистого прийому громадян у приймальні МВС України : наказ МВС України від 24 трав. 2005 р. № 500 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 42. - Ст. 40.

Наказ МВС України від 31 серп. 2006 р. № 894 // Офіційний вісник України. - № 43. - Ст. 2894.

 

 

< Попередня   Наступна >