438

---

ВИПРИЦЬКИЙ А.О.,

ад’юнкт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Правове регулювання відносин, які виникають під час природних катаклізмів, техногенних аварій та катастроф, соціально-політичних та військових конфліктів, історично здійснювалось за допомогою актів, що регламентують застосування заходів надзвичайного характеру [1].

У 2008 році, порівняно з 2007 роком, загальна кількість надзвичайних ситуацій зменшилась на 15%, при цьому зменшилась кількість надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а кількість надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру дещо збільшилась. Порівняно з 2007 роком незмінною залишилась кількість надзвичайних ситуацій державного рівня, а кількість надзвичайних ситуацій регіонального, місцевого та об'єктового рівня зменшилась. Слід відзначити, що кількість надзвичайних ситуацій регіонального рівня зменшилась у 2,7 раза. Протягом 2008 року зареєстровано 7 НС державного рівня (у 2007 році – 3 НС техногенного характеру державного рівня) [2].

Практична реалізація заходів адміністративного примусу завжди пов'язана з обмеженням прав і свобод громадян, до того ж, часто досить суттєвим, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв'язку з цим дуже актуальним і важливим є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного їх правового регулювання. Від досконалості нормативної регламентації процесу діяльності державних органів щодо застосування заходів адміністративного примусу, чіткості приписів, наявності розвинутої системи законодавства в багатьох випадках залежить також ефективність зазначеної діяльності. В загальній теорії права під правовим

регулюванням мається на увазі результативний, нормативно-організаційний вплив, який здійснюється на суспільні відносини за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів) з метою їх впорядкування, охорони та розвитку відповідно до суспільних потреб [3].

Актуальність цієї праці полягає в тому, що, з одного боку, в науці адміністративного права існує великий інтерес до заходів адміністративного примусу, з іншого – закони, які стосуються правового регулювання заходів примусового характеру в умовах надзвичайного стану, є недостатньо розробленими.

Метою даної статті є дослідження проблем теоретичного удосконалення, правового регулювання та практичного застосування заходів адміністративного примусу в умовах надзвичайного стану. З урахуванням поставленої мети мають бути розв’язані такі завдання:

аналіз досліджень щодо застосування адміністративно-правових заходів в умовах надзвичайного стану;

визначення понять, принципів та певних рис правового інституту суспільних відносин у сфері застосування адміністративно-правових заходів в умовах надзвичайного стану;

вироблення рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретико-правових засад.

Аналізуючи стан дослідження питань, пов’язаних з правовою природою адміністративно-правових заходів в умовах надзвичайного стану, варто констатувати, що в різні часи цими проблемами переймалися В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, О.Г. Братель, Д.М. Власова, В.Б. Рушайло, В.В. Гущін С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, С.О. Кузніченко, А.В. Басов, які підготували ряд праць монографічного характеру та наукові статті з цієї тематики. Разом з тим в юридичній літературі майже не знайшли свого наукового роз’яснення проблеми, пов’язані з застосуванням примусових заходів у зазначених умовах. Отже, при наявності значної кількості різноманітних наукових джерел, до цього не було жодної роботи, в якій би досліджувалась уся повнота надзвичайних адміністративно-правових заходів.

В.В. Гущін зазначає, що адміністративно-правові заходи, що застосовуються в умовах дії режиму надзвичайного стану, виконують, крім каральних (наприклад, реалізація санкцій адміністративно-правових норм), і інші функції (наприклад, запобігання адміністративно-правових правопорушень) [4, с. 239]. Можна не погодитись з тим, що заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як до правопорушників, так і до осіб, які не скоїли правопорушення. Так, наприклад, заходи адміністративного примусу можуть бути застосовані органа-ми державної влади з метою припинення правопорушення у разі виникнення надзвичайного стану, що зумовлює введення режиму надзвичайного стану.

Адміністративно-правові заходи в умовах надзвичайного стану повинні використовуватись, насамперед, для попередження та подолання надзвичайних ситуацій, забезпечення прав, свобод осіб у їх взаємовідносинах із державою – при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України, наявності загрози правопорядку.

Розглядаючи сутність режиму надзвичайного стану, обов’язково необхідно визначити його принципи, оскільки вони вказують на суттєві аспекти у змісті та значенні застосування адміністративно-правових заходів, а також на сталість суспільних і державно-правових відносин у цій сфері. Як слушно було визначено в Рекомендаціях Міжнародної науково-практичної конференції «Адміністративне право в контексті європейського вибору України» (6–7 лютого 2004 року, м. Київ), «застосування адміністративного примусу вважається крайнім засобом впливу, який ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини, відповідності (пропорційності) і достатності, а також чітко визначеній процесуальності» [5, с. 28].

На сьогодні в юридичній літературі окремо не визначались принципи надзвичайних адміністративно-правових заходів. Деякі вчені адміністратори вважають, що принцип режиму надзвичайного стану – це основні ідеї, які відображають закономірності в суспільних відносинах, пов’язаних із процесом урегулювання надзвичайної ситуації, яка зумовила введення режиму надзвичайного стану [6, с. 36]. На нашу думку, до принципів надзвичайних адміністративно-правових заходів належать такі:

Тимчасовий характер: це означає, що тільки дія виняткових тимчасових обставин мо-же призвести до застосування надзвичайних адміністративно-правових заходів.

Проголошення: держава зобов’язана оголосити про введення надзвичайного стану, тобто проінформувати населення про можливість або необхідність застосування надзвичайних адміністративно-правових заходів та зменшити ймовірність появи такої фактичної небезпеки, яка може перешкодити обмеженню громадянських прав і свобод без офіційного проголошення про введення надзвичайного стану.

Адекватність: заходи, що вживаються для подолання обставин, які призвели до введення надзвичайного стану, повинні бути адекватні реальній небезпеці та враховувати територію, де вони застосовуються – а також використання засобів і тривалість дії такого стану.

Законність: адміністративно-правові заходи, насамперед, є примусом правовим і здійснюються тільки на підставі закону. Обмеження основних прав і свобод громадян повинно здійснюватись відповідно до норм міжнародного та національного законодавства. Більше того, введення надзвичайного стану не припускає призупинення дії законодавства і не дозволяє владному апарату порушувати принцип законності, який повинен дотримуватися за будь-яких обставин.

Недоторканність основних громадянських прав: базові права та свободи не можуть обмежуватися під час застосування надзвичайних адміністративно-правових заходів.

Однією з обов’язкових умов введення надзвичайного стану на території України або окремій її частині згідно з Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» [7] є визначення в Указі Президента України «Про введення надзвичайного стану» переліку і меж надзвичайних заходів, вичерпного переліку конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень [8].

При введенні надзвичайного стану на певній території особливого значення набувають надзвичайні засоби, які є поєднанням адміністративно-правових заборон та обов’язків для фізичних і юридичних осіб та надання додаткових прав органам державної влади. Ці засоби є необхідною складовою ланкою системи елементів надзвичайного стану, а їх формальна сторона закріплена у ст. 16, 17, 18, 21 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» [7]. Необхідно відзначити, що ці засоби означають передачу органам виконавчої влади надзвичайних повноважень, якими вони наділяються для ліквідації загрози безпеки, яка виникла на даній території.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, виникає можливість дати визначення терміна «надзвичайні адміністративно-правові заходи». Надзвичайні адміністративно-правові заходи – це особливі примусові заходи, які здійснюються органами державної влади і обумовлені надзвичайною ситуацією на території України або на окремих її територіях та допускають тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб з зазначенням в Указі Президента України термінів дії цих обмежень.

Подібне поняття надзвичайних адміністративно-правових засобів в умовах надзвичайного стану має декілька позитивних моментів.

По-перше, зрозуміла об’єктивна необхідність адміністративно-правового примусу в умовах надзвичайного стану, для вирішення завдань по забезпеченню діяльності деяких державних органів (наприклад, органи внутрішніх справ), забезпечення безпеки та здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу. В цьому і є сутність надзвичайного адміністративно-правового примусу в процесі взаємодії державних органів з фізичними та юридичними особами.

По-друге, при такому розумінні надзвичайного адміністративно-правового примусу в умовах надзвичайного стану його зміст досить легко відмежувати від інших адміністративно-правових засобів примусу в механізмі правового регулювання процесу.

По-третє, викладене розуміння надзвичайного адміністративно-правового примусу дозволяє вперше принципово по-новому показати застосування заходів примусу в механізмі надзвичайного стану.

По-четверте, зазначення розуміння надзвичайного адміністративно-правового примусу дозволяє усвідомити характер відносин, специфіку даного предмета регулювання. При більш детальному розгляді буде доцільно відрізняти в контексті його окремі елементи, а саме: зміст і характер поведінки, положення суб’єктів, об’єкти, умови виникнення і функціонування відносин та ін.

Діяльність держави та її органів з переконання та примусових заходів розглядається правниками як засіб реалізації правових норм. Ця діяльність супроводжує акти учасників суспільних відносин із застосування правових норм. Здійснення права без них є неможливим [9].

Отже, якщо зробити аналіз правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері застосування адміністративно-правових заходів в умовах надзвичайного стану, то необхідно сказати про те, що вони утворюють складний комплексний правовий інститут, якому притаманні певні риси, які потребують поглибленого аналізу.

Особливістю цього інституту є те, що дія його правових норм поширюється на всі сфери економіки, види виробничої та іншої господарської діяльності.

Характерною рисою цього правового інституту є поширення його правового регулювання на громадян, на всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, які мають забезпечувати організацію та реалізацію заходів щодо регулювання надзвичайного стану.

Специфіку проаналізованого правового інституту багато в чому визначають норми, що передбачають спеціальні заходи щодо попередження та ліквідації техногенних та природних надзвичайних ситуацій: інформаційного, фінансового, матеріально-технічного, аварійно-рятувального та іншого характеру.

Особливим моментом розвитку відповідного правового інституту є розпорошеність його норм по різних галузях законодавства (конституційній, адміністративній, цивільній тощо). Так, наприклад, норми цивільного законодавства регулюють порядок проведення реквізиції. Цивільний кодекс України визначає, що примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної необхідності – на підставі порядку, встановленого законом та за умови попереднього відшкодування вартості. Причому примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах дії режиму воєнного або надзвичайного стану. Мета реквізиції – не припинити протиправну поведінку власника, а забезпечити безпеку громадян, врятувати майно або знищити заражених тварин у разі епідемії або епізоотії [10].

Таким чином, на підставі дослідження та аналізу наукових джерел і нормативно-правових актів, які містять теоретичні засади щодо заходів адміністративно-правового примусу в умовах надзвичайного стану, можна зробити такі висновки.

Доцільним вбачається використання терміна «надзвичайні адміністративно-правові заходи», оскільки це дозволяє зробити вказівку вже у самій назві відповідного адміністративного примусу.

Пропоновані для характеристики адміністративно-правового примусу критерії дозволяють відмежувати його від інших суміжних явищ. В першу чергу це відносини, які склались у сфері суспільної і державної безпеки. Зазначені сфери відносин близько прилягають одна до одної. Більше того, дезорганізація відносин в одній сфері часто зачіпає нормальне функціонування відносин в іншій сфері.

Список використаної літератури:

Кузніченко С.О. Управління органів внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру. – Х.: Вид-во Нац. Ун-ту внутрішніх справ, 2001.

http://mns.gov.ua/index.ua.php.

Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – С. 145.

Гущин В.В. Правовые и организационные основы обеспечения общественной безо-пасности в Российской Федерации при чрезвычайных ситуациях: дис. д-ра юрид. наук.: 12.00.02 / Академия управления МВД России. – М., 1998. – С. 449.

Тимощук В. Адміністративне право в контексті європейського вибору України // Право України. – 2004. – № 3. – С. 25-28.

Басков А.В. Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану: Дис.… канд. юр. наук: 12.00.07. – Х., 2002.

Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // ВВР. – 2000. – № 23. – Ст. 176 (із змінами).

Кузніченко С.О., Басав А.В. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану»: Науково-практичний коментар. – Х.: ТОВ «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2006.

Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Гос. из-во юрид. лит., 1960. – С. 497.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

 

< Попередня   Наступна >